За нами відстали розлючені хмари,
Сльозою розмили піщані роти,
Лежали ми тихо під землею тяжкою,
І чули як ходять по степам вороги.
Ні більше не буде покою в душі,
Сліпа ворожнеча розірвала мости,
І камінь тяжкий на груди упав,
Нікому не жити у пеклі такім.
Де міряють біллю роки,
Опечені криками, приниженням, злом,
Чекають на постріл у спину тяжкий,
Довірливе серце гниє у пітьмі.
Дороги закриті для віри давно,
Любов розірвали голодні птахи
Між лютими злиднями, де гнів і розділ,
Сім'я помирає на грішній землі.
А осторонь там де печеться народ,
У шахтах, у чавунних котлах,
Раби і холопи годують весь світ,
Щоб кров'ю і тілом наповнити зло.
