САВИЧ

Голодомор 1932-1933 роки: село Красне

Так  сталося,  що  український  народ  за  всю  історію  існування  неодноразово  ставав  «знаряддям»  в  руках  тих  чи  інших  можновладців.  Зазнаючи  постійних  утисків,  експлуатації,  не  зневірився  –  лишився  не  переможеним.
Дивлячись  в  минуле,  бачимо  безліч  «чорних  плям».  Постійна  боротьба  за  незалежність,  за  збереження  своїх  національних  особливостей  супроводжувалися  колосальними  людськими  жертвами.  Але  жодна  війна  не  призвела  до  такої  кількості  жертв,  що  їх  зазнав  український  народ  в  період  1932-1933  років.  Аналізуючи  події  даного  періоду,  з  впевненістю  можна  стверджувати  –  це  найжахливіший  період  і  історії  нашого  народу.  Спланований  і  реалізований  комуністичним  режимом  Голодомор  та  масові  політичні  репресії  поставили  під  сумнів  саме  існування  нації.
У  зверненні  Президента  України  Л.Д.  Кучми  до  українського  народу  у  зв’язку  з  Днем  пам’яті  жертв  Голодомору    та  політичних  репресій  зазначається:
«…  Голодомор  став  національною  катастрофою…  Націю  вбивали  повільно,  і  це  було  ще  страшніше.  Не  розстрілами  і  газовими  печами,  а  –  повільним,  –  і  від  цього  ще  більш  жахливим  згасанням  від  голоду.»
Бог  і  час,  коли  жили  ці  люди,  не  залишали  їм  вибору.  Маємо  визнати  –  це  був  геноцид.  Цілеспрямований  геноцид  проти  українського  народу.
Зараз,  після  того,  як  пройшло  вже  багато  років,  ми  можемо  відповісти  на  питання:  чого  хотіли  досягнути  організатори  Голодомору?  Кому  було  вигідно  підрубати  нашу  хліборобську  націю  під  корінь?  Кому  було  вигідно  поселити  майже  на  генетичному  рівні  страх  –  перед  силою,  перед  новим  голодом,  перед  новими  репресіями?
Комуністичний  режим  не  міг  миритися  з  існуванням  вільних,  незалежних  від  нього  людей.  Вільних  людей,  основу  особистої  незалежності  яких  складала  їх  власна  праця  на  власній  землі,  слід  було  знищити.
Навіть  закатувати  голодом  –  за  ціною  не  стояли.  Удари  наносились  методично  і  цілеспрямовано.  Спочатку  забирали  останнє,  потім  витягували  сховане,  брали  в  заручники,  ставили  заслони  на  шляхах  у  міста.  З  українців  виймали  хліборобську  душу,  ламали  хребет  нації,  свідомо  провокували  канібалізм.  Тільки  протягом  1932-1933  років  загинула  п’ята  частина  сільського  населення  України.  
Село  Красне  існує  з  давніх-давен  –  найстаріше  село  в  колишній  Турівській  волості  Прилуцького  повіту  Полтавської  губернії,  що  згадується  в  письмових  джерелах  ще  в  грудні  1653  року.  Село  Красне  –  козаче  село,  основне  його  населення  –  вільні  козаки.
Скільки  ж  воно  натерпілося  за  своє  волелюбство,  як  і  вся  ненька  Україна.  В  листопаді  2003  року  Україна  і  все  прогресивне  людство  планети  відзначатиме  70  років  від  тих  страшних  подій,  які  на  віки  залишаться  в  пам’яті  не  тільки  українського  народу,  а  й  всього  світу.  
В  Україні  за  1932-1933  роки  від  голоду  померли  від  7  до  10  мільйонів  людей.  Не  минув  голод  і  наше  село  Красне.  Зимою  1931  року  в  Красному  почалася  «колективізація».  «Куркульське»  село    було  під  особливим  наглядом  районного  начальства.  
Оскільки  вільні  козаки  жили  більш  заможно,  то  їх  силою  заганяли  у  колгосп.  Хто  не  хотів  записуватись  у  колгосп,  тому  давали  додатковий  план  по  хлібоздачі.  Виконає  один  додатковий,  другий  додадуть.  І  так,  поки  нічим  буде  виконувати.  Отак  у  селі  проходила  масова  колективізація  і  розкуркулення.    Розкуркулювали  багато  тих,  хто  після  Жовтневої  революції  одержали  землю  і  тільки  в  період  непу  вперше  у  житті  вдосталь  наїлися  хліба.  Очевидці  наводять  багато  прикладів  того  бездушного  розкуркулювання.
Страшні  то  були  роки.  Особливо  багато  лиха  натворив  російський  посланець  Постишев.  Під  його  тиском  Політбюро  ЦККП(б)У  рекомендувало  обкомам  застосовувати  нечувані  репресивні  заходи:
а)  в  усіх  колгоспах,  що  не  виконали  план  хлібозаготівель,  в  п’ятиденний  строк  вивезти  всі  без  винятку  колгоспні  фонди,  в  тому  числі  і  насіннєвий;
б)  віх,  хто  відмовляється  це  робити,  заарештувати  і  віддавати  до  суду;
в)  вислати  на  Північ  з  відстаючих  районів  від  700  до  1000  сімей,  розпродувати  їх  майно,  позбавляти  всіх  будівель;
г)  посилити  жорстокість  режиму  в  допрах,  які  були  переповнені  хлібонездатчиками,  і  в  місцях  зосередження  людей  для  висилки  на  Північ;
д)  застосувати  метод  «концентрованого  наступу,  удару  сильного  кулака»,  тобто  зосереджувати  всі  сили  партактиву  і  карних  органів  у  районах,,  що  відстають  і  колгоспах  для  викачки  хлібу;
е)  у  зв’язку  з  масовими  виїздми  селян  у  Росію  і  Білорусію  за  хлібом  припинити  продаж  білетів  селянам  на  поїзди  за  межі  України,  виставити  загорджувальні  загони  на  великих  станціях  і  автошляхах;
є)  розшукувати  і  конфісковувати  прихований  хліб  та  інші  продукти.
В  селі  на  сьогоднішній  день  живуть  очевидці  цих  страшних  подій.  Серед  них:  Зубенко  Софія  Дмитрівна,  Піший  Микола  Якович,  Піший  Григорій  Леонтійович,  Стрикун  Микола  Йосипович,  Даник  Іван  Володимирович.
Ось  що  вони  розповідають  про  ті  страшні  роки.    У  Красному  не  було  жодного  випадку,  щоб  «куркулі»  завдавали  якогось  збитку.  Хліб  не  палили,  худобу  не  труїли,  реманент  не  псували.  Навпаки,  керівники  села  і  колгоспу  восени  1932  року  спалили  необмолочений  хліб  одноосібників.  Було  так.  У  1932  в  колгоспі  викосили  хліб,  на  полі  заскиртували,  а  потім  обмолотили.  Одноосібники,  за  командою  сільради,  з  поля  звезли  весь  хліб  на  вигін,  наклали  стіжків:  один  біля  одного.  У  вересні  колгосп  виділив  молотарку  для  обмолоту  їхнього  хліба.  Притягли  на  вигін  молотарку,  потсавили  між  стогами.  У  двигуні-нефтянці  вихлопну  трубу  завжди  направляли  у  землну  яму  з  водою.  В  цьому  випадку,  оскліьки  стіжки  маленькі,  необхідно  було  часто  пересувати  молотарку.  На  гарячому  двигуні  за  кожним  разом  перетавляти  вихлопну  трубу  не  можна.  З  таких  мотивів  керівники  наказали  двигуністу  повернути  вихлопну  трубу  вгору.  Тільки  почали  обмолот  першого  стіжка,  як  двигун  чхнув,  викинув  сніп  іскор  на  необмолочений  хліб.  Стіжки  в  одну  мить  охопило  полум’ям.  За  якихось  5-10  хвилин  вогонь  накрив  усе.  Люди  встигли  витягти  з  вогню  молотарку  і  двигуна,  потім  кинулись  рятувати  хати,  ті,  що  були  близько.  Хліб  увесь  згорів  до  колоска.  Залишились  одноосібники  на  зиму  без  хліба,  вимушені  були  відмовитись  і  від  землі,  адже  нема  чим  сіяти.  Отак  «розумно»  керівники  залишили  одноосібників  без  шматка  хліба.  Нікого  й  до  відповідальності  не  притягли.  Якби  згоріла  колгоспна  скирта,  ой,  скільки  б  постраждало  «куркулів»  та  «підкуркульників».  А  так  керівники  тільки  усміхалися  і  говорили:  -  Отак  одноосібників  у  колгоспи  заагітували.  
Восени  1932  року,  як  спалили  хліб,  колгосп  своїм  насінням  посіяв  озимину,  і  ця  земля  вже  стала  колгоспною.  За  одноосібників  треба  здати  хліб  державі.  А  де  ж  його  взяти?  У  колгоспі  запасів  не  було.  Купрій  організував  бригаду  з  хлібозаготівлі.  Очолював  цю  бригаду  по  вилученню  зерна  і  продуктів  господарства  Плішкун  Кость  Власович.  Бригада  усю  зиму  ходила  по  хатах    і  забирала  у  колгоспників  хліб,  зароблений  у  колгоспі.  Заходять  у  господарство,  все  перевіряють,  та  ще  й  кричать:  «Підкуркульник!  З  хати  виженемо!»  Крім  продуктів  забирали  витерті  коноплі,  приготовлені  до  пряжі.  В  якому  дворі  побувала  та  бригада,  сім’я  залишалась  на  голодну  смерть.  
Отак  страшно  починався  1933  рік.  А  весна?  Це  був  ще  більший  жах.
Залетіла  бригада  й  до  двору  Пішого  Миколи  Яковича.  Він  у  той  час  сам  шив  чоботи.  Почувши  якийсь  шум  у  дворі,  вийшов  і  побачив  чоловік  десять  людей.  Вони  не  зайшли  до  хати,  не  попередили,  відчинили  комору  і  виносять  мішки    з  зерном  та  складають  на  сани.  Микола  Якович  був  членом  правління  колгоспу.  Він  попросив  припинити  безчинство.  Але  ні!  Хто  ж  дав  право  забирати  хліб,  зароблений  у  колгоспі?  Та  ще  й  без  дозволу  господаря?  Купрій  вилаяв  батька  Миколи  Яковича,  назвав  підкуркульником,  пригрозив.  Забрали  один  мішок  зерна  та  три  повісьми  конопель,  решту  залишили.  Не  наважився  тоді  Купрій  забрати  зерно  до  зернини.    То  це  у  члена  правління  колгоспу,  а  в  інших  забирали  до  зернини,  не  звертали  уваги  прохання  господарів,  на  крик  і  плач  дітей,  які  з  цього  дня  прирікались  на  голодну  смерть.  За  зиму  позабирали  хліб  у  більшості  колгоспників.  У  одноосібників  не  було  чого  брати.  
Люди  харчувалися  картоплею,  в  кого  вона  була,  а  в  кого  не  було,  ті  вмирали  з  голоду.  Весною,  як  трохи  потепліло,  забирали  вже  і  картоплю.  На  заготівлі  картоплі  відзначивсь  Великодний  Василь,  голова  споживчої  кооперації.  Заходять  у  двір  і  довгими  штирями  штрикають.  В  кого  десь  в  ямі  закопана  –  обов’язково  знайдуть  і  заберуть  до  картоплини.  У  колисках  у  дітей  шукали  квасолю  і  інші  продукти  харчування.  Також  розбирали  комини  печей,  нишпорили  по  всіх  кутках  хати,  щоб  знайти  продукти  харчування.
Дійшла  черга  й  до  двора  Пішого  Миколи  Яковича,  батько  якого  в  цей  час  був  на  роботі.  Заскочили  у  двір,  витягують  із  погреба  картоплю,  висипають  на  підводи.  Мати  просить  Великодного:  «Василю,  та  п’ятеро  ж  діток,    помруть  з  голоду,  оставте  хоч  у  борщ  по  картоплині  кидать.»  Великодний  кричить:  «Мені  потрібний  партійний  квиток,  а  не  твої  діти.»  Діти  бігають,  кричать,  плачуть,  хапають  відра  з  картоплею,  просять  не  забирати  всього.  Але  Великодний  відкидає  дітей,  як  собачат.  Не  залишили  жодної  картоплини,  навіть  малюсінької.  Добре,  що  встигли  на  городі  посадити.
Померло  за  одну  весну  1933  в  нашому  селі  більше  п’ятисот  чоловік.  В  більшості  мерли  діти.  Що  ж  це  виходить?  За  чотири  роки  Другої  Світової  війни,  коли  вся  Європа  від  Атлантики  до  Уралу  дрижала  від  розривів  бомб,  снарядів  і  мін,  від  гулу  літаків  і  танків,  не  повернулося  з  фронту  в  село  126  чоловік.  А  за  одну  ту  весну  без  пострілу,  без  шуму  загинуло  вчетверо  більше.  
Як  свідчить  Микола  Піший  восени  1932  року  в  школі  було  укомплектовано  два  других  класи,  всього  вісімдесят  учнів.    А  через  рік  прийшло  у  третій  клас  з  усього  села  менше  тридцяти  учнів,  решта  померли  весною.  У  відчаї  люди  дійшли  до  людоїдства.  Харченко  Іван  –  по  вуличному  Іваній  Вороччин,  збожеволів  від  голоду,  і  такому  стані  зарізав  півторарічну  доньку,  насмажив  м’яса,  їв  сам  і  жінку  хотів  примусити  їсти.  Жінка  попросилась  вийти  на  двір.  Іваній  повірив  і  відпустив  її  з  хати.  А  та  бігом    сільраду,  там  розповіла  про  своє  горе.  З  сільради  прийшли  два  чоловіки,  забрали  Іванія  і  відвели  його  до  сільради,  а  де  поділи,  цього  і  до  цього  часу  нічого  невідомо.  Більше  його  ніхто  не  бачив.  
Уже  почало  наливатись  жито.  Назимок  Гапа,  щоб  чимось  пригодувати  четверо  малих  дітей,  пішла  за  село  на  колгоспне  поле  нарізати    колосків  та  наварити  дітям  юшки.  Побачив  її  у  житі  об’їждчик  Кушнір  Василь,  дуже  побив,  погнав  до  Згурівки.  Куди  він  її  загнав,  де  подів,  також  і  досі  нічого  не  відомо.  Із  чотирьох  її  діток  вижив  тільки  найстарший,  Іван,  троє  менших  не  дожили  до  нового  врожаю…
Жила  у  селі  сім’я  Воробйових:  мати,  дочка  і  чотири  сини.  На  полі  для  працюючих  варили  затірку  (у  воду  вкинуть  трішки  борошна,  зварять  таке  ріденьке  пійло,  це  і  є  затірка).  Кожному,  хто  працював  давали  по  черпаку  затірки  і  по  кусочку  хліба.  Хто  міг  працювати,  усі  йшли  на  поле,  щоб  двічі  похлебати  того  пойла.  Отож,  Воробйови  ходили  усі  в  поле.  Найменший,  Вася,  малий  ще  був  робити.  Досидівся  вдома  до  того,  що  опух  з  голоду.  Пішов  провідати  його  Микола,  Пішого  Якова  син,  лежить  Вася  на  полу,  стогне.  Миколка  питає:  «Васю,  що  в  тебе  болить?»  Каже:  «Нічого  не  болить,  та  якби  оце  бурячка  з  квасу  попоїсти,  зразу  б  устав  і  побіг.»  Миколка  бігом  додому,  з  діжки  навитягував  квашених  буряків,  приніс:  «На,  їж,  Васю.»  Він  узяв,  двома  руками  підніс  до  рота,  почав  гризти,  а  потім  очі  пі  лоба.  Коля  перелякався,  мерщій  з  хати.  Йому  здалося,  що  Вася  може  стати  і  його  з’їсти.  Ввечері  поприходили  з  роботи  Воробйови,  винесли  мертвого  Васю  на  подвір’я,  поклали  на  дрючки.  На  другий  день  пішли  на  роботу,  а  Вася  лежав  у  дворі  поки  приїхала  похоронна  команда,  забрала  його,  десь  укинула  у  загальну  яму…
У  Красному  в  1933  році  була  похоронна  команда.  За  кожного  похороненого  одержували  пайку  хліба.  Як  умре  за  день  чоловік  сорок,  то  в  них  добрий  заробіток.  А  як  мало  мертвих,  вони  могли  поховати  ще  живого,  але  безнадійного.  Ось  випадок:  забирали  по  дворах  трупи,  згребли  ще  живу  жінку  і  скинули    разом  з  мертвими  в  яму.  А  мимо  тієї  ями  йшла  інша,  почула  стогін  і  допомогла  нещасній  вилізти.  І  та  жінка  прожила  ще  24  роки.
Поховання  робили  не  тільки  на  кладовищах.  І  зараз  в  кінці  городів  можна  побачити  невеликі  поховання  3-7  могил.  Особливо  їх  багато  на  козацьких  кутках  Рябків  та  Сердюків.  Нині  вулиця  Пушкіна  та  Жовтнева.  
Найбільше  постраждав  за  1933  рік  куток  Підліснівка  (нині  вулиця  Піонерська),  на  якій  лишилась  лише  четверта  частина  жителів.  Повністю  вимерли  багаточисленні  родини  Омелька  Пішого,  Микити  Даника,  рід  Гусарів.
Уже  в  кінці  1933  року  у  селі  було  лише  по  2-3  хати  на  вулиці,  де  проживали  люди,  а  решта  стояли  пусті,  з  забитими  вікнами.
Серце  плаче:  стільки  жертв  припало  на  одне  лиш  українське  село,  на  чесних  трударів,  хліборобів,  які  потом  і  кров’ю  примножували  багатства  України,  а  за  чесні  труди  дістали  таку  «віддяку».  Було  в  історії  України  чимало  гірких  сторінок,  але  тяжчої  за  1933  рік  –  не  було.
Але  я  думаю,  що  ніхто  не  в  змозі  відчути,  що  довелося  пережити  цим  людям.  Терор  голодом  був  відповіддю  більшовицької  влади  на  опір  українського  селянства  суцільній  колективізації,  політиці  перетворення  селян  на  рабів.  Тому  ми  повинні  чітко  для  себе  зрозуміти  –  головною,  незаперечною  цінністю  для  нас  усіх  є  власна  держава.  Лише  здобуття  Україною  незалежності  та  демократичний  шлях,  який  ми  обрали,  є  надійною  гарантією  того,  що  це  ніколи  не  повториться.  Це  не  має  права  повторитися.    
 .
2003  р.,  с.  Красне,  Володимир  Савич  Новосільський  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932188
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2021

Виступ  Надії  Макаревич  у  місті  Тернопіль  на  підсумку  Всеукраїнського  конкурсу  «Вчитель  року  біології  2004».
В  степу,  що  пахне  полинами,
Як  шабля  блискає  гроза,
Тут  сотник  Згура  мчав  ланами
І  гостював  колись  Кобзар.
Стоїть  у  парку  дуб  могутній,
Прислухайтесь:  розкаже  Вам,
Як  Розумовський  незабутній,
Спинившись  тут  відпочивав.
Лани  у  синю  даль  прослались,
Буяє  колосом  земля,
Район  наш  працею  прославивсь,
Бо  щедрими  були  поля.
               Валерій  Баран
Ця  козацька  Згурівка  не  проста,
Тут  пшениця  родиться  золота,
Тут  земля  онуками  пророста,
Рід  козацький  множиться  на  літа.
         Олександр  Кононенко  
Це  мій,  Надії  Макаревич  
Козацький,  роботящий  край.
Мій  дід  козацьке  має  древо,
А  прадід  Босий  був  ратай.
Тут  я  зросталась  і  навчалась
У  зачудованим  краю.
В  красу  і  зелень  закохалась
І  дітям  серце  віддаю.
Іти  стараюсь  в  ногу  з  часом:
Є  МАН  і  шоу,  й  КВН,
Є  гра  з  комп’ютером  у  класах,
Та  є  чимало  і  проблем:
Де  взять  комп’ютерні  програми?
Літературу  взять  людську?
Тому  і  варимося  з  вами
Усі  у  власному  соку.
Навчальна  база  застаріла,
А  хоче  ж  нового  душа,
Та  всім  нема  до  цього  діла:
«Намає,  -  кажуть,  -  ні  гроша,
Фінансування  ненадійне…
Не  буду  плакати  й  стогнать
І  поле  те,  інформаційне,
Знаннями  буду  засівать»
Квітень  2004  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918678
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021

Привітання з одруженням (Билим-билим)

Педколектив  Краснянської  ЗОШ  з  глибоким  задоволенням  повідомляє,  що  в  нашій  державі  народилась  ще  одна  щаслива  сім’я.  Від  усього  серця  вітаємо  Василину  та  Олександра  Билимів  із  одруженням.  Здоров’я  Вам,  миру  і  злагоди!

В  Красненській  школі  кожен  день
Дзвінок  дзвонив  «Дзелень-дзелень»,
А  як  прибув  до  нас  Билим
Дзвінок  дзвенить  «Билим-билим…»
У  Краснім  в  радісну  хвилину
Він  стрів  красуню  Василину.
Хай  шлюбний  вік  їх  щедрим  буде,
Хай  буде  добрим,  а  не  злим,
Хай  на  кохання  завжди  будуть
Дзвінок  життя:  «Билим-билим…»
А  як  підуть  сини  і  дочки
І  гурт  їх  буде  не  малим,
Нехай  дзвенять,  як  ті  дзвіночки:
«Билим-билим-билим-билим».
І  хай  дзвінок  не  замовкає,
На  свято,  радість,  чи  калим,
Гостей  і  друзів  хай  гукає:
«Билим-билим-билим-билим».

Дитяча  пісня  
(переклад  з  російської)
Разом  гарно  крокувать
На  просторах  (3  р.)
Про  природу  заспівать
Краще  хором  (3  р.)
Заспівайте  з  ними  вголос
Всі  пташиночки.
Одна  голка,  кілька  голок  –
Це  ялиночка.  
Тут  калина,  там  смеречка  –  
І  у  лісі  ми.
Раз  словечко,  два  словечко  –  
І  є  пісенька.
Разом  гарно  крокувать  
На  просторах  (3  р.)
Про  природу  заспівать
Краще  хором  (3  р.)
Пригорнем  живе  до  серця,
Залоскочемо.
Раз  деревце,    два  деревце  –  
І  гайочок  є.
І  тварина,  і  рослинка  –  
Екологія.
А  із  ними,  як  у  Бога  ми.
Разом  гарно  крокувать  
На  просторах  (3  р.)
Про  природу  заспівать
Краще  хором  (3  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918677
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021

Олещенко Анюті Іванівні 40

Прийшов  новий  п’ятдесят  сьомий
І  почалось  нове  життя,
Бо  у  роду  у  Євтушенків
Нове  з’явилося  дитя.
Антоніна,  Тоня,  Тося  –  
Назовуть  її  батьки,
Та  нове  ім’я  Анюта
Прижилося  на  віки.
А  Анюта  підростала,
Набиралася  ума,
Їла  борщ,  картоплю  й  сало,
Школу  скінчила  сама.
На  бухгалтера  училась
Рахувати  гроші,
А  коли  цього  навчилась,
Стріх  жених  хороший.
Як  весілля  відгуляли
У  парі  класно  зажили,
Синочка  Валіка  спіймали,
Красуню  Аллочку  знайшли.
Кіно  у  двох  демонстрували,
Була  директором  БК,
На  фермі  разом  працювали,
Вона  доярка,  ще  й  яка!
ЇЇ  столиця  привітала,
Хоч  вона  з  Красного  села,
А  по  ТБ  раз  показали,
Бо  краща  в  області  була.
ЇЇ  вдалося  хор  зібрати,
Бо  в  неї  є  співочий  хист,
Вона  –  душа-організатор  
Та  ще  й  пісень  пропагандист.
Вона  прекрасна  господиня,
Бо  ростить  різні  картоплі,
Є  кавуни,  томати  й  дині
І  все  ж,  що  родить  на  землі.
А  у  дворі  щось  мука,  хрюка,
Сокоче,  гавкає,  нявчить,
Бо  господарство  –  хитра  штука,
Щоб  у  достатку  гарно  жить.
Та  й  дітки  вже  дорослі  стали,
Ті,  що  маленькими  були,
Уже  лелеки  привітали
Віолу  Аллі  принесли.
Тепер  Анюта  вже  бабуся,
Та  все  ж  гарненька  як  була,
Завжди  в  роботі,  в  ділі,  в  русі,
У  неї  скрізь  якісь  діла.
Уже  5  років  у  «Наталі»,
Вона  у  Краснім  голова.
ЇЇ  заслуги  є  чималі,
Що  хор  «Калинонька»  співа.
І  от  сьогодні  ми  зібрались
У  Анюти  ювілей.
З  усіх  куточків  поз’їзджались  
Чимало  відданих  гостей.
Та  найрідніша  все  ж  Віола,
ЇЇ  цілунком  привіта,
Тоді  коханий  муж  Микола
До  свого  серця  пригорта.
Цілують  маму  доня  Алла
Та  ще  синочок  Валентин,
Андрій  підходить  із  бокалом  –
Найстарший  зять,  я  рідний  син.
Усі  присутні  їй  бажають
Здоров’я,  щастя  і  тепла,
Нехай  проблеми  відлітають,
Нехай  працює,  як  бджола.
Нехай  квітує,  як  та  квітка  –  
В  коханні,  злагоді  й  теплі,
Нехай  здорові  будуть  дітки,
Хай  будуть  квіти  на  столі.
Нехай  добром  сіяє  хата,
Нехай  в  ній  буде  спокій,  мир,
Хай  буде  внуками  багата,
Нехай  багатим  буде  двір.  
Нехай  «Калинонька»  співає,
Нехай  «Наталя»  процвіта,
Нехай  любов  не  покидає
На  довгі  і  многії  літа.
07.01.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895190
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2020

