Що є, то є, і іншого не буде.
Так склалося, усе до того йшло.
Прибулий час холодної остуди –
сподіваний, не кара і не зло,
а так собі – завершена логічність,
обманна гра, добігла до кінця.
І хоч роки забарвили у звичність
класичні риси знаного лиця,
щось діялось у часу під полою,
і у кінці відміряних годин
реальність гострозубою скалою
з тінистих оголилася глибин,
і ясність повернулася додому...
О, скільки літ – незміряне число –
сюжет тягнувся мучений, якому
чомусь ніколи віри й не було!
