Сумно маленькій пташині.
Не знає сама те – чому.
Люд весь хвилюється нині:
Співати немає кому…
Я полечу, подивлюся:
Що там за гармидер і шум?
Потім собі повернуся.
Хтось плаче і, наче б то, глум?
Мій Боже, що це я бачу?
Та це ж розіп'ятий Твій Син!
І, мов скаженні, неначе:
Глузують, сміються над Ним!
Ті, що з ним разом ходили,
Їли рибу і свіжий хліб;
Ті, що зцілити просили, -
Тепер відправляють у гріб!
Птаха метнулась швиденько,
І втерла з лиця Його кров.
Раптом згадала маленька:
Малина в саду, як покров.
В дзьобик збирала китиці –
Чимдуж прилетіла назад:
- Може би трошки водиці? –
Шептала Йому невпопад.
Соком малини старалось
Поїти Його пташеня.
Так і на згадку зосталось
Те все до останнього дня.
Крила руді – то від крові:
Засохла на пір'ячку їх.
А груди – також червоні.
На ньому – малиновий слід.
Серце горить від любові
До Того, хто викупив всіх.
Ви вже обмилися в крові,
Чи любите палко свій гріх?
В кожне віконце пташина
Щодня заглядає до вас.
Знає: остання година,
А може, й останній вже час.
Кличе: «Покайтеся, люди!
Відкиньте гординю свою.
Тяжко з гріхами вам буде –
Не станьте за їжу огню!
Йдіть у смиренні до Бога,
Візьміть для вас куплений дар:
Через Ісуса дорога.
Залиште цей вражий базар.
І ви не торгуйте собою:
Ні честю, ні вічним життям.
Гріх хай не править тобою,
А стань ти вже Божим дитям!»
Пташка від серця й до серця
Ще досі несе Благу Вість:
- Всі ми спасенні від смерті! –
До вас прилетить – розповість.