Чомусь не пишуться вірші,
Чогось нема того натхнення.
Щось накипіло на душі —
Пішло до біса одкровення.
Та й наче розум закіпів,
Шукає прихистку в безсонні,
він наче спати не схотів,
впізнав сліди на підвіконні.
Їх ніби місяць загубив,
пішов шукати в небо долі…
Мої думки розворушив —
залишив смуток на роздоллі.
Чого заходив, зачекай!?
Я, хочу щось тебе спитати?
Облиш ті зорі, не тікай,
побудь зі мною трохи брате.
Та розкажи, як божий люд
себе на небі почуває…
Та передай йому привіт,
най хоч його печаль минає.
Бо ми тут трохи гудемо
й ламайм спішно божий вулик!
Тих хто покірний гриземо,
а тих хто чесний трохи дурим!
Та ти на людство не зважай,
то в нас отут така забава,
в нас для багатих наче рай —
для бідноти у нас канава.
Ти не соромся — забігай…
Ти можеш всіх про все питати…
Та й щось на серці відлягло,
та ну це все — лягаю спати...
