Сила, що вибухає зеленню, дає енергію квітці.
Енергія моєї юності вириває дерева з корінням,
І руйнує мене.
Беззвучно шепочу я зламаній троянді,
Що молодість мою зламала така ж зимова лихоманка.
Сила, що гонить воду через скелі,
Дає енергію моїй червоній крові; осушує гірські потоки
І перетворює мене на воск.
Беззвучно припадаю ротом до своїх вен,
Як цим же ротом припадав до вод гірських джерел.
Рука, що крутить води виру,
також піски сипучі гонить; пориви вітру зупиняє
і надимає савану вітрило.
Беззвучно шепочу я до повішеного,
Що змішана з вапном із ката моєї плоті глина.
Устами припадає час до первісних джерел;
Народжує любов і убиває, але гріховна кров
Зціляє рани.
Беззвучно шепочу я вітру штормовому,
Що навколо зірок час творить небосхил.
Беззвучно шепочу коханій на її могилі,
Що на моєму простирадлі хробак звивається так само.
Thomas Dylan THE FORCE THAT THROUGH THE GREEN
The force that through the green fuse drives the flower
Drives my green age; that blasts the roots of trees
Is my destroyer.
And I am dumb to tell the crooked rose
My youth is bent by the same wintry fever.
The force that drives the water through the rocks
Drives my red blood; that dries the mouthing streams
Turns mine to wax.
And I am dumb to mouth unto my veins
How at the mountain spring the same mouth sucks.
The hand that whirls the water in the pool
Stirs the quicksand; that ropes the blowing wind
Hauls my shroud sail.
And I am dumb to tell the hanging man
How of my clay is made the hangman's lime.
The lips of time leech to the fountain head;
Love drips and gathers, but the fallen blood
Shall calm her sores.
And I am dumb to tell a weather's wind
How time has ticked a heaven round the stars.
And I am dumb to tell the lover's tomb
How at my sheet goes the same crooked worm.
