Матей Несторович

Сторінки (1/2):  « 1»

Пам'яті Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга)

Зирка,  вирує-гомонить  Европа,
Фундамент  розчиняється  в  землі.
Як  пройде  ця  на  пам'ять,  доблесть  проба  —
На  сії  цінності  одвічні  й  немалі?

Брате  наш,  ти  марив  тихим  небом,  
Здавалось  би  забутим  Богом  краєм,
Ізраненим  журбою,  сухим  степом.
Місциною  між  пеклом  та  між  раєм.

Сльозу  зітри,  всміхнись,  полковник  любий,
Сини  стрільців,  Вкраїни  соколи
Рушниць  не  склали  й  наш  Дніпро  пологий,
І  край  нескорених  постав  з  золи.

Й  кінця  немає  нашій  боротьбі
З  новим  кривавим  молотом  й  серпом.
В  орла  подобі,  в  сильній  жадобі
Вкриває  він  кривавим  полотном.

Та  чи  не  вперше  повставать  супроти
Долі  невблаганної  й  хисткої,
Нам,  мрійникам  та  лицарям  чесноти
Заради  злагоди,  життя  в  споко́ї?

Без  остраху,  у  бій  підем  з  піснями,
Та  кожен  раз  щодень  вступа  в  незнане
Згадаєм  тих,  кого  немає  з  нами
І  вам  подякуєм,  Вільгельме  пане.

[img]https://scontent.fhel2-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/29683116_2135015820068967_3692227895454375352_n.jpg?_nc_cat=0&oh=2442dbfcc835641780add759653b34cc&oe=5B390AC3[/img]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784337
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.03.2018


Ментальна Реконкіста

Дощі  вогненні  не  рождають  
Нічого,  крім  старих  тіней,  
Примар  тих  вулиць,  що  блукають  
У  пошуках  крихких  людей.  

Врожай  його  не  бачить  краще  
Та  чи  то  взагалі  врожай?  
Не  родить  —  робить  тільки  важче.  
Не  дарить  —  забира  вважай.  

Та  чи  закриють  тії  боги  
Собою  від  тяжких  краплин?  
Мурах  злякались,  вже  не  в  змозі  
В  лице  поглянуть  до  "тварин".  

Скува  той  дощ  сама  людина,  
І  сипле  радо  із  небес.  
Явля  собі  такого  джина  —  
Смертельних  коїть  лиш  чудес.  

Прискорить  хай  ту  підлу  зливу  
Духовний  наш  метаболізм.  
Ніякий  біль  на  межах  зриву  
Не  зломить  чесний  стоїцизм.  

Умиємся,  намастимося  —  
Ми  з  сотень  крапель  сотнею  
Нанесемося,  нап'ємося.  
Нам  вибору  не  дали  —  ми  б'ємося.  

Богів  нема?  То  добре!  Бо  німб  
Одягне  кожен  сам  собі.  
Нема  богів  —  зведем  собі  Олімп  
Не  зчахнемо  в  гидкій  журбі.  

Й  затямте  істини  прості  :  
Кінчається  й  найдовший  дощ  
Неначе  був  він  уві  сні.  
Затихне  шторм  посеред  площ,  
Загине  холод  по  весні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784336
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2018