| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
Колись ми прийдемо до Бога
Щоб стати в чергу каяття
За вчинки праведні та вбогі,
Думки, бажання й почуття,
За все, що скоєне всечасно,
Авжеж, відповімо Йому.
Лише тоді все стане ясно:
Підемо в світло чи в пітьму...
За кожен крок, за кожну дію,
Свідомий вибір чи порив,
За кожне слово, примху, мрію,
Щоб Він вердикт оголосив.
Відкриє істина бездоння,
Осяють дивні відчуття,
Що власний шлях як на долоні,
І сенс та значимість життя.
Тоді настане одкровення
Та здивування водночас,
Як раптом не благословення,
А гнів обвалиться на нас.
Бо буде не́спіхом і тихо
Розбір, детально й загалом.
Тож може виявитись лихом,
Що планувалося добром,
І навпаки: буденні справи,
Переконання та думки
Без тіні величі та слави -
Нам зарахують залюбки.
І розум, в мисленні незмінний,
Не зрозумілий багатьом,
Характер чесний та сумлінний
Та здатність йти своїм шляхом.
І прийняття своїх досягнень,
А також болю й помилок,
Бунтарства мрій, бажань та прагнень,
Недосконалості думок.
І вже не буде здивування,
Чому було все, як було,
І що кому було - завдання,
А що - навчання джерело.
Що було - гордість, що - гординя,
Що - доброта, що - намір злий,
Що - впертість, що - стійка твердиня,
Що ціль, що - лише хмарка мрій.
Все зарахується востаннє:
І кожна дія, і мотив -
І блуд, що мали за кохання,
І хтивість замість почуттів,
І боротьба за справедливість,
І бездіяльність навпаки,
Чи замість того жовчна мстивість,
І навіть пакісні думки,
Все, що сприймалося, за горе,
Чи даність, чи добро, чи зло -
Все стане ясне та прозоре,
Бо все це іспитом було.
Та, власне, все, що варте слова,
Хоч я́кий сенс в собі несе,
Все те було не випадково,
Призначене було те все.
На ціль кінцеву - досконалість,
Нам даний кожному свій шлях,
Що має довжину й тривалість...
Та дещо й в наших є руках.
Відповісти на всі питання
Хай вистачить нам всім снаги,
Щоб виконати всі завдання,
Та тим віддати всі борги.
Лише тоді ми будем вільні
Бо тільки шлях наш нас веде,
І як не пройдені всі рівні, -
Ніхто з нас звідси не піде.
А як піде - то саме вчасно:
То й відповісти прийде час,
Постануть й відповіді ясно,
Що вічно турбували нас.
Та поки живемо у світі,
Свій вибір робимо всякчас,
Боргами власними обвиті...
Це мав би знати кожен з нас.
©~GV~36/28.9.22/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022
Королева та блазень в сусідстві жили,
Народились водночас і разом росли,
Та вона у палаці, а він у шатрі,
Він у самій низині - вона угорі.
Королеву з дитинства повчали батьки,
Що досягнення - гідність, навчання ж - цяцьки,
Що від розуму горе, а сенс у красі,
Щоб народ поважав, щоб пишалися всі.
А у блазня науки інакші були,
Ніж хода та вбирання, чи світські бали.
Інші цінності, аніж достаток та блиск,
Інший внутрішній штир, інший зовнішній тиск,
Бо любили його ті, хто правду любив,
А хто втілював кривду - нещадно гнобив,
Аби люди не чули тих гострих приправ,
Що у жарти й пісні він завжди додавав.
Гострим гумором змалку людей веселив.
Де з'являвся, то був хвилі щастя прилив,
Бо в родині засвоїв прислів'я одне:
Лише з молоду розум та честь - головне.
Честь та розум тримати - оце головне!
В тому принцип назавжди, все інше мине.
Бо не гроші, не золото правлять людьми.
Те служіння грошам - лише підступи тьми.
Власне, годі про нього. А що ж там вона?
Серед безлічі посмішок надто смурна,
Наче в морі людей як крижина одна,
Чи сама крижана, чи щаслива - хто зна...
Але досить того, що то був її світ
Де панує краса, хоч холодна, як лід.
То була її правда, її правота,
Бо на тому стояла система ота.
Тож жили собі - кожен в окремій судьбі,
Королева та блазень, самі по собі.
І не бачилися навіть, лише здаля.
Вона чула про нього, про неї ж земля
Була повна чутками, на цьому і все.
І була б то не казка - маленьке есе,
Якби Всесвіт на них інших планів не мав,
Якби душі обох у зірках не з'єднав.
Не призначив би їх одне одному в шлюб.
Та не сталось такого, протемна відруб
Його голову врешті послала вона
За невірність та смуту. То й дивина...
Та і звідки їй знати було про любов,
На брехню натикаючися знов і знов,
Живучи серед лестощів й підлих інтриг,
Подавляючи душу в забавах пустих.
І в невір'ї побачити вже не могла
Іншу душу, що так почуттями цвіла,
Як той пролісок взимку, як зліту крило.
Тож вбачала у всьому приховане зло
Тому трапилось так, як повинно було,
Наче власним потоком події несло...
Але якби не було ще мрій та надій,
Це не казка була б, а переказ подій.
Як чекали кохання і він, і вона,
Що було з ними поруч, от тільки стіна
Поміж ними і шансу на те не дала,
То й не трапилось, В тім і цікавість мала.
Не цікаво і те, як вона дожила
До самотньої старості, перш ніж пішла.
Як зміняли їх інші в наступні часи...
Теж не варто співати на всі голоси.
Та коли б не стіна та, що поміж людьми,
Як між злом та добром, як бар'єр від чуми,
Як не було б обману й брехні навкруги,
Як свідомість не взята була б в ланцюги,
І тоді б королева та інші усі
Велич бачили в розумі, не у красі.
Що й не той блазень, як гаманець не товстий,
А як бідна душа, чи як розум пустий.
Може склалася б казочка інша якась,
Де кохання здійснилось, любов відбулась.
Розуміння, відвертість були б до кінця -
Інша казка була б, але зовсім не ця...
І ніколи не буде таких розумінь,
Як не будуть триматися власних сумлінь
Усі люди, щоб розірвалося кільце.
