|
3 ч
Весняна ніч…. У вікно кімнати зазирав місяць, великий,майже зовсім круглий. Його світло здалося не таким розсипчастим, як завжди. А чаруючим, теплим, ніжним, оксамитовим, хотілося доторкнутися, відчути його. Чи то справді було все сьогодні зі мною, Таня відчувала себе принцесою, наче побувала в казці. Не спалося, переверталася з боку на бік. Легке зітхання розходилося по кутках кімнати. Задивлялася на мерехтіння зірок, вони наче вальсували, то далі, то ближче. Уявляла себе з ним у вальсі, ніжний дотик рук, солодкий поцілунок, вже відчувала, як частішало серцебиття, пульсувала кров по жилах. Чи й справді я закохуюсь в нього. Дивно… Мабуть треба собі зізнатися, той перший поцілунок, був бажаним. Краще цілується, чим Олексій, правда було один єдиний раз. Хоча в роках у них і невелика різниця та старші ж, напевно не першу дівку цілували обоє. Ні, таки тут, все інакше… З розсердя на себе, легенько підбила подушку, вкотре перевертала її, презирливо позирала в вікно, прошепотіла,
-О ніченько - нічко, допоможи заснути… Якщо це так приходить кохання, то чому так бентежить, чому забирає сон і весь час ввижаються його ніжні очі?
Наступив новий день… тихий шурхіт по хаті розбудив її. Ледь відкривши очі повернулася до вікна. В вишині небесній виднілися більші і менші білі хмари. Пролунав спів півня, ґелготали гуси. Поневолі закрилися очі та всупереч бажанню поспати ще, розставивши руки догори потягнулася, мов немовля. Та ні, треба вставати, ото трясця і запитав би хто, чого не спалося, адже все добре. Так, а котра година? Раптово донісся голос батька,
-Та все добре, що поробиш нині ціни такі. Он інші правлять скільки коштує лист шифера, скільки й беруть за те, щоб його покласти. Добре, що шифер раніше придбали, дешевше обійдеться. Я цвяхи заказав сусіду, він поїхав в містечко, тож привезе.Зараз в магазинах все є, тільки давай гроші. Основне, щоб добре та швидко зробити до дощу.
- А ти на верх не лізь, не ті роки, беруть гроші, хай працюють. Кажуть люди, вони з початку березня в селі, в Осадчуків в літній кухні живуть. То така сім`я, ніде не прогавить прибутку, напевно й ціну загнули за проживання. Добре, що їх Олексій з січня місяця до нас не з`являється. Він то так хлопець непоганий, йому б і одружитися пора та така скупа сім`я, чи й знайде собі дівку в селі. Я б Тетянку не довіряла йому,- хриплим голосом проговорила мати.
Він тихо засміявся,
-Скоро прийде побачиш… Заросте, прийде патлате. В містечко стригтися не поїде, бензину, грошей шкода, окрім Тані, в селі хто його постреже? В сільраді обіцяли побудувати Будинок побуту та то тільки пусті розмови. Хай би перукарню зробили, була б і Тані робота та й іншим.
-Можливо колись і розбагатіє село, поживемо побачимо.
Таня прислухалася до кожного слова. А може щось за Олега скажуть, не дочекалася. Запахло вареною бараболею та смаженини яйцями. Цікаво… тато на рибалку не пішов, тож не сьогодні прийдуть ті робітники. А один, той, трохи вищий так вилуплювався на мене, справді на лице обоє непогані та очі темні, немов магніт, притягують подивитися.
Вона піднялася з ліжка, кілька раз вигиналася, натягувала одяг.
А час поспішав.... День пройшов, як завжди, без сюрпризів. Прийшла сусідка тітка Олена постригтися, за роботу, принесла два десятки яєць. Дівчина тішилася, що перед жіночим днем мала більше клієнтів. Як не як, а люди знають не тільки релігійні свята, тож є шанс заробити грошенят. А ближче до літа почнуться весілля. Якби ж курси перукарів закінчити, інколи задумувалась над цим. Та в містечко не відпустять, а щоб їздити щодня, чи хтось возив, дорогувато. Гроші, які їй давали люди, батьки не брали, сказали складай, треба буде, як знайдеш. Мала надію, складе грошенят, вирветься в містечко, нехай би навіть щодня автобусом їздити.
