Марія Федорів

Сторінки (1/3):  « 1»

Осінь.

Осінь...
Листя...
Надворі  холодно...
Вечір...
І  ти  лежиш  слухаєш,
Як  падає  дощ.
Все  що  ти  взмозі  зробити,
Це  включити  в  навушниках  
Улюблені  рядки  пісень...
Але  ж  ти  так  любиш  цю  осінь,
Це  листя,  ці  холоди.
Це  напевне  тому,
Що  ти  йдеш    по  осіннім  вулицям,
Задумавшись...
А  під  ногами  калюжі.
Навколо  так  гарно  опадає  листя,
Все  пахне  димом  і  доспілими  яблуками,
Десь  у  небі  ти  чуєш,
Як  летять  у  далекий  вирій  птахи,
Всі  навколо  кудись  поспішають.
Та  тільки  не  ти,
Ти  йдеш  і  милуєшся,
Цією  осінню.
Ну  і  нехай  вітри  дують  прямо  в  обличчя,
Але  ти  не  бошся  цього  холоду,
Бо  починаєш  звикати  
До  осіннього  шуму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811555
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.10.2018


Давно забули люди, як це зватися людьми.

Як  страшно  інколи  буває,
Із  снів  солодких  прокидатись,
У  світ  де  доброта  давно  не  в  моді.

Коли  ти  йдеш  по  вулиці  і  бачиш:
Як  дівчинка  якій  15,
Стоїть    з  цигаркою    в  зубах,
Коли  на  вулиці  у  бабусі  вкрали,
Останні  гроші  з  кошелька.

Мене  вже  не  дувують  оці  люди,
І  їхня  совість  втопилась  у  багні,
Давно  забули  люди,  як  це  зватися  людьми!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784720
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2018


Повертайся живим!

́́Повертайся  живим!!!
Повертайся    героє!
Благаю  вернись
У  домівку  свою.

Там  чекає  на  тебе
 Заплакана  мати
І  батько  старий,
Сивий,  сивий  як  доля,
Мовчазливо  дивитися
В  незвідану    даль.

Ти  знаєш:вони  вже  не  плачуть
Лиш...моляться...чекають....виглядають
Свою  дитину  із  війни
Ти  зможеш  вистоїш,  солдате,
Заради  мами  і  її  заплаканих  очей,

Ти  довго  вже  стоїш,  солдате,
Яку  вже  ніч  не  спиш,  проводиш  у  бою?
Ти  б  все  віддав,  щоб  пригорнутися  до  мами,
Обняти  тата,
Повернутись  на  мить  в  дитинство  босоноге.

Раптово  постріл...
Обірвались  мрії  у  хлопчини,
І  той  синочок  крикнув:
"Мамо,  пробач,  я  хотів  лиш  тебе  захистити"

Він  лежав,  і  небо  втрачало  свої  коляри
Як  же  він  хотів  ще  жити.
Але  життя  його  забрала  проклята  війна.
Догорає  свіча,  а  життя  вже  згоріло....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784342
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.03.2018