| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
Від лагідних посмішок тіло кидає в жар,
В голові все бунтує, меридіани раптово стають паралелями.
І хоч навколо витає постармагедонний нуар,
Нас не зачіпають ні його втрати, ні безглузді в своєму змісті дуелі.
Під ногами – тверда, нерухома, до болю кохана земля
(Хоча щойно вночі зрівняло з водою Чикаго).
Мене ваблять з собою у втечу, залишити все тут молять,
Та ніхто з них чомусь не звертає на тебе уваги.
Залишаємось вдвох, я і ти – у просторі сумного безмежжя,
На фоні лагідно дзеленчить новостворений катастрофою океан.
(Їх було вже до біса… Та хіба розберешся,
У якій з них ми потрапили в божевільний капкан?)
Від твоїх щирих посмішок тіло кидає в жар,
В голові вибухають всесвіти, кров хлине носом і перед очима темно.
Ти ж бо – всього лише мій нечіткий галюциногенний нічний жах,
У який я повірила – на жаль – занадто даремно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2020
Гіперсолодка абстракція болю скарифікує нервові клітини,
Нескінченна стратифікація волі призводить тільки до одного - до стимулу.
Ми піднімаємось з колін, виринаючи з абсурду безголово склепаної Матриці,
Ми вириваємо з вен дроти, щоб подивитись в очі системі-зрадниці.
Нас небагато - тих, хто наважився позбутись вшитих у мозок датчиків;
Тих, хто засумнівався в собі, в тому, що мало б для нас усе значити;
Тих, хто встає і діє, хто нехтує закарбованими в мозок постулатами:
Ми вже давно вигнанці, місце нам одне є - за псевдоіснуючими гратами.
Нас небагато, та прибуває, і все більше не вірять в фальшиві уявлення.
Ми ідемо вперед - беззбройні, та впевнені, цілісні, а не з шматочків складені;
Ми ідемо вперед, бо знаємо - правда в руках тих, хто за неї готовий стояти.
Безголова Матриця впаде, і вже не ми потрапимо за цілком реальні грати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2020
вони кажуть: "не виходьте із дому,
не спілкуйтесь ні з ким,
тримайте дистанцію".
вони говорять: "є шанс впасти в тривалу кому,
заснути навіки тупим,
залишитись без раціо".
вони кричать: "та послухайте! зрозумійте!
воно не варте життя,
нічого не варте".
вони кричать - а нам байдуже, світе,
без жодного каяття.
нам ні світло, ні жарко.
нас рятують, нас стараються вберегти,
а ми валимо вперед
в обійми вірусу.
нам начхати на те, чи палають мости,
чи падіння комет,
а чи мремо без примусу.
в голові лиш одне: треба йти, треба гнати
вперед, де мета,
до кінця і до краю.
бо ми хворі коханням - божевільні скоти.
бо там, де той край -
ми помираємо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867989
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2020
Вона грає в війну – чергова дитина, в якої забрали щастя.
Вона грає в війну, і кому, чорт забирай, це згадається?
Хто побачить синці й бризки крові на колись ніжному обличчі?
Вона грає в війну – так, як цьому вчать її інші.
Чергове дівчисько, в чиїх руках автомат – це продовження тіла.
Вона грає в цю чортову ГРУ так, як сама лише це зрозуміла.
Й не побачити, що для неї немає ні своїх, ні інших –
Вона стріляє в пустоту, поки справи не стають усе гірше.
Вона б'є і вбиває, вона – жах і проколоті груди,
У руках – автомат, на нозі – ніж і збірка етюдів.
Чергове дівчисько, яке ще не встигло любити життя
Помирає від злоби, котра лугом тече по думках.
Вона грає в війну, як програє – на її місце прийде інша.
Їх є сотні, мільярди, їх з кожною хвилиною усе більше і більше.
Вона грає в війну по правилах, які сама собі диктувати згодна.
Та на вічний сон ляже за чужими – померши ні за що. Без свободи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793073
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2018
ты смеешься – а косы из паутины вьются радугой из-под крыльями сломанных век, глаза отливают мутностью болотной тины, а я всё еще не хочу знать, насколько ты тот человек, что прошел со мною сквозь лед, что бурил ладонями Солнце и выжигал звезды.
