| Сторінки (1/90): | « | 1 | » |
Листоноша ховав у кишеню руки холодні,
Лукавою посмішкою сміявся місяць вгорі.
Прибули листи із майбутнього у сьогодні.
Прибули й з минулого. Пошарпані і старі.
Відгомін звучав літаків, поїздів, автостради.
Стрілою блакитною торкався мороз до шкіри.
Йому ж (листоноші) у цім сьогоденні не раді.
Великому місту дається безмежжя звіра.
З охапки листів із минулого і пережитого
Знайти б порятунок закований у щедроти.
І він (листоноша) хотів би весь світ відкрити,
Йому ж бо кричали навколо:
- Ну що ти !
Він був тут для того, що б люди читали і вчились,
Щоб брали для себе уроки і новизну.
Листи зачекались, сміттям і снігами вкрились,
А місяць сховався, ховаючи місто в тьму.
Та вечір виводив барви кривавого неба,
Останню надію забрали з снігами вітри.
Він ( листоноша) питав :
-А правди хіба не треба ?
Махнувши рукою йому відказали :
-Мовчи.
І сотня листів завила небаченим жаром.
Він (листоноша) клав у вогонь дрова.
Розносився дим над дахами міського базару,
А правда шептала:
- Я всеодно жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2020
Море до берега хвилею сивою хилиться,
Викидає на берег зізнання своїх страхів.
Страх очицями синіми в душу тривожно дивиться,
Страх збирає нараду з найстарших морських королів.
І за їхнім наказом руйнують морські споруди,
Заманюють в пастку судна і кораблі.
Стелиться димом прапор кривавого суду,
Тягнуться руки кістляві до втомленої землі.
Одноокі, беззубі вилами б'ють у пристані.
Океан завиває пісню страшних сирен,
А страхам так смакують душі людські розристані
І стає страх людині морським її королем.
Він вселяється тихо, проливаєтся в душах озерами
І у товщі морській забирає собі рабів.
В'ють канати русалки, обвиваюючи їх химерами,
Прихиляються вірно до підводних своїх королів.
Ти на пристані вперше стоїш і питаєш себе:
-Що далі?
А тобі наче мантру русалки шепочуть:
-Стрибай!
Завивають гудки кораблів на морському причалі
І щосили кричать:
-Утікай!
Темні хмари невпинно наповнюють море водою ,
А русалки-утоплениці прагнуть нових пригод.
Проростає каміння безкінечною ввись горою
Проростають страхи суцвіттями насолод.
Хилиться море до берега хвилею сивою,
Шепоче тобі, що досить боятись страхів
І наповнює душу твою неймовірною силою,
Якою ти згодом знищих морських королів.
8.12.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2020
[i]А я живу вдруге[b][color="#690303"][/color][/b][/i]. Не віриш? Ну і не вір.
Спалене місто відроджує кожну клітину,
Втомлений дух опускається тихо з гір.
Я знову людина ? Я та ж людина.
Я та ж для інших. Те ж тіло і та душа
Вселена двічі випадком серед випадків
І в документах свідоцтва про смерть нема,
Бо їх не прийнято видавати виродкам.
Бо їх не прийнято давати опісля втечі,
Коли не піймано і не знайдено серед руїн.
Кидає сонце проміння на втомлені плечі ,
Кидає мною дорога між міст і країн.
А я шукаю життя, шукаю себе і зростаю
Стиха читаю книги, вивчаю маршрути днів.
Дихаю , дихаю, дихаю, дихаю і оживаю,
Змінюю часу плин і стрілки календарів.
Хтось зітхає, хтось каже, що сталося диво,
А ти ще мене не знаєш, не знаєш моїх шляхів,
Ти вже пізніше казатимеш , що я красива,
А я мовчатиму у відблиску ліхтарів.
Бо я живу вдруге, трофеєм зірвавши квиток.
У вічнім сплетінні шляхів знаю котрий із них мій.
Не віриш? Не вір. А хочеш скуштуй ковток
... моїх мрй.
16.11.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019
Імена повільно сплітаються в подиху...
Триста років самотності захованих від очей,
Триста років самотності із присмаком подиву,
Триста років відколи не стало людей.
І в сумнівних подобах бродять по світу мумії,
Зривають свої бинти, під якими нема душі,
Кружляють, лякають сміхом в якомусь безумії
І відлунням шепочуть :
-Живі ми! Живі!
Триста років заклятої битви з постійним падінням,
Триста років суцільного болю і боротьби,
Триста років у пошуках спокою і спасіння
І єдине написане слово :
-Терпи!
А хурделиця досі виє звірячими ревами,
Заколисує вічним сном недолугих дітей.
В ній загублені душі проростають деревами
Залишаючи безвісті триста простих ідей.
А у посмішках схована прірва і чорні тунелі.
Триста років як сховані у шкатулці життєві скарби,
Триста років , як втрачений ключ від неї,
Триста спроб той ключ все-таки віднайти.
І свідомість чиясь вітрами вбивчими сплутана
Яскравою маскою прикриває криваве лице.
Триста років , як людство мрякою вкутане.
Триста років відколи всередині все пече.
Триста років як хмари збираються в грози,
В триста першій спробі дарують нову мелодію
І, нарешті, планету вмивають гарячі сльози.
Імена повільно сплітаються в подиху...
5.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019
Гертруда була рудоволосою і з веснянками,
Любила птахів, великих жаб та свого кота,
Прокидалась вдосвіта зі світанками,
Випускала промені з-під стола.
Рахувала краплини під звуками грому,
Розуміла мову тварин і мову кущів,
Приносила підбитих птахів до себе додому,
Діставала музику із дощів.
До лісу ходила щоранку ногами босими,
Збирала м'яту, любисток і, навіть, мох.
Вмивала своє обличчя першими росами,
Дивилась хто виріс, а хто засох.
Плакала щиро над паростком зірваним,
Думками літала увись до небес
І втомленим духом, до болю надірваним,
Вірила, що створений світ для чудес.
Гертруда спокійно волосся розчісувала,
Вплітала трави у коси , збирала в пучки,
А в неї вдома мрякою вило місиво -
Усю її душу різали на шматки.
Обрізані пасма волосся падали у болото,
Навколо темниці бродив її чорний кіт.
- Ти відьма диявольська? -кричали, -Чи хто ти!?
-Краще б таких і не знав цей світ!
Гертруда мов знаючи прощалася з лісом
Сукню вдягла, капелюха строкатого...
А їй кричали:
- Прощаєшся з бісом !?
Гертруду спалили у сто тридцятому...
Тепер щовесни фіалками розцвітає
Вплітається у світанок і п'є росу
А восени підіймається в небо і літає
Над лісом, пізнавши його красу.
28.10.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2019
Привіт, Маргарито. А де ти сховала місто?
Я вже облазила безліч кролячих нір,
Читала схеми гортаючи їх за змістом,
Аж тут прокинувся перший нічний вампір.
І стало лячно. Навпомацки вверх драбиною
Мене заманювали руки чиїсь, як пути.
Кудись піднявшись, стала я знов дитиною,
Ще пам'ятаючи, як то дорослою бути.
Там феї гуляли, дзвонили срібними дзвонами,
Стояли картини, в яких оживало життя
І хмари, що плачуть дощами пекучо-солоними,
І щойно покинуте кимось народжене відчуття.
Хто був нещасним, тут раптом ставав щасливим,
А той хто плакав, не знав ні болю, ні сліз,
Тут, навіть, дощі падали
теплими зливами
І, навіть, зимою втретє розквітнув ліс.
Однак на порозі дому старого, де мешкали звірі,
Самотньою квіткою чиєсь проростало зерно.
І в те зерно тут й на крихту ніхто не вірив,
І не запитував жодного разу чиє воно.
Навіть вампіри і вовкулаки його минали,
Минали і в міру тихі, перші літні громи.
Зерно достатньо швидко росло-простало,
Почало гратись з такими ж , як ми дітьми.
І я миттєво збагнула, що тут є якась таємниця.
Кинутий м'яч у руки нещадно вогнем обпік.
Зерно прокричало, що світ цей суцільна в'язниця
І хтось нас усіх на муку ось тут прирік.
Спогадом вирвались пошуки дивного міста,
У згадках заховані ніким невідкриті шляхи.
Холодним туманом перша ранкова звістка
На моїм вікні написала "живи"!
І путами пам'яті про те, як дорослою бути,
Драбиною вниз, крізь побиті нічні ліхтарі,
Крізь озера думок і відлуння чиєїсь спокути,
Я примчала назад до Землі.
Привіт, Маргарито. Годі ховати місто!
Годі ховати від світу рідне своє зерно!
Дзвінкими ударами порвалось її намисто...
А Всесвіт кричав
- Ну ж бо живи, Марго !
17.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2019
Я б тебе запитала про те, де ти живеш,
Але кажуть, що вітер не знає людської мови,
Кажуть, що він літає, не знаючи меж,
Проте, як на мене, він все розуміє чудово!
Поки зорі палали непевно і норовливо,
Він мені говорив про шалене покликання ночі,
Він мене омивав теплою літньою зливою
І слова шепотів на вухо такі пророчі.
А відлуння кричало, що я божевільна потвора,
Що лякаю усіх навкруги і боюся всього сама,
Що не правильна, а значить душевно хвора
А я, любий вітре, навіть, ще й не жила.
Хтось повторював вкотре, що вітер - звичайна стихія,
І що вірити в казку не можеш до скону ти,
Що доросла давно, що пора відцуратись від мрії,
Що пора приземлитись, як всі по житті плисти.
А я знаю, що вітер завжди розмовляє піснями,
І червоним рум'янцем на щоках залишає сліди,
І закоханий в світ цей до болю і до нестями,
А у нього закохані всі потаємні світи.
