Мені залишились від сина
Медаль, петиція та біль.
За мною тінню йде провина,
На свіжу рану сипле сіль,
Бо інші мами не пустили:
Спасли, сховали, вберегли
(І душу в кров не замастили,
І кладовище не кляли).
Життя - колодязь пересохлий,
Та я закидую відро.
Немає мрій, надії здохли.
Я - пустота, ніхто, zero.
Та раптом Бог шепоче: "Жінко,
Він помирав, щоб ти жила.
Ти - міць, ти - сталь, ти - українка,
Ти досі хрестик не зняла.
Синівська смерть - пекуча рана,
Та ти на світі не одна.
Тобі здаватися ще рано,
Колись закінчиться війна..."