мне бы об тебя не размазаться, хотя, чёрт возьми, слишком этого хочется.
я всё еще закрываю глаза на то, как в твоих венах чернотой отливает мракобесье… о, смотри, это же тот агат, что ты всегда прятал мне в подвески под утро праздника весны, когда над головою звезды и луна, когда смеешься, кружась в танце, и испивая до самого горького дна ту же чашу, что погубила не один миллион человек.
в тебе есть какая-то гребанная сила, что изломала струящийся по моей коже свет.
ты ругаешься хриплым голосом, изгоняя из ума все важные и не очень-то мысли. насколько ты тот человек, на котором я когда-то так сильно зависла, что готова была хоть и в прорубь, и в космос, и в далекие дали адских котлов; насколько ты, *** сумел измениться, что мне теперь хочется зелье сновидений без снов; насколько ты влип так сильно и бешено в то, что никому, кроме тебя, и совсем не понять?
насколько ты тот человек, на которого я променяла – о ужас – родную мать?
к черту, знаешь, плевать на всё это, наш космос уже давно изучен и адские пещеры разрыты. не гореть ни тебе, ни мне в чертовщинских котлах, когда наши души давно уже под солнечным корытом. ты смеешься, пока я отсекаю косы из тончайшей легкой паутины, а мне остается лишь смотреть в твои глаза, отсеченные от реальности сломанными вселенными болотной тины. я всё еще не хочу знать, сколько от человека внутри тебя осталось, сколько мне еще отведут всесильные, если решу быть с тобой рядом в одном воздухе.
мне бы об тебя, чёрт возьми, не размазаться.
о, прости.
уже слишком поздно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792101
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 17.05.2018
У неї білосніжні крила,
І пір’я лишає на пам’ять.
І не небезпечно красива -
Але на душі ставить рани.
І очі немов з малахіту -
Яскраво-зелені, отруйні,
І посмішка вперто невтішна -
Звабливо-похмура, розумна.
Морська і перната... людина.
Ще й крила відлиті з душі.
Спокійна, терпляче красива
Забрала від серця ключі.
Забрала від серця і серце,
Лишила на пам’ять перо;
Не дивна, зовсім не чудесна -
Із нею пішло і тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018
У правій руці – пістолет, у лівій – чотири патрони.
Моєї душі переплет загубив уже треті вагони,
Моєї душі синтез страху відкрив собі нові кордони...
А я посміхаюся жаху й тримаю чотири патрони.
У правій руці чорний плащ, у лівій – зелена відвага.
Втікаємо ми в незнання, віддавши усе в руки магам,
Втікаємо ми у дощі, драконів забравши з собою.
У правій руці чорний плащ. Чи думаю я головою?
У лівій руці пістолет, у правій тримаю рушницю.
Мій світ уже повністю впав, до неба тепер не пробититись.
Мій світ уже своє віджив і збив електродів вагони,
А я тримаю в руках чотири іржаві патрони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787713
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2018
Три сестриці під вікном
Пряли ввечері рядком.
«Якби я була цариця…»
Чорт же забирай, дівице!
Цю казку знаємо з давен –
Лиш балачки та все пусте:
Дівиці пряли, мати поре -
Лиш все не те, та знов не те.
Скажи мені, що бачиш, брате,
Моя єдина ти розрадо:
Мій коню білогривий в стрічках,
Ти бачиш, як тече та річка,
В якій лиш кров та сльози поруч?
Сестриці пряжу мнуть вже мовчки.
Ти глянь направо, друже вірний,
Скажи, чи бачиш синє небо?
Чи золотіють жита коси?
Ні. Бо не треба. Нам – не треба.
Ти глянь наліво… Ні. Не варто.
Зустрінеш там пусті лиш жарти.
Знайдеш в кущах лиш купу бруду,
Тіла, що тупо йшли за блудом.
Ти чув, мій друже, вже про саклю,
Чурек, Кавказ і іже з ними.
Та чи ти зможеш розказати,
Як справді жити на чужині?
Ти лиш все чув – та ти не бачив,
Не знаю й я, що там й до чого.
Не розшифрую я ті знаки,
Що послані були від Бога –
Якщо він є, чого не знати.
Лиш віра є десь там, на дні.
