| Сторінки (3/231): | « | 1 2 3 | » |
Думки-птахи. Ось фурр і полетіли,
А там нові десь з півночі біжать.
І все щось про буденність цокотіли,
Надією на щастя шурхотіли
І радістю, здалося, мерехтять…
Тут спогади на потязі примчали,
В цистернах сум, в вагонах самота.
А на дахах у відчаї кричали
Крізь темноту минулого звучали
Любов і віра незнищенна і свята.
Уява знову розмальовує світи
І щось нашіптує безмежне і прекрасне.
Десь розпрямляються я покручені хребти
І знову хочеться і бігти, і пливти
Допоки в грудях вогник справжності не згасне.
Думки-птахи. Ось фурр і полетіли,
Крізь певний час вертаються назад.
Падають вниз як листя пожовтіле,
Ховаються в минуле скам’яніле,
Пірнаючи в життєвий водоспад.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822076
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2019
Тихо стукали колеса,
За вікном неслось життя.
А напроти очі-леза
Що ховали почуття.
А напроти дивний погляд
Де палав вогонь бажань.
Змінюючи весь світогляд
В дивовижності чекань.
Тихо плинула розмова,
Справжня різність на лице
Та в словах шумить діброва
І в думках кудись несе.
Та в словах чарівні далі,
Необмеженість життя,
Нерозглядані деталі
В неймовірності злиття.
Швидко сплинули години,
За вікном чужий перон.
Там кіоски, магазини
Рядно вдягнені в бетон.
Знову цокнули колеса.
І у кожного свій шлях.
Лиш залишу очі-леза
Десь в прихованих думках.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2018
Хто поряд завжди був незлічені роки
У підсвідомість десь зачислені в безсмертя.
Ми відганяємо про гірше десь думки,
Вони ще поруч і здається навіки
І завжди будуть слугувати як опертя.
Та час біжить наче веселий вітерець
А хтось там зверху просто ставить тихо крапку.
Не прибіжиш тепер в минуле навпростець,
Бо вже відрубано рідненький корінець
Назавжди в долі кимсь поставлено трикрапку.
Життя іде. Комусь загоює серця,
А хтось і далі рве у спогадах свій простір.
То ж не чекайте незворотного кінця
І повертайте до старого хутірця
Де ще батьки живуть. І приїздіть у гості.
Чомусь хто поряд був незлічені роки
У підсвідомість десь зачислені в безсмертя.
Летять у просторі незлічені думки,
Вони ще поруч і здається навіки
І завжди будуть слугувати як опертя.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810977
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2018
Так часом чуємо: НЕ зможеш і НЕ вийде,
І так з дитинства і десь протягом життя.
Комусь слова ці просто як байдужий вислів,
А хтось зламає тим усе своє буття.
Стають критерії могутності, удачі.
В змаганні первенства шикуємо когось.
А доля й далі все підкидує задачі
І все здається щастя виграєш ось-ось.
Нема мірил у неба і нема у вітру.
Є цінність подиху і стукоту сердець.
І кожен має необмежену палітру,
Щоб не знецінити свій шлях враз нанівець.
Так часом чуємо: НЕ зможеш і НЕ вийде,
І так з дитинства і десь протягом життя.
Буває з словом тим вагання разом прийде,
А ти відчуй свій шлях й незламні почуття.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810234
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2018
Заходь, заходь…
Сідай і поговоримо.
Час наш злітає наче щастя мить.
І саме мить щоденно тихо творимо,
І саме мить так відчайдушно ловимо
Та й відпускаємо у сонячну блакить.
Привіт, привіт…
Ти як? Про що бажається?
Та в мене все як завжди – я лечу.
Звісно в душі таємно біль лишається
І все в майбутньому те краще десь вважається.
А так журби і смутку досхочу.
Бувай, бувай!..
Вже якось ще зустрінемось.
Та ні, нічого… звісно… це життя.
Колись на довше може якось зійдемось!
Колись, можливо, від турботи звільнимось
Лише б не стихло серденька биття…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809637
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2018
Ми віримо в тебе, чуєш?!
І будемо вірити завжди!
Ти спокій мільйонів рятуєш,
За кожного з нас ризикуєш
В ім’я нездоланної правди!
Молитви до Бога звертаємо,
Щоб ти повернувся додому.
Ми кожного з вас пам’ятаємо!
Щодня й серед ночі чекаємо
І те не здолати нікому!
Ми віримо в твою силу!
Ми віримо в перемогу!
Потроху на край небосхилу
Підніметься наше світило
Й освітить безмежну дорогу!
Ми віримо в тебе, чуєш?!
І будемо вірити завжди!
Ти спокій мільйонів рятуєш,
За кожного з нас ризикуєш
В ім’я нездоланної правди!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807489
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.09.2018
«Заваріть мені, дівчата, каву з молоком
Та солодку, щоб відчути вічність…»
Подивлюсь на небо за вікном
І на мить забуду про трагічність.
Про трагічність, що вросла в життя -
Цвинтарі, могили побратимів.
За роки війни в наше буття
Смерть ввійшла, наче з минулих фільмів.
Пригадаю, матінка колись
Каву з молоком мені варила.
Пироги як у печі пеклись,
І за двійки все мене сварила…
А тепер вертаюся з війни.
Добре цілий, тільки серце в ранах
І в душі біль з крихтами вини,
Що своїх розсіяв на курганах.
Заваріть мені, дівчата, каву з молоком
Та солодку, щоб на мить збагнути.
Ще життя в нас точиться струмком,
Сила є мир й спокій повернути.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804910
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.08.2018
Звір добиває як відчує кров.
Йде прямо слідом, що тихо зникає.
І серед пишних в зелені дібров,
Серце що б’ється швидко видирає.
Десь в простір неба відлітає крик
І тиша знову застеляє землю.
Світ нескінченний вже до цього звик
І не встановлює в життєвій річці греблю.
Неспинно точиться щоденна боротьба.
Панує розвиток крізь смерті і страждання.
Тільки чомусь від цього лиш журба,
Потроху тануть світлі сподівання.
Суцільна втома від самих смертей,
Здається вже немає тому краю.
Десь загубився справжній Прометей.
Чи сам воює й б’є орлину зграю.
А може є і трішки інший шлях?
Де розум піднімається угору
Й пшениця колоситься на полях,
А людство має в іншому опору?
Бігти по колу вже не перший рік
І бачити малесеньку морквину
Це звикло. Як і чути крик,
Не відчуваючи свою за це провину.
Звір добиває як відчує кров.
Йде прямо слідом, що тихо зникає.
І серед пишних в зелені дібров,
Серце що б’ється швидко видирає.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804548
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2018
До мене в двері знову стукає повістка,
То сина вкотре кличуть у воєнкомат.
Яка ж для матері сумна це зараз звістка,
Неначе в горлі десь застрягла з риби кістка
Або в життєвих шахах хтось поставив мат.
Перед очима швидко промайнули роки.
Садочок, школа і, нарешті, інститут.
Як поряд йшла й робила разом перші кроки,
Як до смерканку вчили деякі уроки
І прокладали у майбутнє свій маршрут.
Кому й коли, скажіть, я щось заборгувала?
В мене єдиний син і іншого нема!
Його життя своїм життям я формувала
У світ великий, різнобарвний готувала
І не чекала, що його візьме війна!..
Кричати весело: «Ура! Наші герої!»
Питання тільки це для чого і кому?
Тим, що в землі лежать від рук чужої зброї?
Чи це для матері геть чорної, старої?
Як смерті хлопців, що зникають в давнину!..
Мене засуджуйте. Кричить, що в цьому зрада.
А я за сина можу вбити без вагань!
В нас надто швидко знову змінюється влада
І за весь час не стала спільною громада.
Тільки все збільшується тих розчарувань…
До мене в двері знову стукає повістка,
То сина вкотре кличуть у воєнкомат.
Яка ж для матері сумна це зараз звістка,
Неначе в горлі десь застрягла з риби кістка
Або в життєвих шахах хтось поставив мат.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804118
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2018
Привіт - привіт!
Тебе знову згадала
І нашу зустріч в ботанічному саду.
Саме тоді тебе я покохала,
Саме тоді по справжньому жадала
І вірила, що щастя віднайду.
Привіт - привіт!
Летять скажено роки.
Ламався світ і ззовні й в глибині.
Я довго ще чекала твої кроки,
З коханням тим було більше мороки
Та кожен з нас зостався в однині.
Привіт - привіт!
Все добре, все чудово.
По суті, кожен має, що бажав.
Можливо, щось не склалося медово,
Можливо, все в житті не кольорово.
На щастя вузлик наш хтось розв’язав.
Привіт - привіт!
Тебе я не вітаю
І не чекаю вже твого дзвінка.
Всі спогади залишилися з краю,
Нічого на майбутнє не лишаю.
Поглинула нас вічності ріка.
Привіт - привіт!
Тебе чомусь згадала
І нашу зустріч в ботанічному саду.
Безумно я тоді тебе кохала.
У відчаї з надією жадала
І вірила, що щастя віднайду…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2018
Знов хапала літо за хвоста.
Як завжди хотіла зупинити…
А воно рахуючи до ста,
На краю життєвого моста
В небо намагалося злетіти.
Знов лічила кожен літній день,
Ним на рік напитися хотіла.
Щоб зимою із рясних пісень,
З додаванням сонця пару жмень,
Літо в стравах серця мерехтіло.
Зупиняла навіть дії крок,
Дихала легенями на повну.
Літній час ховався між зірок,
Дарував натхненності рядок,
Радість по-дитячі невгамовну.
Мов життя злетіло в небеса,
Літо на прощання гомоніло.
Забирало в кошик чудеса.
Як на сонці тануча роса
В митях незворотності бриніло.
Знов хапала літо за хвоста.
Як завжди хотіла зупинити…
Десь на бильцях вічності моста,
Тихо так, рахуючи до ста,
Моя доля мріяла злетіти.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803325
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.08.2018
Була дівчиною. І заміж мене брали…
Чоловіки потроху ти розкрадали
Мої багатства і дівочую красу.
Потім ножа встромили у мою косу
І змахом враз порізали обличчя.
Напевно, у цім світі так годиться
Кохати, дбати, пестити дружину…
Останній вже на голову хустину
Всю чорну сам спокійно натягнув.
Він бачив, звісно, і прекрасно чув
Як голосила я крізь темні ночі.
Ще й дозволяв щоб пазурі Охочі
Постійно в шкіру ніжну заганяли.
Що там у злиднях у моїх шукали?
Могильної роздертої краси?
Вже двадцять сьомий рік!
І Бог мене спаси…
24.08.2018
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803321
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 16.08.2018
Чарівне місто над Дніпром.
Міста як зорі в Земленебосхилі.
Є молоді ще зовсім і похилі,
Є там гіганти і зовсім маленькі
Для мешканців від серденька рідненькі.
Але на справді не про те розмова,
Бо кожне місто має певне слово!
То його назва, справжнеє імення
В якому велич духу і знамення.
Місто Дніпро, а може Січеслав,
Дніпропетровськ чи Катеринослав,
Чи Новий Кодак, чи Новоросійськ
Що імператора приймав чисельність військ…
Багато назв у міста над Дніпром,
Що хрещене і кров’ю і хрестом.
А хто ж те місто справді заснував?
Хто будував, а потім панував?
Цікава історична згадка є
Про те, як дух Козацтва там встає.
Саме Козацтво місто будувало
І від нападників завзято захищало.
Вже трохи потім славна Катерина,
Що за життя ще зацькувала сина,
На думку взяла збудувати місто
Щоб дивувався Бог й діва Пречиста.
І щоб собори вищі Ватиканських –
Славетна міць чоловіків слов’янських.
