| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Це весна: сріблом виткана даль,
Мерехтливе п'янке довкілля,
І пташиних пісень зухваль,
Їх хмільні голосні весілля.
Це весна: і небесна блакить
Й кучерявих хмарок білопіння,
І повітря, що хочеться пить,
І якесь у тобі воскресіння.
Це весна: гострота відчуттів,
Задивовані очі коханих
Нерозгадка — хоч як би хотів —
Довгих-довгих ночей недоспаних.
Невловимість акордів і гам
(Чуєш десь, та не можеш впіймати),
Неповторність щоденних програм —
Поспішай все оце обійняти.
24.03.2001
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2025
Нахлинуть почуття, як дощ у спеку,
І радістю повіє від землі.
Здається, щастя ходить недалеко,
Вже й руки тягнеш — ні, зникає в млі.
Хіба веселка прилягла на небо?!
Вона вселилась й розцвіла в тобі.
Любити — то проста людська потреба,
Про це говорять зводи голубі.
Про неї стогнуть схилені дерева,
Про неї скачуть тіні по траві,
Про це бринять, мов на останнім нерві,
Пісні красиві, давні і нові.
06.08.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025
Стою, здивована красою,
Що надвечір'я принесло:
Трава, побризкана росою,
В проміннях золотих село.
Яке все мирне і спокійне!
Як все пронизане життям!
Невже десь горе є і війни?
Стоїш, не вірячи вістям,
Бо так гостинно дятел стука
По чорній в тріщинах корі,
Бо за машинами пилюка
Здіймається й зника вгорі.
Бо вітер гарні візерунки
Ганяє з листя по землі,
Бо срібні павутинні струнки
Наткав павук уже з петлі.
Бо скрізь то чорним, то червоним
Намисто світиться з кущів.
Бо словом й поглядом безмовним
Людина просить вже дощів.
Стою збентежена. Забутий
Проблем холодний, хмурий лід.
І так красиво і розкуто
Хитається у вальсі дріт.
22.07.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025
Українські пані і панянки —
Мерехтливе сяйво зір нічних.
Місячні царівни і Веснянки,
В чоловічих мріях осяйних.
Це вони, мережниці любові,
Обереги спокою й добра.
Руки у труді зіб'ють до крові
Й казкою здивують з-під пера.
Це вони, чарівні Роксолани,
Дикі наші Мавки лісові,
Зачаровують світи таланом
І збирають гори квіткові.
Це вони, і сильні, і моторні,
Перевернуть гори за добу.
Це вони, красуні неповторні,
Підкоряти вміють і судьбу.
Це вони — тонкі, як соломинки,
Це вони — дебелі і міцні.
Пані і панянки, українки —
Сонцесяйні, добрі і ясні.
Це вони, кур'єри, дипломати.
Це вони, ведучі, постові,
Роблять раєм кожний дім чи хату,
Вродою багаті і в хліві.
Це вони, княгині наші Ольги,
Мудрістю відомі на весь світ,
Мітять юні правильні дороги
І в болотах лих знаходять брід.
Сановиті, чи прості селянки
У турботах (заздрісне й бджолі),
Українські пані і панянки –
Гордість української землі.
1994
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2025
[i]пам'яті чоловіка[/i]
Згадалось, як чекали ми на весни,
Як тішила завжди їх кожна мить…
Щось з них, мабуть, і в цій весні воскресне,
Промінням теплим в серці заструмить.
І будуть ті ж веселії світанки,
Ті ж дні усі з роботи і турбот,
Ті ж вечорові, молоді гулянки,
Ті ж грози й ріки, повні зли́вних вод.
І будуть в берегах ті перші квіти,
Що інколи ти дарував мені,
І будуть білопінні ніжні віти
В садах вишневих й солов'їв пісні.
І лиш тебе не буде, милий, поряд,
Не буде світла у твоїх очах.
Для чого ти залишив стільки горя,
Що каменем вляглося на плечах?
28.02.2001
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2025
Безпристрасно жити я так й не навчилась.
Бо надто коротке й цікаве життя,
Щоб в нім лиш пилинкою десь запилилась:
Сипнула зимою на всі почуття.
Вибагливий час вибиває байдужість,
Із спокою мрій в життєвир виклика,
Дає й забира в тебе силу і мужність,
І сонцем освітить, і тінню зника.
Викошуєш ті бур'яни на дорозі,
Які заважають чогось досягти, —
І ось вже стоїш ніби тут, на порозі,
До того, до чого хотілось дійти.
А далі? А раптом тебе безсердечно
Розтопче, роздавить чи зло, чи слівце?
Все може відбутись. І все ж, безперечно,
Не будеш життю дорікати за це.
