Моя Вкраїно, розіп’ята в мені,
Окроплена червоно раптом в болю.
Вдяглась у чорне в нав’язаній біді,
Жменями сиплеш білий сніг на скроню.
І жнеш стоїчно осколковий врожай,
Ковтаєш сльози зранених героїв.
Замішуєш злість на слові поважай,
Щоб ворог врешті-решт його засвоїв.
Брудний огризок у пам’яті застряг,
Метою де - відродження спокуси.
У посвисті куль наш синьо-жовтий стяг,
Руки до Неба - миру просять люди.
07.08.19
Брудний огризок у пам’яті застряг,
Метою де відродження спокуси.
У посвисті куль наш синьо-жовтий стяг,
Руки до Неба - миру просять люди.
Так і є. Чудовий твір.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це не вірш, це вибух із самого серця.
Вибух любові до Украіни, любові до іі захисників.
Це вибух отого всього святого,що живе у Людському
серці.Молодчина.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Стільки вже безневинних втрат маємо за ці роки війни, що серце заходиться від болю, а де ще кінець всьому... Дякую за розуміння та підтримку, Васильовичу!