| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Життя минає , не стоїть на місці,
неспинний час прискорює свій темп.
Себе вже відчуваєш літ на двісті
через тягар нездоланих проблем.
Змінився світ і все , що є навколо,
моральні цінності вже втратили свій сенс...
Наше життя , немов замкнене коло,
в якому правлять гроші , влада й секс.
Ніхто не хоче жити по - простому,
усім потрібні розкіш , шик і блиск.
На світ ми дивимося по - новому,
нам мозок чавить моди писк.
Контакти , селфі , гаджети , дизлайки,-
запас лексичний обертів набрав.
Ми з телефону шлемо "попрохайки",
й живем за принципом:"Пан або пропав".
Себе вважаємо безсмертними , могутніми,
нам підкоряються небачені дива...
Ми перестали бути самобутніми,
нас павутиння Інтернету накрива.
Ми всі зомбовані , нами керують роботи,
наш інтелект машини відняли.
Та нам здається , що це дрібні клопоти,
проте насправді всіх нас вже злили.
Диявол скрізь пастки свої влаштовує,
дармовий сир чомусь так вабить нас.
Нечистий чисті душі завойовує,
а ми, сліпі , радієм й ставим "клас".
Штучна краса і сутність наша - штучна,
ми всі - над прірвою у небуття...
Ця суєта, набридлива й бундючна,
в нас відбирає стимул до життя...
Рятуйте душі і тіла рятуйте
від бруду , хаосу і пустоти.
Поки ще можете- проти пітьми бунтуйте
і до Лукавого всі спалюйте мости!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755946
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2017
Минають дні , летять роки...
Все сталось так , як мало й бути :
я розлюбила , але все ж таки
не до кінця зуміла все забути.
Приходить ніч , і спогадів вінець
терзає не загоєну ще душу...
У будь - якої казки є кінець,
і я свою завершувати мушу...
Нестерпна мука серце обійма,
терпка- терпка, мов терен восени.
До тебе почуттів уже нема,
в безодню смутку канули вони.
Лиш спогади зі смаком гіркоти,
немов серпанком оповили душу.
Прошу тебе , мене ти відпусти,
я теж забути й відпустити мушу...
Все сталось так , як мало й бути :
я розлюбила , але все ж таки
не до кінця зуміла все забути ,
а дні летять , як і летять роки....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2017
Моє село , маленька батьківщино!
До тебе знову лину я в думках.
Тут серцю дорога кожна стежина ,
тут вільна я , неначе в небі птах.
Нап"юся прохолодної водиці,
і замилуюсь золотом ланів.
Візьму горнятко рідної землиці,
згадаю своїх прадідів- дідів.
Вони споконвіків її плекали,
для них земля - цілюще джерело.
І хай кого б куди доля жбурляла,
на схилі літ всі повертаються в село.
Бо тільки тут можна відчути присмак волі,
лиш тут я справжня - та , якою є.
Навколо все моє : і верби , і тополі,
й маленька пташка , що в степу снує.
І материнська пісня колискова,
яку колись почула ще дитям,
і щира , рідна українська мова,
котрій повік не буде забуття.
Сади квітучі і гаїв розмаї
міцне коріння у душі пустили.
Нічого в світі кращого немає
за рідну землю , що тебе зростила.
І в дні журби , і в радості хвилини
моє село - опора назавжди.
Куди б несла мене життя лавина,
щоразу я вертатимусь туди,
де серцю дорога кожна стежина,
де загубилась юність у житах,
моє село , маленька батьківщино,
дитинства казка , що живе у снах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755773
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.10.2017
Як піду із життя , то про мене розкажуть берізки,
що колись посадила я їх у своєму саду,
і солдатські , облущені часом , старі обеліски,
до яких я ніколи уже навесні не прийду.
У останню дорогу мене проведуть старі верби,
що , схиливши гілля , засумують і зронять сльозу.
Якби можна було , то навіки із пам"яті стерла б
усі рани й з очей наболівшу прозору росу...
Як піду із життя, то про мене розкажуть осики,
із якими колись розмовляла ще бувши дитям.
І , можливо , у пісні згадають хоч словом музики,
коли казка скінчиться ота , що ми звемо життям.
Закурличуть із тугою в небі осіннім лелеки,
яких люди шанують за вірність єдиній землі.
Я за ними полину у вирій далеко - далеко
і розвіюсь над світом в прозорій і чистій імлі.
...Час так швидко спливає , його вже назад не повернеш,
що посіяв в житті, те по смерті своїй і збереш,
І тобою колись в чисті душі покладені зерна
проростуть , і ти знову із ними у світ цей прийдеш....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755765
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.10.2017
Єднаймось , браття , ми - одна родина,
велика , сильна, горда і міцна.
Не "малоросія" якась , а Україна,
що настраждалася за волю вже сповна.
