| Сторінки (1/45): | « | 1 | » |
Під клич сурми і крики божевільних
Поперли ті раби звільняти вільних.
Юрба приречених, людська подоба -
Велика помилка природи й Бога.
Навіжені і ладні вбити мати
Озброєння - іржаві автомати.
Без совісті, нема у них сумління.
Лиш скрєпи руцкіє - то їх благовоління.
І мови в них нема - одні лишень матЮКи.
Живуть, кусаючи усіх, немов оті гадюки.
І гадять навкруги, мов ті неардентальці:
Що гомініди, що вони - одні поганці.
Що діяти із ними? Що чинити?
Усіх до одного - усіх їх спопелити.
Всіх кинути в огонь! Нехай горять у пеклі!
Там їхнє місце: вогонь їх має зжерти!
24.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2023
Эпиграф
Недремлющее око
Смотрело так жестоко,
Что леденящий ужас
Звенел у ушах...
I
Дичайший, злобный взгляд - исчадье ада!
Дрожащий, тонкий нос - собачий нюх
И зверь бежит от одного лишь взгляда -
Железны янычара плоть и дух.
Мать, дав ребёнку жизнь, простилась и нею
И долго кровь сочилась сквозь песок...
Она шептала, закричать не смея:
"Пусть я умру. Но будет жить сынок..."
Глаза малютки - синие, как небо.
Улыбка - удивительно чиста,
Но, к сожаленью, не накормит хлебом
В жестоком этом мире красота!
Шли годы... мальчик рос с людьми чужими,
Лишь алчность их Фемидою была;
Глаза всё больше становились злыми,
В них нет уже ни света, ни тепла.
Отца и мать ребёнку заменила
Давно война - он дрался, как шакал.
У многих кровь мгновенно в жилах стыла.
Когда он ятаган в руке сжимал.
Что янычару тяжкий запах трупа/ов -
Ведь кровь его пьянит сильней вина!
Жалеть людей? Зачем? Смешно и глупо!
Он зол. Силён. А жизнь - всего одна.
Жечь, резать, убивать - вот то, что надо,
Чтоб в прах всё обратилось на земле!
За бой кровавый - сладкая награда:
Ждёт пленница прекрасная в шатре.
II
Нагайкой хлесткой тело обвивая,
Он полонянку к очагу толкнул,
Приблизился, глазами пожирая,
К своей добыче руку протянул.
Дочь лучезарной девственной купели,
Беда подстерегала в двух шагах!
Дрожа, как лань стояла у поспели,
Уста сковал неумолимый страх.
Но сильный побеждает по закону,
Ломая ствол берёзы молодой
И полонянка падает со стоном
Под демона безжалостной рукой...
...Летели дни - красавица смирилась,
Ей Богом послан матетинства дар
И нежностью её глаза искрились -
На свет родился новый янычар!
О мать! Скажи - кем сын твой станет?
Он, выросший среди сплошного зла?
Найдёт себе рабыню с тонким станом?
Чтоб, как и ты, убийцу родила?!?
III
...Века прошли - история листает
Эпохи...Время, как вода, течёт,
Но янычара дух не умирает,
Он затаился - воплощенья ждёт.
Пусть янычара след остыл кровавый,
Но Фихте, Вагнер, Ницше сделали своё,
Они тогда фашизм обосновали -
Духовного наследника его.
На благодатном грунте том, взошли,
И Муссолини, и Шикльгрубер,
Их трупы, словно падаль,
Миром были брошены волкам.
Но Путин, у их сомнительных останков -
Все их деяния штудировал и изучал.
Он - воплощая янычара,
Свою Валгаллу создавал.
И. как положено, для всех недоимперий,
С претензией на Третий Рим,
С лаптей и необоснованных претензий
Был создан скрепный русский мир.
И те, кому сегодня очень нужно,
Свободу чёрным сапогом давить,
Теперь уже фашизм лелеют дружно,
В них янычары продолжают жить!
IV
Сегодняшний фашист не с ятаганом,
Его экипировка мощна и сильна.
Владеет он и танком, и наганом,
За ним стоит громада ВПК.
Не нужно мыслить нынешним фашистам,
За них решают - души их пусты.
Весь мир хотят объять пожаром
Безумцы эти, дьявола гонцы.
Змеится дым и пепел на планете,
Прекрасной, древней, вечно молодой...
Не спите, люди - вы за всё в ответе,
Фашизму надо дать последний бой!
Мы в это верим, это твёрдо знаем,
Такая вера помогает жить.
"Нет - ядерным и атомным пожарам!"
Должны на всей планете так решить.
Дорогу светлой мира эстафете!
Смысл нашей жизни - в праведной борьбе.
В борьбе за то, чтобы смеялись дети,
За голубое небо, золото пшеницы на земле!
(Згадка, із минулого життя, на ворожій мові: вчора, переглядаючи папки в бібліотеці, натрапив на давню роботу - власноруч друковану на машинці, написану в 1978р.; в розділі ІІІ сьогодні долучено вірші 3, 4 та 5; класика - річ невмируща)
15.30/01.05.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2023
Віртуальна епітафія моєму другові по ФБ, самобутньому поету від народу, хліборобу (за його ж словами) і невтомному трудівнику, чудовій людині, який усвідомлюючи неминучість, невідворотність смерті, просив друзів донатити не йому, приреченому, а воїнам ЗСУ.
Низько схиляюся перед величчю його духа, ЛЮДИНИ з великої букви, справжнього громадянина України.
Памяті Емілія Дурова, присвячую:
Пішов Поет, за обрій, у світи.
І нам усім залишив спадок -
Свої вірші: веселі та сумні,
Мов ті веселка та світанок.
Залишив спрагу до життя,
Святу любов до України...
О рідна нененько моя,
На мене смуток знов нахлинув...
Але...але - не здамся я йому:
Живі ми Є! І в цьому наша сила!
Вірші Еміля стягами цвітуть!
Нас надихають - жити та любити Україну!
(гортаючи сторінки ФБ; писано у вагоні потягу метро о 7.45 - 7.50, 21.04.23р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2023
Настане час - ординців переможем!
ПроГонимо, із Батьківщини, іх усіх!
А потім, вирвемо з корінням,
Усіх отих, мерзотних/огидних і смішних.
І злине час, і ми залижем рани,
Залишуться одні страшні рубці.
З погордою, носитиму я шрами,
Отримані за Батьківщину, в "м'ясорубці" тій.
Я - воїн! Син свого народу,
Що вистояв і дав орді останній бій!
О, сили неба! Скільки побратимів,
Я поховав у цій святій землі?!
_________________________
*Suum cuique (лат.): кожному своє - класичний принцип справедливості.
24.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Суворий, справедливий екс-Прем'єр!
І правду матку - він завжди рубає!
За газ, що для народу: олігархів, мов папір - подер!
Один єдиний, про державу дбає!
Його, "мессію", Президент знайшов.
Кермо Держави дав йому у руки.
Тому - не спить наш екс-Прем'єр, не їсть,
Його терзають творчі муки.
Куди сховатись? Утекти куди?
Як Батько-suzerain*, програють?
Як відкупитись від тюрми?
Коли диплом його, прикуплений, згадають?
Тому, його активнисть - показна.
І поле топче він чуже електоральне,
Собі на користь обернЕ/капіталізує вАші голоси.
Він здасть, продасть своєму сюзерену - пану.
Яка ж у баєчки мораль? - запитує читач,
Невже по граблям вІки нам ходити?
Ідуть роки, а ми - мов ті сліпі раби,
Живемо так, щоб краще і не жити.
Щр вам сказати, читачі мої...
Тут краще класика уже не скажеш
Були ж на Україні байкарі**,
Що вдарить словом, мов мечем, і не промаже:
«Плачте, плачте, дурні очі,
Щоб повилізали!..
Бачили ж ви, препогані,
Що ви купували!..»**
_________
*Сюзерен (фр. suzerain від старофр. suserain) — великий феодальний правитель, влада якого базується на васальному підпорядкуванні йому дрібніших феодалів, які одержують від сюзерена право на частину землі у його володіннях (феод) чи утримання з неї.
** С. Руданський, цитата з його байки "Циган з хроном", опублікована 13.04.1858р., але і сьогодні актуальна, як ніколи.
Автор - З.І.І.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2022
Даруйте коханим квіти,
Дітей пречудової Флори,
Яку в античному світі
Латинською звали Fiora/Колись називали Fiora.
Магічною силою світла
Гармонія барв веселково -
Довершена форма пелюстків,
Сказали вже більше, ніж слово.
І ви, глядачі, враз застигли.
Здивовані, вражені дивом,
Коли перед вами постали –
Вони – дивовижно щасливі.
Невже це реальність? Не казка?
Ті двоє, що так веселяться?
І погляди їхні, і дотик –
Які випромінюють щастя?
Можливо, це двоє акторів?
І кадри до фільму, як sequel?
В якому букет пречудовий -
Як статус стосунків, як вимпел?
І буде у вас все прекрасно!
Рожеві хай мрії здійсняться,
Коли ти дотичний до чуда,
Яке випромінює щастя!
31.10.20
https://drive.google.com/drive/folders/1DfLTjgdNFCWsWQ1GwopUMAEsuD4txR0f?usp=sharing
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Переглядаючи сторінку ФБ, натрапив на пост https://www.facebook.com/celea1967/videos/3346783568723910/?t=7
Світлина спонукала задуматися на хвильку. Що з того вийшло - судити вам, мої слухачі та дописувачі...
Ти не молися мовою чужою,
Бо на колінах, стоячи, помреш.
Молися солов’їною, святою,
Як пращури; неси наш далі хрест.
Вони, колись, для нас завоювали
Це право жити на своїй землі.
І як же вороги не лютували –
Нічого, кляті, вдіять не змогли.
Зусилля їх об мову розбивались,
Немов ті хвилі о скелі берегів:
Як предкам жити, мовою якою говорити,
Ніхто із зайд, їм диктувати, не посмів.
А ти - помреш рабом, якщо забудеш мову,
Раз і назавжди втратиш родовий зв’язок,
І пращури твої, які тобі здобули волю,
Гуртом, тебе, навічно – проклянуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020
Затих натруджений квартал.
Опало враз пожовкле листя.
Лиш лицедій, мов божевільний, танцював,
І шаленів, мов той тубілець, у намисті.
Так проводжатимуть його,
Не буде почету, не буде і кортежу.
Безславно піде те, ВОНО,
Яке намарно/даремно гавкало на ВЕЖУ.
_________________
* Requies (лат.) - вічний, абсолютний спокій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2020
Гірка іронія, замішана в печалі.
Смак смутку є основою її.
Коли людці, прогнилі і нездалі
Ведуть у пекло всіх, за срібняки свої.
Запроданці - продать усе - ви ладні!
За тридцять грошей, срібняків своїх.
Колись Христа отак ви розпинали
Такі як ви - василій протисвіх.
Я знаю - то почвари безголосі.