Петренко Галині Василівні - 50

Петренко  Галині  Василівні  -    50
Село  Миколаївка.  В  сорок  дев’ятім
У  Насті  і  Васі  (у  мами  і  тата)
Неначе  у  казці,  як  кажуть  в  народі,
Знайшлася  Галинка  в  капусті,  в  городі.
Галинка  міцніла,  зростала,  навчалась,
Аж  поки  солідним  завклубом  не  стала.
Давала  концерти,  читала  поетів,
Нарешті  –  студентка  університету.
Конспектів  –  без  ліку!
Її  призначають  у  Крупіль  Великий.
У  Круполі  стрівся  їй  парубок  файний:
Петро,  ще  й  Шишко  –  капітан  на  комбайні.
А  як  одружились,  то  вдячна  Галина
Петру  народила  Сашка  й  Валентина.
Матуся  і  тато  хоч  би  й  не  хотіли,
А  дітки  з  гніздечка  у  світ  полетіли.
Синок  Олександр  бригадиром  на  чіпсах
(Їх  просто  їдять,  не  чіпляють  як  кліпси)
А  син  Валентин  уже  в  армії  служить,
У  рідній  столиці,  тому  і  не  тужить.
Ми  Галю  вітаємо,  як  господиню,
Хорошого  вчителя,  ніжну  дружину,
Як  маму  дбайливу,  майбутню  бабусю,
Хай  літ  90  ще  буде  у  русі.
Хай  спина  від  горя  ніколи  не  гнеться,
А  серденько  в  щасті  і  радості  б’ється.
Хай  буде  при  силі  потомство  Петрове,
Хай  буде  й  Петро  у  коханні  здоровий,
Хай  множиться  рід  українців  Шишків,
Хай  внуками  радують  діти  батьків.
Хай  стелить  Галинка  нову  скатертину
І  ставить  на  стіл  ковбасу,  мандарини,
Горілку  і  хліб,  гусака  в  майонезі,
Вино,  холодці  та  ще  й  сік  із  берези,
А  рідні  батьки,  її  друзі  і  діти
Хай  Галі  дарують  цілунки  і  квіти.
Хай  брат  Олександр  про  сестру  пам’ятає,
З  сім’єю  у  гості  частіш  приїзджає.
А  ми  привітаєм  Галинку  й  Петра
Обох  з  ювілеєм.  То  ж  «гірко,  ура!»
20.01.1999

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889933
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020

Привітання з 50 річчям донечці

Дорога  наша  іменнице,  Бойко  Ілона  Володимирівна!
Усі  ми  від  щирого  серця  і  душі  вітаємо  тебе  із  славним  50  річчям.
Прийми  таке  наше  дружнє  послання:
На  багатій  на  землі,
В  славнім  Красному  селі
Рід  заплескав  у  долоні  –  
Народилась  наша  доня.
Педагоги  –  мама  й  тато,
На  учительське  їх  свято
Цей  дарунок  прийняли  
І  щасливими  були.
Треба  добре  мізкувати:
Як  же  донечку  назвати?
Складнуватим  був  цей  клопіт,
Бо  хотіли  йти  в  Європу,
Знайшли  ім’я  закордонне,
Славне,  лагідне  –  Ілона.  
Якщо  в  імені  є  «к»  
Зразу  лагідність  зника:
Олька,  Галька,  Сашка,  Валька
Вже  стають,  як  хуліганки.
А  Ілонка  як  на  диво,
Звучить  ніжно  і  красиво.
Підростала  доня  з  часом
Закінчила  8  класів,
Потім  з  Красного  села
В  педучилище  пішла:
Не  в  німецьке,  не  в  кремлівське,
А  в  своє  –  Білоцерківське.
Педтягар  взяла  на  плечі  –  
Стала  вчителем  малечі.
Як  були  вже  муж  і  діти,
Мала  вищі  дві  освіти:
Педагог  молодших  класів
Та  історик  старших  класів.
Було  з  медом,  було  з  квасом
Та  зустрівся  легінь  Вася.
Молодята  не  вагались,
Незабаром  і  побрались.
Потім  хату  збудували
Та  двох  донечок  придбали.
Прийняла  їхня  родина
Ярославу  і  Марину.
Є  ще  муж  Маринчин  –  Даня
Теж  хлопчина  не  поганий.
Доня  Яся  в  одну  днинку
Принесла  малу  Яринку.
Ще  дізналися  тепер  ми,
Що  Ілона  волонтерка:
Відправляла  продзапаси
Для  атовців  на  Донбасі.  
Тож  крутіться,  будьте  в  русі,
Бо  Ілона  вже  бабуся,
Вася-легінь    –    уже  дід,
Хай  же  буде  все  як  слід.
Твої  славні  п’ядтесят
Хай,  як  гирі  не  висять,
Хай  міцнішає  здоров’я,
Хай  зникає  безголов’я,
Хай  життя  буде  як  свято,
Хата  й  двір  будуть  багаті,
Хай  шанують  внуки  й  діти,
На  столі  хай  будуть  квіти.
Живіть  в  злагоді  і  мирі    –
Ось  такі  бажання  щирі.
         Тато  Володимир,  мама  Катерина,  чоловік  Василь,  подружжя  –  сестра  Світлана,  Анатолій,  племінниця  Дарина,  доні  Ярослава  і  Марина,  внучка  Яринка,  зять  Даня,  сваха  Валерія,  сусіди  –  Роман  Михайлович,  Віра  Олександрівна.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889932
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020

Подяка нашій хірургії

Часто  чуємо  від  газдів,  що  в  лікарні  негаразди,  
А  як  в  газдів  негаразди  –  до  лікарні  біжать  газди.
Хоч  нема  всіх  препаратів,  в  персоналу  фіг-зарплата,
А  в  лікарню  попадеш,  знають  всі  –  не  скоро  вмреш.
Бо  відомо,  без  секретів,  що  не  тільки  від  таблеток,
Крапель,  пластирів,  уколів  позбавляємось  ми  болю  –  
Від  душевного  тепла  поправляються  тіла!
А  у  нашій  хірургії  добрий,  теплий  вітер  віє,
Бо  хірург  не  «брат  московський»,  
А  відомий  Кімановський,  
Анестезист  -  молодий  Володимир  Клиновий.  
Та  має  шану  від  людей  мила  Люда  Соловей,
Варто  низько  поклониться  чемній  Олі  Медуницькій,
Із  знанням  лікують  рани  Гарбуз  Свєта,  Сай  Оксана,
Оля  Пряхіна.  В  реєстрі  –  це  всі  наші  старші  сестри.
І  молодший  персонал  заслуговує  похвал.  
Вони  миють,  прибирають  і  постелі  поміняють,
Ще  й  нагримають  бува,  бо  робота  в  них  жива!
Ще  Тарасенко  Галина,  Ярош  Люба,  Демченко  Ніна.
В  списку  цім  Старова  Таня  –  господині  наші  славні.
Слід  низенько  уклониться  Любі  ще  й  Білокриницькій.
Це  вона  всіх  пригощає  супом,  кашою  і  чаєм,
Борщиком  та  ще  компотом.  Що  ж  –  така  в  неї  робота.
Хірургії  побажаєм:  хай  енергія  буяє,
Хай  щастить  і  здоровиться,  хай  їм  всім  спокійно  спиться.
Хай  прибавиться  зарплата,  щоб  усі  були  багаті,
Щоб  жили  в  любові  й  мирі  –  ось  такі  бажання  щирі.
Слава  рідній  Україні,  любі  наші  берегині!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889178
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020

Тамілі Петрівні Погребній - 55

Життя,  як  вихор  пролітає,
Все  спішимо  –  діла,  діла…
Ось  тепле  літечко  минає
І  осінь  щедра  вже  прийшла.
Петрівна  сіє  добре  й  вічне
Вже,  мабуть,  років  35.
Прийшли  жнива  педагогічні,
На  ниві  є  вже  що  збирать.
Була  учителем  малечі,
Була  і  завучем  СШ,
Та  не  зігнулись  її  плечі  –
Неначе  в  юності  душа.
Ну  що  ж,  учителю  стосилий?
Ти  для  сім’ї,  простих  людей  –
Петрівна,  Міла  чи  Таміла,
Або  директор  для  дітей.
Для  нас,  колег,  ти  гарна  мама,
Подруга  вірна,  педагог,
То  ж  геть  конспекти  і  програми!
Живіть  у  щасті  без  тривог.
Бажаєм  радості  й  здоров’я,
Кохання,  злагоди,  тепла.  
Хай  дві  минає  безголов’я,  
Трудись,  як  бджілонька-бджола.
Хай  Бог  набавить  тобі  сили,
Нехай  поповнюється  рід,
Живіть  з  Григорієм  красиво,
Складайте  плани  на  сто  літ!
Директори  шкіл  
30.04.1999

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887288
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2020

Шипко Ларисі – 60

Шипко  Ларисі  –  60
Іду,  дивлюсь:  машин  багато,
Юрба  нуртується  з  людей,
То  ж  знайте  всі  –  в  Лариси  свято,
В  куми  моєї  ювілей!
Не  будем  їй  казати  в  вічі,
Який  у  неї  ювілей,
А  скажем  просто  –  тридцять  двічі
І  виду  неї  ще  окей.
І  симпатична,  і  красива,
Усюди  й  скрізь  вона  встига,
Бо  ще  буя  жіноча  сила,
Тому  усім  нам  дорога.
Заслуга  в  цім  Шипка  Миколи  –  
Це  кум  Ларису  береже,  
ЇЇ  примітив  ще  із  школи,
Тепер  2-30  їй  уже.
Заслуга  діток  Толі  й  Алли,
Що  теж  матусю  бережуть,
А  ще    невісточка  Наталя,
І  зять  Альоша  тут  як  тут.
А  ще  Ілюша  і  Софійка,
Антончик  –  зовсім  ще  малі,
Хоча  у  неї  внуків  трійко,
Та  найрідніші  на  землі.
Ось  ще  привіт  від  Лукашенка
Брат  Гриша  з  Галею  привіз.
Свати,  знайомих  багатенько  –  
У  всіх  урочистий  девіз:
Ларисо  мило,  ювілярко,
Ми  поважаєм,  любим  Вас,
То  ж  наливайте  повні  чарки
І  до  століття  –  в  добрий  час!
Нехай  міцним  буде  здоров’я,
А  в  кума  сила  не  спада,
Сім’ю  хай  кида  безголов’я,
Душею  будьте  молода.
Шановні  куми,  Ваша  пара
Нехай  порадує  усіх,
Нехай  тікає  від  Вас  старість,
Нехай  лунає  пісня  й  сміх,
А  кляте  горе,  лихо,  сварка
Нехай  родину  обмина.
За  нашу  славну  ювілярку  –  
Угору  чарки  і  до  дна!
Ваші  куми  Новосільські    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887287
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2020

Петренко Оксані Борисівні – 22

                                                                     (З  Дворським  –  жарт,  а  то  все  –  правда)
Вже  два  роки  маже  промайнуло,
Як  у  школу  Красного  села
(Ми,  мужчини  й  доі  не  забули!)
Вчителька  новенька  прибула.
Стан  стрункий  і  ніжно-біле  личко
(З  українських  прибула  земель!)
Вже  не  дівчинка,  а  юна  молодичка,
Але  все  ж  гарненька,  як  модель.
На  концерті  вдвох  прийшлось  сидіти,
Павло  Дворський  пісню  там  співав,
Оксану  запримітив,  цілий  вечір  звав  її  і  звав.
Кликав  він  Оксану  в  мрійні  далі,
Куди  йдуть  кохання  поїзди,
Голосом,  що  зітканий  з  печалі,
Все  гукав:  «Оксано,  підожди!»
А  Оксані  зразу  стало  ясно,
Що  з  Палом  її  не  по  путі,
І  вона  вернулася  у  Красне,
В  наші  будні  дуже  не  прості.
Вже  підріс  Дмитро,  її  синочок,
Ігор  став  директором  БК,
Можна  мати  у  сім’ї  вже  й  дочку,
Але  ж  доля  все-таки  тяжка.
Хай  бува  картопля  у  мундирах,
Ні  шматочка  хліба  на  столі,
Ми  ж  бажаємо  тепла,  здоров’я,  миру
Та  кохання,  злагоди  в  сім’ї.
І  хоч  нас  Оксана  покидає,
Від’їзджає  у  свій  рідний  край,
Та  нехай  красненців  пам’ятає,
Ми  запрошуємо:  в  гості  приїзджай!
Приїзджай  красива  і  багата,
Запроси  диплома  замочить,
Запроси  у  гості,  в  нову  хату,
І  нехай  сто  літ  тобі  щастить!
04.03.1998

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887027
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2020

Срібне весілля

В  Миколи  і  Анюти  Олещенків  –  срібне  весілля
Пішов  Олещенко  Микола  
Крутити  в  Красному  кіно.
Він  був,  бо  так  веліла  доля,
Кіномеханіком  давно.
Стрічались  сотнями  дівчата,
Були  й  красуні  хоч  куди,
Але  Анюти  оченята
Запали  в  душу  назавжди.
Вже  чверть  століття  вони  разом,
У  щасті,  радості  й  труді,
Вже  хата  стала  в  них  із  газом,
Є  й  сивина,  а  молоді.
Уже  дрослі  діти  стали,
А  дехто  вже  на  виданні,
Ми  на  увазі  маєм  Аллу,
І  Валентин  теж  на  коні.
Миколо,  срібне  в  вас  весілля!
Анюта  –  квіточка  цвіте,
Бажаєм  іншого  застілля
На  те  весілля  –  золоте.
З  життя  відсіялась  полова,
Уже  в  засіках  є  зерно,
Є  авторучка  двометрова,
Замість  кулькової  давно.
Нехай  тримають  ще  долоні
І  з  чотирьох  ріжків  перо.
Нехай  іржуть  ще  довго  коні,
А  секс  стукає  в  ребро.
Живіть,  любіться  на  «п’ятірку»,
Піднімем  чарки,  буде  жить.
Анюті  й  Колі  грянем  «гірко!»
Нехай  завжди  і  скрізь  щастить.
26.01.1998

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887026
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2020

Шилан Тамарі Андріївні – 40

Як  відняти  двічі  двадцять
Від  сьогоднішньої  дати,
Доведеться  в  мами  Раї
На  родинах  побувати.
На  той  час  вони  з  Андрієм
Заручилися  у  парі,
Свою  донечку  назвали
Царським  іменем  –  Тамара.
Їхня  доня  підростала,
Набирала  знань  і  сили
І  успішно  Кременецький  
Лісотехнікум  скінчила.
І  сама,  як  світ  гарненька,
І  професія  чудова,
І  стає  наша  Тамара
Івчуковошиланова.
Від  гарячого  кохання
Народилась  нова  зміна  –  
Дві  моделі,  дві  красуні  –  
Це  Наталочка  і  Ніна.
І  життя  привільне,
І  безхмарне  небо  ясне,
Поміняли  все  ж  Привільне
На  не  менш  красиве  Красне.
В  КСП  вона  працює
Головним  економістом.
Двох  студенток  постачає,
Щоб  було,  що  пити  й  їсти.
То  ж  піднімем  наші  чари,
Щастя  й  долі  побажаєм.
Ми  Вас  любимо,  Тамаро,
Чистим  зерном  засіваєм.
Зерном  жита  і  пшениці,
Щоб  родили  вони  рясно,
Щоб  була  завжди  здорова
Та  ще  й  вродою  прекрасна.
Щоб  були  щасливі  діти
І  здорові  мама  й  тато,
Щоб  цвіли  у  хаті  квіти,
Щоб  була  значна  зарплата.
Хай  щастить  і  здоровиться,
Дім  хай  буде  –  повна  чаша.
З  днем  народження,  царице,
Ювілярочка  Ви  наша.
13.01.1998

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886747
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

Людмилі Михайлівні – 55

                                                               А.  С.  Пушкін  «Руслан  и  Людмила»
                                                               «У  лукоморья  дуб  зеленый»
У  Трускавці  є  дуб  зелений,
Вода  з  джерел  потужно  б’є,
І  день,  і  ніч  народ  учений
Іде  в  бювет  –  Нафтусю  п’є.
Там  і  зустріли  ми  Людмилу,
Що  аж  Криму  прибула,
Руслана  вдома  залишила  –  
Одна  путівка  лиш  була.
Всі  від  Нафтусі  тут  співають,
На  весь  бювет  іде  луна,
А  наша  Люда  походжає,
Неначе  Пушкінська  княжна.
…Їдальня.  Стіл  двадцять  четвертий,
Котлети,  борщ,  компот,  вода.
Їдять  усі,  щоб  не  померти,
А  Люда  нам  розповіда:
Що  у  Фольсклінгені  родилась,
Коли  війна  з  фашистом  йшла,
Що  в  Севастополі  училась
І  там  диплома  здобула.
Вчитилювала  домна  мама,
Диспетчер  порту  був  татусь,
Успішно  склала  в  шлюб  екзамен,
Пішла  в  торгову  суєту.
-Які  ми  з  мужем  були  раді,
Не  передать  –  немає  слів,
Коли  зловили  в  винограді
Дмитра  і  Женю  –  двох  синів!
І  ось  Михайлівна  –  бабуся,
Весела,  строга,  ділова.
Нехай  ще  довго  буде  в  русі,
Нехай  чарчину  налива,
А  ми  здоров’я  побажаєм,
Кохання,  злагоди,  тепла
Та  долі  й  щастячка  без  краю,
Душа  щоб  юною  була.
Ми  подаруємо  Вам  квіти
І  щирість  наших  двох  сердець.
Хай  буде  радість  на  століття,
Хай  пам’ятає  Трускавець!
Новосільський  В.  С.,  Селіверстова  Т.  М.
25.11.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886746
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

Сердюк Надії Іванівні – 25

Баранівському  Олександру  Миколайовичу  –  25
                                                 «ОЙ,  девушка  Надя  чего  тебе  надо?
Жила  Сердюк  Надя,
Надя  Сердюківська,
Покохала  Сашу  –  
Стала  Баранівська.
Повіз  Саша  Надю
Складати  солому,
А  там  у  соломі
Змайстрували  Рому.
Було  мало  грошей,
Жили  босі  й  голі,
Поки  не  попали
У  Красненську  школу.
В  школі  довелося
Діточок  навчати,
Самому  навчитись
Жити  без  зарплати.
Саша  з  дітворою
Через  тин  плигає,
Як  заробить  чвертку
В  майстерні  навчає.
Надя  учить  діток
Читати  й  писати,
Віднімать,  ділити,
Множить,  додавати.
Отак  і  працюють,
Гривні  заробляють,
Соб  чверть  століття
Разом  відзначають.
Милі  Саша  й  Надя!
Ми  будемо  раді,
Якщо  у  вас  буде
Наче  на  продскладі:
Хай  буде  горілка,
Холодець  в  тарілках,
Вино  і  закуска,
Ще  й  копчена  гуска.
Хочем  побажати
Перейти  у  хату
І  навчитись  жити
На  повну  зарплату.
Хай  маленький  Рома
Живе  в  новім  домі,
Нехай  підростає
Та  доленьку  має.
Та  щоб  не  сиділи
І  вночі  без  діла!
Щоб  була  сімейка,
Наче  у  Омелька.
Щоб  одне  одного
Сто  років  любили,
Щоб  удвох  ніколи
Горшків  не  побили.
Так  будьте  ж  здорові,
Не  босі  й  не  голі  –  
Отаке  бажання
Вчителів  і  школи!
22.03.1998

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886554
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

Циганок Тамарі Миколаївні – 30

(на  мелодію  приспіву  «Хутор-хуторянка»
Лелеки  до  Сухенків  –  Миколи  й  Галі-неньки
Дівчатко  принесли,
Ті  в  церкву  повзли,
Тамарочка  –  ім’я  дали.
Тамарочка,  Тамарка,
Дівчиночко-краснянка,
Як  тільки  підросла,
Диплома  здобула
І  в  рідну  школу  прибула.
Таморочка,  Тамарка,
Невісточка-краснянка,
Прийшов  кохання  строк,
Знайшовся  їй  дружок  –  
З  Черевок  Коля  Циганок.
Тамарочка,  Тамарка,
Нарешті  стала  мамка:
Як  донечку  знайшли
(Іннуся  –  нарекли)
Ой,  як  щасливими  були!
Тамарочка,  Тамарка
Вже  стала  господарка,
Бо  Коля  Циганок
Склепав  сім’ї  куток  –  
Маленький  в  хаті  хуторок.
Хутор-хуторянка,
Тамара  не  циганка,
А  цьомни  хоть  разок
І  Коля  Циганок
Пошле  усіх  на  хуторок.
Давайте  ж  побажаєм
Їм  щастячка  без  краю,
Щоб  лагідні  були,
Схотіли  –  і  змогли,
І  сотню  літ  ще  прожили.
Бажаємо  Тамарі,
Щоб  вік  жила  у  парі.
В  наступні  щоб  роки
З’явилися  синки,
Щоб  не  звелися  козаки!
Піднімем  наші  чари
І  цьомнем  ще  Тамару,
А  Коля  Циганок
Хай  збіга  в  хуторок
І  принесе  ще  бутельок.
Хутор-хуторяни,
Вони  ще  не  цигани,
А  тільки  Циганки!
Нехай  же  на  віки
Тепер  ще  звуться  й  козаки!
04.11.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886553
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

Безрадньому Валерію Вікторовичу – 30

Він  був  маленький,  безпорадній,
Як  у  Медведівці  жили,
То  ж  став  Валерієм  Безраднім  –  
Так  Галя  й  Вітя  нарекли.
 У  школі  вчився,  пас  не  задніх,
А  більш  п’ятірки  заробляв,
То  ж  став  Безрадній  Однораднім,
Бо  раду  сам  собі  давав.
Вже  школа  й  технікум  позаду,
Армійську  службу  відплигав,
Та  був  Валєра  Однораднім,
Бо  раду  сам  собі  давав.
Уже  співав  він  на  естраді,
Уже  картини  малював,
Та  все  ще  був  він  Однораднім,
Бо  раду  сам  собі  давав.
Ах,  юність,  юність,  мила  юність!
Валєра  й  горенька  не  знав,
Та  стрів  він  Лєночку-красуню
І  ради  сам  собі  не  дав.
Тепер  і  Лєна  дає  раду,
Бо  одружився  з  нею  він,
То  ж  став  Валєра  вже  Двораднім,
Аж  ось  з’явився    у  них  син.
В  сім’ї  тепер    у  них  порядок:
Робота,  син  і  жінка  є,
І  став  Валєра  наш  Трираднім,
Бо  й  Саша  раду  вже  дає.
Так  будь  хазяїном  доладнім,
Нехай  сімейка  вироста,
Щоб  став  Валєра  Многораднім
На  многі,  многії  літа.
Хай  будуть  в  хаті  пісня  й  квіти,
Кохання,  злагода  в  сім’ї,
Нехай  здорові  будуть  діти,
Нехай  щебечуть  солов’ї.
19.09.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885986
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2020

Пархоменко Галині Олександрівні – 50

Несла  Галя  воду,
А  місяць  дивився,
Як  за  нею  Ваня      
Лебедиком  вився:
Галю  молодая,
Дай  води  напитись!
Ти  така  гарненька,
Дай  хоч  роздивитись.
-  Вода  у  Супої,
Пий  –  не  напивайся,
Одружись  зі  мною,
Тоді  й  роздивляйся.
Роздивився  Ваня,
Глянувши  у  вічі,
Що  перед  ним  доля,
Зіронька  Заріччя.
В  Білій  Церкві  вчились
Та  й  на  агрономів,
Хутко  одружились,
Навіть  без  дипломів.
Інститут  скінчили,
Та  й  Білоцерківський,
Обох  призначили
В  колгосп  Черевківський.
Виросла  в  райцентрі
Хата  на  помості,
Бо  вже  працювали
В  бурякорадгоспі.
Вночі  у  коханні
Грошей  заробили,
Лєночку  і  Сашу  –  
Діточок  купили.
Стає  Ваня  дідом
Без  бороди  й  вусів,
А  красуня  Галя
Ох,  уже  бабуся…
Хай  же  нам  по  чарці
Галя  наливає,
А  ми  її  щастя
Й  долі  побажаєм.
Хай  зростають  дітки
Здорові  й  багаті,
Нехай  їх  потомством
Наповниться  хата.
Хай  її  серденько
Ще  сто  років  б’ється,
Хай  ще  довго  Ваня  
Лебедиком  в’ється.
15.07.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885985
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2020

Пархоменко Галині Олександрівні – 50

Несла  Галя  воду,
А  місяць  дивився,
Як  за  нею  Ваня      
Лебедиком  вився:
Галю  молодая,
Дай  води  напитись!
Ти  така  гарненька,
Дай  хоч  роздивитись.
-  Вода  у  Супої,
Пий  –  не  напивайся,
Одружись  зі  мною,
Тоді  й  роздивляйся.
Роздивився  Ваня,
Глянувши  у  вічі,
Що  перед  ним  доля,
Зіронька  Заріччя.
В  Білій  Церкві  вчились
Та  й  на  агрономів,
Хутко  одружились,
Навіть  без  дипломів.
Інститут  скінчили,
Та  й  Білоцерківський,
Обох  призначили
В  колгосп  Черевківський.
Виросла  в  райцентрі
Хата  на  помості,
Бо  вже  працювали
В  бурякорадгоспі.
Вночі  у  коханні
Грошей  заробили,
Лєночку  і  Сашу  –  
Діточок  купили.
Стає  Ваня  дідом
Без  бороди  й  вусів,
А  красуня  Галя
Ох,  уже  бабуся…
Хай  же  нам  по  чарці
Галя  наливає,
А  ми  її  щастя
Й  долі  побажаєм.
Хай  зростають  дітки
Здорові  й  багаті,
Нехай  їх  потомством
Наповниться  хата.
Хай  її  серденько
Ще  сто  років  б’ється,
Хай  ще  довго  Ваня  
Лебедиком  в’ється.
15.07.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885984
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2020

Реклама (жарт)

Спільна  українсько-американська  фірма  «Телепок»  спеціально  для  учнів-бешкетників  створила  автомат-комбайн  «Дурень  бебі»,  до  складу  якого  такі  автономно-діючі  пристрої  входять:  
1)  кричала,  2)  верещалка,  3)  гарчалка,  4)  нявкалка,  5)  гавкалка,  6)  крякалка,  7)  квакалка,  8)  сопун,  9)  бабах,  10)  плювалка,    11)  шмаркалка,  12)  сміттєкидалка,  13)  стукалка,  14)  грюкала,  15)  замазура,  16)  дряпалка,  17)  заляпувала,  18)  хрюкала,  19)  мукалка,  20)  бекалка,  21)  мекалка,  22)  букалка,  23)  кукурікала,  24)  бігун,  25)  стрибун,  26)  скакун,  27)  свистун,  28)  смик  за  чуба,  29)  навкарячки,  30)  вихилясом.
Шановні  батьки!  Купуйте  автомат-комбайн  «Дурень  бебі»  і  вашим  дітям  не  потрібно  буде  самим  ставати  дурнем,  а  більше  часу  приділяти  навчанню.  
«Дурень  бебі»  -  радість  у  вашому  домі!  «Телепок»  -  ти  завжди  думаєш  про  нас!
19.11.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884891
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020