І допоки літаєш, у волосся вплітаєш розраду,
Зупиняєшся тихо на осіннім смарагдовім тлі,
Я тебе зустрічативу, вітре, спокійно і радо,
Відпускаючи в небо перші живі вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019
Відчуваєш як полум'я пече язиками?
Лезом веде по тілу і біля серця спиняється.
Зграя птахів кружняє під небесами,
Летить донизу... І розбивається.
Криком вічності вогонь застиває картиною,
Феніксом оживає під оплески божевільньні.
Вчорашня птаха переродилась людиною,
Звільнилась від пут і стала вільною.
Гіркими слізьми кличе тих, за ким скучила,
Поки душа ще пам'ятає відкривки минулого.
Вона до болю обпечена і замучена
Йде вперед ріками і намулами.
Ти волів би її берегти і ніжно горнути до себе,
А вона тебе ранить поглядом, вчинками і словами,
Бо птахи у людській подобі прагнуть неба
І у волю закохані до нестями.
Ти не змушуй її бути тихою і покірною
Нехай проходить крізь стіни і ріже до крові шкіру,
Вона тільки тоді стане птахою вірною,
Коли ти, справді, у неї повіриш.
Відчуваєш як полум'я пече язиками?
Жене гінцем кляті морози і над урвищем зупиняється.
Міцно тебе обіймає чи то крилами, чи то руками
Цілує в губи ... І розбивається.
3.10.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852737
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019
Знову кричиш:
-Ну що ти про мрії і небо!?
- Коли вже нарешті станеш такою як всі?
- Чого ще бракує? Скажи, ну чого тобі треба?
- Неба примарного !? І байдуже, що на землі !?
Штовхаєш з орбіти і прямо на гострі скали,
Зерном проростаю у тиші вбивчо-німій,
Смієшся єхидно, запитуєш як мої справи.
Шепочу у відповідь:
- Я світ збудувала свій!
Ти носиш вітрами холодними і колючими
По вулицях осені перші зимові сніги.
Втомленим голосом, обличчям до болю змученим
Кричиш :
- Пропади!
І через століття вулканом гаряча лава
Розплавить у тобі заковані ланцюги.
А я закричу, що до неба таки дістала
При першому подиху омріяної весни.
20.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2019
Пофарбуй, хлопчику, крила у колір асфальту
І тоді зручно стане усім, хто навколо тебе,
І жеврітиме в ряд колона на перших шпальтах,
Поради іншим даватиме як жити треба.
Пофарбуй, хлопчику, виконуй чужі накази,
Бери в руки зброю і цілься у тих, хто проти,
Тисни на курок щосили, без сумніву і відрази
На струнах обірваних кров'ю залиті ноти.
Руйнуй власні мрії, бо хто ти такий щоб їх мати,
Ставай злим відлюдником, серце ховай у стіні,
Канатом ступай над прірвою і зачинайся в хаті,
По нерву рви, по пір'їні і спалюй на чорному тлі.
Бо так кимось прийнято, що хлопчики то герої
Гордість цілого світу зітканого із порівнянь,
Створені із піску, кісток і смертельно-вбивчої зброї,
Створені виключно для розпусти і для страждань.
Хлопчикам у сірих скафандрах грішно, навіть, заплакати,
Соромно боятись і говорити про себе не прийнято...
Небо, тим часом, плаче червоними маками
Бо в нього з грудей серце давно вже вийнято.
А поки ти немовля , і крила твої ще у мами
І ангели ведуть боротьбу за твої відкриття,
Наповнюй майбутнє, хлопче, барвистими кольорами,
Які тебе вбережуть від асфальтового життя.
9.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851334
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.10.2019
Закинутий світ на ринку міського вокзалу,
Закинуте місто у сутінках денного сну,
Захована в місті загублена світом держава,
В кайдани закована пісня рясного дощу.
Закинуті люди просипані через сито
З думками забутими у паралельних світах,
Маршрутами загнані, дорогами нагло вбиті
З безмежними мріями у потаємних думках.
Загублені принципи нещадно знищені масcами,
Заховані вічністю обірваних картосхем.
Розлючені, скривджені з загостреними гримасами,
Порубані, згублені сиренами і мечем.
Пропаща країна на ринку міського вокзалу.
В асфальтовій сухості покинутий дух життя.
Під маскою свята захована від загалу
Повішана мрякою давно не жива душа.
1.09.2019[i][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2019
Ну що ж, люба, привіт,
Ми вкотре з тобою зустрілись
На перехресті століть
Всипаних щедро стрілами.
Ти прочитала листи
Ще з літа минулого висланих ?
Це ж ти написала :
- Живи
- І допливай до пристані !
Це ж ти зігрівала мрію
Теплом покривала закутану,
Писала :
- Ну як я посмію
- Своїми скувати путами.
Щиро всміхалася літу,
Що під парасолю ховається,
Шептала :
- Віддайся світу
- Він тобі посміхається !
І вигравала мінори,
В котрі ти вже так залюблена,
Розпитувала про гори,
Про павутиння загублене.
Писала мені чорнилом
На жовтогарячім волоссі :
- Я вже ступаю схилом
- Я вже в дорозі.
Осінь.
28.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2019
Ти моє задзеркалля пісенної теплої ночі
І мій страх неосяжний у сутінках дня.
Я малюю життя, розмальовую в нім охоче
І втікаю у книгу, де ховає мене метушня.
Твої демони прагнуть нарешті відчути свободу,
Мої демони вільні давно у тіні блискавиць,
Не женуться за часом, не шукають казкову вроду,
Твої ж демони прагнуть торкнутись моїх таємниць.
Оживають картини на чорно білому фоні
І самі в цьому світі барвів собі придають.
Твої демони раптом осіли в моєму домі,
Крізь слова і рядки все ростуть вони і ростуть.
Мої демони досі твоїм суперечать щосили,
Суперечать собі і, навіть, власній душі.
У картини, тим часом, пробилися білі крила
І згоріли вогнем у попелястім дощі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2019
Прогулянка двориком рідного міста добігла фіналу,
Бо збилися всі орієнтири і всі стежки.
Я озирнулась, протерла свої окуляри і ледь не впала...
Куди зникло місто , будинки і зникнув, мій друже, ти ?
Навкруг тільки поле і небо у хмарах, а далі дерева, трави
І річка дзюрчить дзвоном хмільних птахів...
Мені на вокзал би , на потяг, у мене ж квитки до Полтави,
Побачення з містом у світлі нічних ліхтарів.
З печери, котра так заманює запахом меду і цвіту,
Виходять люди одягнуті в шкіру звірів.
Мене ж морозним ознобом вкриває посеред літа
Кусаю себе, щипаю до крові і досі собі не вірю.
А відгорнувши дерева бачу вогонь і каміння,
Вони б'ють у бубен і руки підносять до неба.
Поки я спрагло вдихаю повітря, ті дивні створіння
Ставлять казан, помічають мене і кличуть мене до себе.
Вони підходять і одягають на мене якесь лахміття,
Наперебій говорять, про те, що довго мене чекали ,
Що вже минув і не рік, і не десять, а ціле тисячоліття,
А я квиткии їм показую, розпитую шлях до вокзалу.
Питаю у них яка година, де дім мій, де мій загублений друг
І як повернутись туди звідки сюди прийшла...
Вони ж підозріло дивляться, малюють в долонях круг,
Зривають мій одяг, беруть квитки і спалюють все до тла.
Вони мені кажуть про місію , про силу земних стихій,
Про битву із амазонками, щось про вулкан і лаву.
Мене ж огортає відчай .Ну як ...Там ж хвилюється друг мій,
Чи встиг на вокзал , чи поїхав таки у Полтаву ?
П'ю зілля недобре і знаю - дороги назад нема,
Я їм потрібна тут більше, аніж у рідному місті.
Перед очима вулиці, спогади, люди та імена
Бермудським трикутником назавжди без жодної вісті.
Тож повернувшись сюди через тисячі років потому ,
Де душа пам'ятає кожного , хто відкривав світи
Я купляю на потяг квитки у пошуках рідного дому,
Щоб тебе друже мій, загубивши тоді, віднайти.
18.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2019
[i]Ти хочеш розповісти мені про любов і високі матерії,
Про закони фізики, приземлення, навести критерії,
Про буденні речі, які для мене такі віддалені,
Про власні мрії, котрі вщент обпалені.
Я уважно слухаю тебе і уважно дивлюся,
А ти досі чомусь не збагнеш, що не підкорюся.
Я ж опівночі до місяця долонями торкаюсь,
Розмовляю з зорями і з ними граюсь.
Ти з-під лоба дивишся , записуєш щось у журнали,
Просиш про це мовчати, щоб люди не знали,
Злишся, зриваєшся, кричиш, що я хвора,
Що я бісова донька і страшна потвора!
Мені ж сміятися хочеться на зло тобі і цілому світу,
Ось які вони, значить, ті бісові діти.
Я ж хвоста шукала, питала весь час про червоні очі,
А в них просто жага така, аж надто пророча.
Місяць споглядає, від того кривиться, хитається краєм,
Пригощає, вкотре, печивом і солодким чаєм
І поки ти про любов, високі матерії і обпалені мрії,
Я вже знаю тепер хто я, де я ... І дію.
12.08.19[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845822
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.08.2019
День зникає в повітрі туманним маревом.
На прощання в губи цілує ніжно і гірко.
В тім тумані чаклує над дивним варивом,
Заманивши мене у підземну нірку.
Тут кролі, їжаки, три тюлені і дві собаки,
Всі говорять людською мовою і п'ють вино,
Стелять постіль, сміються і забивають баки,
Захмелівши добряче, грають у доміно.