Манкурти в стойлі, як воли - раби.
Скажіть, будь ласка - чом так повелося,
Що Батьківщину - Україну зрадили вони?
Хоча, на те і над усім - є Божа воля.
Свободу здобувать - То справа не для всіх
І, чи нарешті нам всміхнеться та примхлива Доля?
Коли назавжди – щезне той василій проти всіх?
Автор - З.І.І.(07.02.19.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864066
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2020
Полуправда –полу-ложь,
Там соврёшь и здесь соврёшь.
Дуракам не нужен нож;
Зомбоящик ведь хорош!
И в лучших традициях стиля,
Где Геббельса дух воссиял,
Дарите лгуны простофилям
Всем гаджеты, где один есть портал.
Тогда, по закону пространства,
Которое изобрёл Овертон,
Немыслимое станет сбываться/решаться
В одном из его окон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846106
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.08.2019
Бажаю всім життя прожити
Без сліз, без горя, без біди.
Нехай воно щасливим буде
Сьогодні, завтра і завжди!
Коли вже й трапиться причина
І горе раптом – тай тебе знайде,
Поводь себе, як чоловік, мужчина.
Тоді біда безслідно зникне, пропаде.
Крізь роки йди, адже тебе їм не зігнути
І срібло сивини заслужено неси.
Люби життя і пам’ятай, що смерті не минути
Життя – це мить і крок з народження у небуття/ті світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2019
Свобода вибору - Декартові квадрати.
Хто перетне межу? Посміє хто?
Як передбачити? Усе - спрограмувати.
Коли вирішуєш за всіх: кому? чого?
Тяжкий цей жереб - шапка Мономаха.
Її вага не всякому під силу - до снаги.
Завжди простіше: враз - і зруйнувати.
А хто збудує? Поле хто засіє? Хто!?!
А люмпен - що? Завжди так було:
Видовище йому і хліб давай.
Гудить юрба, яка уже забула,
Коли за пригоршню монет Ісуса продала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2019
Не мине вас тая чаша - і з вами так буде.
Вчора буди молодими; враз - вже зрілі люди.
Нема шани, ні поваги. Очі відвертають.
Людську зрілість, деграданти, в очі - зневажають!?.
Стоїть, плаче стара мати, сльози утирає.
"Нехай, - каже, - любі дітки, всіх - Господь прощає!
Доживіть до мого віку, з милості Благого,
Молитвами - денно й нощно, сльозами Святого,
Який знає: що і як, і коли то буде,
Коли свічка ваша згасне... Схаменіться, люди!
Доживайте до старості, Не ґнівіте Бога.
Поважайте людську старість. То - людства основа.
Не вмерайте молодими. Старість - милість Бога."
14.30-14.45/30.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2019
Він дивиться на себе в дзеркало щоранку.
Щоранку, в церкві, набожно, замолює гріхи.
Йде на роботу, ніби одягнувши вишиванку.
Зразковий муж; ніколи цей не спалює мости.
Знавець фольклору, старожитностей прихильник,
Пускав сльозу, як говорив про Голодомор.
Відроджував традиції і гетьманські світлиці.
Та з часом, якось і забув про свій народ.
В тих помислах, про дух та націю, високих,
Що понад хмарами, витали там, над обрієм земним,
Вже сам собі почав здаватись простим Месією…
О Господи! Прости йому! За все - прости!
Слова його улесливо облудні,
В оману вводять чергового слухача.
Будує мовою силки - конструкцію премудру,
Де попадеться, проста, говіючи, душа.
О щастя! Лицар непідкупний! Наш месія!
І час його пророцтва вже настав…Гай, гай!
Якби ж хто знав, яку він комбінацію підступну,
Який пасьянс, з людей, розкладувати, починав.
Своєму візаві, кого привів до влади,
Державу плюндрувати, на поталу здав.
А любих друзів, посадив за грати,
Ходи свої, так наперед, прорахував:
На друзів − супротивників направив,
Уклав таємний пакт: нехай взаємно знищуються всі!
Тим вчинком Молотова й Рібентропа,
Мов Моріс Тайлеран – так, всіх трьох,
За наслідками вчинку - і перевершив, і обставив,
Що Макіавеллі, у тому випадку,
Якби якимось дивом був живий,
Ним присоромлений, ковтаючи краватку,
В безмежних заздрощах, блідий як мрець,
На віки - вічні, утратив мови дар,
Сховавшись у куток, приречено мовчав.
І почалося те, що мало неминуче розпочатись,
Коли світогляди зіткнуться, коли пітьма із світлом піде в бій.
В тій сутичці кривавій уже нікому не сховатись.
Вина за це на тобі – прокуратор підлих дій!
І ось, умивши руки, мов Пілат кривавий,
В побожній пристрасті, до неба спрямувавши зір,
Чекав, як миротворець, весь в білому (при наймі, у своїй уяві),
Коли пернач і скіпетр, і держава, до рук його, «які не крали», упадуть.
На марне тішився, цим планам не бувати;
Надію, як інтригу, даремно він плекав.
Досвідчений банкір…, а мав би знати,
Конфуція, він точно - не читав:
«Коли бажаєш помсти слід копати могили дві».
Так класик пару тисяч літ і ще п’ятьсот тому, казав.
А ви, мої брати, що зветесь УКРАЇНЦІ,
Народе мій, прокинься та не спи!
Задушать нас, окремо, по одинці,
Державу рвуть голодні, люті пси.
Не дайте задурити вас словами.
Що єдності нема і не потрібна вже вона.
Простий народе, в праці величавий,
Держава – це є ти і Батьківщина є одна!
__________________
* Кожному своє, лат., положення римського права
26.02.2012.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2019
Він є безмежний цинік та прагматик:
Завжди брехав, бреше і буде брехати!
Тільки дурень, божевільний та лунатик -
Буде за такого свій голос - подавати!
20.02.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826222
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2019
(Анонс до поеми; інтригую!? Саме так… )
Ти – моя золотава Адель!,
Досконала, струнка і така романтична!
Діамант, що крізь темінь освітлюєш душі людей,
Ощасливлюєш все, до чого торкнешся.
Ти і є моя ідеальна модель,
Де все в міру, до того ж – практична;
Насторожений погляд занадто розумних очей:
Наче сонце, крізь локон -такий іронічний!
Хто під погляд попався оцей –
Він його вже ніяк не забуде:
Це зухвале лукавство, крізь зіниці душі/очей
Приведе до кохання, чи згуби?
…
Дитя імперії, що відродилась знову
Яку, у полотні, художник-геній, оспівав;
Він так явив усім свою елітну школу:
Жіноче тіло, оголене, уславив і вітав!
…
Я - не Клімт, що прикутий контрактом,
Фердинанду – барону, свій геній продав,
І кохану, свою Аделіну, раз-у-раз, безкінечно:
За умовами того контракту - чотири роки поспіль,
В сотні різних сюжетів, ескізів, день і ніч,
Мов той раб на галерах, малював і писав.
Малював і писав, малював і писав.
О! Як довго тягнулись ті дні та роки,
Скільки пристрасті, болю
Та гніву вони породили!
Той любовний трикутник -
(Фердинанд - чоловік, ще й барон;
Його жінка- Адель тай модель,
А також - . adulter/адюльтер*
Що із Клімтом, вони закрутили)
Історія, яка - пережила віки:
Про Адель, що була, для обох, назавжди:
Неймовірно жадана, магічно красива,
Мінлива, грайлива, а також: невимовно -
Спокусливо близька, доступна, зваблива!
Густав: О Адель!Ти – любов, яку я прославлю в віки!
Образ пристрасний твій – моя незакінчена мрія!
Це і є твоя істинна сутність, яка, мов ефір,
Усі фібри душі, усі думи мої – полонила!
Адель: Гюстав! Любий! Ти – щастя моє!
Ти – моя потаємна, окрилена мрія!
Але Боже солодкий!Благаю, прости-ми за те!
Що у шлюбі я з іншим і цим я - згрішила!
Фердінанд: Відень весь сміється наді мною.
Рогоносець: всі - дивіться! Ось іде!
Так пишався Аделінкою своєю,
Але та йому, чомусь – тай не дає!
І знайшла собі коханця "молодого!"
Він – художник; кажуть - геній і гультяй,
Ще й гульвіса. У Європі – дуже модний.
Закохалася Аделька! Фердінанд – good buy!
Пригнічена душа моя горить вогнем.
Вона волає, прагне помсти!
Власноруч – зарубав би їх мечем!
О небо! Від сорому, не дай мені померти!
Невже з рогами я помру?
І будуть люди далі насміхатись?
Так от – уб’ю його!І далі - що?Сяду у тюрму?
Вона ж і далі, буде розважатись?
Як не крути, їх смерть – не кращий варіант;
Не має там інтриги та загадки…
От, як би так зробить, щоб їх «талант»,
Мечем домокловим висів - для інших, для порядку?
Хай будуть разом, на виду у всіх?
Підтверджу: у цьому є якраз потреба.
Хай їх оточить – їхня пристрасть, їхній гріх,
Малює хай, а я – проситиму їм смерть, у неба!
Так, крок за кроком, визрівав,
Отой складний і мстивий план.
Страшну він помсту готував
І був міцніший за капкан.
…
Ось так прийшла у світ «Австрійська Монна Ліза».
Красуня із красунь – проста Адель,
Яка в картинах, натхненним пензлем майстра,
Живе в віках, де плоть її є – акварель.
За той скандал, за ті гримаси ревнощів та болю,
Які відчув та пережив на сОбі Фердинанд:
Він день і ніч молив примхливу,
До себе – люту, Невблаганну долю
З них душі вирвати. ..І таки – вимолив:
І вирвав – і на могилах їх стояв...
О, муки творчості! Кохання злет фантазій!
Раби обов’язку – ось суть, зав’язка і сюжет.
Що Густав накоїв? Що він на кін поставив?
Свою любов?Амбіції?Чи свій авторитет?/
Свою любов?Це так!Адже в душі він був поет!
Все дійно було так: життя із ними грало.
Воно писало пристрастний, палкий сонет.
Обдарувати (особистим) щастям обіцяло,
Натомість - є ЗлАта Адель, яку писав - поет!
*Адюльтер (фр. adultère, лат. adulter — разпусний) подружня зрада, розбещеність, перелюбство)
18.02.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2019
Якось, підслухавши шепотіння піску під Великою пірамідою у Гізі, за якими почали з'являтися обриси дивовижних видінь, які і спонукали мене поділитися цим станом піднесення із широким загалом - вишуканою аудиторією київського "Клубу поезії".
Присвячую моєму Щастю - моїй дружині: так - в котре?! - зізнаються в коханні.
Натхненну, вишукану жінку – славлю!
Довершену – у всій своїй красі!
Її обійми, губи,… Ними марю.
Вона – володарка моїх пророчих снів.
І на яву, і в снах – ми завжди разом.
Йдемо життям – її долонька у моїй руці.
Буває, у тих снах, обоє ми – ширяєм!
