Скажи мені хоч слово, властива мені тиша,
студеним легітом морів чи ореолом величі сіяння
та покажи, як вже не та ти — інша,
та як тинялась зайва ти.
Скажи мені хоч слово,
німотністю молодика у небі та поголосністю темно́т.
Повідай ти мені, яка ти зараз сильна вже,
свої розкрила від прощання крила.
Скажи мені хоч слово,
патьоками гіркими, де краплі підуть ввись,
де смерть чекає навіть рись,
там поряд згину я та пригорнусь тихенько.
Скажи мені хоч слово,
душок у місті рветься на частини,
та весняніє знову соковитий плід,
та взір її у небо, до небосхилу.
Скажи мені хоч слово, властива мені тиша!
Твоє придушення тих слів неначе вогняна геєна,
мордує, душить та вбиває душу...
Твоє мовчання — щем нестерпний.