Поцілунок туману досі пече і тривожить.
За стіною в кімнаті плаче чуже немовля.
Я рахую ослів, баранів, а заснути ніяк не можу,
Мене манить кудись загадкова далечина.
Шерстяне покривало паде на холодну підлогу,
Босі ноги ступають вздовж коридору пітьми
І так лячно стає, що вперше молюся Богу,
Щоб в цій порожнечі вихід якийсь знайти.
Стрілки годинника втратили час, відчуття і слід.
Стіни зникаюсь і, навіть, земля під ногами.
Крізь порожнечу з'являється сивий старезний дід
Сковує ноги мої залізними ланцюгами.
Я не питаю для чого , лиш в очі йому дивлюся,
А він тим часом спокійно гортає старі книжки.
Підходить до мене... Дивно, що вже не боюся.
На вухо шепоче:
-Хочеш скажу хто ти !?
Я тихо киваю, забувши про сон і псів,
Забувши варево дивне, туман і пекучі губи,
Слухаю діда уважно і думаю чи не здурів
Звідки він знає ким я була і що буде.
Він говорить мені про минулі життя і світи,
Про дивні секрети, споріднення душ і долю,
Наприкінці розмови знімає мої ланцюги
І давши якийсь конверт відпускає на волю.
Роблю перший крок, п'ю воду, вмиваю обличчя.
Біжу стрімголів коридором вперед і ввись.
Шепочу собі, що боятись мені не личить
Та знову боюсь, і біжу , і провалююся кудись...
Звуки будильника виривають мене з коридору.
Видихаю, потягуюсь, встаю і йду до дверей,
Бачу дивний конверт на підвіконні знадвору.
Забираю. Читаю:
- Це був не сон. Морфей.
16.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845819
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.08.2019
Мій монстр живе у моєму домі в підлозі,
Щоночі скрегоче зубами і рве паркет
І виє стомленим вовком на лютім морозі,
Йому ж в унісон нізвідки звучить кларнет.
Сховашись в кутку до болю кричу нанімо,
Шукаю рятунок в пилюці забутих книг.
Мій монстр протягує руку, шепоче: - Ходімо,
І, я затуляючи очі, йду до них .
Моя уява яскраво малює пекельні фонтани,
Розплющую очі і бачу зелений двір.
Мій монстр сміється, рве яблука, їсть банани,
Мій монстр насправді зовсім не дикий звір.
Подихом вітру спускаюсь в незвідані хащі,
Цупке полотно тримає в полоні слів.
Ті монстри насправді більше, ніж ми нещасні
В постійних пошуках кращих собі світів.
Мій монстр протягує руку і каже: - Пора додому,
Сміливо за ним ступаю крізь дощ і грім
І засинаю в дорозі під мелодійну втому ...
Сьогодні мій монстр поїхав у інший дім.
3.08.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844578
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.08.2019
Самотність як ціль життя
У сотій заповіді війни,
У склянці випитого вина,
В останньому дні зими.
В добрій старій качелі,
В запахах і у снах,
В рідній - чужій оселі
І в не прожитих днях
В потягах і маршрутах,
Торкнувшись в безодні дна,
З присмаками отрути ...
Самотність як ціль життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2019
Пробач мені, місто сірих дощів
Мовчанням пустих зіниць.
На схилах твоїх розвідних мостів
Плаче дитя долілиць.
Люди підходять, шепочуть привітно
І розвернувшись йдуть далі.
Квітка чомусь серед літа не квітне
В дитини у сірих сандалях.
Посеред міста глухою пустелею
Одягнутий в тишу ліхтар.
Дитині сьогодні став вірною скелею,
Затишком сірих хмар.
Відлунням марева у закутках тіней
Хвостатих, рогатих.... Людей?
Його на світанку щедро вкрив іній
Народженням хворих ідей...
-Люба дитино, хіба ти не з мамою?
-Дай руку мені ! Пішли...
Вкривається площа барвистою гамою
Дожити б ще їй до весни.
Крізь барви палітри сірих тонів
Дитя розфарбовує смугу...
Пробач мені, місто вічних дощів,
Що в тобі я покинула тугу.
28.07.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2019
Арнольде, поглянь у дзеркало, милий,
Поглянь які в тебе за ніч виросли крила,
Поглянь які вони великі, які картаті.
Тепер, милий Арнольде, зможеш літати.
Тепер тобі, Арнольде, доріг не треба.
Ти тепер, друже, став ближчим до неба.
Забуть про тих хто насміхався і зневажав,
Поглянь, Арнольде, яким ти вродливим став.
Відчуй як золоте проміння лягає в твою кімнату,
Як розчиняє в собі всі кайдани і грати,
Як одягає тебе, Арнольде, у мелодійні гами
І стелиться покривалом під твоїми ногами.
Як падає на твої крила першим весняним цвітом,
Осіннім листям, теплом і солодким літом.
Шепоче, Арнольде, що у тобі велика сила
І що ти зробив неможливе - сам собі виростив крила.
А скільки раз повторювали , що ти без породи,
Що люблять і поважають драконів іншої вроди,
А ти бідний втікав подалі , кігтями ями рив,
Ховався у ямах тих і гірко на місяць вив.
І вірив, Арнольде, ти вірив, навіть, у неможливе,
Хоч в книгах й написано, що не ростуть у непородистих крила,
Що непородистим ліси би охороняти...
А ти, милий Арнольде, неба хотів пізнати.
Сьогодні зранку в палаці всі немов подуріли.
Хочуть диво побачити у безпородного звіра.
Руками розводять, кажуть цього не буває
... Тим часом Арнольд літає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843067
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.07.2019
Яку тобі ? Он ту, що співає ?
Чи ту, що весела дуже?
Вона тобі сміхом у мить заграє,
Чи може он ту байдужу?
Може ти хочеш холодну і злу ?
Ні. Ну то може сердиту?
Глянь, на поличці сховала одну
Мріями оповиту.
Така не цікавить!? А хочеш скажену,
З очима як у левиці?
Хочеш дурненьку чи може вчену?
Яка ж тобі знадобиться?
Хочеш щасливу сьогодні? Ні?
А ту, що в кутку захована?
Вона загадкова, наначе ввісні,
Вся така зачарована.
Ні... Ти такої не прагнеш давно!?
Набридли такі і не в моді!?
Ти хочеш таку, як червоне вино ,
Щоб завжди була принагоді.
Ходімо, поглянеш у іншу кімнату
Їх там назбиралось чимало.
Хочеш гарненьку таку як на свято,
Щоб пристрасті не бракувало ?
Кажеш, що хочеш таку, щоб терпіла
Щоб не рвалАсь на свободу
Як тобі та, що вже трохи сп'яніла ?
Тільки поглянь на вроду...
Внизу не шукай, бо ті прагнуть ласки
Ось тобі пристрасті жар ...
Люди, мов іграшки. Люди, мов маски ...
Люди, немов товар...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841731
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.07.2019
Міцно-міцно заплутаними нитками
Десь у тіні не розчутих фраз
Я прихиляюсь до тебе думками
У світі, де не існує час.
І все розпитую про неможливе,
Ховаю очі в липневий сад...
Скільки ж всього знищила злива,
Перший холодний град.
Ще не сміливо торкаюсь до вічного,
Не вірю, що ось воно, тут,
Б'юся з собою і з протиріччями,
Знов прокладаю маршрут.
Досі дивуюсь чому ті маршрути
Мають зворотній квиток.
П'янким ароматом якоїсь отрути
Вдихаю життя ковток.
І придивляюсь до світу, мов здодій
В пошуках дивних скарбів.
Знайшовши, натомість, у світлі мелодій
Розв'язку своїх шляхів.
10.07.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2019
Ранкова кава зі смаком солоних думок,
Крізь натовп людей потягується спросоння.
Світанок життям наповнює кожен крок
І, навіть, самотні квіти на підвіконні.
Потріскані губи від вітру чи від дощів,
Загублена в натовпі власна велика туга.
Складаючи пазл із втрачених мною днів
Шукаю у тобі, світе, справжнього друга.
Ти вперше мене не зовеш у далеку дорогу,
Лиш мовчки стежками збираєш опалий цвіт.
То ж дай мені, світе, свою неземну допомогу,
Щоб вдало сьогодні я завершила політ.
Кава ранкова манить щоразу в лещата,
Поки мій шлях стелиться присмаком дива.
Я вірю, що зможу душу твою впізнати,
Вона ж бо у тебе, світе, така вродлива.
28.06.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2019
Ти чув щось про виродків цього світу?
Про тих, хто усім не вгодив життям?
Кому кажуть: "Тридцять! Сім'я де і діти?"
Бо так і помреш самотня! Затям!"
А якщо є сім'я, то: "Будь вже покірна!
Що ще потрібно!? Є дім і робота.
Пора вже покинути мрії безмірні! "
І, мабуть, померти в чергову суботу...
Кому щохвили шепочуть з відразою,
Кого хоч би вже і на ешафот,
Щоб зачепити гострішою фразою,
Щоб покарати "ганебний народ" !
Тих кому кажуть: "Не всі в тебе вдома"
Хто у мистецтві й мистецтво у нім.
Між ними і світом прірви оскома
І Всесвіт безмежний то рідний дім.
Ти чув щось про виродків цього світу,
Хто в душу вплітає сльозами слова,
Хто прагне дістатись на рідну орбіту
І про таких як я ...?
24.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840895
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2019
Сто емоцій і сто спостережень,
Сто думок, понад сотню слів.
Одне прагнення без обмежень
В мряці сотні лякаючих днів.
Сотня сліз недоплаканих вчора,
Сотня посмішок крізь страхи,
Сотня снів у яких потвора
Пожирає мої світи...
