Бліда, як крейда, зовсім гола,
без крОлячого капелюха, як усі навкола, первинно з морквою,
(подяка грядці, бо яблуко це гріх сповідуваний, лишений удома на зарядці)
з самОго ранку постаєш, гордячка
серед гучної зграї сотворцІв веселих,
які порозковзалися зарано,
і ось покинута і майже одиначка,
(якщо не рахувати нащадків кролячих тривухів - стоматоургів пострибучих),
не з пороху, серед кущів не райських,
з води звичайної закляклая дивачка,
лише сліди усюди, намаганнь намацати ребро по всьому тілу. Нетерплячка
зробила з тебе посміховисько, давно
стоїш без рук, як з Мілоса тримачка чогось такого ж гарного,
як ствОрення тепло. Тепло, те саме, що зведе тебе в калюжу. Не плач, не на завжди і згодом знов впізнавана в осліплююче білому улюбленому колірі твоєму обрамленому у блакитне відзеркалюватись будеш сама у собі, знов сама. Тобі це личить, вибач, допобач.