Наша земля - одна така на світі,
колись Господь нагородив її
священним даром, долею сповитим ,
співати щирі й запальні пісні.
Квітує поле весняним розмаєм,
вертають із чужини журавлі.
Журбою розлилися понад гаєм
дзвінкоголосі ніжні солов"ї.
Мій рідний краю , що з тобою сталось?
Цвіт нації зірвали ще в квіту...
На землю українську увірвалось
вселенське зло і принесло біду.
Та не скорилась ненька Україна,
її народ - нащадок козаків-
жорстокий ворог не поставив на коліна,
вона помститься за своїх синів.
Вона розквітне у вінку свободи,
гордо розправить крила неземні.
Її історію вивчатимуть народи,
як страшний сон, минуть суворі дні.
Від Заходу до Сходу ми - родина,
яка іде до волі крізь роки.
Нас всіх об"єднує мета єдина:
здобути самобутність навіки.
Народе , український Прометею,
нескорений й вразливий водночас.
Благословенний рідною землею ,
яку прославив на весь світ Тарас.
Єднаймось , браття, ми - одна родина,
велика , сильна , дружна і міцна,
що гордо носить ймення "Україна",
нам разом жодна сила не страшна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755155
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.10.2017
Знову з пером у руці
я намагаюся щось написати.
Маска печалі на спраглім лиці-
більше немає про що вже сказати.
Те , що було у житті,-
зовсім не те , що собі малювала.
Стогне душа в каятті-
я себе зрадила , просто зламала.
Вся ця мирська суєта -
підлість і заздрощі, злоба й розпуста,
вітер в руках, пустота,-
всіх нас тримає й повік не відпустить.
Людство погрузло в багні,
вибратись звідти не вистачить сили
тим , хто по вуха в брехні,
тим , що подобу свою загубили.
Світом керує пітьма,
люта й жорстока , ненависна й хижа.
Світ - це суцільна тюрма:
той , хто більш сильний , у ньому лиш виживе.
Ну , а хто кволий , слабкий,
вірить ще й досі в якусь справедливість,-
він для оточуючих "не такий",
бо втратив себе показати можливість.
А ті , що по головах йдуть до вершини
й давно вже забули , що можна , що ні.
Купаються в грошах і славі щоднини
й потрошку кладуть данину сатані.
Життя -це рулетка : сьогодні ти в тренді,
і кожен бажає тебе обійняти.
А завтра вже в моді якісь нові" бренди",
і "друзям" колишнім на "дружбу" начхати.
Зневіра й невпевненість душу скували,
себе відчуваєш сміттям непотрібним.
А серце неначе замурували,
його не відкрити вже й ключиком срібним.
Байдужість і ницість , на жаль , прогресують,
мораль зачаїлась , коріння її
вже не відростає , його ж бо корчують,
а разом із ним і табу всі свої.
Дозволено все , ба навіть і більше.
Цікаво , до чого воно призведе?
Щороку життя стає гіршим і гіршим,
задумайтесь , люди ... Душа ваша де?....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755131
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.10.2017
Христос Воскрес - воскресне й Україна,
постане із занепаду й руїн.
Воскресне її мова солов"їна
і на весь світ лунатиме мов дзвін.
Замайорить блакитно - жовтий стяг ,
як символ неба й хліба запашного ,
як свідок люду нашого звитяг,
нам непотрібно іншого - чужого.
Ми - українці - непокірні духом ,
ми не дамо чужинцям панувать,
нам не страшні ні куля , ні розруха,
нашу жагу нічим не вгамувать.
Кров славних пращурів до бою закликає,
вона за волю лита не дарма.
В наших серцях такий вогонь палає ,
якого в інших і в думках нема.
Ми - українці. Ми - не малороси,
ми нація , могутня , наче сталь.
Червону стрічку заплітаєм в коси,
і мова наша чиста , мов кришталь.
Ми той народ , який пісень співає
і в радості , і в горі , і в журбі,
і про своє минуле пам"ятає
і за майбутнє гине в боротьбі.
Ми той народ,якого не здолати,
завзятий дух нам клич дає:" Вперед!"
Благослови нас , Україна - мати ,
ми хочемо побачити твій злет.
Ти встанеш із колін , заквітнеш рясно,
за тебе сотня молиться з небес.
Довіку твоя слава не погасне,
воскреснеш ти , як і Христос Воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754990
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.10.2017
Ти з тиші висієш слова,
неголосні , немов благання...
І в серці знову ожива
забуте , втрачене кохання.
Роки летять , минають дні ,
все сталося само собою.
І винні в цьому ми одні,
лиш ти і я , лиш ми з тобою.
Давно закінчилась зима,
надворі світить ясне сонце,
тебе ж бо поруч вже нема ,
лиш вітер стукає в віконце...
Навколо тиша і слова ,
слова , так схожі на прощання...
Чому ж у серці не вмира
забуте , втрачене кохання?!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2017