Буває, що доводиться літати у житті.
За кожну мить, що Доля дарувала,
Безмежна дяка небу і руці Творця,
Що непомітно – нас вела, оберігала,
Іти стежиною, крізь бурі, до вінця.
Вінчання мить – знаменна віха у стосунках.
Апофеоз і кульмінація подій.
Як передбачити - заглянути в майбутнє?
Сказати все, добравши слушних слів?
2019р. (редакція 19.02.23)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2019
Колись, давно, лиш тільки нова ера засвітилась,
Зійшов на землю новий цар – Христос.
Свою «Науку про любов» повідав людям,
Послав його до нас із неба сам Господь.
Людське життя тоді не цінувалось.
Імперії стояли на страхУ, на силі та рабах.
Людину били, катували, розпинали/розривали.
Людина, розіп’ята на хресті – буденний знак.
Та серед моря сліз, розпуки і ридання,
З’явився острівець - «Наука про любов» Христа.
Тоді ще люди між собою спілкувались
За допомогою звичайного листа.
Ось Валентин, священик, жрець Науки,
Невтомно, день та ніч, писав, писав, писав.
Вітав усіх. Бажав, щоб не було розлуки,
Добра та щастя, миру і кохання, всім,
Від серця, щиро, у тих листах, бажав:
Хай ваше серце переповниться любов’ю!
Допоки, любі ви мої – усі ми ще живі!
Вінчаю на життя і не окроплюю вас кров’ю!
Єднаю ваші душі та серця вояк і трударів!
Солдати. Міць імперії. ЇЇ основа.
Походи. Різанина. Гартування на мечах.
Нема їм ані ласки, ані лагідного слова;
Отак вони живуть, їдять і сплять в боях.
Тоді, у Римі правив Імператор Клавдій (II).
Це він всім шлюбам владне «НІ!» сказав.
Гадав, що саме цим зміцНить свою державу.
Ось так, як нам відомо, він думав і вважав.
Тому-то Валентин, таємно, під покровом ночі,
Як пастир їх - освячував союзи тих вояк,
Єднав їх мрії та тіла, до пристрасті охочі.
Брав гріх на Душу і вінчав, вінчав, вінчав…
Намісник Бога на землі, наслідник Зевса,
У гнів, Клавдій Валентина ледь не розіп’яв.
В темницю кинув; але й там, його любов - воскресла!
Він полюбив. Крізь грати, валентинку їй послав.
Ось так, легенди, дивом, оживають.
Любов, як крила, силу їм дає.
В цім дивнім світі закохані літають.
Вони – щасливі! І в цьому внесок Валентина є!
14.02.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2019
Гірка іронія, замішана в печалі.
Смак смутку є основою її.
Коли людці, прогнилі і нездалі
Ведуть до пекла всіх, за срібняки свої.
Запроданці - продать усе і всіх - ви ладні!
За тридцять грошей, срібняків своїх.
Колись Христа ви розіп`яли, владні:
Такі як ви - василій противсіх.
Я знаю - то почвари безголосі.
Манкурти в стойлі, як воли - раби.
Скажіть, будь ласка - чом так повелося
Що Батьківщину: Україну зрадили вони?
Хоча, на те і над усім - є Божа воля.
Свободу здобувать - то є тяжкий урок.
і, чи нарешті нам всміхнеться та примхлива Доля?
і, чи країна зробить уперед рішучий крок?
Автор - З.І.І.(07.02.19.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2019
Суворий, справедливий наш Прем'єр!
І правду матку - він завжди рубає!
За газ, що для народу: олігархів, мов папір - подер!
Один єдиний, про державу дбає!
Його, "мессію", Президент знайшов.
Кермо Держави дав йому у руки.
Тому - не спить Прем'єр, не їсть:
Його терзають творчі муки.
Куди сховатись? Утекти куди?
Як Батько-suzerain*, програють?
Як відкупитись від тюрми?
Коли диплом твій - куплений, згадають?
_________
*Сюзерен (фр. suzerain від старофр. suserain) — великий феодальний правитель, влада якого базується на васальному підпорядкуванні йому дрібніших феодалів, які одержують від сюзерена право на частину землі у його володіннях (феод) чи утримання з неї.
29.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823268
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.01.2019
- Мій любий, що ти робитимеш з цією премією?...Знаю, знаю, що оце подумав і як хочеш мені відповісти – в „Ощадбанк”, під його стабільність та надійність? Так? Ну звичайно вгадала! Ти ж в мене економіст! А між іншим, попереду літо і, якщо не рахувати чотирьох – п’яти літних суконь, так в мене ну просто нічого немає (і вдягнути)...
- Що, ці два костюми, які лежать в шафі запаковані? Ну знаєш, мені краще знати в який сезон їх одягати! І з яких це ти пір почав так детально розбиратися в жіночих туалетах (нарядах)? Чи не з того часу, як в тебе з’явилася молоденька та привабливо струнка секретарка?...Так, так, я оце недавно була в тебе на роботі і бачила, як вона одягається. І мене обурює твоє відношення до мене взагалі...
- Ні, я не влаштовую бурю в склянці води. Просто ти несправедливий до мене. І мені здається, що знову починає руйнуватися наше сімейне щастя....
- Чого я хочу??? Боже мій! Чого я хочу!? Оце вчора у нас була Валентина Петрівна...
- Яка Валентина Петрівна? Дружина твого замісника (заступника)... А на ній таке чудове плаття, що мені аж дух захопило. І зовсім не дороге – 95 крб. Столиця ж поряд. Там вона його й придбала.
- Чого я хочу? Ні, я не морочу тобі голову. Сьогодні п’ятниця. На роботі в тебе зараз гарячий час і ти, як завжди, працюватимеш у вихідні дні. А ми з Сашком не хочемо тобі заважати і на вихідні гайнемо в Київ, можливо мені пощастить, і я все таки придбаю омріяне (вимріяне) мною плаття. Згода?
- Так, любий, ти як завжди правий, з квитками важко, але я, зважуючи на твою працю та зайнятість, ще вчора, відразу після відвідин Валентини Петрівни негайно подалася в каси і придбала квитки туди й назад, так що в неділю о другій годині дня чекай нас. Але перед цим не забудь здати прання, прибрати в квартирі, закупитися продуктів на неділю...
- Чому я жартую? Ні, навпаки. Зміна роботи для тебе буде справжнім відпочинком, а виробничі справи потрібно вирішувати в робочий час, на роботі. Надіюся, в хвилини затишшя, ти зможеш оцінити моє піклування про тебе, тим більше, що мою поїздку, в принципі, нами було узгоджено за декілька хвилин до того, як я намалювала перед тобою можливість відпочинку на вихідні. Ага, ось що ще – з цією поїздкою я так закрутилася, що не встигла нічого приготувати на обід. Але це хай тебе не засмучує. Все необхідне для приготування їжі є вдома. Якщо чогось і не вистачає, то ти, я думаю, із задоволенням прогуляєшся в магазин і подихаєш чистим повітрям... До зустрічі в неділю і не забудь приготувати нам смачний обід, а то сам знаєш, як готують в їдальнях...
-Добродію, швидше, будь – ласка, ми не повинні спізнитися на київський потяг. Ви чоловіки, як діти – все вам потрібно пояснити та розказати.
Київський потяг нікуди не поспішав і покірно чекав чергову пасажирку з сином, які, завдяки майстерності таксиста – аса, щасливо та завчасно зійшли на нього та згодом, без будь яких пригод, дісталися міста Києва.
Столиця зустріла їх привітно: приємна літня ранкова прохолода вологих тротуарів і скверів, після недавнього їх поливу та зрошення, п’янила ранковою свіжістю; відсутність галасливого натовпу приємно дивувала, а поодинокі перехожі, як і автомобілі – заспокоювали. Місто прокидалося після чергової робочої неділі. Воно – немов жива істота, генерувало та випромінювало в простір енергію успіху та бадьорості – невід’ємні складові хорошого настрою, сповнювало оптимізмом. День починався піднесено і, що основне, обіцяв бути чудовим. Літня спека та біганина по магазинам – були ще по переду, а поки що, наші герої, а вірніше – героїня з синочком, набиралися сил та поживних речовин в кафе. Сашко, як не дивно, не проявляв ніякого інтересу ні під час поїздки, ні зараз. Здавалося – він був поглинутий собою, своїм внутрішнім космосом. І дійсно, воно було так: в маленьку дитячу душу та дитячу голівку (при допомозі телевізора та відомої науково – пізнавальної програми «Очевидное — невероятное»*), був посіяний бентежний сумнів відносно можливості існування чужих цивілізацій (і всього такого іншого) на далеких планетах інших зоряних систем. А що дядечки Шкловський** та Капіца, дуже розумно і складно говорили, із чого Сашко зрозумів одне – що все неймовірне, може бути очевидним, і навпаки; він зараз відкривав свій Всесвіт, що лежав у безкінечному пізнаванні та розумінні навколишнього середовища, де окремою планетною системою виділялася його сім’я – татко, мама і він, центром якої була його матуся, котра з неймовірною силою притягувала до себе все і всіх, і так само – могла притягуватися до всього і всіх. А це вже було за межами його розуміння. Адже за п’ять хвилин до приходу Валентини Петрівни вони з мамою остаточно і твердо вирішили переконати їхнього татуся в крайній необхідності поїздки на вихідні дні на море. Мама навіть наповнила запасні каністри з бензином, як і заправила авто, а все необхідне для подорожі було зібране та запаковане в машину. А сукня у Валентини Петрівни звичайна шматка, тільки якась дуже різнокольорова...
Сашко настільки заглибився у свої міркування про не здійснену подорож на море і різнокольорову шматку, (яка стала на заваді цієї подорожі,) з однієї сторони і можливістю існування життя на планеті Марс, з другої сторони, що зовсім не помічав, як вони з мамою обійшли комплекс магазинів на бульварі Лесі Українки, побували в ЦУМі і попали, нарешті, в універмаг „Україна”. Сашко продовжував розмірковувати, керуючись своєю дитячою логікою. Як це так могло статися, що якась яскрава шматка затьмарила розум його матусі? В його логіку маленької людини це не вкладалося. Звідки ж йому було знати, що його матінка – жінка і що логіка в неї не людська, а жіноча? Дилема бентежила його більше і більше, поглиблюючи його роздуми. А як би поступив марсіанин? Що би він вибрав: шматку чи море?
- в цей час – уява хлопчика намалювала йому химерну постать марсіанина з якоюсь чудернацькою головою, над якою стирчав тоненький стержень антени;
- в цей час – вони проходили через відділ електротоварів і треба було так статися, що ця дивна голова, але вже без самого марсіанина, потрапила Сашкові на очі, і він, на якусь хвильку загаявся, зупинився;
- і саме в цей час – бурхлива уява його матері малювала мету їхньої подорожі у відділі жіночого модельного одягу, і ескалатори підносили її все вище тай вище, все далі і далі від сина, який зачарованими очима дивився на голову марсіанина. Два бронзових кільця прикрашало її: одне, менше в розмірах, стискувало обручем верхню частину голови, друге кільце, значно ширше, знаходилося в нижній частині. Обручі з’єднувалися між собою за допомогою бронзових прутиків, конфігурація яких, при дивному збігу обставин і освітлення, нагадували фантастичні риси обличчя. Все це доповнювала антена.
