Я так радію людям,
Тим, хто своїм єдиним словом
Здатен підняти дух мій із ламких колін.
Які всміхнувшись виймуть клин
Осиковий із серця й ледь торкнуться
Промінням посмішки всіх ран.
І я сьогодні знов проснувшись
Спиню сей вічний караван
В якому всі верблюди знишкли,
Немає їх - один обман,
Що в відображенні бездумно
Шукає вихід - от дурман!
Втікати звідти більш ніж нерозумно,
Сам свій палач і сам собі тюрма!
О Господи, як же в повітрі шумно.
