| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
*****
Світло, яке ми несли з тобою,
речі, яким надавали значення,
виросли пам’яттю неживою
в те, що ми не змогли побачити.
Ніжність, яку ми удвох шукали,
наче тепло в березневих променях,
стала тепер недосяжним граалем.
Кожна любов потребує створення.
Кожна любов потребує відваги,
темної радості та пожертви.
Ми не зуміли знайти переваги
в недоліках, що складали моменти.
Та все, що ми збудували разом,
і все, що зруйнуємо поодинці,
стане відлунням порожньої фрази,
повним змістом на кожній сторінці.
Саме те, що любили ми двоє,
нестиме щастя нам і печалі.
Спогади знов огортають сувоєм,
“ люблю “ відносячи далі й далі.
Далі сніги, де пейзажі з вати,
життя, в якому немає спокути.
Я пам’ятаю, як тебе звати,
та хочу забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2018
*****
З початком весни крига скресла.
Знову рибалки лаштують весла.
Входять у річку, все ще холодну,
вислуховують березня воду.
Разом із ними входить човен,
він, як і берег – радості повен.
Тільки весною, саме у березні,
так багато світла на березі.
Рибалки сидять у човні мовчки.
Легені напинають їхні сорочки,
ніби вітрила кораблів далеких.
На днях повертатимуться лелеки.
Вони принесуть сонце на крилах.
“ Все буде так, як ти говорила “, –
каже рибалка жінці ввечері
після дня у холодній течії.
Все саме так, як ти вбачала:
світло, народжене біля причалу,
риба, що досі не може збагнути
чому в ріці так мало отрути.
Тому що весна руйнує кайдани
зими, яку знов із пам’яті стерла.
В землі виникають квітучі рани,
з яких пробиваються нові стебла.
Тому що все починається знову.
Гачок і рибу з’єднує дієслово.
Попереду дні хороші, позаду невдалі.
Як же сильно хочеться жити далі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786355
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.04.2018
*****
Море викочує хвилі на берег.
Я любив тебе понад усе.
Літери спогадів на паперах
сходяться в карусель.
Кружляють наче вода на піску,
з берега йдуть назад.
І біль, який за собою несу,
віддзеркалює небеса.
Зорі падають з цих небес,
віддаючись нулю.
Я не забуду твоїх чудес,
але вже не люблю.
Всьому відведено певний час,
моменти прості та складні.
Те, що тривало роками для нас –
для інших складає дні.
Хвилі думок, обіцянок, слів
творили море для нас.
Спільний вогонь, виявляється, тлів,
а не палав щораз.
Ти намагалась рікою бути,
а я морем так і не став.
Відтепер і назавжди лютий
в наших містах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017
*****
Вчора померли осінні поля
заради життя зимових.
Тоне у снігові чиста рілля,
народжує подих.
Подих знову нагадує лід –
такий же холодний як небо.
Дихати важко, а може не слід,
може нікому не треба?
Може краще здатись в полон –
повітря мороку і простуди,
відчути радість того, що було,
і того, що буде.
Збагнути, наскільки важливим є час,
наскільки його небагато.
Усе, що змушує плакати нас,
стосується втрати.
Те, що ти любиш понад усе,
закінчиться, пам’ять стерши.
І тільки тоді ти побачиш сенс,
неначе уперше.
Подих зими іде звідусіль,
радість миті належить до див.
Якби я міг взяти увесь твій біль,
то так би й зробив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767351
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2017
*****
Сонце торкається твого плеча.
Світ зазирає у вічі.
Червень як завжди усе розпочав,
а серпень закінчить.
Знов розгортається теплий сатин,
підкоряючи пам’ять кожну.
Літо вирує в безмежжі годин,
яке я знаходжу
поміж ультрамарином озер,
над полями рідного краю.
В зустрічах наших, які дотепер
усе це вміщають.
В дотиках неба, його дощах –
миттєвих і довготривалих.
В радості, яка у твоїх очах
нагадує спалах.
В затишку вечора, що несе
темряву, створену ним же.
В тому, що ти для мене усе
або навіть більше.
Не повертається жодна печаль.
Літо залишиться вічним.
Червень як завжди усе розпочав,
а серпень закінчить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2017
*****
Осердя зими розбиває час.
Холодні дерева нагадують нас.
І люта ріка мов людська душа –
не має краю, не має дна.
Пронизливий дощ. Сталеві сніги.
Чи стане тобі моєї снаги,
аби зупинити втіху Творця?
Сніг розтинає шкіру лиця.
Радій всьому, що у тебе є.
Твій голос проймає нутро моє,
неначе рибу міцний гачок.
Взимку спиняється більшість річок.
Взимку холоне в руслах вода.
Я бачив, звідки приходить біда.
Я знаю, що саме дає любов,
яких торкається меж та основ.
Приймай все те, що буде колись.
Підземні корені переплелись
в системі мерзлого кришталю.
Тримай же міцно руку мою.
Снігів не залишиться поміж нами.
Я грітиму руки твої губами.
Зима завершиться, лід розтане.
Як добре, що знову все не востаннє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767153
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.12.2017