Його несподівані вибрики й ходи,
Його естафети, його перебіг, –
Не є підготовлені шоу чи мода,
Воно все з боріння, страждання і втіх.
29.08.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
[i]Присвячується одній знайомій (Л. Г.)[/i]
Навіщо ти сказав: “Прощай!”,
Чому, скажи, такий байдужий?
Приходиш, мов чужий, на чай,
І знову забуттю ти служиш.
Глянь, як воркують голуби.
Хіба не ми – після весілля?
Скажи, чому ж ти розлюбив?
Чи впився відворотним зіллям?
Хіба тепер я вже не та?
Ну що змінилося у вроді?
Чи вже зносилися літа?
Чи з розумом уже не в згоді?
Не залишай. Ще почекай.
Людей на світі небагато,
Щоб так, як я тебе, кохати
Уміли. Ні. Не залишай.
Молитися на тебе? Ні!
І хоч люблю, ти не ікона.
В любовнім не згорю вогні,
Хоч і не йду з його полону.
12.06.2001
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
Моя кімната двохвіконна…
За нею – той прекрасний світ,
Та найсвященніша ікона,
Якій молюся стільки літ.
Акації, тополі, вишні,
І туї, й клени, й берестки,
Яві ви гарні і затишні!
Вспокоюєте як думки!
Чи вас зимовії хурделі
Обсиплять пухом сніговим,
У цій старій моїй оселі
Ви – маяком є портовим.
Чи надяга весна-кравчиня
На вас зелене убрання,
Ви – радість, ви – моя святиня.
Вірші – моє вам віддання.
Втішаюся. Шукаю слова,
Щоб ним той настрій передать,
В якім душа моя готова
Весь світ, здається, оспівать.
Пісні і радісні, й тужливі…
Пісні і тихі, й голосні…
У безкінечнім їх розливі
Так хороше бува мені.
Як ластівка – чомусь зрадію,
Як горлиця – коли тужу.
Та деревом не зкам’янію,
Бо світові іще служу.
13.05.01
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025
Не вір словам людей лукавих
І голову від похвали
Ти не втрачай. Не ради слави
Живи, і думай, і твори.
Нехай туди не ходять ноги,
Де можуть руку навіть дать,
Самі ж вишукують дороги,
Дорожче де тебе продать.
І не лякайсь довгущих тіней
Від самовеличі отих,
Хто з щиросердних душ нетлінних
Собі жде вигод дарових.
Та справу все ж роби найкраще
І не применшуй її роль,
І не погоджуйся нізащо
Із ярликом “нещасних доль”.
У році – всі чотири пори.
Хіба не так у нас в житті?
Крізь зло й добро, крізь щастя й горе
В майбутнє тягнуться путі.
30.06.2001
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2025
Міняє листя вже канву
І падають на землю груші.
І вітерець сухий траву
Ламає, в’ялить, б’є і сушить.
Вже доцвітають бур’яни,
А квітів — наче й не бувало,
По небу ген пливуть човни
Без цілі, так, куди попало.
Без цілі поброджу і я
По лузі вигорілім й полі.
Тут я не гостя, я — своя
І сонця наберуся й волі.
І довго буду пам’ятать,
Коли внесу в убогу нору,
Ставкових комишів, латать
І трав зів’ялених покору.
І довго буду берегти
Прощальні літні реверанси,
Щоб потім залюбки плести
Нові вірші, нові романси.
08.08.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2025
Вимальовують нові пейзажі
Сонце, небо і все навкруги.
Ось верхів’я дерев — наче кряжі,
Ось двояться в ставках береги.
Невгамовна на диво природа,
Недосяжна, велична краса —
І тоді, коли сутінки бродять,
І тоді, коли ранком — роса.
І тоді, як міняє акорди
Вітер, дощ та пташиний оркестр,
І тоді, як чийсь погляд негордий
Ти відчуєш за тисячі верст.
25.07.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2025
Неправда, я люблю людей
І гордістю не осліпилась.
І біль, і радість з їх грудей
На долі і моїй відбились.
І буде чужості відбій,
Пройде приплив нерозуміння.
Лиш, світе, мудрістю повій,
Лиш, доле, зло усе відсій,
Лиш, віку мій, не шли старіння.
08.08.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2025
Надворі осінь золотом цвіте
І сонцем загляда в мої пенати.
Я не караюсь думкою про те,
Що ще щось завтра може відібрати.
Закохана у світ, в ці чудеса,
Що дивляться на мене так картинно,
Моя душа щоразу воскреса,
Радіючи по-щирому дитинно.
Прогонить вітер катафалк думок.
Приліпиться до шибки лист опалий.
