Шевчук Ігор Степанович

Сторінки (19/1881):  « 11 12 13 14 15 16 17 18 19 »

Чудо


Поема-стиснена  форма

                                   Марії  Діві  з  любов’ю  
                                   присвячується

1

Калиново-солов’їну    мову
слово  над
руїною
вергну  я
і  знову  й  знову  —
із  Небес  Вкраїни!
Але  це  є  мова  —
мова  України!


Але  як  це
є  чудесно  —
у  ступі  прогресу  —
якби  в  Небо  досить  ступи,
нащо  б  Син  воскреснув??


Йду  —  та  що?
мова  про  мову
мова  про  мову
і  знов  мова  про  мову…
Люди  хочуть  —  світу  мову!..
але  всі  про  мову  знову!
телепні  ви  наукові!
І  то  знов:
Ну  —  это  невозможно!!


2

Ляжте!
тоді  просто  не  вставайте
й  так  знову  
і  знову
як  
тоді  повиникає
з  сердець  —  дійсна  мова??
Хочуть  серця  —  
пряму  мову!!!
добре?  хочуть  —  світу  мову!!
тільки  мову!!
а  не  зло  —  
й  промови!!


3

Відрізняєм?  
Відрізняєм?!

То  чуба  заведіть  —
не  
лисість
дайте  говорити  —  хмарам
дайте  —  говорити  листю!
як  ті  ком-інформ-дівулі
слово  —  не  затискуйте!


4

І  тоді  вже  музикальне
як  і  дольне  й  дальне
прийде  в  білість
зійде  в  ніжність
чудо!  —  ангел!  
                           бальний!!..


5

А  ви  —
алла,  алла!  —  
алло!  —  й  —  
далі??!

01.07.2017,  Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804787
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 29.08.2018


Її серце!



                   Поема


1

і  не  день  і  не
вечір  –  соловейкові
на  плечі
о!  –  він  їх  обробить!!!
сухе  сіно
пахне
в  силу
сухі  зорі  –
напросились
тільки  ще
не  стали  в  пробі!!


Ти  моя  любове
мила!
чом  так
дивно  напросилась??
молода
молода  і  ревна
серцем  –
що  й  затихли  всі!
дерева…


Твій  маленький  
соловейко
душу  протина  миленькій?
та  великій  в  Силі?


2

і  змовк  один
і  рушив  другий:
             вітер  легкий


зі  світлих  далечин  –
і  сам  далекий
і  запахи  несе
ніби  для  раю!!


яка  весна!..
яка  весна!!!!
а  я  –  мов  би  конаю!


нащо  вже  хист
який  вже  хист
щоб  одоїть  на  чистий
                                                   лист
усі  слова  –
серця  нам
постинають!


о  яка  Троїчна  Рука
дати  відчуть  і  Божество
й  крапля  Божественного  
                             молока,
весна  яка!!
весна  сама  яка!!!


3

той  чистий  клич
й  весни  і  жнив
аби  не  їв
аби  не  пив  –
ще  б  чистим  серцем  
дорожив
а  лиш  любов’ю  –  жив!


ще  слухав
дальні
звуки
й  рухи
що  й  я  любив  
     незримі  руки
любив
і  цілував  –
незримі  руки…
бо  й  в  чистоті  я  
жив!


любов  така!  –
і  в  день  дійти  б  
до  жнив


4

благословенная  рука
й  навік
благословенная
                                                   Рука!!

05.05.2018,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804702
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 28.08.2018


Легко дихає


                         Приснодіві  Марії  присвячується


Флейту  тіла
легко
як  весну  —
в  серце  неба
Серцем  поверну


Легко  отряхаючи
від  сну
Бог  і  ріку  в  небо
повернув...


Та  краса
як  Бог  нам  наперстав  —
сяє
ніби  золото  
Хреста...


Видяться
наскільки  бачить  око  —
ніби  ріки  від  своїх  притоків.
Він  надів  їм  перстні  із  нагоди,
Дихають
         мов  днів  легені  —  у  погоді!


Що  тобі
й  що  
Богові  так  треба!
Розмах  волі  —
що  тече  —
на  Небо

01.04.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804700
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2018


Плавлення любов’ю


Поема

                                                       «...цього  і  слід  було  чекати!»

1

Боже,  я  в  блискавці!
Чому  людей  научимо?
Боже,  не  пересади  мене
з  виса
летючого
в  земне  крісло!  
(Грязь  і  онучники)
Ти  пам’ятаєш?  Тебе
хотіли  скинуть  з  кручі


І  наполягає  могуче
І  налітає  летюче
І  виносить  —  летюче
Ти  місиш
Ти  місиш  тісто
моє  —  біле  тіло!
Вимішуєш  блискавку
словом
в  зуб  —
відкрутилося  і  одгоріло
і  —  одлетіло!!


Жадібні
Чорні  і  жовтії
пили
пили  б
як  пи́ли
(хотілось  їм,  
не  хотілось)
Самі  —  і  захотіли!
 
Краще  б  озонне
страшне  прикотило
ліпше  б  по  них  ангели  ходили
аніж  
самопійло.  Впісяються,
тьма,  виходьте,
божик  Ярило  —
та  й  листочкові  горили.


2

Коли  і  кров  очищують
і  кров  душі  очищують
щоб  духа  кров  урочисту…
входять  тут  вірою!
мене  
силою  в  ясність  —  очистую!


«Звідки  усе  йому?»


Сонце  сили  летючої!
Я  не  в  листочках
не  пересади  мене
в  крісло  живучих
зелених  гусеней
з  обніжку-блиску  —
Престолу  Твого  могучого!


«Besa  me  mucho!!»  —
так  приспівують
приспівують  в  лісі
уперті  —  лисі!
Облишмо!  —
і  що  облишимо?
От  тобі,  женщино,  богословіє  —
лисість…
 
Мучимось
себе  мучимо
Мучимось
світ  мучимо
І  тоді,  запінившись,  аж  заревем:
«Беса  ме,  беса  ме  мучо!!»


А  любов  одходила  і  одходилась  —
покотилось
здригнулося  у  стіні  —  
дрикотило…


Ще  от!  
руді-білі  жиром
закрились.
Тож  ви  не  із  словом!
З  словом  —  ви  світ  перекинули  б!!!



Світ  і  —витікає
розплавленим  словом
Здригнулась  у  стінах,  сице,
порода  ротів  
гріхи  —  осадковії


3

І  ранок  Дому  Твого  таємничо  світить
І  ранок  генія
ще  таємничо  світить
І  здавсь  я:
ми  Твої  діти!
Могли  б  і  на  моїм  серці  не  сидіти!
Сонячний  день!


Є  Дім  Твій.
І  бачу
треба  чи  не  всіх  зсадити…
 
Нечемний  хто  —
в  городик
ерудитів.
А  всім  подобається  мова:  
сильна  Мова!!
Мені  ж  летіти  в  ранок  Дому  Твого


4

Став  би  я.
Став  би  я  —  цілувати.
Чисто  б  дихав.
«Боже,  благослови»  —  рівно
Й  гарно  казати  б.


І  от  серце  до  серця
Сорочка
І  до  сорочки
Любов  до  любові
Із  слави  в  славу!
З  творчості  в…  
тут  заморочки:
Кажуть  в  ім’я  своє  й  славу,  —
А  я  кажу:  Богу  слава!


Шукати  славу  
Божу!
Злагідню  поему  я  Божую
Ви  не  можете
і  я  не  можу
а  Бог  —  поему  може!!!
Ви  ж  бо  безбожники  —
що  я  кажу?  —  що  і  я  —  аж  ніби  
безбожник!  —
Поезії  нам  допоможуть?


Бо  —  вона:
аж  як  боїться  моєї  тіні!
Бо  це  ждала  
 мене  як  жона
поема
у  шумі  ріні.
За  коси  у  трави  була  
запартачена
Ніким  не  бачена
і  ліліпутами  —
засурдачена!
Лилові  пігмеї!!
Чи  ви  —  спадете  в  серце
лишком  ума,
тож  ви  впадете  з  неї...
чи  ви  заплачете??
Фарс  ви!
Пробачите  мене?
Ви  Бога  пробачите??
Що  ви  вчинили  генію?
І  то  приплачете  —
чи  то  —  спадете  із  «мнєнія»...

Далі  вже  нікуди.

...І  ранок  Дому  Твого
таємничо  світить
І  день  мій  таємниче  світить
і  здався  я:
ми  Божі  діти.
Можна  на  серці  моїм  не  сидіти.
О,  Дім  Твій!  —
Дім  Твій…


5

Й  наділи  —  і  полів  посмужність!
І  лину  я  —
і  вітер  мужній.
І  вітер  віє.
Йдуть  жита…
То  краще  б  я  єдиним  
став:
 і  вітер,  й  хліб,  і  черезсмужжя...
Бо  серце  проситься!


А  що  на  серці  —  проситься:
Ти  —  з  Неба  Хліб!!!
Бо  росяться  серця,
і  —  росяться…
Бо  так  від  бід  —
втечем  у  Хліб!

Ти  —  ось  так  —
в  е  с  ь,
Що  й  учні  їли  хліб
Суботній  —
замкнений!..


і  над  фортецями
й  мішками  з  каменю
і  анфіладо-за́мками!
втекли  від  бід!


Якщо  субота  для  суботи
Якщо  людина  —  для  суботи
І  як  людина  —  ще  й  задля  держави…
Послухають?
Ти  Бог,
Ти  —  правий.
В  правді.  
Бо  —  Ти  прийдеш.

Армагедон-нарада  є.

18.05.2013,
Київ
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804542
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 27.08.2018


Що значить музикальний тон…

Що  значить  музикальний  тон:
я  виріс  в  третій  хаті,  що  від  церкви...
З  дітьми  в  розвідників  я  гравсь,  
й  відбувсь  у  Церкві,
І  в  серці  з  Словом  —  
забороненим  бував:
Які  у  Слова  є  слова!!
а  заборони  —
це  як  патефон.

Занадто  підлітала  голова!!
(Скажіть:  що  словеса  —  як  є  слова?)
То  надмір  сил!  то  в  піднебінні  обертон,
музика  
зносить  скритна  —  Бога  тон…


Тож  каюсь,  Боже,
страшно  каюсь!  
Але
із  Словом  й  Духом  не  лякаюсь...
Любов  —  у  серці,  
Слово  —  в  серці  теж,
І  Ум  —  у  серці,
й  рай  безмеж!!

На  голові  далеко  не  підеш…
На  голові  далеко  не  зайдеш.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804541
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2018


Справжнє щастя


Поема

       Вступ  до  поеми

Народжуйся,  слово
Бо  ти  як  дитина
І  в  морі  перлина
І  в  небі  перлина

Розсяється  світ,  —  тож…
Схиляйся  до  волі.
Яка  його  думка,
Така  його  доля.

Прийшла  правда  древу
Як  зірка  на  древі
Догодити  треба
Вічному  цареві

                 «Літо  можна  обняти
                   Тільки  великим  духом…»

1

Це  мені  з  неба  багатства  всі
Світлі  цілунки  —
на  дня  щоці
Сяяння  —
сяянням:
градуси  —
Радуйся!
в  радість  всіх  радощів!


Радуйтесь,  хмари  й  отінення!
Радуйтесь,  віття!  
Й  осінення!
 
Сяяння  —
сяяння  й  градуси!
Градуси!  —  в  серці
всіх  радощів!


Аж  на  узліссі
за  край  ровів
Спіють  суниці
в  устах  трави…
З  сяянням  —  сяяння:
й  градуси!..
Радуйтесь  —  Бог  бачить
радість  цю!


2

За  всезмітаючу  радість  —  і  —
Боже!  за  Твої  заплетення  
Гонять  мене!
Та  держи  все  в  руці,
Ти  би  дихнув  —
Всі  були  б  зметені!
Радістю  зметені!


3

І  після  Тройці  інші  охи:
Билля,  що  посвітліло  трохи…
І  в  лісі  інші  ходять  гранди…
І  грають  в  караоке  гади,  —
Й  весна  —  забута  вже  епоха…


Чого  це,  гади,  ви  не  раді?
І  нарди,  й  харди,  і  наради,
А  я  ракета  —  що  жаріє
в  леті!
І  вас  цвяшками  з  моря  —  до  поета!
І  що?  Веселі  —  ви  —  характери??
То  після  Трійці  —  інші  охи,  —
Гласи,  
що  посвітліли  трохи!..
І  шалі,  й  шлоки  всі,  й  шалави,
шакали,  і  …….,  і  шлаки  всі!  —  
Й  немов  усіх  з  мішка  —  впихнули  в  клавішник!
Червоно-білим  ішакам  з  Нешави!..


І  з  тихих  трав  
Огнем  палають  маки!
Щоб  ви  за  матір  як  за  маківку
Змагалися  —
літо  обняти!


4

Та  так  —  треба  —  палати  і  палати…
Бо  це  ж  в  Небо  палати  і  палати  б!
Якщо  вас  випхнуть
білії  палати!
Бо  що  то  є  —  з  начальником  
обграти?
То  ж  з  Кріпким!!  
З  Богом
треба  розібратись.


То  вітр  кричить  —
вітрильником  по  морю…
А  вас?
А  ви?
А  в  —  вас?
А  в  вас
є  чуже  горе?
Чи  місяця
стягнуть  за  синю,  вибачаюсь,  
бороду?
І  що  поборе?  Те?
Чи  те?  А  Бог  може
за  вами  —  заговоре?!


Тоді  —  блювати  гадістю?  —
Це  ви?  Який  ви  християнин  —  без  радости??
Аж  в  море??
що  водить  тихо  здухом  —
І  теж  ?  без  Духа??..
А  ранок  добрий?  добрий  ранок:
Бо  ти  підставив  серця  чуття  гами!
Огонь  закинув  він  —  
на  рам’я!
...І  м’яти  вам  м’якої?  
Християнин  —
Без  радості?  Ну!
Отакої!!


5

Сиплються  з  Неба  багатства  всі
Світлі  цілунки  —  на  дня  щоці!
Сяяння  —
сяяння  —
градуси!
Радуйся!
В  радість  всіх  радощів!!


Радуйтесь  хмари,  отінення!
Радуйтесь,  віття  —
й  осінення!..
Сяяння  —  сяянням!  Й  градусність…
Градуси!!!
В  серце  всіх  радощів!!


А  на  узліссі
За  край  ровів
Зріють  суниці
В  устах  трави…
З  сяянням  —  сяяння!
Радістю!
Радуйтесь  —
Бог  бачить  радість  всю!!!


6

Царськість  —  за  серця  жестом…
Дитинство  за  живим  жестом!
Липа  корони  із  золота  —
долу…
божественно


7

Бог  вставляє  
тонку  шию
У  намистинки  світу
Бо  з  глибин  —  співає
гласами  Божими
Світло,
торкає  світлом

20-25.6.2013,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804497
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 26.08.2018


Вихід є!

                             "Душа  веде  до  вищих  дотикань
                               Перед  нічим  не  псованим  безсмертям."
                                                                                                           (з  "Цар  духу")


Художнім  зцілюйтесь
(пропаганда  –  кишка  лилова
вона  призводить  до  втрати
сили  і  слова!
й  втрати  усвідомлення  реальності
людського  буття...)


в  вірі,  в  Христі
(бо  «Кожна  людина  говорить  неправду»,
є  хитрі  «хотілки»  –
серця  ції  котять  в  брехні)
а  в  серці  Христовім  лиш  тільки
простежиш
що  сонце  не  має  меж  –
є  –  в  Сонці  Правди!!

26.08.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804496
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.08.2018


Тиша


Поема

           Весь  розмах  поеми  —
           поету  Івану  Лужину
           в  день  народження
           свідомо  присвячується

1

А  ми  ідем  у  висвірки
і  —  в  смерки!
А  вам  
Бог  дасть  цукерки

На  горизонті  каравани-етажерки
так  в  серці  —  еркери  і  ери…


2

Поезію
я  дбав
таку…
як  іскру
як  в  білім  дочка  лісника
вділяла  б  вічність  —  втікала
в  глиб
лісів
настояна  у  квітниках
у  пелюстках…

Аж  спека  
оселялась  у  ярках
краса  Божа  яка!!!


3

Піна  —  і  з  небес  резекція:
воно  трохи  підніметься
і  під  ним  мале
пасеться


чи  
любов  і  мир  вам

чи  волосся
гілля-гілля
чи  веселість  на  довкіллях?


4

Більше  пишу
менш  ненавиджу
вторинність  осінню

літаю  
і  їжджу
«бзукне»  від  шини  —
вперта
соснова
шишка!
Боже!  яким  чином
і  як  я  на  Тебе  залишусь?
на  кого  залишу?


любов  до  життя
глянь  —  густіша
ніж  пишу…


Всі  задоволені  —
всім  незадовільно!
але  ж  цікаве  —
лиш  те  що  вільне...


І  мов  літаю
але  все  ж  їжджу
Бог  проникає?
Бог  протикає
всю  паркову  їжу  —
всю  кашу  нехижу
все  одцвіло…
                     скільки  зависло!
 
ще  я  тут  їжджу
любов  до  життя  густіша
ніж  пишу…
І  на  кого
Ти  це  залишиш?


Всі  в  задоволенні!
Всім  незадовільно.
Всі  губи  в  нектарові.
Я  —  мед  суцільний.
Прийми
мої
дари  ті  —
цікавий
хто  вільний



Невидні  під  хмарами:
є  одяг  польоту
А  от  ті  безкарнії
пливе  дзвін  хмари
ті  дзвонять  у  хмару
пливе  —  і  дзвонять  у  хмарах

21.05.2018—25.05.2018
за  два  дні  свято  Трійці

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804292
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 24.08.2018


Світ новий



                     «  Вам  не  художня  мова  
                     з  образотворчим  словом  
                     ближча,  –  а  мова  молодих?»Ігор  Шевчук.


Бог  –  світло  свободи  в  первинності.
Гугол  –  полон  у  вторинності  (?..)
вас  починають  з  свободи  думки?
а    В  с  е  починається  з  любові,
з  Бог-Слова.
Світло  в  моїм  серці  ловить...
Світ.
В  серці  –  курс  до  свободи...
Курс  вірний  –  легшає.  Світло  в  свободі!
Так,  як  в  серці  чуєте,    рулите?
Так  собі,  вряди-годи?
Хто  ви  без  внутрішньої  свободи??
Нема  поета.
Ви  клали  прозово?
Бог  –  уладник,  Поет!
Разовий?  Неодноразовий.
Поет!!!

24.08.2018,
день  Незалежності!  України!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804291
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2018


Зоря не настає не ссе груди …


*        *        *
Зоря  не  настає
не  ссе  груди  
                       любові
не  біжать  серцем
промені  всі
                     світанкові
і  скраю  ночі
ще  не  вглиблені  
               причастям
не  молитеся  —
у  напахченість  —
                           у  щастя


Дружина  в  церкві.
У  Христа  сліду.
І  я
іду.


Знаєте?
відмовить  тіло
а  не  відмовить  —
дух!
і  я  безсмертя  вам
краду!  
немов
до  неба  горілиць  кладу


Дружина  в  Церкві.
Я  —  іду.

11,12.02.2018,
досвіток

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803905
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2018


Піднесення


Воно  проступає
польотом  до  горла
зросла  любов  орла
співа  любов  орла!
Бог  —  міць
і  екзамен!
на  слово
це  саме...
І  вершить,  і  вершить
і  вершить.
Екзамени.


Чого  ти  живеш  єси?
І  що  тебе  носить?
Бо  слово  —
як  тільки  що  чесне  —
підносить!
Або  тобі  хліб
ломай  
або  ріж
І  чесна  душа
а  під  нею  є  ніж

босоніж

18.05.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803904
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2018


Солодкість в жовтні


1

Поет  –  Божий  образ,  й  шукає
й  шука  першоо́браз:
нема  як  витійствувать:
Дід  Давида  –  від  моавитя́нки!  точно  –  не  сирофінікійки…
розбавляв,  розбавляв  Бог  густющую,
богоо́браную…

А  як  не  поет  –  мимоволі  в  точку  не  скаже.
В  Бога  зі  мною  –  тобі  так    не  зійде,
сило  вража:
Христос  мав  красиве,  світлого
вина,  волосся;
Благодатная  –  світло-білясте…
Хто  не  поет  –  впаде  від  клейнодистів
й  прелесних,
Не  так  воно,  як  думалось,  Богом  таємно  велося…

А  я  сиджу-виджу:  чого  я
без  Тебе  –  мов  гриб  засушений,
як  не  збризканий  краплями
живо  любові…
Розбавля,  розбавля  Сила,
чи  кров-любов,  чи  іншу  таїну  крові…
Слухайте,  я  докопаюсь!
ради  Такої  –  я  докопаюсь,
ви  не  будьте  
на  небесах  такими
«однообра́зними»,  а  на  землях  –
«ушлими»!

Що  ви  кажете,  що  ось,  все  знаєте,
І  до  прі  можете  говорить  резонне?!
Діти,  отямтесь,  ось  жовтень  –  і  ви  –
засинаєте!  –
Точно  –  як  мої  вазони…


Не  обіцяєш,  як  мене  омолоджуєш,
бути,  Діво,  малиною…
Жовтень,  жовтий,  засина  все  і  всі:
космос  весь  опускається.
Розбавля,  розбавля  Сила
Любов-кров,  таїною  єдиною.

Остаюсь:  Бог  і  Ти,
і  солодка  жовтнева  малина,
остання,  що  знається.

2

А  всі  бігають  в  сні,  Боже!  Що  роблять?
Від  Єссея  й  до  Іоакима  теж!  –  бігли!
а  Богу  –  безплідна  роди́на  б…
Але  праведна…

Бігають,  добре  січуться!  віки!  –
штовхають  часу  огоро́бля…
А  Богу  б:  від  праведних,  що
є  вершина  –
одненьку  б  дитину…

Ага!  бігаєм  ще:  ще  14  років,
як  нині:  дороге́  все  земне  є…
От!  –  пограємо  в  міністрів,  –  й
серйозно;  що  ж  інше?
А  я  вік  не  отямлюсь,
що  не  йшов  золотим  дитинством  із  Нею!..

Якщо  якось  й  застану  –
не  дитину  застану,
Царицю  пізнішу.
Може,  стане  мені  не  до  віршів.

Так  ні,  і  –  бігом  …  Земні  –  єсть  беге́би:
Чиркають  сірниками;  блискавка  ясная  –  Ти:
Богу  і  не  до  Неба!  
Ти  –  потрібніша  стала  за  Небо!  –
Тільки  так  міг  Він  світ  цей  спасти.

3  

Втомлено-славен
і  славно  втомлений,  в  жовтні,  –
і  в  мені  є  вже  рівно:
й  любові,  і  дзеркал  віддзеркалень.
–  Забереться  у  вас  зрак  і  взір:
мов  з  небес  очі  
лев’ячі:
до  землі  і  до  ночі  –
грізно  хтось  палахкоче…

І  всі  з  людських  вір
йтимуть  далі,  –
А  можете  з  голів  писати  тетрапто–
триптихи!
Як  я  її…!  і  блискавки  заберуться  –
натяк  вчуєте:  як  я  без  неї  не  можу  дихати…
Серце  велике  –  і  ви  мене  мучите!
Добре  візьмуть  сатаністи  цей  світ  по-під
ручки:
Інколи  ледь  добігаю  –
вставити  в  серце  з  рукою  яснопи́шучу
авторучку…

Сплюхи  ви,  
нічого  не  чуєте,
і  все  встигаєте  в  диханні  гавити.
Чистим  серцем  –  добре  Сина
на  грані,  вже  справді  в  надмисленні,  славити!
–  Заберуться  у  вас  плідні  хмари  
з  вологою:
нащо  ваші  електропротези  і  всякі  сафарі?
Помолюсь  я  з  Іллєю  –  великим  в  Богові,
я  потріскавсь,  і  теж  дичавію,
і  ви  вчуєте:
як  без  Неї  мені  в  цій  стихійній
сахарі!

–  Забереться  в  вас,  душі  з  антихристом,  сонце…
Що  вам,  там,  на  прожиток?
Ви  розумієте  мене??
Ви  розумієте,  вчуваєте?  як  я  Її,
це  зараз,
люблю??
Я  вмираю,  Батьку-Боже!  без  Неї!
і  не  можу  без  Неї,  без  Хліба-Любові
жити!…

(От  ви  ходите  в  храми?)
І  я  поряд  з  вами.
Любов  –  світ  творить  Храмом.
Бог  –  не  критика.  
Пишете  обра́зи,  повторність  і  о́бриси…
Мені    ж  Бог  дає  –  першотворчії  о́брази!..
І  –  кому́?