В цім надії і мрії. І казка про це.
©~GV~35/25.9.22/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2022
Я часом розмовляю із тобою,
Коли приходять спогади чи мрії.
Ті непорозуміння та надії -
Завжди протистояння у двобої.
Вони колись дійти повинні згоди,
Але наразі б'ються у запалі.
Та ці бої напружені й тривалі -
Це шлях до просвітління та свободи.
Я часто розмовляю із тобою
Чи подумки, чи вголос, чи чуттями...
Отой зв'язок магічний поміж нами
Не дасть душі та розуму покою,
Бо раптом як незвідки виникають
Твої, ще не озвучені, питання:
Чи розганяють сутінки світання,
Чи темряву на заході вмикають.
Я досі розмовляю із тобою
Крізь Всесвіт, підсвідомістю набутий
Бо це єдине, що ти можеш чути,
Засліплена ненавистю тяжкою,
Закрита вщерть якимось сенсом власним,
В якім нічого спільного з коханням -
Єдиним справжнім сенсом існування,
Живим, логічним, гідним, своєчасним.
Я завжди розмовляю із тобою
Чи прозою, чи віршами й піснями,
В минуле поринаю до нестями,
Майбутнє наближаючи собою.
В розмовах тих про одкровення йдеться,
І в них нема мовчань, брехні й секретів,
Чи марень, чи надуманих сюжетів,
Бо шлях їх просто з серця та до серця.
©~GV~34/10.9.22/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2022
Таке було насправді, чи вві сні,
Чи зараз є, чи тільки має бути,
Це може і сподобатися, й ні...
Але принаймні треба це почути!
©~GV~33/2.9.20/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2021
"А ви готові заради ідеї переступити
через друзів, знайомих, родичів, коханих,
найближчих людей? (Сашко Кучеренко)
––––––––––––––––––––––––––––
Із початку Всесвіту,
Із часів початку
Боротьба прихована
Лихоманить хатку:
То Любов з Амбітністю
В суперечці вічній
Чинять власні конкурси
В сфері потойбічний.
Вищих сил - Добра та Зла -
Кращі вихованці,
Вдень, вночі ведуть двобій,
Ввечірі та вранці.
Та Любов упевнено
Лідерство тримає,
Хоч натомість претендент
Хитрощів вживає
І у бій кидається,
Та щоразу зліший,
У бажанні довести:
Він, мовляв, сильніший!
А Любов у спокої
Від свого кордону...
Та не має наміру
Залишати трону.
Всесвіт посміхається
Та стриже купони.
Бо його тут терені
І його закони.
Ці спортивні ігрища
Конче необхідні,
Бо дають енергії,
Задля руху гідні,
Аби не застоявся
В самомилуванні -
Необхідна боротьба
У балансуванні.
І для того гідними
Визнані умови,
Де в одному просторі
Мають різні мови,
Бачення та судження,
Мрії та ідеї,
За які і знищити
Деякі плебеї
Здатні попри людяність,
Залишити в ранах
Навіть друзів, родичів,
Рідних та коханих.
Бо себе вважаючи
Чимось доскональним,
Лише є фігурками
У бою астральнім.
А в житті наземному
Це - протистояння
Тарганів амбітності
Й Лицарів Кохання.
Б'ються що, аж гай шумить.
Та того не не знають,
Що таки у решті решт
Хатку розваляють.
Сміхом - сміх, але ж, агов,
Якщо так надалі -
Одне одне знищити
Можна у запалі.
То війна на знищення
Власних душ, вразливих,
Що загубить в підсумку
Цінностів мінливих
Цю систему хибну, та
Навіть хибануту...
Якби всьому людству не
Знищеному бути!
Та свої затьмарення
Якщо не прозріють,
Лише там, у Вічності
Врешті зрозуміють...
Бо насправді там завжди
Ясно й просто в Неї:
Вищої за людяність
Не бува ідеї!
©~GV~32/4.2.20/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2020
Таке в віках народжене сказання:
Як може стати лицарем поет
І цілий світ звільнити від страждання.
Та й це лише епіграф, не куплет...
----------------------------------
У ближніх царствах, чи в державах дальніх,
Чи може в давнині, чи може ні,
Чи тільки в відображеннях дзеркальних
Було все це, чи дійсне в наші дні,
Була земля свободна та щаслива,
Були поля, і небо, і вода.
Зростало людство вільне та вродливе,
Де міць тверда, та горе - не біда.
Раділи щиро, разом працювали,
Та гуртувались, якщо супостат.
Серця та душі у любов єднали,
Тому й не знали перешкод та вад.
Та навкруги джерел тепла та світла
Є світ насильства, грабежів та вбивств -
Ота спільнота паразитів підла
З князівств, імперій, царств та королівств.
Бо так ведеться завжди в цьому світі:
До влади рвуться, наче хижаки,
Щоб роз'єднати землю родовиту,
Нікчемні злобні й жадібні князьки.
Отак і тут ті кляті кровососи
Весь час кружляли зовні та навкіл.
Та смерть свої напоготові коси
Тримала задля гір кривавих тіл.
Та в найхитріших зброя є сильніша,
Ніж арсенал мечів, сокир та стріл.
Бо лестощі, брехня й підступність лише,
Руйнують й найміцніший частокіл.
Отож вони весь час щось затівали:
Скарбом манили міфів золотих,
Чи ворожнечу скрізь провокували,
Чи лестили найкращими за всіх,
Та всі лише одне метою мали:
Щоб мир та спокій канули в імлі,
Коли ж всі разом сили об'єднали,
То сталось лихо на отій землі.
Собі часток намітивши доволі,
Що споконвіку в мріях стерегли,
На долю людства та країни долю
Начхали, та у пекло потягли.
Та став навколо справжній жах та смута,
Як кожен рвав країну на шмати,
Та люди шаленіли зі спокути,
Та вся країна вила од біди.
А бонзи тільки руки потирали:
Цього ж і треба, щоб здолати світ,
Як люди наче б стадо спрямували
Бездумно в пастку під суцільний гніт.
----------------------------------
Та є ж й такі, що вільний розум мають
Натхненну думку та незламний дух,
Що в тиші до пори перебувають
Та спокій мають за всесвітній рух.