Шматками. Бо тепер мені
Далеко треба всі завіти,
В яких лиш криво шито й крито.
Три сестриці під вікном
Лиш сміються з мене, брате
Бо до Мойр на поклон
Веду напувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785723
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.04.2018
Стирати тебе із реальності насправді так легко, що аж страшно;
Видаляти тебе із себе, виявляється, вже набагато важче.
Ти стоїш наді мною мовчазливим нагадуванням безсмертної помилки:
Я у тобі захована чи в мені ти – знати цього навіть не хочеться.
Ми розтікаємось полімером по підлозі новонародженого Всесвіту,
Неоднорідної консистенції думки в голові – я справді хочу знати все?
Я не впевнена, чи ти – це ілюзія, а чи мої дії всьому причина;
Я не знаю, в чиє існування більше вірю: своє чи амазонського ламантина.
Стирати тебе із реальності так легко, що не помічаєш цього невдалого моменту;
Видаляти тебе із себе – ніби відривати руку, намертво приклеєну до стенду.
Ти зникаєш поміж вихру збаламучених атомів, а я усвідомлюю свої дії:
Так, вони були вірними: врешті-решт, ти був просто
шматком
моєї
мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781803
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.03.2018
Ты пьешь кофе со сливками, изящно отгибая палец и внимательно смотря мне в глаза,
Я заливаюсь льдом, покрытым чёртовым виски, и, наверное, мне впервые нечего тебе сказать.
Под твоими руками шелестит старыми страницами книга, но ты не помнишь ни единой строки,
А я только стучу по клавишам ноутбука невозмутимо - мы давно уже перебросили мост на разные берега реки.
Ты пахнешь пряным солнцем, оно путается в твоих волосах и согревает дыханием кожу,
Космическое светило и ты - теплы, разрушительны и так непонятно-неуловимо похожи.
Ты сравниваешь меня в ответ с прохладными пустошами неоткрытых и таких далеких планет,
Ты смотришь мне в глаза, и, наверное, только ты и можешь разглядеть в них свет.
Я не могу ответить ни на одно "Люблю", и вечно убегаю от сладких-терпких поцелуев,
Я запиваю твою обиду виски или черным чаем, нервно курю и рисую пальцем черту сплошную.
А ты... ты только улыбаешься мягко и всё равно пытаешься меня поймать излишне вежливо...
И мы всё так же сидим: кофе со сливками, виски со льдом и пальцы твои... удивительно нежные...
[i]Серпень, 2016[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781011
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2018
Ти пишеш поему на крові,
Скликаєш до себе померлих:
Ти душами світ заполониш
Людей, що на краю завмерли.
У тебе зав’язані очі,
За спиною сковані руки;
Ти пишеш поему у ночі
Словами, що в волі закуті.
Ти плачеш над тими, хто поруч;
Ти кличеш ще й тих, хто загинув.
Навколо тебе на поручнях
Всесвіт чекає нестримно.
Ти пишеш поему на крові,
Хоча хотіла чорнилами...
Ти губишся в зв’язаній мові
Й померлі відбирають крила.
Ти губишся в тих, хто закликаний,
Ти пишеш на крові поему!
Всесвіт мовчить ледь стримано –
Від нього ти вже не залежна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781010
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2018
Ти рвеш себе на шматки й вибухаєш надновою на окраїні Всесвіту;
Ти посміхаєшся щиро чи щоб не хвилювати мене – так, я справді хотіла б знати це!
Ми стоїмо на двох паралелях, зіткнутих в неосяжній геометрії простору,
Зачаровані Вічністю, яка на наших очах переливається небаченим кольором.
Це здається неминучим і трапляється просто так, без попередження,
А я тільки мовчу на твої аргументи й ставлю на нову папку «Затверджено».
Це могла б бути погана ілюзія й надлишок снів, перерахованих в космоси…
Та, на жаль, це реальність, в якій ми просто мушля на дні озера.
Я зістригаю ривками коси й складаю з них довгий шлях поміж зорями –
Мені ж теж треба кудись повертатися, хай цей шлях хоча б буде проторений.
Мені треба піти звідси й поблукати Вічність між Простором…
Мої коси розкидає вітер, не залишаючи вибору й опору.
