Чи хто запитує, як у тебе справи, Боже?
лягаючи спати згорнувши свої думки.
Чи ти ще терпіти бажання всі наші можеш,
претензії впертих, тих, що немов залюбки
несуть на служіння молитви свої до храмів,
та моляться дуже щиро, але і потім
все ж кидають у душі інших найтяжчий камінь.
Я їх не засуджую, і не дивуюсь їм.
Бо ж сама "несвята", й частіше усього прошу,
не дякую вчасно, й молитви мої прості.
Скажи, чи стомився сьогодні ти з нами, Боже?
Ти тільки не йди, присядь, а як хочеш - постій.
На часі нам бути разом. Чи ти не проти?
Вкотре з порадою йдемо до тебе ми.
Ти зцілюєш душі, тіла в єдиний дотик.
Пробач за непослух, мабуть іще дітьми
ми були до вчора... Сьогодні бач зовсім інші,
бо й наші вже діти дорослі гортають думки.
Готові іти на війну... Що є в світі гірше?
А гірше, коли їх потому хоронять батьки..
А чи хто запитує, як в тебе справи, Боже?
Чи з нами ще ти? І, як бути нам тепер?
Візьми нас за плечі, як більше ніхто не може.
Нам віра потрібна, страх вже давно помер...