Люди!  нема  культур!  буде  інакше;
хто  йде  робити  погоду  вами??
Встаньмо!
Злетіть  вертикально
до  Бога  святого  духом!
Ввійдіть  до  Його  Храму!..
Якщо  ви  не  схочете,
чистотою  в  собі  не  введете  яких  4-5  мільярдів  –  в    Отця  –
не  вийдете  з  цеї  теми,  з  цієї  ями:
І!
–  Заберуть  у  вас  Двері  –
Богоматір.
Ви  зрозумієте  враз  тоді  –
як  мені  в  такій  мірі  віри…
безмірно  Її  люблячи,
з  вами  бути,
хоча  б    о́бразом…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803816
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2018


Сідай і вір. І в цім урок…

*      *      *

Сідай  і  вір.  І  в  цім  урок.
І  всіх  затям.
Бо  ти  такий  шнурок.
Прошиті  цим  книги  життя:
Бог  догори  потяг.


Напровесні  все,  –  нічого  давати.
Сніг  злиться:  і  до  дихань  –
ніздрюватий.
А  всяк  оглянувся!
                               Де  золоте  серце́?
І  що?  куди  це  старий  ватник  
                                     пхати…
Поріг,  одвірок,  краби  вікон  –
                                                           мохуваті?
І  скошеність,  на  повноводді,  хати.
Треба  б  до  двору  реманент  зібрати.

Рука-де-серце.
І  уважна  в  Вишнім  Мати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2018


Дух Іллі славного! — дух включення, . .


Дух  Іллі  славного!  —  дух  включення,
посвячення  прямого,
дух  вмикання!
Чого  я,  Боже,  не  родивсь  зарання...
та  й  з  силою  би  славив  Бога!
Дух  здрібнення
й—нікого.
І  тільки  Духом,  у  достойне  свято,  —
злюбовленням—
чи  й  легким  усміхом  згори,  —
прийдеш  ти,  дух  стосильний,
й  погориш:
і  так  промовиш  без  словес  багато
що  лину  довго  лиш
мовчати  без  пори...
Лишати  мені  вже  це,  Сину?
Змирюсь,  на  інше,  на  Першопочаток,
А  чоловічий  дух  і  власть  прийму  мовчати.
Іного  не  досяг  мій  дух.
І  три  поклони
просто  й  тихо  покладу...
Дух  Іллі  славного!!  Дуже  любимий  дух.

02.08.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801626
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.08.2018


Ум в Небі


                     Пророку  Іллі  славному,  що  по  Божому  Промислу  
                     спалив  нечисть  —  і  віру  істинну  в  Бога  зберіг

1

Це  не  розладнання,  навіть  —
не  зніченість  станів:
Чисте  здивування  —  мов  у  дитини…
Початок  благословенного  спасіння  в  людині:
Розум  осяює  —  що  він  нічого  не  знає!..
Рівно  нічого,  нічого!  не  знає…
Море  безкрає!
Дитя  крутилось  в  довгих,  лагідних
блискучих  хвилях…
і  —  сяйнуло  —  з  глибин!!


Дитя,  миле,
в  глибині  є  не  блиском  —
зсередини—свіченням:
сяєш  те  —  знаєш  —  маєш.
Тож  ви  навчаєте  байкам,
дітей  цільних  в  псутість  вганяєте:
Потім  ваш  розум  це  взнає:
Що  ви  нічого  не  знаєте!..


Глупі,  якщо  взагалі  здогадаєтесь…
Футлярчик  з  фольги  на  серці…
Не  смішіть  мене
далі  в  глибини  не  йдуть

називаєтесь  —  християнами,
глибини  не  переживаєте…
від  безмежжя!!  —  що  йде  крізь  мене  —
всі  утікаєте!..

2

Просто.
Бачать  душі,
як  вони  спостережливі:
ум  духовної  людини
тепло  світиться  із  глибин,
в  очах  сяє,  м’яко  і  радісно
зсередини…
І  —  порівнюють
як  спостережливі  душі:
світський  позичений  розум  —
блискучий!
Статево-блискучий  і  —
до  геніально-блискучий!
зрозуміло  ж:  відображеність…


Відображення!!!
Не  сумуйте:  сідають,  мов  біля  мене,
як  чомусь  учаться…
Дивляться  —
смерть  і  життя
(не  предикат  логіки):
Або  в  зовнішність  (смерть)  —
або  в  Христовий,
геній  духовний…


Сильне!  вам,  кажу,  враження!!..
Проникнення  є?
Здогадались  вже:  смерть  всім…
а  резонатор  пропік-пролюбив…
Затрусив!!  спасіння…
«точніше»  не  скажемо…
Путь  не  проляже  —
без  волі  на  те  Христової!!
Нехристовим  й  не  пролягла,
Істина  не  пролягла:


Ні  просвітів,
ні  мисленнь  до  Істини…
ні  прозорість-вікон…
на  серцях  —  фольга:
захиляючі  дзеркала!!
«захиляючі  дзеркала»  —
в  думах,  що  не  у  волі  Христа…


Сам  не  зміг  я!  Кланятись  тут  нічому.
Істина  —  неуявна!  проста!
Розуму  треба  зайти  в  Христове  серце:
поклонитись  Богу  Предвічному…

3

У  Христі  —  спасуться.  Послужимо
звуком
і  слухом…
Од  Бога  —
стають  раптом  твердими  духом!  —
Несподівано  Любові  і  Світлу  співзвучними:
Із  серця  ума  —  співучими…


Дух  Христовий  —  їм  —  Руку!
щось  згадалось,  напам’яталось…—
й  раптом  в  собі  чує  істинні  звуки!
живі!  цільні  звуки…
лебедя  світлого  
Крила  —
як  замахали!..
ого!
наволоч  сіра  з  голови  відповза!!
так…  в  штучних  геть  відповза
опахалах!


Ага!  бачили!  —
нахаб  наглих  навалу?
Ум  же  із  серця
в  тріумфуючих  небесних  звуках
розум  свій  часовий  узяв
у  свої  руки…


Господу  слава  за  наш  Курськ  —
за  наш  дух!!
Одступіться!
Одступились  астральнії  змії  —
Зневажно-холоднії  німці!..

18.01.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801625
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.08.2018


Поэзия Игоря Шевчука



Зачем  писать  стихи?  А  тем  более  —  читать?
Эти  вопросы  сродни  другим,  столь  популярным  в  наш  век:  «Зачем  ходить  в  церковь?»,  «Зачем  стоять  на  литургии?»,  «Зачем  вообще  строить  храмы?»
А  затем,  что  мир  устроен.  Да  не  как-нибудь,  а  со  премудростию.  Стих  по-гречески  —  ряд,  строй.
Поэзия  рождается  в  душе,  стихи  строятся  из  слов,  как  храм  рождается  в  духе  и  строится  из  вещественного  материала.

Стихи  —  точная  томограмма  устроения  души  автора  и  приглашение  читателю  войти  в  эту  тайну  Божию,  в  человеческую  душу.  И  увидеть,  что  за  храм  являет  собой  душа  поэта.
Поэзия  —  это  свидетельство  продолжающегося  сотворения  мира,  как  и  сама  жизнь.    Читатель  в  поэзии  —  присутствует,  своей  сутью  подтверждает:  аминь,  аминь,  так  и  есть!

Грехопадение  Адама  всего  человека  разъяло  на  «фрагменты»,  фрагментарность  человеческого  мышления  не  взялась  ниоткуда  в  ХХI  веке.  Якобы  компьютеры  со  своими  битами  научили  человека  мыслить  то  ли  нулем,  то  ли  единицей…  да  наоборот!  Это  человек  построил  компьютеры  по  образу  и  подобию  своего  распавшегося  существа.  Это  не  художники  кубисты  и  абстракционисты  разбили  мир  на  кубы  и  атомы  —  они  лишь  увидели  глазами,  созданными  внимать  красоте,  истинное  состояние  мира  —  распад.
А  духовная,  духоносная  поэзия  мир  собирает.
 Святой  апостол  Павел  говорит  о  том,  что  конца  света  не  будет,  пока  не  «взят  от  среды  удерживающий  теперь»  (2  Фес.  2:7).  Слово  Божие  удерживает  мир.  

И  священные  тексты  состоят  не  из  предложений,  а  —  стихов!  

Об  истине  Воскресения  первыми  узнали  невозможные  с  точки  зрения  законничества  свидетели  —  женщины,  пришедшие  совершить  обряд  погребения,  устроить  мертвое  тело  Иисуса  должным  образом.  Ни  один  книжник  и  фарисей,  ни  один  ближне-  или  дальневосточный  мудрец  не  счел  бы  свидетельство  ничтожных  в  правовом  отношении  людей  истинным.  А  Истина  просияла  именно  так.  
И  облеченному  властью  Пилату  на  вопрос  об  истине  ответом  от  Бога  было  молчание,  а  самарянке,  не  имеющей  мужа,  Господь  не  только  открылся,  но  и  назвал  Себя  полным  титулом  —  Источником  жизни.
Нечто  подобное  являет  собой  поэзия.  В  «солидном»,  то  есть  застывшем,  отвердевшем,  евклидовско-пилатовском  мире  стихо-творениям  нет  места.  Разве  что,  подобно  ближневосточным  женщинам,  исполнять  «танец  живота»  в  виде  поздравительного  рифмоплетства.  

Истинное  предназначение  поэзии  —  проводить  дыхание  Духа-Утешителя  —  большинству  наших  современников  неведомо...

Мера  таланта  творца  —  его  тема.  Между  книгой  Игоря  Шевчука  «Демиург»  (1992)  и  «Нетлінну  радість  вам  передаєм»  (2017)  —  четверть  века.  В  первой  автора…  нет,  не  волнует  —  трясёт!  потрясает!  —  несвобода  человека  в  погибающем  мире.  В  каждой  из  двенадцати  прорвавшихся  к  читателю  поэм  —  землетрясение!  Это  пьесы  —  с  драматургией,  болью,  разрывами,  падением  метеоритов,  разверзанием  пропастей,  магмой  страсти,  солеными  слезами,  кровью  и  сукровицей  совлечения  ветхого  человека.
А  название  последней  из  вышедших  книг  говорит  само  за  себя.  И  имена  вошедших  в  нее  поэм  тоже  свидетели  верные:  «Стрижі  пасхальні»,  «Божественно-ідейне»,  «Чудо»,  «Боже»,  «Вогонь  ідей»,  «Вічність»,  «Глибокі  сльози»,  «Любов!»,  «Сіль  світу»,  «Краса  Духа  Святого»…

В  точности  по  букве  и  духу:  сеется  в  тление,    восстает  в  нетлении;  сеется  не  в  честь,  восстает  в  славе;  сеется  в  немощи,  восстает  в  силе;  сеется  тело  душевное,  восстает  тело  духовное.

Кто  может  из  тления  обратить  в  нетление?
Бог.  Человеку  это  невозможно.

Вот,  в  ваших  руках,  сейчас  —  чудо  любви,  книга  новых  стихов,  новых  поэм,  словно  свет  Восьмого  дня,  свидетельство  жизни  будущего  века.  Чаем!
Как  описать  содержание  представленных  в  этой  —  38-й  —  книге  поэм,  да  и  сам  смысл  творчества  поэта  Игоря  Шевчука?  Это  жизнь.  Жизнь  человека,  ищущего,  находящего  и  исполняющего  свое  предназначение  —  звучать  в  Боге.
«И  услышал  я  голос  Господа,  говорящего:  кого  Мне  послать?  И  кто  пойдет  для  Нас?  И  я  сказал:  вот  я,  пошли  меня»  (Ис.6:8).

И.  Лужин
24.06.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801512
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2018


ФІОЛЕТОВА ЗІРКА


                     Поема

                     

*

Й  це,  Христе,  Ігорю!
Так,
я  орю;.
Не  помру.
Мул  –  то  і  –  наму;л.
Тим  більше  –  і  я  в  Дусі.
Там  сонце,
і  сонце  –  в  серці,
й  круг  зітру;;…
Шлея  на  боках,  –  й  сонце  в  вусі.
Поки  не  переорю  –  у  сонце  –
не  помру.
Поки  тягну  –  горю;.
Увійду  в  Сонце…
–  Ігорю!
на  –  плуг
на  –  діру  –круг:
із  Сонцем  доорю:
світ  Сонцем  ввійшов  мені  в  вухо…
ми  –  прова;лимось  в  Небо:
світ  не  помре
я  не  помру.
Світе,  не  торохти  у  серці:
всіх  кине  гул…
Я  мул.
То  стрекози,  то  знов  –
і  знов  міські
му;шлі…
Мул  темний,  більше  мул  –
ще  більше  мушу.
Мул!  я  мушу!
переорать  –
об  що?  об  рожно?  об  плуг?  одійдіть…
мушу  переорати
душу

Богородице!
Співспасительнице!
Був  більш  твердим
у  серці,  тугим,
в  розумі  голови,
більше  –  ясно  –  що  диким…
Серце,  серце  і  поле…
І  срібло  з  очей,  з  голови,
й  слід  ноги  і  ноги.  –
золотії  виорювать  ли;ки…

Свята  великомученице!
Варваро,  як  тобі  стодзвінка;  голова!
З  серця  Божі  слова?

Святий  Серафиме  Саровський!  серце!
милосердіє…  скрізь,  де  біда…
Міцний  наставнику  в  довгих
хитаннях  в  дорозі:
Тільки-но  стали
у  прикрім  порозі  –
Ти:
під  кри;ном  се;льним  глибока  вода!
Батьку  менший!  щира
зринала  до  тебе  сльоза…
В  бідах  сльоза  несподівано  чиста!
Хай  похитнеться  й  Небо  –
не  похитнеться  правда,
яку  ти  сказав!!
Йтиме  з  тобою  безсмертя,
страшне  й  урочи;сте…

Свій  Єрусалим  в  монастирі  розпочав…
Це  ітиме  з  нами  незримо,
й  відчутно,  й  зримо.
Більш  на  Русі  не  страшно  –
зляканим  –  по  ноча;х:
Тільки  промовлять  серцем:
–  Батюшко  Серафиме…

Що  ще  буде!  не  з  землі  святих  –
Бога  розсердять!
Хай  не  буде!
Є  Мати  Свята!
Її  незбагненне  на  всіх  милосердя…
Вам  видніше  з  Небес!
Бо  як  цар  Давид,  –
щоб  я  вимовляв  –
Кине  на  дух  свої  й  твої  гори  –
Скрізь  загово;рить  єдністю  
Небо  й  земля!
Живу  Словом!
камінці  до  Небес  заговорять…

Дух  мій  був  взяв  найменування:  убогий.
Бо  ти  зво;лив  себе  привідкрити…
Що  мені,
мулові?
рити  і  рити…
О  блискавковдо;бні!
святого  великого  деревори;ти!!
Убогий,  я  убогий,
їй-богу.

Благовісто;ванная!
Співспасительнице!

І  –  далі.
Так,тремтячим  серцем,
такеє…  Ти  любиш
дикі  мигда;лі?
Молода  золота  мушмула;…
Ти  з  південного  неба
медами  мене  і  зняла.
Фіолетову  зірку!!
рукою  взяла  й  прийняла…

Ти  цвіла!
млосно  пахла  –
й  цвіла!
Що  ти  в  серці…  не  можу,
зібрати  несла;?

Ти  ж  любила….
Ти  ж  знала,  що  я  не  бджола!!
Де  таке  бачили  –  щоб  запрягали
орла?
Золота,  золота!
золота  –  мушмула?..
На  холодну  Росію??
Де  –  слов’янська  душа!  –  без  тепла??!..

Що  ж?  ти  оцет  дала!
Отець!!  –
сильного  руського  шти;бу,
бочку  духу  і  пороху  –
прямого  пошиву  –
на  Поділлі  сховав!
і  взяла,
одігріла  орла  –  й  припрягла;…
Знав!  така  і  така  ти  –  але!
щоб  отака  ти!
Навіть  не  знаю
що  далі  чекати…

Так  огром  тобі  пахне  –
як  дикі  мигдалі?...
Та  ця  правда  –  і  Сонце-брата  стиска;…
І  –  мені  –  по  обох  
по  боках?
Мул?
Мул…
Мул:
і  це  в  правді  видовжувати  дальнеє  –
в  далі…
І  наскільки  це  далі?..

…І  що:
до  землиці  їх  нагинали!
одноприча;снії,  з  департамента:
суть  земні:  всякі…
літературні  халу;пники  –  смердячії…
тоді  ж:  синодальнії  генерали.
Всякі!
Тому:
глибоко,  в  правду,
в  глибинку…
Правду  із  незачепленої  середини…
з  якоїсь  річки  в  лісі
звідки  й  немає  прочан…
Схоче  Бог  вийнять  самородок-сонце  –
Закида;є  в  далекі  поля  –  стрижень
і  якір!!
Іван…  праведний…

Іван!

…Десятки  тисяч  –  Харковом  –
недуги  попереду  погнали…
Десятки  тисяч!  невкормлених!  –
сонце  із  Неба  Живого  стрічали…
В  Іванові  Бог  встав  –
Тьма  тьми  на  коліна  упала…

Тьма  чорна  –
в  один  дух  гріхи  прокричали!
Десятки  тисяч  новились,  –
три  дні  причаща;ли…
В  небесах  хилитались  –  в  небесах
й  укріпляли…
І  –  до  Києва!!
й  ліс…
і  гріхи  прокричало…

Й  скрізь!  –  Ліс,  ліси  –
Й  скрізь  прокричали!!
Небо  чуло  –  живе…
Спокій  у  нім.  І  –  божа  печатка.
Ні  хвилини!  Вічність.
Проводь  з  Початку.

Правди  сило!  на  бунтарів  –  різко,
святий  пророче…
Не  чіпай  діла!  –  кажуть.
А  совість?
А  –  очі?

Грім!  Правдоправитель…
великий  чи  близько  до    того…
Слово!  Від  Бога!!
Славо,  наскрізного  Бога!..

Де,  хто  уникнув  совісті,  дії  святого?
Стогне,  й  стогнала  ж  Росія!–
од  брехні,  і  казармового,
битого  –  й  тому  невихованого,
гніву  –  не  христового.

Вдарив  –  але  як  архангел!!
У  –  у!..
В  істині  –розвіюється  туман!
Святий  праведний  Кронштадський  Іван!!

–  Піп-бандит!  –  кричали,–
В  перелесті!  –  Бандит!
Це  мені  близьке:  значить,  добре
дияволят  бив!!..

Не  співайте  діла  людські,  кажуть.
Не  дивіться  на  огріхи,  тільки  на  душу
і  очі.
Не  торкайтеся  сажі,  Бог  учи;стить  –
мов  скаже…
як  найкраще,  як  схоче!
Хто  почує  ,
настане  велика  тиша  в  Росії…
На  добра  вжиток…
Душити
у  «департаментно-хладнім  православ’ї»  Матір-Русь,
Чи  впустити  Христа  всерйоз  жити…
Старим  нехристям  що?  –  Вам  жити…

Хата  пуста…  Хитається  в  вітрі  –
хвіртка  іржава…
Яке  у  вас  слово?
Слово  де?  –
В  мене.

На  мене  не  вплинули  світ  і  держави!!

Плаче  ж  Росія!
Воріння  схололе  постогнує…
Від  страху  й  духу  малохристового.

Хотів  йти  до    знищених,  мучених,  гнаних,–
Серафим  Саровський,  як  веління  Матері:
щоб  остався  з  усіма
малодушними  вами…

Все  мине.  Сердець  пустих  гул…
Я  мул.
Мерці,  півмерці,  ні  лиця!
Личини  і  мушлі.
Я  мул.Я  мушу.
З  намулу
виорать  до  Євангелія…
свою  душу…

Світ  сонцем  ввіходить  у  вухо
з  сонцем  провалююсь  в  небо
за  горизонти
з  серцем  в  Серці
кожному  нагадую  божому
на  Небі  і  на  землі
що  я  ще  вільний  в  Бозі  художник…

Виорюю  що?
між  пеклом  і  раєм…
Треба  навіть  провалюватись  –  по  Художеству!

Здійнять  душі  –  щоб  квітли:  веселеньким
гаєм…
Боронь  Боже!  –
хіба  що  вам  Бог  помагає…
Сину  і  Духу,  благословіть
моє  убо;жество…

Цей  є  Христовий:  мул…
Не  відгул,  не  загу;л.
Гул!  Гул!
Як  Іова  –  в  намул.

О,  Благодатная!
Співспасительнице!

«Ти  полети
з  гори
в  оту  долинку
І  принеси  мені
сяйну  билинку…
І  поки  ти  летітимеш
якісь  хвилинки
Любов  в  тобі  
співатиме,
Божа  й  Моя  стеблинко…

Коли  старанно  принесеш
Тобі  показану  травинку…
Не  скажем  що  сталось
билино…
І  що  в  серцях  стоїть  –  не  снить!
Що  повнотою  стане  жить.
Хочеш
очі  відкрить?

Бачить  усе  –  і  плин  сей  полюби;ть…
І  ждати  чистоти,
мов  в  тобі  я,
бо  ж  в  Моїм  серці  ти.

О,  Божії  на  всім  персти…»
«О,  Ти  мені  подарувала…

–  Степ!!
І    в  с  е    –  у  нім  росте,  цвіте…
УСЕ!  ЦЕ  Є  ДИТИННЕ  І  ПРОСТЕ…
В  ПОВІТРІ  НА  ДОЛОНЯХ
ТЕПЛО  МЛІЄ
І  ПАХНЕ  НЕБОМ
ЧИ  ПІДІЙМЕШ  МОЄ,  МАРІЄ!
Десь  в  небі  ти…

О  Боже!  теплії  твої  персти…
Тон  є.
Напо;внення.
Божа  Любов  –  як  кров?»

«Помовч.–  І  що  ти  хочеш
про  Любов?
Гориш  –  чистіше  –  любиш…
це  і  пишеш…»

«І  ти  мене  на  всю  Росію  –
не  залишиш?...»

«Помовч,  хоч  день,
ти  ж  не  святий…
Ходи,  серце,
зі  мною.»

 «Я  ж  стрекоза!
Стрімкий  –  твердість  –  люблю…»

 в  с  м  і  х  а  ю  т  ь  с  я  

«Бджолою!»

4.03.2006  
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801511
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 01.08.2018


Святому великому Серафиму Саровському


І  вогнем,  що  в  словах,
Звучить  правда  жива!  —
І  за  Богом  душа  ожива!..
І  так  вже  є  в  палатах  люди  босі
І  так  їх  тут  огнем  небес  підносить  —
Мов  там  —
Північне  сяйво  —  чу́ма  з  ескімосом!!


А  так  він  бурмотів,  змалів  —  змалів  —
Мов  доштрикнуть  хотів  
Центра  Землі



О  —  Серафим  в  небо  злітав!
Цей  білий  поплавок
З  лісистості  запла́в
Як  він  огню  аж  до  небес
Й  камінь  і  світ  
І  хрест  свій  довіряв!..
Ба  —  виявилось
Світ  весь  довіряв!

Не  говоріть  зараз  —  кря!  кря!

28.09.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801400
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2018


В кінці віків


                 Поема

1

Боже,  мені  тісно!!
Це  не  цар  Давид,
а  я,  видно?
Доки  палаючого  Тебе
                                 ждати?
До  яких  пір  одавиджуватись?
Чи  мені  в  лісі
на  каменя  стати?
Не  прийнята  «Апасіоната».
Хрустить  гравій  доки?  Доти.
Бетховена  не  прийняти!
Прямо  на  камінь  в  ліс  нотний…

Доки  я  босий  страждатиму?
Світ  тисне…
Так  одновосьмими  страсті  гнуздатиму  —
поки  болотнії  тіні  свиснуть?

Боже,  мені  тісно!!
Просто  в  триста  літ—
свіжитись  духу,
вчора  ще  уладар  міста
Моцарту  сказав:  «Ти  —  нездара!»
«Від  такого  чую»,  —
відказав  той.

Дай  благораствореніє  воздухов
(граф  йому  в  зад  дав  —  
ніском,
болить,
в  гадства).
 
Плоду  доброго  від  доброго  поліття!
(це  ж  його  учора  —  пили  мов  йогурти…
у  його  столітті!)

2

Я  от  люблю  —
рівноважне
і  здорове!
О,  як  люблю  купця
з  Курська,  —  Серафима  
із  Сарова!

Не  скачімо!  —
Не  гнівімо  Матір  Бога  нашого,
Не  плещімо!  Перед  Бога-Слова
Кров’ю  й  чашею.
Я  тут  прямо  в  серце  вражу  —
(байка:  царя  вспамята  верлібр…).
Сам  це  з  лісу…  що  усе  вирішує  калібр!

Пси  осінні!
Потягнули  б  небо!
Найвеличніше  —  пред  Сином…
Та  й  пред  Сином  придуритись  нині?
Ніби  то  їх  вдихи,
відтяги  малі!?
Байки!  царськість  вспам’ята  верлібр?