Відділ електротоварів працював буденно. Покупці вмикали і вимикали люстри, бра, канделябри, підсвічники, торшери, плафони, настільні лампи і різноманіття лампочок, що сотнями люкс випромінювали в зал світло, обігріваючи простір, кидаючи дивні тіні довкола. Короткий суботній робочий день добігав кінця. Молоденька учениця – продавець, чарівно посміхаючись покупцеві, плавно розвернувшись, подалася (попливла) у ту частину відділу, де були сконцентровані новинки. Цього покупця зацікавила люстра з двома бронзовими кільцями і надзвичайно відшліфованими гранями. В цю мить, коли вона, простягнувши руки, нахилилася до люстри, крапля поту, підступно ковзнувши скронею, сповзла з чола на кутик лівого, феєрично розмальованого ока, загрожуючи розмазати косметику. На якусь долю секунди її увага з лампи була перемкнута на піт. Але не встигла вона зупинити цівку поту, як люстра під її руками задрижала, почала рухатися і якось неприродно загула. Вираз неймовірного страху спотворив старанно створений „образ дівчини з універмагу” і крик відчаю та жаху наповнив відділ. В метушні, що потім зчинилася, було побито декілька плафонів. А дві хвилини до цього рейваху та галасу, мати Сашка, за два кроки від мети її подорожі, подумки тріумфуючи, бо плаття, яке вона побачила у відділі, було ще яскравіше та екстравагантніше, ніж у Валентини Петрівни, раптом з жахом помітила відсутність Сашка. Майбутній вихід тріумфаторки відмінявся – він щез, натомість виник (/нуло почуття) переляк(у) і істерика. Вона почала несамовито і безсистемно метатися по універмагу, з її впевненого та самозакоханого виразу обличчя, як ї з модної зачіски, позлітало все наносне, зверхнє. Які плаття? Які речі, коли загубилася дитина? В ці хвилини істинного хвилювання і почуття, вона була по справжньому чудова і прекрасна. Відчай її посилювався щохвилини; забившись у якийсь закуточок, як те затравлене звірятко, вона дала волю почуттям і розридалася. Крізь щирі сльози каяття, до неї долинуло оголошення по гучномовцю, що її, маму Сашка, чекають у відділі електротоварів. Це її і заспокоїло, і насторожило водночас. Вдихнувши на повні груди повітря, ластівкою пурхнула у відділ електротоварів. Материнська інтуїція і на цей раз не помилилася: її чекав там Сашко в оточені почесної варти адміністрації універмагу. В Сашка на голові бовваніла якась чудернацька гранована куля з двома кільцями, стержнем і товарним цінником/ярликом на 120крб. Але при чому тут ця штукенція і що вона робить на голові її чада? І чомусь не знімається? Не тямлячи себе від щастя повернення дорогоцінного синочка, вона зупинилася поглядом на сердитих і набурмосених обличчях адміністрації, представник якої в деталях обмалював картину і суму заподіяного Сашком збитку – 95крб. Вона насилу вмовила їх не писати відношення за місцем проживання та на роботу чоловіка. До останньої копійки розрахувалася – на це пішла і премія чоловіка, і те, що вона взяла на випадок зустрічі з „дефіцитом”. Залишилося 5крб. та 20коп. За три карбованці придбала простенького рушничка і загорнула Сашкову голову в люстрі, чим відразу викликала його невдоволення. Ще б пак, адже світло перестало падати на кришталь і заломлюватися в середині всіма барвами веселки, що перервало трансляцію марсіанської хроніки. Але незадоволення його матері було ще більшим і Сашко відчув це відразу, як тільки вона взяла його за долоньку.
По дорозі до тролейбусу його сіпали раз за разом і частенько давали стусанів, бо Сашко плутався і не дуже вже і поспішав, так як мав на це декілька поважних причин: по-перше, крізь його скафандр-шолом нічогісінько не було видно, тільки вузенька щілинка знизу, між шиєю і скафандром, давало йому можливість бачити свої ноги і те, що було під ними; по-друге, він хотів якомога довше розтягнути своє перебування в скафандрі, на відміну від матері, яка кинулася негайно шукати спеціаліста, спроможного звільнити люстру від Сашка; по-третє, він, не помітно від матері, крадькома, нарешті зробив щілинку в своєму тюрбані, яка пропускала сонячне світло на кришталь. В зв’язку з останнім, Сашко весь час намагався повернутися до сонця так, щоби на щілину попадав його прямий промінь: веселка, як казкова марсіанська хроніка, то спалахувала – починалася, то припинялася. Але ця орієнтація на сонце часто була протилежна тому напрямку, в якому тягнула його мама і це крутійство Сашка викликало її додаткове роздратування. Куди подівалося самозадоволення від того, що на неї звертають увагу юрби прихожих, надовго зупиняючись, проводжаючи її зачудованим поглядом.
Закони життя великого міста невблаганні: після 18-00 кількість людей на вулицях нестримно збільшується, метушня також. Ні, якомога швидше в тролейбус, на вокзал і додому. Хай вже мій любий чоловік морочить собі голову з цією новинкою – над-тривким кришталем і своїм сином, вихованням якого він зовсім не займається. Заради його роботи, я пішла на цю поїздку, а він, там, мабуть – при-спокійненько, так-собі – без мене відпочиває!???...Стривай, егоїсте!!!...
На зупинці, бажаючих сісти в тролейбус виявилося більше ніж достатньо. Закінчивши базарування, попродавши свої сільськогосподарські продукти та скупившись, селяни поверталися додому із своїми клумаками, кошиками, відрами, торбами і торбинками, мішками та лантухами, різноманітними коробками та ящиками, набитих необхідним для домашнього господарювання крамом. Дехто мав ще і свій транспортний засіб – „кравчучку”. Всі ці пасажири були різні за вікам, вагою, соціальним статусом, але їх всіх об’єднувало одне бажання – зайти першими і встигнути сісти на вільні місця. З прибуттям тролейбуса ажіотаж та напруження на зупинці збільшилися. Пасажири дружно поперли на двері, як на амбразуру. Людський потік підхопив спочатку Сашка, потім його маму тай поніс їх, закрутивши, як у вирі. Хлопчина заходив чи запливав в тролейбус, як лунатик, чи риба-луна, руками – щупальцями намацуючи собі прохід. Хтось неохоче звільнив йому місце та посадив його. Нарешті підплила, як в акваріумі, мама і стала поруч на якір, міцно вхопившись за бильце сидіння. Сашко це почув, бо вона власне закінчувала свої роздуми енергійною фразою, вимовленою про себе „... Стривай егоїсте!!!”.
Гамір у тролейбусі поволі вщухав. Сашко знову захотів піймати в щілинку сонячний промінь і почав вовтузитися на сидінні, бо його ноги були затиснуті кошиками так, що він не міг поворухнутися. Напружившись, посунув кудись кошика. Як це з’ясувалося через декілька секунд, той кошик, що кудись зник, насунувся на ногу матусі, що стояла поруч і зачепив її колготки, зробивши там чималеньку дірку. Це вже було останньою краплею в безмежній чаші її ангельського терпіння: чаша переповнилася і його матінка дала Сашкові, як їй здавалося, непомітного для інших, але замашного стусана, після чого кутиком губ нервово, час від часу, безрезультатно намагалася здути зі скроні пасмо волосся – такі собі крученики Афродіти. Якийсь пасажир зробив зауваження, що з дітьми, мовляв, так не можна. На що більша половина тролейбуса почула відповідь, що це не дитина, а страхіття якесь. Страхіття сиділо тихенько і самотньо. Поки відбувалася ця розмова сталося наступне: від стусана чомусь розв’язався рушник і впав на коліна хлопчика. Сонячне світло дивною, казковою веселкою – феєрії світла, заграло в тролейбусі, як і в середині люстри. Сашко від задоволення аж загув, а його голос був незвично підсилений люстрою та прозвучав вражаюче неприродно. Пасажири, в захоплені від цього світового та звукового ефекту, прийшли в надзвичайно збуджений стан. Згодом сміх та пожвавлення почали згасати, та незабаром – вщухли взагалі. Сашко притулився до матусі і з дитячою безпосередністю спостерігав казкову гру світла. Йому було байдуже до навколишнього гамору. Коли гамір вщух, Сашко вирішив поділитися своїм захопленням баченого з мамою і сказав: „Мамо! Мамо! Мені тут так добре. Я тут наче марсіанин!”. Його голос знову був незвично підсилений кришталевою кулею із бронзовим звучанням і ефект від цієї фрази не заставив себе довго чекати – сміялися всі: і дорослі, і малі, бабусі і дідусі, два міліціонери і один військовий. Сміялися, витирали сльози і знову сміялися. Довго сміх не затихав в тролейбусі. Люди неначе змінилися – враз подобрішали, полагіднішали; зморшки порозгладжувалися, думки набирали оптимістичного змісту. Мати Сашка сміялася щиро з усіма. Вона коротко розповіла цим прекрасним людям про халепу, внаслідок якої Сашко став марсіанином. Люди реготали і плакали водночас. А вона і її душа почували себе легко та радісно, і це почуття було полярне тому відчаю, який так недавно виник від усвідомлення утрати сина. Сміявся і Сашко, сміявся по марсіанському. Звук його особливого сміху викликав нову хвилю загальних веселощів. Раптом тролейбус зупинився: „Кінцева зупинка – залізничний вокзал! Щасливої вам дороги – товариші! Хай щастить тобі, марсіанине!”.
Ще зовсім недавно, ці незнайомі, чужі один одному люди, які штовхаючись, заходили в тролейбус, поведінка яких прикро вражала стороннього спостерігача, розходилися, як давні добрі знайомі, щиро потискуючи один одному руки на прощання. Незнайомі привітні обличчя донесли марсіанина в купе вагону. Сашко на деякий час став соціальним філософським каменем, який пробуджував кращі людські якості – він об’єднував людей, концентрував добрі почуття, відганяв зло.
Проводжала його велика група людей, яка (котра) після від’їзду потяга ще довго збуджено і щасливо гомоніла. І хто знає, можливо оцей хлопчик, з його природним даром зосередитися і буде першим марсіанином – людиною, яка ступить на іншу планету, несучи з собою незабутні спогади та людяність людства, представником та послом якого він і (стане) є.
Почато: 05.1986р.(85%); Закінчено: 24.01.1988р. Легкі правки та доповнення, друк: 17.03.2005
* Очеви́дное — невероя́тное» — радянська і російська науково-популярна телевізійна передача, що виходила з 1973 по 2012 рік. Її перший випуск вийшов на екрани 24.02.1973р. Незмінним ведучим передачі був радянський та російський вчений-фізик, професор Сергій Петрович Капіца.
