Піднявся в небо стиглий колос,
Його проміння підняло,.
Він як земний нечутний голос,
Який відав своє тепло.
Засяють сонцем жовті коси,
Земля зміцнить його стебло.
Вологою обмиють роси,
Наситять спілістю зерно.
Плодами вічно стиглий серпень
Своїм заточеним cерпом
Зіжне хліба, складе в півкопи,
Покриє голову сніпком.
Закрутить жовтень свої жорна,
Зітре із зерен борошно.
Збере в мішки, знесе в комору,
Накине бережно рядно.
Коли посяде сивий січень
І загорить вогонь в печі,
Тоді дбайливі неньки руки
Спечуть різдвяні калачі.
