| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Ще сонечко всміхається ласкаво,
Цілує ніжно посмішку твою,
Та осінь підкрадається лукаво,
Розсипавши холодную росу.
Жоржини веселково підморгують ще небу.
Птахи для них співають цю
пісеньку сумну
Дерева поспішили ще раз вклонитись літу.
В дорозі розгубили одежу всю свою.
Ще день,ще два і осінь візьме нас у полон,
Холодним дощем зросить,
Туман до нас запросить
Обійме цілу землю похмуре військо крон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017
Знову війна
Старий батько в зажурі стоїть
З перекошеним лицем.
Його син вже в могилі лежить.
Лиш у серці болючий щем.
Сльози капають кап,кап,кап.
Сидить засмучена мати.
Її син уже там,там, там.
І немає вже кого чекати.
Крізь сльози всміхається дівчина-
Через рік вона знову заручена.
Довго ще буде їй снитися,
Той ,з ким хотілось навіки лишитися.
Все забрала жорстока війна.
Потоптала,порвала,розбила.
Україна – знов рана жива.
Її землі велика могила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751743
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.09.2017
Привіт Тобі , мій незнайомий знайомий солдате!!!
Чому незнайомий? Та тому, що я не знаю Твого імені, ніколи не бачила і ,скоріше всього, не побачу Твого обличчя, Твоїх очей. Я не знаю, чи Ти ще зовсім молодий хлопчина, який тільки починає свій життєвий шлях, а чи , може, вже зрілий мужчина , який розуміє справжню сутність життя. Я не маю уявлення , де Ти живеш, чим захоплюєшся, любиш тепле літо чи прохолодну осінь, журливу пісню солов’я чи веселе щебетання синички. Ким Ти мрієш стати : лікарем, вчителем чи архітектором. А може , вже став кимось, мав улюблену роботу , щоранку поспішав на неї ? Нічого не знаю…
Та Ти навіть не уявляєш скільки всього мені відомо про Тебе. Ти найсміливіший із всіх тих, кого я знала від народження. Найбезстрашніший із всіх тих, кого я коли – небудь бачила. Найвірніший і найвідданіший за всіх тих , про кого пишуть романи та повісті.
Твої очі….Я переконана,що в них світиться відвага.
Твої руки…О, це єдині у світі руки,які здатні і міцно стискати автомат, і ніжно пригортати синочка. І нарешті , твоя найхарактерніша риса, та , за якою я впізнала б Тебе серед сотні, тисячі інших – Твоє серце. Воно таке велике, гаряче , сповнене такою могутньою любовю до рідного краю , що радше згорить до тла, ніж зрадить. Тільки воно завмирає при виконанні гімну, кровоточить разом із ранами рідної України і заливається співом разом із соловейком.
Я горджуся , що з Тобою однієї крові, Ти показав усьому світові як українці вміють любити і захищати свій край , свій народ,свою мову.
Я приклоняюсь перед мужністю і відвагою таких як Ти, бо ви навчили нас по- справжньому любити свою землю. Ви подали нам, своїм нащадкам, приклад того як душу і тіло покласти за свободу свого народу. Тепер, виконуючи гімн України, ми розуміємо , що ці слова написані кров’ю , затверджені ділом, передані нам, щоб жити у віках.
Я молюсь за Тебе, мій солдате. Молюсь і вірю , що Бог не покине дітей , які так щиро люблять свою матір.
Я часто плачу. Плачу через те, що Україна знову потопає в крові своїх дітей, знову її шматують , розкрадають. Уявляю свою землю нещасною дівчиною з українських легенд , яка не знає , де їй прихилити голову.
Я вірю , що війна скоро закінчиться і ти ,мій незнайомий знайомий солдате, повернешся живим до своєї домівки.
Я вірю, що український народ знайде у своїх душах ту найнадійнішу зброю, яку звуть любов ю до ближнього, і ми всі разом здобудемо мир.
Я вірю, що дівчина – Україна знайде прихисток і знову зацвіте калина у її вінку.
Я вірю, що ми все витримаємо, адже люди з таким серцем як у Тебе не помирають, не зникають , а живуть вічно і дарують життя іншим.
Я вірю, що ми будемо зажди і Вітчизна наша буде з нами , адже разом ми сила!!!!
Я вірю, плачу, приклоняюся , надіюся , горджуся.!!!
Ти тільки повертайся живим , мій незнайомий знайомий солдате!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2017
Вже зима на порозі
Заглядає у вікна холодним дощем.
Скоро квіти осінні заснуть на морозі,
І від сірого смутку не закритись плащем
Заглядає ще сонце крізь віконце у хмарі,
І пожовклий листочок додолу летить.
Журавлі відлітають у вирій у парі,
Ще один рік життя за ними спішить.
Стомилося небо від німого чекання,
І насупились гори, мов старенький дідок.
Чорнобривці невмиті ще прокинулись зрання,
Головне,щоб у душу не проник холодок
Головне, щоби серце не завмерло у тузі,
Щоб байдужості іній не блиснув між нас,
А весна ще всміхнеться веселково у лузі.
Просто зараз в природі для іншого час
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751739
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.09.2017