Та не судилося тим задумам здійснитись
Навіть правителям властиво помилитись…
А далі що у місті над Дніпром,
Що хрещене і кров’ю і хрестом?
Та зміна влади, ладу, кольорів.
Про це щоб говорити мало слів.
Радянський уряд і нове життя
Тому все знищено на ніц без каяття.
А назву міста швидко на нову
Змінили, щоб затерти давнину.
І щоб вождів назавжди пам’ятати
Петровського надумали з’єднати
З іменням сильної, могутньої ріки,
Щоб вкарбувати назву навіки…
А той Петровський справжній був діяч,
Ладу радянського безцінний наглядач.
Та це історія, а дама вона змінна
Хоча у істині і справжності нетлінна.
Тому вже зараз височіє над Дніпром
Чарівне місто іменоване Дніпро.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802358
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 08.08.2018
Чарівне місто над Дніпром.
Міста як зорі в Земленебосхилі.
Є молоді ще зовсім і похилі,
Є там гіганти і зовсім маленькі
Для мешканців від серденька рідненькі.
Але на справді не про те розмова,
Бо кожне місто має певне слово!
То його назва, справжнеє імення
В якому велич духу і знамення.
Місто Дніпро, а може Січеслав,
Дніпропетровськ чи Катеринослав,
Чи Новий Кодак, чи Новоросійськ
Що імператора приймав чисельність військ…
Багато назв у міста над Дніпром,
Що хрещене і кров’ю і хрестом.
А хто ж те місто справді заснував?
Хто будував, а потім панував?
Цікава історична згадка є
Про те, як дух Козацтва там встає.
Саме Козацтво місто будувало
І від нападників завзято захищало.
Вже трохи потім славна Катерина,
Що за життя ще зацькувала сина,
На думку взяла збудувати місто
Щоб дивувався Бог й діва Пречиста.
І щоб собори вищі Ватиканських –
Славетна міць чоловіків слов’янських.
Та не судилося тим задумам здійснитись
Навіть правителям властиво помилитись…
А далі що у місті над Дніпром,
Що хрещене і кров’ю і хрестом?
Та зміна влади, ладу, кольорів.
Про це щоб говорити мало слів.
Радянський уряд і нове життя
Тому все знищено на ніц без каяття.
А назву міста швидко на нову
Змінили, щоб затерти давнину.
І щоб вождів назавжди пам’ятати
Петровського надумали з’єднати
З іменням сильної, могутньої ріки,
Щоб вкарбувати назву навіки…
А той Петровський справжній був діяч,
Ладу радянського безцінний наглядач.
Та це історія, а дама вона змінна
Хоча у істині і справжності нетлінна.
Тому вже зараз височіє над Дніпром
Чарівне місто іменоване Дніпро.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802357
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 08.08.2018
Тебе, на жаль, не знала і не знаю,
Бо ти живеш у мріях і бажаннях.
Приходиш потай коли засинаю
На ліжко сядеш тихо, зовсім скраю,
А потім десь зникаєш прямо зрання.
Так іноді торкаєшся волосся,
Слова шепочеш ніжні і казкові.
Ти тішиш мене тим, що все вдалося
І наче те насправді відбулося
Крізь сни зелено-сині і бузкові.
Буває забираєш мандрувати,
Світи чужі пізнати дозволяєш.
Ти вмієш справді дивно чарувати,
Ти вмієш щастя у життя давати.
Мене, здається, трішки ти кохаєш…
Мої бажання і шалені мрії
Злітають вверх, далеко, між зірками.
Як тільки сон торкається об вії,
Як тільки засинають безнадії,
Що назбирала в долі між роками.
І ти мій сон. Чарівний і чудовий.
Не зраджений, не зламаний, не стертий.
Ти напій мій в безмежності медовий,
Ти настрій мій яскравий і святковий
На щастя, крізь життя саме безсмертний…
Тебе, на жаль, не знала і не знаю,
Бо ти живеш у мріях і бажаннях.
Приходиш потай коли засинаю
На ліжко сядеш тихо, зовсім скраю,
А потім десь зникаєш прямо зрання.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2018
Чистий аркуш.
Мій майбутній шлях…
Знову намагаюся почати все спочатку.
Як завжди в піснях приспів у повторенні на згадку.
Чистий аркуш.
Новий тижня день.
Новий подих, нові сподівання.
Звужуються прагнення в мішень,
Час знов перетворено в чекання.
Чистий аркуш.
Спробую на мить
Щось змінити хоч би на хвилину!
Як же в перетвореннях кортить
Десь дістати щастячка цеглину…
Чистий аркуш.
Начебто життя
Знову надає дрібну надію…
І найкращі будуть відкриття!
Зможу збудувати свою мрію!
Чистий аркуш.
День вже майже зник…
Я не встигла щось намалювати.
Так життя згорає як сірник,
А я все не можу розпочати…
Чистий аркуш…
Шлях або міраж?
Шанс, можливість, прагнення, чекання?...
Може це простий самообман
В дійсності людського існування…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801582
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2018
А я тебе давно вже не чекаю!
Ми загубились між двома світами.
До днів самотності потроху я звикаю
Як і до скронь засипаних снігами.
Тебе не виглядаю на дорозі,
Не засинаю в мріях про майбутнє.
Колись була в бажанні як в облозі
Чекала все кохання незабутнє…
Роки потроху шаркали ногами.
Віталися й зникали у минуле.
Я ж в відчаї хапалася руками
За мрії в снах, щоб ангели почули…
Жадалося, бажалося, моглося…
Тепер до ролі іншої звикаю.
Десь в долі щось назавжди відбулося
І я тебе до себе не чекаю!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2018
Розрізнена. Не складена докупи
Земля батьків засіяна травою.
Здається, багатьом вона до дупи,
Колись назавжди названа вдовою.
Розрізнена! Не мовою чи словом…
Не розумінням основної суті:
Ми може тут і справді тимчасово,
Але життя дітей ще на маршруті.
Розрізнена! Розшарпана! Розбита!
Отрутою напоєна до болю,
Сумом навіки сірим оповита
У вічній боротьбі за свою волю.
Розрізнена байдужостями серця,
Покинута у відчаї безсилля.
Розтрощена на непотрібні скельця
Вмирає від постійного насилля.
Розрізнена. Не складена докупи
Земля батьків засіяна травою.
Здається, багатьом вона до дупи,
Життям назавжди названа вдовою.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800788
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.07.2018
Я себе роздарувала…
На взаємності чекала,
Тільки цінні подарунки
Як непотребу пакунки
Люди швидко викидали,
Шматували, роздирали…
Я себе роздарувала…
Справді віддано кохала.
Те моє переконання
І в надії сподівання,
Що потрібно все робити
Як для себе – в правді жити.
Зовсім в дійсності не так!
Правда має різний смак…
Я себе роздарувала…
По шматочку відрізала
І давала куштувати.
Дозволяла будувати
Мрії, кольорові сни
В світлім подиху весни…
Щоб буття замайоріло,
Справді пристрасно горіло…
Я себе роздарувала…
Душу болем обпікала,
Надто глибоко кохала…
Через те сама зникала…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799898
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.07.2018
Наше з тобою кохання…
Народилося як нічна зірка,
Наповнювалося як збірка
Нечуваними віршами,
Цілунками і словами.
Співало наче сопілка
І дріботіло дощами
Наше з тобою кохання…
Наше з тобою бажання…
Палало, тремтіло, горіло.
Безмежно і ніжно зігріло
Тіла і маленькі душі.
На присмак було мов груші,
Що жовто і соковито
Нам смакували дуже…
Наше з тобою бажання…
Наше з тобою змагання…
За першість нової ноти,
За всі слова напроти.
Про місце жінок на світі,
Про чоловічі миті.
Про статність, минулі цноти,
Про склянки нами розбиті…
Наше з тобою змагання…
Наше з тобою прощання…
І сльози ночами відверті,
Мовчанки німі, уперті.
і відчай, що все минуло,
Бажання, що десь заснуло.
Слова про кохання безсмертні
І щастя, що десь майнуло…
Наше з тобою прощання…
Наше з тобою кохання…
Наше з тобою бажання…
Тихе крізь пристрасть зітхання,
Щастям в житті сподівання…
Наші з тобою вагання
І непотрібні змагання…
Щось і для чогось чекання
І під кінець… розтавання…
Так відбирають звучання
В пісні, що пише кохання…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2018
А може… щось сьогодні хочу інше…
Ну, зовсім інше! Не таке як завжди…
Залиште десь собі своєї правди,
Про себе краще дбайте справді ліпше…
А може хочу просто я напитись!
Отак! Напитись! І пісні співати…
Щоб просинались ті, що лягли спати
Й виходили на мене подивитись…
А може просто хочу закурити
І не кальян, справжнісінькі сигари,
Або травички, щоб кудись за хмари
З всевишнім про життя поговорити…
А може просто хочу я кричати!
Та міцно так, щоб вуха закладало!
Щоб горе все саме бодай пропало,
А я зі щастям сяду помовчати…
Я може хочу… просто хочу… може!
Бодай чогось, бодай хоча би трішки…
Ви смієтеся?! Байдуже насмішки!
Мене здолати це не допоможе!
Не заважайте просто мені жити!
Я і сама все вмію розламати!
І досить нити, плакати, страждати…
Вже й ангелам дозвольте відпочити!
Ми все поради кажемо на ліпше…
Ніхто не знає істини і правди…
Я хочу інше! Не таке як завжди!
Я хочу щось своє і зовсім інше!...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799118
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 12.07.2018
Давай напишемо мелодію життя!
Життя на двох, де я і ти, де ми з тобою.
Нехай мелодія народиться живою,
Буде цілющою для справжнього злиття.
Почнемо з До, а потім Ре і навіть Мі.
Тихим струмком завжди народжується річка.
Кохання справжнє майорить неначе стрічка
Над вічним безладом людської метушні…
Тепер і Фа, потроху Соль, співуча Ля…
В них проступає трішки непорозуміння.
З’їсти на двох пуд солі треба теж уміння
І подолати шляхом те, що віддаля.
Високу ноту Сі десь поки заховай
В ній неймовірна сила покаяння.
Коли прийде наш час з життям прощання,
Саме її в вир неба відпускай.
І поки є в нас ритм серцебиття,
І поки ще єство наше існує…
Давай почуємо як благодать панує,
Давай напишемо мелодію життя!...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798670
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2018
Просинайся!
Гей просинайся! Не спи!
Я це ти! Тільки трішки з майбутнього,
Незабутнього і хмільного…
Самого-самого майбутнього
Могутнього.
Просинайся! Не спи!
В нас є пару хвилин…
Я тобі розкажу цікаве.
Ласкаве.
Можливо щось запитаєш?
Хоча ти сама давно знаєш,
Але йдеш інакше.
Радше не зраджуй собі!
І ходи лиш від серця
Не сердься! Я хочу тобі сказати -
Тобі треба просто писати
Вірші, що спускаються з неба…
Облиш! Не треба
Десь кращої долі шукати.
Все маєш і будеш мати!
Бо є лиш твоя стежина -
Єдина!
Не спи! Гей-гей! Просинайся.
Від мене в думках не ховайся…
Думки відпускай у простір
Наосліп!
Без сподівань,
Назавжди…
Для правди…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797785
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.07.2018
Минуле іноді нам стукає у двері…
Безцеремонно, як завжди в своїй манері
Заходить зверхньо, наче тут завжди було…
Хоча! Зникало. І кудись собі пішло.
Минуле знову одягає окуляри,
Виводить фарбою колишні ідеали.
Змиває з легкістю свій присмак гіркоти,
Мило запрошує з ним поряд знову йти.
І тільки чує хоч малесеньку відмову,
Трішки вмовляє, безперечно, знову й знову.
А потім в люті затамовується миттю.
Минуле часом наче брат життя страхіттю.