Землю вкрила темінь.Увімкнений телевізор освітлював кімнату, тихий звук наче заспокоював її. Та вона час від часу зривається з крісла, позирала у вікно, дивилася за Дружком, прислухалася, чи часом не подасть голос.
Він не прийшов… А мав прийти, стверджено переслідували джмелині думки. Може, щось не так? Чи, хтось та щось сказав? Задавала собі питання, сумуючи, обійнявши подушку, кліпала очима, затискала їх, намагалася заснути.
Два дні поспіль, буденні дні, тягнулися довго… Хоч і погода не така вже й холодна. Та настрій був кепський. Батько за ці дні, ні разу не помітив, щоб донька хоч раз посміхнулася. За вечерею, важкувато перевівши подих, не витримав, запитав,
-А, що Олег знову до Москви подався? Зробив візит і зник.
Мати штовкнула рукою,
-Воно тобі треба! Помовчати не можеш, куди коні гониш? Хай гуляє дівчина, ярмо одягти, ще встигне.
У відповідь, Таня лише нагнулася й криво всміхнулася. Каже ярмо, а сама, он недавно розповідала, як чекала побачення з татом. Раділа тій, нещасній цукерці. І він розповідав про неї, згадуючи, аж сяяв і весь час такий веселий, з усмішкою на обличчі.
Батько продовжив,
- Завтра прийдуть працівники замінити крокви та перекрити дах, тож мамі на кухні допоможеш. Та і так, якщо треба щось допомогти, щоб була поруч, може води хлопцям піднести, не гордися. Ці западенці роботящі. Правда дуже віруючі, але нашої віри, православної. То добре, що горілки не п`ють. Але ж трохи дивно, наче Україна і одна та ми всі такі різні. Чоловіка Роман звати, а то його сини, ще не одружені. Вищий Богдан, а нижчий Руслан, це мені сусід розповів, як цвяхи привіз.
Мати торкнулась його руки,
- Ну досить теревенити, лягаймо відпочивати!
Цього вечора Олег теж не прийшов. Підкрадалась ніч… Все небо поступово затягувала темна пелена. Таня надувши губи, з розчарованим і ображеним обличчям, сиділа навпроти включеного телевізора, час - від – часу позирала до вікна. Помітивши, що ні місяця, ні зірок немає, настрій зовсім зіпсувався. Ой і помилуватися немає чим. Швидше б зануритися в ліжко і викинути з голови всі думки. Як вже завтра не прийде, то й надіятися не буду. Нехай тільки спробує завтра не прийти! Різко кивнула рукою й вимкнула телевізор.
Батьки в своїй кімнаті тихенько про щось гомоніли. Почувши, що запала тиша, теж втихомирилися.
-Це безглуздя - і чого не прийшов?! ,- пробурчала Таня, лягаючи в ліжко й залізла з головою під ковдру,
- Та я добра… На добраніч, Олеже! А я сьогодні тебе чекала…
Міцно тулилася до подушки й подумки; ти моя єдина подружка, тільки ти знаєш мої таємниці. Тільки ти пухкенька, мене вкотре зігрієш.
Похмурий світанок пробуджував село… Ні світ ні зоря, Микола поспішав на рибалку. Навпомацки, тихо, як миша пробрався до вхідних дверей, зник за ними. Одягався на веранді, шкода порушувати ранковий солодкий сон, що дружині так і доні. Взявши вудочки, принади та відро, поспішив до хвіртки. Дружок тільки й чекав цього, вирвався вперед. Микола, попереду себе, ліхтариком освічував дорогу. Він, ще вчора все приготував, намірився швидко справитися, щоб до восьмої години ранку повернутися.
Дзвінкоголосі півні вже заводили не перші пісні по селі. Яскраве сонячне проміння торкалося, припадало до землі. По блакитному небі розкидані осяяні сонцем маленькі білі хмаринки. Легенький вітерець пестив Олегові обличчя. Дивувався, вчора так пасмурно було, а сьогодні, наче літній ранок, видно славний день буде. Він одягнений у старий робочий одяг та взутий в старі кеди, на ходу натягував вицвівший каптур. Втішав себе, наче так буде краще, це ж дах і вітер, і пилюка.
