Вона тримає в ручках Своїх худеньких
водою та часом кристалізований
бутон блідий Здвоєний тепленький
Так, як Я і Їй передав його - ніжно, обережно,
наче Боїться, що Той розсиплеться ось-ось.
Вона нахиляє русяву Свою голову до нього,
наче Відчути аромат Все намагається.
І зараз - це не виглядає по-дурному.
Волосся падає на лице Її таке Мені вже рідне,
перекриваючи, ховаючи Собою
Її перші Емоції від Мого взору.
- Вона пахне.. Пахне.
Пахне легко, приємно..
запахом Мені не знайомим.
Її голос наче тремтить.
- Це запах шипшини,
з якої всі Трояндові сорти були виведені.
Її Груди зриваються, Вона плаче,
Троянду Білу росою вкриваючи.
- Не плач, чому, Давіна?
- ..бо Вона від сліз Моїх висохлих стане тільки Міцнішою.
..бо Мені ніхто і ніколи не дарував нічого,
а це не просто дарунок,
Ти дарував Мені Душу..
Я покладу Її в скляну шкатулку,
і Я буду аромат Її оберігати,
бо Я хочу з Ним дожити до скону..
- А Я хочу з Тобою.
І тепер Ми плачемо разом.
- І Ти плачеш.
І Я зараз теж почну,
бо сльози навертаються.
А Я так Тобі ще нічого і не дарував.
Та й той Дарунок Мені не переплюнути.
- Не Їм ті Почуття Ми Дарували,
а Одне-Одному, Ти ж теж Те відчуваєш.
І не знати кому більше - Їм чи Собі.
І давай даруватимемо Їх частіше.
Мені нічого не потрібно Більше.
Це агонія Життя - виживання Виду
передує стражданню індивіду.
Тим паче, що Воно не заважає,
а завжди тільки і стимулює.
- Я Так кінця Нашого боюсь.
- Ні, та що Ти, Він прекрасний.
Про такий Пари і Мріють, та і тільки.
Кохатися, і любитися в Балансі,
все Останньою Силою ділитися,
як Вічність Вчилися.
І розлетітися останніми в Пітьмі хвилями.
Разом, в Одну Мить Єдину.
Не думай про Те,
що саме до Тебе Йде.
Краще обійми Мене.
О', Яке Почуття Чисте,
реальністю не розбите.
Мене Муза Викохала,
а римою кінчила.
Виходу немає
Виходу немає
(Вона все ще Грає)
Немає (виходу, Виходу)
Немає (Ні, ні, ні, Немає)
Демонів своїх Поховай
або Засни (засни, Давай)
сходка садистів з манією вбивства
ясла, вакханалія, в нутрощах медитація
Три Сфери в Одній ямі чорній, загальній
пуста, марна Часу трата - Покарання
повна свобода завжди в Обмеженнях,
коли Є Вибір Кінечний, і з ним і Смирення,
а Значить і Щастя в доступному простому,
без страждань через розуміння недоступного
Свобода Повна розум Зв'язує різноманіттям
І Живі за Нас поплатилися за це Розуміння.
Ти тут наче діамант в кучі свіжого лайна,
наче посеред випаленого поля остання ромашка.
Я Знаю для чого Бівініс Тебе сюди закинув-запхав.
Гвалтувати ніжних, чистих, смертних невинних,
тут немає як, зате є Ти, яку так просто не Взяти.
О', Бідна Доля, Ти тут заради порядку.
І того, що Ми можемо з Ним Створити для розради.
Так, простір Обмежний, але й не Клітка це тісна.
Древні - це Вічні, яким все набридло,
які від розчарування Того і повсинали.
І Тільки Ваш Рід Вихру пісків часу Чорного
копіює слабості, що Я тепер Тільки зрозумів - міцності
Просто-Складних невротичних машин - Людей,
і Головне, несвідоме Їх те, що можуть вони робити
Ціллю свого існування Щастя Собіподібного.
Таке кволе, розумне м'ясо, таким Спасінням наділено.
Кохання - що за жорстока насмішка,
яка піднесеним спокоєм розуму веде до розмноження
у впевненості, що з партнером для нього поруч.
