Коли запалали вогнi епохальних подiй,
коли треба йти нам по гостро вiдточених гранях,
ми, все ж, не здаємось, ми повнi великих надiй
знайти вiрний шлях у своїх нескiнченних блуканнях.
Допоки у душах ще тепляться залишки мрiй,
допоки серця не скував нам байдужостi холод,
давайте зупинемо хибну розв'язку подiй,
нам вибратись треба зi зради пiдступного кола.
Чи буде колись "вольна, нова", як вiрив Тарас?
Пророкiв немає, кому задавати питання?
Та є щось одне, що єднає, згуртовує нас:
ми любимо землю свою, як святиню останню.
