Прохопилася ніч --смугла панночка
--Чи ж я гарна, --спитала люстерочка.
Вся в свічаді краса чарівниченьки,
Та розгледить не всяк чорне личенько.
Від очей таїть барви під ковдрою.
Незнадли́ва, а бачиться гордою.
Гребінцем чеше коси на ґаночку
Й колискову курниче співаночку.
Сіють спокій довкіл вірні вершені,
Засвітились зірки дальні першими,
Одноокий сяйнув із-за обрію:
--Твоїм пажем, вір, стану хоробрим я.
Човен в місяця мірно гойдається,
Сунуть хмари – об бік розбиваються.
Він же сяйвом сріблить хвилям гребені
І землею, щедротний, не гребує.
Простеляє коханій доріженьку:
--Хай ступають по золоті ніженьки.
Ластовиння зірок непогашене,
Врода чиста твоя, не прикрашена!
Все живе знемоглось сном-дрімотою.
З ві́кон місяць ввижавсь теракотою.
Недосяжні сплять мрії й заманливі
В своїм раї крихкім і оманливім.
Вершень—синонім до слова «вершник».
Теракота--випалена кольорова високоякісна гончарна глина.