** Шкловський Йосип Самуїлович – видатний український радянський вчений астроном, енергійний прибічник можливого існування життя на Марсі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817197
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2018
Якщо ти ще можеш почути
Закоханий спів солов’я,
Мандруючи шляхом широким,
Дорогою, що зветься - життям.
Якщо ти спроможна почути,
Про що гомоніла трава.
Природа – це диво велике.
Вона – мов істота жива.
Тоді в тобі Божа жаринка,
Що вогнищем враз спалахне.
Адже Бог – є любов! Це диво велике,
Яке обігріє, врятує тебе і спасе!
12.03.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775358
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 05.02.2018
Хочу любить и быть любимым.
Хочу тобою обладать.
Горю тоскою, негою томимый
Смотрю, но не могу тебе сказать.
Как объяснить ту необъятность,
Что охватила вдруг меня?
Ведь ты пришла, моя внезапность,
Звездою яркой, жизнь зажгла.
В лучах твоей любви, родная,
Я оживаю вновь и вновь,
И оживая - восклицаю:
Да здравствует бессмертная любовь!
1979
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775337
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2018
Коли летиш у вись на троні королеви,
Що я створив тобі із ніг своїх...
Яка чудова ти – моя кохана, люба Єво,
Нехай Господь мені за все простить!
Це почуття, що ти мені даруєш...
Таке могутнє, сильне, не земне.
Якщо є Рай – то він існує де ти і я.
А решта все нікчемне і таке пусте…
І я – твій раб, я припадаю,
Цілую пил на туніці твоїй.
І знизу, на вершину споглядаю,
Де ти зійшла в красі цій неземній!
Лице – єство твоє, прекрасне – розпашілось.
Любов та пристрасть - це є безцінний дар.
Ним і ланіти, перси оповиті,
Та випромінюють кохання шал.
Ти, там, Володарко моя душі і тіла,
Над нами, мною, з висоти небес...
Живу чи марю? Я не знаю, але… благаю –
Повтори, повільно, останнє слово-стогін, рух та жест…
______________________________________________
*https://www.youtube.com/watch?v=fTQxNmI1fsw
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
Слова, слова – тонкі вібрації і звуки:
Коли любов – душі таємна мука.
Коли розлука – сумні предвісники,
Отруйні стріли, випущені з лука;
Вони летять нестримно, точно в ціль
І завдають страшних ударів.
Від них, цих горезвісних потрясінь,
В душі ятрять криваві рани.
Твоя душа, моя душа, колись,
В минулому, були єдиним цілим.
Тепер, немов отой кришталь,
На друзки, від того удару, розлетілись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
Що для тебе є punctum pyncti?
Розкажи не мені, а собі.
Чи народження нової зірки?
Коли post nubila sol світило тобі?
І, чи щастя твоє тобі усміхалось,
Post tot discrimina rerum - долі наперекір?
Все в житті ти чинив відповідно до sensu?
Коли sex єством твоїм заволодів?
Що для тебе є архі - важливо?Давай – же,
Зізнайся, кажи: не для мене, для себе, собі.
Що є що: оці два не тотожні поняття – sex та sensu?
Mea culpa: і не бреши - ні мені, ні собі.
22:39;19.07.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774986
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 03.02.2018
Не оставляйте женщину одну,
Чтоб на неё не возводить вину.
За смех её и за беспечный вид,
Что прикрывает горечь всех обид.
Обид за то, что Вы в заботах и делах,
Тогда, как тени прячутся в кустах,
За то, что жизнь проходит стороной,
И Вы, мой друг – тому виной.
Не оставляйте женщину одну,
В толпе людей, она как будто бы в плену.
В плену чужих и похотливых глаз,
Что так бесстыдно раздевают враз.
Не оставляй же женщину одну!
Ведь без твоей любви - она действительно в плену.
В плену чужих и лживых фраз,
Что так её преследуют подчас.
Не залишай кохану ти одну!
Бо звикне йти одна у самоту.
Самотність – шлях до старості, тому:
Ніде! Ніяк! Не залишай її одну!
12.04.09. о 21:27
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774823
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.02.2018
Парафрази з Вергілія
Преамбула
Пу́блій Вергі́лій Маро́н - Вергілій
Парафрази: „Енеїда”, IV, 66-68
Est mollis flamma medullas interre(a),
Et tacitum vivit sud pectore vulnus…
Полум’я пломінь точить плоть,
І під грудьми потаємна рана.
Чому сильніше за мене ця солодка пристрасть?
Чому? За що, пізнала, зазнала кохання так рано?
Цілком можливо, що колись, так Дідона казала…
Майорить, тріпоче прапором ця згадка,
Про те, що було у золоту, красиву, сиву Августа добу
Коли/тоді мантуйський лебідь, подолав загадку
Передумов обставин, (напередодні) народження свого.
Est mollis flamma medullas interre(a),
Et tacitum vivit sud pectore vulnus…
Тонкий пламень снедает самые кости,
И живет под грудью тайная рана.
Мне спать, дышать, жить не даёт,
Дивное видение нимба славы Александра.
Ведь он ушел из жизни так внезапно,
И вдруг явился столь нежданно Дюма отец???
Который и открыл, поведав миру тайны чужих сердец...
Что это было? Блестящий ход, но не истории конец…
Ах, этот Александр Сергеевич!
(...насмехаться изволили...)
Я жалкий раб тщеславия и славы,
Душа моя уже обречена…
Рожден – ль я был для счастья и забавы?
Кому теперь судить меня?
Те колоссальные порывы,
Что неиспосланны Судьбой,
Дошли пределов. У могилы,
Стою, качая головой.
Дыханье Вечности нетленной
Холодным пламенем у ног.
Безумец! Захотел владеть Вселенной,
Перешагнув за роковой чертог?!
Несчастный! Спорящий с Богами!?
Имевший дерзость превзойти меня/возомнить себя!?!?!?
Рожден ты был для счастья и забавы,
Но не сумел сдержать(, сберечь) себя…
20.07.1985.
Раздался грохот неимоверный!
Исчезла твердь. Разгверзлись небеса.
«Как ты посмел?» и кажется:( Как ты ... ? Молчи, презренный/ Умолкни, окаянный!)
Вот- вот придет черед конца, И кажется (и вот) – уже пришел черед конца,
Когда душа покинет тело,
Тогда все звуки отомрут,
И в - высь, в заоблачные дали:
Там ждет её последний суд.
20.03.2007.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774682
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2018
Особисто мене ця світлина пройняла, примусила задуматися…Що з того вийшло, судити вам, мої дорогі друзі та читачі.
На ваш вибагливий розсуд пропоную поему
«Про левів»
1.Частина Перша КиївПрайд2017;Post factum
1.
Яка вражаюча світлина!
Майстерно взятий крупний план.
Сюжет і тема – цар природи.
Митець – фотограф, що відзняв
Обидві ці кошачі морди:
Поважні, чемні, мовчазні. Мов сфінкси вічні,
Але куди це так напружено? Уважно?
На кого дивляться вони?
2.
Ікласті морди. Пазурі – мов лезо.
І в ложі VIP поважно так сидять.
Тут помилки нема – це дійсно леви, яких чомусь, тай запросили.
І ті прийшли, як гості, на парад.
3.
Сучасники тих вічних сфінксів,
Позують нам у світлі ламп.
Усе для них просте і звичне,
Неначе це є defile* у стилі «вамп».
4.
Придивишся: на перший погляд – звірі хижі,
Але, мій друже, ще пильніше придивись,
Тоді тобі відкриється подружжя ніжне,
А згодом – і глибокий, внутрішній, таємний зміст.
5.
Це пара! Справжня пара для життя.
Які один без одного не зможуть жити.
І хай весь світ загине, піде в небуття –
Вони залишаться, природи справжні діти.
6.
Міцні, відважні, щирі в діях, в почуттях,
Стосунки - цільні, не розмиті.
Любов – життя, все інше прах.
Ця правда не під-власна миті!
7.
Вони не знатимуть жалю до тих,
Які чомусь завжди цинічно, так відверто,
Примушують усіх, ґвалтуючи мораль, прилюдно, на показ,
Все намагаються штанці із себе здерти.
8.
Ота людина – еволюції вінець?
Всевишнього довершене творіння?!
Стоїть за крок до прірви в небуття.
Безодня жде його гидке гріхопадіння.
9.
Терпимість? Вседозволеність? Скажіть - чому?
Чооммму??? Моральні виродки, що деформують,
Нищать всі існуючі, усталені суспільні норми:
Хизуються, біснуються і ремствують, кричать,
Парадом йдуть, демонстративно виставляють на показ
Свої задрипані анали, які нікому, окрім них,
Що тільки цим стурбовані, ніколи не були цікаві?
Чи не тому, чи саме через те, що крім задків розірваних
Досягнень в них нема і їм нема чого демонструвати,
Тому і виставляють на показ те місце не святе,
Що від природи має тільки пукати та спати.
10.
А леви що? При чому тут вони?Тоді,
Коли потік розгнузданих емоцій, наче впале листя,
Запрудив весь Хрещатик і Хрещатий Яр,
І шаленів, мов божевільний у намисті?!
11.
Так що це? В божевільні – вихідний?
Клієнтам всім свободу дали?
Біснуються, лускунчики рожево-голубі,
Окраса і стовпи високої моралі.
12.
Це - цирк. І зветься – гей парад.
Такі в Європі є суспільні норми,
Коли статевий потяг виставляють на показ,
Хоча, цей потяг, не класичний, не природний.
13.
Людський це цирк, де леви – глядачі.
Які отам з трибуни, зверхньо, споглядають,
Які ці люди: і кумедні, і смішні,
І як безглуздо, дико, з боку, виглядають.
14.
Статечна пара левів, всім виглядом своїм,
З гидливістю, з легким презирством, зверхньо,
Мов сфінкси, понад часом та обрієм земним,
Спостерігають парад ЛГБТ**, емоцій шквал, його шаленство.
15.
Що за істоти? Люди це? Невже?
Які ведуть себе так неетично?
Вкрай з викликом? Нечемно так, незвично?
Вчиняють з етикою ґвалт – акт ґвалтування, акт насильства? І це – публічно?
16.
Але – в тих левів статус –«гість», запрошені вони.
Суспільні норми та закони добре знають.
Тому мовчать. Мовчать і мовчки споглядають
І, ледь помітно, червоніючи від сорому, зітхають.
17.
Якби не статус, що запрошені вони,
Усіх отих кумедних вже давно би зжерли.
Порвали б на шматки. Ганчір’я їхнє, їх самих,
Неначе шкірку здерли-б і роздерли.
18.
Яка ж мораль? Чому в сюжеті леви промайнули?
А безпардонні ті – рожеві й голубі,
Що так пишаються і вихваляються незвично,
Є дуже хворі. Так, вони – виродження людей.