Я казкою вриваюсь в плин думок —
Й ненастрою неначе й не бувало.
І вже несуться мрії навпростець
Крізь холоди життя в чудесні далі.
Хай цвірінчить всього лиш горобець,
Я чую гру красиву на роялі.
Втамуй свій біль. Гони утому геть!
Вживайся у комедії і драми
Життя людського, в долі круговерть,
Закохуйся у світ цей до нестями.
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
Ой мрії, мрії, як ви розповились,
Немає вам ні зносу, ані літ.
Життя проходить — я не надивилась
На цей чудовий неповторний світ.
Розкрию очі, Боже, чи не сон це?
Світ пеститься до мене всім єством.
Недобре долі — в душу гляне сонцем,
Святкуючи над нею торжество.
Немов весна, ці мрії завжди юні,
Як літній день, веселі і дзвінкі,
Як осінь та у золотій задумі,
Та й наче зими, білі й нетривкі.
Опльовують — нехай! Ви ще рідніші.
Ганьблять — ви вірний, непідступний друг.
Як вітер хмарки в небі он колише,
Так ви моя колиска від наруг.
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
Прив'яленого листя листопад
Накидав стільки, як сніжинок взимку.
Оплакує його осінній сад
Під холодів нав'язливу розминку.
Останні сльози осені важкі,
Немов навислі в небесах тумани.
Сумують птахи.
Глянуть з-під дощів —
Й назад, туди, де холод не дістане.
Не чуть веселих криків дітвори.
Спустіли береги, лани, толоки.
Сам з хати глянеш (звіром із нори)
У двір — твого спокою передпокій.
І швидше знову двері на крючок:
Калюжі, вся земля змертвіло-сіра.
По тілу враз пройдеться холодок.
За ним уже й до світу недовіра,
Кому потрібні сльози і печаль?
І хоч вони бувають благодатні.
Не поспішай в манливо-мрійну даль —
Тобі миліше твій куточок хатній.
Не знайде діла тут хіба гультяй.
І книги, як думок чужих скарбниці,
І телепередач багатий рай!
І все, що просить рук твоя світлиця!
Останні сльози осені важкі.
Кап... Кап... З дахів, дерев і парасольок.
І краплю їх, ці почуття людські,
Осінній день прокручує, мов ролик.
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2020
Літо-літечко! Пташечка тринька.
В сонці мліють розкішні гаї.
В небо стільки насипано синьки,
Як колись в любі очі твої.
Колосок починає хилитись,
На стеблі вже не втрима себе.
Не намріятись, не надивитись...
І, здається, вже бачу тебе...
Колосок розтираєш в долонях...
Придивляєшся, як там зерно.
... Квіти рвеш... Вже букет — руки повні...
Гарно так, ніби кадрик кіно.
Ні, ще краще. Це справжнє, не в ролі.
Ти щодня був таким у житті.
Агроном! Стільки сонця і волі!
Не зітліти цьому в забутті.
І гойдається вітер на ниві,
Впившись щастям врожайних трапез.
Сині очі, журливо красиві,
Літом дивляться з синіх небес.
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020
Так боляче, що ти такий байдужий.
Що день, що ніч - хіба не все одно?
Над нашим почуттям вже ворон кружить,
Та втім, признайся, чи було воно?
Хіба що радість, здивування, ніжність,
Та страх від того: раптом не прийдеш.
Барометр показує на сніжність,
Бо вже не чуєш, не зовеш, не ймеш.
Сьогодні я покличу в гості риму,
І їй про весь свій біль перекажу,
Нехай розвіє цю холодну зиму,
Щоб не дізнався, як я все ж тужу.
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018
Я — українка. Щось таке
В мені то крутиться вертепом,
То мчить широким, вільним степом
Незбагнене, нове, палке.
Воно вривається в забори,
Вивчає побут, лиця, норов,
І розкриває ті затвори,
Що замикають нас від прав.
Воно закохане безтями
В поля, дерева, квіти, став.
Воно летить крізь гори й ями,
Крізь тіні ночі, лики барв.
Я — українка. І мені
Вкраїна так дала багато:
І долю хай і кострубату,
І щирі, сонячні пісні.
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018
Літо подивилось теплими очима,
Ніжно доторкнулось свіжим вітерцем.
Хороше на серці: радість безпричинна
І незрозумілий, всепроникний щем.
Не гнітить пилюка, не лякає спека,
Грубістю шорсткою не страшить трава.
Знову ген над ставом прокружляв лелека,
Знову в шумі листя чуються слова
Ті, які хотіла б серцем ще почути,
Ті, що знають чари і лікують світ.
Молодість ніколи нам не повернути,
Та почути хочем ще її привіт.
24.07.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018