Минуле! Краще все ж тебе просто забути.
В молитвах тихих від душі все-все спокути.
Зникти і більше у думки не повертайся.
Там де колись ти просто йшло і залишайся!
Минуле знову враз постукало у двері,
Безцеремонно, як завжди в своїй манері
Та інша вже зустріну те – беззаперечно,
Щось справді згадувати знову… Недоречно…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797467
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2018
Закохалася! Нарешті! Закохалася…
І відверто, вже на те не сподівалася,
І про те в душі і серці не чекалося,
Не жадалося, а тільки десь ховалося…
Закохалася! У себе закохалася!
І до цього часу різною вважалася,
Від вимог чужих десь навпіл розривалася,
Що життя як не моє все дивувалася…
Закохалася! У світ свій закохалася!
І красою, що в мені замилувалася.
Говорити про бажання не стидалася
Бо одна я лише в себе – з’ясувалося…
Закохалася! У простір закохалася!
У життя своє зненацька увірвалася
І душа з красою тіла поєдналася.
Лише шлях новий пройти залишалося…
Закохалася! У справжність закохалася!
З болем, горем і бідою попрощалася,
Щоб найкраще у житті будувалося
І на повну міць усе відчувалося!
Закохалася! У себе закохалася!
У свій простір і свій шлях закохалася!
У свій світ, своє життя закохалася!
Бо сама собі життям призначалася!...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797465
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2018
Пий життя великими ковтками!
Пий життя! На жаль воно одне
І хай все не знищене словами
Саме зараз в щастя проросте!
Пий життя! Не думай про минуле,
Про майбутнє ти не думай теж!
Щоб ніколи болісне, забуле
Твоїх нових не торкнулось меж…
Пий життя! Ковтай його краплини,
Відчувай в собі його тепло.
Не бери в думки гіркої днини,
Те згоріло і давно пройшло.
Пий життя наче останній подих,
Все що є – то мить, вона одна.
Йди свій шлях. Це іноді теж подвиг,
Бо, на жаль, за все своя ціна…
Пий життя великими ковтками!
Пий життя і пам’ятай одне:
Все, що закарбовано віками
І для тебе в щастя проросте!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796876
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.06.2018
Я прожила чуже життя,
Чужі слова, чужі бажання.
А що моє? Та сподівання
І шлях довжезний безпуття.
Я прожила чужі думки,
Чужу ганебну несміливість.
Поодинокую примхливість,
Що впала з старшої руки.
Я прожила чужу любов,
Чужі надії, хвилювання.
Край відчайдушного мовчання
І зраду, що холодить кров.
Я прожила згубив себе
Комусь на радість чи для сміху.
І ось тепер той хтось на втіху
Ще й душу з тіла відшкребе.
Мій шлях довгезний безпуття
І разом з ним десь сподівання.
Я прожила чужі бажання,
Я прожила чуже життя…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795852
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2018
Новини про війну – сіренький фон
Коли жахи до тебе не торкнулись.
Країна наче бачить дивний сон
В якому всі картинки розчахнулись…
Війна іде. Зникають вояки.
Як тіні тихо бродять на кордоні.
Чиїсь сини, чиїсь чоловіки
Тримають холод зброї у долоні.
Про них говорять просто як «між тим…»,
А потім серіали і реклама.
І наче розчиняється як дим
Найбільша для країни чорна драма.
Хтось скаже: смуток – то біблійський гріх.
Погоджуюся й трішки нагадаю!
Війна в нас йде не перший часом рік,
А ось кінця немає тут ні краю!
Реформи, перетворення, суди,
Закони, нововведення, програми.
На жаль все це без спільної мети
Нагадує простенькі піктограми.
Війна іде в країні поміж тим,
Чиїсь сини потрошечку зникають…
Все більше чимось теплим і в’язким
Життя країни тихо омивають…
Новини про війну – сіренький фон
В якому всі картинки розчахнулись…
Країна наче бачить дивний сон
В якому в коло всі жахи зімкнулись…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795120
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.06.2018
Зупинися. Почуй дзвінку тишу,
Ніжну тишу почуй в мені.
Я для тебе залишу
Все, все, все. І життя в метушні.
Я до тебе прилину,
Тільки кріпко мене тримай.
А гіркого полину
Ти у чай мені не наливай…
Розпусти мої коси. Лиш поволі,
Хай прядка впаде.
На пшеничному полі
Десь нас вітер у мрії несе.
Обійми мене міцно,
Щоб відчула – все буде лиш так.
Потім каліграфічно
На руці намалюй мені знак.
І потроху напийся
Лиш для тебе живої краси.
На хвилинки відкрийся
В ніжних краплях своєї роси.
Загубилося щастя.
Десь в пшениці воно проросте.
Хтось навіки прощався,
А комусь почуття – то святе…
Зупинися. Послухай.
І відчуй ніжну тишу в мені.
Наче вітром подмухай
І казки шепочи неземні.
Я для тебе залишу
Усі справи, життя метушню.
Ти почуй в мені тишу,
Дзвінку тишу почуй ти мою…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2018
Я дріботіла по клавіатурі,
Слова сплітала в речення, думки.
І наче на казковій партитурі
З’являвся образ твій із глибини…
Його насправді зовсім я не знаю,
Він виник звідкись, наче вітрюган.
І ось пишу і відповідь чекаю.
А в голові суцільний балаган.
Я дихаю то швидко, то поволі.
Та що зі мною? Що за чортівня?
В житті напилася я горя і доволі
Для чого знову вся оця дурня?
Мої слова мандрують далі, далі…
Ти там далеко, ніби і нема.
Та у цю мить для мене то деталі,
Приємно… Хоч розмова і німа…
Я знову дрібочу, а час злітає
І гальмувати треба вже мені.
Ти дивний сон який ось-ось зникає
Десь в потойбічній, тихій глибині…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2018
Милий, золотий, прекрасний… Мій!
Хочу враз почути голос твій,
Хочу знов відчути у собі
Ті гарячі краплі неземні.
Мій могутній, сильний, дорогий!
Тілом тіло в пристрасті накрий.
Щоб злетіла знову в небеса
Й розквітала ніжності краса…
Любий, гарний, справжній! Знову Мій!
Хочу голос чути золотий.
Хочу руки, поштовхи, вуста,
Щоб в коханні теплота густа…
Незрівняний, рідний, серед мрій
Ти назавжди був єдиний Мій!
З ким була по справжньому сама
Без прикрас, вродлива і земна…
Тільки що це? Знову я сама…
Бо тебе взяла собі війна,
Бо зі смертю повінчався ти,
А мені залишив тільки сни…
Милий, любий… Пухом є земля…
Я ж ще тут… І повністю твоя…
Хоч у сни приходь до мене ти,
Залюби крізь ночі самоти…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018
Туга сковує тіло і всю мене.
І коли те дійство саме мине?
І коли вже буду на самоті,
Щоб з життя зникали оті не ті?
Біль знову шматує тихенькі сни,
З горла вириваючи голосні.
Убиває краплі мого життя,
Наче йду дорогою без пуття.
Зашарілось небо і дня нема,
І в душі у мене сама пітьма.
Все чекаю дива, що те мине,
А воно висотує всю мене.
Вже до Бога бігала в молитви,
Трішки стане легше, та знов туди.
Падаю мов в прірву із глибини
І ночами бачу страшенні сни.
Скаже хтось: «Здуріла чи щось не так…»
Я ж відповідаю: «То долі знак!..»
Бо жила життя не своє – чуже,
Добре, що мій ангел шлях береже.
Туга душу сковує і мене,
І саме те дійство вже не мине.
Лиш коли себе десь я віднайду
То й навіки знищу свою пітьму.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793632
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 29.05.2018
Прости мені ! За все мене пробач!
За сліпоту мою в життя дорозі,
За почуття в яких я як в облозі,
За сльози кривд і начебто невдач!..
Ти дарував мені щасливий шлях
І здібностей надав мені без міри.
Безцінний дар вклав в серце із довіри
І голос, щоб співала наче птах…
Дав розум і навчив вперед іти,
Кружляючи у танці балерини.
Звісно, в житті було багато днини,
Кривавий біль, розірвані світи…
Але ти був щомиті наді мною,
Тримав від відчаю, із прірви витягав.
Про мене справді ти безмежно дбав,
А я все залишалася дурною…
Не розуміла цінностей буття.
Летіла вниз, здираючи так шкіру
І потураючи святу і чисту віру
Без сліз, без смутку і без каяття…
А ти чекав прозріння у душі,
В моїй душі, що часточка від тебе!
Чекав нових і справді мудрих стебел
Серед суцільної моєї метушні…
Прости мені, що змарнувала час!
І кривдила себе й тебе єдино.
Можливо, залишилася хвилина?...
Будь поряд нині, завжди, повсякчас!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791112
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2018
Він постарів. Йому багато років.
З усіх боків вже тиснуть молоді.
Хоча їх розділяють пару кроків –
Час наче цукор розчиняється в воді.
Очей нема. Їх вибили нещадно.
І зовсім розламали навіть дах.
Залишився стояти безпорадно
Старий будинок десь загублений в світах.
Він постарів. Прожив багато років.
Бачив царів, знав таємниці змов.
Він пережив червоних всіх пророків
І вивчив безліч невідомих мов.
Знав шепіт пристрасті, емоції кохання
І сльози відчаю, і крик у далечінь.
Він чув молитви і нечувані бажання,
І знав як люди перетворюються в тінь.
Ті революції і війни промайнули,
Знову вагітності, народження дітей.
В щасті життєвому нарешті потонули
Горе і смуток від загибелі людей.
А час біжить, наче малесенька дитина.
І раптом сам. Лише вітри і тихий дощ.
Життя пройшло. А скільки? Та одна хвилина.
Як мокрий слід забруднених підошв.
Він постарів. Йому багато років.
З усіх боків вже тиснуть молоді.
Хоча їх розділяють пару кроків –
Час наче цукор розчиняється в воді.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790510
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.05.2018
А я таки, на щастя, зовсім інша!
І не кричу, вигукуючи гасла.
І ця земля для мене є найліпша,
І віра в Україну ще не згасла…
Та щоб коли і як не вимовляли,
Викручуючи мову всю в екстазі,
Існує все ж питання: чи вертали
Краплини щастя ті слова в образі?
Скажіть, люб’язні, чи забули сутність:
В агресії найліпше помирає.
І не в образах є сама могутність,
Що справді віру в дійсне оживляє…
Я розумію, тренди – то важливо!
Зганьбити мову просто і без болю,
Їй серце вириваючи сміливо,
Піар тим собі роблячи поволі.
Ні, дорогенькі, мова не пробачить
Скільки б її у бруді не топили!
Крізь все життя те доля всім тлумачить,
А ви в перевертнях знов мову ув’язнили…
Скажіть, що далі з тим усім потворством?
Чи на потворстві нове розквітає?
Чи брязкаючи словом і безумством
Так славу хтось помпезну заробляє?…
На щастя, я таки, ну, зовсім інша
І не кричу, вигукуючи гасла.
І ця земля для мене є найліпша,
І віра в Україну ще не згасла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789386
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 28.04.2018
А мрії бувають різними!
Веселими, дивовижними,
Високими і глибокими,
І, навіть, безмежно широкими.
А мрії бувають різними!
І десь безумовно капризними,
Маленькими, синьоокими,
Бувають поодинокими.
А мрії бувають різними!
Безапеляційно залізними,
Бувають вони помпезними
І по статурі кремезними.
А мрії бувають різними!
І як поцілунки ніжними,
І наче вітри шаленими,
Як листя весняне зеленими.
А мрії бувають різними!
Як зими північні сніжними,
З дитинством малим сплетеними,
У снах назавжди здійсненими.
Бувають мрії казковими,
Бувають трішки ляльковими,
Бузковими і шовковими,
Кленовими і сосновими.
