Вона полинула до людей
І їм, зазираючи в очі,
Тихо казала: «Бери мене»,
А ніхто узяти не хоче.
Ношою важко її нести,
Бо дуже морока велика,
Хочу без неї далі іти,
У цьому не бачити лиха.
Не маю слова обирати,
Як дії мої пояснити.
І буду по іншим ступати -
Це може вона зупинити.
Немає без неї мірила,
Нема як усе оцінити,
Ламає оманою крила,
Аби не бажали летіти.
І була печальною повість
Про те, як вона крокувала –
Юрмою охаяна Совість,
Як би не найшла, що шукала.
Зустріла людину відкриту,
Це місце без бою зайняла,
І щиро душею зігріта
Майбутнє її поміняла.