Отож серед дерев, джерел та неба
Жила громада вільних піснярів.
В творінні був і сенс їй, і потреба
Лунанням у поезію та спів.
І був їм дар Небесного прозріння
Та розуміння правди крізь брехню,
Та силу й міць рослин, тварин й каміння,
Землі й води, та вітру і вогню.
Жили як в схроні вдалині від шквалу,
Що панував щосили навкруги
Та сіяв лють безглузду та зухвалу,
Щоб вся земля ридала від туги.
Та час прийшов, і стало зрозуміло,
Що цей хаос нікого не мине.
Тож треба конче братися за діло
Яке наразі є найголовне.
------------------------------
І зашкварчав в печах метал киплячий
Кувати зброю, а не струни вже,
Бо є межа у навіть найтерплячих,
З якої гнів, що хай бог береже..!
Й пішли з печей мечі, щити та стріли,
Ножі, сокири й панцири важкі,
А замість флейт, щоб вороги тремтіли -
Горнила, роги, дзвони й тарілки.
Та стали миттю лицарями кари
Вчорашні служки пустощів та муз,
Щоб розігнати над землею хмари
Та розірвати жмут пекельних уз.
Загони згуртувалися в дружину
Та ватажком був обраний поет.
І вийшла рать позбавити країну
Ворожих справ й прихованих тенет.
І грянув бій на всій землі страждальній,
І не було безжальніших за них.
У всі боки летів їх бур навальний
Та розкидав гидоту наче жмих.
І в переляку та в жаху твариннім
Побігли, хто від страти услизнув,
Звідкіль приперлись у ясну країну -
Хто в схід, хто в захід - у зворот рванув.
І знов земля та волею розквітла
Без паразитів, гніту та брехні.
А ватажок – поет і лицар світла
Пішов. В легенди, в славу, у пісні.
------------------------------
Коли та де це все було – хто знає,
Чи наяву воно, чи уві сні…
Тому й імен їх світ не пам’ятає:
Це так давно було, а може й ні…
©~GV~31/5.11.19/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2019
Все можна виправити, поки живемо!
На жаль буває надто пізно зрозуміти,
Бо час відміряно, кому і скільки жити,
Та вибір наш — це буде воля чи ярмо.
І розум також кожен свій в собі несе.
В полоні правил та нав'язаних законів
Він має здатність лаштуватись до полонів,
Тоді ніщо вже не врятує, не спасе.
Бо як отримує чи спокій, чи дурню,
Він має час й натхнення іноді гадати,
Що все іде гаразд, нема що виправляти,
Та має ж все свою отримати платню.
І з почуттями навіть коїться таке ж.
Вони хворіють, гаснуть, гинуть, як непотріб,
Коли торгують ними оптом чи то вроздріб,
За них отримуючи бартер, чи то кеш.
Та світ загине без думок та почуттів,
Тому завжди є праця для душі та мозку,
Вона приємніша, ніж спочивання в лоску,
Для тих хто здатен плити в світ без берегів.
Але завжди та всюди безліч вартових,
Що не дають надвільно в просторі кружляти,
І почуттям, й думкам щасливо існувати,
Натомість пхаючи їх у суцільний жмих.
Та є душа що прагне вільного життя,
За це готова й здатна винищити морок
Дурних емоцій, вчинків та мозкових корок,
Та зберегти і розум, й справжні почуття.
Ті душі, наче світлі воїни в пітьмі,
І поодинці, й в легіонах вільних й гідних
Нікчем винищують та дурнів жалюгідних,
Поки живуть, неначе лицарі самі.
©~GV~30/16.12.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2018
Любов ніхто не в змозі відібрати,
Бо то не ними створена вона!
Ніхто не в змозі, навіть рідна мати,
Ні злодій, ні чаклун, ні сатана.
Бо не вони ж її подарували:
Кохання — це творіння й дар небес,
Що має силу, владу й міць над нами,
Бо найпотужніша з усіх чудес.
Дарована не ними та не нами,
Тому і не підвладна нам самим.
Вона мандрує мріями та снами,
Легка й водночас з норовом лихим.
Любов ніхто не в змозі відшукати:
В таємнім сховищі душі їй дім.
Це захист їй і житло, та не ґрати,
Бо має волю й крила над усім.
Любов'ю неможливо керувати,
Лише вона керує всім довкруж.
Та навіть як їй втілення не мати,
Вона не вмре, бо живиться із душ.
Душа ж у свою чергу — саме з неба,
До зовнішніх джерел байдужа вщерть,
Їй вистачить заряду скільки треба,
По колах всіх пройти життя та смерть.
Та їй Любов, заслужену чеканням,
Дарує Всесвіт в вимірі своїм.
Він душу випробовує Коханням,
Бо це важка для неї праця. Втім
Її жадають дужче сподівання,
Хоча нема із неї вороття.
Бо як живе душа — живе й Кохання.
А це навпрочуд довше за життя!
©~GV~29/25.9.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2018
Що може дати чоловік жінці,
якій не потрібно нічого,
або треба все?
/Ірина Токарська/
~~~~~~~~~
Тій жінці, що вже має все,
Та не потрібно їй нічого,
Що може дати чоловік
Окрім хіба що серця свого?
Окрім кохання від душі,
Чи казки в повсякденнім святі,
Де квіти, музика й вірші,
Неначе щастю на підхваті?
Та передати ту любов
Ніхто з людей не має змоги!
Нема ціни їй та умов:
Її лише дарують боги!
Що має все, ту вже нічим
Не можна наче й здивувати…
Кохання ж безкоштовне, втім
Воно — це все що треба мати!
©~GV~28/10.9.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2018
Ні, я не ворог тобі, та й не друг.
Темряви я не носій, та й не світла.
Не джерело я страждань та напруг,
Щастя ж від мене також не розквітло.
Я лише той, що кохає тебе,
Що в його серце Любов двоєдина
Голки встромляє чи нерви скубе,
Бо чоловік — то звичайна людина.
Вчинки, слова, що виходять самі,
Іноді й у розуміння не вкласти!
Та не зважай: то Кохання в пітьмі,
Може спіткнутися, навіть і впасти,
Та все що робить силенна Любов,
Не підлягає добру чи то лиху:
Знай собі править і знову, і знов —
Щастя чи іспити, вгрім чи потиху.
