Його поранило в бою
Його поранило в бою,
Прошило наскрізь груди,
У мене прямо на очах, спіткнувся він і впав.
Згадав я медицину всю, що вчили мене люди,
Кров зупинив і швидко сам, його перев‘язав.
А він кричав мені: - Покинь мене малий,
Рятуйся сам, а я прикрию тобі спину.
А я йому у відповідь: - Ні, пане командир!
Я вас на полі бою не покину!
Накинув лямку на плече,
Затиснув карабін,
Вдихнув поглибше і потяг щосили.
Уламки з кулями усе летіли навздогін,
А я тягнув його, як міг, тягнув до тилу.
А він хрипів мені: - Та я тебе розжалую, боєць,
Залиш мене, не виберемось разом.
А я тягнув і думав: - Це ще зовсім не кінець,
Глухий я і не чув твого наказу.
Навкруг залізний дощ,
Усіх калібрів вигравав,
А я молився, аби влучності йому забракло.
І в Бога всемогутнього єдиного благав,
Щоб дав мені ті сили що в Геракла.
А командир шептав: - Ну, що ж ти впертий, як баран,
Тебе ж десь там чекає вдома мати.
І кров йому уже сочилася із ран,
І сили мене стали покидати.
Ну скільки нам залишилось,
Ну може метрів сто,
А в мене вже круги перед очима.
Та сунув я в перед, усім чортам на зло,
І чув у себе голос за плечима.
То він благав мене, щоб я не переймавсь,
Що я не заплямую честь мундира.
Я падав але потім знову піднімавсь,
І рачки повз, тягнучи командира.
- Покинь мене, салаго,
Він ледь чутно проказав,
Не в тій ти категорії, юначе,
120 я, а ти ще 70 не нагуляв,
Вареників макітра за тобою плаче.
А я його тягнув, як баржу тягнуть бурлаки,
Чи може, як воли по полю плуга.
Ось там вже наша річечка, на відстані руки,
Ну а за нею нас чекає допомога.
І ось ми вже нарешті,
За два кроки від води,
А там пором з піддонів дерев‘яних.
З останніх сил я затягнув його туди,
І поруч сам упав, неначе п‘яний.
А він все марив і очей не відкривав:
- Живим залишуся – візьму тебе за кума.
А я уже поволі кров‘ю сам спливав,
Мене ворожа куля десь таки торкнула.
Отямився в палаті я,
Навпроти він лежить,
І посмішка від вуха і до вуха.
- Мовчи, малий, говорить, сили бережи,
У нас з тобою буде друга днюха.
Якби таких як ти мені бригаду або дві,
Ми б все давно звільнили, геть до Криму.
А я у відповідь: - Так, пане командир,
Запросите до сина на хрестини?
ID:
979894
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 11.04.2023 14:35:33
© дата внесення змiн: 11.04.2023 14:35:33
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
