Де Ічня заховалась між лісів,
Там дзвін тривожить розпашіле небо,
І плине Іченька у всій своїй красі,
А понад нею – сторожами верби.
Колише річенька півсонні береги
Уранці і як білий день надворі.
Там слід лежить монгольської ноги,
Та духу гордого не зміг зламати ворог.
Біжить вона поміж високих трав
Під колискову тиху очеретів,
В ній сонця блиск і коливо заграв,
Тож стала музою художникам, поетам.
Спішить вона до Удаю-ріки,
Що народився теж у цьому краї.
Його долали славні козаки,
Як рятували матінку Украйну!
Він пам’ятає січ і не одну,
І те, як пахне кров людська і кінська.
Цю таємницю він довірив дну,
Щоб не втекла з водою слава війська.
Де Ічня заховалась між лісів,
Там дзвін тривожить розпашіле небо,
Оркестри солов’їних голосів
Про те, як миру землям нашим треба.
А здобувається він тільки у бою,
Як предки наші вміли здобувати,
І землю, й мову мати щоб свою,
Слід подвиги минулі пам’ятати!
12.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