Два дні поспіль, допомагав батькам вдома, а вчора спеціально в містечко їздив, придбав для Тані телефон. Як одягався поклав його на столі. Роздумував, можливо, ще прийдеться в Москву поїхати. Зроблю подарунок, потрібна річ, занесу хай потішиться. Підбадьоривши себе, так поспіщав, що не помітив, забув взяти телефон. У роздумах... та треба ж допомогти, її батько на дах не полізе, не ті роки. Та й щоб хлопці швидше впоралися і геть зникли з моїх очей. Хай на своїх дівчат придивляються, нема чого в чужий город лізти.
Перед самою хвірткою в його нагрудній кишені з мобільного телефону прозвучав звук. О, від когось СМС, ще й так зарано. На мить зупинився прочитати. Здається з Москви
» Олежек, освободишься, позвони. Наташа.»*
- Ой, Наталю, тільки не сьогодні,- пробурчав і знервовано поклав телефон в кишеню. Рукою мацнув бокову кишеню. В душі сварив себе, а телефон забув, от турок. Та тут же цмокнувши, махнув рукою, може й на краще, матиму привід завтра прийти.
Хвіртка відчинилася без скрипу, зайшовши, позаду себе торкнув її рукою, але вона лише тихо гойдалася. Та він на це не звернув уваги і не дуже голосно до пса,
-Дружок це я, не лякай господарів. Але пса не було, тож він не зволікаючи жодної хвилини, попрямував вперед. По обійсті бігали кури, в загорожі гуси один поперед одного, спокійно, без зайвих криків, з корита діставали їдло. Озираючись, по обійсті, додумався, це ж напевно старий пішов на рибалку. Тітки не видно, може Таня ще й спить. Прошмигнув на веранду, тихо ледь відчинив в хату двері й неголосно,
- В хаті хтось є?
У відповідь тиша….
В цей час Ольга, з відром бараболі, поверталася з льоху, який знаходився за хатою. Вона почула якесь шарудіння на веранді, подивилася на хвіртку, бурчала,
-Ой,чого я після Миколи на клямку не зачинила. Зупинилася. Та ні…. здається ж хвіртка була зачинена. Чи хтось чужий зайшов. Покинувши відро посеред обійстя, метнулася до вікна хати. Поправила хустку на голові і приклала руки до скла. Між них засунула голову, придивлялася,чи хтось там є. Аж впріла, побачивши постать чоловіка, розхвилювалася, знову поправляла хустку, тремтячим голосом прошепотіла,
-Ой, лишенько! Хто ж то в страшному одязі, ще й в каптурі, чи й не бомж якийсь?
Саме в цей момент Олег сміливо направився в кімнату до Татяни, зазирнув, де й поділась рішучість. Перед ним на ліжку лежала русалка. Вона солодко спала, розпущене волосся покривало всю подушку, через тоненьку нічну сорочку просвічувались повненькі перси.
Раптом з надвору почув шарудіння. Зачинив до неї двері, але вони скрипнули. Він присів за стіл, не знав куди подітися. На щастя, в хату ніхто не зайшов. За мить почув її голос,
- Мамо, що пора вставати?
Олег був на сьомому небі, чемно постукав в двері,
-Таню це я.
Вона, як птаха зірвалася, накинула халат, посміхнулася й відчинила двері. Він сміливо зробив крок вперед…. Саме в цю хвилину, з дровенякою в руках влетіла Ольга. Вона, піднявши її догори, намагалася з усієї сили вдарити його по плечах. За постаттю Олега Таня побачила матір, від здивування округлилися очі, тільки й встигла крикнути,
-Ні мамо!
Та цей крик дровиняку не зупинив, хоч удар виявився меншим та каптур злетів з голови. Олег, зразу не міг зрозуміти крику Тані, получивши по плечах, ледь скривившись, почервонів. Вона стрілою підлетіла до нього,
-Ти, як Олеже?
Мати від несподіванки випустила дровиняку з рук, остовпіла. Від побаченого не могла й слова сказати.