І головне – збуваються.
В надіях життя озиваються.
А може як скло розбиваються
Чи пилом віків вкриваються.
Та все лише з них починається,
Не з’єднане зразу єднається.
І світ в кольори одягається
Бо саме на мріях тримається…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789191
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2018
Стою на перехресті і міркую:
Куди йти далі по життя дорозі?
Враз обирати щось - чомусь не в змозі...
То може просто тут я заночую?
І взагалі. Збудую тут будинок
Або кав’ярню. Посаджу садочок,
Щоб затишок з дерев і холодочок,
І подорожнім гарний відпочинок.
Зготую запашні, солодкі страви
І будь-кого хто йтиме нагодую.
Привітністю і щирістю здивую
На перехресті долі переправи.
Словом відкритим вилікую рани,
Серця загою спокоєм і чаєм.
Хай мій будинок стане тихим раєм
У всесвіті роздертому вітрами.
Сама знайду, що якось загубила
І запалю ліхтарики надії.
Хай квітнуть найвибагливіші мрії
І збудеться все те, що так хотіла.
Стою на перехресті і міркую:
Невже я тут і знову обираю?
Та що ж я в біса у житті шукаю?
І справжній світ для себе не будую?
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787765
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2018
Змінюєш маски
І знову стукаєш в двері.
В своїй манері
Безцеремонно і хитро.
Наче палітру
Розмальовуєш навколо.
Прозоро,
Але відчайдушно зимно.
Наївно
І легко примушуєш пам’ятати.
Згадати
Чи забути? А я не хочу
Крізь ночі
Ти знову приходиш навмисно.
Зависла…
І знову нестерпні маски,
Твої казки.
І знову стукаєш в двері
В своїй кричущій манері…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2018
Дитячі мрії треба щоб збувались
І не важливо у якому віці!
Те, що колись так пристрасно бажалось –
То потаємні сходи з кам’яниці.
То потаємні двері у безодню.
Де щастя справжнє в вічності панує.
Вони віконце в благодать господню
Де цінність суті в дійсності існує.
Хай чудернацькі, може недотепні,
Може прості і трішки дикуваті.
Ті мрії часом навіть десь вертепні,
А може і на присмак гіркуваті…
Але мої! Дитинством у кришталі
Моєї долі вкарбували сутність.
Заховані за ковдрами моралі,
Затоплені в буденності сукупність.
І ось нарешті! Піднімають крила,
Неначе фенікс з попілу явились.
З душі штовхнувши зкам’янілу брилу,
Щоб доля у яскравості світилась.
Дитячі мрії треба щоб збувались
І не важливо у якому віці!
Те, що колись так пристрасно бажалось
І залишалось довго в таємниці.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786394
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.04.2018
Я, напевно, собака…
Я постійно на когось чекаю.
І коли повернуться
Дуже часто я навіть не знаю…
Я чекала на маму,
Ще малою в віконце дивилась
Щоб з садочка забрали.
Все додому найшвидше хотілось…
Я чекала смиренно
Чоловіка надвечір з роботи.
Він служив Батьківщині,
А сім’я – то мої вже турботи…
І тепер я чекаю…
Видивляюся в вікна прозорі
Вже дорослого сина
І під сонцем й коли в небі зорі…
Я, напевно, собака…
Я постійно на когось чекаю.
І коли повернуться
Дуже часто я навіть не знаю…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786349
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2018
Я одягнуся сивими дощами,
Коси прикрашу промінцями сонця.
Зорі зберу у кошики ночами,
Щоб прясти чудодійні волоконця.
У вітру відніму шаленість мрії,
У хмар – казки і м’якість неосяжну.
І оживуть залишені надії,
Утворюючи дійсність снів прекрасну.
І подарує море мені сили,
А небо – висоту і безкінечність.
Навіщо я тоді так рвала жили
Вирівнюючи долі суперечність?
Навіщо те нав’язане безумство
І шлях не свій, а копія відлуння?
Наче чуже не прощене чаклунство
Над джерело святого повнолуння.
Я одягнуся полум’ям багаття,
Пущу на волю всі свої бажання.
Повикидаю те старезне шмаття,
Що породило тугу і страждання.
Махну руками, наче вони крила
І в танці закружляю над землею.
Нарешті маю, що завжди хотіла,
Нарешті стану на шляху зорею.
В душі відкрию замкнені віконця,
Прикрашу світ свій дивними речами.
В коси вплету промінчики від сонця
І одягнуся сивими дощами.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018
Як потрібно бути почутим,
Як потрібно бути побаченим.
І в житті хоч для когось стати
У незмінності справді значимим.
Як потрібно душу зцілити,
З серця вийняти гострі леза.
Щоб життя своє справді поставити
На замінені вчасно колеса.
Як потрібно кохання зустріти
І відчути його на дотики.
Щоб почати свій світ будувати
Чи в бароко, чи в стилі готики.
Як потрібно себе продовжити
Професійно чи просто в дітях.
Щоб крізь простір потім звучати
Зовсім трішки у пам’яті митях.
Як потрібно цей світ цінувати
І радіти в його можливостях.
Поступово вбираючи фарби
Світла світу у дивовижностях.
Як потрібно бути почутим,
Як потрібно бути побаченим.
І в житті хоч для когось стати
У незмінності справді значимим.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784554
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2018
В мене не буде другого життя,
Ні в кого другого життя не буде.
Ми тихо всі підемо в забуття
І світ новий всіх швидко позабуде.
Краплини тіла забере земля,
Душа-хмаринка полетить на небо.
Спостерігатимемо світ цей звіддаля,
А він шумить, йому так справді треба.
Якщо життя – це просто мить одна.
Чому ж тоді в ганебності живемо?
За помилки в незмінності ціна
Сплачена часом, що в життя крадемо.
А світ шумить, диктує свій танок,
Хапає, перетворюючи в попіл.
Багато слів, а більше все ж думок
Розсипаних у просторі на окіл.
Не подарують іншого життя,
Ні в кого іншого життя не буде.
Ми тихо всі підемо в забуття
І світ новий всіх швидко позабуде.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784139
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2018
Можливо ти
Можливо я
Можливо ми
А може порізно.
І ти не ти
І я не я
І нас нема
І зараз морозно.
Коли твоя
Коли не мій
Коли без нас
А серцю холодно.
І ти не ти
І я не я
І нас нема
І душам голодно.
Скажи прости
Скажу бувай
Можливо – Ні
А може здійсниться.
Ти тихо йди
І забувай
Минуле там
Вже в нас не втисниться
І ти не ти
І я не я
І нас нема
Зашиті митями.
Колись було
Колись була
Роздерли все
Своїми нігтями…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
А ти не розумій мене. Не треба.
Я віхолою мчуся по дорозі.
Так звісно. В тому є мені потреба
Коли танцюю боса на морозі.
А ти не говори мені нотацій.
Я вже незмінна. Просто непорушна.
Звільнилась від життєвих ситуацій
І стала навіть трішечки бездушна.
Ти не кричи. Тебе я не почую.
Я вже глуха до голосу кохання.
Як не дійду – під небом заночую
Бо хочу жити просто без вагання.
А ти не розумій мене надалі.
Нема потреби більше розуміти.
Я викреслила всі дрібні деталі
Щоб просто трішки в справжності пожити…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
Крізь час летіла. Гнала двох коней.
Шалено мчали по життя дорозі.
Я так хотіла скинути з плечей
Все що писала доля горем в прозі.
Неслась як вітер. Десь у далечінь.
Чекала там спасіння і кохання.
Майнула раптом сіро-чорна тінь,
Присіла поряд без мого прохання.
Читала тихо всі мої думки.
Збирала в келих всі самотні сльози.
Торкалася так іноді руки,
Щоб відвести смертельної загрози.
Я їй кричала: «Та облиш мене!
Дай мені змогу щастя десь зустріти!..»
Вона ж питала: «Що тебе жене
Крізь це життя? Де зможеш відпочити?»
А я летіла. Гнала двох коней.
Шалено мчали по життя дорозі.
Все так хотіла скинути з плечей
Те що писала доля горем в прозі.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780842
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2018
Чи знаєш ти про що говорить тиша?
Про що говорить вітер між листками,
Як ніч під ранок в темряві густіша,
Як сонце затуляється хмарками?
Чи знаєш ти як швидко мить минає?
Як швидко може зупинитись серце,
Як смерть між нами бродить і шукає
В кого забрати із душі озерце?
Чи знаєш ти як друзі помирають?
Оті найкращі, справжні побратими.
Як звісток з дому жадібно чекають
І як цінують затишок родини?
Чи знаєш ти як тяжко повертатись?
Як тишу тяжко слухати щомиті.
Брехні життя спокійно опиратись,
Вдивляючись у лиця смачно ситі.
Чи знаєш ти за що ми воювали?
За що і зараз гинуть наші хлопці.
І скільки ж тих життів помарнували
На відстані безстрашні полководці?
Чи знаєш ти? Та чи і сам я знаю
Про що міркує говірлива тиша?
Чому себе в собі знову шукаю
Крізь ніч, коли вся темрява густіша?...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777539
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2018
А знаєш, як вітер гойдає зорі
І тихо пісню співає ніч?
Давай ми гратимемось надворі
У щасті дивлячись віч-на-віч.
А знаєш, як дощик сплітає коси,
Тендітно прозорі наче кришталь?
Я знову нарву тобі абрикоси
І знову куплю тобі мигдаль.
А знаєш, як сонце цілує шкіру
І тихо торкається квіточок?
Лише не втрачай Богом дану віру
Й життя не простого тонкий смичок.
А знаєш, як пахнуть осінні хмари
Куди мандрує весняний день?
Я хочу чути з тобою фанфари
І хочу співати тобі пісень.
Я просто хочу з тобою жити.
Без тебе, Рідна, я зовсім сам.
Я хочу знову душею горіти
Щоранку дякуючи небесам.
Я хочу знову життю радіти
І щоб не чути слова війни.
Хоча крізь неї зміг зрозуміти
Найголовніша для мене Ти.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2018
А може не здатні ми жити в спокої?
Ну, просто не здатні ми жити вільно…
Нам треба мрії якоїсь високої,
Щоб кров’ю топити все божевільно…
А може не здатні свій шлях знаходити?
Ну, просто не здатні його створити…
Лише майстерно собі нашкодити,
Або чужинців боготворити.
А може не здатні ми просто думати?
Ну, просто мислити без підказок…
Насправді цінне своє придумати
І потім жити без тих прив’язок…
А може просто не здатні прагнути?
І поважати себе надмірно…
Не тільки щоб словами брязнути
У ямі сидячи десь покірно…
І чи існує якесь пояснення?
І чи існують якісь мотиви?
Що полюбляємо ми ускладнення
І відкидаємо перспективи…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776374
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2018
І день і ніч не відкладає справи.
Не відчуваючи ні голоду, ні спраги
Майстер тендітну Скрипочку творив.
І пошепки над нею говорив
Молитву вічну про життя чудове.
І підбирав яскраве, кольорове
Й різноманітне Скрипочці буття.
Чи знають люди – справжнє почуття
У душу Скрипки треба заховати.
Тоді вона по справжньому співати
І силу ніжності й кохання колисати
Почне. І все своє життя
Не відчуваючи незмінність каяття
Одному, рідному, єдиному присвятить.
Інакше сенс надія в щастя втратить,
В кохання силу, щирість почуття.
Так поступово тихо з небуття
У світ земний творіння виникає.
А що його у світі тим чекає?
То Бога зна́ння і його рука.
Майстер творив і в день, і в темну ніч.
Він підбирав до дек й боків з’єднання,
Щоб в Скрипочці було звучання
М’яке і лагідне, без грубості і зла.
