Сонце ще не встигло покинути цей день
І ніхто не знає – на щастя чи на жаль.
У цього хлопчини не має відчуття рими та й взагалі він дурень,
Подаруймо йому повчальну скрижаль.
Місяць ще не покинув цю ніч,
Але вже достатньо причин втекти.
Його душа, то одна безглузда зустріч,
Яка не змогла нічого змінити.
Думки вже давно покинули свідомість
І це однозначно на жаль.
Парфуми досі чути натомість,
А на тендітних руках лишилась сигаретна паль.
Ця дівчина усе в собі вбила,
Їй вирішувати – погано це чи добре
Колись все ж вона мала крила,
А тепер її біс у свої лапи бере.
Вона впала на ілюзорно теплу траву,
Тепер, здавалося, назавжди,
Слова втратили будь-яку форму:
«Будь ласка... не тікай, зажди»
Варто, не варто – неважливо...
Вірші ще не встигли зійти з теплих вуст,
А серце вже тремтить наче не в собі,
Шкода, дарма, бо ж відсутнє споріднення душ.
А багато хвилюватись шкідливо...
Він би віддав усі почуття, які відчував до неї, за так
Тому кому це дійсно потрібно,
Бо справді добрий простак,
Бо не сприймають його серце гідно.
Вона все бачить, але закриває очі,
Кохає, а може й любить іншого.
Добре, що не побачити сліз вночі
Довелося б пояснювати – «чому і що»
Погано, що він не знає що таке строфи,
Можливо, зміг би уникнути сердечної катастрофи.
Недописані вірші,
Переписані слова,
Прості й звичайні душі
І невідома строфа.