Я собі сам для себе проводжу межу,
І межа ця мені як відрада,
Я за неї себе ні за що не пущу,
Ця межа - це моя барикада.
Не продам, не віддам, не зміняю за гріш,
Що мене робить просто собою.
Це від щирості проза, це навіть не вірш,
Хоч вже сварюся з нею такою.
Я зібрався кудись, а вона каже ні,
Очі дивляться ввись, каже: йди по землі,
Там так голосно, лунко, на мить хоч туди?
Та закрила межа та для мене ходи …
Захотілось сховатись від реліктових слів,
Захотілось, та може не того хотів?
Я туди за межу ту не зайшов, не забіг,
Я тим віру в ці мури для інших беріг …
дякую