Таня тремтячими руками взяла руки Олега,
- Ти сядь на ліжко. Тобі не погано?
Як підбитий птах, опустивши голову, присів на ліжко. Кліпнув очима й посміхнувся,
-Та я нічого… Здається плечі цілі…
Вона присіла поруч, плеснула в долоні,
-Оце так зустріч! Тоді гусак покусав, тепер мама вчудила.
Ольга в цей час, знервовано присіла за стіл. Їй ніяк не могло вкластися в голові, чому не розпізнала хлопця.
Таня зачинила двері, вони залишилися наодинці.
А Ольга з опущеними плечима, хитаючи головою виходила з хати,
-Це ж треба такого?! Боже… Боже..
Олег не втратив нагоди, вона така близька і така красуня. З розпущеним волоссям схожа на пишну півонію. Як не доторкнутися до неї, як привабливі уста не поцілувати?
Привітний погляд, обійми і ніжні поцілунки діяли, як ліки від потрясіння.
Лише за кілька хвилин, пролунав голос батька,
-Таню, я вже прийшов, гайда рибу чистити.
Вона чмокнула Олега в щоку, запитала,
-Як почуваєшся… Підеш додому?
Вставши з ліжка, розім`явся, двигав плечима,
-Та здається я в нормі, не хвилюйся. Завдяки твоєму крику удар вийшов не такий вже й сильний. Давай про це більше не говорити. Думаю не обов`язково всім розповідати про це, що сталося. Я пішов…
На порозі веранди привітався,
- Доброго ранку! А я ранній гість. Нині все одно вдома, вирішив прийти допомогти.
Зненацька загавкав Дружок… Микола поспішив зустрічати робочих. Попереду на них чекав важкий день. Всі поринули в роботу.
Діло йшло до обіду…. Поміж маленьких хмарин, яскраво позирало сонце. Таня зморщилася від проміння, кліпала оченятами, посміхалася,
-Гей, хлопці! Гайда злазьте звідти, будемо обідати!
До неї підійшов батько,
-От молодці, що значить молоді, роботи лишиться на пару годин. А Олег спритний і все - то він знає і, як класти той шифер, як його закріпити.
- Тю… Тато, так від мабуть не менше покрив дахів чим ці хлопці.
-А що хлопці? Гарні, роботящі. Он Руслан, як позирає. Ти ж не дуже посміхайся йому. Бо бачив воду йому подавала, то Олег, так з під лоба дивився, напевно ревнує. Дивися щоб не побилися ці два півні.
- А я тут при чому?- здивувалася.
- Причому…. Причому… Та ти ж, як та квітка в росі, що іскриться на сонці, весь день збентежена, рум`янці на щоках. Менше усміхайся і не дуже води своїми оченятами. Он подивися, які веселі і всі на тебе витріщаються. А в очах бісики скачуть і обличчя сяють широкою усмішкою,- трохи сердито вичитав її батько і махнувши рукою пішов в хату.
Олег озирнувся, намірився йти до драбини, Богдан побачивши це, стрімко зробив ривок і широкий крок, за мить стояв попереду нього. Гаряча кров вдарила в обличчя Олега. Диви, от *** то йому п`ять раз води принеси, а то компоту подай, ще й підморгує їй. Глибоко вдихнув повітря і різко видихнув, наче скинув з себе непотріб.Так спокійно. Йому вдалося вгамувати свою гарячкуватість, тож лише пронизав його сердитим поглядом. Богдан відразу підійшов до Тані,
-Чуєш мала, дай телефончик запишу. Ми ще маємо роботу в селі, то може якось ввечері погуляємо.
Олег, злізши з драбини за мить очутився біля них. Поклав руку на її плече і поцілував в щоку. Вона відразу звільнилася,
-Олеже не дозволяй собі забагато.
Він же хотів пригорнути її, показати хлопцю, що тут стосунки серйозні. Та вона суворо глипнула на нього і на крок відійшла в сторону,
- Не чіпай!
-Ну Таню, я ж просто хочу тебе обійняти,- розставивши руки наближався до неї. За мить дорогу перегородив Богдан,
-Ти, що не зрозумів, що тобі сказали. Я думав ти їй родина, а ти липнеш, як банний лист.