Може, це й на краще, може, поміж зір я знайду те, що треба.
Може, це та Доля, про яку я стільки чула ще внизу, під голубим небом.
Та зараз я йду по дорозі із небаченого мерехтливого восьмого кольору…
Так, знаєш, я згодна цілу Вічність блукати Простором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780295
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2018
А ти забудь. Забудь і відпусти.
Не ті ми, щоб хапатися за вічність.
А ти не вір. Пробач або прости...
І ну до біса цю загальну [b][i]зрілість[/i][/b].
Ти вбий мене. Застрель мою печаль.
Запізно, щоб тікати у пустелі.
Повісь мене. Закрий мій плач і жаль.
Ці дні давно вже не такі веселі.
Пусти мене. Пусти і закривай
Все те, що вже закрити неможливо.
Забудь мене. Відкрий свій темний рай.
Любов – падлюка, та іще й зрадлива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
Я падаю у небо, лечу вверх головою,
Я вірю у життя, дивлюсь перед собою,
Я падаю у вічність, я падаю у сни.
Вони, жаль, чорно-білі, і жаль, що не вони.
Мені би хоч втекти від сонця у степи,
Мені би заховатись, де тільки я, не ти.
Мені б навчитись жити, не падати в слова.
Мені б... Не хочу думати. Тому що ти – не я.
Мені б з землі піднятись, і очі в небеса,
Мені б втекти в реальність, вві сні-бо я жива.
Мені би заховатись, де тільки я, не ти.
Мені б... Тисну на жалість і пишу злі листи.
Я падаю у зорі, лечу від тебе геть,
Я вірю у можливість, любов, відвагу, честь.
Я падаю у вічність, я падаю у сни...
Чому ж не кольорові? Чому ми – не вони?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775853
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2018
О, поздравляю, тебе уже чертовых восемнадцать,
Уже завтра ты будешь мечтать хорошо прорыдаться,
Ты не будешь дышать и захочешь выплюнуть внутренности наружу,
Не потому, что восемнадцать, а потому, что никому не нужен:
Никто не расшибётся в лепешку, не подерётся за тебя до крови,
Только "Привет", "Пока", пусто поболтать и "Бывай здорова",
Никто не будет гулять с тобой под руку и целовать украдкой,
Никто не спросит вежливого и банального "Ты как, в порядке?".
Я поздравляю, но мои поздравления тебе ни к чёрту,
Ты просто пьешь и куришь, забыв о занятиях любимым спортом,
Ты просто тень от былой себя, ты заталкиваешь больные чувства в душу,
Не потому, что восемнадцать, не потому, что никому не нужен:
Никто не будет обнимать тебя ночью и любить просто так, не за что-то,
Никто не бросит дела и не поедет с тобой в горы автостопом...
Но тебе плевать на это, ты просто выталкиваешь слёзы наружу -
Потому, что [i]восемнадцать[/i],
а ты
нафиг
никому
не нужен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775266
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.02.2018
Мені тебе замало.
Мені тебе до болю.
Ти сонце, що вставало;
Ти дах над головою.
Мені тебе до смутку...
До рук, покритих кров’ю:
Закритого від звуку,
Заритого в сувої.
Мені тебе на щастя,
Чи, може, все ж на сльози?
Ти тут тому, щоб здатись?
Чи просто зрадив розум?
Мені тебе до мрії,
До щирого бажання...
Мені б втекти в завії -
Забути про кохання.
Мені тебе… Ну годі!
Вже досить лити відчай!
Закритись від морозу,
Залишитись не річчю!
Мені тебе не мало!
Мені тебе... до болю.
Ти сонце, що зламало
Життя просте без бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018
Забути про все -
Вона тепер не у моїй власності.
Убити невбитих -
Їм і так не знайти більше щастя.
Розкрити всі карти:
Життя ще не раз підкине підлості.
Пробачити Щастя -
Душа й так вже не має цілісності.
Побити тарілки.
Вона так хоче бути щасливою...
Обпертись об стіну:
Тварюка любов вміє бути зрадливою.
Скурити сигару.
Вона тепер не у моїй власності...
Упасти з обриву:
Мені й так не знайти знову щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018
Промовч моє ім’я. Благаю.