Знай лише те, що воно таки є,
Сильне, незламне не схильне до впливу,
Лагідне й ніжне Кохання моє.
Що витікає у лаву бурхливу.
Вогняний шквал почуттів та бажань,
Що на шляху своїм може спалити,
Недругів, кривдників чистих кохань,
Що не спроможні як треба любити.
Та лише знають паскудити тим,
Що фантазують брудними словами,
Та це не шкодить Коханню, бо в нім
Сила і велич, та міць до нестями.
То ж не сприймай, та нікому не вір,
Але й сама пам'ятай, що не в змозі,
Вбити Кохання людина чи звір,
Ти або я — хто б не сунувся в двір,
Вб'є і саме всіх, хто наперекір,
Всіх хто у нього стоїть на дорозі!
©~GV~27/8.9.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2018
Колись таке було оповідання:
Вона та Він — принцеса та поет.
Він – лицар Їй, Вона Йому — страждання.
Це знов лише епіграф, не куплет...
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Колись, в якомусь королівстві дальнім,
Чи може в давнині, чи може ні,
Чи тільки відображенням дзеркальним
Було тому, що дійсне в наші дні,
У старім замку з садом гідним дива,
Що над рікою з гаєм із рокит,
Жила крилата та благочестива
Принцеса, мила наче оксамит,
З шляхетним королівським вихованням,
Охайна й чемна з безліччю умінь,
Весь час кохалась з кроєм й вишиванням
Й чекала принца з власних сновидінь.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
А скрізь – жахіття, як в часи Артура,
Де панували відьми й чаклуни,
Та ще були і страти, і тортури,
А по горах – драконів табуни.
Що час від часу бійки учиняли,
Вогнем палили селища й лани,
Вбивали люд, худобу викрадали
Старанно, як нащадки Сатани.
А ще принцес невинних спокушали
Та щоб здолати стіни кріпосні,
В підмогу хитрих відьом залучали,
Що теж служили вірно Сатані.
Була в них господинею Плюгава -
Підступна лярва з рогами кози,
Гидка як жаба, жирна та кульгава,
Служниця хащів, темряви й грози.
Для того в мандри лицарі рушали,
Щоб відсіч дати магії та злу,
Та в сутички з драконами вступали,
Життя цьому віддавши ремеслу.
Але таки паскудники лукаві
Беззахисність знаходили бува,
Ось так Дракон неначе на забаві
Запас звабливі дії та слова,
Що їх його Плюгава та навчила,
Та до Принцеси залицятись став,
Щоб відьмі - душу, а собі вже - тіло,
Як в договорі вкладений устав.
Такий вже ніжний й лагідний, тварюка,
В очах смола, слова - як пастила,
Прикрасами коштовними аж грюка,
Що встояти Принцеса не змогла.
На щедрість спокусилася та ласку,
Й одразу опинилася в тюрмі,
Та думала – потрапила у казку,
Бо в чарах в’язко, наче уві сні,
Гадала, не потрібно те кохання,
Добробут – все, що треба для життя,
Та він затьмарив добрі сподівання
І розчавив колишні почуття.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В ту ж пору жив такий собі Музика…
Складав пісні, був мрійник та поет,
До технік здібний, гідно чоловіка,
Пройшовши власний університет.
Блукав по тому ж королівству тихо
Шукач кохання, бард та менестрель,
Аж поки не натрапив як на лихо
На замок з садом, кращий із осель,
Де у віконці тужила Принцеса.
Її побачив – наче остовпів:
Чи з піднебесся залунала меса,
Чи то із серця став лунати спів…
Та зрозумів одразу: це Кохання,
Що дарували йому Небеса,
Що буде й радість, будуть і страждання,
Та це — назавжди щастя і краса.
Та він страждав — вона не помічала,
Бо не такий Музика в мріях жив,
Її душі та пісня не торкала
Бо це ж не гідно рівня королів!
Та вірив він: Кохання всіх сильніше,
Допоки не відчув втручання чар,
Та не можливо розсвітлити віршем
Одним те небо, що в плачу від хмар.
Та враз як Лицар опустив забрало
Щоб захищати світлі почуття
Та Жінку, що Кохання дарувало,
Від пакості, від бруду та сміття
Відтоді й почувався вже, як Лицар,
Що гідний й в змозі подолати зло,
В бою Дракона знищити та Жрицю
Розпусти геть загнати у кубло.
Та розумів, що чоловік не в змозі
Здолати чари. Тож серед музик
Та всіх простих людей питав в дорозі,
Де є Мольфар, могутній чарівник.
Та привели шляхи, хоч і не стрімко –
Чи диво, чи любов допомогли –
Та зустріч відбулася і підтримку
Отримав він із світла для імли.
Та переміг Дракона в лютій битві,
Свою Принцесу визволив з пітьми,
Та жити стали в щасті та молитві
За світ, кохання, й щирість між людьми.
І став він Лицар, прийнятий до кола,
Бо був героєм задля всіх людей,
А згодом королем, але ніколи
Не відпускав поезію з грудей.
Та стала Королевою Принцеса
Найкращою, бо поруч з Королем,
Любов лише міцніше, як з під преса,
Як терзана, чи палена вогнем…!
Плюгава ж перевтілилася в жабу
Та так собі в болоті і живе.
Така легенда про любов та звабу,
Про міць кохання й лихо світове.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Коли та де це все було – хто знає,
Чи наяву воно, чи уві сні…
Та як їх звали, світ не пам’ятає:
Це так давно… було, а може й ні…
©~GV~26/5.8.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2018
Поет — наче творча людина.
Що вірши складає й пісні,
Та часом він — справжня дитина,
Що бачить казки уві сні
Та чує думки чудернацькі,
Безглузді, раптові, дурні,
Що незрозумілі зненацька,
Насправді ж — струмки навесні,
Що топлять сніги в розуміннях,
Напоюють квіти ідей,
Проводячи світло прозріння
У розуми й душі людей,
Але лише тих, що готові
Почути ту свіжість думок,
Новітності світла чудові,
Відкривши серцевий замок
Для того потоку, що ллється
З приходу у розум зі снів
Поета, якому нейметься,
Ту низку римованих слів
Лише написати й сказати,
Бо якось так склалося й все...