Розмова проходила на підвищених тонах. На щастя, з драбини швидко злазив Руслан, адже він все чув. За мить розставивши руки став між ними,
-Так хлопці угомоніться, покриваємо дах, тоді будете розбиратися, хто кому хто.
Саме в цей час вийшла з хати Ольга,
Ну хлопці, чого базікати, руками розмахувати. За столом поговорите. Йдіть до хати, обід стигне.
Та помітивши, що донька збентежена, звернулась до неї,
- Так, а ти йди, я сама про них подбаю. І продовжила,
-А ви хлопці йдіть за мною, покажу де руки помити.
Таня, як миша затаїлася в своїй кімнаті. Присівши на ліжко, після суперечки ледве заспокоїлася. Думки били молоточком по мозку, от візьму і не піду за стіл, тим паче не голодна, добре що накуштувалася вареників з сиром. Казав батько не усміхайся, тож нехай і без мене обходяться. Прилягла на ліжко, на голову поклала подушку. На душі кепсько, не хотіла нікого ні чути, ні бачити. З під подушки дивилася у вікно. Вітерець гойдав тоненькі гілочки черешні, на них випиналися молоденькі листочки і деінде понадувалися бруньки цвіту. Вони заспокоювали, заколисували її, не помітила, як і заснула.
4.ч
За обідом старші чоловіки про щось гучно гомоніли. Олег з своїми думками про Таню. В голові, як у вулику, а часом напливало, немов морська хвиля - а її немає. Позирав на двері кімнати, напевно там, то ж зайшла в хату, можливо вийде? Чому не йде, може батьки погримали?
Два брати їли мовчи, тільки час від часу переглядаються і позирали на нього. Господиня весь час припрошувала до страв. Олег першим встав з-за столу, подякував і нахилившись до неї, тихо,
- Я навідаюся до Тані?
На знак згоди кивнула головою. За столом метушня, всі поступово підіймалися, дякували за обід. Олег підперши стінку, чекав коли всі вийдуть. Ольга, мала винуватий вигляд, намагалася не дивитися на нього, поспішила в свою кімнату.
Тихий стукіт у двері. Таня спросоння глипнула на вікно. Футти, це я заснула. Олег постукав вдруге. Не запитуючи хто, різко встала з ліжка, відчинила двері. Задоволений, озираючись, повз неї прошмигнув у кімнату, зачинивши за собою двері, обіперся і запитав,
- Ти, як сонечко? Що спала? Часом не захворіла? Чи можливо заморилася на кухні? І не обідала… Хочу подякувати тобі за обід, такий смачний та якби ти там була, був би, ще смачнішим.
- Та ну, скажеш таке. Я не голодна, варила вареники, куштувала.
Олег топився в її очах,
- І не догоджай тим западникам, хай вдома керують, своїх дівчат ганяють.
У відповідь, наблизилася до нього, рукою торкнулася чуба,
- А ти, що ревнуєш?
- Таню ти моя дівчина і на цьому крапка…. Ніяких залицяльників, ти згодна?
За мить, долонею прикрила йому уста, ледь посміхнулася,
-Якщо ти добре подумав, то добре. Але знай в мене не характер, а характерець, так часом мама каже, бо вперта. А тато їй перечить, бо в нас з ним дуже схожі характери…
-Мені, що вісімнадцять років, чи, ще молоко на губах не обсохло, щоб я розкидався такими словами. Я хотів тобі…
Але раптом спохватився, адже ледь не проговорився за телефон і замовк.
-Що ти хотів сказати? - кліпнула оченятами, -Ану зізнавайся!
-Та я, ну ж запитав тебе чи ти згодна,а ти заговорила мене, - йому вдалося викрутитися з цієї ситуації.
Задерши голову догори, дивлячись в нікуди, наче в роздумах,
-Згодна Олежку, згодна, тільки давай це не дуже на людях показувати. Якось незручно при комусь, щоб мене отак обіймали та цілували.
Її пухкенькі губи, як стиглі вишні, манили до себе. Він припав до них, бажав випити весь солод. За якусь мить, заховалася в його обіймах.