Сто доріг перетворених втечею,
Сто мовчань у відлунні душі,
Сто страхів у просторах вечора
Ллють на землю свої дощі.
Сто диспетчерів на вокзалах,
Сто відлунь в порожнечі стуку
Сотня схованок у покривалах,
У сто першій мелодії звуку.
Сто забутих людьми обіцянок,
Сто загублених мною людей,
Сотня кров'ю наповнених склянок,
Сто закованих в клітку ідей..
Сто обірваних ниток долі,
Сто падінь на холодний сніг...
... І нарешті. Нарешті на волі!
У суцвітті нових доріг ... !
5.07.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840894
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2019
[color="#5e1345"]А що тобі нагадує це літо ?
А що ж воно нагадує мені ?
У травах заховались жовті квіти,
А в чистім небі мерехтять вогні.
І запах диму сухо ріже очі
Чужий лунає, з гіркотою, сміх
А я б в дорозі всі згубила ночі,
А ти чомусь чекаєш перший сніг.
Ти вже не віриш, що буває диво,
А я його торкаюсь крізь світи
І мчу вперед так віддано й сміливо
Залюблена в незвідані шляхи.
А ти мене питаєш: "Ну для чого?
Хіба тобі погано тут де я ?"
Прошу заради усього святого
Пусти мене торкнутися життя.[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2019
[i]Намалюй мені казку, тату!
Серед гір намалюй мости
І величну сову, вухату
У підніжжі тієї гори.
Намалюй у кашкетах зорі,
Що пливуть собі по калюжі.
Намалюй мені синє море
Де хитається човен дуже.
А десь поруч - сонних мурах
Покривалом із моху вкритих,
Де веселий весняний птах
Намагається їх розбудити.
У куточку малюй тюльпани,
Серед них - незабудки сині
І від старості сиві тумани
Заховай он у тій хатині.
І себе намалюй на звороті,
Поки човен ще твій на плаву.
Бо в земному круговороті
Це єдине, що збережу.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838160
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.06.2019
Пам'ять врізається тінню в набкрялі вени.
Кров'ю по струнах ріже усе живе
Будинки чужі... Сірі в дахах антени
Дзвін у вухах барабанні перетинки рве.
Запах волосся, вулиць, приправи у макаронах,
Погляд глибокий в якому ховався світ.
Божевілля і віра у перетнутих кордонах,
Мотузки і колючий обірваний дріт.
Пам'ять зрадлива і надто підступна сука.
Серед земель і морів , серед усіх доріг
Приходить, регоче, без дозволу і без стуку
В оголену шкіру щосили вганяє батіг.
А я щоночі, щоранку згадую - щастя можливе.
Щастя, воно, буває і у простих речах
В улюбленій справі, у людях, які важливі
І в тих, хто назавжди в пам'яті і в серцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2019
В огорнутій тьмою кімнаті - контури тіла,
Вітер від того штори сильніше хитає.
Остання свічка, наче навмисне, дотліла,
А постать стоїть, постать до мене ступає...
Вона чарує, тримаючи крик мій в полоні,
Я ледь вдихаю, загублена у думках.
Зірки поблідли, сховавшись в кутку агонії
- Хто ти!? - питаю, - Невже мій страх?
Світ, завмираючи, годиннику стрілки ламає
- Пусти! -шепочу ... І б'ються старі дзеркала.
Вона ж волосся на руку намотує і не пускає
В тіні людей і загубленого вокзалу.
Та варто в очі поглянути і все стає зрозуміло
Аж до кісток пробирають у тиші німі слова.
В огорнутій тьмою кімнаті - контури тіла
І усвідомлення... "Вона – це я"
25.05.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
Дівчинко з синьою стрічкою,
З волошками у руках і з маками
... а скільки ночей над свічкою
Судилось тобі проплакати...
Дівчинко... волосся розплетене
Любов у тобі не розтрачена...
... химерою будеш обпечена!
Тією ж любов'ю страчена!
А поки, дитино, за обрієм
Пірнай у щасливе літо,
Вір в те, що бувають добрими
І люди... І первоцвіти...
Вір в казку, стрибай по калюжі,
У травах вдихай запах м'яти
... ти сильною станеш ...дуже
І тінню чужої кімнати...
Дівчинко, з маревом граєшся,
Мрієш про небо, малюєш
Не знаєш як серце крається
Не знаєш, а ще відчуєш...
...дитина в відлунні космічному...
Вже стала старою і сивою...
А чи хоч торкнулась до вічного
Душою ще юно-красивою ?!
травень 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2019
Щось коїться скажене у думках,
І диким звіром рвуться постанови,
І гасне розум, вкотре їде дах.
Душа - хижак жаданої розмови.
А ти стоїш і думаєш не впасти б.
В поривах подиху спинити б час
І розумієш - ти у звіра в пащі,
Де запал вибратись чомусь погас.
Себе боїшся, проклинаєш холод,
Тебе ж затягують непізнані шляхи
І до нестями душу мучить голод
Від себе навіть в вічність не втекти.
1.05.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2019
[b]Справа, мабуть, не в холодній весні,
Що від сонця-лимона кривиться.
І не в пошуках справа, і не в тобі,
І не в тих, хто ще косо дивиться.
Справа, мабуть, таки в моїх думках,
В ароматі, що в пам'ять вкарбовано,
У близьких і далеких дорогах, шляхах
І у мріях, котрі було сковано.
А тепер на розпутті, в безмежжі доріг
Я збагнула таки в чому справа.
Тож чимдужче спішу, не шкодуючи ніг
Стати тою, якою не стала
24 квітня[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833779
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.04.2019
Яка ж вона дванадцята весна !?
В фіалках ніжних згублена марою ?
В останнім подиху не житого життя,
Застивша ще вчорашньою золою ?
Яка ж вона !? У спогадах палати ?
У відліку нестерпності й жалю ?
Ти не повіриш, та вона крилата
І стрімко набирає висоту.
Моя нова дванадцята весна...
В обіймах вітру, в терпкості трави,
А я є в ній! Я вже перемогла,
Впіймавши перші паростки роси.
І, навіть, не лякає далечінь,
Де небо сипле сонячне проміння.
Крізь нього гори шлють ласкаву тінь
Просторих плеч величного каміння.
Такі вже вічні, волею сповиті
В безмежжі часу, простору, віків.
Лиш їм відомо як цей світ любити
Так, як ніхто любити ще не вмів.
В примарних стінах ехом голоси
Лунають й залишаються в скалі.
А я !? Що я ? Мені ще йти і йти!
В такій живій дванадцятій весні.
14.04.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2019
[color="#ff0000"][b]Холодний вечір, в руках не цікава книга,
А я читаю її , щоб з розуму не зійти.
А що життя !? Воно, як надламана крига
Стоїть, пливе ... Може й під воду піти.
У танці шаленому, високо, понад скалою,
Де віра розбита і зібрана знов у кулак,
Де ранять вчинками гірше, аніж стрілою.
Шукаю щось, що не буде ранити так.
І у втечі від світу, де ліси завивають тугою
Спрагло ковтаю щойно почуті слова.
А тим часом, живою свіжозеленою смугою
Виходить на світ така особлива весна.
квітень 2019[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2019
А ти люби у погляді світанку,
У вічності блакитних незабудок,
У сонячному світлі, що в фіранку
Настирно пробирається повсюди.
І огортай весь світ своїм теплом,
Будь тим, хто відстані руйнує раз по раз,
Будь цвітом вишні під моїм віктом,
Зі мною будь сьогодні, повсякчас.
Люби без тиші і у тиші грому,
У сяйві місяця і в радісному дні.
І повертайся, бо чекають вдома
Такі вже надто втомлені вогні.
05.04.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2019
Говори... Говори ... Зроблю вигляд що ніби чую.
А ти знаєш, як час лікує?
В суперечці між світлом й тьмою
Я змогла залишитись собою.
Марно віриш , що все покину, що на зустріч тобі помчу.
Досі думаєш, що люблю!?
Серед шелесту книг старих
Стук сердець назавжди затих .
У склепінні німої ночі, щось сильніше душевних змін
Хтось навчив підійматись з колін.
Тобі дивно, що ще жива...
Я ж з кайданами доповзла ...
Досі хочеш заплутати шлях, досі вперто не йдеш убік.
Твій вогонь вже й тебе обпік
У відлунні чужої біди.
А ти говори ... говори ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2019
[color="#784141"][i]Дорога знов кличе і як би я не втікала,
-Швидше!- кричить.- Чого ти стоїш!? Біжи!
Навіть у тиші , ще досі звуки вокзалу
Ехом лунають у перших проміннях весни.
Я віру свою заховала в глибоку валізу,
Сонце востаннє теплом огортає плечі,
І щось до нестями прокляте у душу лізе,
Поки квиток на потяг купляє вечір.
Сьогодні навмисно лютими стали дні,
То лагідним дотиком, то ляпасами щосили...
Я б танцювала босою ... У дощі .
І світу кричала б, що до безтями щаслива.
А люди важливі невпинно ідуть з життя.
Спогади, спогади ... Вічність яку не спинити.
Гуркіт вокзалів, спалює все до тла.
Ледь чутно шепоче: "Вгамуйся. Тобі ще жити!"
[/color]
1 квітня[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831774
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2019
Ти мені не читай історій із весняного спалаху млості,
Серед вигаданих рядків, де загублені світом люди,
Бо від того щось в грудях тисне, до агонії крутить кості
І, наспіваний злим мотивом, розлітається звук повсюди.
Обіцянки забуті віддалю недочуті, недоговорені...
Десь відлунням ще досі б'ють, затуляючи серця стук.