Та може і сам те не знати,
Що то він насправді несе
Величне знання й одкровення,
Що Всесвіт крізь нього дає,
Бо обране його натхнення,
Бо сам він як медіум є.
Прямого зв'язку з Небесами
Він має відкритий канал.
То Боги говорять із нами
Віршами всесвітніх дзеркал.
©~GV~25/2.7.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2018
Всі сподіваються в цьому житті
Щастя знайти та кохання велике.
Тож потураючи хиткій меті –
Радості й болю єднання дволике
Раптом зустріти, як дикий алмаз,
Що не набув ще коштовної сили,
Справжній проте: не ерзац чи то страз,
Вбогим на заздрість, що сенс загубили,
Вже й начепили якусь біжутерь,
Щоб хизуватися, паві чи франту,
Серед дрібних вечірниць та вечерь,
Ніби в тім блиску є міць діаманту –
Бродять у просторі, як шукачі,
Душі людські – мрійники чудернацькі,
Влітку та взимку, і вдень і вночі
Дива чекають як скарб, що зненацька
Винесе морем чи з неба впаде,
Та це – завзятості винагорода,
З погляду ще невиразне й бліде,
Саме Воно – не порожня порода,
Бо не чекають на милість з небес –
Кожну хвилину все риють, копають,
В пошуку дивних реальних чудес
Души невтомні снаги набувають.
З часом, під ніжністю ласки сердець
Ще відшліфується, сяйвом заграє,
Знахідка – вдача, та ще не вінець,
Іспитів й праці багато чекає.
Та головне що здобуте - алмаз,
Треба лише роздивитись зуміти,
І зрозуміти одразу, в свій час,
Не розгубити, кохати, любити!
Вічно, по простору й часу йдучи,
З Всесвітом у розумінні та мирі
Душі людські – шукачі-копачі…
Хай їм воздасться по праці та вірі
©~GV~24/14.5.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018
Здається, наче світ супроти світла,
Чи то свідомість поглинає ніч,
Як зрада підла навкруги розквітла
З брехнею у єднанні пліч-о-пліч.
На те є чоловік, щоб бути сильним,
Надати захист й правити закон!
До того ж треба духом бути вільним,
Як зовні та всередині дракон…
Та сам стає вразливим й без підтримки,
Як вразить те кохання, мов напасть —
Не в змозі захищатися від жінки…
Й ніхто йому в тім захисту не дасть.
©~GV~23/24.3.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018
Здоров'я, щастя, спокою в віки
Дай, Боже, всім, що зла мені бажають,
Хай не турбує руки й язики
Короста - тих, що жити заважають!
Чиї палають очі вогняні,
Хай їх мине запалення хронічне,
Та й не прийшлося б вам всі ночі й дні
Тягнути навантаження довічне.
Бо я без ваших дій та побажань
З життям як-небудь впораюся власним!
Та низка тих штурхань та утримань,
На вас намистом хай палає рясним!
Мені ж не треба жалю та порад,
Бо й друзі можуть стати ворогами,
Як зводять на шляху паркани з вад,
Чи сумнівів каміння під ногами
Про безнадійність планів та думок,
Чи то прямі погрози й перешкоди,
Я певен — в змозі подолати рок,
Як ви в поразці впевнені до згоди.
Та ладен все пройти й перемогти
Крізь ваші злобні хворі шебуршання!
Я маю міць дістатися мети,
Здобути щастя й донести кохання!
Бо маю лише правило просте:
Нічого Неможливого Немає!
Та чоловікові скориться те,
До чого справді прагне та бажає!
У всяку пору, пішки чи верхом,
Відчувши мрії силу незбагненну,
Я буду далі йти своїм шляхом,
Як навіть світ повстане проти мене!
Бог допоможе не дійти гріху,
Все, що моє — те витримати маю,
Та погані, що стане на шляху,
Бажаю щастя, та меча тримаю!
Щоб не прийшлося вийняти меча
Та просто порубати ті потвори
Без жалю та з розмаху від плеча,
Нехай відпочивають їх дозори.
Судитиметься — й хай Бог береже
Ізпити повної страждань та щастя чаші,
Та любі мої, не хворійте вже,
Бо й Світ — не ваш, і Правила — не ваші!
©~GV~22/11.3.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2018
Восьме березня — це свято,
Що являє світ як є.
Хоч відмінностів багато,
Кожний лицарем стає.
Бо в цей день краса і врода
В світ лише добро несе.
Як призначила природа,
Жінка — лише жінка. Й все.
©~GV~21/8.3.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2018
"Чоловік потрібен жінці для захисту,
а жінка чоловікові для сенсу"
/Юлія Гурь-Арьє/
————————————————
В цім світі повно мудрощів великих,
Прописаних у сувоях скарбниць,
Приручених людьми, чи зовсім диких,
Як повно й нісенітниць та дурниць.
Так і в стосунках теж буває всяке —
Вони ж себе будують навмання...
Бува несправжнє, вдаване, двояке,
Тоді воно вже зветься — маячня.
Бува спочатку щире та бурхливе,
А потім щось навпоперек стає,
Щось підозріле, потайне, брехливе,
Та пагубної шкоди завдає.
А може й на початку все фальшиве:
Чи чоловік — cвoлoтa та бабій,
Чи жінка — стерво жадібне й сварливе,
Тоді це не єднання, а двобій.
Як чоловік ту жінку захищає,
Вона ж йому — теж захисток навік,
Як він її, й вона його кохає —
То й справжні: й сенс, і жінка, й чоловік!
©~GV~20/11.2.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
Вершник нічний, коли люди вві сні,
По лише йому відомому шляху
Мчить на блискучим сріблястім коні,
Не відчуваючи втоми та страху.
Люди слабкі та беззахисні в снах,
Треба від впливів їх охороняти,
Морок здолати, розвіяти жах,
Темряви сили у битві тримати.
В часі нічному панують завжди
Сили зухвалого зла безроздільно,
Груди стискають до болі й біди,
Не дозволяючи дихати вільно.
Відьми нахабні, як ті кажани,
Прагнуть втручатися у підсвідомість,
Щоб замість мрії й бажання у сни
Мари страшні насилати натомість.