З кімнати пролунав голос батька,
- Олю, а Таня, де?
Заторохтів посуд, сердитий голос,
- Вона з Олегом в кімнаті, заганяли дівчину…
Таня хитро позирнула й прошепотіла,
- Всі мене жаліють. Ти йди я зараз прийду.
Коли Олег вийшов, Ольга витирала посуд, не повертаючи до нього голови кахикнула й майже прошепотіла,
-Олеже ти вибач, що так вийшло… Та на той верх вже не лізь, хай самі закінчують. Якщо додому не йдеш, то краще весь хлам та щепки поприбирати з під ніг, щоб раптом носом не зарити.
Важко перевівши подих спитала,
-Я це… Хотіла запитати, спина болить?
Та нічого, я міцний, як дубок,- посміхнувся і продовжив, - До весілля заживе… Давайте забудемо про це непорозуміння. В житті всього буває та не все треба пам`ятати.
- Ну й добре, - погодилася,- І мені легше на душі.
Він вийшов надвір….. Зайнявся прибиранням обійстя. Хлопці ж відразу помітили його, здивовано переглянулися, продовжували викладати шифер.
Таня, вийшовши з кімнати, допомогла матері з посудом. Ольга довго мовчала та все ж потурбувалася,
-Що певно набігалася, пристала… Вечеряти є що, до них не йди, досить няньчити, нехай самі обходяться. Он Дружок, цілий день в льоху закритий, скавулить, занеси йому їсти і повертайся.
Тільки дівчина вийшла з хати, Богдан, немов чатував її, відразу зліз з даху. Вона швидкою ходою йшла по стежці до льоху, він вже наздогнав її,
-Таню,чуєш квіточко. Я ж не ловелас якийсь, а хочу зустрічатися з тобою, з серйозними намірами. І нашому батькові ти сподобалася.
-А я що корова, чи кобила, що мене, ще й батьки будуть вибирати. Може, ще в рот намагатимуться подивитися, щоб знати, чи всі зуби є.
Слова, хлопцю, як обухом по голові, зупинився, витріщив очі. Таня відкрила льох, Дружок уздрівши чужого, вискаливши зуби, гучно загарчав через решітку. Вона озирнулася,
-Он дивися, тебе навіть пес не хоче признавати. Він у нас чутливий, на відстані відчуває людину, чи добра, чи лиха. Тож відійди, не дратуй його. Та гадаю і мені з тобою нема про що говорити. Знаєш, ми хоча й українці та всі різні. Шукай собі дівчину таку, як сам, западенку. Кажуть краще живеться на рідній землі, чим на чужині.
Він прислухався до її слів, бо ж пес так гавкав, аж у вухах лящало,
-А може все ж даси номер телефона, подумай... Чого тобі, такій панянці, сидіти в цьому селі?
Ті слова зачепили її за живе. Суворо звела брови. Ледь нагнулася до пса, гладила рукою,
- Ну вгамуйся, мій хороший, помовчи.
Подала йому курячу кістку. Й озирнулася, досить неприязно подивилася на хлопця,
-Ну, якщо тут живуть такі панянки, як ти кажеш, значить це село чогось варте. Рідний край, це немов рай, тут все миле і чарівне. Он став, краса і гордість нашого села. Лебеді, лелеки, дикі гуси й качки, нема ніде таких, як у нас. А в цвіту сади пахучі, з бджолиними піснями. А поля квітучі, згодом з щедрими хлібами, по них ромашки, як сонечка. І волошки, то немов лагідні очі поля, над якими, відчуваючи волю, літають птахи. А спів соловейка з лісу… Ой, що тобі сказати, а люди у нас щирі і добрі…
Привідкривши рота, зачаровано дивився на неї. Але ж гарна. Від її промови настільки здивувався, подумав, тю,чи й справді так любить своє село? За мить оговтався,
-Та ти все ж подумай до вечора,
Вона з легенькою усмішкою на обличчі, крутнула головою,
-Навіть і не чекай, я все сказала.
Це напевно на щастя, що Олег в цей час був за сараєм. Повернувшись на дах, Богдан очима шукав його. Ніде не помітивши, кивнув рукою до брата,
-Глухий варіант, не розважимося….