Кучерявець Світлані Миколаївні 25

Что,  ты  девица,  грустна,
Молча  присмирела?
А.  С.  Пушкин  «Баллада»
Чом  Світланочка  сумна,
Личко  похмурніло?
Не  танцюєш,  а  одна
У  куточку  сіла.
- Таню,  зараз  безліч  справ  –
В  мене  ж  іменини.
Хто  б  баладу  написав?
Ех,  нема  Тичини!
І  Сюсюра,  і  Бажан
У  раю  на  чатах,
А  Олійник,  Драч  Іван
В  Раді  депутати.
Вип’єм  грамів  біля  ста
Є  й  напій  бразильський,
А  баладу  хай  чита
Вчитель  Новосільський.
Хоч  він  алгебру  веде,
Вміє  їсти  й  пити,
Привітання  теж  складе,
Нащо  нам  маститі?
Дід  Володя  устає:
- Дякую  за  слово!
Хай  же  щастя  виграє,
Свєта,  будь  здорова!
Домоглася  щоб  мети,
Хай  цвіте  усмішка,
Щоб  з  тигриці  стала  ти
Лагідна,  як  кішка.
І  не  мрій,  що  прийде  вдень
Принц  під  парусами,
Краще  стрівся  б  бізнесмен
З  синіми  трусами.
Щоб  у  злагоді  жили,
Щоб  був  мир  у  хаті,
Щоб  купатися  могли
У  сріблі  і  златі.
Хай  ніколи  не  течуть
Сльози  з  оченяток,
Хай  же  Свєту  обнімуть
Діток  рученята.
Сяй  же,  небо  голубе!
Свєті  йти  по  світу!
Ми  всі  любимо  тебе,
Многі  тобі  літа!
25.01.1999

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884666
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020

Окопній Валентині Миколаївні 40

Сорок  років…  Хоч  на  трішки  
Перемістимося  в  Клишки.
Там  Микола  Базилевич
Жив  уже  як  королевич:
Мав  дружиноньку  Галину,
Доню  Катю,  Ваню  –  сина,
Дім,  як  чашу,  ще  й  по  вінця,
Але  Бог  наш  любить  трійцю.
Третє  з  радістю  чекали,
Так  з’явилась  наша  Валя.
А  була  вона  гарненька,
Їй  раділи  тато  й  ненька.
На  «відмінно»  в  школі  вчилась,
Золоту  медаль  вручили!
…Атестат  і  три  портрети
І  до  університету
На  філфак.  Конспекти  шпарить,
В  комсомолі  секретарить.
В  «Дніпрі»  хорі  виступала,
З  парубками  танцювала.
З  греком  бацала  «сиртакі»,
А  з  поляком  –  «краков’яка»,
З  українцем  –  «гопака»,
Валя  в  танці  –  отака!
З  москалями  вихилясом.
Тут  зустрівсь  Окопний  Вася.
Молодята  не  вагались,
Обнялися  і  побрались.
А  прийшла  тривожна  звістка:
Васю  призвано  до  війська.
Валя  трішки  засмутилась
І  Сергійка  народила.
А  пізніше  Валя  наша
Ще  придбала  сина  Сашу,
А  коли  диплома  мала
В  школу  Войківську  попала.
Десять  років  вчителює,
Ще  й  начальником  працює.
І  начальник  не  простий,
А  навчально-виховний.
Та  ось  нова  є  морока  –
Вже  директором  сім  років.
Є  у  Валі  педохист:
Вона  вчитель-методист.
ЇЇ  люблять  в  школі  діти,
Бо  відмінник  наросвіти.
Мила  й  ніжна  наша  Валю!
Мабуть,  годі  тралі-валі.
Вгору  келихи  і  чари,
Хай  живе  ця  славна  пара!
Як  у  шлюбному  обряді,
Валя  й  Вася  станьте  рядом.
Щоб  кохались  на  «п’ятірку»  -
Хором  гаркнемо  вам  «гірко»
В  рік  прекрасний,  ювілейний,
Мир  вам,  злагода  сімейна.
Ще  –  здоров’я  мамі  й  тату,
І  синам,  сестрі  і  брату.
Щоб  як  квітка,  розквітала,
Лиха  й  горенька  не  знала.
Щоб  були  і  двір,  і  хата
Щастям,  долею  багаті,
Щоб  в  трудящих  наросвіти
В  світ  пішли  прекрасні  діти,
Щоб  гордилася  сім’єю.
Мила  Валю,  з  ювілеєм!
05.10.1999

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884665
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020

«Затишку» - многі літа

Вже  п’ятирічку  на  території  Згурівського  району  діє  для  педагогів-відставників  клуб  «Затишок»,  створений  з  ініціативи  Погребної  Таміли  Петрівни,  яка  стала  незмінним  його  куратором.  Учасники  клубу,  куди  приєднались  навіть  кілька  медиків,  із  задоволенням  відвідують  заняття  в  клубі,  що  відбуваються  щоквартально,  діляться  своїми  спогадами,  цікавими  фактами  із  свого  життя,  читають  власні  твори,  а  ще  дуже  полюбляють  українську  піню.  Хочеться  від  імені  «Затишку»  висловити  велику  вдячність  керівникам  району,  які  постійно  інформують  учасників  клубу  про  стан  справ  на  Згурівщині  та  в  області.  
Пропоную  увазі  читачів  та  учасників  клубу  гімн  «Затишку».

Коли    у  школах  вчителі
Роботу  полишили,
То  клуб  хороший  «Затишок»
В  районі  утворили.

Приспів:
У  «Затишку»  нам  затишно,
Теплом,  добром  тут  віє,
У  «Затишку»  нам  затишно  –  
Тут  серце  молодіє.

Якщо  кому  не  затишно,
Або  в  душі  тривога,
Приходьте  у  наш  «Затишок»,
Бо  клуб  наш  як  від  Бога.

Приспів:

Луна  тут  пісня,  разом  з  тим
Начальство  виступає,
Тому  зв’язки  з  життям  новим
Ніколи  не  втрачаєм.

Приспів:

Хай  старшим  буде  затишно,
 Як  в  тепле,  світле  літо.
То  ж  хай  живе  наш  «Затишок»
І  многі  йому  літа!

Приспів  (2  р.):

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884072
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

Мандриці Олексанру Анатолійовичу – 30

Ой,  ходила  бережечком
Дівчинонька  Оля,
Вона  палко  закохалась
У  Мандрику  Толю.
А  як  Оля  –  дівчинонька
На  рушничок  стала,
Від  гарячого  кохання
Народилась  Алла.
Трохи  згодом  в  сім’ї  сталась
Подія  велика,  
Бо  знайшовся  на  калині
Ще  один  Мандрика.
На  Ужі  матуся  Оля
Перейшла  бистрину
І  назвала  Олександром
Дорогого  сина.
Бігав  Саша  через  річку
До  школи  і  з  часом
У  Поліському  закінчив
Усі  всім  класів.
Що  Уж  це  річка  невеличка,
Саша  добре  знає,
В  училище  у  музичне
В  Мозир  поступає.
У  дипломі  всі  оцінки
Має  непогані,
Бо  як  профі  віртуозно
Грає  на  баяні.
Якось  Саша  на  Кавказі
Піддався  спокусі:
Дуже  в  Галю  закохався
Прямо  на  Ельбрусі.
І  з  тих  пір  Галинки  врода
Йому  серце  крає,
А  наш  Саша  на  баяні
І  ще  краще  грає.
Десь  він  там  акомпанує,
Десь  керує  хором…
Хай  сім’ю  їх  обминає
Біда,  лихо  й  горе.
Хай  же  ходять  бережечком
По  під  осокою,
Як  голубка  з  голубочком
Восени  й  весною.
А  щоб  все  у  Галі  й  Саші
Було  на  «п’ятірку»,
Мі  піднімем  повні  чаші
І  скажемо  «Гірко»
Хай  усмішка  в  нього  сяє,
 А  смуток  –  ніколи.
З  днем  народження  вітає
В  краснім  уся  школа.
Хай  співа,  пісні  складає,
На  баяні  грає,
Хай  завжди  йому  в  усьому
Бог  допомагає.
07.04.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884068
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

Чемерському Володимиру Миколайовичу – 50

                         «Раскинулось  море  широко…»
В  день  древней  Парижской  коммуны,
В  голодный  год  47,
Явился  в  миг  солнечнолунный
Моряк  –  ювиляр  дорогой.
И  мама  Варвара  из  Вязи  
Пеленкой  его  обвила,
И  в  память  великого  князя,
 Володей  его  назвала.
Он  в  Згуровки  вырос  и  скоро
С  успехом  окончил  СШ,
Но  в  армии  даже  о  море
Грустила  морская  душа.
Училище  кончил  морское,
Уж  ромбик  прикреплен  на  торс,
С  красавицей-жонушкой  Олей
Отправился  в  Североморск.
Нырял  он  в  любую  погодку
И  близким  казался  тот  свет,
И  песнь  об  усталой  подлодке
Пел  больше  15  лет.
По  рангу  он  стал  капитаном  –  
Такие  вот  были  дела…
А  Оленька  дочку  Оксану
В  рябине  кудрявой  нашла.
Уже  отучилась  Оксана  –  
Она  медсестра,  как  и  мать.
В  супруги  нашла  капитана
И  медиком  служит  их  зять.
Бывали  и  радость,  и  беды,
Но  годы  летели  вперед.
Теперь  уж  бабулей  и  дедой
Их  Светочка  –  внучка,  зовет.
Полковник  Чемерский,  налейте!
В  бокалы  шампанского  всем,
А  вы,  господа,  не  жалейте,
До  дна  выпивайте  совсем.
И  песня  сегодня  пусть  грянет
За  здравье,  счастье  и  жизнь.
Нехай  же  любов  не  зів’яне,
Не  плач,  ювіляр,  усміхнусь!
Бажаєм  тобі  довголіття,
Багатсва,  кохання,  тепла,
А  жити  –  горіти,  не  тліти,
Щоб  Оля  жадана  була.
І  будуть  хай  сильними  руки,
Не  тільки,  щоб  жінку  тримать,
А  щоб  ще  десяток  онуків
До  пенсії  догодувать.
Нехай  на  столі  будуть  квіти
І  хліб,  і  ковбаси,  і  мед,
На  ціль!  
На  життя  до  століття!
Полковник  Чемерский!
Вперед!
18.03.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883926
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020

Степану Олександровичу Вишневському – 45

Пісня  про  Степана
(на  мелодію  «Есть  на  Волге  утес»)
45  уже  пройшло,  як  Просіка  –  село
Загризало  горілочку  салом:
Народився  не  пан,
А  Вишневський  Степан  –  
Отаке  у  цій  пісня  начало,
Зрадів  тато  Сашко,
Як  замекав  цапком
Юний  Стьопа  у  власній  оселі,
А  вже  рада  була,
Що  синочка  знайшла,
Рідна  мама  його  Домітеля.
А  синок  підростав
І  завжди  простягав
Ще  маленькі,  дитячі  долоні
До  татуся  Сашка,  
До  Миколки  братка,
До  сестрички  до  старшої  Тоні.
Ой,  багато  хлоп’ят
І  з  Просіки  дівчат
Десять  класів  у  Цвілі  кінчає,
Та  один  лиш  Степан
Від’їджав  в  Казахстан,
Цілину  до  небес  піднімає.
Як  набрався  ума  –  
Скінчив  технікума
Із  красивим,  червоним  дипломом.
Він  механіком  став,  
У  селі  працював,
Не  в  чужому,  
А  все-таки  вдома.
Ой,  ти  кінь  воронний,
Мотоцикл  дорогий!
Вже  від  тебе  не  має  і  сліду…
Стьопа  вдячний  тобі,
Бо  не  жив  у  журбі.
Ти  ж  дружину  привіз  йому  –  Ліду!
А  що  потім  було?
Танцювало  село,
Лізли  рачки  Просіка  і  Цвіля.
У  сметані  карась,
В  рот  горілка  лилась:
Ліда  й  Стьопа  гуляли  весілля.
У  коханні  жили,  
Смачно  їли,  пили,
Не  чекали  в  городі  пасльону.
В  ранню-рань  навесні
В  березневії  дні
Ліда  й  Стьопа  спіймали  Альону.
У  «Ветпромі»  тепер
Провідний  інженер,
Конструює  він  трубки  клістирні,
Та  це  жарт,  не  біда,
А  точніш  –  єрунда,
Аби  в  світі  завжди  було  мирно.
Наливай  же,  Степан,
Всім  вишнівки  стакан,
А  ми  вип’єм  та  ще  й  побажаєм:
Щоб  здорові  були,
Що  схотіли  –  змогли,
Хай  кохання  в  сім’ї  не  згасає.
Щоб  дохід  був,  як  слід,
І  щоб  дружній  був  рід:
І  Іван,  і  Микола,  і  Тоня.
Щоб  потомстово  й  батьки
У  прийдешні  віки  
Не  жили  у  Чорнобильських  зонах.
Щоб  Вишневський  Степан
Працював  понад  план,
Щоб  моргали  ще  Гальки  і  Машки.
Бережіть  ще  себе,  
Обнімаєм  тебе  –  
Ваші  Галя  і  Вася  Бодашки.
14.03.1992

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883925
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020

Безкоровайному Івану Денисовичу – 70

«Раскинулось  море  широко…»
Не  має  у  Красному  моря,
Пшениці  лише  океан.
Шість  літ  до  голодного  горя
Було,  як  з’явився  Іван.
Денис  і  дружина  Варвара  
У  клуні  Івана  знайшли.
Без  хліба  було  бідували,
Бо  Безкоровайні  були.  
Голодні  роки  пережито,
Зазнала  сім’я  їхня  бід:
Не  стало  в  них  батька,  двох  діток,
Та  вижив  Іван,  наш  сусід.
Став  парубком  він  роботящим,
Не  долі  сьорбнувши  до  дна.
І  стало  життя  трохи  краще,
Але  почалася  війна.
Фашисти  прокляті  хотіли,
Щоб  стали  вкраїнці  раби.
На  битву  за  правеє  діло
Його  провели  до  верби.
І  б’ється  Іван  у  Китаї
За  Дальній,  і  чорту  не  брат!
Та  куля  дурна  самурая
Поклала  його  в  медсанбат.
…Сім  літ  після  того  морячив,
Хоча  й  Перемога  прийшла,
Ні  роду,  ні  неньки  не  бачив,
Такі,  брат,  бували  діла…
Вже  вдома  моряк.  У  Буслаті
І  погляд  лукавий  з-під  брів.
Нарешті  у  батьківську  хату
Красуню  Галинку  привів.
І  от  для  продовження  роду
Настала  чудова  пора:
Знаходять  в  капусті,  в  городі
Миколу  і  Ліду,  Петра.
І  стала  веселою  хата,
І  повниться  щебетом  двір,
І  Ліда  на  вроду  багата,
Сини  –  козаки  на  підбір!
А  «Яблучко»  як  затанцює
В  гульні  на  весіллі  бува!
Землі  під  ногами  не  чує:
«Алюр»    і  с,  братва!
В  колгоспі  він  старший  електрик,
На  фермі,  в  селі,  на  току.
Робота  не  рай  і  не  пекло,
Та  всього  було  на  віку.
Траплялася  часом  чарчина,
Бували  падіння  і  злет,
Як  він  осідлав  верховину,
Отой  тричі  клятий  мопед.
То  ж  є  що  згадать  ветерану,
Йому  вже  мина  сімдесят.
Нехай  не  болять  його  рани.
Щоб  хвіст  ще  трубою  тримать,
Щоб  в  щасті,  в  добрі  жили  діти,
Щоб  довго  диміла  махра  –  
Здоров’я  йому  –  на  століття!
«Полундра»,  «Алюр!»  і  «Ура!»
06.08.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883659
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020

Ото гульнув!

                           Цю  пригоду,  що  трапилась  насправді,  розповів  мені  мій  давній  товариш  по  
                           секрету,  а  я    переповідаю  її  читачам  у  віршованій  формі.  
З  етичних  міркувань  імена  змінені.  
Їду  з  Києва  під  вечір,
Мчить  машина,  як  стріла.
Аж  дивлюсь  –  коса  за  плечі  –  
Дама  руку  підняла.
Ну  скажіть  мені,  будь  ласка,
Хто  б  красуню  не  підвіз?
Стоп,    машина!  Це  ж  як  казка,
Наче  диво,  як  сюрприз,
Підкотив  до  неї  з  шиком,
Хвацько  двері  відчинив
(Ми,  мовляв,  не  шиті  ликом!)
І  в  кабіну  запросив.
- Я  Іван,  -  назвався  кралі  –  
Вам  куди  і  звати  як?
- Я  до  Бзова.  Звати  Галя,
А  по  прізвищу  –  Чумак.
Підморгну  до  неї  оком,
Потім  швидкість  увімкнув
І  неначе  ненароком
Я  за  ніженьку  торкнув.
Не  здригнулася  красуня,
Усміхнулася  мені,
Тоді  ближче  я  підсунувсь,
Взяв  за  плечі  вогняні.
- Підвезу  під  саму  хату
І  копійки  не  візьму,
Лиш  дозволь  поцілувати,
А  тоді  –  хоч  і  в  тюрму!
- А  за  що  ж  в  тюрму  саджати
Сизокрилого  орла?
Моя  злів  третя  хата
Там,  на  виїзді  з  села.
У  неділю  б  Вам  примчаться
Відпочинем  –  перший  сорт!
Чоловік  мій  днів  на  20
Від’їжджає  на  курорт.  
Я  підсмажу  Вам  свинини,
Пиріжечків  напечу,
Вип’єм  білої  чарчину  
І  гульнемо  до  схочу.
Уточнив  її  адресу,
Де  й  неділенька  взялась,
«Запоріжським  мерседесом»  -  
Тільки  курява  знялась!
Дим-димок  від  машини,
Мов  дівочі  літа…
Як  воно  там  у  Тичини?
Дир-пир,  тра-та-та!
Дайте  в  руки  балалайку,
Гопака  заграю  я,
Зустрічай  орла  хазяйка.
Ах,  ти  ж  ясочка  моя!
Я  до  цілі  під’їдаю
Поворот  уже  на  Бзів,
А  душа  аж  умліває,
А  на  серці  скільки  слів!
Скоро,  скоро  обніму  я
Свою  кралечку  за  стан,
Пригорнуся,  зацілую,
Ти  ще  ж  ого-го  Іван!
…Ось  і  вулиця,  і  хата
Тисну  гальма.  Трр!  І  став,
Мабуть,  краще  запитати,
Чи  туди  хоч  я  попав?
Якась  баба  біля  купи
І  з  мітлою  шкутильга,
Як  поставить  її  в  ступу,
Точно  буде,  як  Яга.
- Добрий  день!  Скажіть,  будь  ласка,
Тут  Чумак  Галина  є?
- Є,  мій  голубе  нещасний,
Ім’я  й  прізвище  моє.
А  ти  хочеш  мене  сватать?
Ти  не  перший,  ну  й  діла!
Це  ж  якесь  дівчисько  кляте
Всіх  бродячих  підсила.
Тут  у  мозок  як  шугнуло:
Це  ж  дурного  мудака
Краля  просто  підманула.
Ах,  сяка  ж  перетака!
Пень  і  дурень  ти  набитий
І  дурна  твоя  рідня,
Захотів  помолодіти?
Пес  облізлий  ти,  свиня!
Тебе  Бзовом  би  прогнати,
Та  ще  голого  –  бігом!
Грішне  тіло  відшмагати
Та  добряче!  Батогом!
І  в  машині  себе  лаяв,
А  по  правді  –  матюкав,
Хоч  не  скоїв  ще  гріха  я,
А  від  сорому  тікав.
- Та  у  тебе  ж  є  дитина,
Татка  жде,  а  ти  в  біги?!
І  як  сонечко  дружина,
А  ти  їздиш  до  Яги?
         Ох-ох-ох
Якщо    жінка  взнає  дещо  –  
Все  владнаєм,  розберем,
А  не  дай  Бог,  дійде  тещі?
Вона  й  рота  роздере.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020

Володимиру Вікторовичу Сухенко

Еней  був    паробок  моторний…
І.  П.  Котляревський  «Енеїда»
Був  Вова  парубок  моторний,
Бо  власний  мав  велосипед,
Крутив  педалі  він  проворно,
Маршрутом  «Згурівка  -  вперед»,  
Але  йому  Світланка  мила,
Та  що  в  Садовому  жила,
Не  тільки  мозок  закрутила,
А  навіть  серденько  взяла.
Був  Вова  парубок  моторний,
Бо  він  красненський    є  козак,
Та  все  ж  попав  у  шлюбні  жорна
І  став  сімейний  він  бурлак.
Хай  жорна  терти  його  будуть,
Хай  він  тягнутиме  шлею,
Хай  усі  толкові  люди
Велику  виростить  сім’ю.  
Бажаєм  злагоди  й  терпіння,
Усмішок,  квітів  на  столі.
Живіть  у  вільній  Україні,
Живіть  на  прадідів  землі.
Живіть  здорові  та  багаті,
Так,  щоб  гордилися  батьки,
Хай  часто  в  хаті  буде  свято,
Хай  не  зникають  козаки!

25.11.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882398
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020

Максиму Миколайовичу Поліщуку – 60

У  36м  на  Пречисту
Народ  у  Салисі  ревів  –
Дійшла  до  них  приємна  звістка:
Є  син  в  роду  Поліщуків!
Миколин  хлопчик  був  найкращий,
Весь  рід  Максима  полюбив.
Десятирічку  у  Таращі
Максим  успішно  закінчив.
Річковий  технікум  кінчає,
Вже  служба  в  армії  пройшла,
В  зв'язок  у  Київ  поступає
Із  свого  рідного  села.
А  потім,  мабуть,  вірш  складає,
Як  геніальний  наш  Тарас,
Бо  у  заслання  попадає
У  Казахстан,  аж  у  Аральськ.
Там  якось  пальця  він  поранив
Об  телеграфний  апарат.
Йому  зробила  перев’язку  
Красуня  Ліда  –  медсестра.
Зуміла  так  прибинтувати,
Що  він  до  Лідочки  присох.
Вік  35  –  хороша  дата,
Як  одружилися  удвох.
А  від  гарячого  кохання,
Звичайно,  донечки  ростуть.
Так  і  у  них:  є  Лєна  й  Таня,
Уже  пішли  в  життєву  путь.
А  сам  кружляв  по  всім  Союзі
І  діло  йшло  вже  до  сивин,
Коли  Максим,  шановні  друзі,
Попав  у  славний  Яготин.
Стає  військовим  комісаром,
Робота,  жінка  –  можна  жить!
Почав  він  службу  за  Аралом,
Тепер  он  в  бункері  сидить.
Шановні  друзі!  Побажаєм
Хорошій,  гарній  цій  сім’ї:
Хай  довго  ще  співають
В  серцях  у  їхніх  солов’ї.
Хай  же  у  нашого  Максима
Сто  літ  здоров’я  не  спада,
Хай    ювіляра  буде  сила,
А  Ліда  буде  молода.
Нехай  живуть  у  щасті  діти,
Хай  буде  мирно  і  без  хмар.
До  ювілею!  До  століття  –  
Вперед,  товариш  комісар!
27.08.1996
                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882397
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020

Твердохлібу Петру Пилиповичу – 60

У  36м  в  жнивну  пору
Кричала  Згурівка:  «Ура!
Пилип  з  Оленою  в  коморі
Спіймали  хлопчика  –  Петра!»
Ріс  Петя  ставним,  роботящим,
І  шкільні  роки  вже  пройшли,
А  потім  технікум.  Тараща.
Диплом  механіка  дали.
І  ось  Петро  уже  мужчина,
І  наречена  підросла,
Не  віддали  батьки  дівчину  –  
Він  кулаком  розбив  стола.
Максим  з  дружиною  помріяв,
Тоді  сказав  такі  слова:
«Нехай  бере  собі  Марію,
А  то  й  ще  нас  тут  повбива»
Петро  з  Марією  побрались  
І  почалися  в  них  діла:
До  того  грались  і  кохалась,
Що  Маша  Вову  привела.
Був  тато  дуже,  дуже  радий,
Навчавсь,  парторгом  працював,
А  потім  –  Згурівська  селрада,
Нарешті  в  Краснім  голова.
Чорнявий,  гарний,  очі  грають,
Як  проведе  було  наряд,
То  у  приймальні  ціла  зграя
Дівчат  на  підписи  стоять.
Куди  не  йде  –  дівки  юрбою,
Вже  ні  проїхать,  ні  пройти!
І  довелось  йому  зимою
У  «Агросервіс»  утекти.
У  «Агросервісі»  прцює,
Мабуть,  уже  17  літ.
Бува  співає  і  танцює  –  
А  як  же,  збільшується  рід!
Синок  Володя  узяв  Валю,
Красуню  з  Красного  села,
Вона  дівчаток  -  Інну  й  Аллу,
Онучок  діду  привела.
Він  з  ними  грає  і  регоче,
І  не  спускає  їх  із  рук,
Але  від  Вови  й  Валі  хоче,
Щоб  народився  ще  й  онук.
Давайте  ж  зараз  побажаєм,
Щоб  ще  любов  була  жива.
Нехай  в  Петра  гармошка  грає,
В  Марії  –  бубон  вибива!
Нехай  збираються  застіллям,
Нехай  же  Згурівка  гуде,
А  на  коронне  їх  весілля
Нехай  праправнуків  діжде.
Так  вип’єм  зараз  повні  чари,
Нехай  порадується  світ  
І  побажаєм  ювіляру
Здоровя  й  сили  на  сто  літ!
12.07.1996  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882057
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020