Проти створінь тих, що чинять в пітьмі
Дії ворожі, наявні й неявні,
Вершник іскристий на різвим коні
Вмить присікає ривки протиправні.
Легкий, стрімкий, непомітний очам,
Слід по собі мерехтливий лишає,
Та лише шурхіт - спокійним ночам,
Чи наче теплий туман обіймає.
Він як примара - з'явився та зник -
Лише здається в сузір'їв намисті
Зоряний лицар - нічний захисник,
Відданий кінь, обладунки іскристі...
©~GV~19/28.1.18/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2018
Серед турбот та справ великих,
Загальнозвісних розумінь,
Бажань знецінених та диких,
Людських спотворених створінь,
Стосунків необов'язкових,
Зневаги до священних слів,
Поваги до багатств казкових,
Егоїстичних почуттів
Кумедне, дивне й ненавмисне,
Хоч неможливе та живе,
Як січень з червнем несумісне,
Моє кохання зимове...
Воно не паросток весняний,
Не літній стиглий зрілий плід,
Не осені барвиста пляма,
А чистий сніг та міцний лід.
Нехай всі кажуть - не буває,
Воне не те, чи щось не так,
Та я лише сильніш кохаю,
Бо та Зима - це світлий знак!
Кохання є моє зимове,
Чи ви це хочете, чи ні,
Та найсильніше й надчудове,
Неначе в казці чи вві сні.
Та не розтане вже востаннє
Під сонцем цей чудовий твір -
Навік народжене кохання
Вкриває світ як піки гір.
Та може, як Весна настане -
То й випарується в хмарки,
Дощем проллється, морем стане
В коловороті - на віки.
Та як воно тобі не треба,
Як не потрібні почуття -
Нехай зростає хоч до неба,
Порталом звідси - в майбуття.
А я цього кохання спокій
Охоронятиму від зла,
Щоб у всіляку пору року,
У всі часи любов жила!
©~GV~18/14.12.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Я був з тобою ким завгодно,
Та був собою водночас!
Було чудово. Та, природно,
Було кохання поміж нас.
Та якось трапилося диво
Незрозуміле та сумне -
Тобі схотілося мрійливо,
Щоб інший був замість мене:
Щоб я був я, та не собою,
А кимось іншим взагалі,
Щоб лише надавав спокою
Зі впевненістю на чолі.
Та я ж не той, це ж неможливо -
Мій склад та вдача не такі,
Не вгамувати це бурхливе
Життя. Та спокій - не з руки.
Любов тим примхам не підвладна,
Та час впливає на зв'язок -
На міцність, будь вона неладна,
Чи ланцюжків, чи мотузок...
Таке ж сумне оповідання:
З одного боку ми разом,
Нарізно - з іншого... Кохання
Сміється й плаче заразом.
Можливе все ще буде гідно,
Якщо я буду сам не сам -
Та чи воно таке потрібно
Тобі, мені чи небесам?
Та якщо хтось не розуміє,
То пояснити не в ганьбу:
Цей вірш не про шизофренію,
А про кохання та журбу.
©~GV~17/10.12.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Кохання не знає
зворотної дороги:
Той, хто кохає,
іде до кінця!
/Андрій Лаврухін/
Зненацька, як грім серед ясного неба,
Трапляється диво та змінює світ…
Кохання не має на згоду потреби –
Без дозволу душу штовхає в політ.
Одразу бува усвідомити важко,
Що вже до минулого шляху нема.
Вже тіло як клітка, а серце як пташка,
Що рветься з грудей, як з тяжкого ярма.
Висока та чисте – дарунок від Бога
В оточенні свити пекельних спокус!
Тому серед щастя парує тривога –
Аби не відбулися напад чи струс.
Тому так людська допомога потрібна
Від ревнощів, зради, брехні й головне –
Аби не вважали кохання, як гідне,
Що було й не нема, що прийде та мине!
Бо Бог не дарує дива свої вдруге,
Для всіх та для кожного, наче то гра.
Кохання – це іспит, це праця, це туга…
Не вистачить витримки – то й помира.
Воно ж як дитина, народжена в муках –
Беззахисне й щире, хоч сильне й міцне…
Кохання – в турботи та ласки науках,
Зміцніє – то й нас захищати почне.
Кохання від Бога – до спокою й тиші
Веде нас шляхами крізь лід та вогонь
Стаємо сильніші, стаємо світліші,
Як вийдемо з хмари страждань та безсонь.
Та поки всередині й зовні неспокій,
На захист стаємо, як треба – й на смерть!
Та будемо міцно стояти, допоки
Своїх ворогів не розіб'ємо вщерть!
Бо воїн кохання не знає пощади
До ворога щастя, який він не є,
Не маючи права на слабкості й зради,
Під прапором віри, що сили дає,
Веде чи до пекла, чи в рай, чи на плаху,
Без страху до жаху стискає серця…
Кохання не знає зворотного шляху,
І той, хто кохає, іде до кінця!
©~GV~16/8.12.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2017
В часі й просторі стежина
Пролягає зоряна...
Щастя джерело єдине -
Світло з-від твого вікна.
В світі є така надія -
Де негоди та війна,
Негаразди й холод - гріє
Віра з-від твого вікна.
Мрія казкою здійсниться
Де невір'я засина,
Бо така ж на вік струмиться
Рідність з-від твого вікна.
Як, бува, не пощастило,
Звістка залетить сумна -
Як дощами зачастили
Сльози з-від твого вікна.
Хуртовина завиває,
І снігів стіна рясна...
Та спекотну силу має
Щирість з-від твого вікна.
Може мука чи морока,
Та для мене не страшна
Нерозумна та жорстока
Гордість з-від твого вікна.
І застигла, і розквітла,
Наче квітка кам'яна,
Водночас легка та світла
Пам'ять з-від твого вікна.
Справжні сварки, чи образи,
Чи сердитість напускна -
Все винищує одразу
Вірність з-від твого вікна.
Морок, лихо, сум, страждання,
Біль, неспокій, вади сна
Розчиняє в милуванні
Радість з-від твого вікна.
Глибина небес вкриває,
Як безодні глибина.
До глибин душі вражає
Ніжність з-від твого вікна.
Тож крізь Всесвіт йде кохання
Та крізь зиму йде весна -
Заволока й огортання
Щастя з-від твого вікна.