Надворі насувалась темінь…. За вечерею Таня сиділа поміж батьками, брати тільки переглядалися між собою і немов по черзі підморгували їй. Олега це бісило, почервонів і бліднів та мусив все витримати, не хотілося, щоб хтось крім них знав ту розмову.
Микола подякував за роботу, розрахувався з Романом. Той звернувся до синів,
-Ну, що йдемо?,
Богдан двинув плечами, до батька тихо,
-Йдемо тату, ця краля гордячка. Думали прогуляємося з нею, а вона, як пава хвіст підняла. Вважає себе недоступною.
Батько сердито поглянув на нього, на мить зажмурив очі і стиснув губи, дав зрозуміти, щоб замовчав.
Батьки провели робітників за хвіртку, прощалися. Біля веранди Таня з Олегом задоволено дивилися один на одно, полегшено перевели подихи. Тепло, легко на душі, вона йому не розповіла про розмову з Богданом. А він тішився, дивно, пішли мовчки? Та гріла думка, позбувся суперників.
За кілька хвилин батьки повернулися, Таня до них веселим голосом,
-Ну а тепер я піду за хвіртку виведу Олега,
Батько, примруживши очі, посміхнувся, на ходу крутнув головою й майже крикнув,
- А що сам не вийде!
Й тихо про себе засміявся, продовжив,
- Яка краса та молодість, чого так швидко виростають діти. Поклавши руку на плече дружині,
-Пішли люба відпочивати. Ноги, аж гудуть, натоптав за день…
Таня пару метрів відійшла від обійстя, зупинилася під молоденькою тополею. Солодкий поцілунок збуджував молоді тіла. Олег відчував легке тремтіння свого тіла, став осторонь. Хоча й доволі темнувато та він хотів сказати їй важливі слова, намагався дивитися очі – в – очі.
-Таню я давно тебе кохаю… Ще від тієї пори, як з річки витягнув. Моє серце пронизане стрілою. Як зранений птах, чекав коли ти підростеш і вилікуєш мене. Вилікуєш ніжністю, щедрими поцілунками, станеш рідною.
Магічним блиском пристрасних очей зачарував її. Зробила крок до нього, на мить сп`яніла, самовільно закрилися очі. Легкий довгий поцілунок, заводив в храм любові. Поцілувавши її повіки, легенько відсторонився,
- Я знаю, як ти жила ці роки, мене весь час не покидали думки про тебе. Звичайно, я не принц на білому коні. Але чи ти кохаєш мене? Чи ти підеш за мене заміж?
На кілька секунд запала тиша. Поряд в кущі, щось зашаруділо й затихло. Відволікло її від думок, що сказати? Куди поспішати і чого?
-Знаєш Олеже, в мене є план. Я хочу в містечку закінчити курси перукарів. Хочу мати свідоцтво. Курси вже почалися з лютого місяця. Ти пам`ятаєш Марію з мого класу, вона в тій перукарні працює, планую на наступний набір потрапити. Я ж з восьмого класу стрижу жінок, чоловіків та гадаю не завадить перейняти досвід від інших.
-А чому б і ні, це ж просто чудово. То я завтра поїду в містечко й про все дізнаюся.
-Знаєш, я вже піду,-
Не давши їй договорити, знову поцілував, за мить рішуче вирвалася,-
-Ну все, тоді бувай! Намагався спіймати за руку, різко вирвалася. Лише кілька секунд…. Зникла за хвірткою, пролунав брязкіт клямки.
Здається все добре, але ж не відповіла на запитання, бентежили думки по дорозі додому. За мить пригадав чаруючі, привітні очі. Посміхнувшись, вже й виправдовував її, полохлива пташечка, ще ж зовсім молоденька. Напевно, не була готова до такої розмови. Та я ж живий, чого час тягнути? Раптовий звук СМС перебив думки. Коли витягнув телефон з кишені, цмокнув. О, знову з Москви. І чому їм не спиться, читав текст » Олежек. Ты нам очень нужен. Срочно перезвони. Наташа».*
Далі буде
ID:
874428
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.05.2020 11:06:03
© дата внесення змiн: 01.09.2024 08:48:06
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
