Я вже звикла бути в твоєму полоні,
Міцні руки тримають за плечі, а очі - серце.
Ти торкаєшся ніжно губами мене коло скроні,
А я віддаю за цей дотик усе. Моє ніжне лице...
Ти п'єш красу і городиш від злого ока,
Від самого себе волієш мене врятувати.
А я і досі стою гордо, самотньо і одиноко,
Продовжую поряд з тобою себе гартувати.
Моя душа з моїм розумом у двобої.
Та поки лиш дух зазнає болючих поразок.
Малюю на тілі рахунок голками із хвої,
Повертаючись від кульмінації до зав'язок.
Я вже звикла бути в твоєму полоні.
Щоранку вдивлятись в блакитні очі.
Ти торкаєшся ніжно губами мене коло скроні,
А я вдихаю твій запах ближче до ночі.
І тихий шелест торкається до вікна,
І марево, зорі - все кличе до себе в хороми.
Яка ж то ганебна буває в поразці невинна війна.
Коли ти знаходиш свій спокій у ворога в домі.