Хай хвороби оминають,
Не впливає сивина,
Та часи не відчувають
Льоду з-від твого вікна.
©~GV~15/3.12.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
До дня народження поета
Що з нами був, та вже нема,
Пішов у Всесвіту тенета,
Де вічне Світло, та не Тьма,
Та крізь війну проніс проміння
Свого Кохання та Вірша,
Нехай там буде їх сплетіння,
Нехай покоїться Душа!
©~GV~14/8.11.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
Вже вкотре знов смурніють небеса,
Вже вкотре листя землю покриває,
Осінній сум в повітрі зависа
Та сльози ллє душа, та серце крає.
Дерева - наче пам'ять, навкруги
Набридле листя спогадів скидають.
Чи душу визволяють від туги,
Чи розум від скорботи визволяють.
Кохання наче йде на ешафот -
В червоно-золоте багаття вбрання,
В іронію жалобних позолот...
Те золото - загибель для кохання.
Тоді буває - плаче й чоловік -
Та не сльозьми з очей, а кров'ю з серця,
Що ллє на душу зчавлену потік,
Та не лікує - ще сильніше рветься.
Палає осінь - то й нехай горить,
Що не існує вже, чого позбуто,
Та й не болить нестерпно кожну мить
Фантомним болем знищена спокута
Тієй людини, що давно нема,
Коханої, що начебто кохала,
Та раптом зникла наче жартома,
І душу на шматочки розірвала!
Вони перетворились на пташки,
Щоб наді мною звільнено кружляти,
Немов співати реквієм тяжкий
До того, як у вирій відлітати...
Реальність відібрала майбуття -
Нема емоцій й слів для спілкування
Не може повернути й каяття
Довіри, щирості, надій, кохання.
Вже вкотре осінь безнадійно ллє:
Нема тієй, що рідна і привітна!
А пам'ять стогне та не віддає
Кохання, що навічне й безпросвітне.
Воно лише у пам'яті живе -
З реальністю конфлікту набуває,
Та це вже доля - це вже не спливе!
Чи вб'є, чи воскресить - ніхто не знає...
І десь по цій землі ти ходиш теж,
Та листя і тобі шепоче тихо:
Ти йдеш до щастя, до кохання йдеш!
То хай твій шлях вже оминає лихо!
©~GV~13/23.10.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
Навіщо ти приходиш в сни,
Коли підвладна на світанні
Свідомість зовньому втручанню,
Як листя - вітру восени?
Жорстокі хвилі відчуттів
Цунамі болю шле здалеку.
Вразлива пам'ять - здобич легка
Омані лагідності слів.
Навіщо душі ще тремтять,
Коли розірване кохання?
Якісь не задані питання
Чи не розв'язані кортять.
І ти приходиш з небуття,
Кохана й рідна, як востаннє,
В анабіозі кодування,
Чи клонування почуття,
Де разом стукають серця?
Та сни закінчуються вранці -
Кохання мертвого посланці,
Ще раз вбиваючи мерця!
Навіщо ти приходиш в сни?
Бо я нарешті знати мушу,
Куди ведеш ти хвору душу -
Чи до труни, чи до весни..?
©~GV~12/5.10.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
Добранок всім, хто любить батьківщину
Та славить в справах, мріях і піснях
За те, що є й дарує кожну днину,
Та силу має в доньках і синах.
Добридень, мати, люблять тебе діти,
Що ти нас народила та дала
Кохання й змогу жити та радіти
У всі часи - і слава, і хвала!
Нехай ми різні - всі ми рідні люди
Та любим землю щастя і журби.
Нехай нам кожний Вечір Добрий буде
Без люті, без ненависті й злоби...
Добраніч, Земле, досить вже віднині
Війни й проклять, смертей, сварок та зла!
Бажаймо миру та добра Країні,
Щоб і вона нам доброю була!
©~GV~11/6.9.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
Це ще не осінь. Це свобода
Від сонця спеки й духоти,
Де обіймає прохолода,
Щоб відпочили я і ти.
Це ще не осінь. Сльози марні.
Ще саме золото життя.
Ще будуть теплі та безхмарні
Кохання, щастя й майбуття.
Це ще не осінь. Ні, кохана!
Це спокій – в душі та серця.
Та сумувати ще зарано:
Ще час кохати! До кінця...
©~GV~10/5.9.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017
Теплий Серпень обіймає,
Зігріває мерзлі душі
Та насичує любов'ю
Ті серця що спорожніли.
Може він їх не з'єднає,
Та хоча б надасть спочинку...
Мудрий Серпень необхідний.
Це – прощання та початок.
Щоб вляглися біль та хвилі,
Вітер, злива, злість, ненависть,
Мрійний Серпень викладає
Із зірок на тихім небі
Код на щастя та кохання,
Що відомий тим, хто бачить
У зірках надію й віру
Та напевне розуміє,
Що зірки на небосхилі
Візерунка так складають,
Наче звичне, наче вічне –
Та нове нової миті!
В цьому рух та непохитність,
Що майбутнє означає!
Серпень – всесвіту посланець,
Дивовісник та просвітник.
Я це бачу, відчуваю.
Я в покої та натхненні...
Водночас і ти читаєш
Той же код, бо над тобою
Ті ж зірки, те ж саме небо,
Той же Серпень, те ж майбутнє!
Хоч ти, може, ще не можеш
Перекласти й зрозуміти...
©~GV~09/12.8.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2017
І буде дощ... Земля заспрагла
Давно вологи не пила,
Що не дає природа нагла -
Тримає жар замість тепла.
Земля наповнена стражданням,
Що вже ламає на шмати!
Та все ж колись бува востаннє,
І шлях не вічний до мети.
Та гряне ж грім! Не вік цій пастці...
Чим більш напруга - більш розряд!
І буде дощ.... Як сльози щастя
Омиють біль і горе втрат...
©~GV~08/5.8.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017
Які часи - такий і гумор:
Колись мій друг мені писав.
Він був завзятим оптимістом,
Та часом гірко жартував.
Зітхнув, коли настали злидні:
Тож час до справ чоловікам!
Які часи - такі і справи...
Пішов та й залишився там.
Які часи - такі і люди.