Пси  осінні!
Потягнули  небо!
Потягнули:  бо  усе  вирішує
                                                     калібр!
Потягнемо  зілля  неба  —
на  усіх  протрухлих  на  землі!
Древа,  древа  цільно
Знизу  —  вверх  здорові,  
серце-серафими;
Серафим,  він  із  Сарова,  —  
виділи  тих  вольних  королів?
Зцілені
із-під  каблуччя  —
і  по  брови?
А  самі  то  хто  ви
Ви  те  —  виділи?  Рішив  сіромам  дати  —
все…  забрали  у  сіроми…

У  сестер…  так  і  рішилися  —  боброві…
Бо  вже…  бо  занадто  він  здоровий!!
Переважив  дно  Сарова,
І  Синод,  і  паней,  і  брови  —
Сам  ходив  у  ліс  по  дрова,
Падав  ниць,  у  пику  гоноровим,  
взяв  —  ведмедя,  
що  компенсував  Синод,  —

та  прохромлено…

Ну  і  здоровий!!
І  чому  ж  серцю  пасіонарному—
напрямку  небезпек  апасіонатному  
не  ніском  —  та  й  вчасно
і  не  прихоронено?

Скромність.
Все  смиренно,  —  за  здоров’ям.
Боже,  тісно!
Дутість  тисне!..
Ввійшло  село  дурнувате
в  прибамбате  місто…

Життя  тісне!
Тьму  вдихаю  —
світло  видихаю
Ліс  вдихаю  —
світло  видихаю
Краї  лісу  —
згу  вдихають
Тьму  вдихаю  —
ранок  видихаю

Й  що  планети  й  що  планіди
з  зубів  моїх  взнають?
Смертний  світ,  про  смерть  і  зумить,  
мовить:  кульку  надуваю!

Бо  зубаті!
Лісу  в  ріпу  дати?
То  рішаю,  щоб  сіромам  все  оддати,  
то  рішаються
в  усіх  усе  забрати!
Продажним  —  то  і  все  продажнеє!

Хоча  як  боже  продати?  Ну
дуже  він  зубатий  і  дуже  вже  він
врівноважений!!

Як  його  обкрасти??!  Отакого…  
зверхздорового!

Полюбіть,  сумні  зилоти  й  прозеліти.
Полюбіть!  Вкрали  було  корову
у  нужденного,  в  багатодітного…
А,  ні!  —  коня…
Взнав  про  богодоброго…  ізрадувавсь:
«Батюшка,  у  кого  кінь?  Кажуть  —
Ти  вгадуєш…»

Батюшка  й  «вгадав»!
Далі  вгадав  
і  революцію,
і  місто,
 
повтор  імен  царів,
і  дам,  й  псарів…  —

О  Боже,  мені  тісно!  —
і  сум,  і  Думи,
і  покатав  на  плиті  дарма
тектонно  Гоголя!
Що  неслось  таки  дурно  —
і  на  спині  його,  —
ого!
І  Гогу,  і  Магогу,  
гадство  штабу,  —  це  його  масштаб,
Саровська  ця  масштабність:

ось  це  —  калібр  його!

Бо  —  Бога  радує!!
А  інші  радять:
Ти  займися  падаллю…
Попадали!!
Попадайте!  —  мені  що  ж?  треба  їхать  до  Китаю,  
щоб  там  —  допомогти  Китаю?..

3

Вдасться  швидше  запалить  свічі
Як  не  сердитись,  і  тьму  не  проклинати
Явим  стежку  до  Бога  нову  свою
Аніж  старі  шляхи  загортати…
Не  кленіте  мустангів
Не  чіпайте  мустангів
Знає  ранок    я  к    їх  загнуздати

Не  убийте  пафос,  не
хлебчіте  паток
Слову  б  вас  дообійняти  б…
Із-за  спин  одійдуть
Сирі  й  сірі  розстрільні,
Бо  мудрились  як  вас  розстріляти...

Чуйте  Саровського!!
В  глибинах  радість  —
Досвіток  Апасіонати
Бог  тут  є
Зійде  й  сонце  моє
Я  перед  Ним
Атом.

В  Саровського  Серафима,  
великого  і  багатого,  
І  пісня  велика,  багата!
Тактом…

10.10.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801398
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 31.07.2018


Ангельське причастя


в  ранку  тихеє  люстерце  
прокинутись  од  щастя
з  Христом  в  серці


де  ангели  навіяли  польотами
перебирати  лет  щедротний


і  бути  переповненим  причастям
і  усміхається  Христовий
ангел  щастя

2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801287
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.07.2018


Серце в блаженстві: от не має мінусів!!. .

*      *      *

Серце  в  блаженстві:
от  не  має  мінусів!!
Музика  й  діти!  —
циркулюють  
без  часів


А  ти  люби  їх
та  не  будь  лихим
додавай  в  серце
ці  дитиннії  стихи


Алло!  Дитинство!  
Не  відповідає.
Музика,  діти
циркулюють
без  часів,  
трусів
пасів
і  слів
алло,  дитнство!
десь  трохи  є  ...  –
і
я  є

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2018


Христе! Твій Дух Мені крила…

*  *  *

                                                     Господу  Ісусу  Христу
                                                     і  Пренепорочній  присвячується

Христе!  Твій  Дух
Мені  крила  торкає?
Й  що  явим?
Що  в  людях
ніхто  ще  не  знає!
І  що  із  людей
ось  ніхто  ще  не  знає?
А  думайте  серцем!  —
того
що  на  світі  й  немає…
Та  що!  —
може  й  в  небі  нема,
і  в  небі  морока…
От  так  —
без  одного  либонь  —
50  творчих  років!!


Хто  хтів  буть  пророком?
Та  крий  бас!  —  що  жоден
нівроку.
І  ходиш,  і  небо  задумано
ходить.
І  піну  край  плеса  —  тут  Бог  так  красиво  —
находить…
 
Свободи!  —  і  край  і  безодня
втопитись?
згоріти?
чи  жінка  вода?
вогонь  чоловік?  —
буде  пара!..
Лети,  дитинча-душе,
яко  лебідонька  в  хмари!
І  чарку  із  Богом—
здолать  аби  чари!
І  хмари!  —  і  хмари!!
Тільки  що  ж?  а  нікого.
Свобода  в  Бог-Слові…
Ти  ж  пелькнув:  свободи!..

Дрижіте,  народи!
краплина…  є  в  серці  свободи…
й  дрес-коди


Лети,  дитинча,
в  білі-білії  хмари,  
Бог  —  свят!
Розшири  всім  харі
цілунку  святині
Ти  хочеш,  щоб  —  дар…
то  з  ударом!
Дрижіть,  сірі,  хмари!
Як  спустить  Паламу
і  спуститься  св.  Палама  —
що  ж  станеться  з
вами!!
Поламані!
 Вам  —  до  Матері?  мами?
Любов  є  пророк?
Цунамі


свободи
аби  доплисти
погоди
нагоди
50  так  ось  літ
як  сліпих  у  нашесті!
й  любов  моя
в  жесті…

М’яка
Розрішальна…
Нарешті!

12.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801215
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.07.2018


пряде пряде місяць — красу сонця…

*  *  *

                                                               Св.  рівноап.  вел.  кн.  Володимиру,
                                                               просвітителю  Київської  Русі,  присвячується


пряде  пряде
місяць  —
красу  сонця  і  ранку
а  та  краса  десь  з  вищого  —
гряде


пряде  пряде
чи  я  Красою  а  чи  словом  —
                                                                             ранений
щоб  прикладати  в  Ній
стакани  до  людей?


прийде  пора  як  ошелешення
пора
Світло  згори  —
зверху  намета
розбира  —      прийди!

прийди!  прийде
Краса  —  як  молода
а  Бог  такий  —
Його  до  рани  прикладай…

пряде…

28.07.2016,  до  06-00  год.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801214
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.07.2018


Чиста музика


                                                     Богу  серця  мого  
                                                           Христу-Слову  
                                                                             і  Богоматері  Марії  
                                                                                                         з  трепетом  
                                                                                                                           присвячується

Мигаю  
великом
дуби  і  сосни  —
велич
може
півсвітло  
проника
крізь  велик


Ти  роздягав
викочував  —
мене  —
із  ліні
Ти
рухав!  —
світло    й
тіні
і  —  півсвітло
і  —  півтіні


В  тій  царині
де
роздягнулись
клени
небесне  світло
проїжджа
крізь
мене


Боже,  
мабуть
мене
полюбить
все
як  зв’яне
Христа  полюбить
і  я
тоді
і  тінь  
не  кину
мене  не  стане

24.10.2017,
ліс

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801078
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.07.2018


Псалом 34. Обіцяний Месія


Ти  тільки  в  серці,  —
може,  серце  вийняв?  —
чи  Ти  слова  пошлеш
                   на  Схід,  й  на  Захід?
Ще  тільки  ранку  і  
Любові  вим’я,  —
й  про  що  мені  казати  —
й  пронизати!
А  ось  цей  Південь,  —
і  казахи…


Чи  всі  євреї  дихали  злобою?
Я  став  тисячолітньою  трубою
горінням  геніїв  —
творіння  й  супокою!
Я  не  дихну:
проривно  рвійні  тут  з  жагою!  —
давні  євреї  дихали  Тобою!..


Ти  тільки  в  серці,
чи  це  серце  вийняв?
Чи  Ти  слова  пошлеш  
на  Південь  й  Північ  —
Ти  тільки  ранку  і  Любові  вим’я!
Про  що  здє  п’яні  перші  півні?
і  м’ятний  ранок?  
й  сік  олійні?
і  що  зачуєш  Ти  —  опівдні?!


Ти  бачиш  —
що  це  дихаю  Тобою?
Пророк  мовить  —  слова,  
це  треба  —  нині??
Я  відсушився  —  в  кожній  батьківщині:
що  далі  —  грязь
мазь-мразь
мороз,
і  нафта,
даль,  що  удалась!
Я  став  тритисячолітньою  трубою
і  зіркою  Ти  
на  золотім  перетині  —
                                                   із  небостою!
Та  Ти  не  рвись  —
я  тільки  й  дихаю  —  Тобою!!
І  молодою-молодою
Пречистою  —  і  не  Вдовою.

Да,  я  не  мрець,  
та  і  не  спец:
Твоєю  теплою  і  довгою  рукою
усі  слова  вловив  —  Вітець!
Він  вів  їх  —  як  дірою,
куди  подінешся?  —  євреї  дихали  Тобою…

06.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801077
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.07.2018


Дніпра і Лаври стане нам не вистачати…

*  *  *

Дніпра  і  Лаври
стане  нам  не  вистачати,
Як  Дух  знесе  старі  світські  
сади,
Рікам  сердець,  що  омивають  
всепочаток,
Ввіллє  живої  свіжої  води.

Во  оні  літа  йдіте  Слово  зустрічати:
Там  йде  сльоза,  що  потече
з  моїх  очей,
Стане  –  і  Дніпр  дибою
протече,
Щоб  уклонитися  Марії,  де  Початок.

Мій  просвітліє  розум
в  ярі  дні,
І  Дух  зійде  на  серце
в  вишній  силі.
І  мов  поїздка  у  ліси
у  тиху  милість,
Буде  смиренність  розлягатися  в  мені.

Що  й  річечок  вслухання  у  лісах
Стиха  сплакнуть  прожилки
у  низин,
Що  Лавра  у  верхів’ї  –  
то  краса.
Христос  є  м’якосердий
скрізь  один…

04.04.2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800921
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2018


Сходять лавини — очищується моя половина…

*      *      *

Сходять  лавини  —
очищується  моя  половина

Чи  випадково  це?
Воля  іти  —  це  є  лице
Квітки  в  камінні  —  обручились  з  небом
на  лице  —  воля
і  крижини
і  покотилося  б  —  лише  слівце


А  чисто  слово  як  зачати  —
Буття  таке  що
не  перемовчати...

білих  мовчань
білих  вершин  
поли  халата...

30.11.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800919
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2018


Бог — не насильник (не прогавте звук)


Душа  настукається  як  би  селянин  
                                                                                 в  досві́ток
В  замерзлі  двері  в  хлів,
біля  криниці  і  намерзлої  води...
Та  й  тихо  змолиться  туди  й  сюди  —
До  Бога  й  в  двір  —
                                   щоби  зача́ло  вже...
                                                         якось  ясніти...

Та  встане  в  серці  Бог  наш,
                                                                               Господин,
Й  розвіє  з  серця  пракритичний  морок,
Коли  ще  й  послизнешся  разів  сорок,
Проте  полови  слід  —  сіявсь  до  вічної  води...
Та  в  мороці  ж  не  пізнавав...  й  ходив...

Вчені  бо  ляпають:  як  є  ухватка,
То  в  ніч  питання  серце-духа  постає...
Художники!!  Горить  вже  ваша  душа-хатка!!
Сам  Бог  —  встає...  Які  —  питання??  —  
В  вас  же  —  Бог  встає...

В  серці!..  Милість  любові  
                                             просить...
                                                                                   В  лоні
ану,  ану  пташину-промінь  небес  любов
                                                                       покликано  прив’є...
Сам  будучи  сліпучим  сяйвом  і  полоном  —
Вам  протирає  шкельця  сині  і  червоні  —
Щоб  не  засліпли  ви!  —  такими  як  то  є...

Світа́  в  Дусі  відваження  моє...
Навіть  не  ангел  карколомність  зносить  —
Мене  вбиває  —  це  Сам  Бог  встає...
                                                                                                     засвічує...
Стоїть  —  і  милостиню  просить...
Плаче...  і  милостиню  просить...
А  що  як  на  цей  раз  —  любов...

Хто  що  дає.
26.11.2005  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800798
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.07.2018


Твоєю милістю — реторта




Іконописною  відвагою  горять  —
Потайні  —
вийшовши  із  ладану  в  бурштинність
пилком  закрапані
і  на  два  сві;ти  пахнуть  неповинні  —
так  липи  біля  стін  монастиря...


Нині  оживляться  і  зацвітуть  духом
                                                                       слова!
Й  словесники,  й  в  свічках  свічки,
                                                     як  Твоя  милість.
Досліджують  самі  себе
                                   єднавчі  сили  —  у  серці  —
І  серце,  ба,  —  не  може
не  співать...


І  в  них  іду  —  глибоко  скритий
                                                               їх  агент
колишнінький  такий  собі  інтелігент  —
І  Тройця  вибухне:
                     і  зразу  ж  буде  й  диригент...


І  все  на  комусь  окоши;ться,
                         хто  над  то;ртом
Залінувавсь  й  столичний  час
                               вбивав.
Диви,  скаже,  а  за  вікном
                                                       пахне  реторта,
А  я  тут  мізками  мережі  штампував.


І  простягаю  руки  неповинні
Як  липи  тіло  біля  стін
                                                     монастиря!
Й  на  Тебе  дивлюсь  —
                                     і  до  малесенького  сина
Очі  Твої
                       шануюче  горять...


(Так  я  нараз  вмираю,  Сину,
                                 біля  вірша,
Що  Вона  все  за  мене  сміливіша...)
І  плачу  вщерть,  що  то  єдина  Ти
Світить  достойна  з  Тройці  повноти...

18.06.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800634
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.07.2018


«Хто твій цілитель?»…

*      *      *

«Хто  твій  цілитель?»
Кажу  їм:  Спаситель.
«Зцілив  у  суботу??»
(Тобто,  в  Україні??)

Ходять  на  роботу,  
сидять  на  руїні,  —
вже  дві-три  країни.


Слово,  Любове,  
вчення  одначе,  
все  одно,  менше  з  тим:
бачучий  ніби  стає  сліпим,
а  сліпі  стають  бачити!
...Сидять  на  руїні
три-чотири  
країни.


Словом  незглибним
несеш  життя  знов.
Слово  любові  
                                               заповіданеє  Україні,
Україні  —  любов!!


Україні  —  любов!  —
очі  в  серці,  одначе...
Було  слово  мені,  мов  Іоану,
менше  з  тим:
Сліпі  стануть  бачити,  
Бачучі  —  стануть  сліпими!

24.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800633
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.07.2018


Свята княгиня Ольга


                                                                                 Рівноапостольній  княгині  Ользі  і  
                                                                                 Валерію  Шевчуку,  християнину-древлянину,  в  
                                                                                   божественнім  чутті  радості  
                                                                                           присвячується

І  перейти  могла
наче  —  місток:
строга,  сувора,  зрима.
Ворог  вечірній  втікав  —
з  кісток!  —
в  серці  —
Христа  отримала!!

В  лісі  —  хитрий
мигаючий  струм!
Царськи-нецарський  —  вечірній...
вмру  —  не  вмру
сльозу  утру
спрага  Христа  —
дочірня!

Та  нема  й  слова  «вор»!
зримо  —  незримо
зрима  —  незрима
сядеш  на  люблений  
та  незримий  завор*?
Що  оце  —  скипетр
чи  рима?!

Пані  є  гарна?
Пан  є  кругляк?
Звідки  є  двері?
й  звідки  хто  в  двері?
так  от  ногами...
нас  із  ногами
мучать  небо  й  земля  —
крізь  двері  трасуючих  піонерів!!

Говориш  все  ж  з  корабля?

24.07.2015
свято  великої  рівноапостольної  княгині  Ольги
*  -  тин

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800521
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.07.2018


Гірна гряда


1

                                                                       Пренепорочній  Всеблагословенній  присвячую

Це  ліхтарі  панорамні:
Анахронічні.
Стану  я,  Боже,  —  гора!
А  Ти  —  Вічність...

Ще  те,  якийсь  міліграм,  —
Вимкнути  вечір.
І  Ти  просієшся  в  храм,
На  мої  плечі!!

Все  те  вміщається  в  зал,  —  
слово  позірне,
що  люд  про  гори  казав.
Ти  перехід,  
що  наплічний  знизав  —
Солодко...  трепетно...
й  зірно

2

                                                             Святителю  Луці  (Войно-Ясенецькому),  
                                                             Великому  і  осліплому  в  боговгодних  трудах,  присвячується

Гори!  Гори!
Небес  —  дзвін!
В  Небесах  прародитель.
Народитись  мав  Він.
Й  народити  мав  Він,
щоб  по  вас
більш  ходити!

Хрест  і  гори!
І  потуга  здвобіч.
Мартирологи.
Тепер  —  ерудити.
В  серці  може
слово  ходити:
В  серці  ходить  
Твоя  річ!!
Де  б  —  і  кого  пригвоздити??

Серце  виступа  вище  гір!
Так  доївсь  Прародитель.
Доїж,  утробо,
серцем  доїдай  зір...
Щоби  мав  Він  —
ходити!!

3

                                                           Т.  Шевченку  —
                                                           з  України  присвячую

Що  те,  каша?  Стала  згірком:
з-за  гори.  —  Світає.
Що  то,  хмарка?  Стала  згірком,
з-за  гори.  —  Літає.

Світла  чарка?
Вип’єм  гіркого!
Вип’єм  гіркого!
Ти  випий  гіркого!
Гіркота  збирає...

Бог  у  серці
проб’є  дірку
з-за  гори.  —  Світає...
Сонце  і  я  —  архаїзм:
все  життя  тікають.

Вип’єм  з  кручі!
і  з-під  небокраю...
Вип’єм  з  кручі  —  золото  Могучого!
В  світлі
в  Біблії
в  біблійнім  світі
чи  така  могутність
ще  буває?

Породила  Діва  Сина
так!  —  усі  й  тікають!

20.09.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800518
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.07.2018


Повернення першохристиянства чую


             Поема-симфонія

                                                                             Богородиці  Діві  присвячується

                                                                             «...ось  бо  віднині  ублажатимуть  мене  
                                                                               всі  роди».  (Лк  І,  48)

I

Цей  корабель  несе  мене  на  Батьківщину  —
Виносить  з  ночі
сам
крізь  тьму  таку,
Що  може  я  на  нім
таки  загину,
І  я  стою  —  на  капітанському  містку...

Нема  тут  зір,  і  море  ні  для  чого,
І  тільки  серце  дає  світ  і  теплоту  —
В  його  тривожнім  світлі  молю  Бога
І  прозираю  темну  темноту...

ІІ

Допоки  тут  живий  —
пишу  поему!
Гріха  і  люду,  смерті,  каяття!
Локатор  —  в  серці  є!  
А  тьма  вийшла  із  теми.
Якби  лиш  —  з  теми,  
а  то  з  вічного  життя!!
В  великім  морі  —
скільки  вже  пішло  у  воду...
Під  чорну  воду  туги  й  забуття.  
 
Пливе  вниз  гіркий  слон  —  
земного  роду!
На  дурні  голови  надіявсь  
без  пуття!...

Які  у  морі  без  локатора
походи??
І  взагалі  —  при  чім  тут  моряки?!!
Пливуть  у  тьмі  самі  наїдки  і  відходи  —
І  море  сизе,  інтелігентні  харкаки...

А  відання  —  курс,  не  належить  цим  наукам,  
ні  інтелекту,  а  ні  людям!

Невідання!

О  Господи,
краще  б  не  бачити  такого,
піднятись  в  Небо,  чи  спуститись
спати  вниз,
а  то  на  серце,
що  мене  несе  до  Бога,
і  наплива  смердючий  темний  слиз!..

III

А  корабель  несе  на  Батьківщину,  
виносить  з  ночі  
крізь  журбу  тяжку.
І  з  світлом  в  серці  —  все  живу,  не  гину!  
І  я  стою  на  капітанському  містку...

Допоки  тут  живий  —
пишу  поему...
Гріха  і  смерті,  смерті  й  каяття...
 Локатор  —  в  серці...
(прислухайтесь:)  
Це  світ  ковтають  слизькі  теми...
Хто  з  вас  прийде  
до  вищого  буття??  

IV

В  надмирній  тиші
ходять  куполи  
Людей-церков  
людей-церквичок  
І  мирні  дзвони  в  Небеса  
впливли
(А  світ  земний  —  хапали  
пальці  звичок!  
сіро  хапали  і  
тягли!..  —  
куди  
тягли?..)

В  надмирній  тиші
ходять  в  Небі  
куполи  
людей-церков  
людей-церквичок  
В  ім’я  —  Отця  і  Сина  і  
Святого  Духа...
Миколо  Васильовичу,  як
Ви  тут  жили  —  
у  райськім  Небі?

правда  
українці  —  з  опоетизованих  
анекдотів!
О,  доки?
зараз  ми  приймем
світло-любов  
Павло́ву

бо  Ви  вже  бачите  —  
тут  добре
«я  хочу  бути  —  і  
завжди  встачати»

А  —  українцям  що  
сказати?

«любов  любов  
ой  
піднімає!...
любіть  любов»

гаразд  не  плачте  
і  тут  також  
а  втім  як  хочете
добре  що  вже  побачились
«Ісусе,  які  мужі!..
і  слава  Богу»
вічне  —  Богу...
 
V

Святий  Антонію  Печерський,  
я  завжди  серцем  плачу  
як  
торкнешся

«Я  люблю  тебе,  
Ігоре»

мене  доручили  апостолові  
Павлові  
він  зробить  з  мене  
людину

«На  це  воля  Божа,  
сину:  
ти  постарайся,
сину»

Не  повірять:  Печерських  
святих  —
в  глибині  серця  чую

«Собор  преподібних  Києво-
Печерських  
не  один  чуєш!»

...Святий  Антонію  де  я  
ночую?  

«Де  хочеш,  але  (!)  —  
на  Небі…».  

VI

Нелегко  ходить  небожителем!!  
це  хай  люди-леви  повторять
бо  може
за  таке  враження…  як  говоритиму  —
приб’ють  
мене  Боже…

найрозвиненіший  апостоле
Павле  
приміряв  
вночі  багатовимірність
такі  об’єми!
(з  гласів)  
які  по  землі  йдуть  рядочками-лініями:
(їх
так  бачать  звідси)  
навіть  слово  казав  ти
та  серце  хитається
суть  їх  не  записати:
розум  
жахається

зостається  нажалітись  на  мови:
слова  земні!  негодні  амфори  
і  так  все  інакше  —  і  знову  —  
а  всі  як  паралізовані!—
тут  
в  серці  бачаться  метафори  —
не  моє  серце  з  Духом
 
все  земне  ні  для  чого  
семінаристові  чи  козакові
вірую  чистим  серцем:
буду  в  любові  Христовій  

VII

солодко  служить  небожителем
і  там  і  там  вдома

(Ах  апостол  Павло  сяє  
м’яко-невагомо...)

Солодко  ходить  небожителем
якби  знов  не  на  землю…

спускатися  болісно  
люди  невиховані
а  я  їх  —  об’ємлю!..

Так  хотілося  б  знову  т  у  д  и!  
і  —  служити,  ожити!
але  щиро  хочу
не  бовтами  —
серцем  найбільш  послужити  
Трійці  з  Богородицею  
таки  обтесаний  
не  тезами

Спасибі,  святий  Павле!  
апостол  завжди  апостол:
розум  в  серці  був  —  а  хто  він?—
ніби  у  вишньому  атрофованим  —
і  в  променях  з  Неба  ожив,  Павле!—
 
є  нове  світло:
мене  теж  тут  запитували:
чи  так  я  живу  —
як  і  сильне  у  мені  слово?

навпаки  —  тепер  приставатимуть:
чи  так  живу  зі  святими
як  і  слово,  що  —  сильне?  

Ось  тільки  крім  друзів  милих  
я  не  знайшов  тут  діда  —
який  застосував  би  розум  в  ділі
(як  ти  заповідав!)
В  справах  не  розбираються...