Це ж тому люди дуже втомлені, і, аж страшно, наскільки зморені,
Що не здатні себе полюбити і собі розв'язати рук.
Ти мені не читай історій, ти мене не схиляй до ями!
Всі слова, що не рівні вчинкам, як із камнем на шиї в воду...
Ні для кого не стану іншою! Хай хотітиму до нестями,
Бо немає нічого гіршого, ніж віддати свою свободу!
18.03.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2019
Ох, ці прокляті відстані, холонуть душі від вас.
Бездумно на вітер кинуто тисячу втрачених фраз.
Бездушно навік забуто колись дорогих людей
І втрачено і закрито десяток... То й сотню дверей.
Ох, ці прокляті відстані, прірвою втомлюють душу.
Коли б вже чомусь й не жити, а хочеться й навіть мушу.
Втрачені відліки щастя, розбиті вітрини віри,
Пробиті кулями відчаю, залатані часом діри.
Ох, ці прокляті відстані, потяги і маршрути.
Одні зцілюють душу, а іншим - краще й не бути.
Камені спотикання у вихорі власних надій.
І кроки ... Шалені кроки то до, то від своїх мрій.
Ох, ці прокляті відстані, стукіт коліс, металу...
Спустошене рідне місто, в якого всю душу вкрали.
18.02.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2019
Хотілось їй бути сильною, сльози ховала в кишеню.
Ще трохи і через верх... Набрала вже повну жменю.
І в відстані, в нерідні вулиці, у сутінки ... Що б не бачила.
Любити? Ще й не любила. Пробачити? Вже пробачила.
На сходах у порванім светрі плуталася в нитках.
Вдихала кожну хвилину, жила у своїх думках.
Збирала бузкові перли з прикраси, що вкотре рветься.
І на пероні чекала того, хто не повернеться.
Хотіла здаватися сильною, ховала в тумані очі.
Вдягаючи маски усмішок, нестерпно чекала ночі.
А потім подушку в зуби і криком, якого не чути.
Про те, що втомилась сильною... Хотіла б слабкою бути.
14.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2019
І що з того, що ти для всіх ідеал ?
І, здавалось би, знахідка чи, навіть, доля...
Коли ж моя мрія - театр, а дім - вокзал,
А життя це - політ, шлях вперед і воля.
Ти не віриш і кажеш, що це дурниці,
Що пора би вечерю, затишок і міцну сім'ю.
Твоя клітка страшніша за постріл рушниці,
А я клітки ніколи не полюблю.
6.02.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019
[i]Читала книгу, вдихала запах. А в думці ти.
Втікала від себе, боролась з собою. Палила мости.
Не звикла. Не вміла. Клялась не любити людей.
В пошарпаних стінах не було ні вікон, ані дверей.
Промені сонця прокрались крізь ледь помітну шпарину.
Як трапилось так, що раптом я полюбила людину!?
У вихорі мрій, сподівань і нестримного кроку до себе,
До чогось вищого, творчого... А найдивніше - до тебе.
Мало не билась об стінку... Мало не рвала волосся.
Шептала весь час як мантру, що це не любов, а здалося.
Рятунок шукала, безцільно купляла на потяг квитки.
Втікала від тебе. Хотіла забути. І не змогла втекти.
А повернувшись вірила щиро, що все це було марою.
Губилась у вулицях... І знову зустрілась з тобою.
І зрозуміла, що де б не була і які б не читала книжки.
Посеред доріг і рядків вкотре з'являєшся ти.
Тобі ж я ніколи цього не зможу сказати.
Бо я саме та, кого неможливо кохати.
Січень 2019[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2019
[i]Прив'язуюся. Звикаю.
А потім горить ... Пече...
Від себе ж то не втечеш,
Я досі, навіщось, втікаю .
І лезом по голій шкірі,
Кривавим потоком сліз.
Вокзали і стукіт коліс
Так, начебто, дикі звірі.
Вдома - давно не вдома,
Не вдома - я теж чужа.
А ким є для тебе я ... ?
Звичайна, мабуть, знайома.
І погляд, немов востаннє
Боюся, що вже не побачу.
Так легше. Тоді не плачу
Закована у мовчання.
Перечити б, та не в силі,
Бо спокою не знайшла,
А тільки уламки скла
На блідо-блакитній хвилі.
Прив'язуюся. Звикаю...
І байдуже, що мовчу...
Ні, я ж тебе не люблю!
Але, чомусь, чекаю...
18.01.2019[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2019
[b]Стихає помітно у сутінках вітер
Залишивши долею кинуті фрази.
На моїм вікні замерзають квіти,
Котрі не розквітли жодного разу.
А ввечері чай і терпкий шоколад,
Безліч думок не дають відпочити.
Як би ж я могла повернутись назад,
По-іншому, мабуть, вчилася б жити.
В кімнату не чутно збігаються сни
В легкій павутині втрачених днів.
Спонтанно собі пов'язала вузли
З таких дорогих і не сказаних слів.
Надворі зробилося тихо і гарно,
Шепіт сильніший, ніж кинутий звук.
І я шепотіла... Та вже було марно
Шукаючи теплого дотику рук.
І тільки збагнувши, що скоро світанок,
На мить вгамувалося серцебиття.
Пора зустрічати сьогоднішній ранок
І нове життя...
11.01.18[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821292
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.01.2019
А він подобався їй... Дуже..
В пориві запаху веснянок,
Ледь чутним прихистом світанок
Коли ще світ такий байдужий
А чи любила? ... Чи могла ?..
Думки... Вони - біда зрадлива
Кого не можна полюбила
І вмить згоріла в нім до тла ...[i][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2019
Мій потяг спинився. Кінцева. Пора.
На порваних струнах не грають.
Сьогодні, на диво, і кава гірка,
Солодка ж, коли обіймають...
Ти каву не пий. Допивай те вино
Прокляте.. Крізь темінь лети!
Ти поруч... Навіщо ? Для чого? Давно?
Незчулась, як вже не втекти...
І потяг поїхав. А ти? Ти ж з не з ним!?
Кричати б услід... Зупинити...
Мовчу, бо не вмію , а безліч ще зим.
Хотіла б з тобою прожити.
Помчатись самій би , дорога велична
У прірві над втраченим раєм.
Сьогодні пишу аж занадто незвичне
"Не їдь, бо, здається, кохаю... "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2019
[b]А далі що ? Де крапка, а де кома ?
У попелі не висловлених фраз...
Банальне відчуття, що я не вдома,
Несе мене чимдалі защораз.
Горять мости підпалені росою,
Весь час дорога і нічний вокзал.
А я одна... Чи ти тепер зі мною ?
Крізь мряку сніжно-білих покривал ?
А далі що ? Якби ж могла я знати
І як би не боялась почуттів,
То може позривала б маски кляті,
Яких ніхто зірвати не зумів.
Пусті конверти, а чомусь ворожі,
Думки скажені вирвались на світ.
Вони на мене неймовірно схожі,
На ту, яка ховалась безліч літ.
А далі що ? Заплутані шляхи ?
Здається, вже пора на перевал.
І поки догоратимуть мости,
Я віднайду загублений причал.
13.12.2018[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817549
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 14.12.2018
Зима снігом притрушує ще незагоєні рани,
В напівтемряві тихо пише комусь листи,
Ходить ледь чутно, блукає чужими стежками,
В надії, що зможе весну свою віднайти.
Перші промені сонця віщують початок ранку,
Трохи надпита кава парує в чиємусь вікні,
А я крізь сніг, здається , згорю до останку
У чорний попіл на білосніжному тлі.
Мені би не кави, а подих нової весни...
А поки ... Просто мене обійми ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2018
[i]Страшно вкотре ламати мрії, коли падають вежі ілюзій.
В сподіванні того, що вдарять, відшукати найкращих друзів.
А у тих, кого сильно любила, відкривати для себе звіра.
І ще досі... Ще досі не знати чи існує любов і віра.
Віднайшовши чужі мінори з ілюстраціями, з відбитками.
Зрозуміти, що люди пов'язані, міцно-міцно тугими нитками.
Не теплом, а раптово холодом, серед літа - морозом в душу.
І не думати, тільки б жити, без постійних "повинна, мушу"...
А хотілося б просто скинути ці кайдани, що зіткані з болю.
І вдихнути на повні груди... І втікати ...Втекти на волю.
Де не зламані будуть мрії, де не падають вежі ілюзій.
Де немає фальшивих слів... А тим більше фальшивих друзів.
12.11.2018[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813931
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2018
[i]Я сьогодні від себе втекла
І ще довго буду втікати.
Я собі відчинила грати,
Поринаючи в інші міста.
Сірі вулиці сонного плину,
Перші вимкнені ліхтарі
Надто рідниии стали мені.
Може вічність, а може хвилину...
Ти мене не шукай! Для чого !?
В мене інший погляд на світ.
Я палкий передам привіт,
Та не впýщу до світу свого.
І не треба щоразу дзвонити!
Я в мистецтві, в дорозі...На волі..
І мій світ, він назавжди зі мною.
А без нього не варто жити.
Тихий вечір вкриває місто,
Перші ввімкнені ліхтарі
Прихиляються до землі
А мені навіть тут вже тісно.
20.10.18[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810736
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.10.2018
[color="#7a0644"][i]Поговори зі мною. Хіба це гріх!?
Я мовчу лиш тому, що ти табу.
А як би можна ... То впала б тобі до ніг.
А може ще і впаду.
Себе згублю і стану для тебе тьмою.
І досі тебе боюсь так, наче чужі,
Якби ж то можна... Була би навік з тобою,
Дивилася б в очі твої.
Яка я, знаєш? Башиш горять мости!
І подих твій накриває мої вуста.
