Ворожий постріл збив із ніг
І побратим, залитий кров'ю,
Перед окопом свіжим ліг,
Та я тягну його з собою:
"Не відключайся. Говори.
Ти не помреш - я обіцяю.
Нема нічого ТАМ, старий,
Нема ні пекла, ані раю..."
І він тримається, хрипить,
І чорнозем шкребе руками.
Здається вічністю ця мить,
Повзем з обдертими боками...
А потім - тиша, і вгорі
Летять над нами дві лелеки,
Щоб десь гніздитись у дворі.
Життя стає таким далеким,
І брат бере останній вдих,
І робить довгий тихий видих,
І стільки болю тане в них -
В його очах, навік відкритих.
Життя впадає в горизонт,
А що за ним - ніхто не знає:
Нарешті мир чи знову фронт.
Уб'є, розлучить чи з'єднає...