VIIІ

«Хто  що  робить,  робить  хай  добре;  
Ціна  нам  —  любов  до  людей.  
Благодать  —  за  смирення  дане».
Нас  бачать  краще,  ніж  ми.  —  З  Неба.—
Спасибі,  великий  апостоле  любові,
Іоанне!

Всі  є  в  руці  Богородиці,  отже,
Нам  велить  так  Державна  рука  Всецариці,
Ми  під  милість  Її  
прибігаємо  від  спільного  раку:

Який  християнин  не  захоче
щоб  були  українці  
і  буде  Україна??  —
може:
 була  б  Україна  —  будуть  в  ній  українці...

І  так  само  —  всі  інші??
Подивітесь  серцями:  звідки  
«земля  пішла»  й  віра
Київ,  Печери,  і  Хто  
тут  Найстарший  і  Найпровідніший...

Ведені  —  відають.
Вільному  —  воля,  
Сміливому  —  доля.
Вічності  —  час.
Пресвятая  Богородице,
спаси  і  помилуй  
нас!

Одна  перепустка  —  любов  до  
людей.
Благодать  —  тобі  за  смирення.
Так  велить  Богородиця:
Хто  що  робить,  робить  хай  добре.

Всі  в  руках  Богородиці!!  



Порятівне  —
обожіння  цілого  розуму
в  серці  внутрішньому!  —

Дух  творить  відання  
в  чистих  серцях  —
очищених  —  очищених  
каяттям!  —  в  каяттях.

31.10.  2000,  7.2.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800396
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 23.07.2018


Хор виноградників — співа вершині…

*      *      *

                     Улюбленим  великим  святим  Антонію  
                       і  Феодосію  Києво-Печерським  присвячую

Хор  виноградників  —  співа  вершині.
Благословенні  ви,  словоозвучені  віднині!
І  море  в  сріблі  —  і  дрижить...
І  день  поспіє  в  благостині.  
Серце  у  Бозі  —  жить.
І  Богові  вклоняться  —  дні  вершинні...


І  від  небес  з  любові  джерела
збіга  умиротворення  —
щоби  і  мла,
це  зрячи  —
простягала  вечір  днині...

Яке  благословення  в  тім  людині!

10.09.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800395
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.07.2018


О як Тебе, ліпшу за липень, не любити?

*      *      *

О  як  Тебе,  ліпшу  за  липень,  не  любити?
Печеш,  а  ліпше  в  серці  не  залишиш
Мочиш  —  та  шат  хитаєш  на  горі!  й  ним  видиш
Ти  яко  Спас  правдиве  питво
І  як  Тебе  ліпшу  за  липень  не  любити?!



Жаркішають  в  нутрі  у  липня  спрага-квіти!
Нерозуміючі  все  розвиваючі  бутони
Перебігаючи  жарки  з  білих  в  червоні
Основи  літа  —
Їх  не  зрозуміти
Все  тільки  серцем  розуміти-гріти



От  плуг  мій  і  поїсть  серпневу  скибу
То  Ти  доходиш  до  жаги  і  скипу
Христос  в  Тобі  —  Ти  є  правдиве  питво
Мій  Спас  в  Тобі,  Твоє  веселе  літо!!
О  як  Тебе,  ліпшу  за  липень,  не  любити?

07.07.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800125
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2018


Любов до сфер


Така  любов
До  сфер  зростає.
Ніхто  її
Ще  не  чекає!
Звід  неба
і  Гора.
Така  є.



Аж  та  любов,
що  ув  Горі,
Ревнує  світ,
що  угорі!
Язик,  де  —  слово  —  просихає!



Любов  така
Чи  я  умер,
більш  народився,  —
ще  не  знає...



Пала  любов!
Пала  —  над  краєм!!
Сонце  —  гуде!!!
Палає!..

3.11.2014,  
ранок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800124
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2018


Псалом 28. Дерзай


Оскільки  ти  дерзав
з  Сином  і  Татом!
Скинув  блискавки
об  скелі!
З  стелі  хати!
Знай  —  тебе  не  можуть  прочитати…


Дубся  —
ти  більш  не  Гефест
не  чорнильниця  
не  драганатий  маніфест
в  тріщину  небес
назад
тебе  втягатимуть!!


Тільки-но  і  падатимуть
у  червоні  маки!
Лишні  пісі-каки
їх  заставлять  проциркулювати
так  як  соцзабез
і  смирення  упізнати…


Чистая  —  дружина  Богу,  й  Мати.
Ти  ж  бо  так  дерзав  —
з  Сином  і  Татом?!
Ти  не  пишеш  слабкувато:
як  умру  то  поховайте!


Очі  тільки  дикі  витріщатимуть
й  ангели  і  ліві  там  пищатимуть
де  на  скелю  
писанув
чи  довбанув
два  рядки
ти  з  Татом!


І  шкребти  б  їх  технократам  —
із  любов’ю  й  з  матом!..


Що  це  так  дерзав  
до  Сина  й  Тата?  —
Щодо  істини?
На  очах  у  гадів  техно-плівки
макнуті  в  слину  ялівки
В  дощ  не  можуть  прочитати
Скоро  в  яму  —  а  не  можуть
прочитати,  —
так  і  вмруть  горбатими.


Дант  замовкне  —
я  вам  буду  кратером!
Є  в  устах  червона  рима.
Рим  впаде?!
Бог  слово  здійме!
Явна  підтримка!  —
Творчий  Бог  і  Бог-старатель!!

20.08.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800043
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2018


Справа не у вітрі —…

*      *      *

Справа  не  у  вітрі  —
               у  вірі,
               у  тім
               що  вигляда  
               над  рікою
               покинений  дім
Що  нас
там  бачить
так  бачить!  —
а  ми  не  плачем
                 коловертаємось  із  гайворонням  усім
                 коловертаємось  із  гайворонням  —
                 в  часі
                 коловертаємось  
                 із  гайворонням  часів...
Я  ж  то  злітаю
літаю
вщемляюсь
де  позабуте  жерло  душі  
виглядає  —
жерло  любові
упослідженим  душам
святу  Кров  Свою  Спас  проливає
де  над  рікою
впосліджений  домик  
душі
               виглядає

Спас  є  в  нім

16.05.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800041
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2018


припливли в літо луни…

*    *    *

                                                 Ользі  Седаковій  присвячується

припливли  в  літо  луни
безсмертні  жасмини
Отець  мій
над  ними  і  з  ними
мабуть  що  не  встигаю
чомусь  я  не  встигаю
все  що    тут  є  одвічне
в  серці  благословляю


Бачу  словом
й  по-літерно
маю  горіти
всім,  що  серцем  зігріте
всім,  що  пахне  по  світові  Богом!
Що  кипіння  вляглось  в  анфілади
           безсмертя
                           білим-білим  цвіло
                           але  нині  вже  стерто

через  три  на  чотири
у  світі  горіло

прийняло  собі  вирок
і  всесвіт  став  білим

20.06.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799746
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2018


А ви здаєтесь — на поезій класика?. .

*      *      *

А  ви  здаєтесь  —  на  поезій  класика?
вже  —  не  поет,  то  марні  вправи

поетові  ясно
піднятися  —  впасти
впасти  —  й  піднятись
пробити  в  кроні
кілька  мікронів  —
і  дихати  праведно...

що  ви  в  прелати?
які  прелати?
хто  зорі  в  гіллі  ворушитиме?—
       хто  рибу  буде  лапа;ти?
Римляни  прекрасні,  
доки
         озон  Маріїн  чесно  крастимете??

26.12.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799745
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2018


Діві

аж  ось  як  
не  каркати
і  масок  з  лиця  не  робити
можна  до  лику
посеред  безодні  ходити


ніби  прилипли:
не  видно:
кого  там  хоронять?
а  з  місця  –
так  дико  –
ворони  ворони
                           ворони


і  добре  побиті
ми
серце  не  гасне
не  вгасло
Ідуть  троглодити
залізо  без  масок

13.06.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799605
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2018


Джміль — в дикім меду



шляхи  меду  Господнього
люди  хай  нам  пробачать
люди  —  літа  не  бачать...
Міщухи!..
джміль  не  хоче  —  що  тісне...
Ще  б  чого!

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799604
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.07.2018


Далі Від Джугби й Туапсе…

*      *      *

                                       В  однім  відпливнім  столітті  
                                       св.  Антоній  Великий,  начальник  всіх  ченців,  
                                       направлений  Богом  навчитись  в  олександрійського  чоботяра  —  
                                       як  служити  боговгодно…


                                                     Православному  поету  Тетяні  Шороховій  присвячую


Далі  
Від  Джугби  й  Туапсе
І  від  землі
Не  ураган  силу  збагнув  —
Лиш  темний
Темно-синій  чобіт  —
Віддав  покрученнійний  хобіт
Вхопив  в  підошву  кораблі
Постукайте  цвяшком  по  морю!
В  млі…


Антонію,  —  святий?  Живий?
І  ти  як  би  дурний:  як  Бог  взуває!
Я  зараз  всіх  без  переходу
Сходу
Натягну  на  копил
Чи  на  колоду!
І  витягну  із  рота  оселедців  —  у  народу!
Чого  лише
Як  взути  всіх  на  всі  віки  
Та  не  буває!


Як  чоботяр  вами,  святі,  дорогу  прокладає!
Дорогу  Богові  —  гей!  Гей!  Дорогу
Простукайте,  цвяшки,  по  морю
В  славі  бога  —
Христос  гримить  в  мені!
Христос  взгримить  в  мені!  —
Бо  море  одтягає!!


А  той  старий-святий
Маленьким  молоточком
Без  відпочинку  в  одну  точку
І  щохвилинно  в  одну  точку
В  куточку-закуточку
Без  вихідних!
лиш  в  одну-одну  точку…
Та  так  і  боже  задовбаєш!!

Як  за  відвагу  вхопить  чобіт
(Антонію,  на  силу  поглядаєм?)
Стоїть  тут  вертикалі  хобіт:
А!  ви  у  злі!?  
Постукайте  цвяшком
По  морю  в  млі!
Бог  попускає…

19.01.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799485
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2018


Гроза вже сперлась — на сапатку…

*      *      *


Гроза  вже  сперлась  —
на  сапатку.
...Не  засну  —
і  тобі  не  дам  спати

Святеє  пряде  
за  порядком
Із-за  лісу  —
зворушує  грядку

Що  за  дія!  Навдивовижу!
Не  трясись!  І  тебе  я
пронижу!
Слава  Богу!
ліси  то  ходять
і  люблять  люблять  ліси  —
не  по-книжному!

Одійди,  глупа  культуро,—
і  я  тебе  пронижу!..

8.06.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799484
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2018


Сонця дикобраз – сонця дикобраз до лісу не …

*      *      *

Сонця  дикобраз  –
сонця  дикобраз
до  лісу  не  входить:
колеться  в  шкіру
гостра  прохолода


Вічність  у  миті
всі  мов  відставлені
мов  комічність
дні  у  відстояннях
і  солодка
ця  вічність!



Любов  пробує
і  пробирається  ніччю
і  сторінки...пелюстки...
проникає  –
де  
дихання
вічним  є

09.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799394
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2018


І час, і я в полудень в чистоті…

*      *      *

І  час,  і  я  в  полудень  в  чистоті,
І  явлен  глас,  немов  у  вусі.  
Преломлю  хліба,  й  об’єднаємось  в  житті,  
Не  тільки  в  дусі.



Святий  сосновий  ліс  тече,  
І  солод  пробігає  по  природі.  
Рукою  батьківською  сина  за  плече:  
«Ти  ситий.  Годі.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799393
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2018


Душі-пасіці – лиш Бог господар




Планують  терпко  знов:  на  трьох  розлив.
Хто  б  на  землі  так  серце  полюбив?
Кого  б  я  на  землі  тут  утвердив?

Душі  великій  –
лиш  солодкий  в  Бога  путь,  свобода…
Великій  пасіці  –  лиш  Бог  господар…

А  ти  відверто  глянеш:  йди-лети  сюди!
І  царська  честь.  І  відкладеш  мені
                                                                       мої  меди…
Й  сховаєшся.  І  де  це  я  літав-ходив?
Чого  бджолі  треба  шукать
                                                 озерно-чистої  води?

Чого  припара  в’є  конюшці  димні  вуглі?
Чого  принижений  серпанок  тут  ходив?
На  задніх  лапках,  маслом,  золото  розгріте!–  
                                                                               в  вулик?
Скільки  чого  й  для  чого  віділляти?
Скільки  впустити–невпустить?
                                                         Скількох  одвезти?
Які  ходи,  яких  маркіз  вентилювати?
І  хто  на  грані  –  граней  дальніх  просвистить??
…Буває,  мені  вичислять  ходи…
Але  із  Богом  –  що  захоче  бондар.
І  дволітрові  банки  –  хоч  візьми  та  й  приведи.
І  рапс  розсипавсь  з  Богом  на  погодах…
Веди,  Боже!!  Входять  –  виходять,  тягнуть  поли  –
але  із  Богом  –  на  лади!
Я  в  курсі:  я  таки  свободен!
Великій  пасіці  –  якщо  
не  в  курсі  хто  –
лиш  Бог  господар…

А  ти  всміхнешся:  солод  тут,  
лети  сюди…
І  царськи  вговтаєш;  і  відкладеш  
мені  –  мої  меди…
Хто  з  єгиптян  останній  раз
до  Тебе  так  ходив?
А  солод!  –  ринви  не  поможуть  сонцю  втечам.
Хіба  що  булькать  в  землях  краще  колотнечам!
Солод!  –  та  що  Ти  б’єш?  –
                                             на  плечах
                                             і  поміж  плечі…
Я  ж  все  одно  на  нове  місце  долітав!!..
що  знав  хто  –  ще  не  знав,
читав  хто  –  не  читав…
Чого  б  хто  янгола  питав?  –  

П’ють  творчість  –  як  у  всі  кінці!
ти,  янголе,  і  ризикуй,
                                     доєднуй  перельоти  і  дольоти…
П’янить  любов,  чекай:  а  хто  тут
проти  солоду?  чи  Бога  проти?

Ти,  янголе,    коли  ще  чув  таке?  –
Сюди  не  можна,  заборонено  гірке…
Гірке  –  збирає!  Бога  ради:
хто  хоче  зцілюватись  –  нехай  вип’є  правди!..

Коли  хто  правду  знав  й  згори
                                                       й  зі  споду?
Лети,  кидай;  люби  Бога,  люби!
душі  ;–  лише  солодкий  путь,  свобода!  –
Великій  пасіці  лиш  Бог  господар…

І  Богу  догоджу:
й  премудро  Ти:  ось  чуєш  де?–
                                                         лети  сюди…
Й  всміхнешся,  й  прикладеш
мені  до  серця  вічнії  меди…

О  Царське  Серце,  ясновидіння  й  свобода…
Дивлюсь  на  землю:
                               тертка,  тертка  й  тертка…
І  царств  на  трьох  враховано  розлив…
Кого  б  я  на  землі  тут  утвердив?..

26.07.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799253
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.07.2018


Тиха музика звільнень



1

Христос  по  серце  вийняв  
в  незворушність,
По  нижні  ребра:
і  –  теплінь  Христа…
Шкребуться  пильно  знизу
сумні  душі
За  харч  гуртовий
в  животах.

2

Відринься  тих
й  брини-брини,
струно,
струною  чистоти.
І  дум
шалений  подих  стих
іду
на  струнах  чистоти
І  місяць  є
зате  мов  сміх
приструнчений
у  чистоті

Бринить  під  ріками  –
верба!  –
чи  то  не  музика  хіба??
От  Бог  –
а  от  і  він,  поріг,
це  перехрестя  всіх  доріг.

І  росяний  
заплакав  лик:
що  вдень  кривлятися
навик…

3

Плід
взятий  в  руки
сочиться  –
бо  геть  спілий  плід!
Птиця
поранена  –
сочиться  кров’ю:
серцем  –
аби  то  душа
так  сочилась
любов’ю  –
і  напувала  любов’ю  весь  світ!!

Жертва  святих  співстраждань,
співчувань
і  поранень  любов’ю  –
все  одкривається  в  правді
Христовою  кров’ю!..

Бог  –
й  не  схибнуся:
мов  цвяхом
струною  у  серці  веду
веду  знов:
пущено  воду
пущено  сік
пущено  кров
пущено  жертву  безкровну
у  небо  –
святую  Любов!

4

Бронзові  
жуки
на  гарячовогненному
жовтоквітті!
Яку  доклали  ще  службу
до  тіла  Ісуса  Христа?  –
Хто  до  неба  підняв  вас
в  безконечній  любові  річці?
Боголюдина  –  й  мета  Духа  проста.
З  Батьком  разом  і  незлиянно:  вас
Бог  взяв  згори.

І  всяк  став  –  Гора:  
І  всяк  –  дух    любові,
і  любові  пора!  –
Муххамад  прийде  до  Гори…

Холодні  жуки
на  жовтогарячій  городній  квітці!
Любов  –  й  не  схибнуся:
Гробом  Господнім
в  осерді  сердець  веде
знов:
пущено  воду
пущено  кров
пущено  жертву  безкровну
у  небо  –
святую  Любов…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799252
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.07.2018


Майстер Присутності


Хто  з  бадьорістю  виходить  із  лісу—
Хвіст  іззаду  —в  машину  його  —  
і  в  місто:
А  бадьорість  —
назад  повертає  до  лісу...



Йдуть  із  неба  з  зірками
майстри  з  світла
і  з  повітря  майстри!!  —
їх  стріча  непривітність...
Йдуть  і  слова  майстри  —  та...
неприсутність  світу.



Від  Бог-Слова  тут  слово  правдиве:
Але  ж  в  місті
один  другого  не  розуміють...
Є  Архангел  —  Присутність  Любови  до  Діви!
І  Присутність  всіх  творить.
Бо  без  світла  не  вміють.



Гавриїл  встромить  в  серце  мені
вісь  глибоку...
Мабуть,  вилізе  боком  чиїмось
це  божеє  око,
може,  й  не  боком,
це  ж  око!  І  трьох  перших,
як  було,  
втянуло  до  верші.


Ну,  ну,  ну!  —їм  вбачалось,  що  
світ  розуміли...
Ну,  ну,  ну!  —  йшли  на  божеє  діло  —
без  Діви  і  Гавриїла...


Без  Присутності  —згинули  б:
один  одного  не  розуміли...

27.07.2007,
Собор  Архангела  Гавриїла
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799170
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.07.2018


Свято дванадцяти апостолів


Скачіть,  кургани!  на  полях  верхи  —
галопом,—
На  крупи  —  лава  сонць  сторчма
спадає:
Як  вірний,  будь  з  Христом  в  полях
потопу;
Доля  додому  їх,  дванадцятьох,  вертає!


О  вирок!!  і  Петра  вниз  головою,—
Фому  —  на  спис,  Андрія  —  довгеє
розп’яття:
Святі  —  хотіли  більше  мучитися,
браття!!!..
і  в  горлі  ми  не  душимось  —
сльозою...


Хребти!
гаком  ударені
в  ребро,
мечами  в  спину...
І  обертались  —  навернути  вбивць...
привітні...
Направлені  в  спасіння
долі  й  світу,  —
І  улягали  —  у  Вітця  тканину!!



Скачіть,  кургани,  на  сонцях  верхи
галопом  —
У  небо  слава  всесвіту  впадає;
Доля  додому  їх,  дванадцятьох,
вертає!!
Хто  вірний  —  будь  з  Христом.
Вселенська  йде  утопія.

13.07.2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799169
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.07.2018


Нема назви

                                                             «Не  буди,  не  хвилюй  нас»,  –
                                                             так  просять  нині,  як  і  в  совєтах…

Яка  це  мова!
Яка  поезія!  й  незла!
Який  розмашище!!  –
Страшна  божественність
в  апостола  Павла…

Ріка  ума!!!  Ріка,
що  загадкова,  –  поверху  джунглів!
На  п’яти-шести  материках.
Ах  ти…
акхи,  акха,  завул  –
лабла:
Ніхто  й  не  зна  апостола  Павла…

Сказати  гади  не  дають!
Акхи!!  завул  –  лабла!..
Ця  акваторія…
Тут  просто  вершки  із  села!  –
на  главах  міст…

Сумна  після  Павла
в  ума  історія.
Читати  –  ще  не  значить  Павла  знати…

Бо  Павла  треба  обіймати:
Як  Бога  –  прямо  знати!

Ох  дух!  ох,  це  вселюдський  Гладіатор…
Крутий…
на  задні  лапки  стали  б
в  Ефесі  гладіатори  і  звірі…
То,  кажете,  ви  є  у  правій  вірі??
А  духом  –  Дух?..  А  щоб  одклеїлися  вуха!!
А  бахнути  –  й  стволом  до  ніздрі  дать  понюхать?..
А  я?
Та  цирком  –  біжать  геть
від  мене,  в  холуях,
Читателі!
Картатиму,  ох  і  картатиму!!
Лиш  Павло  –  лагідно  картатиме:
бо  я  ще  не  доріс  Павла.

І  потім,  він  залишив  Феклу,  –
Не  гоже  ніжність  –  на  війну,
й  війні…
Ох,  не  кажіть  нічого  у  цім  сні:
Бо  сам  пройдусь  по  всіх  –
губогармошкою  й  протектором:
І  застрибаєте  тож  Богу  і  мені!
У  цьому  безперервнім  сні…

І  бачу:  всі  на  задні  лапки  стали:
В  Римі,  в  Ефесі  –  і  курці,  і  звірі.
Паліть!!
Нобеліанти  –  ці  проти  Павла!!
акхи,  акха,  о  да!  лабла…
Бо  в  небо  підкида  –  у  повну  віру!!!  –

Раби!  Від  вас  найкрасивіша  –
Фекла  –
услід  йому  в  святі
зійшла…

Вже  мусила,  й  зійшла.

12.02.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2018


Псалом 14. Господар Петро

     

Господар  нас  переносить  до  раю...
Ріко  Любові,  нерушна  і  щира,
величне  сяйво
між  збуреним  миром
і  берегом,  що  його  впокоряє...

Господар  —  Петро,  апостол  —
чи  не  впізнаєш?!
Стаю  дуже  спокійно-смирним.
Тримати  ключі  Неба,  вогненного  Раю
З  херувимами  й  серафимами  —
якого  це  спокою  треба!!

В  грудях  Духа  Вогненного  данність  —
творчість  сонць!!
поєднальність  в  Небі!
Ріко  Любові,  початок  твій  —  Ісус
найсолодший  і  найтихіший...
Приходять  до  ріки,
насолодитись  і  помолитись  —
джерелу  шелестом  
найлагіднішим  —  Найлагіднішому...


Смиренно-смиренно
апостол  Петро  помолився  за  мене...

тут  відчув  я  :  тихо  щасливі  хвалять  —
хвалять  Ісуса  смиренням  в  смиренні...
Петре!  щасливий  Симоне,  ти  —
Божественний  геній...

31.01.2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799043
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2018


Псалом 13. Апостол Павло. Бачення

   


Апостоле  первоверховний  Павле,
Сонце  м’яке  сліпуче!  —
В  Ім’я  Отця  і  Сина  і  Духа  Святого,
Сліпучого  і  Співучого!
Бачу:  огненного  люблячого  лева,
Що  добром  переповнює
Все,  що  розумно  співуче!!
Розум  і  сонце  —  тіням
життя  пустелі;
Обранець  Христа  —  Ісуса  любові;
З  Тройці  —  спасіння  надутим
еллінам,
Сад  змісту  сонцеголовим!

Радуюсь!  радуюсь!  —  ледь  не  трісну!  —
Що  ти  вміщуєш  в  святе  слово  основи!
Весь  —  рано  півучий,  рішучий!..
Тройці  Святій  слава!!  І  —  Слову!!
Глава  царська  усіляких  свобод!!
Конче  радісна  правда!
Ти  —  моя  радість!!  Найповніша  і
найсильніша  світляна  обійм!..
Бути  б!  —  світла  насолода;
аніж  ходити  —
в  нижчих  облавах;
Сонце  сліпуче,  апостоле  верховний  Павле!!!

Поете  мій!!
Тіні  тяпнуть  —
теплі  бродять  з  августійшого  Безуму  —
Так  хочуть  граблями  дістатись
і  прискородити:
Хвала  і  єсть,  родючий  на  брилах,
Улюлюканий
акаючими  —  Розуму,  
високородними.

Вірують!  —  а  душі  скриплять  інколи
На  зцілену  недосяжну  зародистість...

Сказав:  Ісусів  апостол  суті
На  «майбуття»  основа!!
Проговорився:
Щось  з’єднує:  з  твоєю  присутністю
Не  можуть  стати  попереду  слова...
Давай  глибше  мовчатиму...

Будьмо  уважні:
Земна  тінь  прикривала  —
щоб  з  тобою  не  бачитись...
Не  так  просто:  виходити  з  безуму  —
в  Божественний  Безум:
Є  Павло!  —  нема  крезів,
сміху  багатств  —  над  крезами.
І  Тройці  слава!  

