Весняний дощик землю освіжив...
Пташиний спів... Ранкова прохолода...
Як стільки років я без Тебе жив?
Де сили брав? Напевне від природи
Та неймовірна жага до життя,
Що називають просто так - надія.
Ти канула здавалось в небуття...
І тут воскресла у думках і мріях!
Тебе від себе стільки я ховав,
Щоб душу не тривожило кохання,
Що в юності так легко змарнував...
Без боротьби... Гасив в собі бажання...
Ми не готові ще були тоді
Кохання в суєті життя пізнати!
Дороги різні вибрали собі,
За нас комусь давали вибирати...
Господь нас вів... Давав життя урок...
Серця і душі гартував в невдачах.
Настав той час - удвох зробили крок
В нове життя, де вже від щастя плачем...
17.05.2023