Прошу тебе йди! Всім чим можу благаю йди!
Я все вже втратила, що могла.
Або ж говори. Втонути мені не дай.
Твої обійми печуть гірше вогню.
Пусти мене, клятий! А краще не відпускай...
Нехай я в тобі втону.
Я була б з тобою. Була би як би могла.
А де я тепер і хто я ? Сама не знаю.
Втікати втікала. Втікала, та не втекла.
Невже я тебе кохаю !?
8.09.18[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806227
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.09.2018
[b]Давай поїдемо з тобою хоч на мить,
Дорога зцілює все те, що так болить.
І надихає безліччю нескорених вершин,[color="#ff0000"][/color]
Стежок загублених, незлічених хвилин.
І раз за разом поринаючи в міста.
Ти зрозумієш - в світі є дива ![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805869
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2018
[b]Знову спогади душу рвуть, а мала б звикнути.
Я надто втомилась жити так, хотіла б зникнути.
Та кров б'є по струнах, нагадує, про те, що жива.
Стримує подих, не давши згоріти мені до тла.
Забути б тебе навік, та з пам'яті досі не стерла.
В цім місті проклятім, здається вся людяність вмерла.
Навіть дощ свої сльози вперто не хоче тут лити.
Люди стали пустими, втративши вміння любити.
Погляд кинутий в спину вже давно не віщує добра.
Надто сиро і страшно жити там де не немає тепла.
Так хотілось би справжнього, як колись. І літати до неба
Та в гріха крил немає, і , мабуть, вже й нікому не треба.
Мелодії туги коренем надто вростаються в душу.
Мої рани час не лікує, хоч й кажуть , що жити мушу !?
Десь глибоко досі жевріє щось до наївності схильне.
Я дуже втомилась. Втомилася бути сильною.
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2018
[color="#de7300"][b]Я страшенно тебе не люблю, але досі чекаю дива,
Коли вбрашись у жовте листя, вже не будеш така зрадлива.
По багряному покривалу ти відправиш останній трамвай.
Я прошу тебе, люба осінь, вже нікого не забирай.
Я й без того одна, ти ж це знаєш, і краса твоя не порятує.
І, здається, весь світ затихає, поки землю ти всю розфарбуєш.
Ще й до сліз як нестерпно лякають твої перші жовтневі пороги.
Так спонтанно за руку вхопивши, забираєш когось із дороги.
Ти до мене не раз завітаєш і не раз танцювати тут будеш.
А ти знаєш як гірко буває, коли йдуть саме ті, кого любиш!?
Обійми мене теплими крилами, понеси над полями і лугом.
І назавжди, чуєш назавжди, стань мені добрим другом.
2.09О[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805536
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.09.2018
[b]Я обожнюю сивий вечір, вкритий казкою із барвінку.
В нім співають птахи пісні, тихо-тихо, водночас дзвінко.
Одягнувши багряні фарби, сонце в гори лягає спочити.
І сьогодні, чомусь, як ніколи, раптом так захотілось жити.
Сива мряка вкриває трави, не лякає, дає прохолоду.
І, здається мені, що туман, так, як я закохався в свободу.
Сивий вечір в тепло закутаний , вкриє небо бузковим цвітом.
Пахне затишком, [color="#00bbff"][/color]пахне спокоєм, пахне згадками, теплими літом...
А коли вже на зламі пори темна ніч знов на варті стоятиме
Вкотре стане нестерпно тужливо , бо ніхто мене тут не чекатиме.
Коли сльози до каплі вилиті, а рятунку, здається, немає,
Пам'ятаю, що ніч не вічна і світанок завжди наступає!
11.08.18[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2018
Надто сильно сумую, а за чим не знаю.
Якось живу, кудись йду і чогось шукаю.
Прошу трохи спокою, але "трохи", то мало.
Щось було таке рідне... Було і не стало.
Ще й шляхи не звідані, стільки раз обпечені,
Так наївно думати, що врятуюсь втечею.
І з тобою посиділа б, та немає віри,
Я все більше схожа на дикого звіра.
Надто важко ступати, зупинитись годі.
Нема життя в клітці тим, хто на свободі.
Краще не тримай, все одно ж зірвусь.
Якщо справді любиш - чекай... Повернусь!
А не любиш - не треба, самій страшно не буде!
Набагато гірше - лицемірні люди.
Не лякає пітьма, що покрила місто.
Дихати в ній вільно! Не важко, не тісно...
Гірко тим не буде, хто вже звик до болю.
Я б , мабуть, хотіла бодай мить з тобою...
А можливо й вічність... Тільки ти мовчи!
Не кажи що любиш... Дай мені піти.
6.08.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2018
[color="#4d2b2b"]Не питай чому болить. Так вже сталось.
Щось чимдуж спішило ввись і зламалось.
В самоті залишилась стояти до світанку,
Пережити б ... І дожити б хоч до ранку.
Мої струни перетягнуті від болю,
Не питай хто дав мені прокляту долю.
Бо ж насправді вона зовсім не прокляти.
Зійде сонце, треба трохи почекати.
Гірше душу вже не стисне! Вже не важко
Ти послухай. Чуєш як здаля співає пташка!?
Вже й світанок прокидається від сну.
І , здається, я тепер щаслива, що живу![/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800904
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 27.07.2018
[i]Не хочу думати про минуле, воно манить своїми руками,
Манить глухою біллю і втраченими роками.
Забиває цвяхи у ще не відкриті дороги,
Хитро, підступно весь час наставляє роги.
І в закуточках пам'яті пригадує всі поразки,
Наївні, намарні мрії, котрі не знайшли розв'язки.
Хоче мене зупитини і біля себе тримати.
Страшно про нього думати, минуле - залізні грати.
Не хочу думати про майбутне, воно ще таке примарне.
Зробити хоча би щось, не гаяти часу марно,
Сміливо вперед ступати, без остраху йти.
Кудись таки долетіти і щось таки віднайти.
Майбутне ласкаво манить квітково-солодким співом,
Та варто ступити крок, як знищить палючим гнівом.
Зруйнує усю павутину, котора наплелась думками
І буде по ній топтати, сміятимется над нами.
Минуле занадто тужливе, майбутнє - ніким не відоме.
Я краще побуду собою. Тут. Зараз. У себе вдома.
Легким ароматом кави, на струнах зіграю мотиви.
Сьогодні я знов у дорогу. Сьогодні я знову щаслива.
15.07.2018[b][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799587
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2018
[i]Скажи, а ти знаєш як це писати собі листи?
Самому з собою балакати, самому йти,
В самого себе щоразу поради питати
І завжди втрачати...Усіх кого любиш втрачати?
Скажи, а ти знаєш як відчай стискає груди,
Коли ти проклято один, а повсюду люди,
Коли ти від болю ховаєшься під покривало?
Думаєш мало... ? Невже і цього ще мало !?
Скажи, а ти знаєш як це любити думками,
Бо ти, кого любиш більше немає з нами?
Крізь неможливе, понад усе любити!
Щодня якось жити. Ти знаєш як далі жити?
Мовчиш, бо не знаєш. Боїшся торкнутися дна.
А ти бодай спробуй собі написати листа.
18.06.18[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796599
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 22.06.2018
[b]Не даруй мені зірвані квіти, вони мертві, безглуздо вбиті.
Краще посмішку подаруй, і таку що б хотілось жити.
Не кидайся пустими словами, обіцянками всеможливими.
Краще душу мою зігрій, що б не мокла рясними зливами.
Добре слово лікує рани, добре діло врятує світ.
Ти ще трохи побудь зі мною, а найкраще -десятки літ.
Поцілунок такий незвіданий збереже всю земну красу.
Не даруй мені квітів зірваних, а любов подаруй св[color="#ff0000"][/color]ою.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2018
[color="#8f0808"]Хочеш знати чому не люблю ? А нащо !?
Я ж для тебе не мудра, не гарна ... Ледаща.
Надто вперта, не добра, давно закрита.
Хочеш знати чому не люблю ? Я ж вбита...
А чому не питаєш ким вбита ? Бо знаєш !?
То ж навіщо ще досі так міцно мене тримаєш?
Твої клятви про вічність наче гірка оскома.
Я без тебе не вдома... І з тобою я вже не вдома.
Не люблю! Не любила! Чи, можливо, собі брешу?
Я з тобою у прірву... А без тебе куди я йду?
Цілий світ обійняли б. Шкода втрачено час.
Більше тебе нема ...І мене. Більше немає нас.
Хочеш знати чому не люблю ? Не треба!
Пораненим крилам вже не здійнятись до неба.
Ти, може, відчуєш, та тільки не будеш знати.
Я досі люблю... Мабуть, завжди буду кохати.[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2018
Я тримаюсь востаннє, тільки не обірвись.
Сто раз падала в прірву, жодного ввись.
Хто ганьбив і не вірив навіщось прийшов?
Де ж все те, що шукав? Не знайшов!?
Як спіткнусь і впаду, знову всі посміються,
Пальцем вкажуть в лице, по кутках розбіжуться !
І повільно завмруть, споглядаючи тихо.
Потиратимуть руки, бажатимуть лиха.
А підіймусь з десятого... З сотого разу
Вмить повернуться ті, хто сміявся щоразу.
Кинуть погляд лукавий, без краплі спокути.
Так наначе все добре. Ніби так має бути..
Хай би грюкали в двері... Не можна впускати.
Годі падати й плакати...Треба літати!
Хто сміявся, казав, що вже зовсім дурна.
Той шукав, не знайшов. Я знайшла.
12.05.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018
[i]Він мав би стріляти. Не міг.
Хоч зброю знов вклали в руки.
Штовхали й валили з ніг
Прокляті душевні муки.
