Ось і все! Розбрелись наші мрії.
Розлучились, побравшись лише.
Над тобою гармат буревії,
Ніч безсоння у дім мій несе.
Мчать з забитих вокзалів вагони;
Й стукіт рейок, мов серцебиття…
І твій образ віддаленням тоне.
Й наче віск, застигає життя.
В мить прощання душа знемагала…
Як відходив, дивилася вслід.
Що сказати тоді я не знала,
Скочив в поїзд й слова скував лід.
І став дім наш, мов мертва пустеля.
Одиноко сиджу край вікна…
У страху все зриваюся: Де я?!
Мить… й отямлюсь: Ще вдома й ВІЙНА.
Й знов ридаю в мольбі до ікони
і благаю його вберегти …
Край горить… І церковні вже дзвони
Сповіщають про нові хрести.
Чи живий ?! Усе звістки чекаю..
Місяці, як немає яви…
Там де ти, майже пекло, я знаю.
Але вистій! Благаю, живи!
Бо мені не прожити без тебе;
Чорну хустку зарано носить.
Я прошу, не бери його небо!
Бо змогли всього рік разом жити.
Й тут війна… Стрясли тишу сирени…
Скрізь сполохані люди біжать.
Це не цирк, тут немає арени!
Ми не звірі, щоб нори шукати.
Ну, а ворог скрізь ставить капкани,
Владарює на моїй землі.
Рве над нами, мов вогненні чани,
Свої гради, й усе в попелі.
Скрізь уламки, будинків немає…
І дорогами трупи лежать.
Та русинський обріз не змовкає,
Й навіть вбитих не дасть поховать.
Кожен день прилітає ракета:
Біль і лемент несе руський мір.
Що ж мовчиш миротворна планета?
Вбивство це до яких буде пір?!
Скільки будемо ще хоронити
Молодих і здорових людей?
Бог життя дарував їм, щоб жити!
Зупиніть на землі мір оцей!
