- Чому синочку, зажурився?
Так низько голову схилив?
- Пригадую, як у дитинстві
я безтурботно собі жив.
Пригадую свою матусю,
що піклувалась день і ніч.
Щоб було в хаті щось поїсти,
була натоплена, щоб піч.
І всюди був у нас порядок,
у домі, в полі і в саду.
І як вона з усім справлялась
до голови не прикладу.
- Синочку, я ж тебе люблю
- І хоч вона така тендітна
все намагалася сама.
- Синочку мій, дитино рідна,
тебе жаліла, берегла.
- Про доброту її сусіди
іще говорять й дотепер.
Усе віддасть, нічого не шкода.
- Отак учила я й тебе.
- Голодний хто - то нагодує.
Хто замерз - того вона вдягне,
нікого не проігнорує.
- Отак учила я й тебе.
- Як жаль, що іноді не слухав
ті мудрі мамині слова.
Якби не пропускав крізь вуха,
то матінка була б жива.
- Синочку, то пришла пора.
- Можливо я б її зберіг.
- Ні синку, ти б уже не зміг.
На все на світі воля Божа.
- Без неї жити я не зможу.
- Ні-ні, синочку, ти живи.
Я ж не пропала в нікуди.
Я стала янголом твоїм,
Господь дозволив це мені.
Я буду завжди із тобою
хоч ти й не бачиш, за спиною.
Ти будь счастливим у житті,
щоб радісно було мені