Погребному Прокопу Йосиповичу - 80

В  16  році  на  Йвана  Купала
Сім’я  Погребних  цілу  нічку  не  спала,
Бо  батечко  Йосип  і  мама  Христина
Ловили  в  капусті  четвертого  сина.
У  церкві  у  купіль  синочка  поклали,
А  як  охрестили  –  Прокопом  назвали.
Синок  підростав,  поправлявся  і  з  часом
У  Оржиці  Новій  закінчив  сім  класів.
В  городні  бригаді  збігає  час  прудко,
Він    в  технікум  їде  –  в  Березову  Рудку.
Диплом  зоотехніка  хлопцю  вручили,
Та  доля  до  школи  його  прищепила.
А  потім  в  Петрівське  його  направляють,
Директором  шкли  тоді  призначають.
У  тім  же  Петрівським  у  місячну  нічку
Зустрів,  покохав  він  єдину  Марічку.
Марічка  в  Петрівським  колгоспі  робила
Та  Гришу  і  Толю  –  синочків  родила.
А  в  Оржиці  Новій  Марічка  –  матуся
На  світ  народила  гарненьку  Катрусю,
А  татку  в  війну,  ох,  не  легко  прийшлось!
Спочатку  по  «броні»  лишитись  прийшлося,
Живим  від  гестапівців  чудом  лишився,
А  наші  прийшли  –  на  війну  попросився.
…Обманний  удар  на  той  острів  козачий,
Смертельні  атаки,  криваві,  гарячі…
Живим  залишився,  пройшло  мимо  горе,
А  дев’ять  з  десятка  пливли  в  Чорне  море…
Із  Лютіжа  Київ  дивізія  брала,
Житомир  аж  двічі  від  німців  звільняла.
В  боях  за  Житомир  був  ранений  тяжко
Прийшлося  із  гіпсу  зробити  тільняжку.
Житомир  і  Київ,  Котовськ  і  Тамбов,
І  аж  в  Забайкаллі  притулок  знайшов.
Днів  триста  Прокопа  у  гіпсі  крутили,
А  як  гіпс  розбили  –  додому  пустили.
Чи  рік,  а  чи  два  у  Петрівським  пройшло,
Нарешті  попав  він  у  рідне  село.
В  Житомирській  педінститут  поступає
І  мову  німецьку  уже  викладає.
В  труді  і  діяльності  роки  проходять,
Всі  діти  в  життя  вже  дорогу  знаходять.
Узнали  синочки  мужицьку  є  діло  –  
Невісток  приводять:  і  Ніну  й  Тамілу.
З  поклоном  у  дім  їхня  донечка  Катя
Приводить  Володя  –  найстаршого  зятя.
Хай  трішки  спочинуть  натруджені  руки:
Дідуню  вітають  із  святом  п’ять  внуків,
Три  правнуки  також  бажають  добра,
Вигукують  он:  «З  ювілеєм.  Ура!»
І  ми  ювіляру  сьогодні  бажаєм
Здоров’я  міцного  і  щастя  без  краю.
Нехай  ще  в  Прокопа  збереться  застілля
На  їх  ювілейне  –  коронне  весілля.
Хай  множиться  рід  козаків  погребних,
Хай  вільною  буде  Вкраїна  для  них.
А  раз  ювіляр  по-німецькому  знає,
То  ще  й  по-німецьки  його  привітаєм:
Im  lustic  Auge  keine  Träne,
Wir  ziehen  am  Esstisch  und
Flat  schen  die  Zhne:  Prokip
Wir  Schraen,  wir  zingen
Das  leid,  wir  Gratuline
Mit  drei  fahen  Zieg!
07.07.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882056
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020

Циганок Людмилі Василівні – 40

У  Полковничім  Червінці
Склали  в  кучу  всі  червінці,
Що  ночами  заробили,
Собі  донечку  купили.
А  щоб  людям  була  мила,
Нарекли  її  –  Людмила.
Люда  й  справді  стала  мила,
Там  же  ж  школу  закінчила,
З  свого  рідного  села
В  педучилище  пішла.
Пройшов  час  і  Люда  мила
Педучилище  скінчила.
Юну,  гарну,  мов  смерічку,
В  Черевківську  восьмирічку
Педагогом  призначили.
Вісім  років  діток  вчила,
Не  один  дала  урок,
Поки  стрівся  Циганок.
Написала  Люда  плани,
Вийшла  за  Івана.
Та  й  знайшли  в  капусті  лялю,
Нарекли  її  -  Наталя.
Знають  в  Згурівці  й  Ставищі,
Що  освіта  в  Люди  –  вища,
Володіє  педохистом
І  працює  методистом.
Та  прийдеться  нас  признаться:
Нашій  Люді  –  двічі  двадцять.
Ой,  лебідонько  ти  наша!
Наливай  по  повній  чаші,
А  ми  вип’єм,  заспіваєм,
Щастя  й  долі  побажаєм.
Хай  міцним  буде  здоров’я,
Хай  минає  безголов’я,
Щоб  до  сотні  в  парі  жили,
Що  хотіли  –  те  й  робили.
Щоб  праправнуків  діждали,
Щоб  хліб  і  було  сало,
Щоб  у  хаті  були  квіти,
Щоб  любили  Люду  діти
І  батьки,  і  вчителі,
Щоб  був  мир  на  всій  землі.
Щоб  кохались  на  «п’ятірку»  -  
Люди  й  Вані  скажем:  «Гірко,
Будьте  лагідними  в  парі!»
Ваші  Коля  і  Тамара.
15.06.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881366
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020

Герасименко Ганні Панасівні - 70

Ой,  давно  минув  той  час,
І  років  пройшло  не  мало,
Як  із  Пріською  Панас  
Свою  долю  поєднали.  
І  пішло  все  до  пуття,
І  на  все  хватало  сили:
Як  кутя  –  так  і  дитя,
Їх  аж  семеро  вродили.
Дід  Панас  бондарював,
Бджоли  мав,  робив  цимбали,
Ще  й  на  зайця  полював,
Так  всіх  діток  врятували.
У  такій  сім’ї  зросла
Їхня  доня  рідна  Галя.
Тільки  вийшла  з-під  стола,
Працювать  в  колгоспі  стала.
Доглядала  буряки  
Та  ходила  до  комори,
Де  крутила  в  дві  руки
Отой  трієр  без  мотора.
Не  один,  було,  бідон,
Щоб  одержати  сметану,
Відправляла  у  район  
І  здавала  більше  плану.
На  весіллях  цілий  день,
Як  артистка  танцювала,
Скільки  приказок,  пісень
І  частушок  проспівала!
Як  кохання  час  наспів,
Пам’ятається  й  донині,
Бо  знайшли  орлів-синів
З  чоловіком  на  калині.
Вася  й  Вітя  підросли,
В  школі  вчились,  одружились.
Собі  діток  нажили,
Маму  бабою  зробили.
Хай  же  наша  ювілярка
Повні  чарки  наливає,
А  ми  вип’ємо  по  чарці  –
Многих  літ  їй  побажаєм.
Хай  же  люблять  її  діти,
Хай  теплом  її  зігріють,
Хай  життя  буде,  як  літо,
Хай  здійсняться  її  мрії!
18.06.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881365
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020

Шамрай Анні Іванівні – 40

Іван  Зайков,  дружина  Ольга,
Як  одеситами  були,
Свою  дочку,  маленьку  Аню,
На  Деребасівській  знайшли.
Щоб  мафіозі  не  зловили,
У  Крим,  аж  в  Мирнівку  втікли
Та  й  завели  там  господарство,
В  достатку  мирно  зажили.
Там  Аня  школу  закінчила
І  в  кооптехнікум  пішла,
А  в  Севастополі  зустріла  
Миколу  з  нашого  села.
Вона  була  товарознавцем
І  для  душі  знайшла  товар,
Бо  був  тоді  матрос  Микола
Багато  кращий  від  болгар.
Вступила  в  шлю  Зайкова  Аня
І  стали  зватися  –  Шамрай,
Та  й  попрощалися  із  Кримом
І  переїхали  в  наш  край.
Вже  є  в  них  хата  і  машина,
І  повно  всякого  добра.
Є  Женя  й  Алла  –  дві  красуні
Миколи  й  Ані  дітвора.
То  ж  побажаєм  їм  здоров’я,  
Кохання,  злагоди  й  тепла
Та  щоб  душа  не  постаріла,
А  довго  юною  була.
І  щоб  була  вона  багата,
І  щоб  був  мир  на  всій  землі,
Щоб  щастям  повнилася  хата,
Щоб  квіти  на  столі.
Хай  кріпкі  будуть  її  руки,
Щоб  діток  заміж  віддала,
Щоб  погойдала  10  внуків
І  їм  весілля  відбула.
Нехай  же  збудуться  бажання,
Хай  буде  рідним  наший  край.
Із  ювілеєм  тебе,  Аня!
За  це  і  вип’єм.  Наливай!
27.02.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880244
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

Ніні Василівні Кононенко – 30

У  Ніни  –  день  народження.
Гуляй,  танцюй,  народ!
Навколо  іменинниці
Утворим  хоровод.
До  Бондарів  у  лютому
Мороз  Червоний  Ніс
Не  зайчика-стрибайчика,
А  донечку  приніс.
Василь  і  Ольга  з  радістю
Цю  дівчинку  взяли,
Красивим,  ніжним  іменем  –  
Нінуся  нарекли.
…Дитинство,  школа  з  юністю
Пішли  собі  у  даль,
Бо  атестат  одержала
І  золоту  медаль.
В  педінститут  із  мамою
Папери  відвезли,
Але  погані  тьоті  там
Вступити  не  дали.
І  довелось  чекати  їй
Щасливої  пори,
І  працювать  ливарником
У  місті  Бровари.
На  другий  рік  екзамени
Здавала  «тет-а-тет»
І  поступила  впевнено  
На  біофакультет.
І  ось  вона  студенточка,
Студенточка-краса,
Чарівна  україночка,
Ще  й  староста-гроза.
Настала  і  для  Ніночки
Коханнячка  пора:
Побрались  вони  з  Мішею,
Забувши  про  Петра.
З  дипломами  й  направленням
Приїхали  до  нас.
Через  дорогу  школа  в  них,
Сіяє,  як  палац.
Вже  Леся  є  в  них  донечка,
Вже  хата  своя  є
І  з  кожним  роком  Ніночка
Все  кращою  стає.
Давайте  ж  побажаємо
Хорошій  цій  сім’ї,
Щоб  довго  іще  тьохкали
В  їх  душах  солов’ї.
Хай  буде  в  них  здоров’ячко
І  щастя  навіки.
В  козачки  Ніну  приймемо,
 А  Мішу  –  в  козаки!
Нехай  звання  козацькії  
Захистять  їх  від  бід,
Нехай  не  переводиться
Козацький  їхній  рід!
Нехай  живуть  багатими
На  вільній,  на  землі,
Хай  мир  буде  над  хатами!
   Красненські  вчителі
20.02.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880237
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

Володимиру Сергійовичу Самійленку – 50

У  Черкеську,  ще  й  зимової  пори,
До  майора  і  матусі-медсестри,
Що  з  боями  всю  війну  удвох  пройшли,
В  дім  лелеченьки  Володю  принесли.
Син  вже  в  Згурівці  учився,  підростав,
Наче  в  казці,  як  Котигоршко  став.
Потім  Згурівську  середню  закінчив,
В  Академію  с/г  він  поступив.
Україна  ще  була  УРСР,
Як  Володя  став  механік-інженер.
Ой,  Фарбоване  і  Рівне,  й  Лукаші!
Де  ж  ти,  дівчино,  для  серця  і  душі?
Скрізь  Володя  перебув  і  побував,
А  лиш  в  Згурівці  дівчину  покохав.
Піша  Валя,  родом  з  Красного  села,
На  той  час  уже  як  квіточка  була.
ЇЇ  прадіди  були  ще  козаки.
От  Володя  й  попросив  її  руки.
Після  шлюбу  в  щасті  й  злагоді  жили,
Лєну  й  Ваню  –  собі  діток  нажили.
Переяслав,  управління,  Гланишів
І  нарешті  у  Черевках  він  осів.
В  КСП  він  став  як  справжній  отаман
І  продукцію  дає  він  понад  план,
І  Черевки  віен  підняв  на  весь  район,
За  п’ять  як  сів  Сергійович  на  трон.
Хай  же  келихи  з  іскристим  налива,
А  ми  скажемо  такі  йому  слова:
Хай  здоров’ячко  і  сила  не  спада,
Хай  же  Валя  буде  гарна  й  молода,
Хай  не  падає  Сергійович  із  ніг,
Щоб  що  бачив,  те  хотів  і  довго  міг.
На  обід  хай  буде  сало  й  ковбаса,
А  не  декілька  таблеток  від  Upsa.
Щоб  не  бачив  він  лікарні  і  тюрми,
Щоб  родина  не  вмивалася  слізьми.
Лєна  й  Ваня  хай  порадують  батьків
І  народять  їм  дівчат  і  хлопчаків.
Щастя  й  злагоди  хорошій  цій  сім’ї,
Хай  довгенько  їм  щебечуть  солов’ї,
Хай  Господь  пошле  їм  щастя  навіки,
З  ювілеєм  Вас,  із  святом!
                   Позняки.
07.02.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879539
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020

Ірині Михайлівні Мринській – 30 (на мелодію «Шаланды полные кефали»)

Михайло  Мринській  і  Марія,
Як  молодими  ще  були,
Ночами  гроші  заробили
І  доню  Ірочку  взяли.
Росла  Іринка,  підростала,
У  школі  вчилась  залюбки
І  в  Переяслав  поступила
Учитись  там  на  вчительки.
Була  старанною  в  навчанні,
Але  йому  прийшов  кінець.
І  нашу  Іру  призначили
Вчителювати  в  Свидовець.
І  було  перше  там  кохання,
І  не  у  сні,  а  на  яву,
А  потім  місце  підшукали
Та  й  перейшли  у  Соснову.
Там  нажили  собі  два  сини,
Робота  й  хата  в  них  була,
Були  у  них  і  кури  й  свині,
Та  не  було  в  сім’ї  тепла.
Та  якось  Саша  Петриченко
Загнав  під  двір  її  КАМАЗ,
Сказав  Іринці  «Я  вас  знаю»
- А  я  вас  бачу  в  перший  раз.
Відкрив  тут  Саша  пачку  «Прими»
І    став  її  пропонувать:
- Поїдем,  Іра,  на  ту  зиму
Укр.  мову  в  Красному  читать.
Пропрацювала  вона  зиму,
Кохала  Сашу,  не  секрет,
А  вдячний  Саша  із  Вадимом
Відправив  Ірочку  в  декрет.
Тепер  вона  удома  з  сином,
Його  голубить,  догляда.
Хай  й  буде  ж  добра  і  красива,
Здорова  й  довго  молода.
Бажаєм  щастя  й  кохання,
Усмішок,  миру  на  землі,
І  щоб  здійснилися  бажання!
     Твої  колеги-вчителі
     14.02.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879538
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020

Привітання Наташі та Міші Хандогам

Шановні  наші  молодята!
Хай  Вам  весілля  буде  святом.
Уся  учительська  громада
З  нагоди  свята  дуже  рада.
Наташа  й  Міша,  Вам  бажаєм
Здоров’я  й  щастячка  без  краю.
Хай  вистачає  Вам  терпіння
Зростити  нове  покоління:
Щоб  сім  хлоп’ят  та  сім  дівчаток
Гукали  в  хаті:  «мамо»,  «тато!»
Щоб  своє  діло  свекор  знав
І  пелюшки  моторно  прав,
Щоб  стала  лагідна  свекруха,
Не  вивертала  щоб  кожуха,
Щоб  теща  зятя  звала  сином
Й  дала  валюти  на  машину.
Хай  подарує  тесть  лопату,
Щоб  неї  гроші  загрібати.
Щоб  одне  одного  кохали
Та  щоб  на  інших  не  моргали.
А  краще  власну  гречку  майте
В  яку  щовечора    стрибайте.
Хай  в  парі  стелиться  дорога
Аж  до  весілля  золотого!
11.11.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879130
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2020

Вишневській Лідії Михайлівні – 40

 
Згадаймо,  сестро,  поміж  нами,
Як  ми  були  ще  Голяками.
Михайло  –  тато  й  мама  –  Єва
Взялись  ростить  сімейне  древо.
У  Чорній  рід  сміявся  й  плакав:
Бо  появилась  я  –  Голяка.
Минула  ціла  п’ятирічка,
Знайшлася  Лідочка  –  сестричка,
Голяка  ще  одна  –  Володя
І  мовив  тато:  «Мабуть,  годі!»
В  родиннім  древі  є  ознака:
Росте  на  ньому  три  Голяки.
Так  в  ЗАГСі  видали  бумажку,
З  Голяки  стали  я  Бодашко,
А  ти  навчалась,  підростала,
Нарешті  вчителькою  стала.
Вишневський  Стьопа  мотоциклом
Катав  тебе,  аж  доки  звикла.
І  через  Стьопу-серцеїда
Ти  стала  вже  Вишневська  Ліда.
Ще  за  рублі,  не  за  купони,
Купили  донечку  Альону.
Тепер  живете  втрьох  у  мирі
В  своїй,  вже  власній,  у  квартирі,
А  від  Альонки  в  будні  й  свята
Удвох  чекаєте  ви  зятя.
Усе  в  вас  є  –  і  слава,  й  шана,
Та  ще  й  робота  непогана.
І  на  учительському  марші
З  простої  ти  вже  стала  старша.
Та  що  ж  ми,  грамотні  та  вчені,
Отут  розводим  теревені?!
Вже  наші  гості  заскучали
І  в  горлі  в  них  задеренчало.
Сестричко  Лідочко,  рідненька,
Налий  чарчину  нам  маленьку,
А  ми,  як  вип’єм,  заспіваєм,  
Здоров’я  й  щастя  побажаєм.
Хай  наших  рідних  Стьопу  й  Ліду
Минають  горе,  лихо  й  біди.
Хай  кріпкі  будуть  Ваші  руки,
Щоб  погойдали  сім  онуків.
І  щоб  кохались,  пили,  їли,
Щоб  що  схотіли,  те  й  зробили,
Але  «козу»  щоб  не  водили.
І  щоб  із  дзеркала  довгенько
Моргало  личко  молоденьке,
І  щоб  була  як  цвіт  лілеї,
І  щоб  раділа  ти  сім’єю,
Сестричко,  рідна,  з  ювілеєм!
13.09.1995  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879129
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2020

Лісовик (Бацюк) Вірі Василівні – 40

Чого  ми  йшли  сюди,  чого  топтали  слід?
Бо  ми  іменинниці  двічі  по  двадцять  літ!
А  наша  Вірочка  –  Камінь-Каширочка,
З  роду  співучого,  роду  Басючого
Пустили  в  світ  її  Василь  з  Марією,
Потім  жили  вони  весь  час  надією,
Жили  надією  і  ждали  звісточку,
Що  їхня  Вірочка  буде  артисточка.
Вона  ж  не  в  Лондоні,  не  в  Улан  Баторі,
В  Камінь-Каширському  на  сепараторі.
Ой,  ви  доріженькі,  шляхи  торговії!
Віра  –  буфетниця  «Совтрансавтовая».
Частує  соками  своєю  міркою,
А  на  закусію  –  бублики  з  діркою.
А  якщо  публіка  жене  по  рубліку,
Юна  шинкарочка  налива  чарочку.
Так  наша  Вірочка  в  широкий  світ  пішла
І  на  весь  вік  собі  Лісовика  знайшла.
І  почалося  в  них  життя  прекраснеє,
Та  не  зогляділась,  як  стала  в  Красному.
Родилась  Вірочка,  як  воленяночка,
Тепер,  як  бачите,  стала  красняночка.
Живе  у  злагоді  добром  і  мрями
З  Юлею,  Натою,  з  двома  Андріями.
А  доні  в  Вірочки  –  красуні-зірочки,
А  син  рід  береже:  переріс  тата  вже.
Графин  для  Вірочки!  Налий,  шинкарочко,  
За  своє  здравіє  по  стопці-чарочці!
Бо  нашу  Вірочку  з  косою  русою
Уже  у  Красному  беруть  бабусею.
А  в  Старих  Червищах  від  вишень  червоно,
А  ця  ж  бабусенька,  як  молоде  вино.
Хай  нива  повниться  золотим  колосом,
Хай  заспіва  вона  та  повним  голосом.
Нехай  здоров’ячко  в  літах  не  падає,
Хай  дітвора  її  батьків  порадує,
Хай  много  літ  живе  з  Андрієм  в  злагоді,
І  щоб  сама  була  калина-ягода,
За  мир  і  людяність  вип’ємо  чарочку,
За  нашу  Вірочку,  за  ювілярочку!  
29.05.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875628
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020

Назимку Миколі Михайловичу – 40

Ой,  ти  гой  єси  стольний  Києве,
В  барабани  бий,  у  литаври  бий!
Оздоров,  привітай  князя  славного:
Сорок  років  якраз  йому  стукнуло!
А  пішов  він  у  світ  на  красненській  землі,
У  простій  трудовій  і  селянській  сім’ї.  
Настя  –  мати  його  і  Михайло  –  отець  
Миколаєм  Назимком  його  нарекли.
Він  у  Красному  зріс,  восьмирічку  скінчив
Та  ще  в  Згурівській  школі  два  класи.  
Після  цього  наш  князь  в  інститут  поступив,
Той,  що  звуть  «інститутом  Дем’яна».
П’ятирічку  провчивсь  і  диплом  заробив,
Має  фах:  економний  бухгалтер.
Раз  із  Красного  він,  то  і  має  диплом
Не  простяцький  такий,  а  червоний.
Літ  16  підряд  у  пробірній  палаті  лічив,
Рахував  ювіляр  діаманти.
Зам  директором  був,  в  аспірантах  ходив,
Захистився,  став  кандидатом.
Славний  шлях  торував  ювілейний  наш  князь,
Має  успіх  в  житті  особистім:  
Є  і  Ніна  –  жона,  і  Оксанка  –  донька,
Син  Андрійко  і  теща  Надія.
Побажаємо  йому  щастя  й  ладу  в  сім’ї  
І  здоров’я  міцного,  сибірського.
Хай  літ  сто  ювілейний  наш  князь
І  на  пенсію  внуків  хай  вирядить.
Щоб  дружину  кохав,  біди  й  горя  не  знав
І  не  лаявсь  ніколи  із  тещею.
Щоб  був  хліб  на  столі  і  був  мир  на  землі
І  щоб  був  він  не  тільки  директором.
Щоб  Вкраїні  служив,  у  багатстві  щоб  жив
Та  ще  й  доктором  став  з  економіки.  
Щоб  успіхи  мав,  і  тюрму  не  попав,
А  родина  потомством  щоб  повнилась.
Щоб  гордились  батьки  і  його  земляки
Сім’янином  хорошим  Миколою.
     Люба,  Міша,  01.08.1993

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875627
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020

На хвилях пародії "Мене милий ніколи не просить"

…Мене  милий  ніколи  не  просить
Антоніна  Цвид  
(із  філосовсько-сексуальної  лірики)

Мене  милий  ніколи  не  просить,
Як  в  інтимі  буває  зі  мною,
А  на  руку  намотує  косу
Та  об  двері  мене  головою!
І  лежу  я  тоді  і  не  дишу,
І  не  рушу  руками  й  ногами,
А  він  ніжно  колише,  колише,
І  гризе  моє  тіло  зубами,
Випускає  свого  голубочка,
Він  летить  до  мойого  гніздечка.
Мамо  рідна!  На  лоб  лізуть  очі,
Як  в  гніздечко  кладуться  яєчка,
Я  кричу  тоді,  плачу,  регочу,
А  буває,  свідомість  втрачаю
І  шепочу:
- Я  хочу!  Ще  хочу!
Голубочок  гніздо  покидає…
Як  люблю  я  солодкі  ці  муки,
Рай,  блаженство,  коханий,  с  тобою!
Намотай  мою  косу  на  руку
Та  ще  трахни  об  стіл  головою…
Вересень,  1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

Світлій пам’яті Сухенко Галини Петрівни

Світлій  пам’яті  Сухенко  Галини  Петрівни
05.03.1943  –  04.04.2020
Некролог  
Народна  освіта  Згурівщини  понесла  непоправну  втрату  –  пішла  з  життя  наша  колега,  багаторічний  працівник  Згурівськго  Райвно,  чарівна  жінка,  турботлива  мама,  ласкава  бабуся  трьох  внуків,  наша  землячка  Сухенко  Галина  Петрівна.  Не  хочеться  йняти  віри  в  це,  але  від  цього  нікуди  не  дінешся.  Хочеться  пам’ятати  її  такою,  якою  вона  була  в  житті  –  красивою,  чарівною,  життєрадісною,  оптимістичною.  І  нехай  вона  залишиться  в  нашій  пам’яті  такою  ж  назавжди.    На  честь  її  п’ятдесятиріччя.
Пройшли  роки  гучною  чередою
І  слід  від  них  ще  мріє  в  далині.
В  путі  стрічалися  із  радістю  й  з  бідою,
Були,  як  водиться,  веселі  і  сумні.
Вже  за  плечима  більше  пів  століття!
Шалений  був  завихрений  цей  час…
Зізнаймось  на  наше  повноліття:
Ох,  як  змінив  усіх  він  нас.
Згадаємо  буремний  43-й:
Вже  відгули  бої  за  Сталінград,
Полегшено  зітхнула  вся  планета  –  
Звернули  голову  фашистові  назад!
В  подружжя  Ольги  і  Петра  Сухенків,
Що  в  мальовничім  Красному  жили,
Знайшлася  донечка  маленька  і  рідненька,
Галинкою  дівчатко  нарекли.
Зростає  дівчинка,  позаду  в  Краснім  школа,
Скінчила  з  успіхом  і  Згурівську  СШ,
Могла  би  мати  артистичну  долю,
Та  в  педагоги  рвалася  душа.
Пройшлась  вона  по  розділових  знаках,
Узнала  –  множина  чи  однина,
І  ось  КДПІ  –  студенточка  літфаку.
Так  починалась  юності  весна.
Весна  –  красна!  Чудесна  пора  року,
Стебло  і  квіточка  до  сонечка  зрина.
Екзамени,  конспекти  та  уроки
І  Галя  стає  гарна,  як  весна.
Красиве  личко,  як  шнурочок  брівки,
Учителя-філолога  диплом  –  
З  таким  багатством  їде  в  Пугачівку,
Є  на  Черкащині  таке  собі  село.
Педради,  збори,  зошити,  уроки  –  
Активності  і  праці  ореол.
У  Пугачівці  не  пройшло  і  року  –  
Її  з  Черкас  помітив  комсомол.
…  І  знов  учительство  в  Шевченківському  краї,
І  ранить  її  в  серце  Купідон,
Синка  Володю  після  цього  має
І  з  ним  вертає  в  Згурівській  район.
СШ  Аркадіївки,  Згурівська  серденя,
 Біжать  роки,  як  кадри  у  кіно.
Знання  її  –  енциклопедні,
Вже  10  літ  працює  у  райвно.
Уже  Володя  взяв  собі  Світлану,
Княгиня  Ольга  –  внучка  підроста,
Уже  Петрівна  має  славу  й  шану  
Та  не  беруть  її  літа.  
І  хай  зачіска  в  неї  срібно-сива,
А  ми  їй  зичимо  здоров’я  і  тепла.
Хай  завжди  буде  ніжна  і  красива,
Щоб  довгий  вік  у  щасті  прожила.
Нехай  цвітуть  троянди  і  калина,
Нехай  Ваш  рід  поповнять  козаки,
Хай  внукам  буде  вільна  Україна!
                 Директори,  райвно  і  земляки.

