В понеділок, з ранку рано,
Два куми, аж два Івани,
Взяли пилку, в торбу сала,
Щоби жінка не спитала,
Заховали під хліб пляшку,
Запрягли у воза Яшку
Й подались у ліс по дрова,
А погода ж гонорова.
Сонце світить, аж пече,
Вже в кумів і піт тече.
Зупинились в холодочку,
Розіклались на пеньочку.
Прив’язали коня поруч,
Десь узявся овід-покруч.
Вжалив коня попід круп,
Той ногами з жахом туп
Та прожогом до села,
Лиш зостались куми два,
А ще віз один на двох.
Зчинивсь в них переполох.
Запряглись куми в огноблі
І посунули до греблі.
До села три мірки з гаком:
"Доповземо, аби і рачком."
Щось підспівують під ніс,
Тут один Іван кричить:
"Куме, гать, дивись під ноги!
Пррр! Чи не бачиш ти дороги?"
Кум Іван, що важко дихав,
Тягне цоб й не чує лиха,
Що лежить товсте поліно.
"Йой, пропаща, моя спина."
Зупинились, набрались сил
І в сільський гомін влились.
Кричать кури, поросята,
Під парканом пахне м’ята,
Вже й година скоро п’ята,
У кумів душа затята.
До знемоги тягнуть воза,
Позирають з під брів скоса.
Добрі ж куми, два Івани,
Не шукали б в лісі прани,
Як поїхали по дрова -
То вечеря не холола б.
10.08.20
Веселенька історія. 
Ота прихована пляшка натворила, та й ще овід додав. А кумів шкода. 
Гарний гумор! 
Дякую, Світланко! 