Щоб його Скрипочка змогла
Голосом звуків в серце проникати.
Щоб вміла пристрасно кохати
І щастям оповити Скрипаля.
Майстер хотів, щоб у його Маля
В душі були саме добро і сила.
А струн мелодія красива
Лилася фарбами яскравих кольорів.
Долю щасливу Скрипочці просив
У Бога Майстер, натягнувши струни.
Просив удачі у фортуни
І легкості у дні всього життя.
І щоб послали Скрипаля
Який би закохався у творіння.
І духом Божого веління
У Скрипочці розбуркав почуття.
Роботу скінчено. І ось Майстра дівча
У світ земний повільно вирушає.
Можливо швидко й зразу відшукає
Вона свого земного Скрипаля…
В звичайній родині підростала дівчина Міка. Бог наділив її гарною вродою: довге, ледь хвилясте, русяве волосся, біленьке личко, чорні брови, червоні як маки вуста. І очі, дивовижні великі, зелені очі, що могли змінювати колір залежно від яскравості світла від зелено-бірюзового до насичено-зеленого кольору. Статуру дівчина мала теж гарну: тоненька талія, стрункі довгі ноги, ніжні, плавні лінії тіла.
Але саме найцінніше Бог сховав у середині – там в темряві тіла, де ховається біленька хмарочка душі і сама душа. Довго підбиралися Всевишнім краплини різного зілля, що наповнили душу дівчини. Краплини радості мали помаранчево-золотий колір, зілля справедливості сніжно білий, зелені краплинки - відповідали спокою і рівновазі, а ніжно фіолетові – творчості, прагненням і сподіванням. Воля мала темно бордове забарвлення, доброта – жовте, сум - синє, а страх і неспокій – сіро-чорне. Але найбільше в яскраву веселку душі Міки було додано ніжно рожевого зілля. Це було кохання. Разом із жовтим кольором доброти, кохання здобувало незвично ніжного забарвлення.
Яскраву, різнокольорову душу було подаровано дівчині. Але було ще дещо найголовніше. В глибинах кольорів різного зілля душі Міки Бог сховав два маленькі вогники. То були мрія і призначення. Вогник призначення запалився з моменту народження дівчини і чим старша вона ставала, тим сильніше розпалювався цей вогник. А ось полум’я мрії засвітилося в душі Міки трішки пізніше, після випадкової розмови.
Якось шістнадцятирічна Міка поверталася до дому зі школи. День був світлий, сонячний. Горобці співали пісні, зазиваючи скоріше прибути весну. Попереду йшла похилого віку жінка з великими торбами. Вона постійно зупинялася перепочити, а потім втомлено продовжувала свій шлях. Міка запропонувала жінці свою допомогу, та погодилася і вручила дівчині невелику торбинку, наповнену апельсинами. Спочатку йшли мовчки. Потім жінка тихо заговорила:
- Знаєш, дитинко, що є найголовнішим в житті жінки?
Міка знизала плечима. Жінка посміхнулася і продовжила:
- Не знаєш… А я зараз тобі розповім.
Зробивши декілька повільних кроків, жінка зупинилася.
- Найголовніше зустріти свого чоловіка, дитинко. Саме свого. Тоді твоя душа засяє ще насичиніше, тіло заспіває найдивовижнішу мелодію життя. Тільки твій чоловік здатен розбуркати найпотаємніші куточки твого внутрішнього світу, заграти твою неповторну, незрівнянну пісню життєдайної сили і, насолодившись краплинами зілля твоєї душі, енергією твого тіла, відкрити для вас обох світ справжнього щастя.
Жінка продовжила свій шлях, а Міка мовчки йшла поруч. Після довгої паузи дівчина розгублено запитала:
- А як його знайти? Як знайти свого чоловіка?
Жінка зупинилася, перевела подих і, посміхнувшись, відповіла:
- Ти повинна сама впізнати його, дитинко, відчути свого чоловіка…
От-от, саме після тої випадкової розмови в душі дівчини запалився вогник мрії : знайти його – свого, омріяного чоловіка.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2018
Шепочи слова наче літній вітер,
Вимальовуй зорями безліч літер.
І мене кохай пристрасно, відкрито,
І вуста цілуй ніжно, соковито…
Все життя – то мить, що кудись тікає
Де його кінець так ніхто не знає.
То ж кохай мене пристрасно, відкрито
І вуста цілуй ніжно, соковито…
В долі на шляху всякого буває,
Біль помалу йде, сльози розливає…
Тільки ти кохай все життя відкрито,
Щастя подаруй ніжно, соковито…
Промайнуть роки як скажені коні,
Покладу свій вік на твої долоні…
Тільки ти кохай як колись відкрито
І цілуй, цілуй ніжно, соковито…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
Вже німіє від крику…
Та ніхто так надалі не чує.
Викидає гвоздику
Та одної завжди щось бракує…
Знову хлопці під кулі,
Знову знищені долі хоробрих.
Й не кують вже зозулі
На деревах від кровеньки мокрих…
Не співа соловейко,
Тільки виє собака протяжно.
Спить собі козаченько,
Вже для нього нічого не тяжко…
Знову вітер гойдає
І заплутує коси прощання.
Вона сльози ховає,
Їхня зустріч назавжди остання…
Вже німіє від крику…
Та ніхто так надалі не чує.
Викидає гвоздику
Та одної завжди щось бракує…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774961
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.02.2018
Я бачила як люди йшли в метро.
Юрбою. В два потоки. Під землею.
Живою, нескінченною змією,
В собі ховаючи божественне тавро…
Тавро душі, що в тіло огорнулось.
Душі, що спить, а може вже проснулась.
Може мовчить чи виє відчайдушно…
А може… скам’яніла незворушно…
Люди все йшли. Юрбою. В два потоки.
Крізь свою долю нескінченні роки.
Не розуміючи свого завдання суті,
Навіки зосереджені на скруті…
Йшли мовчки. Більшість. Тупали ногами.
Хтось виставляв свої душевні рани.
Десь молодість всміхалася привітно,
А старість бубоніла – все їй гидко…
Йшли швидко. Майже рівно. Без зупину.
І кожному хтось дихав ззаду в спину.
А вже за мить… шлях просто обірветься…
Що час в нас є – це тільки так здається…
Я бачила як люди йшли в метро.
Юрбою. В два потоки. Під землею.
Живою, нескінченною змією,
В собі ховаючи божественне тавро…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773237
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.01.2018
Ми тут колись з тобою танцювали,
Вогнем кохання запаливши ніч.
І потім ще майстерно малювали
Все те, що бачити можливо віч-на-віч.
Танець життя, безмежності в коханні.
Лиш ти і я, навколо цілий світ.
Байдуже, що згасає на світанні
Тієї ночі в кольоровості софіт.
Тоді ти пив мене наче в останнє,
Неначе завтра вже не буде нас.
Даруючи в відвертості безкрайнє
Кохання, над яким не владний час.
Я знову тут, поволі хтось танцює
Вогнем відвертості запалюючи ніч.
Кохання кожному хоч раз та намалює
Все те, що бачити можливо віч-на-віч.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018
Чи варта я кохання?
Звісно варта!
Твоїх долонь розкритих теплоти,
І слів багряних які зміг знайти
Лише для мене в лабіринтах серця…
Розбила вщент колишні всі люстерця
Де відображені покривджені роки
І біль зі смутком сховані в віки…
Залишу все… хай тихо спочивають…
Наші думки ніколи не стихають
Й мандрують часом знов туди-сюди…
Нап’юсь холодної із кухлика води
Й тебе згадаю, твої дивні очі…
Чомусь збудилася сьогодні серед ночі
І все тікаю у майбутнії світи
Де двоє нас, де поряд я і ти…
Чи варта я кохання?
Звісно варта!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018
Життя наче писала на чернетку…
Все вірила, що вивчу ту абетку
Яку надія у життя приносить.
А щастя у гостинності запросить
Мене з ним поряд просто крокувати…
Та шлях не той дали мені пізнати…
Життя наче писала на чернетку…
І хтось з небес крутив мою рулетку,
І все не вигравала я у долі
Ні щастя, ні грошей, ні навіть волі.
Лише шалений біль, солоні сльози
І грім життя, а не весняні грози…
Життя наче писала на чернетку…
Стискаючи в руках свою монетку
Із вірою – я зможу подолати
Всі негаразди і життя розтрати…
Заквітне сад… підніметься дитина…
Фортецею забудується хатина…
Життя наче писала на чернетку…
На біленьку тонесеньку серветку…
Крутила долі й вічності рулетку,
Затиснувши в руці свою монетку…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770883
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.01.2018
Послухай!.. Я багато йшов життям…
Зневірився… В пориві почуттям
Не довіряв, не бачив в тому сенсу.
Давно не виявляв вже інтересу
До справ кохання, просто працював.
Колись я, звісно, пристрасно кохав
Все те минуло, як і біль минула…
А ось тебе побачив і майнула
Шалена думка: «Та вона моя…»
Тому потроху, тихо, звіддаля
Почав спостерігати за тобою…
Повір мені, і думкою кривою
Не міг образити тебе, моє Дівча…
Ніколи не боявся ні меча,
Ні куль, ні ворогів, ні злої долі.
І цінував краплини тої волі
Яку подарувало всім життя…
Та ось якісь незвичні почуття
В серці з’явились і тебе бажають…
Не знаю як по справжньому кохають,
Але мені потрібна тільки ти!
Я знаю подих горя й самоти,
Я бачив біль життя в очах у тебе…
Тому забрати хочу я до себе
Тебе, мій Ангел, й до кінця життя
Плекати ніжні, справжні почуття
Лише для тебе, Ластівко єдина!...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018
Вихователь у садочку дітлахів питає:
«На ялинці на святковій хто нас привітає?»
Діти голосно і дружно враз відповідають:
«Звісно, звісно Дід Мороз, всі про нього знають!»
«А з Морозом Дідусем разом хто приходить? –
Вихователь запитала, - й хороводи водить?
Ну! Чому ж ви мовчите? То така, з косою!»
«Смерть!» - хтось пошепки сказав з справжньою журбою…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769650
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.01.2018
Що важливе й головне на Новий рік?
Може щоб був поряд справжній чоловік?
Чи ялинка, а під нею пишний стіл,
Щоб і встати не хватало потім сил?
Може танці, квести, ігри цілу ніч?
Чи цілунки з незнайомцем віч-на-віч?
Може просто подарунки від душі?
Чи, можливо, зустріч біля ратуші?
Ні, Панове, головне на Новий рік
Ні шампанське і не справжній чоловік.
Хто б не був ти – мачо, просто однолюб,
Головне потім не трапити в YouTube
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769475
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.01.2018
В садочку зустрічають новий рік…
І кожен з нас хоч раз відчути зміг
Ту гарну і казкову атмосферу!..
Де є вовки, зайці і хтось пантеру
Після вина граційно представляє.
Де Дід Мороз дітей всіх обіймає
Й чомусь скажено пахне цигарками…
Де радісно сміються наші мами,
А бабусі нам плескають в долоні
Коли ми скачемо як дикі коні…
Так ось в садку метеликом була
І мала дивовижні два крила!
У всіх які ті крила? Та з гіпюра!
І ось коли заграла увертюра
Ми всі метелики помчали до ялинки.
А там вже танцювали три сніжинки
Яких ми за сценарієм міняли
І за якими в колі танцювали.
То ж мої крила – метр і десь ще сорок
Які татусь випилював в вівторок
З фанери й розмальовував два дні
У кольори багряні й вогняні,
Миттєво привернули всіх увагу…
Коли я загубила рівновагу
І крилами сніжинок зачепила,
А потім і ялинку завалила…
На все життя той виступ пам’ятаю
І всім в житті гарненьких крил бажаю…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769439
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 03.01.2018
«Так, так, так, - суддя говорить, - дивна якась справа…
Цифра вкрадена чимала, то вже не забава!