Глибоко  сумуємо  з  приводу  відходу  в  потойбіччя  шановної  Сухенко  Галини  Петрівни  і  висловлюємо  щире  співчуття  рідним  покійної.
Від  імені  жителів  села  Красного,  Володимир  Новосільський.  

(Газета  Панорама  за  10  квітня  2020  року)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875554
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

Ода Володі

                         Сухенко  В.  В.
Є  в  школі  красненській  
Історик  Володя:
Високий,  стрункий,
Не  поганий  на  вроду.
У  школу  він  їде  
У  всяку  погоду,
Для  неї  готовий  
У  ватру  і  воду,  
Активно  працює,
Не  ходить  у  шкоду
Бо  знають  усі  –
Він  козацького  роду.
А  ще  нам  відомо,
Що  милий  Володя
У  грудні  родивсь,
В  70му  годі.
Лелека  приніс
На  матусині  роди  
Володю  з  Черкащини,
З  капусти  в  городі.
І  ось  ми  сьогодні  
З  цієї  нагоди
Наллємо  у  келихи,
Звісно,  не  воду.
При  всьому  красненському
Чеснім  народі
Таке  побажаємо  
У  оді  Володі:
Здоров’я  і  щастя,
Продовження  роду,
І  щоб  на  зарплату
Носив  тільки  «моду».
Щоб  швидше  одержав
Собі  в  нагороду
Красиву  дружину
Із  нашого  роду.
Та  ще  від  життя  він
Щоб  мав  насолоду,
І  щоб  козакам
Не  було  переводу!
І  щоб  із  ікрою
Вживав  бутерброди,
Щоб  жив  років  двісті,
А  потім  і  годі  
На  цьому  й  закінчимо
Оду  Володі.
Грудень  1994

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875426
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

Галині Григорівні Кучерявець – 50

В  сорок  п’ятім  році
Сталася  новина:
В  Шуляковій  хаті
Знайшлася  дитина.
А  як  стала  Галя
Симпатична  жінка
ЇЇ  взяли  заміж
В  село  Українка.
А  там  наша  Галя
Народила  лялю,
На  матусю  схожу,
А  звати  Сережа.
В  Українці  Галя
Жила  непогано
Та  й  знайшла  в  капусті
Донечку  Світлану.
Але  оте  горе
Не  забуть  до  віку,
Лихо  забрало
В  Галі  чоловіка.
Горювала  Галя
Та  й  до  горя  звикла,
Поки  козак  Вітя
Сів  на  мотоцикла.
Жив  той  козак  Вітя
Без  жінки,  нещасний,
Заміж  узяв  Галю
З  дітками  у  Красне.
Завели  в  хазяйстві
І  корови  й  свині,
Качки,  кури,  гуси  –  
Стало  повно  в  скрині.
Тепер  наша  Галя
Залишила  школу.
Якось  говорила:
-Заведу  ще  й  бджоли.
І  не  треба  Галі
Конспекти  і  плани,
Треба  видать  заміж
Донечку  Світлану.
Побажаєм  Галі
Ждать  від  діток  лялі.
Хай  буде  здоров’я,
Щастя  і  так  далі.
Хай  же  ясне  сонце
Сяє  у  всім  світі,
Хай  цілує  Галя
Чоловіка  з  дітьми.  
А  козак  наш  Вітя
Нехай  пам’ятає:
Хай  завжди  те  хоче,
Що  Галя  бажає.
Хай  стоїть  у  Віті
На  столі  в  графині,
Хай  лежить  у  Галі  
Повно  добра  в  скрині.
А  щоб  наша  пара
На  «п’ятірку»
Вип’ємо  по  чарці
І  скажемо  «гірко!»
Хай  сімейний  вогник
Горить  і  палає,
Хай  біда  і  гори
Хату  обминає!
Лютий  1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875425
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

Красненська кабардинка

Галині  Михайлівні  Бодашко  –  45

Галя  квітка  –  ромашка,
Як  на  ній  женився  Бодашко.
Гаряче  кохались  обоє,
Народили  діточок  троє,
Та  квартиру  кинули  власну
І  гуртом  приїхали  в  Красне.
Завели  корову  і  свині,
Купили  штани  Васі  сині.
Потім  від  красненського  сала
Галя  наче  ягідка  стала.
Хай  же  нам  наллє  на  причастя,
А  ми  побажаєм  їй  щастя.
У  сім’ї  хай  буде  здоров’я,
Хай  двір  обминає  безголов’я.
Хай  же  не  чіпляється  старість,
Нехай  розвівається  хмарність,
Нехай  буде  тепло  і  ясно,
Хай  галя  не  кидає  Красне,
А  хай  Васі  купить  ботинки,
Затанцює  з  ним  кабардинки.
На  цьому  припинем  балачки
І  приймемо  Галю  в  козачки.  
02.02.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875266
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

Сукачу Миколі Григоровичу – 40

40  літ…  Десятого  числа
Крутоярівка  у  січні  аж  гула:
У  Григорія,  як  кажуть,  Сукача
Народилося  маленьке  дитинча.
Коли  різали  маленькому  пупок,
Тато  стрибнув  аж  до  стелі:
«Це  ж  синок!»  
Син  учився,  поправлявся,  підростав,
І  в  Жовтневому  механіком  він  став.
Обслуговує  машини  як  циркач
Наш  Микола,  ще  й  Григорович  Сукач.
Має  успіхи  хороші  і  в  сім’ї,
Бо  з  Надійкою  жили  як  солов’ї.
Хоч  дружину  і  кохав  він  (не  секрет!),
Але  двічі  відправляв  її  в  декрет.
А  дружинонька  продовжила  їх  рід:
Ната    й  Люда  у  них  донечки,  як  цвіт.
Але  тато  дуже  хоче,  щоб  був  син.
Он  як  міцно  він  утримує  графин!
Поки  в  чари  він  напої  налива
Скажем  імениннику  такі  слова:
Хай  же  сила  і  здоров’я  не  спада,
Хай  Надійка  буде  довго  молода,
Хай  же  донечки,я  к  квіточки  ростуть,
Наречених  (та  надійних!)  хай  знайдуть,
Хай,  як  виростуть,  народять  онучат,
Кріпких  хлопчиків,  гарнесеньких  дівчат.
Хай  Григорович  не  падає  із  ніг,
Щоб  що  бачив,  те  хотів  і  довго  міг.
На  столі  хай  буде  сало,  кавуни  і  дині,
Щоб  до  сотні  ще  стояло,  звиняйте  в  графині.
Хай  здійсняться  усі  плани,  проекти  і  мрії,
Хай  довгенько  ще  цілує  Миколу  Надія.
Ще  бажаєм:  на  віки  хай  минають  біди.
Ніна  й  Віктор,  земляки  й  хороші  сусіди.
10.01.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875265
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

Гімн Згурівщині

Ріка  Супій,  ліси,  ставки,  левади,
Дороги,  села,  квітнучі  садки  –  
Це  Згурівщина,  край  який  так  радо
Любили  й  населяли  козаки.

Приспів:  
Слався,  рідно  Згурівщино!
Рости  хліба,  дітей  своїх  роди.
Мій  рідний  край,  маленька  Батьківщино,
Щасти  в  віках,  з  роси  тобі  й  води.

Храни  нас,  Боже,  у  лиху  годину,
А  ми  вітчизну  збережем  свою,
А  хто  захоче  знищить  Україну,
Той  згине  сам  у  праведнім  бою.

Приспів:  
Слався,  рідно  Згурівщино!
Рости  хліба,  дітей  своїх  роди.
Мій  рідний  край,  маленька  Батьківщино,
Щасти  в  віках,  з  роси  тобі  й  води.

Плечем  в  плече  єднаймось,  браття  й  сестри,
Клянемось  бути  разом  навіки!
Нехай  приходять  і  літа,  і  весни,
Любімо  Згурівщину,  земляки!
 
Приспів:  
Слався,  рідно  Згурівщино!
Рости  хліба,  дітей  своїх  роди.
Мій  рідний  край,  маленька  Батьківщино,
Щасти  в  віках,  з  роси  тобі  й  води.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867121
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2020

Посвята в козачки

                                                                           Наталії  Анатоліївні  Білявській
До  красненського  коша  
У  оригіналі
Прибула  нова  душа.
Хто  ж  вона?  Наталя.
Роздивились  ми:  вона
До  роботи  звична,
Нічия  іще  жона
Грана,  симпатична.
А  коли  іде  у  клас  –  
Наче  царська  дама,
Хоч  вона  для  всіх  для  нас
Першоклашків  мама.
Вміє  гарно  танцювати,
Розв’язать  задачку,
То  ж  пора  її  прийнять
В  красненські  козачки.
Та  знайти  їй  козака  –  
Хорошого  друга
(Не  дурного  гопака)
Хлопця  козарлюгу!
Щоб  умів  горілку  пить,
Вдома  був  не  гостем,
Щоб  в  коханні  з  ним  прожить
Років  дев’яносто!

06.03.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864102
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.02.2020

Остання путь

(Триптих)
                                                               Не  на  Рейні,  не  на  Марні…
                                                               П.  Г.  Тичина
           Раніше.
Як  скінчиться  шлях  людини,
В  дерев’яну  домовину
ЇЇ  тіло  покладуть
І  на  цвинтар  віднесуть.
На  обряді  ритуальнім
Прозвучать  слова  прощальні,
Занесуть  мерця  в  реєстр,
Похоронний  марш  оркестр
Журно,  з  трепетом  заграє,
Або  півча  заспіває,
Гроб  у  землю  закопають,  
Чарку  вип’ють,  сльози  втруть,
От  і  вся  остання  путь.
         А  тепер?
А  тепер,  коли  ховають,
Мітинг  траурний  скликають.
Потім  той,  хто  виступає,
Шлях  покійного  згадає:
І  яка  він  був  людина,
Чи  зростив  дочку  і  сина,
І  за  що  в  нього  медалі,
Ордени,  ну  і  так  далі.
На  майдані  ритуальнім,
Прозвучать  слова  прощальні,
Занесуть  мерця  в  реєстр,
«Грезы  Шумана»  оркестр
З  катафалка  переграє
Та  ще  півча  заспіває,
Гробу  землю  закопають,
Потім  смачно  пом’януть  –  
Ось  така  остання  путь.
…Не  у  Згурівці,  не  в  Сквирі
Хоронили  рекетира.  
Щось  вони  не  поділили
І  колеги  свого  вбили.
Був  той  похорон  помпезний,
Був  і  натовп  величезний,
Труби  мідні  гарно  грали,
Навіть  з  опери  співали.
А  над  гробом  виступали
Молоді,  міцні,  не  сиві
Та  здорові!  Та  красиві!
В  один  голос  та  щосили
Так  покійника  хвалили!
- Який  він  був  роботящий..
- Співробітник  якнайкращий…
- Був  учасником  змагання,
Перевиконав  завдання…
- У  найбільш  скрутні  моменти
Як  же  він  любив  клієнтів!
А  тепер  ось  вони  плачуть,
Бо  живого  не  побачать…
Слово  взяв  наш  симпатичний
Із  міліції  дільничний:
- Говорити  я  не  стану,
Про  покійника  погане,
Але  знали  навіть  мощі,
Те,  що  істина  дорожча.
А  крім  того,  зараз  гласність,
То  ж  дозвольте  внести  ясність.
Наш  покійник  як  родився,
Чесно  так  і  не  трудився,
Хуліганив  кілька  раз  він,
Кілька  літ  сидів  в  тюрязі,
Потім  наче  кинув  капость,
Та  піднявсь  у  вищу  якість:
Чи  бармен,  чи  ресторатор,
Чи  завмаг,  чи  орендатор  –  
Він  знімав  з  усіх  податок.
Катував  людей,  знущався,
Але  нам  не  подавався.
Не  трудившись  хотів  жити,
Та  прийшлося  так  скінчити.
На  підпитку,  ніс  як  жар,
Слово  взяв  ветеринар:
- Що  тут  довго  говорити?
Шкіру  зняти,  труп  зарити.
Рекетира  поховали,
Але  шкіру  не  знімали.

05.08.1989

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864101
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.02.2020

Сухенко Галині Петрівні – 50

У  Згурівці  тим  знаменитий  рік  Півня
Що  в  нім  відзначає  Галина  Петрівна
Важливу,  прекрасну  народження  дату:
Її  ювілей,  її  радісне  свято.
Рішили  направить  вітальні  ріки  
Із  школи  красняни,  її  земляки,
Які  їй  бажають  на  тільки  в  рік  Півня,
А  завжди  була  щоб  красива  й  чарівна.
Щоб  довго  жили  ще  і  батько,  і  ненька,
Сама  щоб  із  сином  була  здоровенька.
Щоб  хоч  і  пізніше,  а  стала  багата,
Щоб  радістю  й  щастям  наповнилась  хата.
Володі  хай  Бог  посилає  дружину
Красиву,  кохану  і  вірну,  й  єдину.
Нехай  не  слабнуть  в  Петрівної  руки,
Щоб  ще  погойдала  десяток  онуків.
05.03.1993

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860495
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 06.01.2020

Сові Марії Григорівні – 50

Як  відзначим  ювілей,
Хай  поменше  охкає,
Хай  довгенько  соловей
Про  любов  витьохкує,
Щоб  як  учень  муж  здавав
Із  кохання  заліки,
Щоб  в  очах  дружини  став
Зовсім  юним  Валіком,
Щоб  і  діточки  її
Зналися  з  лелеками,
Щоб  дзвенів  у  їх  сім’ї  
Дім  дитячим  лепетом,
Щоб  ще  внуків  погойдала
Власними  долонями,
Щоб  гордилася  зятями
І  своїми  донями.
Щоб  у  щасті  і  теплі
День  ішов  за  дниною,
Щоб  мир  на  всій  землі
І  над  Україною.
Хай  же  сила  не  спада,
Мріється  і  діється.
Будь  красива  й  молода,
Дорога  Марієчко!
04.12.1993

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860494
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 06.01.2020

Весільне привітання

У  Прилуках  зараз  свято,
Бо  дві  мами  і  два  тата,
Ігор,  Інна  й  гості  милі
Відзначають  тут  весілля.
Молодятам  шлють  вітання
Дідусь  Коля  й  бабка  Маня,
Які  з  радістю  бажають:
Хай  їх  горе  обминає,
Щоб  були  у  будні  й  свята
І  щасливі,  і  багаті,
Щоб  у  злагоді  жили,
Смачно  їди  і  пили,
Гарні  гроші  заробляли,
Щоб  сім’ю  велику  мали,
Щоб  був  мир  в  сім’ї  і  в  світі,
Були  здорові  діти,
Щоб  в  тюрму  не  попадали
І  старих  не  забували.
А  тепер  прийміть,  будь  ласка,
Наш  дарунок  на  коляску.
26.02.1993

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860396
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 05.01.2020

Представлення на звання «учитель року»

           Ой,  девушка  Надя,  
         Чего  тебе  надо?..

У  книзі  наказів
Поставили  крапку
Й  призначили  в  Красне
Надю  Білошапку.
Так  зросла  майстерність
В  неї  за  3  роки,
Що  вона  включилась
В  конкурс  «Вчитель  року».
Трудиться,  як  бджілка,
За  наочність  дбає,
Кабінет  прекрасний  
В  школі  оформляє.
Записала  в  Краснім  
Вже  мішок  фольклору,
Речей  старовинних
Назбирала  гору,
Ще  працює  з  дітьми
Індивідуально
І  дає  завдання
Диференціальні.
Усі  учні  знають
«По  третє»  коліно:
(Аж  сопуть  та  пишуть!)
В  Наді  –  дисципліна!
Що  там  не  торочать,
А  з  її  предмета  
Діти  тексти  строчать,
Як  із  кулемета.
З  райвно  методисти
У  один  з  приїздів
В  усіх  школах  чисто
Проводили  «зрізи»,
Зрізували  мову,
А  тоді  читання,
Наша  Надя  знову
Лідер  у  змаганні.
Сьомий  клас,  дев’ятий
На  олімпіаді
Помогли  піднятись  
Ще  на  щабель  Наді.
Таким  чином  Надя
В  конкурсній  драбині
Скоро  буде,  мабуть,
На  самій  вершині.
Вона  домоглася
Високого  рівня,
Бо  в  неї  в  хазяйстві
Нема  навіть  півня.
А  ще  наша  Надя  -
Секретар  педради,
Пише  прооколи
У  красненській  школі.
А  як  наша  Надя  
За  азартом  танцює!
У  мужчин,  як  глянуть,
Аж  ноги  дрібцюють.
Колеги  по  школі
Її  поважають,
А  батьки  і  діти
З  шаною  вітають.
Хоч  їй  і  морока,
Та  ми  будем  раді,
Як  вчителем  року
Стане  наша  Надя!
03.02.1993  (рік  півня)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860395
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 05.01.2020

Свадебное приветствие

                                                                                                                                             Олегу  Семенову    
Олежка  до  мамы  
Заглянул  в  бассейн,
Там  увидел  Лену
В  красоте  во  всей.
И  заворковали,
Словно  голубки,
Олежка  у  Лены
Стал  просить  руки:
-Милая  ты  Лена,
На  тебе  женюсь,
А  если  откажешь  –  
Тут  же  утоплюсь!
-Милый  мой  Олежик,
Що  ж  ты  наробил?
Ты  ж  меня  по  уши
У  себя  влюбил?
Тут  отец  Григорий
Молча  закурил,
С  матушкой  Галиной
Их  благословил.
И  на  свадьбу  гости
В  Светлогорск  пришли
З  древней  Беларуси,
З  киевской  земли.
Вот  бабуся  Галя
С  Красного  села
Молодым  на  свадьбу
Сала  привезла,
Аллочка-сестренка
Будет  танцевать,
А  дядюшка  Коля
На  гармонь  играть,
Тетушка  Лариса
Будет  песни  петь,
Чтоб  столы  ломились,
Ей  надо  смотреть.
Только  деда  Сеня
Горьки  слезы  льет:
За  здоровье  внучек
К  Красном  водку  пьет.
Да  и  в  нашем  горле
Что-то  стало  драть.
Не  пора  ль  за  брачных  
Чарочку  поднять?
Пусть  всегда  в  них  будет  
Любовь  да  совет,
Счастье  и  кохання
На  две  сотни  лет.
Пусть  растут  в  их  доме  
В  мире,  без  войны,
Красавицы-дочки
И  орлы  –  сыны.
Пусть  же  хорошеет
Леночка-краса,
На  столе  пусть  будет  
Хлеб  и  колбаса,
А  чтоб  процветала
В  Олега  семья,
Ему  бы  здоровья,
Как  у  бугая!
Сколько  б  не  желали,
А  выпить  пора.
Скажем  сразу:
«Горько!»
А  потом  –  «Ура».
Октябрь,  1992  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859296
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.12.2019

Регенту Анатолію Прокоповичу - 40

Хай  радіє  і  буяє  цілий  світ
Має  Регент  Анатолій  40  літ!
А  пустила  його  мати  по  землі
В  найчеснішім  на  Черкащині  селі.
У  Чеснівці  зразу  ж  хрестить  його  піп,
Так  хотіли  і  Марія,  і  Прокіп.
В  батьки  й  матері  він  сили  набирав
І  ще  в  юності  котигорошком  став.
У  Чеснівці  поважали  парубки  
І  моргали  й  задивлялися  дівки.
У  свій  час  він  був  військовим  моряком,
А  як  вивчивсь  став  колгоспний  агроном,
В  Черняхівці  він  недовго  працював,
А  Наташі  душу  й  серце  там  віддав.
А  коли  у  село  Красне  перейшли,
Як  вареники  у  маслі  зажили.
Перед  тим,  як  прилетіли  солов’ї,
Появилась  у  них  Лєночка  в  сім’ї,
Та  хотілося,  щоб  був  іще  і  син,
Через  те  і  перейшли  у  Яготин.
На  Козловщині  в  бараках  як  жили
Там  Віталіка  в  капусті  і  знайшли.
А  тепер  у  них  є  власний  уже  дім.
Побажаємо,  щоб  добре  було  в  нім.
Хай  в  господаря  здоров’я  не  спаде,
Хай  Наташа  буде  гарна  й  молода,
А  як  Лєночка  у  люди  вже  піде,
Нареченого  хай  гарного  знайде.
Хай  Віталік  ростом  в  батечка  зросте,
Хай  до  них  прийде  весілля  золоте
І  хай  діточки  порадують  батьків,
І  народять  їм  дівчат  і  хлопчаків.
Хай  щастить  усім  в  дорозі  і  житті
І  хай  Півень  несе  яйця  золоті.
Хай  Прокопович  не  падає  із  ніг,
Щоб  що  бачив  те  хотів  і  довго  міг,
Хай  радіє  і  буяє  цілий  світ:
Має  Регент  Анатолій  40  літ.
Написали  привітальні  ці  рядки
Новосільські  –  Ваші  куми  й  земляки.
30.12.1992  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859052
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.12.2019

Михайлу Володимировичу Захандевичу – 50

Мій  любий  Колю,  рідний  зятю!
В  цей  день  я  хочу  побажати,
Щоб  усміхалась  тобі  доля,
І  щоб  кохала  тебе  Оля,
Щоб  не  було  в  тебе  безділля,
До  золотого,  до  весілля.
Хай  стріне  гарний  наречений
Мою  хорошу  внучку  Лєну
І  щоб  жили  вони  у  мирі
В  своїй,  у  власній,  у  квартирі,
Щоб  був  порядок  і  прогрес
На  службі  ОБХСС.
Нехай  в  полковника  із  часом
На  штанях  з’являться  лампаси,
Щоб  смачно  їв,  багато  жив,
Щоб  Україні  ще  служив
І  щоб  до  мене  родичався,
І  щоб  ніколи  не  зазнався.
Прийми  привіт,  родино  вся,
Від  батька,  тестя,  дідуся!
29.12.1992

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859051
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.12.2019

Пархоменку Івану Семеновичу – 50

Війна,  розруха,  дні  тяжкії,
А  у  Панфилах  у  селян,
В  сім’ї  Семена  й  Євдокії  
Родивсь  Пархоменко  Іван.
Війна  проклята  і  потворна!
Ти  витвір  пекла  всіх  віків,
Перемололи  твої  жорна
Життя  жінок,  дітей,  батьків.
Та  Ваня  ріс  здоровим,  гарним
І  здатним  досягти  мети,
Хоч  довелося  ювеляру
Свій  шлях  без  батечка  пройти.
…Роки  дитячі  вже  забуті,
Він  вже  учений-агроном:
В  Білоцерківськім  інституті
Одержав  корочки  (диплом).
Там  стрів  Галинку,  зірку  ясну,
Яку  по  правді  (не  секрет),
Як  не  кохав,  але  із  часом
Відправив  двічі  у  декрет.
Вже  чуб  посріблений  і  скроні,
Вже  жде  весілля  золоте,
Вже  одружилась  Лєна-доня,
Синочок  Саша  он  росте.
Вже  він  гуцикає  онука,
(І  жде,  що  буде  не  один!)
Та  ще  міцні  у  нього  руки:
Ой,  як  тримають  ще  графин!
Хай  же  наповнить  срібні  чари  
І  хай  прийме  від  нас  привіт.
Ми  всі  бажаєм  ювеляру
Здоров’я  й  сили  на  сто  літ!
Хай  родить  жито  і  пшениця,
Хай  б’є  енергія  сама,
Хай  ще  моргають  молодиці,
Але  не  зводять  хай  з  ума.  
Щоб  ще  лунали  пісня  й  жарти,
Щоб  довго  Галочку  любив,
(Не  як  попало,  а  з  азартом)
Щоб  що  хотів,  те  і  зробив.
Щоб  жив  на  вільній  Україні,
В  багатстві,  злагоді,  теплі,
Щоб  був  її  дбайливим  сином,
Щоб  став  хазяїном  землі!
На  діамантове  весілля,
Яка  б  погода  не  була,  
Щоб  звали  кумів  Новосільских,
Отих,  що  з  Красного  села.
Яготин,  25.09.1992  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858888
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 23.12.2019

Погорілій Йовхимії Опансівні - 80

                                                                                 (Медведівка  Ржищівського  району)  
Любі  тітонько  моя,
Гості  всі,  а  також  я,
Син  Василь  і  Дуня-доня
І  невістка  рідна  Соня
Завітали  в  Вашу  хату
Відзначити  славну  дату:
Ви  вже  радуєте  світ
Буз  двадцятки  сотню  літ.
Як  колись  у  світ  ступали,
То  попи  ім’я  давали,
Через  них  у  нас  в  селі  є
Раба  Божа  Йовхимія.
Труднувата  Ваша  доля,
Не  один  пуд  з’їли  солі,
Голод,  холод  і  війна  –  
Чашу  випили  до  дна.
Були  й  свята  у  житті  –  
Від  Різдва  та  до  куті,
Було  й  лихо  і  біда,
Та  душа  в  Вас  молода!
Серце  й  душу  звеселяє
Щирість  Дуні  й  Василя.
Поки  в  чарки  наливають
Вам  здоров’я  побажаєм,
А  від  діток  ще  й  тепла  -  
Йовхимія  щоб  цвіла!
Щоб  пісень  ще  заспівала,
Щоб  діди  іще  моргали.
Щоб  Ви  радували  світ
Не  один  десяток  літ.
Вересень  1992

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858887
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 23.12.2019