Апостоле  первоверховний  Павле!!!

27.01.2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798924
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.07.2018


Небесний Павло!



на  польотах  нема  тебе    ніби-то
зронено  жаль
не  ятрить  тебе  земнозернисте
відкорковує  даль
за  спіраллю  спіраль
тільки  свіжість  іскриста


радість  –  блиск  –  а  нарешті  ми  тут
ех    осяйний  небесний  апостоле  
                                                                 Павле!!
вип'ємо  заповітрену  
піснею  крил  висоту!!
ця  робота    несе    –  але  й  палить


святий  голод  по  Богу  і  небу!
і  гірна  печаль!!
я  тепер  враз  прийшов    –  
                                   в  незумисне
відкорковую  даль
за  спіраллю  спіраль
серце  повне  і  чисте

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798916
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.07.2018


Явлення — і явище

     

                                                                     «…і  хто  впаде  на  цей  камінь,
                                                                       той  розіб’ється»

                                                                           «Милосердя  прошу,
                                                                           а  не  жертви»


Біг  Савло.  Біг  Павло.  
«Чиніть  —  як  я!»  і  —  загуло,
бо  то  він
раптом  і  дістав  верху
чолом…

Не  втрапте  до  жодної  
темної  сили…
Не  згоджуйтесь  з  жодним  насильством!

Краще  —  усім  за  Павлом.
Меч  розіб’ється  мечем,
сили  —  силами.
Павло  —  істинна  милість:
жертва-шлях  до  Істини!

В  порошок!  розбивав
свою  дряглість  об  Істину,
посипав  —  ум  в  серцях
де  аж  надто  затісно!!
гряззю  опадаючі  
пігмеї  і  ліліт-путки
чи  не  бісяться?

Прорватися  поруч  —
де  я  —  не  зумієте  —
Павла  вже  ніколи
і  не  зрозумієте.

Його  читати  —
ще  не  значить  знати:
ліпше  духом  із  духом
ставати.
Путнім.

Божаться,  смішні  шалапути!
Ліліпути,  шкваряться,  —  божаться.
Нема  —  Павлового.  Згоджені.
Погорджені  в  сонну  узгодженість!
В  путах!
І  масові  забіги!
Бігають:  а  прибігли  —
першими  троє  —  які  природжені…

Для  цього  і  народжені!
Бо  путні.

Треба  явитись  було  Моцартові  —
Щоб  виявилось...
«Кого  не  припутали??»
«Є  такий,  —  кажуть,  —  син  скрути…
Чорт  це,  чи  —  ангел  загороджений!
Залишене,  жмихи  лібретто,
всовує  за  щоки-нетрі,
розжовує  й  пахкає:  ми  мертві  —
і  вмерли  б…
А  той  подає!..  композиторам  —  перли!»

Всі  щиряться  на  кутні,
лицарі  лжеокрутні!
Один  цей  самарянин  —  путній...

Моцарт  подививсь  на  нього:
лице  бандита...
Що  це  робити?
Боже,  як  твою  славу  
з  бандитом  родити?!  Богу  вгодити?
Ану  старих  молодити!!
Путь  музиці  є!  —
тож  і  пасуться!

І  Василій  Великий  —  теж  —  
Тройці—  путній.
А  я  як  згребу!  —  що  випадають  пенсне,
фарфорові  зубки,  а  з  неімущих  —  знаки  оклику!
та  і  залюблено  видихну:  «Худдохлики!..
що  не  в  гусячій  шкірі!  й  вже  цьому  раді...
Ви  не  знаєте  художньої  Христової  правди!!
Дайте  вас...  цьомну».


Та  і  що  ото  можете,  зіжмакані,  знати?  
кривенькі  —  що  значити?!
Ви  ж  не  можете  в  художній  твердо
правді  стояти!..

Я  —  наприклад  —  в  Божій  Матері:
Мати  —  стоїть!
і  любов’ю  —  мене  й  ближніх  значить...
Дайте  вас  цьомну!!  в  розпачі,  
недорозплачені
недавно  на  підлозі  сказали  —  що?
що  ви  не  знаєте  нічого  і  не  значите  —
і  зніміть,  заберіть  свободу!..

«Руку  тверду»!  —  дуче??
І  як  я  прорвусь  до  Христа  —
це  що  там  законопачуєтесь??
і  що  хитаєтесь  там?  —  народні  —  дуже...
не  можете  в  духа  твердо  художній  правді
стояти!!..  

Далі  і  не  літають  жирнії  гуси...

Мало  сажотрусів.
Боже,  тепер  кажу:
що  мало  !
Мало  трусим!!
Не  випадають  —  світлом  Христа  
не  вцілені!!
Світло  це  —  художньо-ціле.
Милість  Божа,  милість  Божа...

І  одні  донни  приморожені.  

20.01.2009,  після  літургії,  24.02.2009,  ранок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798824
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.07.2018


Від кого навчився апостол Павло?


Твій  одяг  —  то  твій  одяг.
Твоє  серце  —  то  твоє  серце.
Ті,  що  риштованнями  не  навкруги  
                                                       безсмертя,
Недовго  потерплять  все  це…


Твій  рушник  —  це  твій  рушник.
Твоє  відкопане  лице  —  то  твоє  лице!..
Хто  не  надбає  запаху  глибокої  чистоти  
За  милу  душу  засмердить  все  це;…


І  добре,  що  вчишся  від  Богородиці
                                                               серцем.
Ти  —  любиш:  а
Павло  Апостол  —
як?  проковтнув  1—й…  8—й…  N-й  том??

Ви  самі  себе  проб’єте  в  грудях
і  відчуєте  —  нащо  я  йду  за  Христом.
З  лицем  —  лиш  за  Христом.

05.07.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798823
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.07.2018


Правда Петра і Павла


Хто  знає,  —  ким,  де  був  Таціт?
Ніхто  світського,  хай  великого,  —
не  знає.
А  хто  Павло?  Що  —  аж  за  небокраєм
Зібрав,  стлумачив,
проревів:  як  я!!  —
в  Христі  течіть...

І  сам  Петро?  —
а  ви  прийдіть  у  Небо,
він  ключі  в  руці  тримає...
Основа  Церкви  —  це  яка
Безкрайність!!.

Так  алмаз  —  цар:
у  царстві  і  допомагає...
Цар  —  твердість!
ясність!!
блискавка!!
а  цей  палаточників  зачіпає...

Кріпкі  палатки,  чую,  виробляє!
—  Він  цар!  —  кричу.
Уваги  не  звертають.
—  Він  —дуб!  —  кажу.
Він  бачив  всякі  види...
«Павло  —  і  дуб?»
Непевні  царі  —  гниди...
То  випросили  їх  
замість  поетів  і  пророків!..

А  що  ж  моє  в  Бога  побачить  око?
—  Він  —  лев!!
Тож  милосердствує  й  над  польовим,
й  над  лісовим,  та  знає  міру...
І  —  над  людським!  це  не  властиво
нижчим  звірам...

...ці  боягузи  і  щурі  —  як  втрачені,
бо  не  в  Петровім  полум’ї  і  вірі...

Він  —  цар!!  за  благородство
тут  в  нас  тільки  шкіру
здеруть  —  і  люблять!...
По  закону!
По  доказах!  —
не  дав  Бог  царськість...

Вони  —  духу  царі!!  —  а  скільки  їм
іще  дасте  ударів??
Хоч  через  дрюка  
докладетеся  Христа!  —
а  що  іще,  де  середина  вся  пуста...

Хто  вище  де  Павла,  Івана  і  Петра?!
пора  
сказать:
Гомер,  Есхіл,  Ісайя,  Данте  і  Шекспір  —
найвищі  —хто  страждав
так  за  людей?  —
над  все  Павлове,  над  Апокаліпсис  хто  
гряде?!

Пора!!  —
пора  і  думати  й  серце  оддать...
Як  Син  страждав!

12.07.2007,
свято  первоверховних  апостолів    Петра  й  Павла
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798668
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2018


Правота Петра

         
                           Двадцять  перша  поема

1

Є  твоя  справа  з  Богом!  —  
І  немає  нікого!!
зразу  ж  станеш
чеснішим  чесніших!  —  
Крила  Божі  взялись,
понад  ровом  несуть  —  
Мов  нізвідки  взялись  білі  вірші…

Отака!  
А  яка?  —  суть  ривка…
А…  взялася  Ріка…
Зара’  б  чаю.
Гірне  з  дольним
породичаю  —  
Поможіть!
Рве  живіт!  
хочу  чаю.

Де  покинув  ти  води?    —  
Драхми
кинув  
Бог
білі  —  
жадана  свобода!!
Де  тут  чаю  найдеш  —  
все  туманом  під  хмарами?
Де  тут  нас  родичають??

Слово  к  Богу  —  і  півслова  від  Бога:
от  і  все,  що  тримає.

І  нема  тут  нікого,  на  грані:
теплі  —  м’яко  сидять
на  тумані  в  туманах.
З  Ким  ти  в  справу  ввійшов?  —  
От  надійся  на  Нього.

І  немає  нічого  —
Батько!  —  
люблячи,
Сам  розпинає.
Це  —  справа  з  Богом!

2

Це  не  мислі,  діброви-дубрави,
То  до  серця  добра:
Є  апостола  право:
Іде  від  Петра.

Якщо  в  Божому  слові
Град  стоїть  —  
він  встоїть
Й  в  драговинні  грунтовім:
Трима  
Мати  і  діти  Її.

Не  рознесуть  на  гривах,
Не  покажуть,  що  гра;
Так  не  скинуть  з  обриву,
Хто  гряде  від  Петра.

Серцем  прямо  від  серця
Хто  верта,  той  пита:
І  Ріка  враз  прозветься  —  
Те  в  Петра  —  що  в  Христа.

І  часу  відірветься
метушлива  мура,
Й  більше  не  зазіхнеться:
Це  є  право  Петра.

3

Хто  надію  господарську  має,
Тим  є  серцем  прямий  і  простий:
Нам  Петра  в  прямоті  надихає
Тільки  Дух  Святий.

Серцем  Божим  Петро  відбирає  —  
Кому  вгору  к  Престолу  іти.
Серцем  дух  ввік  спокійно  зітхає:
Правим  є  для  мети…

Кому  Духа  простого  вселяти  —  
Сам  Петро  підбира.
Від  болота  —  ступні  
Вогнем  лляті,
То  є  справа  Петра.

Кого  хоче  ув  славу  Огню  перевести  
Петро  —  
простота  є  секрет.
Можна  серцем  Христовим  словесником  звестись,
Хто  є  з  Духу  і  серця  Поет.

Що  тут  світ  не  зіграв  би!!  —  
Хід  лиш  —  серце  добра;
Є  апостольське  право:
Іде  із  прямого,  мов  батько,  Петра!!

Слава  святій  простоті  Твоїй,  Христе!

2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798667
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 09.07.2018


Спина


                                     Спині  Іоана  Предтечі


Велич  —  лиш  дасть
Господь...  Себе!
Як  лет  орла.
Як  —  небо  голубе!
Спини́  себе
як  кровотечу.
Весь  день  в  душі  —
спи́на.  
Предтеча!


Велич  —  лиш  дасть  Господь.
Себе.
Тоді  заходь:
Він  зна  тебе!

07.07.2014,  ранній  ранок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798434
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.07.2018


Спів


                         Поема

                                                         Христу  Ісусу  і  Богоматері  
                                                         присвячується

1

І  що,  Боже,  сіяв…
І,  Боже,  що
Ти  послав?
А  вітер,  що  хмарами
                                     віяв  —
незримий,
та  зримий  —  
для  Слави!!

Хто  в  хмарах  ходив,
то  набрався  він  —
див!
А  промінь
згорьовану  душу
його
золотив…

А  Слава?
то  Божі  —  
Любов  і  Краса?
Він  квітами  гнаний
мов  білий  метелик
Красою  із  віч  Твоїх
одну  невідомість
він  в  хмарі  —
                         писав!

Любимий  мій  Боже!
І  вітер  незримий
і  квіти  незримі  —
під  білим  під  парусом!  —
                                                   вигнуті  рими!..
І  я,  й  світ  —  незримі!  
(Який  страшний,  Боже,
Ти!  і  —  нелукавий!)  
І  зримі  —  для
           Божої
               Слави!..

2

Направду  —  дружбу  серцем
водив
Бог,
бо  —  день  стояв  глибокий…

Бо  у  повітрі  всяк  стояв
                                         на  чаті
по  всіх  церквах
читалось
про  зачаття

Тільки
неізреченне  світлеє  начало  —
попискувало
небо  ним  вже
обростало

До  того  ж  вникнув
світлий  промінь  —
                                 у  міжрам’я
що  двоє  —
вже  зустрілись
в  Храмі!

Й  зупинена
із  душ
усяка  кровотеча
се  —  мав  зачатися
Предтеча…


Пішов  в  дорогу  день  —
                       як  порятований
серця  зготовані
дороги  й  всі  —
             на  все!  —  зготовані!

3

То  там
                 то  там
то  там
то  там
іде  мелодія  проста
мов  на  зачаття  —
на  свята!

Ми  мали  груди
надміцні
а  в  них
у  серці  —
в  глибині
огні
огні  в  Огні!

І  сонце  ніяково
попрощалось
мов  вві  сні.
Ясній,  ясній!  —
і  слово,  й  учта
у  мені…
я  —  сіть…
Ти  —  день!
О  —
риболовля
на  пісні
в  мені.

4

Ви  нас  чуєте?
що?
вас  топчуть  народи?
ми  заплачем  в  свободі
може,  сльоза  долетить…
Такі  сльози!  —
пропалюють  небозводи!
Серце  щоб  золотить  —
небозвід  потягнувсь  —
                                             золотий

Хто  батьки  ваші?
Мати,  Любов  Її  —
                               на  Успіння,
моє  квітування  —
                         й  цвітіння!
в  серце  падають  зірки
                     мов  насіння!


Хто  родив  вас  в  Христі
                                 словом  —
стікаючи  словом  і  кров’ю
                               з  Крові  Христової  —
ті  батьки.

Ми  западаєм  в  серця
вам  словом  кричачи,
що  земля  й  небо  —
                                       все  навпаки
що  ви  знайдете  слово
проростаєте  ви  до  зірок  —
й  через  зірки!
То  ми  —  ваші  батьки!

5

Нема  вітру,
й  день  з’ївсь.
А  хмари  перисті
обіч  пристромились
щоб  в  тьмі  ще  —
                                 погоду  відгризти…


Хай  захід  блищить!
Хай  сонце  сліпить!
Нам  —  жить!
Ми  викотим  місяць  —
                                           артистам.

6

На  захід  сонця
приїжджаєм
За  море  й  землю  —
опускаєм
світ-день
На  серці  борозенку
прокладаєм
і  ми  сідаємо  —
                             на  ніч
то  в  Бозі  —
полум’яна  річ!


Мантачтесь!
Не  пощербимо
пісень,  —
то  й  Богом  серце
обрізаєм.

06.10.2016,  свято  зачаття  Іоана
Хрестителя  Господнього

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798433
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 07.07.2018


Літо-літо! каталось –…

*      *      *

                                                         Слову-Богу  в  любові  присвячується

Літо-літо!
каталось  –
білим  коником
в  дзвониках


Осінь-осінь,
пересядеш
на
темного  коника?..


А  я  виломив  
дощиком
виломив
райдугу  –  виломив
а    це  люди  себе  завели  –
й  під  двома  
під  вуздилами!..


Сійся,  дощику,
виломи  –  вимоли

27.07.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798332
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2018


Молоді огірки і меди




Чому?  здерев’янілість  від  наук
як  би  «наддата»…
Тому:  
скрізь  є  в  саду,  хай  і  малюсінькім,  –
т  е,  
і  тайноноситься  –
стоїть  і  носиться  натхненність
благодатна!!

Незримими  блискавками  в  літі
чигати!
Любов  Твоя!  Любов  Твоя!
і  можу  стільники  бігцем
до  льошника,  де  серед  літа
у  підвалі  –  обрізати…

Та  ви  сидіть  мені!
Ні,  ви  сидіть!  й  печіть  –
бо  бджоли  можуть  покусати…

За  104-й  вулик  –
битва!  –  коло  з  «димарів»:
не  знаєте  ви  бджіл!  –  з  «кавказцями»
перехрестилися,  пузаті…
Сидіть  у  цій  порі!
бо  з  роботящого
і  творчо-тяжкого  приносу  –
о,  ці  впечуть!!
ці  геніальні  –  між  очима  й  носом!!

дадуть  –  зможете  з  віч  до  п’ят  позапухати…

Нелегко  творчість  –  осіда  –  на  бджолобрата…
Ох  і  давати  б!!
І  мед,  і  труту  –  тільки  би  давати…
Любов  свята,  чиста  Любов!  –
без  сітки  кличе  промишляти…
А  все  ж,  це  є:  бідони  з  медом,
огірки  з  медом,  вода  із  медом,
пенсіонери  просять,  щоб  пекучої  налляти…
Ну,  то  в  такому  віці  –  що  втрачати??

О,  колобратіє!  
чи  знаєте  бджолу  в  повітрі?..
в  садку,  у  літі,  на  лоточку…
без  віри!  скачете…
Південні  бджілки  –  це  не  наші,  то  ледачі…
Так,  знаю!  І  пройшов  по  вірі.
І  не  запухнув  –  як  це  бачите.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798331
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2018


І вже роблять — на душі поліцію сканерів Чим живе…

*    *    *

                                                         Всім  юдеям  серцем  присвячую

І  вже  роблять  —  
на  душі  поліцію
                                               сканерів
Чим  живе  моє  серце?  —
із  степу
Я  прийду  не  до  моря
не  —  океанів  не  гір  
не  планерів  —
Я  прийду  до  Тебе!!


«чого  маєм  слухати?
ще  нема  ж  —  смерті».
А  чим  серце?
степом  і  небом!
Я  прийду  не  до  смерті...
цивілізація  кинула  Тебе,
отже,  їй  треба  померти!..
Я  ж  прийду  —
не  знають  хто  це,
не  відають  що  це,  —
я  прийду  до  Тебе!!!


І  так  сушать  на  рогатині
шкуру  зайця
а  проте  ж  би...
і  розходжусь  мимоволі
сушу  шкуру
цивілізації
бо  прийду  —
до  Христа  і  до  Тебе!!!

12.02.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798194
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2018


Інтермедія


Душі  від  звуків  Духа
                           розпросторюються  крила...
Без  Тебе,  Діво-Сонце,
                                                                   світ  немилий.
Твойого  Сонця-Серця  притягальна  сила
сердечне  слово  не  одного  просвітила...


А  як  душі,  —    як  на  два  тижні  хмари  вкрили?
Так,  як  землі,  —  
як  сонце  місяць  не  з’явилось...
Жаліються  листочки  сном  побиті,
Жаліються  дзвіночки  —  тонкі  квіти,
Жаліє  всіх  і  геній  серця  в  живім  люді,
Жалію  я,  що  Ти  не  в  серці,
                                                                                   як  антена,
Мучиться  люд  від  сонячних  затемнень,
Мучиться  церква  не  в  сердечнім  чуді,
Без  Тебе,  Серце-Сонце,  й  світ  собі  не  милий...


Але  зіскочать  і  примчать
                                                                                 животворящі  струми
І  я  творінню  по  плечу  лупаю,  юний,
Кашкет  небес  піднявсь  –
                                                                                   і  випари  баюнні
Знеслися  вітром,
Заблищали  в  грудях  струни  —
І  в  серці  забурунилися  сили!
І  на!  —


Із  Сонцем  —  світ  собі  весь  милий...
Душі  від  звуків  світлих  весел  
розпросторюються  крила!
Несуть  —  і  човен,  й  груші,  й  руки
                                                                                                         дарувати.
А  не  на  пристанях  
в  глухі  закутки  переймати!
Стоїть  Любов  Твоя,  усеспасительная:  
на  сторожі,
І  тонкий  хід  вчувають  діти  Божі:
Порядок!  
Всіхспасінь!
...  І  човен  в  світлі  кожен...

15.11.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798193
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2018


А совість?


Привіт  святий,  зело!
Зело  небесних  коромисл!
Абхазіє  небес,  над  стрімчаками  вис...
світло  й  тепло  б  мені,
світле  тепло...

Скрізь  вдома  я:
а  нудять  –
чи  то  має  смисл?
а  чи  оте  ще  має  смисл?
Більш  виявляється  –
й  все  має  смисл...

Не  маю  й  крихітки
на  вік  вперед  відомого!
Одна  троїчність,
одна  ця  героїчність  –  
любов  Христова!

Вай,  вай!
а  любов  це...
вай,  вай!  бо  любов  це...
вай...  ов-ва...
Але  –  скрізь  –  вдома!
Любов  –  це  героїчність...
і  вона  вся  Христова...

дайте  хоч  склянку,
в  горців  я?
дайте  від  серця  –  Ігорцю!

Друзі!  –я  на  вас  схожий,
а  всі  ми  –  на  гори...
Що  все,  Христе,  без  Тебе?  –
без  найвершиннішого  в  Небі?!..
Ось  дивлюсь,  внизу
є  газети:
не  світять  чомусь  портрети...

Згадаймо  небесний  потяг!  –
вирвімо  подив  із  споду:
згадаймо  хоч  перші  ноти
із  Гайдна...  заплачу
за  гірним.  Бог  його  благослови,
господар  –
серце,  серце  –  вперше  мене  бачить...
я  ж  його  розхвилюю:
гість  –  і  плаче!..

Христів  Дух  –  гірний...
це  безумовне  як  віра...
всі  світила  –  по  вірі  гірні...
чому  ж  плачем  у  геніальному  вірші
Всевишньому?

Він  тікав
аж  до  зір,  в  небо,  від
влади  і  слави  –  щоб  не  взять...
Дух  молитвами
оновлював  в  гірнє  –
на  горах!
Знав  –
як  не  повіє  Благодать...
ніщо,  пізніше,  нікому  і  не  говорить!

Він  –  Слово,  та  –  люди  ледачі:
про  це  плакали  великі  у  музиці
в  е  л  и  к  и  м
Божественним  плачем!..
Розкидав  вогонь  віри,
просив  тільки  віри,
Він  виплакав  для  нас  Проповідь
Нагірну!

І  на  дереві  сухім,  повище!  –
аби  прозріли  –
і  зазеленіли!..
щоб  на  хресті  високім
роздивлялись  –
серцем  бачили!..


А  тут:  портрети  
видірявлені...в  пропащість...
Зтемнення  в  гріховну  нездарну  повість!
...Є  совість.
Чую,  є  совість.
Взялась  со-вість.

24.03.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798092
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2018


БОГОСЛОВІЄ

   
                   Шістнадцята  поема

                                                                       Присутній  для  Бога  є  відсутнім  для  людей.
                                                                       На  очах  світу  завіса  не  духу  —  душевності.


       Усмішка  майбутнього

Прийдуть  духовнії  царі  
І  принесуть  такі  дари:  
На  вулиці  не  стане  слів  і  
Мавп  і  мавпування.
І  буде  чути  твар  остання,  
Як  розмовляють  серце  і  зоря  
В  мовчанні.

       Усмішка  земного  духа

я  тільки  ніжність  
ніжність  
ніжність  
і  слів  нема

       Усмішка  людини,  що  ще  не  прокинулась

руками  співу  
розсува  вологий  запах  
пташинка
він  в  мохнатих  білих  лапах  
у  тьмі
весь  світ  волає:  крил  і  неба  
як  я
 
       Усмішка  простого  духа

світе  тихий,  таїнство  глибинне  
вберіга  ясніюче  крило.

       Усміхненість  серця

і  усмішка  ранку  сліпить  виднокіл  
на  душі
сонце  цілує  росинки  віршів

       Усмішка  повітряної  людини

біля  синього  озера  
танцюю  з  метеликами  
учуся  істини  в  прогрітого  піску:
як  переносить  
весни  дівочий  крик
і  любить  всіх  
і  треба  —  стати  в  небі,  щоб  почути  
себе  ж  —  сей  вільний  глас:  
ти  музикою  замітай  сліди...

       Усмішка  людини,  що  прокинулась

ластівки  польоти  в  ранковій  чистоті  
пошерхом  краплинами  лікують
нібито  пищання  на  хвилину  
віялом  злітає  над  сонцями  там

       Людина  (прокинулась  і  співає)

«Якби  не  ти,  любове,  в  сні,  
якби  не  ти,  любове,  в  літі,
 на  цім  пероні,  в  дикім  світлі
її  очей  і  у  мені,  

не  розтулив  би  я  вуста,  
остався  б  там,  за  небесами,  
в  прекрасно-незворушній  гамі:  
я  надививсь  людей  доста.

Йде  потяг,  йде!  —  прийміть  любов!  
(якби  не  ти  в  обіймах  літа)  
на  всіх  перонах!  в  цілім  світі!  
любов!  любов!  любов!  любов!

В  ГОСПОДНІЙ  КРОВІ  ВСІ  Є  МИ  
ЗАПЕЧЕНІ  І  НЕВАГОМІ!  
Вона  попереду  вагонів  
об  землю  битиме  крильми!

