Чи то річка, чи осика, чи моя любов
Хвилювалась, шелестіла, плакала немов.
То надвечір літній вітер бережком гуляв,
Він докупи в серці тугу з піснею зілляв.
Як мало треба для кохання —
Два серця, як одне,
Але для нас оте єднання
Було чомусь складне.
Ой, течи, грайлива річко, — вдруге не ввійду:
Я її й свою — дві долі — разом не зведу.
Може, прийде на розмову нелюбов моя,
То ти їй не зізнавайся, що я тут стояв.
Серед ночі світить місяць ліхтарем до ніг,
Наче каже: «Ваші зорі я б з’єднати зміг!»
Та йому не йму я віри — вітер-панібрат
Компонує в грудях ноти на самотній лад.