Душевні?! А є душа
У того, хто катом став?
Вона ж перед ним жива.
Мав вбити, а не стріляв!
Їй, мабуть, і двадцять немає.
Смілива, його не боїться.
Заплющила очі, чекає
На те, коли постріл звершится.
Йому ж скоро тридцять мине
Він мав вже і чин і звання.
Та зараз найбільше за все
Хотів зберегти їй життя.
Тремтіла рука, кинув зброю.
Не зміг, не стріляв, не схотів,
Вхопив він її й за собою
Від розстрілу швидко відвів.
Його ж повели на страту.
За те, що чужинку не вбив.
Сміявся в обличчя він кату.
Любив її, дуже любив.
___
Наснилось. Аж в серці кололо...
Спинилась. Такий, як вві сні...
Від погляду все захололо,
Вже ж років як сто по війні...
Зустрів і завмер на хвилину...
Чи можна таке відчувати?!
Що вперше побачив людину,
А так не хотів відпускати.
____
Війна вже давно завершилась.
Померли і кат і чужинка,
Та в душах навік залишилась
До рідного серця стежинка.
9.04.18[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2018
[b]Прокидайся, вже годі спати!
Одягай найгарніші шати!
І чимдуж поспішай пожити!
Годі плакати! Годі нити!
Час на тебе чекати не буде.
Пролетить і навік забуде!
А коли щось захочеш згадати.
Ти ж нічого не будеш мати.
То ж давай відчиняй віконце
І впусти в своє серце сонце.
Поспішай, поспішай любити!
Лиш тоді ти захочеш жити[/b][color="#e68003"][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2018
Не спиш? Чому? Кого ти чекаєш?
П'єш каву. Третю. І щось читаєш.
Чи не читаєш, лишень мовчиш?!
Вже котру ніч не спиш? Не спиш...
Не тут думками. Знову щось пишеш?
А вкотре за ніч зімнеш, полишеш?!
Ти хочеш ще кави. Веселки в пітьму.
Та знову не скажеш чому. Чому?
Ти бачиш більше, ніж нам здається.
Життя барвінкове, що всім сміється!
І навіть там, де спасіння немає.
Ти ж знаєш є щастя, котре чекає!
27.03.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785280
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2018
[color="#ff0000"][i]Та годі стукати в вікно, мене лякати.
Я ж все одно заради тебе вділа шати.
Покручені гілляки тягнуть руки.
А я їх більше не боюсь! Боюсь розлуки.
І хоч би й цілу ніч знов тиша вила.
Вже гіршого нема, ніж та могила.
В котрій поховано все втрачене у раз,
В котрій так гірко обірвався час.
В вікні навпроти вітер дме фіранку.
І твоя постать там стоятиме до ранку.
А потім зникне, як і зникнув ти.
Ось так спонтанно, тихо... Назавжди.
Слова безсилі, тільки ніч рятунок.
Ти ж не залишив навіть поцілунок,
Проте залишив віру в майбуття.
Твоє й моє ще ненароджене дитя.
29.01.18[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
[color="#0d594f"]Якось спонтанно зникла вся віра у диво.
Байдуже, навіть, що сніг вже лежить на порозі.
І так, як в дитинстві стало казково й красиво.
Хотілось би вірити, що казка вже десь в дорозі.
Та тільки не станеться дива, бо сніг розтане,
Розвіються мрії про спокій, зруйнують життя.
Чергова дитина сьогодні дорослою стане,
Порине в таке ж невиразне, як й ми, буття.
Повіки змикаються, знов бачиш себе дитиною.
Бачиш щасливу посмішку, віру в майбутнє.
Розплющуєш очі... Ти стала хоча б "людиною" ?
Чи є чим пишатись, чи робиш що-небуть путнє ?
Насправді ж пишатись нічим, не сталося дива.
А час летить, наче сніг та щомиті тане.
Хоч би вже змила біль та проклята злива.
Хай прийде весна і, може, тепліше стане.[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763802
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 03.12.2017
Хай там що, та тебе я не хочу втрачати
Знову лілії бачу у темному сні.
Не навчилась, як бачиш, не вмію мовчати.
Знов скажу, знов скажу щось тобі.
Потім будуть кружляти вітри і морози.
І мене за собою покличуть, позвуть.
Ти ж не бачиш як й квіти тихенько ллють сльози.
Та живуть, хоч і важко. Живуть.!
21.11.17[color="#ff0000"][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
Знов шукаєш те, чого нема.
Думаєш життя солодка казка.
Та його не випивши до дна,
Не знайдеш де істина, де маска.
В гіркоті якісь круговороти,
І чомусь не плач, а знову сміх,
Я себе питаю: "Хто ти? Хто ти?"
Мій, напевно, найстрашніший гріх.
Чи написана у книзі наша доля?
Де вітри вплітаються у вечір.
Ти не там шукаєш, там неволя,
Ти шукай свободи, а не втечі.
В небо знов здіймаються птахи,
Я б хотіла з ними полетіти.
Прийде час, розвіються страхи,
І розквітнуть вже зів'ялі квіти.
3.11.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2017
[color="#704f4f"][i]Людина дивна, бо часу завжди немає.
Кудись спішить, навіщо сама не знає.
Постійні справи, котрих і самій не треба,
Летить у прірву, а думає, що до неба.
І я, як усі, спішусь, а роки минають.
І всі так, як я повільно життя втрачають.
Ні, щоб побути з кимось, просто мовчати,
Треба скоріше бігти, щоб часу не витрачати.
А часу і так немає, бо завжди якась робота.
Чекаєш літа, що прийде зима, субота.
Та тільки тоді людей найдорожчих не стане.
І ти один не залижеш довіку рани.
Людина дивна, спішить, а куди не знає...
І геть не живе, а життя - минає.
21.10.17[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2017
[i]Ти знаєш тату, я вже доросла,
А ти й не бачив коли зросла.
Без тебе знову минає осінь,
Без тебе знову мине й весна.
В вікні відчиненім до ночі
Я виглядала тінь твою.
Шукала погляд, сірі очі,
Збирала мрії з кришталю.
Татусю бач, кришталь розбився.
Тобі життя зв'язало руки
Куди ти зник, де загубився ?
В дарунок давши вік розлуки.
Ти знаєш тату, я ж щаслива,
Бо поруч ті, з ким й в будень свято.
Та тільки, як на дворі злива.
Знов, як малеча, хочу тата.
01.10.17[color="#ff0000"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2017
Ти щось скажеш чи знову будеш мовчати?
Вже і краплі осінні біжать по вікні.
Я втомилась в безодню безвучно кричати.
Ти мовчиш... то пора помовчати й мені.
Закружляють в танку жовті, стоптані квіти,
Знову смуток приносить осені мгла.
А без тебе так важко себе кудись діти,
Я б хотіла, поділа б... та чомусь не змогла.
Ми порвали нитки, вони ж знову сплітаються
Знов розійдені стежки зійшлись непомітно.
Не втечеш, якщо душі навіки зливаються.
І в морози теплом зігрівають тендітно.
19.09.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017
[i]Боже, подай мені знак,
Про те, що вже скоро світанок.
Втомилась то так, то сяк,
Чекати той проклятий ранок.
Застрягла у тьмі, і зорі
Чомусь не освічують шлях.
І тіні убогі та хворі
Щомиті навіють страх.
Іду крок за кроком, не плачу,
Стомилась, вже просто сміюсь
Коли той світанок побачу?
Коли я до нього торкнусь?
13.05.17[color="#ff9900"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750878
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2017
[color="#610a0a"][i]Я до тебе не повернусь,
Не зламаюсь і не зірвусь,
Хоч як сильно би не боліло...
Хоч би й дуже того хотіла
Проживу все і все стерплю,
Та до тебе вже не прийду.
А захочеш мене знайти,
Повертайся до мене ти!
16.09.17
[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2017
Співала ледь чутно ранкова роса,
Повільно піднявши вітрила.
Ти знаєш, в любові незнана краса,
В любові незвідана сила.
І долею скріплений тягнеться шлях
І стріли раптово спиняються,
Ти знаєш? Не знаєш, а бачиш у снах
Всіх тих, хто пізніше стрічається.
Все тягнуться люди до своїх людей,
До сонця так тягнуться квіти,
Ти знаєш, у долі багато дверей,
Не знаєш куди ж себе діти.
І зійдуться разом мільйони доріг,
Зупинять тебе на півслові.
Ти ж знаєш любити, то зовсім не гріх,
Гріх не пізнати любові.
06.09.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2017
[i]Я з тобою сміюся часто...
І, чомусь, дуже часто плачу
Мені поруч з тобою важко,
А без тебе й життя не бачу.
Не хотілось змикати повіки...
Лиш хотілось твого тепла,
Я з тобою залишусь навіки,
І, водночас, згорю до тла.
Я з тобою буваю всесильна,
А, буває, то й зовсім ніхто.
Розчиняюсь, як бульбашка мильна,
То німію від вітру твого.
Моя муза загублена долею
Ти водночас своя і чужа
Я з тобою охоплена волею.
А без тебе вже й я не я.
Хто ж ти? Хто ти? Хотілаб я знати...
Ти прокляття моє чи дарунок?
Навіть вірш не даєш дописати,
Знов даруєш палкий поцілунок.
10.08.2017[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2017
[color="#11736b"][i]Тут дерева шумлять, я вдихаю весняне тепло.
І не хочеться осені , в ній занадто багато прикрого.
Злих людей, що ступають і місять ногами багно.
А мені би тепла , чогось рідного, чогось звиклого.
Не любитиму осінь, мабуть, просто тому, що в ній сумно.
Мабуть просто тому, що вона забирає важливе.