Це виродки суспільства -і моральні, і фізичні.
19.
О, рід людський! До чого йдеш ти? Чим закінчиш?
Невже усі твої сини – тай не бояться смерті?
Невже ваш Бог у всіх вас розум відібрав?
Якщо це так, ви всі повинні, як колись, померти.
20.
А леви що? До чого тут вони?
Коли стосунки вільні між людьми
За наслідками вчинків є такі страшні, жахливі?
Невже Содом з Гоморрою забули всі?
Повз вуха жах цей пропустили?
Тоді, коли усі, крім Лота та його сім’ї,
За це безслідно у вогні згоріли?
21.
Жаль, жаль, що соціум людський - не прайд.
У прайді не підмінюють поняття.
Тому підміни статі, збочень*** в них нема:
Інакше ти помреш – і підеш у багаття.
22.
Так. Дійсно. Рід людський – не прайд.
Чи виживе цей люд, як вид, надалі?
Та, точно, знаю - леви житимуть собі,
Родиною, з сумлінням чистим, без печалі.
23.
А леви що? До чого тут вони?
Коли на світі є поняття вічні:
Жага кохання чоловіка й жінки –
Довершена картина: звична і епічна.
24.
Такі поняття, як сім’я, любов –
Основа/фундамент всіх людських стосунків:
Підносять душу до небес і зігрівають кров,
Але, тут далі не про це – про левів я писати мушу.
25.
Ми дочитали до кінця. Читач здивований.
Все вийшло алогічно: чому був в Києві парад?
Кому це був таємний знак? Такий апокрифічний?
Де резюме? Де висновок логічний?
26.
Що вам сказати, читачі мої…
Все зверху. Все усім давно відоме.
І Бруно Ясенський****, пером, немов мечем, сказав.
Також риплять прості, звичайні вікна Овертона*****.
__________________________________________________
*Defile http://genomukr.ru/rizne/24404-shho-take-defile.html
**ЛГБТ (англ. LGBT) — акронім, що виник в англійській мові для позначення лесбійок (Lesbian), ґеїв (Gay), бісексуалів (Bisexual) і трансґендерів (Transgender).
*** «…підміна статі, збочень…»: - http://gordonua.com/ukr/photo/events/cholovik-prem-jer-ministra-ljuksemburgu-vzjav-uchast-u-fotosesiji-druzhin-lideriv-nato-fotoreportazh-190177.html
Євросуд: «…стосовно одностатевих шлюбів»: http://advocatsergiygula.com/news/evropejskij_sud_z_prav_ljudini_derzhavna_zaborona_odnostatevikh_shljubiv_ne_porushue_prav_ljudini/2017-06-15-226
****не закінчений роман Бруно Ясинського «Змова байдужих». Його відомий крилатий вислів, виписаний пером, сильніший за удар меча із криці, болючіший за оголені нерви, відвертий, на межі відчаю - «Не бійся ворогів – в гіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – в гіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих. Вони не вбивають і не зраджують/продають, але тільки з їх мовчазної згоди існують на землі вбивство та зрада». Романтик і мрійник, заворожений оманою соціалізму, покинув рідну, палко кохану Польщу, подався в Росію, оспівувати соціалізм. Майже двадцять років прожив в суцільному середовищі байдужих, з мовчазної згоди яких відбувалися та процвітали вбивства та зради. Гірка іронія долі - байдужими був засуджений та вбитий у надрах Бутирської тюрми.
***** вікна Овертона https://www.google.com.ua/search?client=opera&q=джозеф+овертон&sourceid=opera&ie=UTF-8&oe=UTF-8&gfe_rd=cr&ei=a6OUWZnGLZHBsAH4mpDwAQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774640
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2018
Ця історія прадавня
Вже була колись давно,
Але згодом повторилась і,
Як пісок, пішла на дно…
Наяда
Він – моряк, бурлака світу.
Де є порт – там дім його.
В тих портах – по дві-три жінки
Ждуть коханого свого.
Ці жінки його – найкращі,
Пристрасні – один палкий вогонь!
В їх обіймах він знаходив
І свій спокій, і свій сон./Своїх мрій звабливий сон.
Час, коли в портах буває:
Спалах сонця! Цвіт надій!
Всі вони його благають –
Повернися, любий мій!/Повернись, коханий мій!
Але ось одного разу,
Серед моря, в повний штиль,
Він зустрів свою кохану
Срібним дивом серед хвиль.
«І чому?», скажіть, благає.
В цьому був таємний зміст,
Лиш йому та діва-риба
Об‘явилась в повний зріст?
Так зустрів її – Наяду,
Дивну суджену свою.
Закохався він відразу,
Вмить забув оту «рідню».
...
І тепер, такий щасливий,
На порозі двох стихій,
Там, в очікування миті,
Вихід з моря своїх мрій!
А вона – така срібляста,
Промінь сонця – на очах/у очах,
Посейдонів дар, дитя морських туманів,
Мрія – диво чи казковий птах!?/ Падаючої зірки шлях!
Так живе до цього часу.
Срібне диво обійма.
Там, на острові, в тумані,
Де завжди, завжди весна!
На –я – да!
Зійшлися випадково ми – ти є моя навіки!
І тілом, і душею – ти є мені для втіхи!
На – я – да!
Кого до тебе знав я,
З тобою всіх забуду!
На – я – да!
Він збожеволів!:
Нехай так скажуть люди.
На - я – да!
З рибиною своєю, чудом,
Живе на острові один, безлюднім.
На – я – да!
І що мені до них, нещасних,
Коли вони не звідали кохання, щастя.
На – я – да!
У мене, неначе виросли могутні крила.
Ширяю в небі, лину у глибини,
Для мене ти – моя єдина,
Моя бо-ги-ня!
На- я – да!
Приспів (партія чоловічого голосу):
На-я - да!
Ти (є) життя моє – Наяда!
Без те-бе!
Я не житиму – Наяда!
На –я - да!
Я люблю тебе –Наяда!
Без те-бе!
Я не житиму – Наяда!
(партія жіночого голосу)
На- я-да!
Я життя твоє – Наяда!
Без те-бе!
Я не житиму – Наяда!
(разом)
На-я-да!
Ти – любов моя, Наяда!
Без тебе, я не житиму, Наяда!
10.00 05/03/06
„- Та хіба так буває?”, - скаже вибагливий читач.
„- Ні. Не буває. Але це – казка. А у казці можливо все.”, - відповідаю я вам, ваш покірний слуга, автор казки.
„- І що? Що ж далі?, - скажете ви, - Невже ця казка закінчилася?”
„- Ні, мій любий читачу – казки ніколи не закінчуються. І в це потрібно вірити .”
„- Тоді де ж продовження?”
„- То виходить що ви, мій любий читачу, повірили в цю казку?”
„ – Ну...не зовсім. Але ж що далі?”
„ – А далі було наступне...З’явився...з’явився ловець перлів.
До вашої уваги, мої вибагливі читачі, наступна казка – «Ловець перлів»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774532
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 01.02.2018
Пані Катерині, (08.03.2005)
Сутності жіночій, триєдиній
Образами Святої Мадонни
Та образами лику Творця
Наповнена ця „хатинка”, як Чаша* -
По вінця та без кінця.
Живе в ній дивна людина.
Живе, чи існує - сама?
Без Ангела та без Любові?
Невже це помилка Творця?
З дитинства помічена знаком:
Коли хрестили дитя,
Зазнала руйнації церква,
Ікона, мов щит, врятувала життя.
З тих пір вони не розлучні (обоє):
Ікона, мов щит і вона.
Така собі амазонка,
Чи (майбутня) ігуменя монастиря?
І вся – така не стандартна.
І все – нуртує у ній.
Вона – одні протиріччя.
Про неї і мріять не смій!
Без Ангела та без Любові
Не зможе ніхто прожить.
Господь не робить помилки:
Спустошене серце - щемить.
Ім’я її – Катеринка.
Як сонячна квітка вона:
Грайлива, зваблива, прекрасна,
Але самотністю пригнічена душа.
Ще може вона закохатись (покохати)
І пити любовний нектар,
А тілом своїм приймати
Кохання безцінний дар!
Бо ти, Катеринко, - Людина,
Найвище творіння Творця.
Коли покохаєш, він з’явиться:
Твій Ангел стоятиме біля вінця.
________________________________
* неупиваємая Чаша (див. ілюстрацію)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774472
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.02.2018
Не догода нашій Явці:
Ні на печі, ні на лавці;
Ні в світлиці на перинах,
Що покрили спальне місце
Де і міг би літак сісти;
Ні в стіжечку, що край поля,
Там, поближче до стодоли;
Ні в стодолі, ні в коморі,
Ні на призьбі, ... а на ганку,
Де вона із поза - ранку,
Щось не спить і виглядає...
Чи не милого чекає?
Він у снах до неї ходить.
Серце діви він тривожить:
Мліють ручки. Вся рум’яна,
Від кохання – мов би п’яна...
Щось не можеться, не спиться.
В голові все щось роїться.
Сон не йде. І стан пітніє.
Біле личко червоніє.
Перси чуйні, перси пишні,
Мов налиті медом вишні.
Пропадають за - даремно -
Коливаються буденно.
Все вона когось чекає.
Все вона чогось шукає,
А знайде - перебирає:
Цей не то – він закороткий;
Той занадто аж високий.
А отой, такий кудлатий -
Наче пудель волохатий.
А оце? Оце так диво -
Весь рябий та не сміливий.
Цей дурний. А той розумний.
Ще мене пошиє в дурні.
Ні. Хай дибає він звідси,
Краще камінь буду гризти.
Женихів було багато.
Всі крутились коло хати.
Тільки ж діва та вважала,
Що вона одна – як пава.
А час йшов. Ні – «Tempus fugit.»
Ті дні минали, мов в клепсидрі;
Час для роздумів спливав;
З пави вітер часу, барви пір’я поздував.
Згодом час, як зупинився,
Він крізь простір розчинився.
Зникли, щезли женихи.
Так прийшли осінні дні.
Тільки Явка ця примхлива
Фарбувала далі крила.
Все і всіх уже пізнала –
Все одно їй було мало:
Тестувала - як хотіла.
Дізнавалась – як могла.
Пів життя уже злетіло.
Вороття йому нема.
Але ось одного разу,
Дзеркало взяла вона.
Хто до неї там сміється?
Зникни геть! Страшна мара.
Так буває. Було. Буде.
Молодість одна дана:
Той, хто все перебирає –
Зникне так, як та мара.
06.2009; 10.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774428
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.01.2018
******
Дівчинко – мрія, спраглому – вода,
Що окропила пересохлі вуста.
Мить насолоди, диво яке:
Серед людського потоку - обличчя твоє?
Це випадковість? Із храму я йду...
І зустрічаю тебе на яву.
Ту, що омріяв. Ту, що чекав/шукав.
Чи це еґре́ґор її постав?
Коло замкнулося по спіралі життя.
