Переношена перемога
Ми виносили нашу перемогу,
Дев’ять місяців тривала вагітність.
Бились, вмирали, молилися Богу,
Що ж заважає плоду народитись?
Що не дає розпочатись переймам,
Чи не достатньо ще тонусу в матці?
Крові замало тече по судинам,
Чи акушери, усе ж, винуватці?
Саме вони пригальмовують справу,
Стримують наше бажання природнє.
Начеб то, бавляться з нами лукаво,
Не випускаючи плід на свободу.
Наче відтягують термін пологів –
Може, не зараз, а трохи пізніше.
Не відмовляються від допомоги,
Перекриваючи кисень, між іншим.
Б’ється під серцем дозріла дитина,
Тісно й задушливо стало в утробі.
Шляху на волю шукає невпинно,
Сили в черговій втрачаючи спробі.
Де ж ви, потуги, чому вас немає?
Чом не відійде священна вода?
Надто задовго вагітність триває,
Аби не трапилась з нами біда!
Бо, якщо зрада лиха переможе –
Знову поринемо у небуття,
Строк переносимо і не дай Боже!
Мертвим народиться наше дитя!
30.11.22