Я здитинства хотіла прожити життя розумно.
А тепер вже не хочу, бо розумно, не значить щасливо.
Краще крила дістати і щомиті літати з весною.
Не боротись за інших, не боротись за власне буття.
Бути з тими, з ким хочеш,залишатися завжди собою.
І ділитись душею, а не просто прожити життя...
А дерева шумлять і співають, то тихо, то шумно.
Я залишуся тут, де й в морози радіє весна.
Буду жити щасливо, хай не правильно і не розумно.
Та щоднини, щомиті випиватиму келих тепла.
26.07.17[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2017
[i]Всі боялись зіратись вниз,
Із вершини, боялись падіння.
І, здавалось, ненависті бриз
Претворював люд у каміння.
Навкруги всі сміялись, сміялись,
Танцювали на власних кістках.
Наче демони з пекла піднялись
Зруйнувавши любов і страх.
Стільки в світі пороблено горя,
Стільки зла проросло корінням
Тільки там, де не зламана воля,
Не впадуть і не стануть камінням.
грудень 2016[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748621
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.08.2017
[i]Над твоїми лопатками колись були крила.
А тепер тільки шрами, хтось зрізав мабуть,
Може той, кого вперше, здавалось, любила.
Зрізав раз, а вони вже й повік не ростуть.
Хоч ти й знала, без крил можна також літати.
Та хотілось на крилах літати до неба.
Ти раніше хотіла весь всесвіт пізнати,
А без крил не схотіла, не було потреби.
Потім час з перепонами мчався чимдуж,
Не до крил тобі було тоді, бо життя
Лиш хватало за шию, душило, мов вуж,
І брехня, і брехня, всюди була брехня.
Вже давно погоріли прокляті мости.
Ти піднялась давно із розбитих колін.
І не просиш про крила, і не пишеш листи.
Ти щаслива й без крил, не злякалася змін.
У безкрилих буває щасливою доля,
У крилатих не завжди... і все навпаки.
Ти ж бо знаєш, коли б моя воля.
Я б віддала тобі всі життя пелюстки.
31.07.17[color="#769400"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2017
[i]Я одержима музикою, одержима тобою.
Звуками слів твоїх, звуками подиху.
Щастям твоїм одержима, твоєю журбою,
Синьо-блактитним поглядом і ніжністю дотику.
Нехай осудять по-новому, осудять знову
Родичі, друзі, знайомі кидають прокльони.
З ночі до ранку і з ранку до ночі веду розмову,
Розмову таку, за яку зневажають мільйони.
Я одержима тобою, твоїм коханням,
Я одержима цим світом, його красою,
Нащо ви, люди, іншим несете страждання,
Тільки за те, що хтось інший не згідний з тобою.
Люди без рамок - вільні ! Не в рамках сила!
Сила в терпінні, виборі, рішенні... і в любові!
Я підіймаюсь в небо і розправляю крила,
А їх ламають, і в'яжуть, і б'ють до крові!
Люди готові вбивати! Вбивати людей!
Тільки за те, що хтось не живе як "треба" !
Я обійму тебе... пригорну до своїх грудей,
Я вже не можу цей світ уявити без тебе.
Я одержима тобою і одержима волею!
Волею слова і діла ... волею, щоб любити.
Мабуть, колись я ще буду пишатися долею.
Ну а зараз... зараз хотілося б просто жити.
24.12.2016[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2017
[i]Хочеться спати, щоб якось втекти від болю,
Зітхнути з полекшенням і просто побути собою.
Вдихнути повітря на повні груди і більше не плакати,
Сидіти, мовчати... чи просто про щось балакати.
Хочеться бути сильною... Не чути прокльонів,
Жити без рамок вільно, без усяких кородонів.
Вслухатись у звуки тиші, йти до них, в них ховатись.
Хочеться жити ... простіше ж втекти, злякатись.
Хочеться спокою і трошечки більше часу,
Трохи стабільності, не бігти, шукаючи спасу.
Вірити теплому вітру та інших шляхів не шукати.
Спинити війну в душі й щасливою стати.
Червень 2017[color="#051359"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2017
[i][color="#3d0101"]
А потяг знову чимдуж прямує
У місто де я весь час жила
Так дивно, ніхто там чомусь не сумує
Сумують там, де мене нема.
20.08.17[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2017
[color="#168a31"][i]А може вже хватить
ділити людей на частини !?
Чому хтось платить,
а хтось збирає данину?
Когось засудять
за те, що живе не як "треба",
Самі ж паскудять
забравши собі півнеба.
Сьогодні люблять,
а завтра покриють брудом.
Себе ж погублять,
назвавши то тьмою, то чудом.
Може вже годі
вбивати цей світ, душити.
І, мабуть, відтоді
Ми зможем життя любити![/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748012
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.08.2017
[i]Я сьогодні, мов вперше, відчуваю краплину свободи,
І мов вперше сьогодні, накінець відчуваю себе.
Поринаю в глибокі, у душевні незвідані води.
І кудись голос рідній все зове мене і зове.
Я сьогодні ожила і, здається, що й житиму далі.
І здається, сама, наче квітка в асфальт проросла.
Я сьогодні зросла і здолала життєві печалі.
Я себе віднайшла, я сьогодні себе віднайшла.
17.07.17[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2017
[i]Мабуть, вперше я не сумуватиму так сильно.
Я не буду... чи сама собі брешу.
Знов щемітиме, і знову пильно-пильно.
Виглядатиму тебе, та не знайду.
Вже втомилася туди-сюди літати.
Вже б пора осісти де-не-де.
Знаєш, ми разом спроможні все здолати.
А без тебе не знайти й себе.
Сумуватиму я знову, знаю знаю...
Знов мене стрічатимуть з ганьбою.
Дім не там, де я живу, а де чекають.
Повернусь і залишусь з тобою.
17.08.2017.
[color="#ad3b07"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2017
[i]Ніхто не сподівався, не чекав,
Та наче грім на нас звалилось лихо.
Багато доль Чорнобль поламав,
Спустошив місто, назавжди там тихо.
Ще досі там покинуті оселі,
Залишені людьми в останню мить.
Колись там були посмішки веселі,
А зараз тільки пустота мовчить...
Там тисячі загинуло людей,
Котрі за нас своє життя віддали.
І стільки ж ненароджених дітей
Через Чорнобль ненародженими стали.
І досі ще це лихо серед нас,
Хворіють діти, помирають люди.
Промчиться швидко із роками час,
Помремо й ми, а лихо й далі буде.
квітень 2013[color="#70470a"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2017
[i]Ти єдина, хто завжди вірив і єдина, хто вірить досі.
Я стою, вітер знов збирається, знов розвіє моє волосся,
Місяць тихо сховає світло, у тіні знов сховається він.
Я прийду і стоятиму поруч. Я прийду, припаду до колін.
Ти єдина, хто знає правду, чия істина то - життя.
Море горя у поперек пройдено і бажання піти в небуття.
Твоя доля із болем поділена, ще й тримаєш мене на плаву.
Твоє світло, то, мабуть, істина по котрій вже і я живу.
Ти єдина, хто вірить зараз, і хто віритиме щомиті.
Ми з тобою нитками зв'язані, ми з тобою залізом злиті.
І коли не залишеться світла, на уламки розсипеться скло,
Я тебе не покину ніколи, а віддам все своє тепло.
25.08.17[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2017
[i]Які то любов і щастя, коли ти щоночі плачеш!?
Розради вже не шукаєш, і спокою вже не бачиш ?
Коли вже поперек горла стоїть і взвиває тиша.
А совість гризе і мучить, як та ненаситна миша.
Хіба, хоч краплина щастя, є в тому: " дарунку долі". ?
Коли лиш одне бажання втопитись в глибокому морі?
Все манить тебе й чарує, що б зовсім вже не боліло.
Яка ж то любов тоді ? Що гірша від хижого звіра.
Тримаєш чомусь так міцно, було би чого втрачати.
Не мав того щастя ніколи, та й мабуть не будеш мати.
Бо ті хто тримаються злого, самі ображають долю.
Тому й і нема нічого, крім сліз, побивань і болю.
22.07.2017[color="#470d0d"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2017
[color="#991435"][i]Буває, що часом не можу боротись.
Добиватись, доводити щось і комусь.
Йти по склу, спотикатись, до крові колотись
І триматись, боятись, що в прірву зірвусь.
Інколи не вистачає сили,
Кудись запал зник і вогонь погас.
Чомусь було важко і завжди гнітили,
Чомусь і тепер так ненавидять нас.
Тут вічна дилема, та що ж говорити,
Де осуд, насмішки, погрози, ганьба.
Хіба не коханих можливо любити!?
Чи може терпіти? Весь час, все життя!?
Так просто сказати: "покинь, не кохай"
Так просто... Насправді ж, як вирвати душу
Почала так рано боротись... Нехай!
Та, мабуть, повіки боротися мушу.
24.05.17
[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2017
[i][color="#0e2a9c"]Я шукала тебе, мій татку,
Я чекала тебе щоднини.
Від малесенького дівчатка,
До дорослої вже людини.
Скільки стоптано кроків життя,
Скільки пройдено часу і болю...
Тату мій, я назавжди твоя!
Тату мій, ти у серці зі мною!
Біля мене ти був так трішки,
Та безмежно надбав тепла.
Я стоптала маленькі ніжки,
Поки в казку з тобою йшла.
Ти тримав мене міцно за руку,
Я ж кружляла у вихорі мрій.
Потім доля прислала розлуку...
Я сумую завжди, тату мій!
Я шукала тебе, мій татку!
Я чекала, хоч й знала - нема!
Вже давно не маленьке дівчатко,
Та навіки твоє дитя
24/04/17[/color]![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2017