| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Три роки вже минуло,
Коли Вкраїна-ненька
Спокійним сном заснула,
І спить собі рідненька…
Та сон той неспокійний –
Жахливий та тривожний…
Їй сниться, що брат рідний
Для неї став ворожим,
Що війська яструбами
Кружляють над землею
І рвуть до крові рани,
Знущаються над нею…
Це болісно сприймає,
Поля слізьми вмиваються,
Але на бій кривавий
Сини її здіймаються…
І я всім серцем хочу,
Щоб сном був весь цей жах,
Щоб материнські очі
Були не у сльозах,
Щоб вдовами нещасними
Жінки не залишались,
І до дитини повсякчасно
Батьки живими повертались!
Ми свято молимось за тебе, Україно!
Молитва ця у бій нас поведе…
Душею прагнемо до миру,
А серцем щиро любимо тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2017
Ти був героєм доблесті і честі,
За щастя рідних у бою стояв,
Нелегко було тобі хрест цей нести,
Але інакшого ти вибору не мав…
Тебе тепер я бачу скрізь і всюди:
У шепотінні трав, у шелесті дібров…
Та поясніть мені: у чому винні люди?!
І чому знов невинних ллється кров?
І ясно все тут – відповідь простенька:
В дитинстві не награлись у війну…
Але чому страждати має Україна-ненька?
Цього ніяк, як не крути, я не збагну…
Відважних лицарів, цвіт України нації,
Нещадно нищать день у день. Давно
Відправлено їх вже на апробацію…
Але скажіть, кому із вас не все одно?
Вони там гинуть, гинуть за Вкраїну,
За небо мирне кожному із нас,
Вони нізащо не покинуть Батьківщину
В цей, нелегкий для неї, судний час!
А ми лиш молимося за життя щасливе,
Скупу сльозу пускаючи у світ,
За тих, хто на передовій там гине…
Та скільки ж горе це триватиме ще літ?
Ти став героєм доблесті і честі
Й за щастя рідних у бою поліг,
Зумівши стійко муки всі пронести…
За це ми квіти кладемо до твоїх ніг!
Тебе я пам’ятати буду вічно:
Мрійливу усмішку і щирих очей блиск…
І пам’ять цю про тебе возвеличу -
Зведу в душі тобі нетлінний обеліск!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753693
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.10.2017
Щоразу, як беру до рук «Кобзар»,
Із захватом гортаю сторінки,
Мене несе у світанкову даль,
Туди, де виплели собі вінки,
Співаючи й радіючи, дівчата
Зі світлим поглядом лукавим і грайливим,
Де є садки вишневі коло хати,
А за городами широкі золотисті ниви.
Милують око степові простори,
Чарує спів срібноголосий соловейка,
Блукаю цим чарівним світом, й мимоволі
Я зустрічаю ту самотню неньку,
Що плаче тяжко над дитяточком своїм,
Слізьми гіркими землю покриває,
За те, що не полюбить її син,
Бо долі кращої в житті він не пізнає…
І стисне серце в мене у грудях,
І стане жаль мені її до болю…
Та що я можу вдіяти? В цей жах
Ввели людей катівські ті закони!
Гортаю далі… Знову бачу поле,
За ним шляхи широкі та далекі,
Ведуть мене вони аж до самого моря,
І знову повертають, мов лелеку,
На рідну Україну, де сліпці старі
Обіч доріг співають свої думи,
Де з поля йдуть німі плугатарі,
Щоб не порушити тих дум відлуння…
Побачу згодом я ще й гайдамаків,
Мужів народу героїчно-непорушних,
Тяжкою працею наморених батраків,
З яких вже вибили останню душу,
Дніпро широкий, гори величаві,
Степи безкраї, тінисті ліси,
Блакитне небо та кудлаті пишні хмари
Покличуть знов до суму та краси…
Я завтра повернусь до них обов’язково,
І, думаю, що навіть через сотні літ,
Як я, розгорне хтось цю книгу загадкову
І помандрує в той Шевченків дивний світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753692
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.10.2017
Солдате, мій любий солдате!
Багато так хочу тобі я сказати,
Та слів так одразу й усіх не дібрати…
Нам тяжко – ти маєш це знати!
Тяжко на серці, в душі важкувато
Від думки, що знов довелось воювати,
Що допомоги не варто чекати,
Що до перемоги потрібно стояти,
Й від того, що раптом може так стати –
Тебе із війни не діжде вдома мати,
Кохана дружина… І діти в лататті
Уже не промовлять щасливого: «Тату!»…
Ми віримо в тебе, відважний солдате,
Ми знаємо, зможеш усіх ти здолати!
Для тебе не буде в житті перешкод,
Якщо в тебе вірить твій рідний народ.
За щастя, добробут, за мир у країні
Ти кров проливаєш відважно віднині,
В нещаднім бою ти тепер постійно
За вільну й єдину свою Батьківщину.
Тобі там не цукор, та ти пам’ятай,
Що борешся ти за свій рідний край,
За посмішки щирі та теплі обійми
Від рідних, коханої, доньки чи сина.
Йди мужньо та впевнено до перемоги,
Й додому діждеш ти швидкої дороги –
Зустріне тебе там усміхнена мати,
Бо не доведеться їй вже горювати…
Заради сивин її стій до кінця,
Стань непереможним, мов кущ ясинця –
Ти зможеш усе це! Ми віримо в тебе!
Щоб сонце засяяло всім в мирнім небі,
Ти лиш не здавайся і не падай духом,
Будь сильним, відважним і нас послухай:
«Тобі випала доля народ захищати,
І ми щиро вдячні за це, солдате!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753690
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.10.2017