Я закохався. Спасіння нема.
14-00
6.02.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
Сама собі боялася зізнатись/признатись,
Чому на зустріч цю прийшла:
Безтямно тілом вдосталь накохатись,
Щоб шаленіла стомлена душа?
Чи навпаки: душа благає волі,
А тіло стомлене щемить...
Раба обов’язку, служнИця злої Долі?
Домоклів меч, обручкою висить?
Єство моє горить, палає,
Волає стомлена душа;
Бринить сльоза, надії мить щезає,
Враз розійшлася твердь земна...
Обов’язок сильніший за кохання.
Він глушить все, гальмує почуття.
Тоді навіщо в муках існувати,
Не звідати кохання, зміст життя?
І мрій солодких хміль,
Як мариво, розтанув.
Лунає з неба грім: якась
Звичайна пара фраз, безодню виклика –
Які ми різні, Неначе пелена з очей спадає:
Як/немов оті два береги, Які ми різні – як оті два береги,
Між прірвою, Між прірвою – облуда геть зникає,
У довжину на все життя. У довжину і глибину – на все життя.
2005
Прошу ваші пропозиції до закінчення твору...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018
Героїв несли Майданом**. Їх стогін, глухий,
Передсмертний, лунав звідусіль до небес:
Це душі загиблих, покинувши тіло, ридали.
І з тих, що загинули, ніхто не воскрес.
Не сталося дива і чуда.
Немає їх з нами, нема.
Ніхто із них не воскресне.
Лиш пам'ять про них буде вічно жива.
Їх вчинок геройський,( звитяжний,) по смерті -
Увінчаний вічною славою став.
Монументом – в граніті, у мармурі, в бронзі:
У нашій свідомості – закарбував.
Закуті всі були у лати,
Які змайстрували самі.
Прикриті були щитами,
Лишень символічно, немов із фольги.
Як гордо вони носили
Оті обладунки свої.
І силою віри незламні,
Неначе були із броні.
Броню цю – ніяк не пробити,
Не знищити – ніяк.
Свята любов до Батьківщини,(патріотизм) –
Оце її таємний сплав та знак.
І цього у них не відняти, не вирвати ніяк.
Це воля людини до правди,
Без цього – людина загине.
Без цього – людина –раб.
…а кулі були відлиті із сталі.
Безжальні, як смерть сама,
Яка тоді розкошувала,
Косила свої криваві жнива.
Ті кулі-убивці сталеві.
Вони пробивали щити.
Вони пробивали ті лати,
Що ніяк захистити життя не змогли.
А той, хто задумав це вбивство,
І ті, хто здійснили його -
Вони, чи їх діти, горітимуть в пеклі..
Такий (незворотній) кармічний закон.
Кров сотні сміливців омила
Схили величних Печерських висот.
Це подвиг - загинути за Вітчизну!
Найвища ознака людських чеснот!
Тому їх усіх, уже мертвих, додому,
Живі побратими несуть на щитах.
Це воїни – Слава полеглим героям!
Їх подвиг є приклад і житиме він у віках!
Живі промовляють до мертвих:
«З щитом чи на щиті!»
У відповідь мертві шепочуть уста:
«З щитом чи на щиті!»
І мертвою, латинською мовою:
«Aut cum scuto, aut in scuto!»
Забута вже фраза, оновленою,
Як заклик до бою, луна.
__________________________
*Aut cum scuto, aut in scuto - лат. Зі щитом чи на щиті
** https://www.youtube.com/watch?v=4aV4o4s8C3k
22.02.14.-22.02.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018
Quintus Horatius Flaccus "…dimidium aminae meae."
(від Горація „Оди” – 1,3,8 "…половина моєї душі")
З травня 2001 року я прожив, як в тумані.
Ні, не жив, я лише існував,
І ходив, як та тінь, як примара остання,
На цім світі її, вже померлу, я постійно шукав…
Я утратив Єдину кохану людину,
Дану Богом мені – під вінець з нею став.
Як любив я її, мою Музу звабливу,
Але згодом Творець її відібрав.
Подароване Богом безцінне творіння
Я не зміг оцінити, любить, зберегти…
Сам собі я ніколи не зможу простити,
Але Ти мені, Боже мій милий,
Ти пробач мені, грішному, Боже прости!
Я ридаю, терзаюсь, спокою не маю…
Поривається в небо - до неї, душа.
Бо кохаю її, так безтямно кохаю,
Що не можу прожити без неї і дня.
Йдуть роки, як ті дні: день за днем – все минає…
Опадають роки, як пожовкла листва,
Але горе моє, моя біль – не вщухають:
Я не можу без неї прожити і дня!!!
10.2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773970
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 29.01.2018
1.Пігмаліон, або моя прекрасна ще
Не леді,
Дорожче Ви мені усіх отих складних,
До лоску
Відшліфованих, пустих, гламурних
Фраз.
Коли я Вас, у коконі, таку
Безпосередню,
Візьму тай привезу, до себе,
На Парнас.
Приспів: Це є Чудовий світ - Без заздрощі і болі.
Країна мрій – Без фальші там усе.
Я так живу, Шукаю свою долю,
Але без пари – Це життя таке пусте!
2.Пряде мій коник і землю б’є
Копитцем,
Коли потрібно, мій Пегас стрілою враз
Домчить.
Та споглядаючи його політ
Невпинний,
У нас Перун, там Зевс, з усмішкою,
Мовчить.
Приспів: Це є:...
3.Дозволить, грішному мені,
Піднятись.
До тих висот, над морем
Суєти:
„Vanitas vanitatum et omnia
Vanitas*”.
Де б Ви могли з тим коконом
Розстатись,
Розправить крила, зупинивши
Час,
Раз і назавжди закінчити реінкарнацію
Душі.
Приспів: Це є:...
4.Тепер Ви та, чарівна і прекрасна
Леді,
Що так граційно, без напруження
Іде.
Ваш одяг прикрашає той
Метелик,
Що так буденно в Лету
Упаде.
Приспів: Чия Ви є? Якого світу сонце?
Букети квітів Вам стеляться до ніг.
Вуста – троянди, очі – мов карбункул.
Над Вами – німб горить. Палає оберіг.
5.Яка ця мить – чудова і прекрасна!
Коли я бачу диво це – як Ви
Йде.
Ваш погляд – зцілює душевні
Рани.
Волосся Ваше – кучеряве і
М’яке.
Приспів: Чия Ви є?...
6.Ці кучері живуть під Вашою
Ходою,
В тих порухах – тягучість, еластичність, пружність
Водночас.
Кручениками Афродіти - в народі так їх
Називають,
І чи/це Вона з’явилася, зійшла до мене на
Парнас?
Приспів: Чия Ви є?...
7.І диво це – коли легенда
Оживає,
Забуті образи свідомість генерує знов
І знов.
О, сили неба! Афродіта!?Ваш обрис
Надихає
І враз – тріпоче серце, і пульсує в жилах
Кров.
Приспів: Чия Ви є? Якого світу сонце?
Букети квітів Вам стеляться до ніг.
Вуста – троянди, очі – мов карбункул.
Над Вами – німб горить! Палає оберіг!
______________________________________
*Vanitas vanitatum et оmnia vanitas лат.: суєта суєт і все суєта.
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2018
Suum cuique *,
або Філософія зради.
1
Він дивиться на себе в дзеркало щоранку.
Щоранку, в церкві, набожно, замолює гріхи.
Йде на роботу, ніби одягнувши вишиванку,
Зразковий муж - взірець духовної, моральної краси.
2
Знавець фольклору, старожитностей прихильник,
Згадав усьому світу все про Голодомор.
Відроджував Батурин, гетьманські світлиці.
Незчувся, якось забувати став про свій народ.
3
В тих помислах, про дух та націю, високих,
Що понад хмарами, витали там, над обрієм земним,
Вже сам собі почав здаватись простим Месією…
О, Господи ! Прости йому! За все прости!
4
Слова його улесливо облудні,
В оману вводять чергового слухача.
Будує мовою конструкцію – тенета мудрі,
Де попадеться, розговіючись, проста душа:
5
«О щастя! Лицар не підкупний! Наш Месія!
І час його пророцтва вже настав!»…Гай, гай,
Якби ж хто знав, яку він комбінацію підступну,
Який пасьянс, з людей, розкладувати , починав.
6
Своєму vis-á-vis**, кого привів до влади,
Державу сплюндрувати, на поталу, здав.
А любих друзів, посадив за грати,
Ходи свої так наперед прорахував.
7
На друзів − супротивника направив,
Уклавши з ним таємний пакт -
Нехай взаємно знищуються всі!
Тим вчинком Молотова й Ріббентропа,
Мов Моріс Тайлеран – так, трьох усіх,
За наслідками вчинку - і перевершив, і обставив,
Що Макіавеллі, у тому випадку,
Якби якимось дивом був живий,
Ним присоромлений, ковтаючи краватку,
В безмежних заздрощах, блідий як мрець,
На віки - вічні, утратив мови дар,
Сховавшись у куток, приречено мовчав
В захоплені отою філософією зради,
Яку добродій цей народу, що повірив в нього, дав.
8
І почалося те, що мало неминуче розпочатись,
Коли світогляди зіткнуться, коли пітьма із світлом піде в бій.
В тій сутичці кривавій уже нікому не сховатись...
Вина за це на тобі – прокуратор підлих дій.
9
І ось, умивши руки, мов Пілат кривавий,
В побожній пристрасті, до неба спрямувавши зір,
Чекав, як миротворець, весь в білому, при наймі, у своїй уяві:
Мої клейноди?! Дееее?!Коли до рук, які не крали, упадуть?
10
На марне тішився, цим планам не бувати;
Надію, як інтригу, даремно він плекав.
Досвідчений банкір. І мав би знати,
Але, Конфуція, він дійсно, не читав:
"Коли бажаєш помсти - слід копати могили дві".
Так класик пару тисяч літ і ще п’ятьсот тому, казав.
11
А ви, мої брати, що зветесь УКРАЇНЦІ,
Народе мій, прокинься, та не спи!
Задушать нас, окремо, по одинці,
Державу рвуть голодні, люті пси.
Не дайте задурити вас словами.
Що єдності нема і не потрібна вже вона.
Простий народе, в праці величавий,
Держава – це є ти і Батьківщина є одна!
____________________________
* Suum cuique лат.: кожному своє, положення римського права.
** vis-á-vis фр.: один проти одного, в переносному значенні – опонент.
12.03.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773893
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2018
Гермафродит - всегда один.
Он сам в себе. И сам начало.
Внутри: Она. Оно. И он сидит.
Другим - всегда там места мало.
31.07.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773811
рубрика: Поезія, Остроумные, современные эпиграммы
дата поступления 28.01.2018
Ти спокуса для зору. Зваба для моїх очей.
Ідеальна принадна фігурка – мрія самотніх ночей.
Долі дарунок прекрасний! Щастя моє золоте!