От цікаво, де поділи ви ті п’ять мільйонів?
Розумію, що нема ніяких кордонів…
І, підсудний, що це, пане, ви без адвоката?
Тут стаття в нас чималенька, на роки багата!...»
«Ваша честь! – підсудний каже, - я даю вам слово!
Адвокати всі тікають й лишають самого!
Як кажу їм, що не крав я тих п’ять мільйонів,
Вони враз відповідають, що нема резонів…!»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768702
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.12.2017
Знову хочеться жити…
Коли біль тіла враз відступає.
Цей момент зрозуміти
Може той, хто ту біль гарно знає.
Той, хто знає як сильно,
Мов в кайданках зажате серденько
І тоді завмираєш і поводишся дуже тихенько…
Неминуча, кинджальна
Розпорошує душу і тіло,
І життя завмирає наче все в мить заціпеніло.
Всі думки і бажання
Зупинилися тільки в одному,
Щоб скоріше пішла і не рвала життя по живому.
Як же хочеться жити!..
Просто бачити сонце і небо,
Кожноденно радіти бо у тому завжди є потреба!..
Тільки пізно буває
Розуміння щасливості долі
І приходить прозріння
Коли тіло страждає від болю
Знову хочеться жити…
Коли біль тіла враз відступає.
Цей момент зрозуміти
Може той, хто ту біль гарно знає.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768390
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.12.2017
Йде засідання судове – докази, дебати.
Тут уважним треба бути, щоб «не проморгати».
Адвокат промову гарно, чітко вимовляє,
Потерпілого суддя на кінець питає:
«У підсудному пізнали ви оту людину,
Що зухвало викрадала новеньку машину?»
Потерпілий розгубився та відповідає:
«Ваша Честь, дуже цікаво все це виглядає!
Як послухав адвоката і його промову,
Вже не знаю чи купляв я машину нову?
Чи машину взагалі в мене викрадали
Й потім зразу запчастини з неї повиймали?...»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768137
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.12.2017
До контори адвокатів хлопчина приходить,
В двері з вивіскою «Кадри» стукає, заходить.
Чемно каже привітання, на стільчик сідає,
Про роботу юридичну все розповідає.
Десь годину говорили, кадровик зітхнула:
«Ще ось тест пройти потрібно». Й листок протягнула.
Там написано завдання незвичне, цікаве:
Троє хлопців в океані. Сонечко ласкаве.
Тут акула випливає, до хлопців прямує.
Один з хлопців без нічого акулу пильнує,
Другий має лиш балончик газовий з собою,
Третій прямо з гарпуном вступає до бою…
Запитання: З ким себе ти асоціюєш?
Хлопець каже: «Ох, не густо! З тим не повоюєш!
Добре хоч гарпун я маю, вже живим не дамся!»
Кадровик зітхнула знову. «Що ж, - каже, - прощайся!...
З тесту видно, любий друже, знання не великі!
В нас людей тут не існує – акули лиш дикі!..»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767785
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 24.12.2017
Моє кохання має дивні очі,
Очі зими в прозорості буття.
В них загубилися мої думки жіночі
Бажання, прикрості і біль всього життя.
Моє кохання має дивний подих,
Подих зими, що здатен опекти.
Воно не залишає мені жодних
Дивацьких мрій із наміром втекти.
Моє кохання має прохолоду,
Зимову свіжість у яскравий день.
І тим в життя приносить насолоду
Наче Різдво, що зіткане з пісень.
Моє кохання дивне і холодне,
Хоча прозоре, чисте, незимне.
У нім колись хтось заховав безодню
І щастя відчайдушно мовчазне.
Моє кохання має дивні очі,
Зимові очі, з подихом зими.
Там спокій сам казки мені шепоче,
А радість вишиває килими.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017
Мало, мало! Завжди мало!
То кохання, то грошей!
Щось завжди не вистачало
У життєвості людей.
Дайте! Дайте! Більше дайте!
Вимагаємо свого.
Про життя моє подбайте!
У молитвах кричимо.
Ні, не те! Того не треба!
Не про те мрія була!
Лише в справжності потреба
Дуже скромна і мала…
Щоб ходити й бігти вільно
З насолодою життям.
І, можливо, трохи хмільно
Віддаватись почуттям.
Щоб відкрити зранку очі,
Посміхнутися рідні.
Щоб проблеми дня робочі
Виявлялися дрібні.
Щоб душа тихо співала,
Щоб лунав дитячий сміх.
Тіла біль не турбувала
Й смуток від думок своїх.
Та, на жаль, нам знову мало
І кохання, і грошей.
Завжди щось не вистачало
У життєвості людей…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767422
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.12.2017
Загадай бажання в новорічну ніч,
На вечерю янгола білого поклич.
Хай співає віхола в різні голоси,
У думках лиш вдячності Богу принеси.
Хай піде замріяна, в радості хмільна
Пісня серця щирого дивна, чарівна.
Хай душа насититься в молитвах святих,
Рани позагоює у словах простих.
Загадай бажання в новорічну ніч,
На вечерю янгола білого поклич.
Якось несподівано диво в дім ввійде
І життя відродження зразу віднайде.
І тихенько, пошепки доля поверне
На дорогу мрійності, щастя де живе.
Все назавжди зміниться на шляху життя
І засяють зорями справжні почуття .
Загадай бажання в новорічну ніч,
На вечерю янгола білого поклич.
Хай співає віхола в різні голоси,
У думках лиш вдячності Богу принеси.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2017
Прощавай, моє загублене кохання!
Десь з тобою залишились сподівання,
Дивні мрії і нечувані думки.
Відчайдушно щось хотілося знайти…
Саме те, чого, напевно, бракувало.
І того, що у житті не вистачало
Теж бажалося десь у тобі знайти…
Прощавай, мій нездійсненний сон!
Ти безжально брав мене в полон
Навіть в день, коли все яскравіло
І життєвістю буття усе кипіло.
Я ж жила не тут, але й не там…
В божевіллі довіряла лиш словам
Що від тебе тихо наслухалась,
Від яких змінити світ бажалось,
Але ти тих слів не розумів і сам…
Прощавай, спаплюжене життя!
Вже нікому не потрібні почуття,
Що в душі пекельністю кипіли.
Я радію – маю знову сили,
Що вертаються у тіло і буття.
З ними інше відчуваю майбуття,
Інший шлях і світ свого бажання.
Прощавайте, всі мої страждання!
Зустрічаю я нове життя!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2017
Є цікава гра у нас
«Тра-та-та я у домівці».
Чоловічий грає клас
В гру цю на життєвій плівці.
Так одружений хлопчак
Може років так під сорок
Чи під п’ятдесят отак
В «гречку» скаче й творить морок.
І спочатку все гаразд –
Поряд молода дівчина,
І дружина негаразд
Не помітила. Картина
Зовсім гарна – Молодець
Й сивина чорніша стала,
Скаче наче жеребець
Жодна щоб і не піймала
На брехні. Та плине час
І дівчина починає
Те, що нібито гаразд
Щось частенько не сприймає.
Хоче заміж і дітей
І родиноньку створити.
І від тих усіх ідей
Молодцю все гірше жити.
Тож наш бравенький хлопчак
Раптом каже, що не може…
На казки бо він мастак
Й чітко знає – переможе!
І як миленьке дівча
Ще сильніше вимагає,
Наше сивеньке хлопча
Дивну гру розпочинає:
«Тра-та-та я у домівці»
І не знаю вже нічого.
На своїй життєвій плівці
Досить вже мені чужого.
І, на жаль, таки вдається
Грати в гру цю надто часто
Тільки в пеклі все ж живеться
Тим дружинонькам нещасним.
Є цікава гра у нас
«Тра-та-та я у домівці».
Чоловічий грає клас
В гру цю на життєвій плівці.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766319
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.12.2017
Я втомлена від гри у «кішки-мишки»
І від отримання частенько «на горішки»!
Бо ти, як виявляється, тут Цар,
А я в житті твоєму лиш швейцар!
Та звісно, це моя тут є провина,
Я вже давненько зовсім не дитина,
Тож не потрібно щоку підставляти
Бо будуть ще сильніше лупцювати…
Й нема потреби у тому коханні
Коли душа вже виє у стражданні.
Для чого ще брехню шалену чути
Й образи для колекції здобути?
Догралася таки у «партизанів»
Серед твоїх розставлених титанів.
Тому і біль з душі текла рікою
Та краще вже одна, а не з тобою…
Я втомлена від гри у «кішки-мишки»
І від отримання частенько «на горішки»!
Кохання то? Та ні – то марнотратство,
Вчинків моїх безглуздості жебрацтво!...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
Отримане обманом – щастя не приносить!
Це істина. Хоч як і не крути.
За вчинки всі життя тебе попросить
Спокійно так: «Візьми і оплати…»
І в тих рахунках наше сьогодення,
І всі думки і дії наші всі.
Цікаво, що дурити є натхнення,
А от платити якось не з руки.
І плата та не золотом і сріблом.
Ціна висока як саме життя!
І не заплатиш з хитрості повидлом,
І мало буде слів із каяття.
Почнуть найкраще в тебе забирати,
Так потайки, як ти робив колись.
Шакали статки стануть роздирати,
А там і до здоров’я дотяглись…
А там сім’я і діти знову хворі
Чи враз батьки пішли у небуття…
І вже не знаєш що просити в долі,
Життя назад не має вороття…
І ось тоді ти тягнешся до неба
Бо тільки там спасіння бачиш вже.
А звідти тихо шепчуть : «Жити треба
По правді і не цупити чуже!»
Отримане обманом – щастя не приносить!
Це істина. Хоч як і не крути.
За вчинки всі життя тебе попросить
Спокійно так: «Візьми і оплати…»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764554
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2017
Зимою чай смакує незрівнянно
І гаму присмаків дарує золоту.
Захоплено і пристрасно-духмяно
Розтоплює байдужу мерзлоту.
Він поряд там де весело живеться,
Де анекдоти, посмішки і сміх.
Він на прохання зразу обізветься
І там де смуток настрій переміг.
Він зігріває ніжністю долоні,
Цілує губи полум’ям краплин.
А потім розтікається у лоні
Наче життя приходить разом з ним.
Він вміє зачаровувати погляд,
Єднати руки стомлених сердець.
І змінювати трішечки світогляд,
Мрію вдихнувши що ще не кінець.
Зимою чай смакує незрівнянно
І гаму присмаків дарує золоту.
Захоплено і пристрасно-духмяно
Розтоплює байдужу мерзлоту.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764291
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2017
Отче наш, во имя Христа!
Пусть будет шанс один из ста,
Пусть даже в тысячу один,
Спастись дай именем твоим!
Услышь молитвы, что шепчу.
За боль и слезы не ропщу,
За горе и стенаний вой
Лишь будет пусть везде со мной
Твой образ и твои слова.
Те, за которые толпа
Казнила сына на кресте.
А он был верен лишь тебе!
Прости меня, мои грехи,
Слова из грязной шелухи,
Что вырывались из меня…
За них казню сейчас себя!...
Долго в неверии жила,
По жизни я глухой была,
Не слышала твои слова…
Так надорвалась тетива
И жизнь слетела под откос.
А ведь ты счастье мне лишь нес
И ангелов мне посылал.
От смерти бешеной спасал
И ждал когда услышу я
Простые, главные слова:
«Верь мне и в жизни не спеши!
Твори для сердца и души
И делай добрые дела!»
Такая воля та была.
Во имя Духа и Христа!
Пусть будет шанс один из ста,
Пусть даже в тысячу один,
Спастись дай именем твоим!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764290
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.12.2017
Ти пропонуєш золоту клітину,
Наче оазис десь серед зими.
