Різдво.
Тридцять третій.
На дворі мороз
Вибілює вікна у хаті…
Село ніби впало в суцільний наркоз,
Не ходять колядок співати.
Дровами і сіном потріскує піч,
А запаху їжі немає.
«Дай Боже прожити іще одну ніч!»-
Хазяйка в ікони благає.
І дивляться шестеро юних очей,
Як молиться матір до Бога,
Запалює кілька тоненьких свічей …
А з їжі у хаті – НІЧОГО!
Найменша дитина найстаршу пита:
«Чи правда, що в Бога край неба
Є хліб для усіх і вечеря свята
І там вже святкують як треба?»
Найстарший тоненький наморщує лоб
І каже сестричці суворо:
«А ми ж домовлялись з тобою, ну щоб
Про їжу не мовить і слова.
Ти бачиш, як мати ночами не спить,
Все плаче і Бога благає,
Щоб сталося Диво, а ти у цю мить
Шумиш, і їй це заважає.
Замовкли. Всі троє сидять на печі,
На стінах лиш довгі їх тіні…
«Смачної куті!» дітям сниться вночі,
Як кажуть в Різдво в Україні.
Смачної? Але ж будь якої нема,
І жодної хліба скоринки,
А замість колядників ходить зима,
В людські заглядає будинки!
І виє, і виє свої пісеньки
Із вітром північним на пару,
В печі догоряють вуглинки-зірки,
Ніхто не піддасть печі жару.
Ворушаться діти голодні у сні,
Їм сниться вечеря багата…
І плаче тоненька свіча на вікні,
І плаче з ікон Божа Мати.
Різдво.
Тридцять третій.
Вкраїнське село
Немов би чума покосила…
І скільки з тих пір вже води утекло,
А біль тільки збільшує силу.
А біль наш у кожнім нащадку живе,
Єднає народ спільне горе.
Нехай до свідомості всіх допливе
Вся правда Голодомору!
Ця правда про злочин страшна і гучна,
Хотіли яку приховати:
Десь пріло зерно, його частка значна
З сільської вкраїнської хати.
Допоки байдужо мовчатиме світ,
Не знайдуть загиблі спокою,
А зло неспокуте наробить ще бід,
Не зникне воно сам-собою.
І пам’яті свічка – то вічний вогонь,
Який у серцях українців.
Й нащадкам накажемо: «Боже боронь
Пускати в країну ординців»
Різдво.
Тридцять третій.
І зараз наш час.
Вчорашні кати йдуть війною,
Їм так дошкуляє, що воля є в нас
Здобута важкою ціною.
24.11.2019
Будемо цьому опиратися!Дякую за відгук!
