Позлі́тки тьмяні, мов віки,
Сьогодні грають віщим блиском.
Зоря роздмухує міхи
І обсипає обрій приском.
Біленький о́болок пилок
Скидає рясно на квіт яблунь.
Бджолиний гул дзвенить з толок,
В прийдешнє вірить в співі зяблик.
Краплини жовті, наче віск,
Стікають мислію по древу.
Мить на земну схилилась вісь,
В минулім стала жалем ревним.
Ми з світу неповернень й снів
Не в змозі слів назад вертати,
Вони, як цвіт, котрий зотлів,
Пішли, щоб зав’язі зростати.
Наллється соком з неї плід
Лиш світла і без тіні злого,
Якщо подумаєм як слід,
Перш ніж на ґрунт посіять слово.
Позлітки тьмяні, мов віки,
Сьогодні грають віщим блиском.
Сплітаймо з слів добра вінки
Й дітей привчаймо із колиски.
О́болок- милозвучний синонім до «хмара», «хмарина»
Присок, рідко приск—гарячий попіл з жаром; жар
у Вас такий величезний запас слів і так їх чарівно вплітаєте у поезію 