Прийміть  любов,  хто  є  живий!  
тепер  воістину  воскресе,  
і  ось  вам  царствіє  небесне  —  
як  тільки  підлетіли  ви.

Йде  потяг,  йде!  —  там  все  —  любов,  
там  кожен  крок  —  все  про  те  ж  саме!  
як  люди  не  встигають  з  нами,  
прийми  Господню  Свою  кров.»

     (молиться)
 
Дух  мій  до  тіла  дійшов  простоти,  
Господе  милий,  прости...
Що  б  я  робив,  якби  в  тілі  —  не  Ти,
І  відпечатавсь,  простий...

Учту  життя  і  великі  тости,  
Господе  милий,  прости...
Що  б  я  робив,  якби  став  я  —  не  Ти,  
Вийшовши  до  пустоти...

       Усмішка  тіла

І  тіло  стає  світлом  —  
Через  горло  —  
Розплавлений  фітіль  
Каламарем
   помикує.  
Сопе  грунтів  основа:  
Брила  слова  убивородить:  
Це  я  вже  за  межею  вгору  
й  вниз;  
І  краща  міріадів  лиць  —  
Так  світиться  остання  кома:  
Спаслись,  ми  вдома.

       Глибинне  чуття

Стогне  сіль  в  глибині:  
Не  дійшла  розчинитися  в  морі
Лиш  розчинений  в  морі  
Соляний  корабель  не  потоне
 
       Людина  
(всміхається  крізь  сльози  і  сіль  сліз)  

Лиш  розчинений  в  усмішці  
Душі  корабель  не  потоне

Мало  світла  в  усмішках  —  
душі  випали  в  осад
сльози  кидають,  піт,  
кров,  сечу  
і  слівця  —  
все  солоне

   (піднімається  по  усмішці)
 
твар  від  живого  слова  ожива
запахне  в  сонці  збуджена  трава  
та  всю  себе  усьому  оддава  
недовго
щоб  зачать  нові  слова
 
       Слова  (з’являються)

в  квітні
в  сонячнім  вітрі
ходять  за  містом  по  кручах  і  болотах  
ясні  й  прості  палії  
очі  вуглини

       Людина  (виривається)

Ні  слова!!  пріч  земне!!!  поневіряння  —
Пощезне  все!  Лиш  трепет  крил  —
І  дух  дав  мить  низин  останню  —
І  на  очах  завісу  привідкрив.
 
О  небо!  —  рину  в  тебе,  рідне  небо!!  
Нестерпно  йде  останній  голос  дів!  
Я  зголоднів.  В  мені  нелюдська  треба.
І  що  для  нас  обох  скінчення  днів!

Дай  руку!  Лізуть,  ріжуть  навіжені.  
І  ти  хоч,  ти  хоч  не  впади  згори  —
В  біль  світотрусу!  В  біль  святий,  скажений!!  
Коли  я  викричу  твоєї  вроди  крик!!

       Усмішка  віршів

Вірші!  —
Оплата  життя.  Допишіть.
Понад  кров’ю  землі...  кров  богів.  
Йдуть  вірші
Понад  кров’ю  богів  —  
Кров  віршів.  
Всі  помішані  в  ній:  
Вірші,  йдуть  вірші...  
До  престолу  спішіть:  
Нас  над  світом  пишіть,  
Нам  пишіть.

       Людина  (злітає  над  метушнею)

Вірші  повітряних  земель,  
У  віях  сльози...  
Ви  щось  говорили?
 
       Злет  Духа

враз  розпросторююсь  у  небі  
розпросторюю  проміння  
об  твердь  опершись  проростаю  
йду  вгору  
                     довжусь
сніп  світла  колосистий  
                                             іскромет


       Царство  духа

хто  там  з  богами  врівень  гнізда  в’є  
хто  там  запитує  запитує  своє  
хто  там  обрізав  пуповини  злі  
болотним  маревам  землі
хто  там  управив  шмиги  небесам  хто  там

хто  там  хто  врешті  є  вже    там
хто  врешті  не  заплаче  сам
а  тільки  луни  голосам
і  голосам  і  голосам  а  тільки  луни

       Вседух

В  алмазі  неба  самосвітнім  
Дух  звільненням  летів  як  світло  
Звільнення  світло
                                     ЛЕТІ  НЕБ
як  в  алма
                 ТЛОСАМОСВІТ  
                                         нім
 
       Усмішка  духа

Впізнані  Духом  —  
життям  є  невпізнанні


       Спускання  Духа

вертавсь
в  пролом  дзеркал
неземним  воленням  як  розумом  горнувсь  
напилив
             сяйну  позолоту
у  світлий  тон  ступив
спустивсь  по  топлячому  радість  драговинню
                     аж  до  людей


       Повітряна  людина

щось  дах  розкрило...

       Людина

як  сонце,  що  за  Богом  ходить  пішки  
так  я  збираю  відбиваю  усмішки  
для  багатьох  невидимі  
та  невідомі

       Усмішка  літаючого  всевиддя

діти  бачать  бачать
       (Щезає.)
 
Усмішка  чогось  
(в  наслідування  Богу)
 
світе  ясний  
чи  не  одно  як  упадеш  
всаміть  прекрасний


       Невідомий  крик

зорі  мої!!
на  цім  бруді  
як  я  буду??  

зорі  мої!!!  
зорі  мої

       Майбутнє  плато  з  нинішнього  Криму  
       (відгукується  на  дух)

скрипка  буде
буде  скрипка  
скрипка

       Усмішка  дару  Алемдара  Караманова  
       (резонансом  деки  кримського  плато)

повз  плаття  кольору  джунглів
стрінемося  очима
надломаємо  гада
 
       Усмішки  дарів  (взаємно  декою  трипільською)

цикад  навчаю  бути  поетами  
схиляюсь
проволюються

втікає  туман  
піднімаються

       Нове  небо

грай  скрипко  
грай
дух  летить  континенти
усе  полетить

       Жінка,  що  б’є  чоловіка  

Ти!  Ти!  
Обніми...

       Усмішка  пісні  якогось  тонкого  вітру

То  не  вишня  —  душа  роззоріла  над  світ,  
Сяйво  радості  вітер  несе,  
Чи  твоє  то  пахуче  дитя  —  
Небом  квіти  летять?

Що  таке?  що,  не  має  в  землі  сторони?  
Роздягни  ще  мене,  роздягни...  
Чи  твоє  то  пахуче  дитя  —  
Небом  квіти  летять?
 
Що  таке?  що,  його  не  приймає  життя?  
Вітер  сяє:  він  моє  дитя.
Очі  неба  тремтять?  
Може  —  вишня  схилилася  на  вороття...

       Людина

Висоти!
Висоти!!  Висоти!!!
ніжність  зірних  симфоній
пора  записати
пора!
       (усміхається)  
я  проковтнув  
поправив  вічності  язик  
млин  меле  далі  те,  що  звик

Висоти!
Висоти!!  Висоти!!!

 
       Усмішка  всеєдності

в  воді  прозорість  осені
їх  твердий  блиск  —
очей  що  дивляться  у  небо  —
висотує  чого  не  скаже  й  серце
та  м’якість  вихоплена  з  лона
о  човнику  життів

1993,  листопад  —  1994,  листопад  (30)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798090
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.07.2018


Весни


Шумить  зимовий  ліс!  
Прийде  відлига.
А  захід  —
що  безслівно  мовчки
нигавсь
Та  й  він  до  лісу  старець  
вліз.
Як  я  у  молодій  поезії
У  полах  в  складках
вітерця  приніс
І  вона  —  бачить  —
я  без  криги!
А  нас  трясе  аж
пробива  до  сліз


І  босий  я
й  на  парастас  коліс
лечу  —  відлига!!
Зашумить  пратемний  ліс...
Видих.


Видих!  —  Вічність…
Ух!  —  Твій!

13.01.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797941
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2018


Крила вищі

     
                           Поема-стиснена  форма

                                 "хмаро!  торкнись  мого  крила!  —
                                   Бо  світ  від  себе  схований."  


1

Ввійшло  в  обличчя  скрилення
в  серці  великі  крила
я  б  полетів  до  милих
я  б  полетів  
до  милих!
так  і  злетів  би  —  над  гаєм
не  відпускають  з  краю

їх  аромат
я  —  вдихаю
в  серці  весна  безрая!
більше  є  Всеблагая
може  Її  вблагаю
радість  любов’ю  вмилась
пахнуть  до  серця  крила!


Чистіше  сліз  відпускаю
слово

слово  —
любов  впізнає
бо  як  Бог  дав  крила
слово  у  світ  влітає!

2

Так  я  зажив  жаги!
Жаги!!

Віщуйте,  хто  є  без  ноги
що  там  дороги  й  вороги
як  ви  побачите  —
як  витіка
із  джерела  спасенного  ріка!

Але  така?!
Але  я  взнав;  така!!

Але  душі  не  можуть  вбити.
Тут  зажинають  ці  тіла,  
                                             не  жити  б.
Але  душі  й  душі  —
не  можуть  вбити!
Ви!  самовільні  зрощені  бандити!!


Але  несе
тіла  й  тіла
         брудна  ріка
         хто  може  бачити
                             як  витіка
         і  витіка
         із  Джерела  спасенного  ріка!!

Але  як  взнав  —  така.

Так  я  зазнав  жаги!
Більше  від  світу  —
                                       жги!!

Що  тут  дороги  й  вороги...
Чи  вас  би  хтось  
                                       понаврікав?
Але  ріка!
Але  живих  блаженств  —  Ріка!!

В  кутках
в  кутках!  —
                       святих  розділенці
ви  мимохідь  —  розділені
а  що  блищить  блаженств  Ріка  —
не  бачите
й  від  сонця  —  ви  закриті
в  тайничках!!


Й  Христу  —  орава
отака!



3

Чистіше  сліз  відпускаю
слово

слово  —
любов  впізнає...
бо  як  Бог  комусь  схоче  крила
на  них  світ  весь  —
злітає!..

29.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797940
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 03.07.2018


Вічність


Створителю  всього
щаслива  тональність
дивитись    на  Бога
й  проста  геніальність


І  Бог  —  тільки  світло!
знов  радість
і  радість!
й  проллю  це  на  світ  я
на  висі
й  на  гради


І  скільки  Бог  світло
я  дивлюся  вдаль
і  стільки  у  світі
ця  світла  печаль...


А  випав  хто  з  віри  —
гризе  страх  і  час
У  нас  Любов  Діви  —
і  радість!
у  нас!

11.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797845
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2018


Серцем чую


Сип,  кажуть,  ідею  —
і  розвинем  ю.
Краще  йти  дитинно
із  дитиною.


Гріє  серце  —  
тепло  сонного  дитяти:
Може,  Бог  подасть  Себе  —  лиш  так  
обнятись...


Я  й  дитина  —
хрест  —
й  немає  ходу  злу.
Вітер  відвертає  світу
непомильний  слух...


Небеса  грудні  лягли  на
трави  й  ріки,
Вітер  забив  дощик  
під  повіки...


Де  серця  окуті  —  
тож  тепер  розковано,
Іде  геніальне  —  в  світі  ризиковано.


Не  вода:  не  думи!  —
Огнь  Божої  суті.
Країв  коромисла,  і  Свята
Присутність.


Тишо!  Мати  Слова!
Нащо  двійні  вічі??  —
Один  міст  —  дніпровий,
Другий  міст  —  у  вічність...


Особорований  —  чи  то  Огнь  
в  дитяті?
Світовітром  гнаний—
спасе  Божа  Мати?
Придивляйсь  хоч  прямо  —
чути  ока  краєм,  —
А  подаєш  —  і  херувими!  у  серці
співають:
конус  світлозвуку  
в  серце  наставляють...


Що  скажу  —  мов  втрачу:
меркне  вхід  до  раю.
І  несу,  і  плачу,  
і  чого  —  не  знаю...


...Ти  є  навіть  цяцька
прибережних  віт...
Пресвятая  Богородице,  спаси  світ!!

12.04.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797844
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2018


Любов Божа


1

Нема  на  кого  очі  відкривати
нема  кого  і  пелюстками  
                                                                       цілувати
як  дощ  —  й  без  Бога...
О,  портулак!
О  Душе!  Сонце  Ти  і  портулак!  —
палюча  справа
з  поцілунками  —  отак?


І  розквітаємо
                                       як  Сонце  Правди,
і  роз’яскравлюємось
й  всі  очима  так  і  так
цілуються!
й  дикий  та  ніжний
             цей  солодкий  портулак

Й  коханий  мак!  палючий  мак!


2

я  джерело  Твоє
                                               приховане
приходиш  Ти  —
                                               я  переповнений
молитвою  течу
струмком  —  чи  повінню!
         хвалою...  довгою  
                     до  океана  
                                     повістю!..


Ти  чу́дний
де  обрив  —
Ти  райдугою  появляєшся!
і  ось  любов  
                                         любов’ю  виявляється...
Любов  Твоя  —
і  не  адреса  
й  не  затримка
                                 у  конверті


зійти  б  за  нею!!!  —
я  хотів  померти!..


3

чи  кожен  другий  питиме  тебе
з  китайців?
та  хоч  кожен  четвертий!

26.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797580
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.06.2018


У дня опала вилиць ковка…

*  *  *

                                                             Людмилі

У  дня  опала  вилиць  ковка
У  сутінках  поміж  собакою
                                                           і  вовком,
Оскільки  день
не  зі  святими  в  храмі
О,  Дух  Святий  хай  буде  
                                                             з  нами!


Цвіти  між  нас,  Предвічна  
                                                                         і  Пречиста:
Наш  шлюб  з  Людмилою
                                                     розквітнув  урочисто
Над  річкою  часу,
                               де  є  однині
Нам  дихати  в  одній  родині
з  небесними...


Цвітеш  в  віках  Ти,
                                                         вічна,
В  серці  шлюбованих,
                                           о  ні,  не  патетично:
По  сутінках  
поміж  собакою  і  вовком,
Коли  спадають  маски,
смертна  ковка...

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2018


Виховання


Світ  без  любові  –  глупий  він...
В  страху  за  гроші  –
всіх,  все  лупить:
і  він  несеться  хворий-глупий...
Бо  від  хвороби,  де  є  він,
спасав  би  дзвін.
Любові  дзвін.
Дитинства  дзвін.
Та  від  дитинства  усе  далі  –  в  глухість!


Та  й  не  всміхнеться  божо  –
ані  разу...
Страх  котить  юних  –
п’є  баюнних...
Хворість  тримається  за  юність!
Але  здорові-нові  дітки,
Й  здоров’я  –  хто  в  дитинство,  звідкись...
А  нездоров’я  –  у  маразми:
хто  не  прийде  в  дитинство,  відкись,
той  упаде  в  дитяче-старчеські  маразми!..


Здоровий  серцем  новий  ранок:
і  я  потрібен  тільки  діткам.
Простий  останок
із  Христових  свідків...
Бальзам  на  рани.

17.02.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2018


Збачиш Бога — не збачиш нічого


Заборонить  моє  серце  —
це  треба  Богородицю  заборонити
для  початку  забороніте  —
дітей  і  літо…


Скажіть  серцю  своєму:
літу  —  хай  не  бриніти
літу  в  дітях!..
і  в  серці  моїм  —  не  бриніть!
В  літі  
в  нас  проникають
діти


Після  мене  —
неможливо  не  вірити  в  Бога
в  вас  вже  вибринить:
як  що  до  чого


Я  —  і  цілком  інші  сфери
відкрийте  —  
в  поезію  двері
натепер  —  ви.


Наскільки  страшніше  —  знати
і  Пречисту,  і  Слово,
що  ви  дихали  б  навіть  —
на  диміюче  олово!


І  ще  треба  Богородицю  заборонити?
забороніте  —  дітей  і  літо…

22.06.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2018


Жили б серцем з вищою красою

Букет  від  літа
з  фіолетового  дзвону
Ввійшов  до  житла
запригоживсь  на  столі
Навшпиньках  нишечком  ходили  
ми  малі:
Не  зняв  з  глави  самочеснійшую  корону.  



А  ну?  А  що  пробуджений  народ?
Хто  що  ховав,
а  то  відпекувавсь  в  хотіннях…
І  було  присоромленим  ходіння
Самоосуджених  незтямних  нижчих  вод.



А  ви?  А  що  ще  зрозуміли  ви?
Хто  серце  так  розчулив  незвитяжно
Сією  щедрістю?
Як  то  Пречиста  дивиться  нетяжко
З  ікон,
з  самочеснійшої  глави…

19.06.2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2018


Я жайворонок я жайворонок! більш…

*      *      *  
   
Я  жайворонок
я  жайворонок!
більш  засіваю  нації
більш  злетілого  в  Христі  слова  нема
серед  вас  з  майбутнього
з  майбутнього  інновація:
звільнення  крил  ума
ранішнююча  сяйвом
перемога  ума


за  рік  вас  –  в’язатимуть
в  сіті  -  о  хто  ви?  хто  ви?
в  сутінках  ума  і  слова
за  три  вас  –  триматимуть!..

стягне  соволилові  смуги
лиловані  сови


Трепет  первісного  слова!
раптово
випали  з  інновації  що  носили
Не  буде  більшої  сердечної  сили  –
як  Христа  художнє  слово!

засіває  крізь  камінь
у  грань  створення-і-не-створення
десь  під  скринями
дрожі  раптової  –
скрилень!

не  вчуєте  художнього  Христа  нині  –
не  матимете  майбутнього
чужість  планетну  носитимете...

20.02.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797360
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2018


Як ранній дух торкає квіти…


*      *      *


Як  ранній  дух  торкає  квіти…
Поет  вдиха  колоїдну  чуму
І  —  світу  видихає
Чисте  світло!
Щоби  весь  світ  вклонивсь  йому.



Чума!  Яка  ся  одностайна  темінь!
Й  приблизно  рівно  —  щоби  серцю  і  уму?
Як  дивний  виблиск
На  нейтральній  погранцеві…
О!  диригенту  —  звук  —
Де  перша  тема!
І  пий  чуму,  мов  дідько,  пий  чуму
Бог  дасть!
І  територій  засланцеваність…



А    Бога,  хоче  він  чи  ні,  та  я  візьму
Аби  вклонились  
Й  дух  не  згас
Ділили  нишпорррком
Що  серцю  що  уму
Якусь…  водневість…
На  всі  решти  часу…


А  дух  торкне  немиті  квіти
Поет?  вдихай…
Вогонь  й  чуму
А  світу  видихаєш  саме  світло!
Та  —
Уклонились  Богу…
Не  комусь…
Вниз
Не  побігли  до  
кумусь

13.01.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796750
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.06.2018


Боже безмірне нездоланне


                                   Поема

1

Так  на  словах  ліричних
і  спиняться,
Боже  серця  мого
І  куди  веде  спина  ця
чужоземцям  сумним
що
всміхається
і  щоб  взнали  —
чого  у  Огонь?
І  ми  обнімаємось  як
досвіток  й  море
лососево  губи  в  нас  напаніровані
і  ми

обнімаємось  як  море  і  небо
і  любляче  як  все  що  пропало  за  
обрієм
виклично  здорові
як  море  сонце  і  небо!
і  ми.

Краса  яка!
як  Ти,
Сонце,
моря  переважив
у  віках!  
Який  любий!
Світає:
як  свято  Бога  мого

ще  б  не  вкрав  Ти  кого
 
2

Бог  наступив  
на  мене  —
на  осу
ногою  хвацько  так
на  небо  адреснувсь  —
слово  до  неба  аж  здіймає!
коли  й  не  хочуть
і  не  відають
і  не  страждають.  —
Бог  —  та  ракета.  
Швидко.
Легко.

І  майже  злетите,
чи  ви  й  на  злеті  —
коли  так  
ходите  по  веці;  душній  
до  поета...
Він  як  упалить  —
Бог  пірва;них  знає:
такими  як  були  —  назад  до  веки
не  приймає!

Я  приховаю  Вас,
бо  в  серці  плачете,
це  знаю.

3

Якщо  поет  правий
Христос  в  ньому  живий:
у  півночі  імперії  нема
Є  білозубий  південь  —
і  зима.
З  руїн  
апостолом  зійде  Христовим  
чесна  предивна  —  Ольга  Седакова...

Єсть  думка  —  є...
а  як  со-ві;сть  продажна  
крадеться  
і  продажне  все
і  со;вість  в  кражах.

Краса  яка!!
А,  Сонце  правди,  Ти  моря  і  
переважиш...
моря  в  віках...
І  що  б  Ти  крав  —  ?  —
чогось

4

Все  починається.
Вже  стало  видно.

І  Ефіопія.
Як  для  царя  Давида  —  
німа.
Німа!
Чужа  і  хитра  Ідумея.
Яка  краса  —  що  у  віках!!
Ти  знаєш.
Що  я  —  із  Богородицею  й  з  нею?..

5

А  буде  в  них  Христос.
Нема  юдейо-греків.
Як  страшно  
бачити  далеко!  
Яка  Краса!!!
 
6

І  ієрархи,
що  ввели  тут  «принуділовку»,  —
лежать  урекнуті.
Яка  Краса!  як  в  Небесах
у  душах  людських!..
Як  за  переклад  всіх  Псалмів
проголосують  тут  священники,  
спокійні,
надалі  —  південь  у  зимі.
Нікого!
в  них  тільки  Христос
в  умі
що  є  у  серці...

На  траверзах  навіть  живих  
посіють  —
не  за  Вогонь  
триматимуться  росіяни:  за  Росію  —
в  тлін  білої  акації
Й  не  розчепи;ть  долонь
і  ще
не  в  геодезії  —  небесній  —
щем
тримаються,  але  не  за  Вогонь,  —
в  дохлій  світській  поезії...


«Как  бы  чего  не  вышло...»

«Ще  б  і  не  трапилось  чого...»

Милий  Боже,  Боже  любимий,
Боже  серця  мого!!

16.05.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796749
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 23.06.2018


Висота і особистість


Христос    д  а  в    мені  багато.
Все  просте.  Навряд  чи  хто  читав.
Чемпіони  всіх  країн  і  різних  штатів,
І  Європ,  і  континентів,  й  світу  –
Й  на  літаючих  вустах
Імена  їх  –  друзі  й  учні  мої;  наверстав
Бог  небесні  книги,  і  проста
Є  таїна
як  для  серця  Божа  Мати:
висота!
є  дар  –
й  сюди  не  можуть  долітати...
Світла  сила:
Господи!  –  безмірна  самота…



Судьби  Бог  на  серці  наперстав.
Особистість  –  то  з  Христом…
Не  стадо.
Божа  усмішка.
І  світло:  й  тайна  на  вустах.
Не  дай  Бог,  щоб  віри  десь  не  стало…
Цей  політ,
і  ця...  безмірна  самота!..

27.12.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796673
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2018


Незнані голуби


незнаних  полюби
яви  небесно  біле
є  голуби
які  не  можуть  опускатись  на  дуби


буденно  не  почуть
і  не  віддячити
не  ізречуть
не  наречуть
тільки  побачите  як  сльози  потечуть

1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2018


Присуд Божий (Йди по своїй землі!)

Йди  по  своїй  землі!
Поглядай:  Божі  руки  і  плечі!..
Плюнькаються  королі,
Президенти  бігатимуть  малечою:
Ти  –  лише  цар,
Ніколи  ті  не  ідуть  статечно,
Ти  лиш  ідеш  спокійно  й  сердечно,
Бо  ти  для  них  зрощуєш  хліб...


Сядьмо  півколом,  як  –
хмарки,  мов  діти  малі,
Як  греки  в  амфітеатрі  –  єдиноротом!
Перш  ніж  із’їсти  видуманую  марноту,
Ви  з’їли  Служіння!  молитви!  розум!  –
Святий  божий  хліб...


Встань,  серце  Отче,  і  йди  по  своїй
землі!!  Хлібороб  –
кров’ю  вдобрює,  і  все  –  своїм  болем,
Дасть  Бог!  народ  лиш  один  –
одказавсь  від  гордині...
Кого  продаєте  в  раби,  хутром  усередині?..
Він  сам  –  поле!  Він  поле!
Народ  мій  –  теж  хліб!  Причастивсь:
Син  –  Хліб...


Ти  лише  цар,
Споглядай  Божу  поміч  і  плечі:
Ти  у  Бозі  –  центральний,  сердечний!
Ти  вирощуєш  хліб...
Йди  статечно  по  святій  Шевченковій
землі!!

Бог!  –  не  в  злі...

18.09.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796504
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2018


Бондарівна як царівна ( Івану Драчу за життя)


                                   Івану  Драчу,  поетові  і  другові  –
                                   на  ниві  Христа  –  присвячую
                                   з  любов’ю

1

Все  взялось  як  із  нічого:
Сидить  бондар,  теше  клепки,
А  сам  більше  з  Богом.
З  того  ж  і  живе  в  далекість...


А  так  просто!  Бондарівна
В  себе  вдома  –  мов  царівна;
Надихалась  від  усього!
Бондар  –  просто  з  Бога.