Панченко Галині Панфилівні – 50

Біля  Ржищева  на  горах  і  долинах,
На  яких  Медведівка  зросла  
Там  жили  Порфир  і  Василина  –  
Жителі  маленького  села.
У  Порфира  і  дружини  Василини,
Як  гармати  в  Сталінграді  вже  ревли,
Народилась  донечка  Галина,
А  Микола  і  Василь  уже  були.
У  Медведівці  закінчила  три  класи
І  в  сусідній  Грушів  перейшла,
Де  училася,  трудилася,  і  з  часом
Документ  за  семирічку  здобула.
А  куди  піти  могла  дівчина
У  свої  не  всі  п’ятнадцять  літ?
В  ту  лих,  безпаспортну  годину  
У  який  податися  у  світ?
І  пішла  Галинка  наша  в  ланку,
Де  трудилась  дюжина  дівчат,
У  росі  стрічала  сонце  зранку,
Місяць  ставив  на  очах  печать.
Доглядала  рік  вона  цукристі,
Влаштувалась  потім  не  в  кафе,
Не  пішла  у  оперні  артисти,
А  доїть  корів  на  МТФ.
Другу  семирічку  там  скінчила,
А  сьорбнувши  розуму  до  дна,
В  педучилище  у  Ржищів  поступила
І  студентська  почалась  весна!
Ті  літа,  як  казка  пролетіли,
Наче  світлий  і  прекрасний  диво-сон..
На  роботу  Галю  призначили
В  Яготинський,  Згурівський  район.
Черняківка,  потім  Пашківщина,
Олександрівка,  пізніше  –  Слобода…
На  той  час  Валєру  мала  сина,
Потім  стала  вдруге  молода,
Бо  зустріла  Ваню  Очколяса!
20  літ  у  Красному  живуть,
Дона  Люда,  зіронька  прекрасна,
Вибирає  медицинську  путь.
В  Валєра  має  вже  дружину,
У  коханні  вдвох  із  Лєною  живе,
Мабуть,  як  відбудем  іменини,
Іменинницю  бабусею  назве.
Побажаємо  здоров’я,  многі  літа,
Хай  усмішка  сіє  на  чолі,
Хай  матусю  люблять  рідні  діти,
Мир  хай  буде  на  усій  землі,
Хай  пісень  красивих  заспіває,
Хай  знання  приносить  дітворі,
Хай  нещастя  хату  обминає,
А  добро  хай  множиться  в  дворі,
Хай  вона  цвітує,  як  калина,
Хліб  і  сіль  хай  буде  на  столі,
Хай  живе  у  вільній  Україні,
Хай  щастить!  
   Колеги-вчителі  
   25.12.1992

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858685
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 21.12.2019

Харченко Ларисі Іванівні – 55

37.  Йдуть  арешти,  а  на  волі
У  Литовченків  родини  відбулися:
В  тата  Йвані  і  матусі  Олі
Народилась  донечка  Лариса,
Потім  Зоя.  Їхні  мама  й  тато
Ні  нещастя  і  ні  горя  не  чекали,
Та  війна  безжальна  і  проклята
Татуся  на  віки  в  них  забрала…
…Вже  позаду  іграшки  і  стрічки
І  Полтавський  інститут  учителів,
Вона  завуч  в  Пашківщинський  семирічці!
А  в  райцентрі  наречений  її  стрів.
Молода,  гарненька,  як  актриса,
Після  того,  як  весілля  відбулось,
Стала  зватись  уже  Харченко  Лариса.
Скільки  ж  літ  від  тоді  вже  пройшло?
Тридцять  років  у  коханні  і  у  мріях,
І  в  турботах  із  Миколою  пройшли.
Людочка,  Наталочка,  Надійка  –  
Донечки,  як  квіточки  зросли.
Вже  відмінника  освіти  заслужила
І  директором  працює  день  при  дні.
Дві  їх  доні  тричі  бабкою  зробили
І  Надійка  вже  у  них  на  виданні.
Встигли  роки  уже  скроні  посріблити,
Можуть  пенсію  в  конверті  принести,
Але  ж  скільки  ще  потрібно  заробити,
Щоб  діточок  до  ладу  довести!
То  ж  бажаємо  енергії,  сумління,
Сил,  здоров’я  та  ще  злагоди  в  сім’ї.  
Рід  росте  хай  з  покоління  в  покоління,
Хай  довгенько  вам  щебечуть  солов’ї,
Хай  у  хаті  будуть  радість    і  достаток,
Хліб  і  сіль,  і  квіти  на  столі.
Хай  зяті  і  дочки  у  подяках
Голови  схиляють  до  землі.
Щоб  Ваш  труд  на  освітянській  ниві
Був,  як  радість  для  шкільної  дітвори.
І  останнє:  будьте  вдвох  щасливі!

         Вчителі,  райвно,  директори  
07.12.1992.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858684
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 21.12.2019

Михайлу Савичу Гайдуку – 60

Вже  був  при  владі  Джугашвілі,
Але  народ  не  знав  ще  мук,
Як  народився  на  світ  білий
Михайло  Савович  Гайдук.
Він  пам’ятає  лютий  голод,
Дістав  ще  й  рани  ні  війні.
Тоді  –  в  райкомі  комсомолу.
Гарячі,  мирні  були  дні!
Хрущовську  знає  він  відлигу,
Ще  краще  –  Брежнєвський  застій,
Відчув  Черненка  мертву  кригу
І  Горбачова  курс  новий.
Він  зна  історії  секрети
І  як  географ  має  хист.
Він  міг  би  стати  і  поетом,
Якби  не  був  пропагандист.
- Давно  працює  в  нас  директор!  –  
Сказав  один  із  стариків,  -  
- Він  пережив  шістьох  генсеків  
І  кілька  оржицьких  попів!
Були  подяки  й  нагороди,
Одержав  кілька  і  доган,
 Та  має  шану  від  народу,
Любов,  повагу  оржичан.
Бо  він  розумне,  добре,  вічне
У  юних  душах  засівав.
Великий  стаж  педагогічний!
А  скільки  добрих,  гарних  справ!
Хай  п’є  із  чистої  криниці,
Де  б’є  енергія  сама.
Хай  ще  моргають  молодиці,
Але  не  зводять  хай  з  ума.
Хай  небо  завжди  буде  чистим,
Хай  не  турбує  від  ран,
Хай  довго  буде  оптимістом
Війни  і  праці  ветеран!
Нехай  життя  його  іскриться,
Як  в  срібних  кликах  вино.
Нехай  постійно  здоровиться!
       Колеги  Ваші  і  райвно.  
17.08.1989

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858571
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 20.12.2019

Володимиру Олексійовичу Бондаренку – 60

В  32,  у  вересні  
Калга  аж  гуділа:
-Клава  Льоші  Бондаренка
Володю  родила!
…Пережито  голод  лютий,
Життя  мирне  стало,
Та  війна  ота  проклята
Батечка  забрала.
І  Володя  став,  як  старший,
Як  ото  хазяїн:
Сам  на  тракторнім  причепі
Гроші  заробляє.
Трактори  усі  освоїв
До  одної  марки,
Дижки,  борони,  комбайни,
Плуги,  молотарки.
Не  любив  ледарювати,
Скажемо  між  нами,
Через  те,  мабуть,  і  груди
Сяють  орденами.
…А  ввечері  на  вулиці
Бувало  зберуться,
Наш  Володя  як  заграє,
Аж  жижки  трясуться!
А  дівчата  як  моргали!
Та  одна  Таміла  
У  юного  гармоніста
Серце  полонила.  
З  родинами  їх  вітали,
Дарували  квіти,
Бо  по  черзі  в  них  родились
Валя,  Льоня,  Вітя.
А  тепер  ось  п’ять  онуків
Величають  діда,
Приїхали  аж  з  Красного
Люда,  Толя,  Ліда.
То  ж  давайте  приголубим
Кришталеві  чари,
Побажаєм  довго  жити  
З  Тамілою  в  парі.
Хай  ніколи  не  хворіють
Роботящі  руки,
Хай  довгенько  ще  приносять  
Лелеки  онуків!
Хай  літ  сорок  ще  буяє
Чоловіча  сила,
Хай  літ  сорок  обнімає
Володю  Таміла.
Щоб  було  і  м'ясо,  й  сало,
Ковбаса  і  дині,  
Щоб  до  стоні  ще  стояло,
Звиняйте,  в  графині.
Після  того  як  хильнемо
Групою  всією  
Скажем  хором:
-  Вітаємо  з  славним  ювілеєм!
15.09.1992

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858570
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 20.12.2019

Срібне весілля

[i]У  Раїси  і  Василя  Бенюхів  срібне  весілля[/i]
Ой,  давненько  слухом  повниться  земля:
Вийшла  Рая  за  сусіда  Василя,
Хоч  тоді  ще  чорноока,  молода
Звала  дядьком  молодого  –  не  біда!
Молодятам  довелося  у  житті
Шлях  пройти  в  нелегкому  труді:
Відділилися  у  Згурівку  від  матінки,
Перейшли  із  тимчасівки  в  нову  хатоньку.
У  коханні  так  чверть  віку  прожили
Та  дві  донечки-красуні  нажили.
Іра  й  Лена  наче  квіточки  росли,
Ось  батьки  їх  уже  заміж  віддали
І  зустрілися  дівчатам  на  путі  
Наречені  (а  батькам  уже  зяті),
Не  які-небудь  красненьські  гопаки,
А  немовби  запоріжські  козаки.  
(Якщо  вуса  й  оселедці  відростять,
Тоді  можна  й  козаками  називать)
…Віддаляються  вже  юності  роки,
Вже  посріблені  і  коси,  і  виски.
Вже  не  тільки  тестем-тещею  їх  звуть,
Через  Іру  дідом-бабою  стають.
Та  сьогодні,  нехай  будуть  як  тоді,
Як  чверть  віку  –  і  щасливі  й  молоді.
Хай  роки  для  них  здоров’яком  вернуться,
Хай  лелеки  їм  внучаток  принесуть,
На  устах  нехай  усмішка  зацвіте,
Хай  прийде  до  них  весілля  золоте.
В  цей  прекрасний,  ювілейний,  срібний  час
Скажем:  «Гірко!  Поцілуйтеся  при  нас!
Хай  Вам  у  житті  завжди  щастить!»
       Зяті,  дочки,  внуки  і  свати.
11.02.1992

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858501
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 19.12.2019

Катерині Олександрівні Молібоженко

У  Катюші-Катерини
Славна  дата:  іменини,
Промайнуло…  надцять  літ,
Як  пішла  вона  у  світ.
В  селі  Краснім  народилась,
У  красненьській  школі  вчилась,
Потім  з  рідної  світлиці
Переїхала  в  столицю.
У  Союзі  працювала,
І  у  чехів  побувала,
Там  і  з  рідним  чоловічком
Прожили  аж  п’ятирічку.
Є  і  дітки:  Гена  й  Жанна
Від  Олійника  Івана.
І  у  будні,  і  у  свята
Він  їй  муж,  а  діткам  тато.
Отже,  ясна  всім  картина,
То  ж  хильнемо  по  чарчині
Та  закусим,  заспіваєм,
Каті  щастя  побажаєм.
А  Іван  щоб  ще  іржав
Та  валюту  заробляв.
У  сім’ї  бажаєм  миру,
Ну,  а  діткам  –  по  квартирі.
Хай  міцніють  в  Каті  руки,
Щоб  гойдала  десять  внуків,
Щоб  як  бджілонька  була,
Щоб  сто  років  прожила
У  добрі,  теплі  і  тиші.
     Твої  рідні  Маша  й  Гриша.
     07.12.1990

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858403
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 18.12.2019

Каплоуху Івану Павловичу – директору Черевківської школи

 
Наросвіта  вся  прийшла  в  рух:
Йде  на  пенсію  Каплоух!
Дослужився  він  до  сивин  –  
Шістдесят  йому  ще  й  один.
В  селі  Жуквці  народився.
В  стольнім  Києві  він  учився,
А  як  вивчився  (ох-ох-ох!),
То  по  фаху  став  педагог.
Рік  у  Недрі  він  працював,
Де  фізматику  викладав,
А  в  Черевках-селі  почав  рід
Та    працює  там  сорок  літ.
Був  і  завуч  він,  і  профорг,
І  директор  став,  і  парторг.
У  міністри  хотів  –  не  взяли,
Та,  по  правді,  нема  вже  й  коли.
А  роки  ж  пливуть,  як  вода,
Та  душа  його  молода!
Як  ключі  передасть  і  печать,
Хай  підморгує  ще  до  дівчат.
Хай  енергія  ще  буя!
Хай  пригорниться  вся  сім’я,
Хай  догляне  він  за  садком,
Хай  пригостить  нас  ще  медком,
Нехай  старість  його  підожде!
І  на  зайчика  хай  він  піде.
Хай  відшукує  черв’ячок,  
Ловить  рибоньку  на  гачок,
Хай  на  сцені  ще  заспіва,
«Черевківську»  нехай  попива
І  хай  зміцнює  тіло  і  дух
Іван  Павлович  Каплоух!
15.07.1990

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858402
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 18.12.2019

Василю Олександровичу Іванюрі

                                                                                                                 Голові  нашого  колгоспу  
То  що  ж  мужчині  побажать,
Коли  йому  лиш  45?
Здоров’я  й  сил  сибіряка,
Щоб  вік  була  міцна  рука,
Щоб  усміхалася  дружина,
Кохана,  вірна  і  єдина,
і  щоб  сім’ю  минали  біди,
І  щоб  не  лаялись  сусіди,
І  щоб  зростали  наче  квітки,
Славка  і  Люда  –  його  дітки.
Щоб  всі  в  селі  були  здорові  –
І  люди,  й  свині  і  корови.
І  щоб  цукрові  буряки  
Не  поміщалися  в  рядки,
Щоб  мали  вдосталь  жому  й  гички
Дядьківські  биці  і  телички,
І  щоб  Красному-селі
З’явився  короп  на  столі,
І  щоб  колгоспники  не  раз
Йому  вклонилися  за  газ,
Асфальтували  щоб  дороги,
Щоб  не  в  грязюці  були  ноги,
Щоб  працювали  телефони
В  селі,  у  області,  в  районі,
Щоб  для  школи  щедрим  татом,
Щоб  став  столичним  депутатом.
Хай  родить  жито  і  пшениця,
Хай  ще  кивають  молодиці,
Пісень,  усмішок,  жартів,  миру!
Щоб  не  повезли  до  Сибіру,
Ми  скажемо  такі  слова:
Нехай  живе  наш  Голова!
08.01.1990  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858293
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 17.12.2019

Валентину Петровичу Сові

Серед  зими,  а  не  в  жнива
На  світ  з'явився  В.  Сова.
Свого  найменшенького  сина
Батьки  назвали  Валентином.
Він  ріс  розумним,  роботящим,
Навчався  в  Згурівці,  в  Таращі.
А  в  Таращі  ж  дівчата  найкращі,
Та  Марієчка  в  Краснім  ще  краща!
До  тих  пір  Валентин  доходився,
Що  з  Марійкою  взяв  та  й  женився.
Пересилили  Машині  чари,
Бо  родились  Лариса  й  Тамара.
Та  й  сватів  нажили  не  московських,
А  своїх,  згурівчан,  Каніковських.
В  них  Лариса  знайшла  чоловіка
І  з’явилась  в  дітей  Вероніка.  
А  роки  за  роками  йдуть  слідом,
Не  зоглядівсь,  як  став  уже  дідом,
А  гарненька  дружина  Маруся
(аж  не  віриться!)  стала  бабуся.
Щоб  і  далі  жили  у  коханні,
Нехай  Сови  приймуть  побажання.
Побажанні  ці  дещо  незвичні,
Бо  вони,  як  хазяїн,  технічні:
Хай  повік  у  Валентина
Будуть  справжні  запчастини,
Щоб  і  картер  і  кардан
Працювали  понад  план.
І  без  вад  щоб  мав  Петрович
Бензобак  і  бензопровід,
Не  замерз  щоб  радіатор,
Щоб  зятям  був  щедрим  татом,
Щоб  світили  довго  фари,
Щоб  з  Марійкою  у  парі
Спільно  в  щасті  рулювали
І  онуків  наживали,
Щоб  в  наступні  десять  літ  
Став  він  десять  разів  дід.
Щоб  стовпи  втікли  з  дороги,
Щоб  вертався  до  порогу,
Щоб  встрічали  його  друзі,
Вдома,  в  лісі,  в  лісосмузі.
А  на  кінець  такі  слова:
Нехай  сто  літ  живе  Сова!

20.02.1990  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858292
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 17.12.2019

Сатиричні мініатюри для шкільного огляду художньої самодіяльності

Хоч  ми  зовсім  ще  маленькі,
Хай  не  думає  журі  
Попаде  від  нас  гарненько  
І  старим,  і  дітворі.
Ой,  з’їмо  чимало  солі,  
Може,  навіть  цілий  пуд,
Поки  красненську  школу  
Побудує  Агробуд.  
       За  п’ять  літ  шкільна  реформа
       Вчителів  звела  з  ума:
       Плани,  складені  по  формі,
       А  успішності  нема.
Столяр  доні-учениці  
Сам  комп’ютера  зробив:
Дерев’яну  рахівницю
У  розетку  підключив.
             Із  щоденником  з’явився  
             Наш  Андрійко  в  кінці  дня.
             Тато  в  нього  подивився
             І  почав  знаміть  ремня.
             «Мама  мила  Мілу  милом»  -
             В  букварах  було  завжди,
             А  тепер  немає  мила,
             Нема  й  чистої  води.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858131
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 16.12.2019

Володимиру Гаврилку 40 літ

Хай  нуртує  і  буяє  цілий  світ:
Володимиру  Гаврилку  40  літ.
Він  приїхав  в  село  Красне  юнаком
І  налитий,  наче  кров’ю  з  молоком.
А  пустила  його  мати  по  землі
В  знаменитому  Фарбованім  селі.
Був  Володя  ще  з  дитинства  при  умі,
Бо  навчався  в  сільгосптехнікумі.
З  «України»  минув  Згурівку
Фізкультурити  у  Турівку.  
Після  Турівки  нещасної
Агрономив  у  с.  Красному,
Та  попав  в  Олександринівку
І  знайшов  собі  дружиноньку.
Як  одержав  в  інституті  він  диплом
Ювіляр  наш,  став  учений  агроном.
Але  трактор  (по  Тичині)  «дир-дир-дир»
І  Володя  став  колгоспний  бригадир.
По  секрету:  у  теперішній  момент
Він  у  Хуторі  неначе  президент.
Має  гарби  він  і  коні,  і  плуги,
І  людей  усіх  він  знає  до  ноги.
Якщо  довго  попрацює  він,
То  й  село  перейменуємо:
Будемо  не  Олександринівкою  –  
Володимирогаврилківкою!
Хай  живе  завжди  з  копійкою
І  з  гарненькою  Надійкою.
Хай  щасливі  будуть  діточки  –  
І  Ларисочка,  і  Віточка.
Хай  добро  його  примножиться,
Хай,  що  хочеться,  те  й  можеться.
Хай  працюється  і  співається.
Хай  і  їсться  й  випивається.
Хай  нуртує  і  буяє  цілий  світ:
Володимиру  Гаврилку  40  літ!
17.11.1989

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858130
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 16.12.2019

Николаю Молибоженко – 60

60  носили  ноженьки
Николая  Молибоженко.
Он  родился  непоседливым
В  селе  Малой  Алексеевке.
Переехал  в  год  несчастливый
Жить,  учится  в  село  Красное.
Со  своими  семи  классами
Прибыл  с  шахты  он  Донбассовы.
Ох,  бывали  с  ним  оказии  
По  Европе  и  по  Азии!
Колесил  он  и  Рассеею  
И  на  шахтах  был  на  Севере.
Добывал  он  золтишечко
Для  детей  на  молокишечко.
Были  случаи  серьезные
И  болезни  силикозные.
Получили  мы  задание
На  такие  пожелания:
Пусть  дорога  будет  длинною
С  милой,  верной  Антониной.
Пусть  любовь  к  отцу  останется
И  у  Саши,  и  у  Танечки.
Пусть  расстанется  со  скукою,
Пусть  порадуется  внуками,
Пусть  же  долго  после  пенсии
Он  идет  по  жизни  с  песнями,
С  анекдотами  да  шутками,
С  озорными  прибаутками.
Пусть  же  долго  носят  ноженьки
Николая  Молибоженко!
Так  святи  же  солнце  ярче  –
С  уваженьем  –  все  Харченки.
30.07.1989

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857813
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 13.12.2019

Люді Молібоженко – 30

В  20  років  –  квіточка,
В  22  –  невісточка,
В  30  –  плеск  шампанського
В  вихорі  циганському.
Була  зоре  ясною  –  
Працювала  в  Красному,
А  взялась  зажурою  –  
Перейшла  у  Згурівку.
А  тепер  із  Людочки  –  
Що  зробилось,  людочки!
Із  красивомрійної
Стала  вже  партійною,
Потім  –  козир-картою
У  райкомі  партії.
Та  одна  ми  любимо
Нашу  Люду-Людочку.
І  ми  побажаємо
Щастячка  безкрайнього,
Буде  хай  пригожою,
А  із  Молібоженком
Ванею-Івасиком
Хай  горить  з  ласкою.
Стане,  як  сонечко,
І  придбає  донечку.
А  в  часи  весільнії  
Кличте  Новосільського.
07.04.1989

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857812
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 13.12.2019

Віктору Власенку – 50

Ювілею  як  діждалися,
Так  до  Віктора  й  примчалися,
То  ж  на  цьому  славнім  форумі
Пригадаємо  історію.
Миготіла  уже  свастика,
Як  в  Леонівці  рід  Власенків
В  кінці  січня  42-го  
Зріс  хорошим  козарлюгою.
І  не  встигло  життя  пікнути
Як  назвали  його  Віктором.
Ох,  чекали  люди  з  горені
Над  фашистами  вікторії!
А  здобув  собі  портфеля  він
В  інституті  будівельному.
Потім  стрілася  смугляночка,
Краса-Люда,  згурівчаночка.
Покохались,  одружилися,
В  Казахстані  потрудилися.
В  Броварах  став  інженерити,
Потім  був  ще  й  віце-мерином.
В  час  читання  цього  опуса  
Він  начальником  є  ОКСа.
Ну,  а  Людочка-дружина
Народила  собі  сина,
А  тоді  і  ще  й  мужу,
Ох,  і  радий  був  він  дуже!
Бо  сини  росли  пригожі
На  батьків,  як  краплі  схожі.
Так  піднімем  повні  чаші
За  хороших  друзів  наших!
Потім  вип’єм,  заспіваєм
І  таке  їм  побажаєм:
Щоб  в  сім’ї  жили  щасливо,
Цілувалися  красиво.
Щоб  здоров’я  й  сили  мали,
Щоб  сміялись,  танцювали,
Мали  добру  щоб  зарплату,
Щоб  онуків  був  десяток,
Щоб  носи  не  задирали,
Щоб  свій  рід  не  забували,
Щоб  і  їли  і  пили,  
Що  схотіли  те  й  змогли,
І  щоб  Віктор  не  був  лисим
Ваші  Коля  і  Лариса.
20.01.1992  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857615
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 11.12.2019

Темченку Григорію Омеляновичу – 60

В  Богодухівці  по  плану
У  Темченка  Омеляна
На  Дніпровьских  на  просторах
Народився  син  Григорій.
Підростав  синок  і  з  часом
Закінчив  тут  10  класів,
Кинув  батьківські  пороги,
Став,  як  мріяв,  педагогом,
Бо  з  села  в  кінці  кінців
Їде  вчитись  в  Чернівці.
Усміхнулась  йому  доля:
У  житті  зустрілась  Оля.
Він  до  неї  доходився,
Що  на  ній  і  оженився.
І  пішли  по  верховині
Син  Борис,  дочка  Галина.
Так  і  стали  поселенці
Для  нас,  східних,  «западенці».
А  дорога  ж  так  і  стелиться
Із  Селятина  в  Киселицю!
Він  хотів  би  стать  інспектором,
Але  ставили  директором.
В  Прикарпатті  має  слід,
Бо  робив  17  літ,
Потім  діток  і  дружину
Перевіз  на  Згурівщину.
У  двох  школах  покрутився,
А  в  Жуківці  поселився.
Важкувато,  трохи  з  болем
Збудував  він  нову  школу.
Його  цінять  жуківчани,
А  з  РАЙВНО  ішли  догани…
І  ось  йому  вже  60,
І  кожен  хоче  побажать,
Щоб  здоров’я  козака,
Щоб  вік  була  міцна  рука,
Хай  років  зо  три  не  стрижеться,
Відростить  метр  оселедця,
Поправить  вдома  всі  діла,
Складе  історію  села,
І  хай  для  пам’яті  людей  
Створить  в  Жуківці  музей.
Щоб  пив  із  чистої  криниці,
Щоб  оглядались  молодиці,
Хай  поцілують  внуки  зранку
Не  тільки  Оленька  й  Богданко.
Хай  усміхається  дружина,
То  мо’  й  нальє  коли  чарчину.
Нехай  розводить  власні  бджоли
І  не  хворіє  хай  ніколи.  
Нехай  козацькому  народу
Повік  не  буде  переводу.
14.08.1991  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857614
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 11.12.2019

Гречук Євгенії Іванівні 40

…Надцять  літ  на  Полтавщині
В  світ  пішла  краса-дівчина.
Як  жила  у  ненечки,
Звалась  просто  –  Женечка,
А  як  стала  вченою,
То  Гречук  Євгенія.
А  тепер  компанія
Зве  її  Іванівна.
Гарно  вчилась,  залюбки
Їла  борщ  і  галушки,
Школу  скінчила  на  славу,
Поступила  у  Полтаву
В  інститут  педагогічний,
Факультет-біологічний.
І  направили  не  «в  дірку»,
А  в  чудову  Ясногірку,
Де  зустріла  кавалера,
Звать  Степан,  та  не  Бандера.
І  сплелися  у  союзі:
Він,  вона  –  обоє  Кузьмич.
Володіє  педохистом
І  звання  є  методиста,
Бо  в  навчання  вона  вносить,
Те,  що  греки  звуть  пердосом.
Здобули  вдвох  шану  й  славу,
Мають  донечку  Оксану.
Ясногірко,  Ясногірко,
Як  лишати  тебе  гірко!
Та  чорнобилева  кара
Перегнала  в  Пустовари…
Поки  Женя  наливає,
Ми  їй  ось  що  побажаєм:
Щоб  жили  на  новим  місті,
В  трьох  у  сумі  років  300,
Щоб  школярики  любили,
Щоб  все  імпортне  носила,
Щоб  бджілка  в  хаті  дбала,
Щоб  зарплату  добру  мала,
Щоб  на  стіл  попали  з  часом
Мандарини  і  ковбаси,
А  від  донечки  Оксани,
Щоб  з’явились  Тані  й  Вані,
Щоб  сім’ю  любили  друзі  
В  Україні  і  в  Союзі,
Щоб  були  здоров’я  й  сили,
Щоб  душею  молоділа,
А  у  мужа  щоб  своя  
Була  міцність  бугая.
Щоб  і  з  Стьопою  кохались,  
Щоб  і  з  нами  родичались,
Щоб  усього  домоглася
       Твої  куми  Галя  й  Вася.
01.07.1991

