Я закрила очі на хвилинку
І примарилося наяву, як в сні
Ніби входить у мою домівку,
Дід Мороз і посміхається мені.
І, немовби, у дитинстві серце тьохка:
Що там він приніс в мішку своїм?
І із вус та бороди його холодних
Білий-білий спарюється дим.
А приніс він зовсім не цукерки
І не речі, і не іграшок мішок,
А таке, що ще прискорить серце:
Часокнигу роду із карток
Та немов, стрічки кіно німого,
Де своїх побачила живих,
Хто пішов уже давно до Бога
І кого не бачила із них.
Тут бабуся і дідусь ще молоденькі
В РАЦС ідуть, а потім на роботу,
Прабабуся й прадідусь такі гарненькі,
В побутові втягнуті турботи.
В ній відкриється нарешті таємниця,
Де ж подівся він і чом вона одна,
Прожила весь вік, як удовиця
Піднімала діток як могла.
І про дідову рідню у ній пізнаю,
Що до чого зможу зрозуміти.
Нетерпіння руки підганяє,
Змушує сторіночки летіти...
А відкрила очі, - поряд тиша,
Лиш сопуть курносики малі,
Чоловіка подих рівно дише
І ніяких див на цій землі...
Роде мій, нескінчений, прадавній
Я вклоняюсь мудрості твоїй!
Хай я багатьох із вас не знала,
Але ви є в доленькі моїй.
Хай же рід мене оберігає,
Хай мою родину береже.
В Новий рік всі помисли збуває,
Спокій і достаток стереже.
Роде мій, даруй добро у спадок,
Будь зі мною просто по життю!
І нехай мене зове нащадок,
Відкривати двері майбуттю!