Із  простого  –  й  чиста  легкість!
Для  прямого  –  вся  далекість:
Як  з’являлась  свята  змога,
Бондар  бравсь  за  клепку...


Бондарівна  як  царівна!  –
Його  дочка!!  Нема  рівних...
Зубки  білі  тьмянять  сонце,
Рівно  тешуть,  тешуть  сонце,
Світ  –  і  дух  –  і  сон  цей...


...Прибігали  невідомі.
Протягнули  дивні  ЛЕПи.
В  бондаря  –  усі-всі  вдома;
Сам  же  бравсь  за  клепку!..


А  цар  вибрав  –  щоб  заслати,
Бондарівну  ублагати...
Не  скріпляються  палати!
 
Старий  чув,  що  є...  нелєпо,
Що...  немає...
клепки.
Приміряли  ефемерну,
Підшукали  полімерну.
Втомилися  задкувати...
Говорили  –  просто  й  крепко.
І  прийшлось  доповідати:
От,  немає  клепки.


Бондарівна  –  мов  царівна,
А  люд...
люд  –  що  хоче  клепле!
Бондар  живе  в  свою  віру  –
Теше,  теше  клепки...


2

Та  так  в  віру!
й  так  дотепно!!  –
Що  якраз  
лиш  ту  що  треба
клепку!!!


Пилка,  вгризши
тверде,  заспівала,
Бондариху  –  як  вщипнув
хто  ззаду!–
Скрикнула,  немов  у  кадуб!..
Бондарівна  –  вище  з  того  стала...


Блиском  в  серці  Сила
божа  встала,  –
В  руках  Сили  радість  заспівала...
Людські  сили  –  ротом
в  бондарівну...
 
А  вкуси!
а  полюби...
як  тут  царівна!


Бог  наш  –
тесля...
щось  Бог  теше,  теше,  теше:
Старший  теше  –  младим  легше.
Ох  і  крепко!  –
Блисни!  в  руках  Бога  –
як  співає  клепка...

6.04.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796501
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2018


літо можна обняти тільки великим…

*  *  *

літо  можна  обняти  
тільки  великим  духом  
інакше  впадеш  в  дитинство  
і  будеш  в  воді  плескатись  
тоді  як  потрібно  спасати  
бурштинову  жінку



світ  можна  обняти  
тільки  великим  духом  
інакше  скаже  як  жінка  
наллята  янтарна  сила:  
не  можеш  —  то  не  берись  



всесвіт  можна  обняти

1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796397
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2018


Радісний проповідувач св. Серафим Великий (Саровський)


Щось  не  зовсім  розумію,—  хто
маргінальний?  —
Нині  —  мертві  за  живих  оригінальніші!
Пісня  у  тонкій  струні  солов’їна,
За  кого  молюсь  —  ті  радість,  таїна...
А  хто  радісний  —  той  не  печальний!


Можете  за  мене  сміліше?  і  не  банальне?  —
Сир  з  протеїном?
все  мов  руїна?
це  добре,  і  якраз  не  підміна;
дряхлість  начальних?
та  ж  соловей  —  не  загальність!
цільність  —  сама  в  собі
оригінальність!
хто  тут  печальний?


Один  Серафим  нікого  не  слухав  —  й  здоровий!
Одні  коментатори!!  —  Даремномовці...
«Сядьте,  —  казав,  —  матінко  в  тіні,
Одне  діло  —  народжуватись  від  любові,
інше  —  від  ліні…
Веселість  —  не  гріх,  матінко,
зразу  ж  —  бадьорість!
Зорі  крізь  тьму  —  і  прозорість.
Радісність  —  Бог  переміг!  Йому  й  слава:
інше  —  то  від  лукавого».


Дайте  Серафиму  Саровському  руку:
«Радість  —  не  гріх,  матінко,
Бо  проганяє  втому  і  скуку».
«Хто  переміг  світ  —  тому  не  буть  печальним».


Радісний,  умовно  мертвий  
мовчальнику!
Орди  —  і  Соловей!  ох  мовчальнику!  —  
співаєш  —  
як  —  не  начальникові!..

11.09.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796396
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2018


Два танці дитинних


(Із  можливої  сюїти  оскаженілих)

1

Геніальність  аж  до  стану  дитини!—
Розблоковує  гени!!!
Навкруги  —  мов  скажені:
Любов  усередині.


Дайте  мені  поєднати  радість  —
Із  дитиннійших  генів
Аж  до  Христа!
Ми  не  лякаємось  правди
Лиш  —  хто  «добрим»  вже  став…
І  замовк…
Й  перестав.


Ми  забули  про  суп
Ми  не  тиснем  на  пуп
І  підвішені  —  й  серцем  тиснемо  в  сапу
Внутрішньою  потребою  повертаємось  грозово  
Внутрішньою  потребою  просуваємось  у  степу


Але  Бог  дасть  прорив,
Дасть  його,  або  ні!
До  зоріння  розрив
І  глибин  незчисленних  огнів
День  заяснів


Не  до  мішанини
Не  до  мішанини  дитині


2

Як  бачилось!!
Не  три  небесні  зерна
То  й  паля  не  проткне
Як  суверена
Не  тріть  по  зернах  молитов
Не  тратьтесь  підліски  і  клени
Трави  огненні
Цар-золото!  Цар-золото!  —
По  жилках  Іісусових  велебних
Зійдіть  у  зрілість
В  золонкай  неба
І  я  і  ви  в  Огні


«Сину,  
Дай  серце,
Твоє  дай  серце…
Дай  Мені»


—  І  водночас  міжжанрова  інтеграція  —  
недостатньою  є  в  мистецтвах…  для  нації.

28.06.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796266
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2018


Ранок бурштиновий


                                                                         «Така  ж  сама  справа  
                                                                           і  з  богослужінням»
                                                                                                               митр.  Калліст

Ранок  бурштиновий    усе  перевертає
цей  музикант
що  на  усі  путі
одвічно  святі  руки  
покладає—
і  посуває  пальці  золоті…


Я  встав  —  і  —
руки  простягнув!!  я  цілувальник!..
мені  відповідають  небеса!—
Твоя  —  як  ошелешення  краса
і  Ти  нормальна  і  я
«нормальний»
і  ще  би  тільки  не  писав…


Ранок!  це  музикант!
усе  перевертає
всі  сторінки  
і  на  усі  путі
одвічно  святі  руки  
покладає!  —
далечінь  втягне  
пальці  —  золоті…
на  вулицях  —  оті,  й  оті,  —
й  оті.

6.06.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2018


Живий на Перехід

                                                                           Останнім  з  художніх
                                                                           присвячується  –  як  молитва


Відходить  в  Перехід
останній  динозавр...
що  не  усіх  перекусив,
                                                                 і  не  усе  перекусив,
й  тому  не  все  сказав…



Іде,  йде  у  Пасхальнії  часи,
у  Світлії  майбутні  дні:
і  крокодили  –  всі  в  сльозах!
усі  –  рядком,  у  змішаному
почутті́:
                                 а  всі  за  ними  ще…
                   скрегочуть  на  азах:
і  хоч  би  те́пло  хто,
про  крокодилів,  до  кінця,  сказав?..
Так,  бач,  відходить  мовчки  –
                                                               й  динозавр…



Й  галки  намащені  –
                                                                   і  все!  –
і  всі  як  завтра,  нині  й  тут:
й  ченців  більш  чорні  «головешки,»
що  без  Ісус-молитви  путі  ве́ршать…
начальство,  завжди  сіре,  чомусь,  ве́штає:
мов  докір  був:
                 глаголи    внутрішньо  казав…



Тому  й  заволочило    усередину  до  Бога!
назовні  –  тобі  похоронний  інститут…
                                                         на  зарплатні  проте  –  і
від  контрасту  із  теплом  –  сльоза…
                                                               що  все?
нема  із  Богом  внутрішнім,  живого…



…Оце,  як  виповзу  в  раї́  –
з  ороговілого  усього,
поклич  мені  талантів-солов’їв  ,
так  сяятимуть  серце  й  очі
незвідані  відкритії  Твої…

26.08.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796123
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.06.2018


Вогонь ідей



                 Сота  поема
   

                                                                 Пресвятій  Трійці  –
                                                                 з  любов’ю  присвячується

Коли  від  Слова
ласка
та  й  зійде  –
молитися  аж  цілий  день!!
Згорнеться  світ,  –  та
слово
це  не  пропаде.

Впаде  локшина
вольт-
і  амперметри!
Любов  –  безсмертна!!!
Лікоть  небесний
стежку  покладе
на  те
щоб  –
ніжити  ідей!!..

Я  стовп  –
що  міг  дожитись  буцегарні,
ідеї,  які  ж  –
ви  ніжні,  гарні!!!

Так,
я  волію
                   ввись  до  вас
злітати!
От  лиш  внизу
ревуть  –  ледь
скрилені
примати!!


Любов  не  можна
замикати
це  ж  власнити  –
і  ніби  світ  вбивати...

Із  ліктів  Божих
ви  ці  волення,  ідеї,
не  ті,
що  носяться  в  повітрі
А  ви  –
по  вірі
і  Бог  є
з  кожною  цією
А  тільки  доєднатись
віддаватись!
З  боліт
аж  заревуть
знекрилені  магнати!..


Бо  то  їм  вже  не  віддаватись
любові
навіть
автомату...

І  то  ж  ви!  –  в  бризках
легкі
й  голі
з  теплом  із  Богодихань
й  ці  глаголи!!
і  ваші  лети
сяйним  полем!

Щоб  віддаватись  –
віддаватись!
у  Бозі  
є  любові
натиск...

Летіть!
летіть
зі  мною
неба  Нати!

Де  в  полі
ноги
драганаті
де  діл  –  і  сказано
зелене
зелень
й  деканати...

Йде  Бог  –
у  духові
літати!
Бог  в  серці  є?  присутність?
Люди  суті  є,  є  –
люди  суті?
Дак  славте  Тройцю!!

І  для  вас  каже  Божа  Матір:
вдягніться  в  славу,
то  ж  є  в  словах  крилатих!
аж  з  боліт  стогнуть–
обезкрилено  –
гармати!

Латати  
вам  
їх  
Й  ніби
не  латати...
Бо  кропить  Бог  –
на  їхні  атоми...
силу  диявола  щоб
роз’єднати...
А  ви  шокуєте!  –
Бог  багне
нижчим
винні  дріжжі  вляти!
Чаша  небес  –
чи  Божа  Мати?
Вона  прекрасна?
Чи  треба
вам
у  газавати??..

Та  Божий  геній  –
це  ж  він  і  мій  геній!
Всім
всім  від  Бога
в  блискавках!
огненних!!

Вогонь  з’їсте!  –  який
ввібрали  у  ідеях!  –  ще  й  
ідеї!!..
Й  Вогонь  розсудить,
Павло  казав,
всім  –  фарисеям!!

З  Вогню  –
і  з’явитесь  ...
Хто  не  любив  –
попелом
Любив  –
до  Слави!
Божої  –  всієї!!!
І  попелом  –
вже  фарисеї...
Тож
веселіться,  всі,
Божественні
ідеї!..

В  серцях  є
іскри,
Божі  ж  
іскри!  –  що
і  не  буде  куцим
сісти...
Аби  не  прогоріти
як  в  музеї.
Та  ви  шукливі!
Шокуйте  очі  й  тут,
ідеї,
бо  мене  
здерли
з  брами
теї  й  сеї...
Та  ви,  російські  фарисеї,
катаєтесь  по  території  
мосвейській,  
ви  тупість!  фарисеї!
Бо  ж  я  всесвітній  –  скільки  
де  не  
українець,
Бо  двоє  є  всесвітні  з  вас  –  наскільки  не  російськії...
Єретики  ви,  фарисеї!!
Да,  непогано  й  тут  –
шокуєте,  
у  Божім  одязі,  ідеї?!..

Бо  й  то  тим
вже  не  віддаватись
любові
навіть
автомату...

І  то  ж  ви!  –  в  бризках
легкі
й  голі  –
й  тепло  із  Богодихань
та  й  глаголи!  –
і  лети  
ваші
сяйним
полем!!
Святій  любові
віддаватись  –  
віддаватись!!
І  в  Бозі
йде
любові  
натиск!..

Люди  суті?
в
серці  Бог
є?  –  присутність?

15,  16.08.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796122
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 18.06.2018


ВОГНЕННА КАРАВЕЛА



             Поема

1

Як  іде  каравела  під  о;гненними  
парусами!
В  амбарів  зі  скреготом  
відпадають  навіси.
Заборони  в  душах  –
перетягуються  з  духу
аза;ми!
Людям  –  прямо  витікають
затуляти  очі  біси.
–  Перемкніть,–  кричать,–  очі!
Вибачаємось  за  пропущену  правду,–
навіщо  любов?
нащо  цей  жар  і
пожари;ще!
Накажемо  неприморожених    за  цю
провину!


Терміново  –  руїни!
Обмерзлих  наради!  Поради!
Накінець  –  паради!
Ми  в  місці  пожежі
скинемо  скомпоновані  бісами  новини!
Смирно!
очі  під  укол!  руки  за  спину!
Вам  не  спечно,  вам  холодно!

2

Бог  –  мій!  у  мені  вулкан  гряде!
Вулкан  прийде!
Земля  знемагає.
Переломлюється  день  –  у  день,
любов  людська  –  у  ніч:
знаю,  братці,  все  знаю…
Я  вас  попелом  вже…
європейськії  гончі  і  зайці,–
вулкан  іде!!  –
я  вас  попелом  вже  посипа;ю…


Іже,  братці,  що  спраглі,
сльозою  омию!
сльозою  –  
по-найвищому  і  одспіваю…
Я  сльозою!–
камінчики  з  стін  де-не-де…
Вулкан  гряде!
Вулкан  гряде.–
Земля  знемагає.


Ламаєм  хліб!
Де  бачили  день?
Вип’єм  Кров!  Божу  –
вип’ємо  –  ве;лію  маєм!
П’ємо  Кров-Любов?
Чого  ж  в  грудях  отут?
Бо  земля  знемагає…
Ісус  входить  у  жили!
Невисоке,  питаєте?
Ні,  невисоке  неможливе…

3

Терміново  руїну!  Приморожених  наради!
Кафедри!Поради!
Накажем!  –  недосить  обмерзлих  –
й  за  цю  провину!...
Смирно!  очі  для  телеуколу!
руки  за  спину!
Вам  холодно!

Боже  мій!  іде  твоя  каравела  
під  огненними  парусами!...
Упало  зі  скреготом  замків
і  навісів  двісті!
Людей  з  боліт  вяжуть  канати  –
не  рахують  й  за  людей  із  азами!
На  очі  –  як  на  амбразури  –
кидаються  
голими  задами  біси!


Вітер!  Дзво;ни!
Дзво;ни!!
пальці  затиснені  на  мотузка;х!...
Ім’я  Господнє  завжди  стане  
з  вами!
Вітер  з  нами!
Завтра  пожежу  я  розпущу
в  парусах!!


Вітер!  Дзво;ни!  Дзво;ни!!
пальці  затиснено  на  мотузках!
Вмолю  я  –  Серафима  святого  туди  –
прив’язать!
де  щогла  відпуска
серцю  надії!
Господа  Сил  –  Ім’я  завжди  з  вами!...

Це  –  мимо  мишок  морських
пливе  –
завжди  пливла  –
Небесна  Любов,
Страшенна  Любов  під  огненними
парусами!!


Дзво;ни!  Вітер!
Дзво;ни!!
пальці  –  на  мотузках!
Ах!  як  іде  каравела!  –
коли  теє  Бог  попуска!...

Коли  всі  вибігають  –
в  паска;х!
Вогонь!
Любове,  Вогонь!!
Притягальне  –
до  Бога!!
Все  інше  не  пуска…
Всі  літальні!
Все!  –  літальне.
–  Нічого  не  скажем,  –  скрегочуть  біси,–
річ  геніальна…

4

Нащо  теє,  Боже,  знати?
Сла;не  море  –
такі  і  помо;ри.
Та  якби  в  матеріальнім  гною  –
діло  й  горе!
Нащо  –  хвилі  ревні  мені  дати-гнати!
Нащо  тобі,  милий  Боже,  небо  –
захитати?

Що  ж!!  –  примовкну
і  на  цьому  віражі.
Ревности  надбав  –  прийди
з  оковами:
Снаги  не  уріже  вітер  –
на  ножі!
Не  досягну  Серця  –  
Ти!
це  Ти!  –  мене
неподарунково;го!–
Сам  прийди  –  й  до  Серця  привяжи!!!  


Бог  –  щогла!  ревнитель,
більш  не  запакований…
Легітним  –  йдуть  більш
сусальнії  діла…
Піною  на  мене  –  на  неприбуткового  –
Падає!  –
усепрекрасная!  –
хула!!


Щоб  тобі  у  морі  дивім  –
помогла  Щогла!...Й  ти  розп’ятий,  –  і  морськая  мла!


Слава,  тобі,  Боже!
Звір  морський  реве
з-за  слів  ще  Старого  завіту!
Слава  Богу  –
в  іншу  планетність  знявсь  –
і  став.
Здви;гнись,  не  зовсім  якийсь,
цей  світе!!
Хочу  Нового!
любов  де!!
Богоматір  і  Христа!

Щоби  палубу  світ!
мов  сідницями  перста;;в:
Жадав  Нового!

5

Доносив  з  хвиль  Ім’я  Христа!

Що  тут  ходить?  бродить  горе…
Слане  море  –  слані  і  помори.
Нащо  їх  було  б  правда;ти?!
Нащо  на  глибинах  зір  незгли;бне  дати:
І  ще  тобі,  Боже,
Боже!  Небо  треба  захитати!..

І  оця  всемирна  вже  гибло;їдність!
Бог  –  
поета  про  що  про;сить?
Налагодить,  –  в  собі  но;сить…
Темінь  хвиль  –
в  темні  скляні  покоси  ля;сните,–  і  –
у;хнете  в  серця  параболо;;їд!
в  пала;ючий-пала;ючий  параболо;їд!!

О,  де!..
!Іде!  каравела  під  огненними  парусами…
З  амба;лів  від  скреготу  –  вискакують  
біси!
В  амбари  зі  скреготом  заштовхуються
нагороди,  заборони  й  навіси.
Й  побігли  
у  Небо,
І  побігли:
Вітри!  Живі!  з  вами.
Розігнались  –
обійми
у  Небо,
живі!  –
Як  Живому  казали.


І  –  вітер!  Дзво;ни!
Дзво;ни!!

пальці  затиснено  в  мені
на  мотузках…  Ім’ям  Господнім,  ах,
коли  Бог  запуска!!
Притягальність!  Безмірне  на  людях!–
Бог  у  цім  геніальний…  

Все  ж  в  кусках,  –

Бог  Христос!  –  притягальний!

2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795983
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.06.2018


Смирення


                               Поема

                                                   Слову-Богу  присвячую

Нелегко!  —
живеться
нелегко  —
хто  бачить
далеко…


оце  ходять  білі  —
білі
лелеки
милий  Ісусе  Христе,
я  не  макаюсь
сорочкою
в  священний  їх  клекіт?


я  ще  злечу?
любий  Ісусе,
аж  
до  Тебе?
якби  з  небес
впало  ще
більш
аніж  треба  —
вбило  б  всіх
Небо


нелегко
нелегко
живеться  —  хто
бачить
далеко…


Ох,  Ісусе  Христе,  помилуй
я  не  дрозофіла
дрижачи
у  глибині
перед  Тобою  —  дорожить  одним
днем
живе  —  лиш  одним
днем,  бо  живе
лишень
один  день


Ісусе  милий!  помилуй  мене
дрижать
й  дорожить  —
мені  б
треба…
я  ще  не  ліг
на  землі  —  щоби  нижче  неба!
Не  смирився  —  як  треба…


Ісусе,  Ти  спробуй...
одразу  ж
я  не  можу
ще  отак  —
щоб  жив  Ти
а  я…  а  мені
лиш  цим  дорожити
а  одразу  —
я  вставляю  геніальну  
вставку-оазу!


менше  виджу  —  менше  
ненавиджу…
майже  як  у  Байкалі:
роздягнусь  —  у  народі
широко!
та  й  дивлюсь
у  здивоване
Око…


чи  я  спішу?
чи  не  роздав  медалі?
Ісусе,  помилуй!
бо  я  маю  ще  —  жити
день
за  
днем
як  маєш  —
макати  мене?


Огром…
ох,  нелегко  і  нелегко
нам
це  з’яснити
хто  зирить
далеко
якось  же  маєш
Ти  в  словобаченні
жити…


Ох,  я  роздягнусь
у  народі
широко…  широко!
і  дивлюсь
в  подивоване
Око…


від  начальства
подалі
(як  їх  —
з  далекою  
дальністю?)
але  ж  я  —
відбиваюся  тут  —
геніальністю…

 
як  би
на  Тебе  звалити
цю  гору
далі?


мов  курець  —
шаторить
свої
шмотки
як  йойкне  —  відразу!
я  ж  обмацую
дів
курей
ідеї
небо
щоб  забезпечити  їм  геніальну
оазу…


Ти  —  образний  Творець
і  не  змусив
мене  мучитись…
бачив  —  як  рибак
над
ямою-озером
готовий  відбитись
од  щук  —
якби  хотіли
прищучити?


Чи  Ти  
не  знаєш  —
що  не  боюсь  нікого!
я  в  нормі  —
як  Миколай  в  Небесній  нормі!
Я  кличу  Тебе!
з  усіх  горлянок
озвучую!  Тебе!!
а  Ти  як  блиснеш  —
у  теміні
я  згадую  —  про  зміст
і  форму…


тож  сліпі  ходять…
я  голий
Космічні  цілісні  зволікаю
всім  шати!!
сволочі  —  фанфароформами
передо  мною  —  спішать
прикрашатись…


Ну  то  мені  вже  не  роздягатися  —
перед
народом  широко!
Ти  Бог  —  Ти
глибоко…
глянеш  в  них  Оком


о!  —  втекли,  всі  до  одного.
Хоч  би  один  як  на  сміх...
з  дихання  Твого  вогняного
як  я  міг  вдарить  під  дих?
І  —  як  так  жити?  —
мабуть  треба  
смиритись…


оце  ходять  білі  —
білі  лелеки
милий  Ісусе  Христе,
я  обіймаю
священний  їх  клекіт
і  ним
володітиму??
володітиму
серцем  в  них  молодітиму!!  

23.12.2017,  Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795818
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.06.2018


Вічне свято


                   Поема

1

То  є  лиш  у  Христі.
Ранок  —  важить  багато
помолюсь
і  свічусь
впізнавані  —  усі
що  з  них  я  складаюся
атоми
в  них  свято
бо  Бог
їх  так  світлом
наповнив
багато


як  птах
що
у  сонячнім
вітрі
як  —  диво
як  патли
що  Бог
їх  управив  —
по  вірі  —
обрав  
їх
на  свято!!


Як  світла  багато
й  любові  багато
Бог  —  кличе
на  Небо
в  любов
це  є  свято
       це  Ти,  Сину,
і  Ти,  Божа  Матір!
я  у  вічності:
взятий!!


2

Те  вічнеє  свято
лиш  Бог
може  дати


ніхто
вічне  свято  —
не  може  забрати
ніхто!
в  мене  свято!  —
не  може
забрати


кого  б  
ви  схотіли
на  люд  цей
обрати  —
і,  брате,
і  хто  в  Христі  зможе  забрати?


3

То  Бог
укладав
і  вкладав  мої
патли
і  скільки  вас  в  світі
багато
і  скільки  вже  в  світі
багато  —
а  не  маєте
вічного
свята!
так…  дольні  таланти


в  Христа  —  лиш  проникливе
диво!
і  Воля
правдива!!


ви  смугами  аеродромів
від  дому
й  до  дому
і  з  дому
й  від  дому
а  вічнеє
свято
відоме!


Відомість!  —
від  дому
до  Вічного  
Дому!!
У  свято!!
Де  свята  вічна  
Мати!


Багато!  —
кого?
що  багато?
Багатства  —
у  серці!
І  Слава,
й  свята  Богоматір!!


4

Увага  —
світло
й  до  більшого  Світла
відвага.
 
Нехай  вона  злине
до  Господа  серця  —  як  нага!
Як  нага  —
відвага!


Щоб  в  Світлі
ще  більш  розрізняти:
на  світло  —
звертати  увагу,
на  тьму  —  не  звертати.


Прийміть  вічне
свято!
Де  світла  багато
там  Господа
в  серці
небесная  хата!
Багато!


5

Є  вибір.
Патли,  розпатланість
й  намотують
триби  —
чи  ви  ласка:
ви  світло
на  трибі!


Ви  світло  —  й
до  Світла
але  не  тупцюєте
а  як  я:
і  молитесь  —  й  Світлу
щодня
щохвилини
працюєте!
 
Молитесь!
тілесні  бажання
ви  духом  зважаєте
або  в  триб  тілесний
й  не  знаєте
і  не  знаєте
і  засинаєте…
Там  риби.