Яке дивовижне, духмяне, кучеряве волосся твоє.
Погляд твій загадковий, посмішка - згуба моя.
Тільки в твоїх обіймах розкошуватиме душа.
Тіло твоє гаряче пристрастю так п’янить…
О, зупинися! Благаю, ця неповторна мить!
Так. Зупинися. На долю, на частку секунди, прошу -
Я визнаю, признаюся і цілому світу кажу:
Люди! Це так! Закохався у диво моє струнке.
Яке неймовірне полум’я у грудях це почуття дає!
Я не поет, не художник, над нотами я не факір.
І з каменя не зроблю камею, не висічу обрис твій.
Але ти мене надихаєш, натхненною рукою Творця
Сказати тобі, що кохаю, тебе, насолодо моя.
Творитиму дотиком любу. Єдину кохану мою,
Орфею? Ти чуєш? Я ноти тобі пишу!
І камінь – граніт та мармур, від дотику рук моїх,
Як віск, піддадуться шліфовці, увіковічуючи згадану мить.
І хай ці слова, як хорали, лунають,
В казковий свят вечір оцей.
Ось так, зізнаюся в коханні
Тобі - ненаглядній, зірці моїх очей!
10.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018
Памяти Брунно Ясенского, идеалиста, чья преждевременная погибель была предрешена, посвящается:
Муза ведь сильних любит;
Слабых – она же губит.
(Автор эпиграфа –З.И.И.)
Муза моя,
Ты разлюбила меня?
Муза моя,
Ты ушла навсегда?
Без тебя, дорогая моя,
Не могу я прожить и дня.
Как лишенная крыльев птица…
Кровь и боль
Из раны сердца струится.
Кто и что я теперь?
Смысл бытия
И прежней жизни, утерян.
Для себя, для людей,
Я навечно потерян.
Задыхаюсь один. Исчезаю.
В темноте,
Среди всех – погибаю.
Я ослеп.
Я не чувствую.
Страшно.
И мне кажется –
Прожил напрасно…
И труды, и деяния, тоже,
Без тебя, содержания,
В хаос, похожи.
Я быть - может,
Ещё-б потягался,
Если бы смысл бытия
Не распался.
Если бы вдруг
Совершилося чудо-
И вернулася ты, подруга.
Но известно, чудес не бывает
И беда не одна настигает.
Круг не прорван.
Сейчас он сомкнется...
Может быть и жизнь моя
Тогда оборвётся...
Но не просто меня заставить
Этот мир прекрасный оставить
И врагам предоставить повод
Пировать? Не бывать!
Обреку их на голод!
Не в первый и не в последний раз
Судьба мне снова предоставляет шанс:
Надо собраться.
Немножко ещё продержаться.
Держаться! Держаться! Держаться!
Нельзя расслабляться.
Нельзя сдаваться!
Держаться! Держаться!
И ещё раз - держаться!
И кризис исчез.
Как в дымке - растаял.
Я сам себя от него избавил.
Я выстоял. Выдержал.
Не изменился.
Но больше ещё в той борьбе закалился.
Готов я до новых скитаний, сражений.
Мрак исчезал…
Победил человеческий гений!
И муза моя,
Когда темнота исчезала,
Безмолвно явилась
И так прошептала:
«Какой ты прекрасный!
Какой ты всесильный!
Как бог легендарный,
Красивый и милый.
А мне одиноко…
Скиталась далёко...
Вернулась…Молчишь?
Да ведь это жестоко!
Тебя умоляю!
Тебя я целую!
Молчишь?
Неужели нашёл другую?...
Я лавровый нимб принесла.
Его Благодатью укрыла…
Молчишь?
Ну, полно-те, Вам обижаться!
Не будьте жестоким, любимый!
Я плачу. Рыдаю.
Судьбу проклинаю,
Тебя, ненаглядный,
Прошу, умоляю: пойми,
Единственный мой, ненаглядный!
Да исчезнет твой взгляд печальный…
Подобного больше не будет…
И кто-же меня осудит, за то,
Что не постоянна во нраве,
Предалася другой я забаве?
В толпе равнодушных и скучных,
Тебя, когда было так трудно,
Оставила…
Не сердишся, Брунно?»
Что мог я тогда ответить,
Единственной ей на свете?
И чисто по женски- так слабой,
Но слабостью той величавой
Титанов она оказалась сильней…
Как мог я её ответергнуть,
Ту, что всего мне милей?
Ту, без которой,
Не спал я так много ночей?
Чей стан и чей голос дивный,
Дарил мне блаженство, покой…
И новая жизнь началася,
Рождённая старой звездой.
И Муза моя заблестала.
И Муза моя ожила.
По прежнему милой стала
И полная волшебства.
А что-же касается темы,
На которую пролил я свет -
Она предата забвенью.
Обратно возврата нет.
Дискуссия здесь неуместна.
И с кем нам её вести?
Где здесь причина и следствие?
В этой истории – это,
Словно разведенные мосты.
Ведь мудрость француза/Франсиса* выше
Простых и житейских дилемм:
Коль так уж случилось –
Всё в жизни бывает,
Что раз оступилась,
Сейчас без тебя погибает…
Будь выше, прими, обними
И люби. Обиду забудь.
Не суди, не казни, замолчи, а затем -
Извинись, не создавая проблем.
Я славлю могучую сладость.
Любовный гимны пою:
Хвала тебе, женская слабость!
Которую так безгранично,
Которую так беззаветно,
Которую так безпредельно
Люблю я! Люблю я! Люблю!
О муза!Ярчайшая эфимерность!
Тобою единой живу!
Без плоти, но дух твой – мятежность,
Ты – воздух, которым дышу!
___________________________________
* При беглом рассмотрении первоисточника, Вика указывает на автора фразы Франсиса де Круассе, изложенной в следующем виде: «Когда женщина не права, то первым делом нужно извиниться и замолчать.». Собственно, из этого я и создал свою парафразу, используя этимологическое и смысловое значение и содержание крылатого выражения. При более тщательном и глубоком изучении этого вопроса (вопроса поиска первоисточника), всё оказывается совсем не так. Но это уже не имеет никакого отношения и влияния на моё произведение. Это тема для иных тематических поисков…
Почти вся баллада написана в 1985г. Доработа недавно (2016-17гг.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773561
рубрика: Поезія, Баллада
дата поступления 26.01.2018
1. Ах, эта Алла! Икона стиля! Совершенство!
Не превзойдённая и выше всех похвал!
Ведь нет же, согласитесь, большего блаженства,
Чем созерцать и слушать этот идеал!
2.Жизнь не щадила: била и хлестала
Наотмашь, раз за разом, по лицу.
Ну а она? Она вставала и смеялась.
В лицо невзгодам, мужу – стервецу.
3.Опять развод. Опять толпы презрение.
Но счастье ведь в любви, в семье? Ошиблась иль права?
Толпе ведь невдомёк, что дни идут в сражении
Добра и зла: за душу, что без счастья и любви - мертва.
5.Вот так сбылась её мечта - она решилась:
И вновь семью – оазис счастья, создала.
Как девочка, опять и без ума – влюбилась.
Чужую тайну, как Афина под эгидой, унесла.
6.И вот теперь, как и всегда, она – икона стиля.
Растит двоих детей – и счастью нет конца.
Семья. Живёт в любви. Красива и любима.
Кумир для всех – достойный высший идеал.
7.И как всегда, восторженно, мы скажем – «Браво!».
«Но в чём секрет?» – вздохнёт и обыватель, и поэт.
А в том: она икона стиля « Живите кучеряво!»
И локон золотой – простой ответ на тот секрет.
8.Ах, эти кудри! Локоны витые и живые!
Создал Творец. Он – метр, которому респект!
Все почести – ему, чьи руки – золотые!
Furor* за этот сногсшибательный эффект!
8.Ты – наша Прима и Мадонна!
Над Вечностью всегда была!
И у истоков Мирозданья
Уже живёт твоя Душа!
_______________________________________
*furor - лат. неистовство
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773157
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.01.2018
Любов – така солодка і жадана.
Вона страждань і болю завдає.
Але підносить душу так високо,
Те почуття – прекрасне і святе.
Дитино! Люба! Ти –моя надія
Здійснити те, чого я не змогла.
Якщо існує десь крилата мрія –
Ця мрія – ти, родина і сім’я.
І ось тепер, коли пройшло багато років,
З того часу, коли на світ з’явилась ти,
Зійшла зоря над нами там, високо,
Тепер, як і колись, єдині ми.
Нехай ідуть роки невтомною ходою.
Нехай мороз й дощі нещадно б’ють.
Душа й рука моя – завжди з тобою,
Моя маленька, люба моя суть.
Моя перлинко, донечко кохана!
Ти – сенс мого життя. Щаслива будь!
Прийшла твоя пора неждано,негадано;
Стаєш на крила – вирушаєш в путь.
Життя перед тобою так кипить, вирує:
Калейдоскоп подій міняє все ураз:
Ось народилась. Ось ідеш до школи,
Ось ВИШ, вінчання, поїздки за кордон – не раз!
Ти – моя гордість! Пишаюся тобою!
Твоя біда і біль – вони мої! Моїїїї!
Я все в житті віддам, щоби твоїм долоням
Черпати щастя на своїй землі!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018
Ох, эти кудри, локоны витые,
Они с ума меня сведут!
Когда упругой прядью,
Словно грозди винограда наливные,
Коснувшись, шёлком упадут ко мне на грудь.
Истомою, перехватив дыханье
И источая ароматов шлейф,
Идет она - мой идеал, моё желанье,
В наш дом, как в сказку, отворяя дверь.
Мы там живём. Любви обитель.
Пристанище, среди безумства океана лжи и зла.
Там – пристань. И она – её хранитель.
Там истинный очаг её души тепла.
О, этот кроткий взгляд, сквозь локон Афродиты,
Стрелой пронзает сердце и уносит ввысь!
Где наши души, у Вечности безбрежной,
Любить друг друга вечно, поклялись!
22.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772816
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2018
Перлинко моя коштовна,
Здобута на дні морськім...
Знову беру я човник,
Лишаюся берегів.
Серед густого туману
Зорі побачу в імлі.
Ні бурі, ні урагани
Не спинять лету душі.
Напну я благеньке вітрило
І в руки візьму стерно
Полину за обрій, бо мила,
Чекає мене вже давно.
І я відшукаю те місце,
Де перли на дні лежать.
Пірну, задихаючись в бездну,
Без них не повернусь назад.
А там, у морських глибинах,
Коли груди стискатиме біль,
Збиратиму я перлини
Єдиній коханій моїй!
Я хочу тобі розповісти
Про бачене мною на дні.
Дарую тобі намисто
За усміх та ласку твої.
Бо там, коли марив без кисню
І кров закипала моя,
Твій образ і ясний, і чистий,
Вертав мене до життя.
І знову, коли буде потрібно,
Ходитиму по лезу ножа.
Спускатимуся в безодню,
Для тебе, кохана моя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2018