Чого розум прагне природа наче розуміла,
те з Розмноженням зв'язавши тим Його і наділила.
Позбав себе агонії страждань існування
приведи в цей світ когось нового навзамін.
Обміняй своє страждання на страждання іншого,
що за насмішка жорстока.
За чужими виборами Жертви.
Разом вони поглинають одне одного,
як Єдине вони житимуть і по-Одному Вмруть.
Породжуючи нове живе пекло в Розумі.
Я розумію Логіку, хоча не наділений цією емпатією.
Я наділений злобою, задоволеннями від Ненависті.
В розумінні того, що забираю у Інших можливості.
Забираю вбиваючи, Життя позбавляючи.
Я Живу задоволеннями хвилинними тими,
не Будую Нічого, за чим можна було б Споглядати.
Язик чорний Мій, Очі мутні - бо в Собі Я Мертвий.
І в Мене все для руйнування позакінчуються,
а Ваша перевага в Оберіганні Лише Одного
назавжди так для розради і Залишиться.
Ти Самий Солод, Я Тебе проковтнув би,
щоб тримати в Собі, не Загубити,
так зуміти Втримати, не Втратити.
Щоб, як Серце в Мені Ти билася,
яке Я Маю з Тобою поруч і Тільки.
Бо ніякої змоги Я не Маю для Того,
щоб Ти зі Мною Була по Своїй Волі.
Допоможи Мені.
Будь Моєю Королевою
в Акваріумі Енергії.
Ти Єдина,
хто Мене Тут не Боїться,
а Я Боюсь Тебе.
Я не Хочу,
щоб Вони на Зміни Йшли,
лише через до мене свій Страх,
Я Прагну, щоб Вони Бачили
Надію та Добро в Твоїх Очах,
і Силу та Вагу в Моїх Словах.
Нічого Особистого, Я маю гарем.
Мені поруч потрібен Світлий Розум,
щоб дороги прокладати міцні
в напрямку правильному.
Ми Перебудуємо Всі Сфери разом,
в Богів реальне Снів Царство.
Заради Єдиного Чогось
з Одним центром Маси.
Уяви, ким Стануть Ті, хто повсинали,
коли ми Їх посеред Нього розбудимо.
Тих, хто вже буде без Того Зла забутого.
Допоможи ж Мені.
Та, що як і сам всесвіт Стара.
Та, хто на камені шершаві
ручки Свої ніжні замінила,
щоб Мати Сили випрямити
хребти Часом згорблені
Ти Їх не Ховай, Мені Дай
Та, що вже у волоссі сива,
та все ще Молода в тілі
Я Благати не Буду, Я - Чорний Дуб.
Головне, щоб Ти потім не прийшла Сама.
І вблагати вже Мене не почала.
Доля: - Ні, не прийду.
Ти знову Сам прийдеш.
Набридли задоволення?
Хочеться спокою в Любові?
О', Бідненький Алголь,
Блукач таки Наздогнав Тебе.
Де ж твоє лускувате тіло лавове,
в лати колючі заковане?
Де ж Твоя голова,
що череп собачий голий,
з рогами, як в Козла.
Де ж батожок твій,
яким смертних Ти Гнав
на Гору в жерла вулканів?
Дуб твій Горить в середині,
як запалена фінська свіча.
Від Чого ж? Чому ж?
Від Сорому чи від Злоби?
- Ти Сама Журба.
Постійно Така Сумна.
Все дивишся-вдивляєшся
в цю Порожнечу, що Стіна.
Так, Я приходитиму.
Поки Ти не Зрозумієш,
що горить це в Мені
Блідий Вогонь Добра.
"Богів реальне Снів Царство" - цим Я по-суті роблю Посилання на "Країну Снів" Лавкрафта. І не просто "посилання", а Я створив Їй матеріальну Першооснову, чого в самого Лавкрафта не було. Блукач (в Мене - це сам Хронос чи його названий Син, чи Небожитель Саваофа взагалі - немає значення, вибирайте Самі, бо як Ті та Інші подорожувати у Часі владні) і Алголь - це герої розповіді "За стіною Сну".
