Моєму землякові поетові Василю Чумаку до 120-річчя з Дня народження (посмертно)
На днях я стала лауреатом премії Василя Чумака, поета-борця, вірного сина України. Для мене це висока нагорода. Це вже друга медаль за мої поетичні здобутки. Першу отримала на Полтавщині як номінант премії Панаса Мирного. Дякую долі й Богу, що мою творчість помітили.
Роки минають, за ними – й другІ,
Правда за гратами спить,
Тільки недоля гуля навкруги,
Вкраїна мовчала й мовчить…
Де її доля?.. В кайданах німих?..
Де? Озовись, озовись!..
Василь Чумак.
Мав поет тільки вісімнадцять –
Коротеньких, буремних літ,
Вірші він дарував панянці –
Україні – своїй землі.
Як він жить поспішав, любити!
Так ніхто, мабуть, не любив…
Та денікінці мали… вбити…
Ех, якби ж тільки знав! Якби!..
Дев’ятнадцятий, неспокійний…
Всюди був свій вогонь війни.
Чумаки не жили покірно,
Й він не бачив у цім вини.
Жив поет серед боротьбистів,
Інший шлях – не його стезя.
Мав на все погляд особистий:
Волю кликала і земля.
Мов погода, мінялась влада,
А із нею – і прапори,
Україну поет не зрадив,
Власну ж долю не підкорив.
Чом же зрадила його доля,
Хоч талант його ледь розквіт…
І могилка – десь… Невідома.
І не хрест над ним – цілий світ.
Двадцять перше уже століття…
Пам’ять в людях живе. Жива!
Буть такою має еліта:
І пророчі його слова:
«Пробудіться, орли сизі,
Славні козаченьки,
Заверніть колишню славу
України-неньки!..»
13.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Моє тобі щире вітання з високою нагородою, Ганю!