Ти вміло з слів плетеш знов павутину,
Мрійливо вимальовуєш світи.
Я слухаю про легкість закордону,
Про те як гарно там на чужині…
Про радість у житті якусь бездонну,
Про щастя, що сховалось в глибині…
Я слухаю про сонце і про море.
Про те, що в Україні просто жах,
Про те, що тут суспільство зовсім хворе,
А там… Не передати те в словах!...
Я слухаю і думаю про себе:
Хто я тобі? І в чому хитрість та?
А потім так запитую у тебе:
Насправді чи клітина золота?..
І знищуються образи казкові
Коли питання задаю прямі
І з’єдную слова десь випадкові
В картину справжності, заховану в пітьмі…
Все дуже просто: Я – твоя коханка,
Розвага десь на років може два.
Така у тебе зараз забаганка,
Для того ці прекраснії слова…
А потім що? Та начебто нічого.
Примарність мрій, незрозумілий шлях,
Життя скалічене так якось випадково
І ми десь там на різних кораблях…
Ти все пропонував мені клітину
Яку ти Волею моєю називав.
Вміло із слів плів знову павутину
І безкінечність світу дарував…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2017
Спи, Манюня, спи, Коточок,
Мамин сонячний синочок.
Іграшки пішли в куточок,
Сіли в рівненький рядочок,
Вже затих їх голосочок,
Навіть спить малий дзвіночок.
Спи, Солодкий мій синочок,
Спи, Манюня, спи, Коточок.
Йде твій сон через місточок,
Мрії кидає в ставочок.
Поспішає у лісочок
І на луки, у гайочок.
Потім сяде в холодочок,
Перетвориться в струмочок.
Спи, Манюня, спи, Коточок,
Мамин сонячний синочок.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761904
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.11.2017
Раз, два, три, чотири, п’ять,
Будем Тата виглядать!
Виглядаємо в віконце
Чи не йде там Тато-Сонце?
Виглядаємо за двері
Чи прийде він до вечері?
Раз, два, три, чотири, п’ять,
Будем Тата виглядать!
Шість, сім, вісім, дев’ять, десять
Діти на віконці креслять,
Трішки фарбами малюють,
Подаруночок готують.
І для Мами і для Тата
Та робота розпочата.
Щось барвисте діти креслять
Шість, сім, вісім, дев’ять, десять.
Одинадцять і дванадцять
І багато надцять –надцять.
Скоро Мама повернеться
На малюнок посміхнеться.
І з роботи прийде Тато
Буде радості багато…
Раз, два, три, чотири, п’ять,
Батьків будем виглядать!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761903
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.11.2017
Який ти – справжній чоловік?
Усі жінки тебе шукають,
А де найти таки не знають
То ж в пошуках життєвий вік…
Який ти справжній чоловік?
Даруєш квіти, діаманти,
Клянешся, коли б’ють куранти
В коханні щирому на вік…
І щоб накал в душі не зник
Купуєш шуби і квартири,
І просто як на три-чотири
Вгамовуєш істерик крик…
Невже то справжній чоловік,
Що в глянцевих статтях вирує?
Цікаво, навіть не шокує
Жінок не справжність глянців слів…
І як багато потім див,
Розчарувань і сліз гарячих
Жіночих і, на жаль, дитячих…
То ж щоб не бив нервовий тік
І поряд був все ж чоловік
Любіть його, про себе дбайте,
Щось потойбічне не шукайте
Бо жінка теж таки земна.
І може справитись сама
З потребами життя земного
Іноді навіть і складного…
А діаманти і квартири
Ніщо коли нема довіри
Й тепла між двох рідних людей.
А загалом повно ідей
Щоб в пошуках прожити вік:
«Який то справжній чоловік?»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761686
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2017
Не хоче Сонечко лягати спати.
Біжить, бажає знову грати
І весело співа пісень,
Що навіть з ним стомився День
Який неспинно працював
Про Сонечко маленьке дбав.
Вже Нічка тиха в небосхилі
Малює темні дивні хвилі
І зорі ясні розкидає.
А Сонечко собі гуляє
І не збирається лягати,
Щоб сни за хвостики хапати…
Аж ось нарешті тиха Втома
Нічки і Дня стара знайома
Прийшла і пісню заспівала,
Та й швидко Сонечко приспала…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761685
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.11.2017
Вона мені тихенько говорила
Як довго-довго вже лежить в лікарні.
Про те, що всі надії стали марні,
І як журба у гості прилетіла…
Вона не нила, слабко посміхалась.
Ми згадували, що давно минуло,
Я ж розуміла - стрімголов тонуло
Її здоров’я в болі що лишалась.
Ми говорили про якісь дрібниці
В яких по суті все життя минає
І від яких все ж кожен потерпає,
А в результаті все оте – дрібниці…
Ми говорили… в мене ж дивна думка
Наче маяк червоним миготіла…
Невже я щось найкраще пропустила
Серед свого життєвого малюнка?
Невже в погоні за далеким щастям
Я свою радість тугою змінила?
І спокій свій у морі сліз втопила,
Зробивши біль душі своїм причастям?
Промчала щось важливеє для себе,
Неслася швидко майже без зупину!..
А моє щастя вже кричало в спину:
«Поглянь!! Я ж тут!! Залишене для тебе!!..»
Як дивно… вона тихо говорила
Як довго-довго вже лежить в лікарні.
Про те, що всі надії стали марні,
І як журба у гості прилетіла…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761325
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2017
Щось не хоче їсти кашу
Хлопчиня на ім’я Саша.
Кавезить, ложку кидає…
Мама думає, гадає
Як Сашка нагодувати,
Що такого розказати?
І згадала вірш маленький,
Цікавенький, коротенький…
«Манюня Мізинчик дуже, дуже плаче!
Безіменний запитав: «Що таке юначе?»
А Середній надто гордий, все стоїть на місці,
Вказівний аж закричав: «Може хоче їсти?»
Вже Великий мчить на кухню кашу готувати,
Про малечу завжди треба гарненько подбати!»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761043
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.11.2017
Пряний запах твоєї шкіри,
Присмак пристрасті і кохання.
Саме він знак моєї віри
Без жалю, без турбот, без страждання…
Я вдихаю той терпкий запах,
Завмираю, тікаю в вічність.
Не знайти на безмежних мапах
Того запаху потойбічність.
Я вдихаю.. і зразу спокій
Знов наповнює душу і тіло,
Піднімаючи в вирій широкий
Всі слова, що буття шепотіло.
Всі відтінки у фарбах прозорих,
Що малює кохання крізь дійсність.
Всі мелодії в ритмах суворих
Де назавжди захована вічність.
Я вдихаю твій пряний запах…
З острахом, що щось можу згубити.
Вже давно в тої пристрасті лапах
З насолодою вмію я жити.
Вже давно я в полоні безмежжя
Де ніколи немає болю.
В морі мрій на краю узбережжя
Все що хочу собі я дозволю.
Я вдихаю твій терпкий запах,
Завмираю, тікаю в вічність.
Не знайти на безмежних мапах
Того запаху потойбічність.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759961
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.11.2017
Не знаєш коли день буде останнім.
Не знаєш, що чекає в мить наступну.
Чи встанеш після ночі часом раннім
І що тобі в житті буде доступним?
Біжиш дорогою, смієшся і танцюєш,
Працюєш і плануєш життя статок.
То у майбутнє мрійності мандруєш,
То згадуєш життєвості початок…
А потім раптом світ стає інакшим
І біль постійно роздирає тіло.
На смуток й горе ти стаєш багатшим
І все буття за мить оціпеніло…
Чи є майбутнє і що буде далі?
Куди іти, до чого прислухатись?
І раптом… всі проблеми то деталі…
І зовсім нічого вже у житті боятись…
Але настане ранок, встане сонце
І радість – що ще день подарували
Наповнить серце крізь душі віконце,
Щоб там любов й надія мандрували…
Не знаєш коли день буде останнім.
Не знаєш, що чекає в мить наступну.
Чи встанеш після ночі часом раннім
І що тобі в житті буде доступним?
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759565
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2017
Цікаво як змінився білий світ…
Диковино щасливо бути в шлюбі,
Ростити в дітях справжній первоцвіт,
А не гацати у нічному клубі.
Диковино одразу не плигати
У ліжко з невідомим чоловіком
І лиш з одним єдиним засинати
Від дати шлюбу до скінчення віку.
Диковино не пити алкоголю
І не курити пачками цигарки,
Любити світ і цінувати волю
З дитям радіти, дивлячись на хмарки.
Диковино щось прагнути змінити,
Кохати землю рідную до болю.
Диковино продовжувати жити
Не скаржачись на свою злую долю.
Цікаво як змінився білий світ!..
Диковино і гірко одночасно.
Коли суспільство наче пустоцвіт
Й норми моралі то вже не сучасно…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759561
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2017
Вдивляюсь в дзеркало, а там летять роки:
Дитинство, юність, зрілість… далі старість…
Там гомін хвиль неспинної ріки,
Добро і зло, відкрита радість й заздрість.
«Так хто у задзеркаллі я чи ти? -
Питаю Жіночку, що дивиться на мене, -
Хто з відчаєм шукав шлях до мети?
Хто з нас біжить своє життя шалене?»
Вона лиш посміхнеться і піде
Чи то все ж я піду, вона лишиться.
І щастя в краплях долі віднайде,
А я із дзеркала на те буду дивиться.
Чи може я в виснажливих роках
Там в задзеркаллі загубила долю,
А Жінка та тримає все в руках
Щоб я не збожеволіла від болю?
«Так хто у задзеркаллі я чи ти? -
Питаю Жіночку, що дивиться на мене.
Вона ж шепоче: «Вільна – то лети,
Вір лиш собі й надійся лиш на себе!»
Вдивляюсь в дзеркало, а там мої роки:
Дитинство, юність, зрілість… далі вічність…
Там гомін хвиль неспинної ріки,
Що десь зникає в тиху потойбічність...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759376
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2017
Ти тихо зник, розтанув у повітрі,
Зоставив краплі щастя якісь світлі
І присмак ночі, що вогнем горілі
І насолодою безмежною кипіла.
Твій запах залишився на подушці,
Речі розкидані, наче погром в психушці
І два бокали трішки недопиті.
Ще ноти почуттів не пережиті…
Ти тихо зник. Я рада і не рада…
Зустріч на ніч не справжняя відрада.
Хміль від мартіні він завжди омана
Щоб не була в душі глибока рана.
Ти залишив свій номер телефону
В продовження німого фейлетонну.
В палітрі фарб життєвості прозоро
Навряд десь ми зустрінемося скоро…
Ти тихо зник, розтанув у повітрі,
Зоставив краплі щастя якісь світлі
І присмак ночі, що вогнем горілі
І насолодою безмежною кипіла.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759205
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2017
Мені не соромно
за пристрасть і бажання.
Я так кохаю
тілом і душею.
Може любов така
в мене остання
Й розлука буде
виключно землею.
Я не соромлюся
в відкритості жадати,
Пити тебе
великими ковтками.
Я знаю, що таке
весь вік прождати
Зацькованою різними чутками.
Я знаю як болить
коли не хочуть
Йти просто поряд,
просто поряд жити.
Як тихо так
за спинами скрекочуть
Про зраду
яку треба пережити.
Так, моя Пристрасть,
я багато знаю
Бо за одне життя
пройшла три долі.
Тому так віддано
всього тебе кохаю,
Безумно,
наче вирвалась з неволі.
Мені не соромно
за пристрасть і бажання.
Я так кохаю
тілом і душею.
Може любов така
в мене остання
Й розлука буде
виключно землею.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759204
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2017
Цикл «Мале дитинство»
Трамвай і тролейбус.
Трамвай з Тролейбусом кричать
Хто має користь більшу!?
