буває так важко збагнути: це гра чи бравада,
невже лицедію змінитись ніщо не завадить?
майстерно зіграє спектаклі, психози, розпусти,
то звіром учепиться, ікла згризе, то відпустить.
він часом, як літнє осоння спекотно-ласкаве,
неначе нагрітий у турці, із присмаком кави.
він — сонце, яке міріади жарин дає світу
чи бусол, що манить у теплі краї полетіти.
аж раптом — гроза, розриває страшна блискавиця,
і вже він лютує, морозом щипає, іскриться.
боїшся підходити, груднем пронизує шати.
"піти, почекати до червня чи тут залишатись?"
кади фіміами, кохай його, крихітко, вперто,
допоки відкриється, стане нагим і відвертим.
допоки ти не розгадаєш Пандору й енігми,
допоки горить, дотліває чи навіть остигне...
Кажуть яке вродилось, таке й лишилось...Хіба ,що й зміниться,то ледве помітно.
Anastasiiith відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєте, Ви маєте рацію. Але в тому і проблема, що лірична героїня буде до останнього триматися за це кохання, тому що піддалася впливу так званих «емоційних гойдалок» (((
Хмм.. вірш - супер ! Я в захваті !
А от на рахунок людей.. ні, вони не змінюються через те, що хтось дуже міцно цього хоче і навіть від того, що хтось дуже міцно старається, дуже міцно кохає і очікує цих змін...нажаль. Якщо у людини нема бажання змінюватися, то ніщо її не змусить.
Anastasiiith відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00