Байдужих, мабуть, вже й нема.
Один на захист ширить груди,
Та другий - краде обома...
Які часи - таке й кохання,
Що може враз та назавжди,
А може що було та вмерло,
Як крок від щастя до біди.
Які часи - таке і щастя.
Одним - чекання, біль та сум,
А іншим - плескання в багатстві,
Війна - як мати, безлад - кум.
Які часи - такий і розум.
Що був - стає лише гостріш,
А як не було - став як вата,
Що п'є з реклами та афіш.
Які часи - такий і ворог.
Це вже не гомін дітлахів,
А ті, хто може був повинен
Надати щит від ворогів.
Які часи - такі й проблеми.
Яка буденність буде нам?
Не віддамо свого ні краплі,
Та де своє - диктують там...
Які часи, такий і бізнес.
Хто дещо мав, той став як скот.
Та на його стражданнях дехто
Піднявся до самих висот.
Які часи - така і влада.
Що замість дій лише триндить,
Та це ж відомо, що нарешті
Терпець урветься - прийде мить!
От поки так, та має ж бути
Колись щасливе майбуття:
Які часи - така і цінність,
Людського щастя та життя.
©~GV~07/28.7.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017
Колись таке було на білім світі:
Вона та Він зустрілися в житті.
Та потяглися наче квіти в літі,
Дозволивши шаленість в відчутті,
Шаленість, що вбиває глузд та розум,
Та іноді вбиває їх самих,
Затьмарила свідомості гіпнозом...
А Всесвіт лише насміхався з Них.
Та то був ще початок божевілля,
Бо пристрасть сприйнялася за любов!
Вона ж насправді бавилась, як хвиля -
Топила та в життя вертала знов...
Та смерть таки легенду закінчила,
І як у клятві роз'єднала Їх:
Вона Його з ненавистю убила,
То ж інший бік кохання, а не гріх!
А він підніс кохання до сузір'я,
Бо він любив, з любов'ю і помер...
З часів того забутого повір'я
Віків пройшло багато дотепер.
Та вдруге Всесвіт щастю шанс дарує!
Такі дива - Вони зустрілись знов!
Збагнути, що не пристрасть всім керує
Та що приходить на віки любов.
Навряд чи одне одного впізнали,
Скоріше - закохалися та й все.
І почуття як вперше запалали,
І знов роман, чи казка, чи есе...
В якому й потяг, й пристрасті й бажання,
Та головне - єднання у серцях,
Що пронесло через часи кохання,
Сильніше за невпевненість та страх,
Що може це одвічно тимчасово
Та все колись приходить до кінця?
Бува й таке. Та не обов'язково...
Бува й навіки - душі та серця!
Лише потрібно не звертати вваги
На складнощі та дрібнощі життя!
Бо може вже не вибачить зневаги,
До свого дару щирість майбуття!
Кохати. Це так просто і так складно -
Обов' язок почесний крізь зірки
Нести з пошаною та гідно, ніжно, ладно,
Щоб бути вартими дарунка на віки!
©~GV~06/26.7.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
Кохання – дивовижна казка
Із цілковитих протиріч,
Чи нагорода, чи поразка:
Для розуміння – параліч.
Та можна виправити дещо,
Із низки непорозумінь –
Любов тримає все, не плеще,
Бо не кисіль це, а кремінь!
Хто любить жінку досконалу,
Повинен змін собі надати,
Щоб еталону, ідеалу,
Уявленням відповідати.
Та жінці ставити ж не в праві
Вимогу також краще стати,
Вона ж – таки брильянт в оправі!
Не заважаймо їй блищати!
Куди вже краще? Що за жарти?
Один обов'язок у жінки –
Кохання справжнє й щастя мати!
Все інше - пустощі й лушпинки...
Та несумісність не пускає:
Кохає Жінка – Чоловіка,
А Чоловік – Її кохає...
Це протиріччям є одвіку.
Потрібно й з логіки, як видно,
Щоб жінка - теж... Себе кохала...
Тоді було б кохання гідне,
Тоді б гармонія настала!
©~GV~05/22.7.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2017
Я будуватиму щастя
З купи цеглинок дрібних:
Слів, що дійдуть мов причастя,
Серця глибинок самих,
Ніжних та сповнених ласки,
Рухів та вчинків та дій
Я будуватиму казку,
Ту, що ми житимо в ній.
Казку, де буде світання,
Навіть як вечір чи ніч,
Радість палкого єднання,
Мрій та думок - пліч-о-пліч.
З купи цеглинок збудую
Щастя майбутнього дім,
Та на віки зцементую
Міцним коханням своїм.
©~GV~04/16.7.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
Вже ті часи пішли в минуле,
Коли єдиний був закон,
Що лицар - лицар, дама - дама,
Та як дракон - то вже дракон.
Та досі є такі закони –
Як є дракон та людоїд,
То має бути й справжній лицар,
Щоб даму захистити... й світ!
©~GV~03/10.7.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
А може ми потрапимо у чарівну країну,
Де не бува ні суму, ані горя, ані тліну,
Нема брехні та зради, розставання та розлуки,
Нема війни та розладу, нерозуміння й муки.
А може ми збудуємо країну волі й миру
Зі щирості та віри, із надії та довіри.
З любові наших душ й сердець, чуттями рясно вкритих,
Відверто для щасливого майбутнього відкритих.
Та вже коли пригріє нас ця чарівна країна,
Де справи одностайні, навіть мрія де єдина.
То й буде щастя нам серед людей щасливих й вільних,
Добра та вчинків людяних, думок та прагнень спільних.
А може ми живемо вже в тій чарівній країні,
Де свіжі вітри в горах та хліби на полонині,
У надрах скарб, сади, ліси й річки життя дарують...
Коханням вразимо дива, що щастям нас чарують!
©~GV~02/10.7.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Чи я чогось не розумію?
Чи щось воно не так, як є?
Інакше як це пояснити,
Що настає - що настає?
Бо наче мало бути інше,
Якесь не те... То в чому річ?
Чи літо взимку, місяць в тижні,
Окріп льодяний, денна ніч?
Чи так воно, як має бути,
Та лише інші сприйняття..?
Як хрін солодке те Кохання,
Що так змінило відчуття...
©~GV~01/9.7.17/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017