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856454
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 30.11.2019

Миколі Миколайовичу Шипку – 50

Як  у  вулик,  прилетів  на  ювілей
Українсько-білоруський  рій  гостей.
Любі  друзі!  Посідаємо  рядком,
Пригадаємо  з  Миколою  Шипком,
Як  в  цю  дату  його  мати  привела
На  краю  Олександринівки-села.
Це  було  перед  війною  в  грізний  рік,
Не  зітреться  він  у  пам’яті  повік,
Бо  сім’я  його  без  батька  прожила,
А  все  ж  стала  вона  гордістю  села!
Ювіляр  наш  хоч  у  філію  ходив,
Все  одно  у  академію  вступив.
Промайнула  п’ятирічка  під  крилом
І  одержав  він  ветлікаря  диплом.
В  Білорусії  і  в  Краснім-селі  скот
Оглядав  він  переважно  через  рот,
А  напарник  (бо  Шипку  ж  не  до  лиця)
Теж  дивився,  тільки  з  другого  кінця.
Як  не  бачать  один  в  одного  носи,
То  діагноз  вже  готовий,  як  часи.
Що  не  думалось,  не  сталось,  не  гадалося,
Те  в  житті  у  ювіляра  таки  сталося.
На  роду  було  назначено,  написано
Одружитися  з  гарненькою  Ларисою.
Та  й  вродили  і  зростили  діток  парочку:
Анатолія  синочка  й  доню  Аллочку.
Він  уміє  на  гармошці  добре  грать,
І  косити,  й  будувати,  й  майструвать.
Все  є  в  нього:  і  квартира,  і  робота,  і  сім’я,
Є  й  машини:  і  державна,  і  у  кума,  і  своя.
Любить  гумор,  бо  полює  на  вовків
І  вважає  тестя  й  тещу  за  батьків.
Є  і  лисина,  і  маса,  й  гарний  зріст,
Є  й  недолік:  випиває  ж  як  у  піст!
Як  на  лисині  поставимо  печать,
Президентом  можна  завтра  ж  обирать,
А  як  згодні  будуть  область  і  район,
То  пошлемо  генеральним  у  ООН.
Побажаємо  ж  від  нашого  роя,
Щоб  у  злагоді  кохалася  сім’я,
Хай  довгенько  ще  моргає  до  куми,
Уникає  хай  лікарні  і  тюрми,
Хай  у  діток  будуть  дочки  і  сини,
Хай  зростають  вони  в  мирі,  без  війни.
І  щоб  став  10-кратним  дідусем,
Одружив  своїх  праправнуків  і  все.
20.01.1991

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856453
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 30.11.2019

Метелиці Михайлу Івановичу На проводи на відпочинок (директор радгоспу Новоолександрівський)

Хай  же  для  Метелиці
Лихо  перемелеться,
А  в  мішки  посиплеться
Щастя,  а  не  зло.
Хай  життя  Метелиці
Радістю  простелиться,
Де  він  не  поверниться,
Щоб  кругом  везло.
Хай  чудово  мріється
З  жінкою  Марією,
Хай  згадають  юності
Золоті  літа.
Хай  же  сум  розвіється,
Хай  душа  зігріється,
Хай  вона  залишиться
Завжди  молода.
Хай  порве  із  скукою,
Дім  заповнять  внуками
Батькові  ріднесенькі
Три  його  дочки.
Побажаєм  миру  їм
І  кохання  щирого,
І  тепла  сердечного  
На  довгі  віки.
А  щоб  жив  Метелиця  –  
Ми  наповним  келихи
З  Новоолександрівки
Соками  землі:
Соком  горобиновим,
Яблучним,  малиновим,
Хай  добро  поселиться
В  хаті  й  на  столі.
16.11.1988

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855966
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.11.2019

Дикому Олексію Івановичу – 50

50  –  вік  невеликий,  
Але  зовсім  немалий:
За  цей  час  Альоша  Дикий
Став  усім  неначе  свій.
Його  доля  поводила:
(невблаганний  часу  плин!)
Переяслав  і  Панфили,
Право  Жовтня,  Яготин.
Працював  у  темній  школі,
Де  давав  міцні  знання,
Від  райкому  був  на  полі
Серед  ночі,  серед  дня.
Там  де  гурт  людей  великий,
Чи  це  ферма,  чи  гараж:
- Виступає  лектор  Дикий!
(а  ми  ж  знаєм,  що  він  НАШ!)
Має  дочку,  зятя,  сина,
Вистачає  і  ума.
А  яка  в  нього  дружина!
А  вона  ж  мені  кума…
Хай,  хто  хоче  зарегоче,
Бо  прислів’я  не  нове:
Скільки  жіночка  захоче,
Стільки  муж  і  проживе.
Я  скажу  дружині  Раї
Думку  рідних  і  свою:
Жити  в  парі  побажаєм,
Як  у  Бога  у  раю.
Сій  розумне,  добре,  вічне,
Молоде,  правдиве  сій!
Дідусем  нехай  щорічно  
Буде  Дикий  Олексій!
В  день  славетний,  олімпійський,
В  час  осінніх  щедрих  жнив,
Написав  це  Новосільський,
Що  всіх  Диких  полюбив.  
17.09.1988

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855965
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.11.2019

Дикому Олексію Івановичу – 50

50  –  вік  невеликий,  
Але  зовсім  немалий:
За  цей  час  Альоша  Дикий
Став  усім  наче  свій.
Його  доля  поводила:
(невблаганний  часу  плин!)
Переяслав  і  Панфили,
Право  Жовтня,  Яготин.
Працював  у  темній  школі,
Де  давав  міцні  знання,
Від  райкому  був  на  полі
Серед  ночі,  серед  дня.
Там  гурт  людей  великий,
Чи  це  ферма,  чи  гараж:
- Виступає  лектор  Дикий!
(а  ми  ж  знаєм,  що  він  НАШ!)
Має  дочку,  зятя,  сина,
Вистачає  і  ума.
А  яка  в  нього  дружина!
А  вона  ж  мені  кума…
Хай,  хто  хоче  зарегоче,
Бо  прислів’я  не  нове:
Скільки  жіночка  захоче,
Стільки  муж  і  проживе.
Я  скажу  дружині  Раї
Думку  рідних  і  свою:
Жити  в  пар  побажаєм,
Як  у  Бога  у  раю.
Сій  розумне,  добре,  вічне,
Молоде,  правдиве  сій!
Дідусем  нехай  щорічно  
Буде  Дикий  Олексій!
В  день  славетний,  олімпійський,
В  час  осінніх  щедрих  жнив,
Написав  це  Новосільський,
Що  всіх  Диких  полюбив.  

17.09.1988

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855290
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 20.11.2019

Частушки

***
В  глупу  північ  НЛО
До  Галини  забрело,
Переспало  з  нею  кляте,
І  з’явились  енелята.
Через  трохи  НЛО
Як  прийшло,  так  і  пішло.
Тепер  плаче,  дурнувате:
Елементи  Галі  платить.

***
Дід  зробив  перебудову:
У  гарбу  запріг  корову.
Новина  тут  і  секрет
В  тім,  що  задом  наперед.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855289
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2019

Две Надежды (романс)

В  моей  душе  есть  две  надежды,
Я  их  пронес  через  года:
Одна  Надежда  –  это  нежность,
Другая  –  музыки  звезда.
       Надежды,  милые  Надежды!
       Была  и  горечь,  и  беда.
       Ты  отдалилась,  моя  нежность,
         В  «тумане  скрылася»  звезда.
Мои  хорошие  Надежды!
Года  идут,  как  череда,
Но  я  люблю,  все  как  и  прежде,
Ах!  Эти  юные  года…
           Придёт  черед,  меня  в  безбрежность
           Укатит  чёрная  вода,
           А  ты  останься,  моя  нежность,
           И  ты,  любви  моей  звезда.

03.09.1988

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855097
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 18.11.2019

На мелодію «Гоп, мої гречаники»

І  твій  батько,  і  мій  батько  
Стали  справжні  козаки  –
Квасу  в  Згурівці  хильнули
Та  й  заревли,  як  бики.    
Гоп!  З’явилася  відвага,
Молодість  і  сила.
Раптом  лиця  в  козаченьків
Геть  перекосило.
Рогом  очі  в  них  полізли,
Ще  й  посоловіли.
- Чому  ж  це  ви,  козаченьки,
На  асфальті  сіли?
- Геп!  Ви  нас  не  питайте,
Спитайте  завмага:
Хто  дозволив  у  райцентрі
Продавати  брагу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855095
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2019

Никоновичу Анатолію Павловичу – 50

Хоч  йому  пів  сотні  літ  –  
Анатолій  ще  не  дід!
Сивина  біля  виска,
Та  міцна  його  рука:
Пензель  рівно  ще  тримає,
Як  плакати  оформляє,
Надима  ще  добре  губи,
Коли  гра  на  мідні  труби.
Око  бачить  ще  далеко,
Як  несе  внучат  лелека
Никоновичам  у  двір  –  
Молодців,  як  на  підбір!
Хоч  йому  пів  сотні  літ,
Та  зовсім  він  ще  не  дід:
Бо  як  добре  на  похмілля,
Його  лає  мамма  Міля,
Не  дає  хворіти  СНІДОМ
Його  рідна  жінка  Ліда.
І  вночі  думки  розбудять
Про  єдину  дочку  Люду.
А  в  неділю  і  на  свята
В  гості  він  чекає  зятя.
Має  внуків,  хоч  не  лисий:
І  Максима  і  Дениса.
Ось  така  в  сім’ї  картина.  
Мабуть,  вип’ємо  чарчину
Киселю  чи  може  чаю  
І  таке  ось  побажаєм:
Після  дати  «50»  
З’їсть  хай  200  поросят.
Вистачає  хай  здоров’я
Для  свиней  і  для  корови,
І  для  мами,  для  сусідів,
Для  краси-дружини  Ліди,
І  для  рідних  і  для  внуків.
Хай  не  слабнуть  ноги  й  руки,
Хай  ясніє  голова  –  
Отакі  наші  слова.  

02.10.1987

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854678
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 14.11.2019

Лицедії (пародія)

Блюм-блюм  не  гуляли  –
Дерево  пиляли,
«Дружбу-2»  включили                                                      (пилка  двухручна)
І  тягли  щосили.
Блюм-блюм-блюм  пиляли,
Трохи  не  охляли
І  тоді  ришіли  
«Дружбою-4»  (виходять  ще  два).
Блюм-блюм-блюм  не  гуляли  –
Знову  МИ  пиляли,
Аж  тягнуло  жили,
А  ті  два  курили.
Блюм-блюм  попиляли,
На  машину  склали,
«Дружбу-5»  включили  (виходить  ще  один),
А  ті  все  курили.
Дрова  (блюм!)  загнали,
Могорич  дістали.
Буль-буль-буль  бульчало,
Добре  закусили.
Блюм-блюм-блюм  блювали,
Потім  пики  били,
Нас  арештували,
Голови  побрили.
Блюм-блюм  не  співаєм,
«Буль-буль  теж  немає».
Вже  добу  десяту
Мітлами  махаєм.
[i]22.06.1988[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854677
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.11.2019

Із критичних виступів на пленумі Згурівського РК КПУ

                                                                                                             В  с.  Середовці  клуб  не  працює,  бо  в  ньому  холодно,  підходи  залиті  багнюкою.  В  Правожовтні  3  роки  підряд  клуб  неопалюється.

В  Середовці  рік  із  гаком  
Клуб    минають  і  собаки.
- А  це,  -  кажуть  нам  дядьки,  -  
Ууу  завили  там  вовки,
Бо  у    клубі  холодина,
Вітер  так  і  свище,
Ще  багнюки  по  коліна,
А  місцями  й  вище.
***
В  Правожовтні  побули  
У  холоднім  залі,
Так  тремтіли,  так  тряслись  –
Зуби  вилітали.
Так  тримать  правожовтневців!
Так  хазяйнувати!
Тоді  скоро  перейдете
У  дядьківську  хату.  

Ми  самі  могли  б  у  себе  в  майстерні  ремонтувати  техніку,  але  РАЙпостач  не  хоче  забезпечувати  запчастинами  (Горобченко,  Турівка).

Трактор  стогне,  викидає  
Сажу  клотчами  у  трубу,
Маслом  кашляє  і  лає
РАЙпостач  на  всю  губу:
- Що  чекаєш,  вражий  сину,
Бісова  личино?!  
І  колеса  тут  відкинеш…
Здай  же  запчастини!

21.03.1988

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853835
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 06.11.2019

Лидии Ивановне Иваницкой – 22

Какие  подобрать  слова,
Когда  девчонке  22.
Какой  букет  ей  подойдет,
Когда  она  как  май  цветет?
Да  мне  и  слов  не  подобрать…
Наверно  надо  так  сказать:
Желаю  сердцем  и  душой
Семьи  своей,  любви  большой,  
Чтоб  нашу  милую  девчонку
Ласкали  детские  ручонки,
Чтоб  счастьем  сердце  залило,
Чтоб  улыбнулось  все  село,
Когда  с  детишками  прошла.
И  чтоб  красивою  была!
И  чтоб  любимою  была!
В  семье  –  без  ссоры  и  без  зла,
Побольше  дружбы  и  тепла.
И  на  всю  жизнь!
На  целый  век!
Писал  знакомый  человек.

02.09.1987  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853834
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 06.11.2019

Івану Макаровичу Лупі 60

Хай  Ваші  скромні  60
На  Вас,  як  гирі  не  висять,
А  хай  кружляють  наче  пух.
Хай  бадьориться  тіло  й  дух.
Хай  сильні  будуть  ваші  ноги  –
Вони  ж  пройшли  життя  дороги.
Хай  роботящі  ваші  руки
Глядять  до  пенсії  онуків.
Хай  жде  ще  старості  зима!
Хай  ще  вітається  кума,
Сусід  хай  буде  не  лукавий,
Дружина  буде  хай  ласкава,
Щоб  Ви  від  буднів  і  до  свят
Жили,  як  пара  лебедят.  
Хай  посміхнуться  Вам  жінки,
Не  тільки  старші  вчительки.
Пожніть  розумне,  добре,  вічне,
Живе  зерно  педагогічне.
А  Ви  ж  на  вчительськім  лану
Вели  сілбу  і  не  одну.
Ви  вже  на  пенсії.  А  нам  (!)
Служить,  як  мідним  казанам,
Яких  аж  поки  кашу  зварять,
То  їх  добряче  попожарять!
Буває  й  дірка  прогорить,
І  каша  на  вогонь  збіжить.
Бажаєм  Вам  здоров’я,  миру,
Любіть  людей  і  правду  щиру.
Кохайте  гумор  і  сатиру,
Купіть  собі  гантелі,  гирю,
А  на  дозвіллі,  в  добрий  час,
Ласкаво  просимо  до  нас.
Перебудовної  пори  
РАЙВно  і  всі  директори.

21.08.1987  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853758
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 05.11.2019

Народні пісні з корекцією тексту автором

[i]Їхали  козаки  [/i]
Їхали  козаки
Із  Дону  додому,
Підманули  Галю,
Забрали  з  собою.
Приспів:
Ой,  ти  Галю,  Галю  молодая
(плюс  два  останні  рядки  кожного  куплета)
Їдьмо,  Галю,  з  нами,
З  нами  козаками.
Краще  тобі  буде,
Як  в  рідної  мами.
Приспів:
Галя  заявила:
«Їду,  хлопці,  з  вами»
Та  й  повезли  Галю
Темними  лісами.
Приспів:
Та  й  повезли  Галю
Темними  лісами,
Прив’язали  Галю
До  сосни  косами.
Приспів:
Розбрелись  по  лісу,
Назбирали  хмизу,
Підпалили  сосну
Із  гори  до  низу.
Приспів:
Горить,  горить  сосна,
Горить  і  палає,
Галя  зве  на  поміч,  
Кличе,  промовляє:
Приспів:
Ой,  хто  в  лісі  чує,
Нехай  порятує,
А  хто  дочок  має  –  
Нехай  научає.
Приспів:
А  хто  дочок  має  –  
Нехай  научає
З  чужими  дядьками
Гулять  не  пускає.
Приспів:
Обізвався  в  гаю
Молодчина  файний:
Я  твій  голос  чую
Зараз  порятую!
Приспів:
Відв’язав  він  Галю,
Довго  не  вагався
Та  й  повів  до  церкви
З  нею  обвінчався.
Приспів:
Зажили  у  парі
Гарно  і  щасливо,
Народили  діток  
Здорових,  красивих.
Приспів:
А  наругу  в  лісі
Галя  не  забула:
Поганим  козакам
Скручує  по  дулі.

Мені  довелося  зустрічатися  з  німцями  і  ми  виконували  цю  пісню.  Німці  жахнулися,  коли  їм  зробили  переклад:  «Про  що  ви  співаєте?  Що  тут  хорошого,  веселого?».  Дійсно,  за  такі  дії  козаків  їм  треба  скручувати  не  по  дулі,  а  скрутити  ззаду  руки,  положити  мордою  в  кизяк,  скинути  шаровари  і  нагайкою  відхлестати  задні  місця  так,  щоб  вони  не  могли  не  те,  що  на  коня,  а  й  за  стіл  сісти.
[i]
Ішов  козак  по  степу[/i]
Ішов  козак  по  степу
Через  поля  й  луги,
Зустрів  він  дівчиноньку,
Що  несла  пироги.
Приспів:
Це  бачили  і  чули
Всі  люди  навкруги:
Зустрів  він  дівчиноньку,  
Що  несла  пироги.
«Ходи  сюди,  дівчино,
Не  буде  в  нас  нудьги!
Про  тебе  завжди  мріяв,
А  снились  пироги.
Приспів:
із  вишнями,  із  сиром,  
Ще  й  з  білої  муки
Про  тебе  завжди  мріяв,
А  снились  пироги.
Дівчина  як  зачула
Козацькі  мрії,
Зовсім  не  вороги
Душа  її  бунтує,
Вона  його  цілує!
А  він  їсть  пироги  


[i]Как  хотела  ж  меня  мать[/i]
(белорусская  народная  песня)
Как  хотела  меня  мать
Да  за  первого  отдать.
А  тот  первый,  он  да  неверный,
Ой,  не  отдай  меня,  мать.
А  тот  первый,  девушкам  неверный.
Ох,  не  отдай  меня,  мать!

Как  хотела  ж  меня  мать
Да  за  другого  отдать.
А  тот  другий  ходит  до  подруги,
Ой,  не  отдай  меня,  мать.
Как  хотела  меня  мать
Да  за  третьего  отдать.
А  тот  третий,  что  в  поле  ветер,
Ой,  не  отдай  меня,  мать.

Как  хотела  меня  мать
За  четвёртого  отдать.
А  четвёртый  ни  живой,  ни  мёртвый,
Ох,  не  отдай  меня,  мать.
Как  хотела  меня  мать
Да  за  пятого  отдать.
А  тот  пятый  пьяница  проклятый,
Ох,  не  отдай  меня,  мать.

Как  хотела  меня  мать
Да  за  шестого  отдать.
А  тот  шестый  мал  да  недорослый,
Ой,  не  отдай  меня,  мать.
Как  хотела  меня  мать
Да  за  семого  отдать.
А  тот  семый  красивый  и  весёлый,
Не  отдала  мать.

Как  хотела  меня  мать
Да  за  восьмого  отдать,
А  тот  восьмой  ничего  не  просит.
Ой,  не  отдай  меня,  мать.
Как  хотела  меня  мать
За  девятого  отдать,
А  девятый  совсем  дурноватый.  
Ой,  не  отдай  меня,  мать.

Как  хотела  меня  мать
За  десятого  отдать,
А  десятый  умный  и  богатый
Не  захотел  меня  взять.

Через  свою  мать  
Буду  в  девах  куковать.
Надо  мужа,  милые  подружки,
Самим  выбирать.


[i]По  під  гаєм  зелененьким[/i]
(всі  рядки  виконуються  двічі)
По  під  гаєм  зелененьким
Брала  вдова  льон  дрібненький.
Вона  брала,  вибирала,
Сумну  пісню  заспівала.
А  Василько  там  жнивує,
Сумну  пісню  вдови  чує.
Кинув  косу  додолоньку,
А  сам  пішов  додомоньку.
- Дозволь,  мати,  вдову  брати,
Вдова  буде  шанувати.
- Не  дозволю  вдову  брати,
Вдова  вміє  чарувати.
Зчарувала  мужа  мого,
Зачарує  й  сина  мого.

[i]Ой,  у  полі  нивка[/i]
Ой,  у  полі  нивка,
Росте  материнка.
Там  дівчина  жито  жала,
Гарна,  чорнобривка.
Жала  ж  вона  жала,
Сіла  спочивати.
Їхав  козак  з  України,
Мусив  шапку  зняти,
Мусив  шапку  зняти,
- День  добрий!  –  сказати
Помагай  Бог,  дівча  моє,
Тобі  жито  жати!
А  дівчина  встала,
- Добрий  день  –  сказала
Праву  ручку  подала,  
Серденьком  назвала.
А  вже  тая  слава
Та  й  по  селу  стала,
Що  дівчина  козаченька
Серденьком  назвала.
Рознеслася  слава,
Ще  й  по  городочку,
Бо  дівчина  козаченьку
Вишила  сорочку.
Ой,  у  полі  нивка,
Кругом  материнка.
Попрощалася  з  козаком
Гарна  чорнобривка.

[i]За  широким  за  Дніпром[/i]
За  широким  за  Дніпром
Під  високим  дубом,
Розставалася  козачка,
З  хлопцем  чорночубим
- Ой,  козаче,  любий  мій,
Не  їдь  на  війноньку,
Покладеш  на  чужині
Свою  головоньку.
- Ой,  дівчинонько  моя,
Може  я  й  загину,
Але  ж  їду  боронить
Неньку  Україну,
А  ти,  серденько  моє,
Не  плач,  не  журися,
Щоб  вернувся  я  живим
Богу  помолися.
На  коня  стрибнув  козак,
Рушив  у  дорогу.
- Прощавай,  козаче  мій,
Вертай  з  перемогой!
За  широким  за  Дніпром
Під  високим  дубом
Попрощалася  козачка
З  хлопцем  чорночубим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853757
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2019

Баяністочка (пісня-жарт)

                                                                                                                         Галині  Іванівні  Шумик
На  баяні,  на  баяні  
Баяністочка  грає.
В  неї  личко  рум’яне,
Вона  серденько  крає.
                     Баяністочка,  баяністочка.
                     Ти  –  як  зіронька,  а  мамі
                     Як  невісточка.
На  баяні  де  заграють,
Я  туди  поспішаю,
Бо  завжди  уявляю:
Баяністочка  грає.
               Баяністочка,  баяністочка.
               Я  на  тебе  чекаю,  
               Дай  же  звісточку.
Як  баян  де  зачую,
Самі  ноги  дрібцюють,
Тоді  точно  я  знаю
Баяністочка  грає.
                 Баяністочка,  баяністочка.
                 Стань  же,  зіронько,  мамі
                 Ти  невісточкою.
Будуть  наші  концерти
У  людей  у  пошані:
Татко  й  дітки  в  ансамблі
Та  ще  ти  на  баяні.
               Будем  бити  ми,
               Баяністочка,
             Я  у  заслонку,  дітки  в  мисочки.
Баяністочка,  баяністочка,
Дай  же  згоду,
Для  мами  стань  невісточкою.  
12.12.1987

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853349
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2019

Кілька слів про несунів

…  Як  у  вечері  зібрались
Десь  годин  отак  у  сім
Говорили,  розмовляли
Батько  з  сином  із  своїм.
- Розкажи,  хоч  по  секрету,
Любий  татку,  поясни  –
Ось  написано  в  газеті,
Що  з’явились  несуни.  
Знаю,  кури  є  несучки,
Несуть  яйця  ж  бо  вони.
Хто  ж  –  ці?  Пташки,  чи  гадючки?
Чи  несуться  несуни?
Чи  несун  сидить  на  яйцях,
Чи  він  родиться  живим?
Не  доводилось  стрічаться
В  зоології  із  цим.
- Ну,  й  питань  у  тебе,  сину!
Що  ж,  хоч  я  й  не  ерудит,
Та  скажу:  несун  –  людина,
А  точніше  –  паразит.
Паразитам,  як  на  диво,
Ще  застійної  весни  
Дали  назву,  (та  красиву!)
Поетичну  –  несуни.
Геть  красиві  закарлюки!
Це  злодюги  ось  в  чім  суть.
Все,  що  трапиться  під  руку,
Те,  з  роботи  і  несуть.
Ці  суспільства  черви,  сину,
Його  ж  тілечко  гризуть!
Їх  у  нашій  медицині
Трихінелами  зовуть.
Вони  серце  прогризають,
Шлунок,  мускули  й  кишки,
І  на  тілі  виступають
Пухирі  і  гнояки.
І  доводиться  людині
Жах,  як  мучитись,  конать!
Вона  запросто  загине,
Як  її  не  врятувать…
…Будемо  вірити  тепер  ми,
Що  діждем  хороших  днів,
Як  пощезнуть  оці  черви,
Як  не  стане  несунів!
08.04.1988

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853347
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 01.11.2019

