Він мене надихав. Створював в голові цілі урагани думок. Мабуть він володів стихіями, або сам був однією з них. Деколи він не з'являвся місяцями, а я покірно чекала, знаючи що це чекання того варте. Коли він приходив, він дарував мені щось оригінальне, не таке як іншим, щось особливе, щось таке, що не сплутаєш ні з чим. (Натхнення)
Він мене запалював. Давав мені енергію - з ним я зігрівалась. Щоб розтопити мій гіганський льодовик потрібна була неймовірна кількість вогню - а вогонь в ньому був ... він грів мене і розтоплював своєю любов"ю. (Вогонь)
Він годував мене соленим, гострим і солодким. Давав мені одяг, щоб я не почувалась голою і знедоленою перед людьми. Лікував таблетками, які я відмовлялась пити. Деколи приносив квіти (байдуже, що цифрові), але ж квіти.
Змайстрував ліжко, де я могла відпочити від всієї своєї втоми, відпочити від нього та його важких слів, які він постійно вимовляв. Чомусь тоді я навіть відчувала вдячність за ті слова. (Матерія)
Він спокутував через мене свій гріх. Йому доводилось терпіти мене, та це його терпіння було краплею в морі, порівняно з моїм. Якщо я витримую його то й він може. (Терпіння)
Він міг досягти усього, про що мріяв. Він міг творити добро незважаючи ні на що. Це було щось схоже на магію. Після його появи я відчувала якусь неземну силу. Він був невловимим. Він з"являвся зовсім неочікувано, ніби телепортувався у потрібному місці в потрібний час. Він творив добрі справи, непомітно допомагав іншим, а потім зникав і з'являвся вже десь в іншому місці. (Сила волі)
Ми шукаємо того, хто нам дасть те, що нам потрібно саме зараз. Хтось шукає стабільності, хтось емоцій, а хтось хитрющий, зрозумівши, що за все потрібно платити, сидить у відлюдниках, накопичує себе.
інша відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ця робота написана про реальних людей, які зустрілись мені у житті. Вони дані Богом. Захотілось закарбувати в пам"яті їх типажі.
Один мій друг, колись казав, що любов потрібно заслужити. Не могла його зрозуміти. Хтось каже - за неї потрібно заплатити? - теж не моя формула.
Любов"ю треба жити.
Відлюдників обожнюю - вони мало говорять і багато знають! Відлюдник може сказати одне слово за 100 років, і воно буде цінним, в той час, коли інші будуть безупину виголошувати беззмістовнобезкінечні промови.