Закрий сердиті сльози у очах,
Закрий убогий серця страх,
Моє ім’я – це те, що я не знаю.
Промовч моє ім’я. Доступно.
Ти знаєш сам, що я не вірю у слова.
Ти ж знаєш, що любов вже нежива...
І лиш скрипить по мріях стара лютня.
Промовч моє ім’я. Востаннє.
Втікати важко і тримати гордо спину,
Втікати і вперед йти без упину...
І хто б сказав, що в мені стільки старання.
Промовч моє ім’я. Благаю.
Цілуй мої очі і не закривай,
Цілуй мої губи – знайдемо ми рай...
Моє ім’я – це те, що відчуваю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018
Я дружу з монстром, що у моїй голові,
Я годую його фантазіями про далекі світи,
Я тисну йому лапу й чешу пухнастий хвіст.
У моїй голові монстр - і добре, що не ти.
Мій монстр вміє мене обіймати,
Посміхається тепло, коли я сумна,
Мій монстр живе у просторій кімнаті:
Він у моїй голові, а я з ним - не одна.
Мій монстр любить шоколадне печеня,
На сніданок ловить нічні погані сни,
Його улюблений колір – яскраво-зелений.
У моїй голові монстр – і добре, що не ти.
Мій монстр чарівно грає на гітарі,
Від тебе ж я чую тільки лайливі слова,
Мій монстр ненавидить пусті чвари,
А ти просто безбарвний, ти мов не душа.
Я дружу з монстром у моїй голові:
Гладжу його за вухом, дивлюся в нічне небо,
Тисну йому лапу, чешу пухнастий хвіст,
А мій монстр тягне мене до себе...
Я дружу з монстром із моїх думок,
Який вперто кличе мене у свої світи.
Ти ж байдужий до мене на кожен крок...
Я даю руку монстру...
[i] І радію, що він – не ти.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774405
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2018
А ти мій ворог. Маю тебе вбити.
Мені не друг ти. Не тисни на жаль.
Ти мій противник. Ну, хоча побитий...
Та у очах навпроти бачу дзвінку сталь.
А ти мій ворог. Друг мій недосяжний.
Запізно Доля повернулася до нас.
Ти мій – не мій... Далекий і відважний.
Ти мій лиш ворог. А все інше – фарс.
А ти мій ворог. Ти вже поза межею.
Мені ніхто ти. Я тобі чужа.
Ти любиш волю. Смійся же із нею.
Недарма кожен день на краєчку ножа.
А ти мій ворог. Шкода, маю вбити.
Мені не друг ти. Не тисни на жаль.
Ти мій суперник. Гордий і побитий.
Та у очах обох нас світиться... печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774241
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2018
Ти смієшся й розказуєш, що любов може бути різною:
Терпкою, солодкою, вишневою чи зі смаком контрабандного віскі.
Ти смієшся і плачеш, бо бачиш не осінь, а золоті вихори волосся,
Ти живеш від кінця до кінця, від "чекаю" до смутного "здалося".
Ти смієшся про те, що вже було й навряд чи трапиться знову,
Та я слухаю щиро, довірливо, уважно хапаючи кожне слово.
Ти всього лиш прохожа, ти всього лиш йшла повз і присіла зі мною побути;
Ти смієшся і плачеш, бо серце досі золота багрянцем окуте.
Я не знала того, що лиш вперше чую сьогодні від тебе:
Про м’яке золоте волосся і очі ніжні, як весняне небо.
Я не знала, що можна любити, віддавши за щастя усе і ще більше –
Ти розказуєш це, і голос луна в тиші парку тихіше і швидше.
Ти говориш, що довіра – важливо і насправді дуже непевно,
Очі твої чомусь міцно закриті, але голос далеко гуляє ехом.
Ти шепочеш, що любила з гірким післясмаком дешевого віскі,
Ти зітхаєш, бо історія виявляється для нас обох занадто слізною.
Але ось і світанок, ти замовкаєш і лагідно гладиш мене по голові,
Бажаєш любові й тепла, наостанок дякуєш і просиш: «Живи».
Ти ідеш крізь туман, знаючи, що не побіжу за тобою вслід.
Врешті-решт, ти всього лиш нічна перехожа.
[i]Врешті-решт, я всього лиш бродячий кіт.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018