Тролейбус каже: «Взагалі,
Я маю вдачу іншу!
Я можу вільно і будь-що
Так легко оминути!
А ти по коліям біжиш,
Не можеш в бік гайнути!»
Трамвай насупився на те
І грізно так говорить:
«Згадай, а в правилах проїзду
Хто всім верховодить?
Звісно Трамваї! Бо лиш їх
Всі завжди пропускають!
І саме правила все те
Від інших вимагають!»
Ще довго-довго вони так
Відверто сперечались.
Аж ось Автобус підкотив,
Послухав ту зухвалість
Та й каже: «Друзі ви мої!
Згадайте хоч на хвильку,
Що кращу тут від вас усіх
Автобус ма модельку!
З дротами ви обоє тут,
Під’єднані для руху,
А я літаю по землі
Як хочу, що є духу…»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758991
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.11.2017
Цикл «Мале дитинство»
Оса і Бджола.
Заходилася Оса з Бджілкою змагатись:
«Тобі, Бджілонько, зі мною нічого тягатись!
Я вродливіша за тебе, жало довге маю
Та й опіки від людини я не вимагаю.
І за ту опіку, Бджілко, тяжко не працюю.
Вільно світом я літаю і завжди танцюю!»
Посміхнулась трудівниця та відповідає:
«Звісно, праці і турбот в мене вистачає!
Із нектару роблю мед, що усіх лікує,
Взимку, влітку, восени гарно він смакує.
І прополіс я роблю, віск гарний бджолиний.
Дійсно, віддано служу кожній я людині!
Аксіома – головне хоч маленька користь,
Бо без праці і турбот засинає совість!
То ж працюю я завжди для інших на радість
І, напевно, то єдина в житті моїм слабкість!..»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758987
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.11.2017
Цикл «Мале дитинство»
Не могла сказати Віта гарно букву «Р»,
Ну ніяк і що робити дівчинці тепер?
Замість Риба каже Либа, а КаРась – КаЛась.
Ось за те з нею дражнився сусідський Юрась.
«ЮЛа, дуЛень ти стЛашенний», - плакало дівча
І ховалося у хаті наче собача.
Робот – Лобот, куРі – куЛі це ж таке бува!?
«Р» як мариво навколо, отакі діла.
Плаче Віта із ляльками: ДобЛе, що ви є…
Бо вже гЛати з дітлахами звісно не моє…»
Підізвала Віту мама, обняла її
«Спробуй, - каже, - проспівати ти слова свої.
Своє прізвище повторюй, скоро в школу йти
Бо як скажеш СкуЛатовська не візьмуть туди…»
Майже тиждень мала Віта тренувала «Р»
І навчилась, то ж найкраще каже вже тепер!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758833
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.11.2017
Що для тебе Мова, друже?!
Що для тебе пісні слово,
Яке грає кольорово?
Чи тобі все це байдуже?
Чи байдужий голос мами,
Що шепоче казку на ніч?
Погляд дівчини віч-на-віч
І кохання що між вами?
Що для тебе землі рідні,
Край, що дихає красою,
Ранок з божою росою?
Вони тобі непотрібні?
Це ж твоє все, найрідніше!
Не забув? Тоді питання:
Що ж тобі нема бажання
Захистити найцінніше?
Захищати Мову, друже!
Бо в ній сила й міць життєва,
Правда волі кришталева,
Все, що серцю небайдуже!..
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758831
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.11.2017
Цикл «Мале дитинство»
Як засяє сонце, як засяє,
День новий вже у сопілку грає,
Себе небо хмарками вдягає,
Як засяє сонце, як засяє…
Як повіє вітер, заговорить,
Гомін між деревами заводить,
Трішки від спекоти прохолодить,
У степах-лісах самотньо бродить…
Як веселка небо розфарбує,
Посмішкою світлою дивує,
Радість і любов усім дарує,
Як веселка небо розфарбує…
Як в віконце дощик тарабанить,
З парасолькою надвір заманить,
По калюжам бігти поталанить,
Як в віконце дощик тарабанить…
Як засяє сонце, як засяє,
День новий вже у сопілку грає,
Себе небо хмарками вдягає,
Як засяє сонце, як засяє…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758518
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.11.2017
Запах пристрасті,
Присмак пристрасті…
Рухи тіла якісь поривчасті
І думки дуже-дуже димчасті.
Присмак пристрасті,
Запах пристрасті…
Танець музики,
Шепіт музики…
Розв’язали усі ми вузлики,
Відірвали усі ми ґудзики.
Шепіт музики,
Танець музики…
Гімн граційності,
Вірш граційності…
І в реальності те, що в мрійності.
Здобули ми найбільші цінності.
Вірш граційності,
Гімн граційності…
Сила мужності,
Міцність мужності…
Ти ввімкнув всі свої потужності,
Я відкрила вікно безмежності.
Сила мужності
В безкінечності…
Запах пристрасті,
Присмак пристрасті…
Рухи тіла якісь поривчасті
І думки дуже-дуже димчасті.
Присмак пристрасті,
Запах пристрасті…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758513
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.11.2017
Тільки він і вона
Тільки тиха ніч
Та така густа,
Що не видно облич…
Тільки подих двох,
Стукіт двох сердець.
Огорнув її,
Підідвинув стілець…
Стогін, може крик
І відлуння очей.
Світ на миті зник,
Він торкнувся грудей.
І занурився знову
В тепло морів.
Де безкрайність прозорості
Без берегів…
Тільки він
І граційний в відлунні стан.
Що дає божевілля
Де безліч оман…
Тільки подих двох
І у простір крик…
Не гукай її
В неї світ вже зник…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017
Те пізнє кохання
Як вихор його закрутило,
Забравши назавжди
І серце, і розум, і сили.
В заміну дало лиш
Уламки і крихти бажання,
Назавжди від щастя
Отримав він лиш сподівання.
Радів він можливості
Бачити, іноді чути.
І надто вже рідко
Ще трошечки поблизу бути.
Не міг доторкнутися –
Сильно тремтіло все тіло,
А в юності хвацько хапав всіх
І завжди сміливо.
Вона була сонцем і небом
В його небосхилі.
Думки що без неї
Здавались йому вже змарнілі.
І тільки у мріях
Він ще залишався бадьорим,
Хоча клята старість
Зробила його дуже хворим.
У снах і у мріях
Вони завжди вдвох танцювали.
І міцно, щосили,
І віддано справді кохали.
І спільне майбутнє,
І навіть маленька дитина.
Від неї бажав би
Він мати і дочку і сина…
Те пізнє кохання
Як вихор його закрутило,
Забравши назавжди
І серце, і розум, і сили.
В заміну дало лиш
Уламки і крихти бажання
Назавжди від щастя
Отримав він лиш сподівання.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017
Ти присмак мав гіркого шоколаду
Гіркий удень, солодкий уночі.
В мені собі ти віднайшов відраду
Спіткавши сон у мене на плечі…
Миті кохання пристрасно горіли,
Ти поспішав позбутися жалю
І кожен раз любив мене щосили,
Виточуючи грані з кришталю.
І кожен раз для тебе був останнім,
Невільник ти кайданками буття.
Зникав тихесенько у вирій часом раннім
В мене позичивши краплиночки життя.
Я посміхалася, бо все таки кохала.
Їла солодощі, а потім гіркоту.
Що буде далі, звісно, я не знала
Й пила потрохи того щастя блекоту…
Ти присмак мав гіркого шоколаду
Гіркий удень, солодкий уночі.
В мені собі ти віднайшов відраду
Спіткавши сон у мене на плечі…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2017
Омріяна яскравими думками,
Закохана безмежністю словами
Вона танок життєвий танцювала
Від долі дива справжнього жадала…
Кудись летіли тихі сподівання
На крилах мрій дівочого кохання,
У вирії дзвеніли на світанку,
Занурюючи долю в колисанку.
Вона летіла крізь реальність світу…
Віру у диво щастям оповиту
Несла в життя і людям дарувала
Неначе горя лютого не знала…
Крізь посмішку проблискувало сонце,
Що навесні дивилось у віконце.
Крізь очі вічність ніжності плекала,
Неначе зрад і сліз не зустрічала…
Вона летіла подихами вітру
Складаючи своє життя в палітру.
Незнана, невідома і прозора
Несла надію у буття довкола…
Омріяна яскравими думками,
Закохана безмежністю словами
Вона танок життєвий танцювала
Від долі дива справжнього жадала…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2017
Не дурніші, не гірші і начебто маємо все
І з якого то дива нас у прірву життя несе.
Роздираємо жваво найцінніше що в долі є
І з відвертим нахабством викидаємо все своє…
Прикриваємось словом, що потрібне у дану мить.
Гордість десь загубилась, ну а совість – та міцно спить.
Знову тонемо в бруді, а на сході і у крові
Наче гинуть далекі й невідомі, а не свої…
Не кінця і не краю, то у синій, то в помаранч.
Тільки щось гірше й гірше жити стало хоч стій і плач.
Чверть століття прожили і нічого не помогло,
Промисловість розкрали, зруйнували своє село…
Не дурніші, не гірші і начебто маємо все
Тільки мало помалу нас у рабство життя несе.
Роздираємо й далі вишиваночку на куски
І чомусь геть не чуєм ворогів своїх оплески…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757443
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2017
Він міцно спав в полоні насолоди
В якій він і вона ніч танцювали.
Десь там далеко всі життя турботи,
Десь там машини війська працювали.
Він міцно спав. І гарне, мужнє тіло
Жаданий спокій жадібно вбирало.
В цю ніч, коли все справжньо і красиво,
В цю мить коли ніщо не турбувало.
Вона тихенько чатувала подих
І стукіт серця рідного солдата.
Його життя для неї справжній подвиг,
Його повернення – найбільше в світі свято.
Його тепло і запах його тіла,
І кожен рух, і кожен поцілунок…
Це все, що так жадала і хотіла,
Це той, від долі, справжній подарунок.
Він міцно спав, стомившись від кохання
Яке для неї відібрав у смерті.
Оту любов, що вже була остання
І намальована життям в його мольберті…
Він міцно спав в полоні насолоди
В якій він і вона ніч танцювали.
Десь там далеко всі життя турботи,
Десь там машини війська працювали.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2017
Хочеш побачити диво?
Очі собі зав'яжи!
Спробуй ходити сміливо
Тільки дивись не спіши!...
Спробуй крізь темряву тіла
Знову летіти життям
Так як завжди ти летіла,
Довірившись почуттям…
Спробуй навпомацки їсти
Чи одягатись на двір.
Спробуй на стільчика сісти
Чи в келих лити кефір…
Спробуй водити машину!...
Звісно, це вже я сміюсь.
Чи доглядати дитину
Ще й не свою, а чиюсь…
Складно?! Скажу – Неможливо!
Тож ти собі поможи!
Хочеш побачити диво?
Очі свої зав'яжи…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757061
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.10.2017
Ми конструюємо кліше
У поведінці і у вчинках.
Життя немов пап’є-маше
Все ліпимо в буття картинках.
Кладемо непорушний шлях
З кусків граніту і бетону
І навіть у своїх словах
Встановлюємо оборону.
Одноманітність у думках,
Частіше осуд всіх і всюди.
Злісність збудована в роках
І як її відлуння – люди.
І враз дивуємось: Чому?
Наше життя суцільна драма.
При цьому йдемо у пітьму
Хоча там лиш глибока яма.
Змінити, ну, хоч щось в житті
Саме своєму – не під силу…
Простіше бути в забутті
І за життя рити могилу.
І щохвилини знову й знов
Буденність в кривду й злість топити,
Додаючи ганебність в кров…
Бо так простіше й легше жити?..
Ми конструюємо кліше
У поведінці і у вчинках.
Життя наче пап’є-маше
Складаємо в буття картинках.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757035
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.10.2017