Де  вода  —
там  риби.
А  ви  ж  —  вічнеє
щастя
і  вічнеє
свято!
Й  от  —  лиш
вибір.
А  де  птах?
Де  Світло.


Крилата  хата  —
світлая  хата.
Крилатеє  слово  
світлеє  щастя
вічнеє  свято!

29.12.2017  —  06.01.2018,  Вілія
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795813
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.06.2018


Рим всесвітній без серця


Світ  нині  ніч  і  бридня!
І  це  навіть  краще,  –  я  прислухатимусь...
В  обіймах  тісних  ночі
і  дня
Бога  любитиму
і  теплі  слова  казатиму...


Бог  же  –  в  кожному  братові!..


Господи  й  брате,  чуєш  –
як  ранок  кличе?..
В  ранку,  який  відвернеться
від  Сонця,  день  –
Розмащує  сльози  його
по  хмарах  й  обличчю...


Любов  –  жар!
Як  жар  кличеш  –  прийде...
Не  відаю  –  що  думає
Божа  Мати...


Бо  що  ж?  –
з  полину  нелюбовей
і  буряків  натертих
можливо  світ  говоритиме
в  передчутті  смерті  –
дондєжє
матом!..
і  я,  розумієте,  Бога  любитиму...
в  тісних  обіймах  
ночі  і  дня...
і  Богу  теплі  слова  казатиму!..


Як  це  переживатиме  Божа  Мати??


...Рим  зітнув  матом  –  вазу  –
й  загинув  –  у  танці!..
В  Сонце  правди  –
як  в  сонце,  що  сідає  на  заході  –
вся  глина  –  червона  журба:
як  тосканці...


Як  під  вечір  журба  тосканська!..


Боже!  а  людина  ж  –
обпечена  глина,
Лиш  обпечена  –  дзвінка,
роси  й  води  втрима:
і  в  росі  дивина...


Роса  ранку  і  Духа
у  них  прилина!
З  Благовіщення
і  благовіщенням  
прилина...

1.05.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795762
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2018


Риза золота


                   Сергієві  Волченко  —  братові  в  Христі
                   і  пілотові  —  присвячую


Мій  сердечний  ніжний  друже,
Десь  то  йдуть  наші  літа...
Чом  на  тобі,  вірний  дубе,
Риза  золота?


На  горі  ми  стали  разом,—
А  гора!  горять  літа!
Чом  на  тобі,  ніжний  друже,
Риза  золота?


І  не  знаємо,  й  не  взнають...
Хоч  по  наших  по  слідах
Ще  прийдуть  і  заспівають  —
«Риза  золота...»


На  горі  ми  знали  дужість!
А  гора  —  Гора  свята.
Чом  на  тобі,  вічний  друже,
Риза  золота?

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795761
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2018


Грозіння горам!!


Були  гори;  прийшли  хмари;  гахнув  грім!
Грахнув  грім  і  блискавиці  —  звеселились!!
Мов  коса  і  камінь:  йде  по  долах  
                                                                                             Божий  дім!
Грім  і  блискавка!  —  і  входять  Божі  сили.


Стали  ніздрі  на  світінні  —  піднялись  як  на  ножах;
Бог  свіжує  доли  —  хто  вже  спинить??..
З  гори  —  мла  і  блискіт!!  —  що  робиться?!  —
                                                                                                                                 жах!!  —
Випірнання  освіжованої  спини...


Боком-моком  на  цій  ноті  протягни!!!
Уязвлен  —  як  в  аркані  —  я  не  покинув  
                                                                                                         Дух  Владики!
Бог  йде  тихо,  без  печалі,  без  вини:  
То  на  скривлених  —  бурхливий  відсвіт  —  
                                                                                                                         дикий!


Боже,  висвіркни!  як  блиснеш  —  на  виду
Хрест  кладу!  —  за  ним  і  я  —  видно,  що  бидло!
Як  Ти  враз  аж  струсонув  мій  дух!
Не  на  хліб  намащувать  повидло.

Як  від  Бога  втечете,  язики  кволі,  —
Не  втечете  від  своєї  долі!!  

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795599
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2018


Жах змертвілих


                                                                 Другу  Сергієві  Ковалевичу,  режисеру
                                                                 присвячується

1

З  усіх  й  від  всіх  
стихійних  дебрів
поет  вже  може  бути  вільним!..
Ба,  й  владнощі,  мов  шкури,  –
                                                                                         омертві́лі,  
Що  зміями  висотували  тіло,
Бо  поки  хочеш  чогось  –  їм  щось  треба!
Висять…
                                 мертві  зависли…
Безмежна  власть  художника  –
навіть  якщо  без  мислі  –
На  славу  Божу!
Та  це  вже  справа  Божа.


Не  втримали!!
обрізались  на  терції.
Висять  порожні  очі  смерті.
Формального  чекають  сти́ну..
Тепер  я  вільний  –
Світ  цей  кину…
чи  не  кину,
Та  це  все  влада  Божа.


І  що  ще  треба?
Що  нам  справді  в  требі?
Любов  Божа  й  Твоя;
цей  –  світ  –
натурний…
я  мов  в  натурі:
Жахаю  всіх,  їх  зме́ртвленням!  –
                                                                                     їхніми  шкурами  :
Що  повзають,чіпляються,
мов    би  живі  …

Любов  в  Небі,–
Любов    моя  .  
Комуністично-капіталістичний  всім  привіт!


2

То  пшик,
то  туман,
то  паки  –  дрібненький  дощик…
Господи!  
Та  дай  мені  вилюбити  Художника!
Все  наше  любляче  православ’я
Гіркому  негрові,
як  би  Триєдиність  проповідуючому,–
прямо  до  по́пи…
Це  чому  з  хмар  не  впадуть  –  чистий
Бах  і  рідний  Бетховен?


чого  вони  –  з  ясними  лицями  –
не  ходять,
не  посипають  голови
з  чорними  неграми  попелом!..


Боже,  кажу,  припини  калічності!
Доки  тут  провалюватимуть  всіх?
Доки  це  різновиття́?
Доки  закриватимуть  лице  Твоє!
Для  простих  нас,  вічних!
Доки  називатимуть  це,  нехудожнє,  –
                                                                     своїм  життям!


То  пшик,
то  туман,
то  знову  –  дрібнесенький  до́щик…
Боже!  Де  хмара?  Де  чорная  темная  хмара  –

чого  то  не  пада  із  неї
завбільшки  з  Венесуелу  –  білий  Художник!


Боже,  сірі  якісь,
ні  в  землю,  ні  в  хмару,  –
Боже,    знову,  мабуть,  безбожники…
Правильно,  Боже:
припадатимуть,  
і  правильно  припадаєм  до  по́куті.
Та  я  з  серця  викричу:
як  Ти  допустив  такеє  здрібнення,  Боже!
Боже!!  Все  дрібні,  ну  нема  більш
небесно,  божественно  чо́кнутих!


Я  весь  вік  серед,  чомусь,  підмайстер’я,
якісь  початківці,  ніхто  ж  не  може!
Що  пшик,
що    туман  –
одно  ж  є  дрібненький  дощик.


Художника,  Боже!!
Ну,  невпевнені  –  чого  лиш  не  замовляють?  –
я  Тобі  замовляю  Художника!


Ти  ж  мене  до  цих  пір  поважав,  Боже…
Відстав  усіх.  Художника!
Подай  Художника.
Я  би  з’їв  не  знаю  якої  Божої  сили…
Ну  що  Тобі  хмару  одну…
в  звичай  хмара  помо́же.
Я  встав!  Блискавкою!!  –


Де  жити?!  Кажи!  –
Сліпучі  Божії  Ангели  –
Чорний  мак  би  в  нестямі  трусили.
Любімося  більше!
спасаймо  –
треба  робити,  вже,
Боже!..

30.11.2006,    туман

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795598
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2018


Вище від Гамлета

 
1

Горгони!
з’їли  коліна
не  в  дев’яносто  і  п’ять...
Клеврети,  і  плутні,  і  муки,  й  пагони
Усіх  тепер  їсти  біжать...
Христа  не  розчув  –  й  не  розчуливсь,
Ангел  злетить  –  і  фашуги  летять
всіх  пожать!


Художник!  –  міг  всі  дев’яносто  узять
І  бойні  закнопить,
Така  ізійшла  б  благодать
на  врівноваженість  –

Вагнера  богопокірливця...


Отямтесь!  плачмо  за  Вагнером  –
зірваним  в  літі,  в  зеніті  і  в  квіті...
раз  плаче  свята  водозбірниця
як  Слово  торка  її  ліктем...
Син  спас...  двічі!
і  тричі!
він  в  світлі  –  без  мли.


Щоб  німці  –  такими  як  нині  були?!
Для  кого  стараємось?
Для  чого  супроти
духовного  лугу  –
вся  знать?


Джузеппе  вбив  Гамлета,
і  вийшов  з  туманів  –  мов  святість  узять,
світивсь  і  горів...
А  зорі  горять!
А  зорі  горять!
із  серця,  незвільжені  –  спахнуть
й  горять...


2

Звідки,  княже,  ти  ореш?
Звідки  ти,  чоловіче,  говориш?
Звідки  ти  мовчиш?..
Світ  буде  одним  Іудою,
Що  вийшов
в  ніч...
і
ніччю  став?
Найтемнішим  небом,  без  чуда  вже,
Здійме  у  зиму  зірку
Слово  найяскравіше  –
Ісуса  Христа?
17.04.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795454
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.06.2018


Так те й продовжим: Данте почитаєм…

*      *      *

Так  те  й  продовжим:  Данте  почитаєм…
Ніхто  вже  вас  як  я  не  прочитає
Не  прощитає  та  й  не  відчитає…
Стече  свобода,  а  тоді  поймуть
Мене  з  трудом  вгору  здіймуть
А  не  на  щит
Як  на  списи  Фому!


Прийнять  поета  –  то  Христа  прийняти!
Ніде  немає  ні  культур  ні  добрознаті
Христа  у  світ-тюрму,  й  слово  його  в  тюрму
І  слово  й  Індію  приймуть
А  не  на  щит
Як  на  списи  Фому!


Народи  вбиті  сонце  правд
Останнє  сонне  збіжжя  із  добра
Запхали  в  серце
Пісню-радість!
Що  мене  правда  Сонця  роздира!


Ніхто  вас  так  як  я  не  одспіває…
Це  добре  ще  мене  нахромлено  тримаєте?!
Ви  прохромили  Сонце-Христа  правду?
Як  древка  там?  Мені  смерть  –  радість...
Вам  вмерти  –зараз  внизу  радість??..


Подайте  Євангеліє:  
вас,  в  сонці  червоніючи,
ще  відчитаю…

22.11.2008,  14.1.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795452
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.06.2018


ПІСНІ СЕРЦЯ МАРІЇ


                           Поема

1

Буде  цвинтар  і  дерева  превисо́кії.
І  птахи́  на  них  —
В  серцях  птахи  солодкії  —
Так  співатимуть!..

А  ви  в  могилах,
і  на  могилах,
гостроо́кії,
як  у  Соло́твино...
І  українські  імена  —  
все  на  латині.
Якщо  це  вас  не  оприто́мню,  
вічно  й  нині.
І  цо  то  є?  А  вшистко  єдно,  й  все  єдине.
Не  матимете  моли́льників  —  
віднині
Пишить  сміливо  на  вар’янтах  у  латині.

Хоч  на  китайській,
Й  з  країн  ісламських,
І  на  івриті,
На  —  всьому  світі,  
й  по  усьому  світі...
Й  поки  не  пізно  —  
їдьте  у  Соло́твино.  

Де  храм  єпископ  сотворив  
В  ім’я  Марії,
Отець  вселив  птахів
На  дерева  високії-високії.
Там  і  вступати  в  співи  
такі  вільні!
Для  цвинтаря  —  
то  як  би  й  божевільні!

Бо  де,  кому  ви,  без  молильників,  
догідні?
Та  в  Дусі  я,  в  птахах-піснях:  
бо  світ  весь  рідний...  

І  хто  вам,  як  не  я,
дасть  заспівати?
І  вискочіть,  відв’язані,  
мов  тлум  блискучий,
з  хати  —
І  що?  вам  —  
справді  з  Бога  йде  співати?

А  я,  і  цвинтар,  і  дерева  превисокії!
й  на  них  птахи!  І  у  серцях  —  
птахи  солодкії,
І  так  співають!!

А  ви  чекаєте  —  
що  ось  до  вас  —  само
прийде  Солотвино...

Ви  —  загазовані?  Міста?  містечка?
У  хмарах  розумів  –  як  у  негоді?
Христос  й  Марія  —  й  тут  поет  серцем,
то  й  не  приходимо...
Та  й  сидите  
в  ліпці  своїх  релігій.

Художник  —  зупиняє  сирі  ми́ги...
Він  —  ве́́сельний!  Вам  весело?  —  
що  одіслали  божу  б́а́рку?
І  ближча  цвинтар;  щось  бере  за  ба́рки.

Й  дерева,  й  дерева  превисокії!
Й  на  них  птахи,
і  спів  такий!
такі  солодкії!
Як  музикант  в  поеті  знає;
І  хто  човни  рятівні  посилає...

Дар  з  висоти,  дар  звершений,
Із  висоти  Світла  схо́дить.
Серця!
Як  це?  –
Елегія  вже  не  возводить...
І  про́шу,  і  дарую  вас:  вільніше
Серце!
Душа  людська  —  на  суперечки?
Між  націями,  регіонами,  і  вниз  —  дрібніше?
У  серці  ваше  цільне  мені  речення!  —
Люди,  а  всі  —  на  тріщину??..

Бог  суть,  —  Бог  в  вас,
Це  ж  неможливло  заперечити...
Мене  ж  то  неможливо  заперечити!..–
Вознісшись,  мовить  так
Кожна  людина...
Плач,  серце,  плач,
Ще  й  видихай,  усеєдинеє…

Загой  тут,  хоч  шпаринку,
Хоча  б  —  трішечки...
Бог  бачить,  по  усій  землі  —  
безповоротну  тріщину...  

Що  ж  ви?  —
Як  вражо  кажучиї  діти?
Хто  ж  науча  —  на  небо  так  коптіти?
З  технік  —  слони,
З  душ  роблять  муху  біля  мухи…
Усім  загиблим  —  ворог  став  на  вуха…

А  в  поеті  від  Бога  —  нема  
суперечки:
Бог  не  має  хіба  —  
утворити  для  Себе  до-речне?..

О,  остаток  Божественний!
І  надійні,  і  грамотні,
Скиньте  серцем
до  лісу  останнього  
божого  
речника-мамонта…

2

Хто  на  помостах  
йшов  в  сонця  приза́хід?
Чи  —  
став  би  я  Слова  просить,
дав  щоб  гати́ть  —  
захід  на  захід,
захід  на  захід,
на  захід  —  захід!
І  —  чи  Марія  не  могла  б  
тихо  сказати,  —
Я  ж  в  серці  —  
путь  кладу.
Де  сильний  є  глагол,
де  слово  діє,  дієслово,  —  
віє  Дух:
Ти  Дух  паланням  зворуши́ла.
І  стає  ясно.

Ти  в  Саду!
І  я  прийду.
Ти  відаєш,  –  прийду.
Син  дає  щасним  щасне.
О  брили,  брили!!
А  хто  здрібниться  —  
й  те  зведуть...
У  час  –  усіх  зведуть!

Любімо!
І  просімо!
І  жаріймо!  —
поза  рими...
Щоб  Дух  розжарив  нас,наш  дух  ,
дух  засвітивсь  —  і  Дух  повіяв:
Ave,  Maria!
Благословенная  навік,  Маріє!

Любімо!
І  ходімо!  —
І  просімо!
щоб  славилася  неспівставная,
ні  з  ким,  крім  Бога,
не  співставная  Марія...

Незмірная    Марія!
І  мені  дрібки  
слізок  
вітер  щоб  роздув.
Мов  стає  ясно:
Ти  в  Саду.
Море  з  паланнями.
Золоте  осліплююче  масло!

Як  я  зберу  в  Тобі  весь  дух  —
Сонце  погасне!!!


Якщо  візьме  Твій  дух  —
Сонце  пригасне…
Потоне!  Щезне  в  навкруги-є́зєрі  —  люстерцем...
О  таке  Серце!!!
Це  бо  Твоє  Серце.

Свіжа́к  дихнув!
У  серце  —  почуттям  
вічна!  Маріє!!
Почули?
всі?  —  свіжим
повіяло...

3

Хто  ви?
Де  ви?
Може  й  щось  м’яли...
Міняли.
Перезім’яне!
Сядьте  голоза́денькі  на  розпечену  брилу:
То  чого  ви,
З  Богом,  
вулканами  не  заговорили??
Далі  —  між  нами.
В  селах  –  таких
називає  народ  «баранами»...

Ви  завалили  і  Київ,  
й  столичний  стіл.
—  Які  боги!  які  релігії!
які  воскресіння!  —  
в  нас  стільки  діл!  

Барани!  Підбаранники,
так  слово,  недокінчені,  збо́лили,  
і  скропили  стіл  —  
їсти  нам  небазарне  ко́ливо...
Геній  серця?  —  сто  талантів  земних  
на  супернаціональні  голови!

І  як  стачить  вам  глузду  —
відірватись  від  Поета-Серця?
Чи  вже  серцем,  спитайте,  співаєте  —
Чи  то  мізками  й  так  доживаєте?..
Бог  керує?  —  чого  на  мозок  
не  сердитесь??
А  чого  на  несерйозність…  несерйозне  –  
ніхто  й  не  сердиться…

Пам’ять  Божа  –  й  все  –  в  серці!
Тобою,  Серце,  поклоняємося  Творцеві!
Любить  мене  за  це  Він!

Гуни,  готи!  гебреї,  євреї!
фра́нки,  дранки!  —  
ще  місцями  світлороті...
Подай  ріку  Любові…
Подай  мені  Ріку  Любові!  —
щоб  не  зжували  брили,  
щоб  нас  кидало  брилами!
і  —  вміститися  з  поворотами...

знаю  струшенням  серця  —
любов-путь    найкоротша...

Я  розгорівся!!
Квіти  тоді,  квіти  —  де  дітись?
Скоро  цілували  з  обох  боків  скелю!
Куди?
куди  з  таким  серцем  зігрітим?

В  Духові  живу!
Слову  —  сте́люсь!!
Царице!
лиш  в  Тебе  —  з  серцем  подітись!...
Всевсвітнії  діти!
Всемирнії  квіти.  —
Молодіти!!

4

Квіти  і  квіти!  порозсипались  —
загравами!
В  Твоїм  серці  любові  біг:
Цілував  я  життя  Твоє  —  
тільки  як  би  непрямо,
як  би  між  травами...
Так  лікувавсь!  —  
од  всього  земного  —
І  такий  п’яний,
аж  як  знеміг,  –
І  як  я  не  втопився  в  Тобі?
—  Ти  себе  переміг.
Бог  в  тобі  переміг.

Ти  чуєш,  буваю  в  святій  безконечності!
без  задніх  думок,  
без  задніх  ніг...

—  Ти  себе  переріс:
Бог  тобою  тебе  переріс.

Сину,  в  тебе  такі  «перевибори»  —
не  знаєш  на  обрії  де  п’яти  де  ніс.
Прямо  поперед  носом  —  Твереза  П’яність!
Маріє,  ти  вглиб,  і  глибше,  
і  куди  сліди?
Як  би  по  лузі  розтягнули,  і  Шопену  —
заборонили  (?)  піано?
І  Шопен,  дивлячись  на  Гору,  на  Тебе,
був  би  ради́й.

«Тільки  любов!»  —  ясно.
і  я:  «Тільки  люби»:
Ти  —  сюди,  я  —  туди.
На  це  діло  —  й  Шуберта  ранньопісе́нного,
Господи,  не  приведи.́..

Вздовж  серця,  вздовж  співу  —  
стоять  і  висять  золотії  дуби:
«Тільки  люби!»
«І  ти  тільки  люби!»
«Тільки  люби...»

Червень  2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795072
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 10.06.2018


Діві–Жоні


Ви  знаєте,  що  я  вічний,  живий!  –
Світ  любив  Син,  і  ріжні  а́рхи…
Виходжу  я  :  шти́ри  релігії-тетрархи…
Більш  знов  живий…
Ти  знов  новий…


Ослаблен  всіх  під  небом  тетрастих…
І  набираюся,  ще  набираюся  у  Тебе…
Чого  ж  це  наберусь  від  них,  оцих?
Та  так,  нічого:  розум  в  Небі.


Так  чудно!  що  спасінь  у  всіх  не  густо!
Тетрархи  –  як  би:  що  розвіятись…  у  пустку…
А  на́що?
дух  цьому  не  суперечить??


Поети  перськії!  аж  содрогніться,  ре́чники!  
В  Дусі  Святім  дитина,
в  Храмі  цнота  захована  від  духів  злих,
від  добрих  –  але  от…  земних…
Всенайкоштовнішая  –  Сходу  ця  перлина!
ця  Отроко́виця  –  і  Бога  прийняла…


Сказано  пів  дитині-півжоні:
«І  меч  прошиє  тобі  душу!»
І  плакало  б,  і  плаче  це  в  мені.
До  вас  прийти  і  хочу,  й  мушу:


Поети!  лицарі  свободи  і  краси!
І  хто  вам,  божі,  смів  коли  перечити?!–
Ви,  праведні,  голодні,
Неба  й  землі  речники!


Ми  будемо  судити  світ!
й  навіть,  як  Павло  каже,  ангелів:
Чи  так  жінок  Сходу  прова́дили…
Чи  й  так  на  Заході,  своїх,  провадили.


Чи  судив  хто  любов???
Супроти  кого  божий  суд  –
проти  любові?
Хто  суд  любові?  –
після  цього  однесуть
куди?


А  Син,  Чистійшеє  Любови  Око,
аж  сама  лагідність,  безгучність,  стих  –
Одті́павсь!  –  Велич!  –
за  усіх  та  й  на  хресті…
та  і  зати́х…


Це  нині  –  над  любов'ю  Сина  сміх??
І  каже:  ти  пиши,  неси  любов  до  всіх…
Чого  не  слухать  Її,
що  з  Любові,  щоб  спасти??


Поети  всі!
Бог  тягне  світ  до  пустоти?
які  тетрархи  тягнуть  всіх  –
до  пустоти?!

22.11.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795069
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.06.2018


Туман в Таллінні

                             Таллінне!
                                           ми  схожими  стали...
Треба  ж  було  так  
шарпнути  місцями,
щоб  говорити  –
                                             з  містами...


Жду  тобі
                             графіка.  Смак,
                             на  який  
ці  жінки
виривали  у  клумби  старі  язики!


Нерозуміючі  падають  в  шок.
Я  і  так  допустив
                                                 відлітання  мазка.
Мені  ближчий  за  світ  відсирілий  пташок:
                                 ніби  в  піну  
                                                                   вухами  плавець  поплескав...
Не  черкнути  б  слідом  відчуття,
                     не  сколотися  б!
                     Все,  бубоним
                     як  в  молочних
                                                           колодязях...


Так,  страшні  тут  ази,  
де  спонтанно
сиропляться  жовті  круги...
ніби  вписані
                   в  призми  підвіски-призи.


Все:
           належатиме  антикварному.
Я  б  тут  ліг.
Як  рубінове  бра.
Ум  безкарний,    Елізіум,    напівакваріум,  –
кулуарно  хитаються  бліки  нутра.


Непрописаний  скарбе,  
                                 ти  не  кидався  зразу  кудись.
Ціпеніють  знавці,  
                         розлітаються  віялом  цяток.
Вибираємось  за  самотемні  кути:
«Я  століття  чотирнадцяте!»
«Я  вже  –  двадцяте!»


Дай  студентам  чаї.
Дай  студентам  чаї;
півгодини  –  малиновий  сектор.
Я  сам.

Поторкаю  за  виміри,
                         як  за  шпилі,  
що  загналися  за  
                                           небеса!


Де  мій  вік?
     якщо  пирхає  наступ
     з  фігур  Ліссажу
однооких  салончиків,  –
     стадіончику-котику!
в  груди  пухнастик
                 на  виході  з  вулиці  Пікк!!


Не  прощай,  без  оправи
     я  чисто  приходжу,
     з  придихом:
першим  завжди  
                                   пропонують  пощаду.
Як  я  надихав
       припливами  
                     злітних  площадок!


Будь,  
         рентген  океану!!
                     Я  дав  тобі  кращі  слова.
Ти  хотів  мене  бачити
обрано  тоншим
                                   і,  приводячи
           в  інше  вдихаючі  
                                                   товщі,
затиснув  запітнілий  екранний  овал.


Покажи,
             як  пружинив  мені  і  звисав
             світ  на  вістрі  списа...

я  б  хотів,
                             щоб  любив
голубий  апельсин  –
мною  кликнутий  син!!


І  –
         рвонем,  білозубі,  
                                             в  блискітняві  п’яток:
«Ми-и!  з  десятого  по  сорок  п’яте!»

1980

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794963
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.06.2018