Кого будемо обирати в президенти

[i]Сучасне  становище[/i]
Президентські  вибори  ще  не  близько,  але  всі  вже  бачать,  як  розпалюються  передвиборні  пристрасті.  На  наші  голови  і  в  наші  вуха  виливаються  тонни  політичного  бруду  і  всіляких  компроматів,  іде  явний  саботаж  виконання  Уряду  і  Президента,  ліві  структури  відчули  повну  безкарність  і  безвідповідальність  за  свої  дії  і  долю  держави,  і  роблять  все  для  погіршення  стану  в  Україні,  для  доведення  нашого  народу  до  зубожіння,  до  відчаю,  до  бунту,  щоб  на  хвилі  народного  гніву  і  невдоволення  в’їхати  в  керівні  апартаменти  держави.
Не  слід  забувати  і  про  тиск  нашого  північного  «брата»  -  Росії,  яка  у  надзвичайно  відповідальну  жнивну  пору  припинила  подачу  нафти  на  анаші  нафтопереробні  заводи.
Але,  якби  важко  не  було,  проте  дуже  бридко  слухати  від  деяких  співвітчизників:  «Оце  вам  наша  незалежність!  Оце  вам  вільна  Україна!».
[i]Чи  ж  винна  самостійність?[/i]
На  скільки  ж  треба  зубожіти  душею,  що  звинувачувати  у  всіх  бідах  найдорогоцінніше  для  кожного  народу  –  його  свободу.  Воістину  вона  дісталась  безплатно.  А  інші  ж  народи  за  неї  проливали  кров,  клали  на  плаху  голови,  посилали  на  смерть  своїх  синів  і  дочок,  аби  тільки  бути  вільними!  А  хіба  наш  народ  не  заплатив  не  заплатив  кров’ю  в  часи  комуністичного  режиму?  В  інших  народів  горе  було  тому,  хто  продавав  інтереси  незалежності  нації!  Його  рід  був  проклятий  на  віки,  а  сам  він  заслуговував  позбавлення  життя.  
Але  одне:  чути  нарікання  на  незалежність  від  простого  люду,  а  інше  –  безтурботно  спостерігати,  як  гендлюють  нею  претенденти  на  президентський  пост.
[i]Так  кого  ж  обирати  в  президенти?  [/i]
Що  можна  чекати  від  нашого  спікера  О.  М.  Ткаченка  в  разі  обрання  його  президентом?  Його  лінія  вимальовувалась  під  час  візитів  у  Москву  та  Білорусію.  Це  знову  створення  імперії  тільки  вже  із  слов’янських  народів,  введення  рубля  на  теренах  об’єднання,  відання  Чорноморського  флоту  під  командування  Росії,  створення  спільних  Збройних  Сил,  конфронтації  із  країнами  заходу  припинення  їх  інвестицій  у  нашу  економіку  і  т.  д.  А  це  те  саме,  що  похоронити  Україну  і  поставити  хрест  на  її  державності.
Виступаючи  перед  житомирянами,  О.  Ткаченко  сказав,  що  в  нього  ще  вистачає  сил,  щоб  справляти  фізіологічні  потреби.  Слід  нагадати  панові  Ткаченку,  що  час,  коли  керівники  СРСР  здатні  були  лише  свої  філологічні  «нужди»,  давно  минув.  Не  такі  керманичі  зараз  потрібні.
Керівником  держави  мусить  бути  людина  із  широким  світоглядом,  далекоглядна  в  політиці,  не  злопам’ятна,  доброзичлива,  мисляча,  авторитетна  в  світі  і  нарешті  –  патріот  України.  То  ж  чи  варто  міняти  Л.  Д.  Кучму  на  О.  М.  Ткаченка?  По  наведених  параметрах  Ткаченко  не  підходить.
А  Росії,  яка  й  досі  не  може  збагнути,  як  це  хохли  самостійнічають,  така  фігура  як  Ткаченко,  дуже  підходить,  бо  вони  вбачають  в  ньому  майбутню  маріонетку,  ляльку,  яку  можна  смикаючи  за  мотузочку,  примусити  виробляти  які  завгодно  кренделі.
Там  же,  на  Житомирщині  Олександр  Миколайович  казав,  що  йому  «стидно  за  американців,  які  хочуть,  щоб  їхній  президент  був  імпотентом».  Користуючись  його  термінологією,  нам  було  стидно  спостерігати  за  діями  Ткаченка  під  час  візитів  в  країни  ближнього  зарубіжжя,  який  вставав  на  лапки,  лив  бальзам  на  думську  душу,  аби  догодити  північним  «братам».  
Ніхто  не  каже,  що  з  Росією  треба  ворогувати.  Потрібно  з  нею  підтримувати  нормальні,  людські,  добросусідські,  але  рівноправні  відносини,  такі  як  у  всьому  цивілізованого  світу,  але  не  за  рахунок  суверенітету  України.  
То  ж  невже  ми,  виборці,  втратимо  відповідальність  перед  своїми  нащадками  і  знову  штовхнемо  рідну  нашу  Україну  на  століття  в  кабалу?  Невже  ніхто  не  відчуває  загрози?!
Обрання  Ткаченка  президентом  України  буде  не  просто  помилкою,  а  злочином  перед  прийдешніми  поколіннями.  
[i]В.  Новосільський,  газета  «Панорама»  за  31.07.1999[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852710
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.10.2019

Песнь о Ершове Олеге

                                                                                               Как  ныне  сбирается  вещий  Олег  
                                                                                               Отмстить  неразумным  хазарам…
                                                                                               А.  С.  Пушкин  «Песнь  о  вещем  Олеге»
Неделю  матается  кум  наш  Олег  
По  киевским  щедрым  базарам.
На  пир  (а  йому  четвертинка  ста  лет!)
Завозит  напитки,  товары.
Из  женушкой  милой  Иринкой  своей
На  праздник  зовет  он  хороших  друзей.
               Из  ясного  Красного  диво-села
               Приехали  кумы  и  гости.
               Отбросим  в  сторонку  работу,  дела!
               Пусть  песни  звучат,  или  тосты.
               Пусть  нас  поведет,  как  великий  стратег,
               На  бой  со  спиртным  именник  Олег.
Вот  сказаны  речи,  осушен  бокал
И  время  сейчас  наступило
Припомнить,  где  наш  именник  бывал,
Как  в  телике:  «Как  это  было?»
А  жизнь  ему  дали  и  душу,  и  кровь
Мамаша  Варвара,  Владимир  Ершов.
                   Он  в  Красном  селе  и  учился,  и  рос,
                   Закончил  свои  восемь  классов.
                   Когда  о  дальнейшем  был  поднят  вопрос,
                   Пошел  в  техучилище  сразу.
                   Комбайн  изучил,  НТЗ  и  ДТ,
                   Отец  коня  дарит:  десятый  МТ
И  конь  воронной,  как  огонь  поскакал
Не  жизнь  потекла,  а  малина.
Ой,  много  девчат  тот  МТ  покатал,
Пока  не  увидил  Ирину.
Иринка  прервала  стремительный  бег:
Ее  красотою  пленен  был  Олег.
               Он  после  работы  на  хутор  спешил,
               Где  солнышко  с  Ирой  встречали,
               Он  там  же  у  Иры  руки  попросил,
               А  в  Киеве  свадьбу  сыграли.
               От  пылкой  любви  не  в  один  и  ночь
               Есть  сын  Ярославчик,  есть  Яночка  –  дочь.
Есть  много  хорошего  в  жизни  его:
Работа,  хозяюшка  Ира,
Прекрасные  детки  ее  и  его
И  с  тещею  Верой  он  в  мире.
Так  пусть  же  звенить  в  их  семье  детский  смех
И  счастлив  с  Иринкою  будет  Олег!
                 Желаем  любви  не  во  сне  –  на  яву,
                 И  жихни  багатой,  красивой,
                 И  крепче  держать  отаман-булаву,
                 И  быть  при  здоровье  и  силе.
                 Да  здарсвует  наш  именник  Олег!

02.03.2000
Саша,  Оксана  Бодашко

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850243
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 03.10.2019

Козак на бенкеті у ляхів

                                                                                                             Козацький  гумор
                                                                                                             Чому  навіть  у  наші  часи  автори  звертаються
                                                                                                             до    козацької  тематики?  Що  приваблює  їх  у  
                                                                                                             козаках?
                                                                                                             А  мабуть  те,  що  вони  були  справжніми  
                                                                                                             захисниками  своєї  Вітчизни,  відважними,  
                                                                                                             безстрашними  у  бою,  відчайдухами,  які  навіть  
                                                                                                             коли  потрапляли  у  полон,  не  втрачали  
                                                                                                             людської    гідності,  а  могли  ще  й  посміятись,  
                                                                                                             покепкувати  з  ворога.  
Козак  не  бенкеті  у  ляхів
                                                                                                                                             «Гомоніла  Україна
                                                                                                                                             Довго  гомоніла…»
                                                                                                                                             Т.  Г.  Шевченко  «Гайдамаки»
Гомоніла  Україна,  
Кілька  століть  тому,
Кров  рікою  пролилася.
Не  дай  Бог  нікому!
Розгулялись  козаченьки,
Ножі  посвятили,
Багатьом  немилим  ляхам
Віку  вкоротили.
Козакам  теж  попадало,
Як,  бува,  ловили.
Їх  вбивали,  катували,
Вішали,  топили.
Але  в  пам’яті  народній
Не  завжди  лишались
Одні  сльози,  а  бувало,
І  смішне  траплялось.
Якось,  кажуть,  козаченька
У  полон  забрали
Вражі  ляхи  і  до  пана
На  банкет  пригнали.
Пан  і  каже:
«Тебе  варто  посадить  на  палю!
Та  я  добрий.  Ти  загинеш
Смачно.
В  цьому  залі.
Принесіть  горілки  кварту,
Хай  п’є  полонений,
На  закуску  йому  дайте
Порося  печене.
Принесіть  ножа,  виделку,
Сокиру  та  швайку,
Чим  захоче,  хай  відділить
З  поросяти  пайку.
Те,  що  зробить  поросяті
Хлопська  ця  утроба,
Як  закусувати  буде,
Те  й  йому  ми  зробим.  
А  якщо  пся  крев  горілки
Й  закусі  не  схочеш
Із  живого  знімем  шкіру!
Випалимо  очі!
То  як?  Будеш  песький  сину,
Горілочку  пити?»
«А  чому,  ж,  -  козак  сміється,  -
На  дурняк  не  пити?!»
Повну  кварту  одним  махом
Козак  випиває,  
З  під  хвоста  начинку  пальцем
З  дірки  витягає.
Закусив,  отак  добряче,
Скинув  шаровари:
«Що  ж,  панове,  я  готовий
Прийнять  від  вас  кару.
Була  добра  в  вас  горілка
Й  порося  «нічого».
Пийте  й  ви,  а  по  закуску  –
До  мене.  Смачного!»

04.02.1994

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2019

Cлово о плъку Валентинове

[b]Cлово
О  плъку  Валентинове,
Валентина  –  сына  Петра,
Внука  Якова[/b]

Нелепо  ли  ны  бяшетъ,  братие,
Начяти  мыдрыми  словесы
Славных  повестий  о  плъку  Валентинове,
Валентина  Петровица?
Ибо  Валентин  бо  вещий,
После  изряднаго  пития,
Аще  кому  хотяше
За  здравные  речи  толкати,
То  растякашется  мыслию  по  древу,
Серым  ллъком  по  земли,
Сизым  орлом  под  облаки!
Почнем  же,  братие,
Заздравную  песнь  сию
Не  языком  древнерусским,
А  былинным  украинским.
Ой,  ти  гой  єси,  стольна  Згурівко,
У  летаври  бий,  іди  маршами.
Обніми,  привітай  сина  рідного
Валентина  Сову,  ще  й  Петровича.
На  землі  твоїй  народився  цей  князь,
Шість  десятків  літ  йому  сповнилось.
І  княгиня  Марія  у  знаменний  цей  день
На  зорі  в  спочивальні  вітала  його.
Тома  й  Лора  –  княжні  і  княжата  малі:
Владиславчик,  Антон  з  Веронікою,
Зять  Олег,  дорогі  Каніковські  –  свати
Ювіляру  усі  в  пояс  кланялися.
У  банкетний  зал  із  заморських  країв
(Київ,  Красне,  Прилуки,  Кулябівка)
Доставляють  посли  на  оцей  ювілей
Привітальні  свої  вірші-грамоти.
Прибувають  полки  під  команду  Сови
З  СТО,  «Райагро»  +  «Техсервісу».
Всі  готові  на  бій  хай,  тремтить  зелень-змій
Із  банкетного  залу  не  випустим!
За  Сову  покладем  у  миски  з  холодцем
Свої  буйні  козацькії  голови!
То  ж  веди  нас  на  бій,  ювілейний  наш  князь,
З  лютим  ворогом  –  змієм  Гориничем!
Ми  мечами  зітнем,  хай  не  дишуть  вогнем
Супостата  зеленого  голови!
Наливай,  князь,  вино,  горілки  і  меди,
Наповняй  ними  кубки  і  келихи!
Хай  Господь  посила  щастя,  долі  й  добра,
А  з  роками  –  здоров’я  і  мудрості,
Щоб  княгиня  Марія  при  князю  була
На  короннім  весіллі  сімейному.
Хай  сяє  сонце  князю  ювілейному,
Хай  довго  йде  він  по  святій  землі,
Хай  пісня  лине  в  селах  Згуріщини,
Хай  буде  славний  і  багатий
Шановний  князь  наш  Валентин!
Прийми  вітання  і  від  Красного,
Воно  було  для  двох  вас  –  альма-матір’ю.
З  земним  поклоном  і  повагою
Бояри,  друзі  Новосільські.

21.01.2000  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849866
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 30.09.2019

Заздоровний тост

Заздоровний  тост  на  честь  ювілею  Галини  Василівни  Мазур

                                                                                                                                                                                   Царь  жила-была  девица,
                                                                                                                                                                                   Шепчет  русска  старина,
                                                                                                                                                                               Будто  солнце  светлолица,
                                                                                                                                                                               Будто  тихая  весна.
                                                                                                                                               Г.  Р.  Державин  «Царь-девица»,  1812
З  того  часу  промайнуло
Може  кільки  сотень  літ.
Ту  царицю  всі  забули,
Бо  нова  прийшла  у  світ.
Ця  цариця  –  наша  Галя
Появилась  на  зорі.
В  Масківцях  ох  і  гуляли,
І  раділи  Мазурі!
В  школі  старанно  училась,
Без  патлатої  руки
В  Переяслав  поступила
На  молодші  вчительки.
По  Союзу  направляють
Дипломованих  принцес,
Галя  в  область  попадає,
Де  нуртує  Дніпрогес.
А  коли  із  Дніпрогесу
В  Більшій  Крупіль  прибула,
То  красою  не  принцеса,
А  ще  кращою  була.
Очі  долу  опускали
Навіть  партсекретарі,
Її  спокій  чатували
Крупільські  богатирі.
Та  ось  в  Круполі  з’явився
Чи  царевич,  чи  козак.
Він  нікому  не  вклонився
І  не  скинув  кобеняк,
Прямо  в  хату,  на  коліна
Гуп!  
«Голубонько,  люблю!
Ой,  Василівно  Галинко,
Будь  моя,  прошу,  молю!»
…А  коли  зоря  займалась,
Стало  видно  за  вікном,
Наша  Галя  здогадалась,
Що  Григорій  агроном.
…Майже  тридцять  літ  у  парі,
Гриша  вже  не  агроном.
Було  з  медом  і  з  нектаром,
І  гірчиця  з  полином.
Та  в  сім’ї  найкраще  –  дітки.
Муж  Сергій  в  Оксанки  є,
Є  в  них  Юлечка,  як  квітка,
Є  нормальне  житіє.
То  ж  піднімем  повні  чарки,
Що  виблискують  вогнем,
Привітаєм  ювілярку
Із  з  її  прекрасним  днем.
Хай  щастить  і  здоровиться,
Усміхається  життя,
Хай  педнива  колоситься
України  майбуттям.
Наді,  Любі  –  двом  сестричкам,
Мамі  –  ясних,  теплих  днів,
Щоб  вогонь  добра  сторіччя
В  їх  серцях  не  тлів  –  горів!
Щоб  життя  було  милішим,
А  не  як  прокислий  квас,
Скажем:  «Гірко!  Галя  й  Гриша!
Поцілуйтеся  при  нас
І  не  раз,  а  много  раз.»
Із  іскристим  вище  чарки!
Хай  недоля  обмина,
За  здоров’я  ювілярки
Вип’єм  всі  !  І  всі  до  дна!

20.01.2000  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849117
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 23.09.2019

Привітання Явону Василю Михайловичу – 40

Хай  співає  вся  земля,
Грай,  акордеоне,
Привітаєм  Василя
Михайла  Явона.
І  натура  він  жива,
І  швидкі  ще  кроки,
Та  уже  адмінглава
Має  сорок  років.
І  несе  удень,  вночі,
Мономаха  ношу.
На  прийомі  –  тисячі,
І  у  всіх  –  за  гроші.
Освітяни  й  лікарі
Аж  із  шкіри  лізли,
За  зарплату  йому  карт
Ледь  не  перегризли.
Стало  схожу  на  Содом,
Врешті  потомились,
Потім  «злагоду»  гуртом
В  Згурівці  створили.
В  ювілей  на  сорок  літ,
З  шаною  бажаєм:
Хай  порадує  він  світ
Згурівського  краю.
Хай  корівочки  дають
Із  верхом  дійниці,
Хай  моргнуть  і  пригорнуть
Діви  й  молодиці.
А  щоб  голос  добрий  мав,
Хай  вживає  «Мінтон»,
Щоб  до  суду  не  попав,
Як  Моніка  і  Клінтон.
Хай  же  корінь  буряка,
Як  цеберка  родить,
Щоб  хватало  і  дядькам,
І  цукрозаводу.
Хай  зростають  врожаї
Житні  і  пшеничні,
Хай  ведуться  бугаї,
Корівки,  телички,
Щоб  район  постійно  був
З  м'ясом,  хлібом,  салом,
Щоби  людям  зарплатню
Й  пенсію  давали,
Щоб  у  селах  телефон
Не  підвів  ні  разу,
Щоб  був  Згурівський  район
З  радіо  і  з  газом.
Щоб  скрізь  було  твердим
Покриття  дорожнє,
Щоб  у  села  й  хутори
Добиратись  можна.
Щоб  жили  ми  без  війни,
Щоб  сміялась  доля,
Щоб  горнулися  сини,
І  дружина  Оля.
Щоб  по  ранішній  росі
Ви  ішли  у  парі,
Хором  скажемо  усім:
«Слава  ювіляру!»

07.08.1999

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848598
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 18.09.2019

Cлава «Кашпіровсьокому»!

У  «Згурівському  агротехсервісі»  вже  давно  діє  автомат  газованої  води.  Трудівники  всіх  навколишніх  організацій  з  самого  раночку  збираються,  щоб  пригубити  живильної  вологи.  Свого  спасителя  (автомата)  всі  з  любов’ю  і  пошаною  величають  «Кашпіровським».  Працівники  «агротехсервісу»  попросили  мене  подивитись  на  це  з  гумористичного  боку.
Із  задоволенням  виконую  їхнє  прохання,  а  заодно  бажаю  всьому  колективу  міцного  здоров’я,  щастя,  доброго  гумору,  щоб  з  честю  справились  із  відповідальним  і  почесним  завданням  –  перевезенням  урожаю  93.


Якщо  трясеться  голова
Від  спирту  чи  «московської»
Йдіть  в  агросервіс,
Всіх  Сова  пуска  до  «Кашпіровського».
А  той  напій  їм  налива
Холодний,  кріпкий,  з  піною
І  кожен  знову  ожива
Перед  новою  зміною.
Стають  червоними  носи,
Ті,  що  були  аж  синіми.
І  від  живильної  роси
Стають  усі  красивими
І  по  роботах  собі  йдуть,
Дебелі,  з  гумором,
І  аж  до  вечора  живуть
Одними  й  тими  ж  думами:
Щоб  другом  вовкові  не  стать
(не  нашому  –  тамбовському),
Щоб  участь  знову  всім  прийнять
В  сеансах  «Кашпіровьского».
Зберуться  завтра  ледь  живі
Із  лицями  благальними  
І  кинуть  з  докором  Сові:
«Не  спізнюйтесь,  начальнику!»
Прогули?  Цього  не  бува
(без  батога  махновського),
А  це  тому,  що  тут  Сова
Подбав  про  «Кашпіроського».
Читач  всміхнеться:  «Ну  й  дивак!
Що  в  вірші  цім  повчального?»
А  я  скажу:  «Хотів  я  так
Звернутись  до  начальників:
Якщо  нема  за  що  купить
Кваску,  чи  «Березовської»,
То  в  кожній  фірмі  встановіть
Ви  хоч  би  «Кашпіровського».

Липень,  1993

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848078
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.09.2019

Присвята люльці

                                                                                                                       Кошовському  Анатолію  Івановичу  
Якщо  діждем  тієї  дати,
Коли  не  стане  сигарет,
Тютюн  посієм  біля  хати,
А  жінка  вишиє  кифет,
Тоді  стовчем  махорки  в  ступі
І  проречем:  «Мерсі  бокур!»
Кифет  причепим  біля  пупа,
Кресало  й  кремінь  на  боку,
Знайдемо  люльку  ще  від  діда
Креснемо:  раз!  І  тліє  трут.
І  за  «бугром»  усі  сусіди
Ід  диких  заздрощів  помруть.
А  як  Кошовський,  лікар  милий,
Димком  від  люльки  запахтить,
Відвага,  велич,  міць  і  сила
В  очах  у  нього  заблищить,
Тоді  всі  ясно  зрозуміють,
Що  він  ще  зовсім  молодий,
Що  у  козацькій  терапії
Він  не  Кошовський  –  Кошовий!
А  як  лікарню  побудують,
Переберуться  у  нову,
Тоді  йому  ми  подаруєм
Уже  не  люльку  –  булаву!
Хай  стане  справжнім  отаманом
Вже  лікарняного  коша
І  хай  щастить  йому  в  коханні,
Хай  молодіє  ще  душа!

24.01.1994

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848076
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.09.2019

Лида_Литературные упражнения на рифмование

В  сердце  вошла  и,  подобно  болиду  
Ранила  насквозь.  Нет  не  Аида
И  не  из  пены  морская  Киприда,
И  не  евреечка  смуглая  Ида,
Не  Зинаида,  дочь  Степаниды,
И  не  осколочек  Андромедидол
И  не  кусочек  дождя  Драконидов,
Или  недавнего  из  Леонидов,
Даже  не  песня  певца  Дин  Рида  –  
Девушка-солнышко,  девушка  Лида.
Много  читал  я.  И  вот  же  обида!
Лидочки  нет  и  в  «началах»  Евклида,
И  в  «Ифигении»  из  Авлида,
И  в  «Гераклидах»  у  Еврипида.
Жители  были  в  красавице  Лидии,
Кушали  крабы,  кальмары  и  мидии.
Не  было  Лиды  и  в  псалмах  Давида,
Есть  в  окончаниях  только  «лида».
Может  быть  в  древней  жила  Атлантиде
Та,  что  звалась  именем  Лида?
Но  у  Платона  я  не  увидел
Женщин  и  девушек  с  именем  Лида.
Может  какая  из  звезд-цефеидов
Нам  просигналит:  «имеется  Лида»?
Вот  бы  поймать  где-нибудь  вечного  Жида
Задать  вопрос  ему,  хоть  бы  для  вида:
- Ты  не  любил  в  своей  юности  Лиду?
Знаю,  что  Лиды  воюют  со  СПИДом,
Думаю,  Лиды  работают  в  МИДе,
Версия  есть,  что  от  имени  Лида
Образовалось  понятие  лидер.
Есть  в  Белоруссии  станция  «Лида».
Тореадоры  не  Лиды  в  Корриде,
Нет  сейчас  Лиды  и  в  Антарктиде,
 А  вот  что  могУт  наши  химики  Лиды  –  
Соединять  сахара  в  гликозиды
И  превращают  в  полисахариды.
…Нуклеотиды,  нуклеозиды,
И  ифтилазиды,  и  стрептоциды,
И  фитонциды,  сульфиды,  нитриды  –
Не  перечесть  этих  «зидов»  и  «цидов».
В  рифму  вплетаю  сейчас  и  «нуклиды»,
Обозревателей  (теле)  Фарида.
Хватит  искать  эти  рифмы  на  «иды»!
Полностью  сдамся  на  волю  Фемиды,
Стану  я  девушке  спутником-гидом,
Просто  скажу  ей:  «Вы  ангел  мой,  Лида».

02.09.1987

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847952
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 12.09.2019

Варвара_Литературные упражнения на рифмование

Тары,  бары,  раздабары  –  
Сорок  годиков  Варваре.
Не  враги  Руси  хозары,
И  не  наглые  татары,
Не  купцы  и  не  бояры,
Кто  один,  а  кто  и  в  паре
Заявились  гости  к  Варе.
Мы  наденем  ей  тиару
И  погромче  Ниагары,
По  всему  земному  шару
Закричим:  «Ура  Варваре!»
Эх,  дадим  сегодня  жару:
Гопака  в  дворе  ушкварим
Гусака  живьем  зажарим
И  ухи  с  него  наварим!
Тары,  бары,  раздабары  –  
Замуж  этаким  макаром
Уж  давненько  вышла  Варя.
Не  за  лысого  Захара,
Не  за  рыжего  завгара,
Не  за  Жору-кочегара,
Не  за  турка-янычара,
А  за  Ваню-хлебодара.
А  Иван  –  хороший  парень:
Не  помещик  и  не  барин,
Не  ленивый,  как  котяра,
Просто  муж  он  нашей  Варе.
Проживает  эта  пара
На  участке  в  пол  гектара
В  селе  Красном,  не  в  Самаре,
Не  на  импортном  товаре,
Не  с  парижского  базара.
Слухи  есть,  что  нашей  Варе
Газ  протянут  из  Помары
И  без  всякого  навара
Подведут  к  ее  хибаре.
Пусть  болтнет  какая  харя,
Что  плохое  имя  Варя!
В  один  миг  подсиним  фары!
Мы  мячом  его  ударим,
Как  динамовец  Заваров,
Кипятком  его  ошпарим,
Автогеном  рот  заварим,
Загремит  он  под  фанфары!
Не  за  деньги,  а  за  даром,
На  двойных  солдатских  нарах
Повезем  на  автокаре
Через  дюны  Калахари.
Снимем  майку,  шаровары,
Закопаем  вместе  с  тарой.
А  могилу  под  чинарой
Загребем  песком  Сахары.
И  слезами,  под  гитару
Пропоем  десяток  арий
И  закурим  по  сигаре.
Тары,  бары,  раздабары,
Именины  у  Варвары!
За  здоровье  выше  чару!
В  ней  налит  не  яд  кураре.
Пожелаем  нашей  Варе,
Чтоб  жила  с  Иваном  в  паре,
Прижила  детей  кошару,
Чтоб  Иван  не  бегал  к  Саре,
Или  к  вдовушке  Тамаре,
Не  заглядывал  в  пив-бары,
Да  таскал  домой  товары.
А  чтоб  долго  не  был  старым  –  
Крикнем:  «Горько»  Ване  с  Варей.

08.09.1987

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847951
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 12.09.2019