уперше за вічність свідомих цураєшся снів _
холодну емаль не зігріють ні сонце ні місяць_
у третьому оці неоновий спалах зотлів,
напнувся і луснув ланцюг нездійсненних обітниць_
>
рятуй поневолену тінь в павутині спокус_
зомлілу розбещену бранку в короні терновій_
за мінус надії хрестом накладається плюс,
сумління нашіптує вирок на втраченій мові _
>
жерці-кровопивці вдають, що вже грали в цю гру_
душі пустоцвіт обкрадають, як в’їдливі оси_
вуста прагнуть оцту, ріг біса шкребе по ребру,
ім’я розчиняється піною в чаші хаосу_
чудово
